Обрані як Елогім [001]

Церква у третьому і четвертому століттях ухвалила доктринальну зміну з точки зору того, що обранці існуватимуть як елогім або theoi, що відображало позиції, які відстоювали Христос та Іоан 10:34-35 з Псалму 82:6 та яка була справжнім розумінням Церкви. Ця оригінальна позиція детально пояснюється у роботі Пізнаний Бог (ч. 1-3), що вийде найближчим часом. Ця робота розкриває те, що насправді каже Біблія, та встановлює план, який вона окреслює. Після встановлення біблійної схеми її буде перевірено, для точності, на розуміння найдавніших Церковних писань. Завдання та пропозиції наведені у Вступі до Пізнаного Бога. Більшість Єврейсько-Англійських Словників виділяють різне застосування слів. З цього випливає різне застосування імен Божества, що пояснюється з точки зору тринітаристських позицій. Парадигма такого типу вимагає, щоб слова пояснювалися в контексті, який би не представляв доктрину тринітаристського абсурду. Тому дехто, як Френсіс, Драйвер, Бріггз, широко використовували Gesenius (тлумачення Робінсона, переклад Брауна, Драйвера, Бріггза), намагаючись пояснити багатозначність термінів, вживаних до Божества та Воїнства в межах парадигми релігії, що розвивається. Дисципліна релігійних вчень також намагається пояснити значення одних і тих же термінів у контексті Старого і Нового Заповітів. Таке впорядкування задовольняє як Тринітаристів, так і агностиків. Перших, тому що положення, яке вони ухвалили, є останньою формою їх структури, вона не розвивалася до Халседонського Собору (бл. 451 РХ) та використовує Грецьку метафізику, а останніх, тому що концепція живого Бога, що пише та розповсюджує Біблію, відрізняється від синкретичної природи їх вчень. Ми маємо справу зі справжніми словами з текстів.

Слова, що застосовуються до поняття божества в Ізраїльському та Неізраїльському суспільствах, також можна застосувати і до людських істот. Вивчення використання термінів Елоах, елогім, ель, елім та ін., та їх давньоєврейських та халдейських еквівалентів показало, що всі вони застосовуються до Пізнаного Бога. Приклади застосування терміну Елоах (або Елах) завжди передбачають застосування форми однини відносно концепції Бога і є відмінними від того, як Елоах застосовується у 2 книзі Хронік 32:15; у Даниїла 11:37-39; Авакума 1:11. Елоах ніколи не має артиклю, хоча Авакум 1:11 визначає його за допомогою суфікса, що також можна знайти у книзі Псалмів 114:7 (див. Богословський Словник Старого Заповіту Гарріс вид. Moody, Chicago, 1980, стор. 93). Таке відношення не зменшує значення цього тексту. Наприклад, у текстах Брауна-Драйвера-Бріггза Gesenius на Ель (SHD 410), сторінка 42, ми бачимо, що слово означає бог, але з різними підпорядкованими застосуваннями, для вираження ідеї могутності, що також використовується для людини, що має силу та положення.

Таким же чином, елогім, (SHD 430), сторінка 43, пояснюється, будучи у формі множини і застосовуючись як до правителів або суддів, так і представників Бога у святих місцях, або щоб виразити божественну велич та силу. Отже, термін розповсюджується на людей, рівно як і на ангельське Воїнство. Біблійні тексти показують, що настільки просте пояснення відображення божественної величі має сенс, за яким терміни застосовувалися і в Біблії. Таким чином, назва несе владу, яка, в свою чергу, зіставляється з Богом. Цьому значенню протистоять Тринітаристи.

Тринітаристські роботи, які намагаються продовжити концепції Біблії як розвиток структурної процедури до Трійці як одного цілого, дуже розповсюджені. Хорошим прикладом є робота Карена Армстронга Історія Бога Heinemann, London, 1993, та C M ЛаКун'я Бог для Нас: Трійця та Християнське Життя, San Francisco, 1993. ЛаКун'я визнає (Дод. Релігії ст. Трійця), що як Старий, так і Новий Заповіти не включають основи для Трійці. Класичною роботою, до якої звертаються з цією метою, є В. Ф. Олбрайт Яхвх та Боги Ханаану, London, 1968. Г. Р. Драйвер розвиває концепцію міфу у його Міфах та Легендах про Ханаан, Edinburgh, 1956. Р. Л. Фокс йде навіть далі в цьому напрямку у своїй роботі Неправомочна Версія: Правда та Вимисел у Біблії, London, 1991. Було зроблено фундаменталістську тринітаристську спробу, щоб змінити переклад біблійних текстів для приховання концепції, та щоб відкинути множинність світового елогіма. Єгошуа 22:22 є тому прикладом. RSV наводить текст:

Могутній, Бог Господь! Могутній, Бог Господь!

Марк С. Сміт у Ранній Історії Бога Harper, San Francisco, 1990, стор. 8 зауважує, що давньоєврейською це звучить як 'ель'елогім яхвх 'ель'елогім яхвх або Бог богів - яхвх, Бог богів - яхвх.

Отже, це Ель при Елогімі означає глава багатьох. Сміт наводить текст, щоб показати входження слова ель у давньоєврейську мову і набуття ним значення родового іменника зі значенням бог. Сміт відстоює позиції походження Єврейської концепції від Ханаанської, можливо, з періоду Залізного віку, від роду Угарітів, що сповідували культ Яхвх (Вступ, стор. xxvii). Він каже, що до кінця Монархії, одноосібний Яхвізм був нормою для Ізраїлю, що дозволяло послідовний розвиток Монотеїзму (там же). Сміт наголошує на перенесенні обрядів до релігії Ізраїлю. Він каже, що деякі обряди, які розглядаються як синкретичні, є спадком прадавнього Ізраїлю (там же, стор. xxxi), можливо, також Ханаанської лінгвістичної бази, яка, по суті, є тією ж мовою, що і давньоєврейська. Сміт намагається встановити біблійні вимоги, а потім вивчити їх у більш широких рамках. Ця робота також стосується встановлення біблійних рамок, щоб їх можна було вивчити більш ширше, але з іншими висновками, ніж ті, які зробив Сміт. Вивчення далі продовжиться в роботі Містицизм. Отже, рамки не повинні встановлюватися соціологічними забобонами. Структура має бути чесно відновлена, підсумувавши, що біблійний текст означає саме те, що говорить. Тринітаристські ж забобони втрутилися в цей процес. Свитки Мертвого Моря, тексти Угаріт та Наг Хаммаді пролили світло на те, що вважалося значенням біблійних текстів у часи Христа, і тому на них необхідно посилатися.

Важливо також, що немає жодних серйозних наукових спростувань того, що Біблію за часів Христа тлумачили так, щоб посилатися на Елогім або Елам, і цей термін відкрив шлях для концепції подвійності або Трійці. Визначальною роботою з цього приводу є Псалми: Їх Походження та Значення, написаною Леопольдом Сабуріном S.J., Alba House, NY, Перероблена та доповнена версія (видання 1974 р.). У своїй роботі Сабурін показує концепцію Ради Елогіма. На сторінках 398 і далі Сабурін перераховує використання Елога, але уникає розкриття його значення. Зі сторінок 72-74 Сабурін посилається на Псалми 86:6-10; 95:3; 96:4; 135:5. Бене Елім, визначені як Сини Бога, є Бене Еліон (Сини Найвищого). На сторінках 102-104 він згадує святих або Праведників (qedosim) з Псалма 89:6-8, які є божими небесними супутниками; цей термін використовується для праведних смертних. Ці надземні істоти складають Бене Елім або Бене Ха-Елогім. Бене Ха-елогім є Синами Бога(-ів). Сабурін, згадуючи також коментар Коппенса (ETL, 1963, стор. 485-500) про те, що іменник qedosim набуває у Мазоретських текстах значення надземного Суду ЯХВХ, члени якого вважаються елогімом (стор. 102-102), каже з цього приводу:

Концепція небесного зібрання не просто літературна форма, це живий приклад віри Ізраїлю.

Низка термінів для визначення Бога є дуже довгою. Немає сумніву, що зміст поняття розумівся незалежно від того, якою мовою воно було написано: давньоєврейською, арамейською або халдейською. Ця система була дуже розгалуженою і включала в себе людських істот і Раду, яку Христос встановив на Сінаї. Елогім відносять до Виходу 21:6, де це слово перекладають як судді.

