Розвиток Неоплатонічної Моделі [017]

Концепція Бога як трьох іпостасей вищого єства розвивається з пам'яток давньогрецької думки. Вона не має нічого спільного з Біблією. Платон розвинув концепцію форм у своїй роботах. Він не був монотеїстом. Концепції далі були розвинені послідовниками Платона. Плотиній розробив відносно просту метафізичну схему:

Запровадження тільки трьох іпостасей - Одного, Інтелекту та Душі - (ця схема) пережило удосконалення вже від його старшого учня Амелія (який мав особливу слабкість до тріад), а з боку Афінської Школи - від Іамбликія (близько 245-325) який поклав початок головній системі схоластичного удосконалення, що мала відбиток пізніше у Неопланонізмі (Коментар Проклія до Параменід Платона, General Introduction, стор. xv, Morrow and Dillon, Princeton University Press, 1987).

Таким чином, Трійця представлена, як Один, Мудрість або Інтелект, що є Одним в якості Отця, Слово, що прирівнюється до Мудрості, та Дух, як діюча Душа, яка є виміром індивідуалізації і залишається довершеною як єство, окреме та рівне з іншими двома іпостасями.

Проклій розробив концепцію Нероздільної Душі. Ділон з цього приводу сказав:

Оскільки психічна сфера повинна мати свою монаду (або henad), то Нероздільна Божественна Душа, яка сама входить до Інтелекту, головує, переважаючи, над її власною сферою. В Елементах Теології, де Проклій обговорює проблему Душі (твердження 184-211), ми не знаходимо згадки такого єства, а згадується тільки про душі у множині, але воно прямо малося на увазі, і фактично згадувалося раніше у твердженні 164. Тут ми можемо дізнатися, що Нероздільна Душа головує, перш за все, над

всесвітом [prootoos huper tou kosmou esti], але головує переважаючи, і тому є окремою від постійної Світової Душі так само, як від окремих душ (там же, стор. xxiii).

Проклій наполягає, що всі монади (єдності або окремі одиниці, henads в філософії Платона), у та над космосом, пізнавані та наділені розумом, прив'язуються до своїх

власних монад та впорядковані одна відносно одної з Одним, як лідером вторинних монад (там же стор. 81). Таким же чином Один є джерелом та основою тріади. Проклій стверджує:

Парменіда знаходиться у зверхньому Одному, Зено відображує стільки ж, скільки Один, а Сократ повертає навіть цю кількість Парменідарному Одному з того часу, коли перший член кожної тріади є аналогічним до інших, другого, руху, та третього, повернення, а повернення закруглюється свого роду круговим шляхом, пов'язуючи кінець з початком (op. cit., стор. 86).

Концепція трьох починає з'являтися, але потрібен перший крок, яким є діада (утворення з двох частин), але діада є копією Єдності. Таким чином, другий підпорядкований Одному Парменіди, який визначається Зено та логосом або міркуванням. Один є вищим за множинність, як парадигма вища за копію (там же стор. 87). Отже, концепція логосу в грецькій філософії приписана до Одного радше, ніж другий. Це суперечить Біблії, але стає зрозумілим походження концепції. Важливим у грецькій концепції було показати, як це зробив Проклій через вдосконалення аргументів Зено, що існування множинності, позбавленої єдності, неможливе. Таким чином, Божество логічно повинно було бути об'єднаною множинністю (див. Вступ до Книги ІІ, стор. 93), але давні греки не мали концепції Агапи. Агапа - це транслітерація єврейського терміну ’ahabah з Пісні над Піснями в Септуагінті. Отже, концепцію любові Божої через милість обмежено у давніх греків. Послідовне розподілення благочестя вони розглядали, як випадково набуте, як божественну крадіжку (Коментар, стор. 90), не маючи справжньої концепції плану спасіння, яка була у євреїв (див роб. Пісня над Піснями [145]).