Це слово загальновизнано використовується у формі множини тут і у Виході 22:8-9 через переклад його як судді, але насправді тут використовується слово елогім. В той же час, у давньоєврейській є два загальновживаних слова для визначення суддів. Це слова SHD 6414 paliyl (Вих. 21:22; Второз. 32:32) та SHD 8199 shaphat (Числа 25:5; Второз. 1:16 та всі наступні). Ці слова вживалися в той же час, що і слово елогім. Отже, ця розбіжність була застосована свідомо, щоб описати не суддів, а інше поняття. Концепцією, на вираження якої було спрямовано даний термін, була влада Бога, яка поширювалося на всю паству Ізраїлю. Правляча Рада Ізраїлю, таким чином, була частиною Елогіму. Це поширення було відображенням небесної системи, як було зазначено у Посланні до євреїв 8:5. Ця система чітко прослідковується через весь Старий Заповіт, і таким же шляхом вона була застосована у Новому. Божим наміром було встановлено, що з цим заповітом Він запише закон у серця та розум людей, і їм не потрібні будуть вчителі (Євр. 8:10)

Старий Заповіт демонструє підпорядковані відносини Елогіма та показує межі їх повноважень. Він також визначає Ангела ЯХВХ (термін читається як Ягова у давніх перекладах Яхо з Елефанітських текстів, пор Прітчард Давній Близький Схід: Антологія Текстів та Зображень, Princeton 1958, стор. 278-282) та його відношення до закону, який є основою для питання положення влади Христа. Поступове визначення Ангела Яхвх веде свій початок від Буття 16:7 (див. NIV зноску). Він також визначається тлумачами як Ангел обличчя Його (Ісая 63:9). Також є окремі випадки множинних сутностей, які відносять до ЯХВХ. Єства змін ЯХВХ до Адонаї (Соферім) у 134 місцях зустрічаються в Додатку 32 Біблійного Довідника (див. також Дод. 31 для п'ятнадцяти надзвичайних пунктів, Дод. 33 для змін та Габсбурзький Вступ до Єврейської Біблії, стор. 318-334 для деталей).

Ангел являвся Аврааму та його сім'ї. Агар бачила Ангела (Буття 16:7), до якого зверталися Ти, Бог, Що Бачить. Це був Ель. Єство не змінилося, а зверталися до нього, як до Ангела Яхвх та Яхвх до Того, що Говорить до Неї - такою є згадана множинність. Цей Ангел, що був Яхвх, являвся Аврааму у Бутті 17: 18:3 (перша зі 134 поправок Соферім; див. Массора, а саме 107-115 та Гінзбург, там же). Заміни, що впливають на цю концепцію, знаходимо у Бутті 18:3, 27, 30, 32; 19:18; 20:4; Виході 4:10, 13; 5:22; 15:17; 34:9; Числах 14:17. До Елогіма ставилися таким же чином, і тому список вимагає пояснення. До трьох сутностей, що являлися Аврааму, відношення було як до ЯХВХ без змін, і до двох Ангелів у Бутті 19, які зруйнували Содом, ставилися як до ЯХВХ, без розрізнення, що, можливо, і є причиною зміни Соферім. Знищення Содому було здійснене елогімом (Буття 19:29). Отже, назва Ягова або ЯХВХ застосовується у ієрархічній структурі від ЯХВХ Воїнства, Бога Найвищого або Елоах, до Елогіма Ізраїлю, який є підпорядкованим Богом, до двох Ангелів, які, в свою чергу, були підпорядковані Елогіму. Таким чином, цей термін є визначенням влади, делегованої від Елоаха. Елогім, який був Ангелом ЯХВХ, також являвся Авімелеху у Бутті 20:4 та всі наступні. У Бутті 21:17-30 до елогіма звертаються як до Ангела елогіма.

До самого Авраама зверталися як до елогіма у Бутті 23:6. Терміни перекладаються як могутній князь, але в оригіналі йдуть слова SHD 5387 nвsоy’ достойний, як цар або шейх, та SHD 430 елогім, звідси цар або князь елогім

Буття 23:6 6 Послухай нас, пане мій, ти Божий князь серед нас! У добірнім із наших гробів поховай небіжку свою. Ніхто з нас не затримає гробу свого від тебе, щоб поховати небіжку твою.

Слова, переведені як могутній князь, насправді мають значення князь елогіма. Це невелика незручність для Тринітаристів та сучасного Іудаїзму, отже, вони перекладають це як могутній принц. Таким чином, Авраама та Мойсея Біблією було визнано як елогім. Ангела ЯХВХ було названо елогім, Ягова та Ангел Ягова у жертві Ісака в Бутті 22:11-12 (див. Тлумачник Біблії). Ця підпорядкована істота не була всюдисущою. Він з'являвся у Бутті 24:7, 30-44, 48 та точно не був Елохом.

Ангел ЯХВХ відкрив себе Якову, як Ель Бет-Ель або Бог (Ель) Дому Божого, звідси - первосвященик Дому Божого (Буття 28:21-22). Цей ЯХВХ, Елогім Патріархів та Ель Дому Божого, що пізніше визначає себе як Ангела Ха-Елогім або Бога(-ів) (Буття 31:11-13). Цей елогім навчає Якова (Буття 35:1-13). Буття 35:11 і далі використовує термін Абі-Ель або Бог - мій Отець. Термін Elohim Abi El Shaddai також має значення Бог, Що Поклоняється Всемогутньому Богу (див. Пізнаний Бог, ч. 1-3). Цей Ангел був Пенуїлом або Обличчям Бога (Буття 32:24-30). Осія визначає цього Ангела як елогім (Ос. 12:2-9). Цей Ангел, один з елогіма, Був Елогімом (або Командувачем ) Воїнства (Elohi ha Tseba’avch), що його невірно називають Богом Воїнства (відкидаючи артикль The).

Він був ах-елогім або Брат Елогім, вказуючи на ширші сімейні відносини елогіма. Амос 9:5 також визнає це значення, що погоджується з Єгошуа 5:15. Цей Ангел був Командувачем Воїнства або Командиром Армії Бога. Ягова, його пам'ятка, виявляється іншим визначенням Ангела. Концепція печатки або позначки, скоріш за все, бере початок з Виходу 3:15 (Моє Ім'я - Моя Пам'ятка). Яков розглядав цього елогіма як Ангела Спокути (Буття 48:15-16).

Ангел ЯХВХ звертався до Мойсея на Горі Бога (-ів) (Ха-Елогім) та назвав себе Елогі Авраама, Ісака та Якова (Вих. 3:1-6, 10-12). Його було виділено та призначено посланцем Елоаха, Бога Воїнства або Бога Найвищого. Цією істотою був Ангел у Хмарі з Виходу (Вих. 13:21; 14:19 (зверніть увагу на визначення, що постійно змінюється)), який був ЯХВХ, який розсунув море (Вих. 14:21), ЯХВХ у Стовпі Вогню та Хмар (Вих. 14:24). Він, таким чином, має декілька титулів, що змінюються. Саме він дав закон Мойсею та встановив сімдесят старійшин Ізраїлю (Вих. 24:9-18). Второзаконня 5:30-33 визначає його єство як ЯХВХ, і він є посланцем ЯХВХ Воїнства, якого, за словами Христа, ніхто з людей не бачив та не чув його голосу (Іоан. 5:37; 6:46). Цей Ангел розумівся як Присутність Бога, звідси й назва - Ангел Присутності. Він підпорядкований бог, призначений як Елогі Ізраїлю його Богом над його товаришами (Пс. 45:6-7; див. також Євр. 1:5-13; Рим. 15:6; Еф. 1-3). ЯХВХ надіслав свого Ангела, щоб вивести Ізраїль з Єгипту (Числа 20:16) та щоб витіснити населення Ханаану (Вих. 33:2-3). Цей Ангел був ЯХВХ, що говорив з Мойсеєм віч-на-віч (Вих. 33:11), і Мойсей не розрізняє їх (Вих. 33-12-17). Отже, присутність Бога втілювалася через Ангела, який був його обличчям або persona, що є латинським еквівалентом слова обличчя або маска та з якого походить особа, і яке невірно застосовується та обмежується в Трійці.

Ангел ЯХВХ залишався з Ізраїлем протягом всього періоду Суддів, коли він отримав ім'я ЯХВХ (див. Суд. 6:11 і далі). До Ангела звертаються Адонаї (вірш 13), ЯХВХ (вірш 15) (змінено Соферімом) та Ангел Елогім (вірш 20). До цього Ангела звертаються також як до ЯХВХ Шалом або Він Приносить Мир, звідси він є Князем Миру, титул Месії. Гедеон молився та приносив жертви Богу, а не цьому елогіму (Суд. 6:36), незважаючи на те, що цей елогім надав можливість Духу Господа увійти у Гедеона (Суд. 6:34).

Ангел являвся батькам Самсона, та зверталися до нього як до елогіма (Суд. 13:19-20). Ангел проголосив своє ім'я, яке звучало як пел'ї (Суд. 2:18), що приблизно перекладається як чудовий, титул Месії (з Ісаї 9:6). Ангел з'являвся у часи Царів (2 Сам. 24:16, 1Хр. 21:12-30). Цей ангел є посередником між небом та землею з 1 Книги хронік 21:16. Ангел ЯХВХ був ЯХВХ, який говорив через пророка Гада (вірш 18). Переклад Самуїла показує, що тут причетні два ЯХВХ - Ангел ЯХВХ та ЯХВХ, якому приносили жертви. ЯХВХ керує Ангелом (2 Хр. 21:27). Давид боявся гніву Ангела ЯХВХ і тому переніс Храм або Божий Дім (1 Хр. 22:23).

Ангел ЯХВХ являвся Ілії, а названо його було ЯХВХ (1 Цар. 91:5-12). Він говорив, захищаючи царя у 2 Книзі царів 1:3. Він говорив від імені ЯХВХ у 2 Книзі царів 1:15, який визначається як ЯХВХ Воїнства у 2 Книзі царів 19:31-32; 2 Книзі хронік 32:31; Ісая 37:36 визначає Ангела як Елогі Ізраїлю. Цей Ангел ЯХВХ є проміжним Богом Ізраїлю, захисником Ізраїлю (Пс. 34:7).

Поважні форми звернення до ЯХВХ та вищого за його ЯХВХ Воїнства знаходимо у Єзекіїля (див. також SHD 3068, 3069). Ягова звертався до Ягови Воїнства як Яговіх (напр. Єзек. 16:36; 31:10,15; 38:10,14; 39:8 та ін.). Дабар Ягова або слово Ягова наводиться, як правило, у Єзекіїля. Єзекіїль 31:1 і далі звертається до Саду Бога (-ів) (Ха-Елогім). Адонаї Яговіх використовується для пророцтва у Єзекіїля 29:8, таким чином маючи на увазі розмежування між Словом Бога та Адонаї Ягова. Давньоєврейська концепція включає Мемра, що було перекладене як логос у Грецькому Новому Заповіті.

Ангел Слова Божого (Мемра) розуміється як Месія. Захарій 3:1-9 показує Ангела як Суддю та визначає його як ЯХВХ та Ангел ЯХВХ. Сатана постає як обвинувач. Ангел має владу винесення вироку і тому є справжнім суддею Заповітів та Елогіма з Псалму 82:1, що стоїть серед Зібрання Елю та судить в межах елогіма. Відношення поширюється на слугу ЯХВХ, Гілку. Псалом 110:4 поширює пастирство з Ааронового до Мельхіседека через його єство. DSS показує, що Іудаїзм очікує двох пришесть Христа (див. Г Вермес Сувої Мертвого Моря Англійською, особливо Месіанську Антологію та переклад тринадцяти фрагментів з печери XI). Месія походив від родів Натана і Левія (див. Зах. 12:10; звідси Лука 3). Месіанська антологія приділяє увагу обіцянкам Левія у Второзаконні 33:8-11 та 5:28-29. Текст визнає пророцтво Второзаконня таким, що стосується Месії, як у Числах 24:15-17. Месією Аарона і Месією Ізраїлю була особа з Дамаського тексту (VII) та неопублікованого фрагменту в печері IV (Вермес, стор. 49). Кумранський переклад відноситься до Мельхіседека як до Елогіма та Еля. Це походить від змісту останнього вироку, винесеного Месіанським священиком та духовенством. Ісая 52:7 використовує елогім у контексті Месіанського пришестя до Сіону (див. Євр. 12:22-23). Його ототожнювали з архангелом Михаїлом, і саме він очолював Синів Богів Правосуддя. Таким чином, деякі Юдаїстські секти ототожнюють Месію з Михаїлом (з Дан. 12:1). Це застаріла Адвентистська доктрина, що діяла до 1931 р.

Месію також ототожнюють з Мельхіседеком. Обидва порівняння є помилковими. Мельхіседек значить Мій Цар - Праведність або Мій Цар - Справедливість (праведність та справедливість вважаються синонімічними, див. Вермес, Сувої Мертвого Моря Англійською). Якби Мельхіседек був Месією, тоді виникла б проблема зі втіленням та жертвуванням. Християнське припущення, що Мельхіседек є Месією, походить від невірного розуміння тексту Послання до євреїв 7:3. Терміни без батька, без матері та родоводу (apator та ін.) походять від необхідності записати походження Аарона (Неем. 7:64) для Левитського духовенства. Терміни початок днів та кінець життя відносяться до необхідності починати виконання обов'язків у тридцять років та звільнюватися у п'ятдесят (Числа 4:47). Первосвященик наслідував свого попередника в день його смерті. Мельхіседек не мав такої вимоги. Послання до євреїв занотувало, що він був чоловіком (Євр. 7:4). Його було створено як Сина Бога (Євр. 7:3), тим не менш, він не був Сином Бога, який був ще одним священиком (Євр. 7:11). Таким чином, всі обранці можуть бути членами духовенства, як Сини Бога, незалежно від родоводу та віку, продовжуючись у вічності. Ми можемо тільки здогадуватись, ким був Мельхіседек. (див. роб. Мельхіседек [128]). Есена невірно тлумачить текст, по-Месіанськи, як такий, що включає елементи сучасного фундаменталізму. Послання до євреїв виявляється написаним для того, щоб виправити цю помилку, але саме невірно тлумачиться. Мідраш наполягає, що він був Шем (Раши), будучи царем (melek) над праведним місцем (tsedek) (Авраам ібн Езра та Нахманідес). Це було те місце, де мав бути збудований Храм для Божественної Присутності, який Мідраш ототожнює з Єрусалимом в цілому, з тексту Праведність, Поміщена в Ній (Іс. 1:21) (ібн Езра та Нахманідес, див. зн. Сонціно до Буття 14:18).

Але більш важливим є те, що концепція Ради Елогіма була абсолютною та зрозумілою, як така, що включає достатньо зрозуміле значення текстів Старого Заповіту, в яких йдеться про елогім. Підпорядкована структура Елогіма розуміється з одного боку, але з іншого - невірно тлумачиться його ставлення до Михаїла та Мельхіседека.

ЯХВХ Саваот або ЯХВХ Воїнства - це ім'я Бога (з Ісаї 51:15; 54:5; Єр. 10:16; 32:35 та наступні; Амос 4:13; 5:27), який є Елоахом. Ця істота має сина, можливо, з тлумачення тексту 1 Книги хронік 22:11 (скоріше, ніж hayah SHD 1691), як сина Егі Ягова. Звичайно, Елоах має сина, виходячи з тексту Притчей 30:4-5. Таким чином, Син Елоаха виявляється Елогі Ізраїлю, але не об'єктом молитов та жертвування.

Цей Елогім, помазаний його Богом, має престол елогіма (Пс. 45:6-7), а також стоїть у Зібранні Еля та як суддя всередині Елогіма (Пс. 82:1). Звідси:

Устань же, о Елогім, та землю суди (Пс. 82:8).

Кінцевий результат діяльності Ангела ЯХВХ як Елогіма розповсюджується на дім Давида у Старому Заповіті. Зі Старого Заповіту абсолютно зрозуміло, що долею обраних, як дому Давида, як Царя Ізраїлю, було стати як елогім, як Ангел Яхвх на його чолі.

Захарія 12:8 Того дня оборонить Господь єрусалимського мешканця, і Буде того дня той, хто спотикається серед них, як Давид, а дім Давидів як Бог, як Ангол Господній перед ними.

Термін перед ним перекладається як на його чолі. Отже, Ангел ЯХВХ був елогімом на чолі дому Ізраїлю. Цією істотою може бути тільки Месія.

Старий Заповіт, таким чином, виглядає як додаток до статусу Ізраїлю. Дому царя радять продовжувати правління елогіма з Єрусалиму поміж народів. Ми бачимо, що ця концепція не фізична. Не розроблена з Нового Заповіту.

Новий Заповіт (Діяння 7:38) підтверджує, що саме Ангел являвся на Сінай та говорив до Мойсея, та саме він дав закон (Діяння 7:53) та визначає Христа як Ангела зі Старого Заповіту. Більше того, Новий Заповіт (Євр. 1:8-9, цитуючи Пс. 45:6-7) переконливо доводить підпорядкування та покірність Христа.

Словом, що у формі однини використовується для визначення імені Бога Найвищого, як виявляється, є слово Елоах. Воно застосовується до Бога-Отця і ніколи не використовується стосовно Христа. Характерним терміном, що використовується відносно поширеного порядку Воїнства, що діє під владою Бога, є Елогім.

Елогім діє в якості Ради як серед Воїнства, так і поміж людей. Положення, яке стверджують Тринітаристи, що Рада складалася з мирових суддів Єрусалима, - це твердження, взяте з коментарів Буття. Це було перейнятим розумінням першого століття, яке говорить, що ранг Елогіма або Теоі розповсюджувався на людей, і видавалося, що він розповсюджується на Мойсея стосовно Філона та Йосифа. Християнська позиція була виражена Іренеєм. Вона, в свою чергу, перейнята сучасними вченими. Наприклад, Грег та Грох посилаються на Іренея, який каже:

Немає нікого, кого б писання називало Богом, окрім Батька всього та Сина, і тих, хто володіє обранням (Ранній Аріанізм - Аспект Спасіння, Fortress Press, Philadelphia, 1981, стор. 68)

Іреней використав грецьке слово теоі, що є еквівалентом єврейському елогім. Сучасна позиція стосовно цього твердження полягає в тому, що ангельське Воїнство не включалося в цей термін.

Конкретніше, вважається, що вони були підпорядковані людству (з невірного розуміння 1 Кор. 6:3, що відноситься лише до Воїнства, що впало або не пройшло прийняття, яке їм було не потрібне). Воїнство, що впало, розглядалося ранніми теологами як таке, що могло бути приведене до покаяння (це надалі розглядається в роботі Пізнаний Бог).