Теорія Думок існувала у часи Піфагорійців і була використана Платоном у Софісті (248а). Сократ поклав в основу існування самого по собі, що є незмішаною простотою та чистотою Думок (там же стор. 106). Давньоєврейська мова комбінує цю концепцію як таку, що існує разом з Богом (Притчі 8:12). Мудрість була створена Богом, як початок Його шляху, перше з Його діянь. Це привело рабинів до допущення, що закон був мудрістю, зверненою на те, щоб встановити порядок замість хаосу (див. Сонцін, а також Еклезіаст 24:23 і далі). Ці Думки відрізнялись від атрибутів, що приписуються окремим речам. Отже, згідно з греками, логос, як вираження думок, був запроваджений для того, щоб слугувати першопричиною, а не атрибутом причини.

Звідси і логіка відкинення підкореного логосу. Від цього також пішла концепція, що Бог є чистою думкою. Це нічого не варте, якщо звернутися до тексту Діянь 7:29. Ми бачимо, що логос є просто вираз. Див. також logoi of God як переклад dabar Yahovah або Пророцтво(а) Бога в LXX та Новий Заповіт (див. роб. Пророцтва Бога [184]). Платон наділив Орфея словами (в Тим. І, 312.26 і далі та 324.14 і далі, пор. Проклій там же, стор. 168).

…що все з'явилося, щоб бути у Зевсі, після ковтання Фанея, тому що які б причини всього в космосі не з'являлися первинними, і в уніфікованій формі в ньому (sc. Фаней), вони виявляються вторинними і в особливій формі в Деміурзі. Сонце, Місяць, саме небо, стихії та Ерос, уніфікатор, - все приходить до життя як єдність, змішане разом в череві Зевса (Орф. fr. 167b.7 Kern)

Форми Деміурга дали поштовх для впровадження порядку та класифікації матеріальних речей (там же). Всі речі походять від Батька, це дало поштовх для розвитку анімізму, де божество було присутнє у всьому.

Греки від Паменіда перейняли концепцію Монізму, вивівши Одного Іманентного. Але Проклій показав, що ці концепції є практично відображенням Думок, які витікають з Волі Батька, походять від Халдейських Оракулів (fr. 37 Des Places).

Інтелект Отця злетів, задумані його невтомною волею

Ідеї всіх форм; і вони вистрибнули в політ з його єдиного джерела

Для того щоб бути для отця радою і досягненням.

Але їх було розділено вогнем розуму

та розподілено між інших розумних істот. Там, де їх помістив їх владика

Перед цим багатоманітним космосом; І космос намагався смиренно йти цими шляхами,

Та з'явився у формі, яку мав і прикрашений був всілякими Думками.

Цьому було єдине джерело, але коли вони неждано почалися, інші було зламано та розкидано

Через тіла космосу, зібравшись в рій, як бджоли

Навколо могутніх порожнин світу,

Та обертаючись у різних напрямках -

Ці розумні Ідеї, що вийшли з батьківського джерела,

Справляючи вплив на могутні квітки вогню.

І перший момент невсипущого часу

Це первинне та самодостатнє джерело Батька

Викинуло ці первородні Думки.

Проклій коментує це:

У цих словах боги ясно виявляються там, де виникають Ідеї, де бог утримує в собі їхнє єдине джерело, як їхня множинність виходить з цього джерела, і як космос засновується згідно їх, і також що вони є рухомими представниками у всіх космічних системах, всі наділені розумом у їхній сутності і надзвичайно різноманітні за їхніми якостями (op. cit., стор. 169)

Концепція Батька, як творця, яка є Біблійною моделлю, чітко розуміється у халдейських системах та в оригінальних грецьких текстах. Застосування функцій Бога, тим не менше, розуміється ними невірно. В той же час давня концепція Батька, як вищого Бога, була зрозумілою всім народам. Саме неоплатоністи зіпсували її.

Вступ до Книги ІІІ Коментарю Проклія стверджує, що підсумок (831.25 і далі) уточнює позицію Проклія:

Три основних атрибути Форм - Доброта, Сутність, Вічність, походять, відповідно, від Одного (Першопричини), Одного, що є Вічністю. Всі парадигмічні Форми походять від цих трьох (стор. 155).