Сучасні дослідження показують, що Іудаїзм визнавав до середньовіччя двоїстість Божества - а саме: одного вищого Бога та підпорядкованого Бога (див. Пітер Хайман Монотеїзм: Невірно Використовуване Слово у Єврейських Вченнях? JJS 42 (1991), 1-15; Маргарет Баркер Великий Ангел: Вивчення Другого Бога Ізраїлю, SPCK, London, 1992; а також Хуртадо Один Бог, Один Господь: Ранні Християнські Обряди та Давній Єврейський Монотеїзм, Fortress/SCM; його статтю у Словнику Ісуса та Євангелії (вид. Green McKnight and Marshall, Inter-Varsity Press, 1992); та його неопубліковане Що Ми Розуміємо під "Монотеїзмом Першого Століття"? (Університет Манітоба, дослідницька робота)). Теологічний Словник Старого Заповіту (93с) відкидає походження Елаха, біблійне Арамейське ім'я Бога, від двох Богів, Еля та Аха (скорочено Аєх або "Я буду", як припустив Фейгін (JNES 3:259)). Майже немає сумнівів, що Елоах - це Бог Найвищий та що двоїстість Ізраїльського божества включає вищу та підпорядковану форми.

Коли звертаються до Бога Найвищого, Його відрізняють від підпорядкованого ЯХВХ епітетом ЯХВХ Воїнства або Еліон, визначення Найвищого. Спробу розробки концепції Бога зробив Сміт (в цит. тексті). Він стверджує, що справжнім Богом Ізраїлю був Ель, тому що Ель - не Ягвістичне ім'я. Тому Ель був справжнім головним Богом групи, названої Ізраїлем. Сміт знаходить підтримку в Бутті 49:24-25, яке представляє імена Еля окремо від згадок про ЯХВХ у вірші 18. Також Второзаконня 32:8-9 ставить ЯХВХ у роль одного з синів Еля, названого тут Еліоном.

Коли Найвищій (еліон) надав народам їх спадщину, коли Він розділив людство, Він закріпив кордони народів, залежно від чисельності божественних істот. На долю Ягови припав його народ, Яків став його спадком (Сміт, стор. 7).

Сонціно перекладає Мазоретський текст (МТ) як залежно від кількості дітей Ізраїлю. Таким чином, встановлюється зв'язок з дванадцятьма племенами та Ханаанськими територіями, але тільки рабином Рашбам.

МТ говорить bene yisrael, де Септуагінт (LXX) говорить aggelon theou, а Куриан - bny ‘ilhym (або бене елім) (пор. Сміт, прим. 37, а також Меєра і Скен БАСОР 136 (1954):12-15 (пор. перше Послання Клемента, використовуючи aggelon theou), та текст Бен Сіри 17:17, що відображає пізніше тлумачення Второз. 32:8, що передбачає божественного правителя для кожного народу). Отже, більш ранній текст підтримує вищесказане, а Мазоретський видається зміненим дещо пізніше. RSV наслідує цю точку зору та перекладає текст як Сини Бога.

Розподілення народів, залежно від кількості Синів Бога або Елогім/елім, демонструє надалі поширений порядок. Замість того, щоб підтримувати ствердження структури, що розвивається, воно підтримує поширену структуру, що приховувалась Фарисейським Іудаїзмом і таке маскування підтримується, без серйозних ускладнень, Тринітаристами.

Сам Сміт каже:

Оскільки є мало свідчень того, що Ель - був окремим Ізраїльським Богом у часи Суддів, то майже немає підтверджень того, що Ашера була окремою Ізраїльською богинею в той період. Аргументами …, що знаходяться у Книзі суддів 6 є те, що вона згадувалась разом з Ваалом.

Регіональне розуміння, як поширеної структури еліма, не дуже схвалюється вченими. Теорія синкретичної інтеграції використовується, щоб пояснити відмінні назви та ієрархії. Незважаючи на це, вона не настільки заплутана серед народів, як намагаються показати нам вчені. Припущення про те, що обрані стануть елогімом, підіймається насправді у Епосі Гільгамешу, де Ноя (Ута-Напіштім) показано одним з еліма або елогіма (див. Нова Лароська Енциклопедія Міфології, ч. Ассиро-Вавилонська Міфологія, Hamlyn, 1984, стор. 63).

Так званий Ягве (або Ягова, що є більш вірним), до якого звертались вище, з Второзаконня 32:8-9, є підпорядкованим Ягові Ізраїлю, який визначив Ізраїль як ключовий народ у відродженні. Розділення народів залежно від кількості божественних істот тут поширюється за тридцять, в той час, коли було виділено сімдесят народів або мов. Таким чином, можна вивести, що Повне Зібрання Елогіму налічувало сімдесят членів.

Синедріон, або Зібрання Старійшин, заснований на Сінаї, був прототипом поширеного порядку. Те, що народні наглядачі або елім протистояли Богу та ЯХВХ Ізраїлю, записано у Даниїла 10:13 (пор. Второз. 32:18). Отже, розширене Зібрання повинне було мати визначену кількість повсталого Елогіма. Ці єства мали бути зміщені зі своїх посад обранців, починаючи з першого воскресіння.

Гарві (в роботі Ісус та Обмеження Історії, в ч. Обмеження Монотеїзму Westminster Press, Philadelphia, 1982) зауважує, що для описання осіб, які не є Богом, використовується поважне ставлення. Мойсея називають "божественним". До нього звертаються Theios у Йосифа (Давності Євреїв 3:180; 34, 187; 10:35), а також у Філона (напр. Життєпис Мойсея 1:158). Гарві припускає, що звернення до Мойсея як до божественного, є лінгвістичним феноменом, який не виражає унікальної божественної природи.

В той же час жоден з тлумачів не впевнений, що саме Бог зробив Мойсея Елогімом та призначив його Елогімом Єгипту, зробивши Аарона його пророком. Ці терміни використовуються тільки для божественного посередництва, але передача повноважень відбувалася не тільки від Бога Найвищого Ангелу Присутності, але далі Мойсею, який був першим особливим біблійним свідченням, яке ми маємо, про те, що ранг Елогіма було поширено на людину прямим наказом Бога (див. Вих. 4:16; 7:1). Якби ранг Елогіма неможливо було передати за наказом Елоаха, тоді б Сам Бог поставив Фараона у протиріччя з першою заповіддю, призначивши Мойсея Елогімом до Фараона. Отже, Фараон мав би ще одного Елогіма до Бога. В той же час, заповідь цього прямо не передбачає. Своїм призначенням Бог показував, що терміни до та поряд означали на місці або без передання та влади. Тому Бог міг призначити підкореного Елогіма Ізраїлю у Псалмі 45:7 без впливу на сенс та владу першої заповіді. Використання терміну Елогім шляхом передачі влади мировим суддям, як суддям в Єрусалимі, має на увазі, що термін як Бог не розповсюджується за межі трьох іпостасей в реальному житті. Таке абсурдне пояснення змінює зміст, закладений у Старому Заповіті.

Термін Елогім застосовувався як до ангельського Воїнства, так і до наділеного владою духовенства, конкретно Мойсея, щоб показати, що ранг Елогіма та виключність Бога і Його природи поширюється на обраних людей. Якби було навпаки, духовенство було б втягнене у богохульство на цьому ґрунті.

Термін елогім - це слово у формі множини, яке використовується для звернення до ангельського Воїнства. Це демонструє, що Елогім є терміном у формі множини, що розповсюджується на концепцію та владу Бога, передану підкореній структурі. У Бутті 35:7 термін елогім має форму дієслова у множині, але перекладається як Бог був пізнаний, скоріше ніж як Боги були пізнані. Сонціно зауважує, що:

Елогім, який описує Бога в аспекті Панування, може використовуватись у формі множини, але жодне інше слово, що означає Бог, не може так застосовуватись.

Сонціно наполягає на тому, що раввінічний авторитет Авраам ібн Езра розумів цей текст стосовно ангелів. Може виявитися так, що цей текст демонструє, що він стосувався Ангела Присутності або Месії. Важливим аспектом є те, що логіка використання елогіма тут визнає поширення його на ангельське Воїнство. Отже, концепція поширення можливості бути елогімом для Воїнства утримувалася в Іудаїзмі. Розповсюдження обранців за Біблією починається не пізніше Мойсея.

Посилання на Ісаю 44:8 як демонстрацію, що ЯХВХ один є Елогімом, яке пропонується Тринітаристами, є просто фальшивкою. Ісая 44:6-8 стверджує:

Так говорить Ягова, Цар Ізраїлів та Викупитель його, Ягова Воїнства: Я Перший і Я Останній, і немає Бога окрім Мене … Чи є Бог окрім Мене? Так, немає жодного. І скелі немає, не знаю жодної (Переносне значення).

Стверджується, що Ягова (або, невірно, Єгова) є тут одним, але текст насправді має на увазі два єства, Ягова, цар Ізраїлю та Ягова Воїнства. Грін переклав текст, вставивши та з його Викупитель, щоб зробити так, аби здавалося, що говорить одна особа. Таким же чином він переклав слово biladay (SHD 1107), як окрім у Ісаї 44:6 та поряд у Ісаї 44:8. В той же час, тут має місце зміст без або окрім.

Ісая 44:8 точно визначає, що згаданим єством був саме ЯХВХ Воїнства, як Елоах. Елоах - це слово у формі однини, що застосовується тільки до Бога-Отця, а Він має Сина, приписаного Йому у Його Старозаповітних відносинах з Ізраїлем. Іудаїзм, Іслам та біблійне Християнство поклоняються цьому єству як Одному Вищому Богу. Ягова Ізраїлю визначається, виходячи з вищезазначеного, як Ангел Присутності, який є Месією. Текст демонструє, що існує два ЯХВХ: підпорядкований ЯХВХ Ізраїлю, що проголошує владу ЯХВХ Воїнства. Цей ЯХВХ Воїнства є Елоахом, без якого немає Елогіма. Ця концепція формує основу першої заповіді. Таким чином, ЯХВХ Ізраїлю тут є окремим та підпорядкованим.

Підпорядкований Бог Ізраїлю, Ангел ЯХВХ, який є Месією, є первосвящеником дому або храму Божого. Він є Ель Бет-Ель. Послання до євреїв веде його призначення прямо від Псалмів 45:6-7. Немає сумніву, що цей елогім був помазаний та призначений над його партнерами (metoxous) або товаришами (Євр. 1:9) у Зборах. Рада Елогіма, яку він очолює як первосвященик, відображена в організації Храму; Храм на Сіоні є прикладом тіні небесної структури (Євр. 8:5). Вище духовенство Храму складається з двадцяти чотирьох первосвящеників-відділень та одного центрального первосвященика. Ця організація відбита у Раді Старійшин в Одкровенні 4 та 5. До цієї Ради Старшого Елогіма відносяться через космологію Середнього Сходу, від Шумеру до Єгипту, що показує, що біблійна структура була широкознана (див. також Еліад, Боги, Богині та Міфи про Створення, Harper and Row, New York, 1974, стор. 21-25).

Псалом 9:5-8 звертається до ЯХВХ, який є праведним у соборі святих (множинність). Він - найвищий серед Синів Могутнього (або Елім, що є формою множини від Ель, напр. Боги). Еля дуже бояться у конгрегації (внутрішній раді або зборах) святих (qadoshim або праведних). Ягова, Бог Воїнства, - це єство, до якого звертаються як до оточеного праведністю. Одкровення 4 та 5 показує, що це група, яка налічує тридцять сутностей, включаючи чотирьох херувимів або живих істот. Таким чином, тридцять шматків срібла (що є ціною раба) вимагали за зраду Христа (Мат. 27:3,9 пор, Зах. 11:12-13), але це була образа для Божества в цілому. Старійшини зобов'язані наглядати за молитвами святих (Одкров. 5:8), а Христос є їх Первосвящеником, один з них, якого було визнано достойним, щоб відкрити сувій плану Бога, який спокутував людство та який зробив їх царями та священиками для нашого Бога, тобто Бога Зборів та Христа (Одкров. 5:9-10).

Спокута гріхів людських - це частина відновлення останніх часів, яке відбудеться під час другого пришестя Месії, Царя Ізраїлю. Його перше пришестя розумілося як Месія Аарона. Це перше Месіанське пришестя було спокутою гріхів та встановленням духовенства Мельхіседека. Відновлення останніх часів розуміється як розповсюдження елогіма, як сказано у Захарія 12:8. У відновлення останніх днів, коли Месія прийде на Сіон, як ми розуміємо з Послання до євреїв 12:22-23, відбудеться пришестя, покликане захистити Єрусалим та посилити його фізичних мешканців для тисячолітнього правління. Але як ми вже згадували вище, Захарій продовжує стверджувати:

І буде того дня той, хто спотикається серед них, як Давид, а дім Давидів - як Бог (елогім), як Ангел ЯХВХ перед ними (наголос додано).

Важливість тут полягає в тому, що Захарію було дано зрозуміти, що Ангел ЯХВХ був елогімом і що дім Давидів (який вже давно помер) мав складатися з тих, хто буде елогімом, як частина дому Давида. Захарія писав у кінці Біблійного періоду, його книга стала однією з останніх (приблизно 413-410 до Р.Х. Дод. 77 Біблійний Довідник ). Розуміння послідовності дій, таким чином, не було змінене протягом зібрання матеріалів тексту. З DSS/Урагіт/Наг Хаммаді ми знаємо, що зміст залишився недоторканим у часи Христа.

Церква схвалила форму тринітаризму, яка спершу намагалася відкинути сказане вище. Це дуже непослідовно та небіблійно. Коротше кажучи, рання форма тринітаризму була спочатку розвинена Оригеном в Олександрії, щоб протистояти так званим гностичним поглядам про небесну раду елогіма, яких дотримувалася рання Церква. Христос був підпорядкованим Богом, призначеним його Богом (Пс. 45:7 (використовуючи Eloheik) та Євр. 1:9), який був Елоахом або Теоном або о Теос (як Бог) у греків (Іоан 1:1,18).Ориген використовує стоїчну концепцію іпостасей, що є синонімом (як Платоністичне ousia), що означає реальне існування, єство, в якому перебуває річ. Але Ориген надає значення індивідуального існування, а отже, і такого, що індивідуально існує. Отож, Ориген розвинув завершену ієрархію з тільки трьох елементів Божества. Отець був вищим Богом, інших два елементи - Син і Дух - були творіннями Отця як ktisma. Але схема Оригена є попередником Тринітаризму, єдиною метою якого було обмежити поширення можливості бути елогімом трьома істотами та відкинути цю можливість для обранців та небесного Воїнства. Греки перейняли схему Оригена у другій половині третього століття. Дехто, як Теогност з катехезької школи в Олександрії, надав особливого значення спорідненості Сина з Отцем, не дивлячись на те, що Син був творінням його діяльності, обмеженій сферою розумних істот. Він також проголосив, що його сутність або ousia (використовуючи термін Платона, а не іпостась) походить від сутності Отця (див. Келлі, Доктрини Ранньої Церкви, стор. 133). Інші наголошували на його підпорядкованості. З роботи Походження Різдва й Пасхи [235], ми знаємо, що бог Аттіс ніс у собі разом аспекти отця та сина. Це є Модалістською схемою. Ці два елементи дали поштовх для Тринітаризму. Тринітаризм - це бажання зібрати структуру поклоніння богу Аттісу та його Модалізм у Християнстві, щоб задовольнити філософські протести його послідовників.

Послідовник Оригена Дионісій, Папа Олександрії, через вибух Сабеліанізму у Лівійському Пентаполісі вкінці п’ятдесятих років третього століття написав роботу-спростування Модалізм. Він висуває особисте відокремлення Отця від Сина на перший план. Сабеліанці мали один з його листів до єпископів Амонія та Євфранора, що висвітлював цей аспект, який Келлі (стор. 134) вважає нестриманим. Сабеліанці скаржились, що Оригеністи проводили різке розмежування, що доходило до розділення Отця й Сина. Це було опротестовано та обмежено Новаціоністами у Римі, які вплинули на Єпископа Дионісія, Папу. Афанасій намагався (De sent Dion. 4) приховати недоліки Дионісія Олександрійського століття потому, але Василій (Еп. 9.2) стверджував, що він вдався до крайнощів у антисабеліанській запопадливості.

Термін іпостасі став вкрай поєднаним з католицькою доктриною, що призвело до анафем Соборам Халседона та Циркумінцесіона. Проголошення того, що Божество індивідуальне але не відокремлене, є, по суті, твердженням Монархії та Циркумінцесіона. Цей філософський абсурд набув значення в англійській. Використання іпостасей та ousia, як термінів, є спробою приховати непослідовність. Божество уявляється Тринітаристами як три іпостасі в ousia, використовуючи Стоїчні та Платоністичні терміни, щоб досягти розрізнення.

Відкинення терміну Істота стосовно Бога та Христа одразу ж відкидає їхнє існування, що є абсурдом. Говорячи, що Бог - це Космічний Розум (або Космічна Душа), ми одразу ж знеособлюємо Бога та відкидаємо реальність Сина Бога, крім того, що Синове існування умоглядно проголошено як іпостась. Це гра слів, що не надає реальності Спасителю. З іншого боку, якщо стверджується реальність Сина, тоді доктрина, по суті, є порушенням першої заповіді.

Хай не буде тобі іншого елогіма переді Мною.

Єством тут виступає ЯХВХ Елогеїк (ЯХВХ Твій Елогім), якого визначено у Псалмі 45:7-8, як Елогіма, який призначив Елогі Ізраїлю.

З підняттям нашого проміжного елогіма, одного із Зібрання, на рівень Елоаха, Бога-Отця, ми порушуємо першу заповідь. Це гріх Сатани, який претендував на звання Еля Ради Елогіма (Єзек. 28:2).