Тоді виникає потреба в трьох рисах Доброти, Сутності, Вічності, які приписані до Триєдиної системи. Тоді греки мали б доводити, що Христос був співєством з Богом, всупереч тому, що Біблія чітко говорить, що він не є таким і що тільки Бог є безсмертним (1Послання до Тимофія 6:16). Аспект Христа у якості Ангола Яхвх також вимагав бути в первинній тріаді, беручи до уваги пізнані вимоги відповідності примирення людини з Богом через Христа. Греки обмежили себе їх концепцією любові до первинних відносин синовньої та еротичної любові, і тому вони не могли зрозуміти Біблійних парадигм.

Концепція всевідання, що застосовувалася до Христа і суперечить Писанню (напр. Одкров. 1:1), походить від вимог атрибутів, особливо Сутності. Проклій відкриває дискусію у Книзі IV.1047, op. cit., стор. 406. Стосовно знання в однині, чи як множинності, Проклій показує, що воно повинне бути в однині, тому неоплатоністи повинні обстоювати всевідання Христа, щоб забезпечити інші атрибути божественної природи. Таке ствердження з точки зору Біблії є нісенітницею.

Однак, якщо ми стверджуємо одиничний принцип знання, ми повинні зосередитися на Одному, який виробляє Інтелект та все знання як у межах його самого, так і на вторинних рівнях буття. При цьому, головуючи над Багатьма, що він і робить, він створює перший принцип знання для них і не є тим же, що і вони, як Схожість у пізнаваній сфері. Вона рівна їм та підпорядкована Єству. Один, з іншого боку, не належить інтелектуальному Єству та надає йому узгодженості, і з цієї причини Один є Богом, як і Інтелект, але з причини Схожості, ні Єства. По суті, Інтелект не є богом в якості Інтелекту; навіть окремий інтелект є Інтелектом, а не богом. Також підходящою роллю для інтелекту є спостереження, мислення та судження справжнього єства, але не уніфікація Бога, не участь у його виробничій діяльності, не виконання провидіння та подібне. В силу того аспекту, коли він сам не є інтелектом, Інтелект є Богом, а в силу аспекту, коли Бог не є собою, він є Інтелектом.

Божественний Інтелект в цілому є інтелектуальною есенцією з її власною вершиною та властивою їй єдністю, знаючи себе лише в інтелектуальній якості, але будучи "отруєною нектаром", як було сказано, та виробляючи всю пізнавальну здатність, оскільки вона є "квіткою" Інтелекту та надсуттєвою henad.

Отже, ще раз нагадаємо, що, шукаючи перший принцип знання, ми підійшли до Одного.

Таким же чином перший принцип розумівся як Один (там же), і Сократ (Фаедр 245d) скаже, що перший принцип є непородним.

Тут Тринітаризм заплутується, адже він наполягає на тому, що Христос є породженням Отця. Новий Процес Теологів стверджував зверхню єдність Божества, де існувала невід'ємна, непородна співвічна єдність, яка розглядає індивідуалізацію як ілюзорну. Це, власне, Монізм, а не Монотеїзм, оскільки це, певним чином, форма теології звільнення, близька до Буддизму та Індуїзму, а не до Християнства. За логікою вона схожа на Містицизм. Насправді останні досягнення Тринітаризму намагаються перетворити іманентного Бога на чисту думку, присутню у всьому, включаючи камінь, дерево, скло. Це не тільки не Християнство, але й навіть не трансцендентальний Монотеїзм. Це Монізм.

Логічні вимоги грецької філософської форми мислення повинні відстоювати рівноправне з Христом божество з метою доведення безумовного сходження до Одного. Цей об’єкт сходження до Бога шляхом індивідуального визначення більше ніж шляхом Божественного призначення є основним мотивом Кападоканського Тринітаризму (див. також роб. Святий Дух [117] та Єдиносущний Отець [081]).

Висновок підтверджується історією Ц M ЛаКун'я (Бог для Нас, Harper, San Francisco, 1973) стверджує, що Кападоканці, незважаючи на той факт, що вони рідко використовували терміни ойкономія та теологія, значно переробили концепції, і їхнє значення утвердилося.

Теологія - це наука про "Бога в його Божественності", економіка - це сфера Божого зниження до плотського. Доктрина Трійці, прямо кажучи, відноситься до Теології. У пізній грецькій теології "Отців Церкви" використання залишиться приблизно таким же. Біблійна концепція ойкономії [економіки], як поступового виявлення прихованого таїнства Бога у плані спасіння, поступово звужувалася до значення людської природи Христа, або Втілення. Теологія, а зовсім не Біблійна концепція, досягає з Афанасієм та Кападоканцями розробки значення внутрішнього єства Бога за межами історичного проголошення втілення Слова. Теологія в цьому сенсі відокремлює єства Бога, але не шлях їх саморозкриття ad extra. Якщо б Християнська теологія дозволила наполягати на нечуттєвості Бога та підтвердила, що Бог страждав в особі Христа, вона могла б разом протистояти Аріанізму, сутнісній єдності і тотожності єства Бога і єства Христа (стор. 43) (наголос додано).

Таким чином, ми опинилися в нелогічному положенні, до якого теологів привела грецька філософія. Їм потрібно було розробити теологію окремо від сотеріології (див. там же). Іншими словами, вони розглядали теологію окремо і без відношення до плану спасіння, що стало фатальним для Християнства.

Теологи випадково відокремили теологію від Біблії і, отже, вона досягла навіть більшого рівня непослідовності.

Якщо детальніше, та вимога, коли Бог страждав в особі Христа, не є біблійною вимогою; це вимога грецької філософії, яка вводить неадекватні обмеження до відповідності підпорядкованої жертви. Ранні автори Християнської Церкви всі були субординалістами. Ніхто з ранніх теологів навіть не міг уявити, що Христос був Богом у тому розумінні, що Бог-Отець був Богом. Це був пізніший винахід грецької філософії, перенесений до Християнства (див. також роб. Мета Створення та Церкви Христа [160]).

ЛаКун'я каже, що:

Кападоканці були висококваліфікованими умоглядними теологами. Вони відмінно поєднали елементи Неоплатонізму та Стоїцизму, біблійного одкровення та пастирської концепції протистояння обом Аріанам та Еуномію. Їх основною проблемою залишилася сотеріологічна. Вони побачили, коли намагалися внести ясність, як Боже ставлення до нас та до Христа і до Духа в економіці Втілення та обожнювання відкриває сутнісну єдність та рівність Отця, Сина і Духа. В цьому процесі Василій та Григорії виробили витончену "метафізику економіки спасіння" (там же).

На жаль, це не було насправді метою Василія та двох Григоріїв, як продемонстрував Грег у тексті його Філософії Примирення та ін., ., Philadelphia Patristic Foundation Ltd, 1975. Василій намагався відокремитися від світу в цілому у відході від дійсності (Василій ЕР., 2 пер. Дефарарі, І, 11, Грег, стор. 224). Емоції повинні були викидатися з душі. Душа має бути вдосконаленою для відокремлення від плоті. Бог стає видимим для тих, хто бачив Сина, Його образ.

Освітлені Духом душі стають духовними [psuchai pneumatikai] та вносяться до життя, у якому майбутнє відоме, загадки стають зрозумілими, і всі милості небесного громадянства стають доступними. Кульмінацією, згідно з Василієм, є:

Насолода без кінця, життя з Богом, створення єства, яке подобається Богу, і найвища насолода перетворення на Бога [Theon genesthai].

(Василій 9:23. перекл. З NPNF, V, 16) Грег додає (зн. 3) Більшість думок Василія у Дух. 9 було взято від Плотінія, як показав П.Генрі у його Les etats de texte de Plotin (Brussels; n.p., 1938, стор. 160). Єгер же доводить, що ідеї Василія було перейнято Григорієм з Ніцци в його De Institutio Christiano, у Двох Наново Відкритих роботах Давньої Християнської Літератури: Григорія з Ніцци та Макарія (Leiden: E J Brill, 1954, стор. 100-103).