Доктрина Трійці заснована на серії фальшивих передумов, щоб узаконити зміни парадигми (пор. роб. Бінітаризм та Тринітаризм [076]). Ними є:

Те, що елогім, як Божество, відноситься тільки до двох сутностей, не роблячи розмежування між Елоахом та множинністю сутностей, включаючи Зібрання Воїнства (Дан. 7:9 і далі) (див. Кокс Пізнаний Бог, ч. 1-3).
Що ці два єства (та Дух) не можна розділити насправді або в думках і недоречно описувати їх як Істот.
Що сутністю Христа до втілення був не Ангел ЯХВХ.
Що Христос був єдиним Сином Бога до Створення світу (див. Йов 1:6; 38:7).
Що Христос і Сатана були єдиними Ранковими Зірками (див. Йов 38:7; Ісая 14:12; Одкров. 2:28; 22:16).
Христос є Богом так само, як Бог є Богом (див. вище), а не підпорядкований Бог (Євр. 1:9) надісланий Господом Воїнства (Зах. 2:10-11). Звідси - він став об'єктом поклоніння та молитов, що суперечить Вих. 34:14, Мат. 4:10 та ін.).
Що Христос був єдиним народженим Сином і не Єдиним Народженим Богом (monogenes theos & uion) (Іоан 1:18; 3:16; 1 Іоан 4:9; див. також Лука 7:12; 8:42; 9:38; Євр. 11:17 для порівняння). Він був першим породженим (prototokos) зі всього створеного (Кол. 1:15), а тому - початком творіння Бога (Одкров. 3:14, не як в NIV).
Що Христос існував окремо від його втілення звідси можна вивести, що він міг молитися самому собі як Богу. Таке припущення відкидає розмежування між Отцем і Сином та повністю спростовує воскресіння. Це твердження вже є антихристиянським (1 Іоан 2:22; 4:3; 2 Іоан 7).
Що Христос та Бог мали одну волю і що Христос не був наділений окремою волею, яку він підкорив Богу через добровільну покірність, всупереч Матвію 21:31; 26:39; Марку 14:36; Іоану 3:16; 4:34.
Божественна природа не допускає ні виграшів, ні поразок у Христі. За логікою, це б відкинуло воскресіння святих, як пояснено у 1 Посланні до коринтян 15 та в біблійних обітницях обранцям. Ця Трійця стверджує, що божественна природа, надана обранцям, відрізняється від того, як її було покладено на Христа.
Що Святий Дух розподіляється у визначеній мірі всупереч Іоану 3:34 (RSV); Римлянам 16:6.
Що Христос не міг грішити (з фальшивої передумови про божественну природу, що не визнає ні перемог, ні поразок, радше ніж від Всевідаючого Бога, який знає, що Христос не грішитиме).
Що Христос і Бог були створені з однієї субстанції таким чином, що вони були співрівними та співвічними, всупереч Посланню до Филипян 2:6 та 1 Тимофія 6:16, який показує, що тільки Бог є безсмертним. Христове вічне або aioonion життя (1 Іоан 1:2) та вічне життя всіх істот, включаючи Христа, походить від цього єства. Як Христос, так і обранці мають спільне походження (Євр. 2:11 RSV), виводячи їх життя та вічність від умовної покірності Отцю (Іоан 5:19-30), який створив усіх нас (Мал. 2:10-15). Оскільки Отець має життя в Собі, Він дав Сину життя, щоб воно було в ньому (Іоан 5:26), а ми є співспадкоємцями, яким наказом Бога приписано мати життя в собі (див. роб. Єдиносущний Отець [81]).
Обранці не є Синами Бога, як Христос є Сином Бога, і тому вони не є співспадкоємцями, що суперечить Посланню до римлян 8:17 Посланню до галатів 3:29; Титу 3:7; Посланню до євреїв 1:14; 6:17; 11:9; Якову 2:5; 1 Петра 3:7.
Що Верховний Бог зійшов у плоті та жив серед людей (походить від неправдивих вставок у 1 до Тимофія 3:16 у Рукопису А. Ці неправдиві вставки утримувались в KJV та були переміщені до вступу у NIV). Ці вставки суперечать Іоану 1:18 (та Іоану 1:14, де саме логос (або Мемра) втілився у плоті) та численним текстам, що відокремлюють Христа від Єдиного Справжнього Бога (Елоаха або Теона чи Теоса, як Бога, який є Богом-Отцем), Бога Ісуса Христа (Іоан 17:3, 20:17; 1 Кор. 8:6; 2 Кор. 1:3), що стоїть в його імені (Мих. 5:5).

Концепція Одноосібності Бога невірно розуміється Тринітаристами. Шема (Второз. 6:4) звертається до Ягови Елогену або Ягови єдиного Бога. Істота у Второзаконні 6:5 визначається як Бог Всевишній, Бог, який помазав Христа як Елогіма Ізраїлю у Псалмі 45:7.

Єдність Бога, необхідна для Монотеїзму, належить поширеному порядку, що знаходиться у єдності під впливом центральної волі у згоді та духовній взаємодії через дух та силу Бога (1 Кор. 2:4-14) яка через Христа спрямовується до Бога (2 Кор. 3:3-4). Трійця відкидає уніфікацію, необхідну для Монотеїзму, та, за логікою, є політеїстичною. Це відбувається, тому що правителі не розуміють, будучи недуховними (1 Кор. 2:8,14).

Бог, згаданий у Притчах 30:4 як такий, що має сина, є Елоахом з Притчей 30:5. Сини Бога, таким чином, відомі зі Старого Заповіту, а конкретно, вже відомий Месія. Розуміння Отця Христом стало можливим лише після добровільного саморозкриття Отця (див. Одкров. 1:1,6). Христос не всюдисущий і ніколи не претендував на це.

Біблія стверджує, що Бог є Богом і Отцем Христа (до Рим. 15:6; 2 Кор. 1:3; 11:31;Еф. 1:3,17; Кол. 1:3; Євр. 1:1 і далі; 1 Петра 1:3; 2 Іоан 3; Одкров. 1:1,6; 15:3). Христос набуває свого життя, сили та влади за наказом Бога-Отця (Іоан 10:17-18). Христос підкорює свою волю волі Бога, який є Отцем (Мат. 21:31; 26:39; Марк 14:36; Іоан 3:16; 4:34). Бог надав Христу статусу обраного, і Бог величніший за Христа (Іоан 14:28) і величніший за всіх (Іоан 10:29). Отже, Бог надіслав свого єдиного народженого (monogene) Сина у світ, щоб ми могли жити через нього (1 Іоан 4:9). Саме Бог славить Христа, будучи величнішим (Іоан 8:54).

Бог - це скеля, як Родовище або Гора, з якої видобувають всіх інших, взято з Єгошуа 5:2, головна та дієва причина (Второз. 32:4, див Маймондес Путівник для Спантеличених University of Chicago Press, 1965, ч. 16, стор. 42 і далі). Бог - це скеля Ізраїлю, Скеля їх Спасіння (Второз. 32:15), Скеля, яка породила їх (Второз. 32:18, 30-31). 1 Книга Самуїла 2:2 демонструє, що Наш Бог є Скелею, вічною Скелею (Ісая 26:4). Саме з цієї Скелі витесано всіх, оскільки всі є нащадками Авраама у вірі (Ісая 51:1-2). Месія витесаний з цієї Скелі (Дан. 2:34, 45), щоб підкорити світові імперії. Бог, а не Петро, не Христос, ніхто інший, є Скелею заснування, на якій Христос збудує свою Церкву (Мат. 16:18) і на якій він сам спочиває.

Месія - це головний наріжний камінь Храму Божого, в якому обрані є Naos або Святими Святих, вмістилищем Святого Духу. Каміння Храму витесане зі Скелі, якою є Бог, як був Христос, та передане Христу, духовній скелі (1 Кор. 10:4), скелі захисту та каменю спотикання (Рим. 9:33), щоб він збудував Храм. Христос збудує Храм так, щоб Бог міг бути всім, у всьому (Еф. 4:6). Бог наділив Христа силою бути всім та у всьому (panta kai en pasin Кол. 3:11), ставлячи все під ногу його (1 Кор. 15:27), надавши йому право бути головою над усім до Церкви, який є Тілом, повнотою його, що наповнює все у всьому (Еф. 1:22-23). Коли Бог поклав усе до ніг Христа, було проголошено, що Бог є винятковою істотою - Тим, хто поклав усе до ніг Христа (1 Кор. 15:27). Коли Христос підкорить все, тоді сам Христос має підкоритися Богу, який поклав усе до ніг Христа, адже Бог може бути всім у всьому (panta en pasin 1 Кор. 15:28, не як в RSV).Отже, Платоністична доктрина, що намагається поєднати Бога з Христом у Трійці, є метафізичним нонсенсом, який суперечить Писанню. Христос сидітиме праворуч від Бога за вказівкою Бога (Євр. 1:3,13; 8:1; 10:12; 12:2; 1 Петра 3:22) та розділить трон Бога, як обрані розділять трон, даний Христу (Одкров. 3:21), що є троном Бога (Пс. 45:6-7; Євр. 1:8 або God is thy Throne перекладається Твій трон, О Боже, див. зн. до анотованої RSV).

Бог, який надсилає, величніший за того, кого надсилають (Іоан 13:16), слуга не може бути величніший за свого Господа (Іоан 15:20). Вкрай абсурдним є припущення, що істота може бути жертвою для себе. Таке дійство, за логікою, є самовбивством або, в межах Тринітаризма, частковим каліцтвом. Отже, доктрина відкидає воскресіння, особливо з 1 Послання до коринтян 15.

Таким чином, розділення у розп'ятті та воскресінні є обов'язковим та повним. Воскресіння має відбутися у плоті, включаючи переклад як жертва Коливання Снопів, інакше не буде спасіння та поточного врожаю. Приготування Христа до сходження до його Бога та нашого Бога, який є нашим Отцем (Іоан 20:17), було справжнім та особливим. Христос досяг здатності бути Богом та досяг повноти Божественності, тілесно, через дії Святого Духа. Отже, доктрина Синівства з хрещення правдива та довершена.

Встановивши біблійну позицію у часи Христа, ми зможемо побачити, як ця позиція була представлена протягом першого та другого століть. З текстів Юстина Мученика та Іренея, доступних нам, ми знаємо, що розуміння поширювалося на ранню Церкву.