ЛаКун'я відзначила, що Кападаканці спрямували теологію у напрямку, який пізніше сприяв відокремленню економіки та теології. Ця траєкторія призвела до:

через заперечення Псевдо-Дионісія і, нарешті, до теології Григорія з Палами (Частина 6).

На Латинському Заході, в період одразу ж після Нікеї, теологи, як Гіларій з Пуат'є і, можливо, до крайнього ступеню, Марселій з Анкіри, підтримали ідею зв'язку між божественними іпостасями та економікою спасіння. Августин зробив повністю новаторську спробу. Його вихідним моментом була не одноосібне правління Отця, а божественна субстанція, розділена порівну між трьома особами. Замість заглиблення у природу теології, як це виявилося у Втіленні Христа і обожнюванні Духом, Августин заглибився у шляхи, якими Трійця виявляється у душі кожної людської істоти. Августинів пошук "психологічного" аналогу відносин всередині Трійці означав би, що тринітаристська доктрина пов'язувалася б з відносинами "внутрішніми" стосовно божества, відокремленого від того, що ми знаємо як Бога, через Христа у Дусі (ЛаКун'я, стор. 44).

Середньовічна Римська теологія наслідувала Августина та відокремлення теології від економіки або сотеріології. Вся структура опинилася втягнутою в неоплатонізм та Містицизм. Важливими примітками ЛаКун'ї є те, що від Августина єдиновладдя Отця більше не було вищим. Трійця набула якості рівноправ'я. Це був другий крок, що вів від невірного ствердження рівності. Вірною передумовою стала концепція проголошення Божественності у кожній особі, а саме - діяльність Отця за допомогою Святого Духу, який походить від Нього через Ісуса Христа. Цей напрямок через Ісуса Христа надав можливість Христу спрямовувати особу згідно волі Бога, який жив у кожному з обранців. Христос не був джерелом Святого Духу. Він був його проміжним наставником. Він діяв для Бога, як завжди діяв для та згідно волі Бога. Але він не був Богом. Тринітаристи випустили цей факт з поля зору, у разі потреби вони завжди розуміли суть. Як сказала ЛаКун'я:

Теологія триєдиного Бога була додана до припущення про одного Бога (стор. 44)

Це дуже вплинуло на те, як Християни молилися. А саме: що вони більше не молилися одному Отцю, в ім'я Сина і Святого Духа, як вчить поклонятися Отцю (Іона 4:23) Біблія (з Мат. 6:6,9; Лука 11:12), а Отцю, Сину і Святому Духу. Далі схоласти розробили метафізику самої теології. Але вся система поглядів була збудована на переосмисленні Біблії.

Ось чому Тринітаристи не посилаються на всі Біблійні тексти з певного приводу і невірно перекладають або цитують інші ключові тексти, ігноруючи, що вони не можуть змінюватися. Але їхня система заснована на Містицизмі та Платонізмі. ЛаКун'я каже, що:

Кападоканці (а також Августин) значно відійшли від розуміння Економіки, яке дається в писанні, яке полягає в створенні відносин між Отцем і Сином (а також Духом) на "міжбожественному" рівні. (стор. 54).

Існує Один Бог, як ousia в трьох окремих іпостасях. Ми побачили (в роб. Обрані як Елогім [1]), що Платоністичний термін ousia та термін Стоїків іпостасі означають приблизно одне і те ж.

Теологія Василія з Кесарії та Григорія з Ніцци, його брата, і Григорія з Націанзія:

була створена переважно згідно теології Еуномія. Еуномій також був Кападоканцем, а на протязі короткого часу був єпископом Сизії. Він був неоаріанцем, раціоналістом, що як і Аетій вірив у беззаперечне підпорядкування Сина Отцю (heterousios). Для Еуномія, як для Арія, Бог - це єдина проста есенція. Але Еуномій створив подальші послідовності для цієї по суті Арійської передумови. Згідно Еуномія, Бог зверхньо невідносний, Бог не може спілкуватися з божественною природою, Бог не може породжувати що-небудь з божественного єства. Оскільки Сина створено або породжено (gennetos) енергією, Син не може складатися з тієї ж субстанції, що й Отець. Таким чином, немає сенсу, навіть похідного сенсу, в якому б божественність Сина могла бути стверджена.