Юстин Мученик стверджує, що Бог вчив тим самим речам як через пророків, так і через Мойсея, про що вже говорилося вище (див. Діалог з Трифоном, ч. XXVII, ANF, Т. I, стор. 207 і далі). Юстин вчив, що Бог породив, як початок, певну розумну силу з Себе, яку названо Святим Духом: тепер Слава Бога, тепер Син, знову Мудрість, знову Ангел, потім Бог (Theos), а потім Господь та логос. Юстин визначає його як Керманича Армії Господа, який явився Єгошуа (там же, LXI). Цей розділ було використано у тлумаченні Притчей 8:21 і далі, де Мудрість була визначена як Месія, якого було створено Богом. Божа воля виконувалася Месією. Юстин стверджує (там же, XLII), що у творінні Бог розмовляв з істотами, що відокремилися від Нього. Отже, Мойсей стверджував, що творіння включало якнайменше дві істоти, відокремлені одна від одної. Дитеїсти намагаються відокремити цих двох, а Тринітаристи поєднують їх у три нероздільні іпостасі. Елогім був, насправді, численнішим, як ми можемо бачити з іншого тексту, на який посилалися вище, переважно з Псалму 45:6-7, який приписує Христу товаришів.

Іреней (бл. 125-203) писав на тему поширення терміну елогім (або theoi грецькою) на людей. Іреней важливий тому, що його навчав Полікарп, послідовник Іоана (див. Батлер Життя Святих, Burns & Oates, UK, 1991, стор. 56). Отже, ми можемо бути впевнені, що Іренеєве розуміння (позбавлене підробок), виражало позицію ранньої Церкви. Він, без сумніву, підтримував Кварто-деціманців та слугував посередником у полеміці з приводу Пасхи (Passover) (Батлер, там же, стор. 197), незважаючи на те, що він був ізольований від Малої Азії, перебуваючи в Ліоні. В своїй роботі Проти Єресі він виклав концепцію того, що обрані існували як елогім.

Іреней стверджував, що ангели та творець світу знали вищого Бога, оскільки бачили, що вони були Його властивостями та Його творіннями та утримувалися Ним (Кн. II, ч. VI, ANF, стор. 365). Іреней не відносився до творця світу, яким вважав Месію, як до Бога Всевишнього або Всемогутнього (там же, ч. VI: 2). З цієї роботи ми бачимо, що грецькі концепції Деміурга і Плерома вплинули на концепцію того, що називають Вічністю (Aeons) та намагалися справити вплив на біблійні концепції грецькою метафізикою, таким чином руйнуючи їх.. Гностиків примусили піти у підпілля та стати частиною Містерій та, врешті-решт, розвинутися до Трійці. Це описується в інших роботах.

Іреней (та Юстин) вчили, що воскресіння було фізичним і що потім Бог надасть тіла, що не псуються та не вмирають (ANF, Том I, стор. 403). Бог вважається творцем (там же, стор. 404) на противагу Христу, який створив світ під цим Богом (там же, стор. 405). Іреней стверджував, що Святий Дух визначив як Отця, так і сина (з Пс. 45:6-7), а Елогім або Theoi - Отець, що призначає Сина.

Іреней стверджував, що Псалом 82:1 звертався до Отця, Сина та обраних (прийнятих в якості Церкви) коли казав:

Бог на божім (theoi) Зібранні стоїть, серед богів він судить (Проти Єресей, Кн. III, ч. VI, ANF, Том I, стор. 419).

Він не в повній мірі розумів ступеня братства обраних, що поширювалось на все Воїнство, яке є братством у Царстві. Одкровення було дано Іоану у вигнанні на Патмосі після того, як він навчав Полікарпа. Одкровення 12:10 стверджує, що ангели є братством обраних. Одкровення 4 і 5 показує, що обрані були викуплені для Ради Старійшин, щоб стати царями та священиками серед Воїнства. Христос стверджує, що обрані мають стати рівними ангелам (isaggelos від isos та aggelos (Лука. 20:36), що має ідею стати частиною їх, як порядку). Христос визнає нас перед його братством у Воїнстві.

Іреней стверджував, що Церква була синагогою Бога, яку Син зібрав для себе. Стверджується, що Бог богів у Псалмі 50:1 є зверненням до Бога. Наш Месія був theos або Богом, який прийде відкрито та не буде мовчати ( Пс. 50:3) та який явиться тим, що його не шукали (Ісая 65:1), а слово боги з Псалмів50:1 відноситься до обраних, до яких звертався Христос, кажучи:

Ви боги і всі сини Всевишнього (Іоан 10:34-35, пор. Пс. 82:6) (там же).

Отже, було б невірно для Христа стверджувати з відстані двох тисячоліть, що Христос використовував текст, звернений до суддів Єрусалима, коли учень Полікарпа казав, що він звертався до обраних як елогім.

Іреней також стверджував, що Христос був сином того, хто сказав: Я Те, Що Я Є (ЯХВХ), або, більш вірно, Я буду тим, чим стану (пор. Оксфордська Анотована RSV) (з Вих. 3:14). Таким чином, він носив титул, переданий йому. З цього приводу Іреней цитує Ісаю:

Я також свідок (він проголошує) говорить Господь Бог, і Син, якого я обрав, щоб ви могли пізнати, і повірити, і зрозуміти, що Я є (Ісая 43:10) (там же).

Сонціно наводить текст:

Ви свідки мої, говорить Господь, І Раб Мій, якого я обрав, щоб пізнали й Мені ви повірили, й зрозуміли, що Я це Він; до Мене не зроблено Бога (Ель), і не буде цього по Мені.

Цитата Іренея, а Сонціно змінює її, що більше або менше підтверджує Іренея, демонструє, що Я відноситься до Бога, який є Отцем. Посилання на раба у Сонціно походить від Ісаї та відноситься до Месії. Сонціно намагається прирівняти Раб Мій до більш раннього свідки, щоб показати, що тільки Бог, а не Месія, існував до появи всього. Надалі Месія відокремлюється від Бога.

Іреней показав, що його розуміння Ісаї 44:9 та Єремії 10:11 з питання ідолів було таким, що ідоли були ідолами демонів (Adv. Her., Кн. III, ч. VI, ANF, стор. 419). Цих демонів було відсунено від theoi або елогіма. Звертаючись до Єремії 10:11, Іреней цитує:

Боги, які не створювали небес та землі, нехай вони зникнуть з лиця землі, що під небом. Тим фактом, що він додав до цього їх знищення, він показав, що вони взагалі не Боги (елогім або theoi).

Отже, було продемонстровано, що ідоли розумілися не просто як ідоли, а як втілення демонів, яких вони представляли (див. також Кн. III, ч. XII:6, там же, стор. 432). Це було звичайним розумінням давнього світу. Отже, відкинення демонів, їх приборкання та пізніший суд виділив їх з категорії елогіма. Іреней показує через посилання до Виходу 7:1, що Мойсея насправді було зроблено елогімом до Фараона, але пророки невірно називають його Господом або Богом. Святий Дух про нього каже скоріше як про Мойсея, вірного священика та раба Божого (Євр. 3:5; Числа 12:7), як називають у текстах і Месію. Таким чином, кожен з елогіма - підкорений раб Елоаха, Еліона.

Іреней (там же, стор. 421) стверджує, що Христос визнавав Цезаря як Цезаря і Бога як Бога, з Матвія 22:21 та Матвія 6:24 служачи Богу, а не багатству. Отже, Христос відмовився від проголошення себе Богом (див. також там же, стор. 422).

Цитуючи Послання до филипян 2:8, Іреней показує, що Христос, як Бог і Суддя, був відокремлений від Бога Всього, оскільки підкорився прийняти смерть (там же, ч. XII:8, стор. 433).

Іреней цитує LXX Ісаї 9:6, що Месія був Еммануїлом, посланцем (або Ангелом) Великої Ради Отця (там же, ч. XVI:3, стор. 441). З цього приводу він показав, що Ангел Великої Ради зі Старого Заповіту (LXX) розумівся як Христос.

Іреней відкидає концепцію, що страждання Ісуса можна відокремити від Месії, стверджуючи, що Христос був безпристрасним. Іншими словами - він відкидає спробу ствердження того, що божественне єство Месії могло відокремлюватися від земної людини Ісуса. Це стало вченням Гностичних сект, що перекручують Євангеліє від Марка та ігнорують інших. Іреней також показує, що стало основою для помилок цих сект. Ебіоніти використовували тільки Євангеліє від Матвія. Отже, вони робили помилкові висновки стосовно положення Христа. Афанасійці або Тринітаристи використали термін Ебіоніти пізніше як спробу звинуватити доктрини субординалізму та субординалістів усіх переконань у єресі, що ведеться від Ебіонітів до сторін, втягнених у полеміку в Нікеї, які було названо Аріанами. Такі висловлювання є несправедливими, виходячи з вивчення робіт ранніх Церковних авторів, які ще до Нікеї були субординалістами (пор. роб. Рання Теологія Божества [127]).