Другий, Арій, вірив, що хоча Бог і є непізнаваним, божественний Син робить непізнаваного Бога доступним для розуміння. Еуномій вірив, що людський розум спроможний зрозуміти саме єство Бога. Його ім'я для Бога - Агеназія: Непородність (ЛаКун'я, стор. 56).

Тут ми підходимо до суперечності. Кападоканці неодноразово стверджували, що Бога неможливо в повній мірі пізнати людським розумом або мовою. Григорій з Націанзія в його Теологічних Промовах (звідси і назва Теолог) стояв на тому, що чистота серця та свобода роздумів є передумовами до пізнання Бога. Навіть ця особиста взаємодія не дала можливості пізнати Божу ousia. Тільки діяння (energeiai) та роботи Бога можуть бути пізнані, ті, що складають зворотну частину Бога, показану Мойсею в гірській ущелині у Виході 33:23 (там же). Отже, Христос показав цим випадком, що йому було доступне тільки (ще) недосконале пізнання Божества.

ЛаКун'я стверджує:

Кападаканська відповідь Аріанізму* та Еуноміанізму повинна розумітися як протест до тіньового боку містичної теології. Сліди містичної теології Кападоканців знаходимо вже у їх попередників і в Середньому Платонізмі. Центральна роль, відведена містицизму в теології Григорія з Ніцци, поєднана з його інтелектуальною проникливістю, створили могутню опозицію Еуномійській позиції про те, що Бог може бути пізнаний, і Арійській позиції, що Син був створений (genetos).Обидва Григорії виробили теологію божественних відносин в процесі. Але вони підкреслювали, що навіть якщо ми спроможні пояснити, що значить божественне батьківство, такі слова, як породжуваний і непородний, не виражають суті (ousia) Бога, а є характеристиками божественних іпостасей, відношення Бога до нас. Назва "Отець", наприклад, не дає жодної інформації про природу або якості божественного батьківства, але показує відношення Бога до Сина (ЛаКун'я, стор. 57).

Термін Аріанізм застосовується переважно для того, щоб охарактеризувати субординістів, які вірять, що Христос був творінням Отця. До них відносилися Іреней, Полікарп, Павел, апостоли і навіть сам Христос. Отже, ранніх теологів завжди називають Арійцями або ранніми Арійцями, навіть незважаючи на те, що вони писали за століття до народження Арія. Це допомагає Тринітаристам захищатись, всупереч їх власним позиціям. Вірним терміном є Субординістський Унітаризм або просто Унітаризм.

Тринітаристи не бачать або не розуміють космічних відносин Синів Бога з Отцем.

Важливий аспект, який виводиться з підсумку ЛаКун'ї, наведеного нижче, це що ми можемо бачити не біблійні передумови, за допомогою яких Кападоканці намагаються міркувати. Наприклад, Христос прямо стверджує, що Бог пізнаваний. Христос знає і знаний обранцями, як він пізнав Отця, а Отець пізнав його (Іоан 10:14). Це знання було дано Христу Отцем, як йому було надано силу покласти своє життя (Іоан 10:18). Божий Син прийшов і дав розуміння обранцям, щоб вони змогли пізнати Правдивого і бути в ньому, Правдивому, і в Сині Його, Ісусі Христі. Він - Бог правдивий і вічне життя (1 Іоана 5:20). Отже, справжнім Богом є Він, Правдивий, а його син - Ісус Христос. Обранці існують в обох цих єствах. Але Син не є справжнім Богом, він - Син, через якого обранці можуть пізнати Бога. Таким чином, обранці пізнали Бога, хоча вони раніше не знали Бога (Гал. 4:8), але прийшли до Його пізнання через добровільне саморозкриття Отця у Синові. Те, що можна знати про Бога, об'явлене Богом (Рим 1:19 див. Тлумачення Маршалла), а саме Його невидима природа, Його вічна сила та божественність (Рим. 1:20). І це є джерелом сорому для тих обранців, що не пізнали Бога (1 Кор. 15:34).

Звідси - знання умовне та відносне. Воно покладається через Духа, який досліджує все, навіть глибини Бога (1 Кор. 2:10).

Отже, Кападаканці неправі. Більше того, їхнє наполягання, що Син непородний, суперечить не тільки Писанню, але й логіці, і ось чому вони мають вдаватися до Містицизму - тому що логіка субординізму, так чи інакше це невірно названий Аріанізм, є неспростовною. Христос є образом або eikхn Бога, першим породженим (prхtotokos) з усього живого (див. Тлумачення Маршалла 1 Кол. 1:15). Звідси - Христос є початком творення Бога (Одкров. 3:14). Христос сказав це Лаодикійській Церкві, тому що саме в цій Церкві відступництво стало очевидним у тій формі, яким воно буде в останні дні, в образі Беззаконної людини. Саме Неєвреї не знають Бога (1 Сол. 4:5) та пожинають плоди Божої помсти (2 Сол. 1:8), і Кападоканці так щедро демонструють це з позицій їх містичної космології. Вас не буде покарано за незнання Бога, якщо це знання недоступне. Бог був би в цьому випадку несправедливим суддею та неправим, а отже, і не Богом.

Другий момент, який є помилкою Кападоконців, це те, що божественне батьківство не обмежувалося Ісусом Христом, як ми бачимо з книги Йова 1:6; 2:1; 38;7. Сатана також був Сином Бога до його зради, типовим доказом чого є книга Буття 6:4 та Юд. 6 (див. роб. Влада Бога [174])

Всім нам дано стати Синами Бога (Іоан 1:12; Рим. 8:14; 1 послання Іоана 3:1,2) і звідси співспадкоємцями з Христом (Рим. 8:17; Гал. 3:29; Тит 3:7; Єв. 1:14; 11:9; Як. 2:5; 1 Петр. 3:7).

Через те, що ми Сини, Бог послав дух Свого Сина в наші серця (Гал. 4:6). Таким чином, Дух поширено через Сина до Синів Бога у Христі.

Писання Павла є субординістським, але збило з пантелику Неєвреїв, незнайомих з розміщенням імені за владою. Наприклад, в посланні до Тита 1:3 він ставиться до Бога, як до нашого спасителя. В тому ж посланні 1:4, він розрізняє Бога Отця і Христа і ставиться до Христа, як до спасителя. Отже, Тринітаристи стверджують, що функція Бога як спасителя тут підтверджується в аспекті, відомому як Син. Це невірно. Влада Сина відокремлена від Отця, як ми бачили в Євангелії від Іоана 10:18. Достатність жертви була визначена Отцем, як такої, що має бути принесеною, щоб примирити людину з Отцем. Бог визначає достатність жертви як розплату перед Ним за борги.

Немає сумнівів, що Павло прояснює різницю між Богом і Христом. Павло є абсолютним та неспростовним субординістом. Жоден з апостолів не був Тринітаристом, не тому, що їм не потрібно було розробляти теорію, а тому, що це богохульство.

Ті, хто відкрито заявляє, що пізнав Бога, повинні довести знання своїми діяннями (Тит 1:16). Отже, закону дотримуються зі знанням та любов'ю до Бога. Закону треба дотримуватися, тому що гріх - це порушення закону (1 Іоан 3:4), і якщо ми стаємо свідомими після отримання знання правди, тоді відпадає потреба жертви за гріхи (Єв. 10:26). Ті гріхи впливають на вирок як осквернення крові заповіту, якою за нас принесено жертву (Єв. 10:29).

Обранці розуміють, що Христос підпорядкований Богу. Надалі, що вони будуть співспадкоємцями з Христом, як підпорядковані theoi або elohim. Вони не уявляють себе рівними Богу.