Іреней підкреслював, що був тільки один Бог або Отець. Месія був Його сином. Він каже, що Маркіон також перекручував Євангеліє від Луки, щоб ствердити своє вчення. Валентиніанці використовували Іоана на шкоду іншим, а також застосовували псевдоєвангеліє. Фактом було і залишається те, що потрібно використовувати Писання в цілому, старанно та не вибірково. Іреней демонструє передове розуміння четверної природи Євангеліє та значення кожної з книг стосовно херувимів (там же, Кн. III, ч. XI:8, стор. 428-429).

Іреней заперечував, що Ісус міг страждати та зійти знову та що він, який полетів у височінь, був іншим, залишаючись безпристрасним. Іреней стверджував, що Христа, якого Бог обіцяв надіслати, він надіслав у особі Ісуса, якого вони розіп'яли, і Бог піднісся (там же ч. XII:2,4,5, стор. 430-431).

На думку цього теолога, між Христом та Богом немає непорозумінь, і він стверджує, що апостоли не змінили Бога, а Бог надіслав Христа. Іреней каже:

Таким чином, знаєте ви дух Божий: кожен дух, що визнає, що Христос прийшов у плоті, - від Бога, а кожен дух, який розділяє Ісуса Христа - не від Бога, а від антихриста (ч. XVI68, цитуючи 1 Іоана 4:1,2. Зауваження: Вульгата та Ориген погоджуються з Іренеєм. Тертуліан визнає обидва варіанти. Сократ каже: (VII, 32. Стор. 381), що уривок було змінено тими, хто бажав відокремити людство від Христа, від його божественності. Полікарп (Еп., с, vii)погоджується з Іренеєм, як і Ігнатій (Еп., Smyr., c,v) (див. зн. до ANF, там же, стор. 443, цитуючи також Бартона Анти-Нікейські Свідчення Божественності Христа)).

Отже, кожна доктрина, що намагається відокремити Христа поєднаним поміщенням як у земну, так і в небесну сфери, вважалася ранньою Церквою доктриною Антихриста. Зміна тексту, скоріше за все, відбулася на Сході. Тексти Біблії до нашого часу залишаються невиправленими.

Іреней каже, що Дух Бога зійшов на Христа, як голуб, що задовольняє Ісаю 11:2 (Та Дух Бога спочине над ним). Отже, це не ви говорите, а Дух Отця вашого говорить у вас (Мат. 10:20) (там же, ч. XVII:1, стор. 444). Святий Дух, таким чином, вважали Духом Бога, не від Христа, а радше через Христа, як пояснюється вище

Було так, що:

Син Бога, створений син людини, звикнувши у братстві з Ним жити серед людей, залишатися з людськими істотами і жити у мистецтві Бога, виробляючи волю Отця у них, та відучуючи їх від їх старих звичок у новизну Христа (там же).

Іреней вчив, що обранців буде наділено безсмертям, оскільки вони можуть бути прийняті як Сини (там же ч. XIX:1).

Дух приєднав обраних до Бога, привівши далекі племена до єднання та жертвування Отцю перших плодів усіма народами (там же, 2). Христос був інструментом цього дійства, але він не був ні об'єктом поклоніння, ні творцем цього проекту. Однак все ж таки він був Чудовим Радником і Могутнім Богом, як каже Ісая 9:6, і Суддею з Даниїла 7:13 (там же).

Але Христос визнавав Отця Своїм Богом, як і Давид, цитуючи той же Псалом 22:1, де Давид спочатку сказав:

Боже мій, Боже мій, навіщо ти мене покинув?

і Христос знову говорив це на хресті, як записано у Матвія 27:46 та Марка 15:34. Обидва тексти звертаються до Елоаха, Верховного Бога та Бога і Отця Христа. Христос говорив свої слова арамейською, а саме: він нібито сказав:

Eli, Eli, la’ma sabach-th’a’ni.

Це англійська транслітерація грецького перекладу з арамейської ‘eli, ‘eli lamah ‘azabthani. Арамейською Бог перекладається як Ель, але це еквівалент Елоаха, як Бога, що виражає Його волю Його сину. Однак Христа та обраних називали Бог.

Іреней каже:

Немає нікого, кого б Писання називало Богом, окрім Отця всього, та Сина, та тих, хто пройшов обрання (Adv. Her., Кн. IV, Pref. 4, ANF, стор. 463).

Далі:

(ч. 1) отже, точно і не підлягає сумніву (так), що не було проголошено Духом іншого Бога або Господа, окрім Нього, який, як Бог, править всім разом з Його Словом та тими, хто отримав духовне прийняття (див ііі. 6,1), і ті, хто вірить в єдиного і правдивого Бога, та Ісуса Христа, Сина Бога, а також апостолів, що не називали себе інакше, як Бог або по імені, як Господь; та що найбільш важливе, (відколи це правда), що наш Бог, який також керує нами, не визнає Отцем нікого, окрім Нього, що на небесах, який є одним Богом та одним Отцем;…(там же, стор. 463).

Отже, абсурдним було би вважати, що те, що обрані стануть Елогімом, не розуміли як справжнє положення перших двох століть ранньої Церкви, оскільки Іреней був найближчою ланкою, яку ми маємо, з його доктринами та чітко визначеною позицією. Далі без жодних сумнівів доведено, що цією позицією є послідовний план Писання, не тільки власне Писання, яким, за визначенням Біблії, був Старий Заповіт (Дан. 10:21; Мат. 21:42; 22:29; 26:54; Марк 12:24; 14:49; 15:28; Лука 4:21; 24:27; 32:45; Іоан 2:22; 5:39; 7:38; та ін.), але також Євангелій та писань Нового Заповіту.

В уривку, що має справу з обраними як Елогім, а саме: Іоан 10:35, Христос представляє концепцію, що Писання не можна порушити. Обрання цього уривку, як прикладу, не було випадковим. Саме ця концепція визначає нашу долю і є аспектом, що піддається найбільшим нападам з боку супротивників та для мети якого було розроблено Трійцю. Євангеліє чітко підкреслює прихід Царства Божого. Писання апостолів мають підготувати обранців та показати механізм виконання. Але всі апостоли, як писав Павло, стверджували:

Все писання Богом натхнене і корисне для навчання, до докори, до направлення та виховання у праведності (2 Тим. 3:16).

Писання породжує царський закон любити ближнього свого, як самого себе (Як. 2:8). Писання не можна тлумачити на власний розсуд (2 Петра 1:20). Отже, доктрина, розвинена трьома Кападоканськими теологами у четвертому та п'ятому століттях, суперечить Писанню, а позиції Церкви ми маємо опиратися з усіх сил. Вона порушує першу заповідь, роблячи Христа рівним Богу. Таким чином, цілком очевидно, що метою, задля якої уривок з Послання до филипян 2:6 було змінено в KJV, було відобразити цей аспект та створити ілюзію того, що Христос був рівний Богу. Це мало на меті звинуватити Христа в ідолопоклонінні, що є гріхом Сатани.

Жоден християнин не може прийняти концепцію Трійці, оскільки вона заперечує всемогутність Бога-Отця та відкидає нашу долю. Це причина, з якої Церкви Бога переслідувалися протягом 1600 років.

Обранців переслідували за цю доктрину ті, хто називав себе правовірними, або принаймні ті, кого вважали правим, оскільки їхні доктрини найбільше підходили до громадської структури імперії, що їх використовувала. Церкви Бога мали, до останніх часів, різну структуру організації, що допомагало їм витримати такі переслідування, з якими вони зіткнулися.

Павло зауважив, що Церква мала диспути з багатьох питань, незважаючи на те, що вони не мали звички сперечатися (1 Кор. 11:16). Він пише, що диспути, що доходили до відокремлення, повстали серед Церков Бога.

Бо мусить між вами і єресь бути, щоб відкрила вона досвідчених між вами (1 Кор. 11:19).

Полеміка з приводу природи Бога та підпорядкованості Христа виникла раніше, в еру Церков. Результатам було розділення. Групи, що прийняли Тринітаризм або його Модалістський еквівалент у часи Іоана, потім покинули Церкву, коли на їхніх помилках було наголошено, як було з Іоаном (1 Іоан 2:19), або вдалися до антиноміналізму, ставши протестантами, як трапилося серед Валденсійців. Христос якнайменше втручався до останньої справи. Кожна особа має зробити свій власний вибір, заснований на її розумінні, розвиненому Святим Духом.

Процес становлення Тринітаризму традиційно займав певний проміжок часу. Першим кроком було викладення доктрини, що Христос був співвічним з Богом з самого початку, а не за його спрямуванням, як були обранці та все Воїнство. Після цієї помилки було додано доктрину рівності, доки вона не стала розглядатися як єресь, щоб ствердити його залежне підпорядкування або те, що він був prхtotokos, першим породженим зі всього творіння, початком творіння Бога.

Prхtotokos - це не титул, як продемонстровано з попереднього тлумачення. З цієї причини Христос зауважує в Одкровенні 3:14 Лаодикійській Церкві, що він був початком або arche творіння Бога (пор. роб. Арх Творення Бога як Альфа та Омега [229]). Мабуть, Церква навчає, що він не був таким. Вони були єдиною Церквою, що так робила, та будь-яке вчення, що відносилося до ери, має зробити висновок, що остання ера Церков робить так само. Помилка співвічності, ab orgine, починає сповідуватися у Церквах Бога вперше через п'ятсот років потому в період 1940, можливо, в 1950 році. Цю помилку потрібно зрозуміти та виправити.