2 Фесал.. 1:5-8 А це доказ праведного Божого суду, щоб стали ви гідні Божого Царства, що за нього й страждаєте ви! 6 Бо то справедливе в Бога віддати утиском тим, хто вас утискає, 7 а вам, хто утиски терпить, відпочинок із нами, коли з'явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, 8 в огні полум'яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса.

Покарання призначається тим, хто не знає Бога, і тим, хто не підкоряється проповіді Христа. Немає сумніву, що Павло відокремлює Бога від Христа в тексті 2 послання до Солунян 1:12:

2 Фесал. 1:12 щоб прославилося Ім'я Господа нашого Ісуса в вас, а ви в Ньому, за благодаттю Бога нашого й Господа Ісуса Христа.

Більш детально - відступництво (apostasia) має прийти раніше за Христа, коли Людина Грішна або Беззаконна буде викрита, коли сидітиме у храмі naos Бога (2 Сол. 2:4) святій святих, до якої ми належимо. Отже, Людина Гріха знаходиться серед нас, як один з обранців. Він сидить у the naos, що належить ton Theon, Елога або Елогіма, ставлячи себе над усім, називаючи і проголошуючи себе Богом. Таким чином, він не є одним з обранців, підпорядкованих theoi або elohim. Він проголошує себе рівним Богу, чого і шукав Василій шляхом введення тринітаристського Містицизму.

Наступні розробки Тринітаризму, що проводились Августином, були прямим представленням Кападоканців, де Отець до Сина до Святого Духу змінювався у стосунках, які були представлені як трикутник з рівним розміщенням кожної іпостасі. Його робота De Trinitate є найбільш тривалим зверненням його теології. Написана в період 399-419 рр. вона отримала суттєвий вплив і, можливо, була змінена після прочитання автором Теологічних Промов Григорія Націанзія близько 413 р. (ЛаКун'я, стор. 82, звернути увагу також на Шевал'є). Августин намагався пояснити, що:

Отець, Син і Святий Дух створюють божественну єдність та створені з однієї субстанції у невидимій рівності (ЛаКун'я, стор. 82, цитуючи De Trinitate 1.4.7 PL 42,824).

Схема Августина була покликана повернутися до Бога, якого відображує душа через роздуми (ЛаКун'я, стор. 83). Отже, його також не минули містичні роздуми.

Намагаючись зрозуміти всіх апостолів другого століття, не кажучи вже про перше, Церква вважала, що Син і Дух були Старозаповітними theophanies - наприклад, що Син являвся Патріархам (Новатіан Трактат про Трійцю, також цитований ЛаКун'єю, стор. 83, але див. також роб. Обрані як Елогім [1] та Прояв Бога Розділ 1 Стародавній Монотеїзм [G1]).

Сучасна позиція полягає в тому, що всі троє, Отець, Син і Святий Дух, з'являлися на Сінаї, тому що, насправді, Бог є чистою думкою і виражається через Сина як логос. Це невірно тлумачить природу Святого Духу і шлях, яким він діє у Синові і, фактично, накладає Божественність на Сина.

ЛаКун'я доводить, що Арійці тлумачили тексти відмінно від цього, якщо Син з'являвся без Отця, це має показати різницю у їх природі (стор. 83). Ми допустимо, що вона це відносила до Унітаристів взагалі, оскільки термін Арійці дещо обмежує природу дослідження. Доводи ранніх теологів були абсолютно зрозумілими та точними. Христос був творінням Отця, і, насправді, першім актом творення, а тому - початком. Це позиція Біблії. А саме -Афанасійці та пізніше Кападоканці змінили цю структуру всупереч Біблії. Отже, ось чому захисники Кападоканців у Церквах, заснованих на Біблії, ловляться на абсурдній позиції відкинення буквальної мети Біблії. Процес Теологів та нео-Буддисти у Християнстві намагаються ствердити моністську структуру, де Божество є вічною і неподільною краплею.