Християнські Церкви Бога

 [004]

Обрання Пастирства [004]

У сьогоденній ері інформації ми можемо тільки дивуватися з приводу кількості груп та Церков у світі, що використовують ім'я Христа. Якщо навіть не включати ті, які об'єднують у собі слова "Церква Бога", все одно їхня кількість вимірюється сотнями. Чи всім їм можна довіряти? Чи всіх їх встановлено Христом? Чи Христос розділився? Як нам обрати вірне пастирство, яке привело б нас до Христа? Чи повинні ми шукати у віках безперервну лінію лідерів, призначених безпосередньо Христом? Як можна перевірити їх та знайти справжню Церкву?

Christian Churches of God

PO Box 369,  WODEN  ACT 2606,  AUSTRALIA

E-mail: secretary@ccg.org

(Усі права захищені ©2000 Pieter Voges, Ed. Wade Cox)

(Tr. 2000)

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

Цю статтю можно знайти в Інтернеті за такою адресою:

http://www.logon.org and http://www.ccg.org


Обрання Пастирства [004]


У сьогоденній ері інформації ми можемо тільки дивуватися з приводу кількості груп та Церков у світі, що використовують ім'я Христа. Було передбачено, що це станеться.

Мат. 24:4-5  (читати повністю)

Дехто збагнув, що це ім'я повинно використовуватись згідно з Павлом.

2 Кор. 1:1   Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма святими в цілій Ахаї,

1 Фес. 2:14   Бо стали ви, браття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були витерпіли від своїх земляків, як і ті від юдеїв,

Якщо навіть не включати ті, які об'єднують у собі слова "Церква Бога" або "Церкви Бога", все одно їхня кількість вимірюється сотнями. Чи всім їм можна довіряти? Чи всіх їх встановлено Христом? Чи Христос розділився? Як можна перевірити їх та знайти справжню Церкву?

Безперервна лінія призначень?

Декому може здаватись, що повинна бути безперервна лінія послідовних призначень, що тягнеться через віки від Христа. На жаль, це не завжди так. Іноді глава, що переймає владу від попередника, виявляється розбещеним і приводить Церкву до відступництва. Це траплялося з кожною ерою Церков в Одкровенні 2 та 3. Давайте ж прослідкуємо події першого Церковного відступництва.

Юди 3-4   (читати повністю)

Правду було розкрито та практично відкинуто. Деякі священики привели їх до віри в те, що, помолившись, вони можуть продовжувати грішити далі. Ці проблеми постали таким чином, що невірні члени можуть бути впізнаними через постійну готовність іти до відступництва.

1 Кор. 11:18-19   Бо найперше, я чую, що як сходитесь ви на збори, то між вами бувають поділення, у що почасти я й вірю. 19  Бо мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами й досвідчені.

Врешті-решт, свічник заберуть з рук призначеного глави та віддадуть іншому.

Одкровення 2:5    Отож, пам'ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду незабаром, і зрушу твого свічника з його місця, якщо не покаєшся.

Тому у давні часи трапилось так, що Христос мав воскресити Церкву з забуття, призначивши нового главу.

Про Свого Батька Він казав, що той є скелею, на якій побудовано Церкву, сам Христос був її наріжним каменем, а Петро, якому Він це казав, прирівнювався на той час до камінця.

Матвій 16:17-18  (читати повністю)

Це має на увазі те, що у всі часи Христос повинен буде захищати Церкву від справжнього вгасання або смерті, що визначається терміном пекло, могила. Керівництво Церкви вважатиметься духовно мертвим, та його буде позбавлено влади призначати нового главу, прийнятного для Христа. Глава-відступник виганятиме інших, праведних лідерів.

3 Іоана 9-10  Я до Церкви писав був, але Діотреф, що любить бути першим у них, нас не приймає. 10  Тому то, коли я прийду, то згадаю про вчинки його, що їх робить, словами лихими обмовляючи нас. І він тим не задовольнюється, а й сам не приймає братів, і тим, що бажають приймати, боронить, і вигонить із Церкви.

Коли Церква досягла цього стану, коли навіть провідні люди впали у відступництво, він, очевидно, не призначить нового главу, який би довів, що його попередник був неправий. Тому в переході від ери Церков, описаної в Одкровенні 2 та 3, до іншої, новий глава повинен бути призначений з числа тих, хто залишився вірним та був вигнаний главою-відступником. Право призначення глави перейде до Церкви, а хрещення матиме значення засобу проходження Святого Духу. Бог сказав Церкві, як сановникам, так і пастві:

Матвій 16:18-20  (читати повністю)

Апостоли разом сформували кістяк керівництва. Виникла дискусія стосовно керівної ролі Петра. Однак нам слід звернутись до текстів Послання до ефесян 2:20 та Одкровення 21:14.

Гра слів тут полягає у розрізненні форм арамейської мови, що використовуються для визначення скелі та камінця. Слова Petros, Петро, та petras, камінець, відносяться до Петра.

Справжньою скелею Церкви, Кефою, був Бог, і від Бога йшло те, що Христос мав збудувати; цей момент навмисне затушовується Тринітаристською системою, яка об'єднується під началом Папської для виживання. Петра було призначено єпископом Антіоху, але більшість списків більше не визнають, що він коли-небудь був єпископом Риму (пор. Список Пап та Антипап. Додаток А [288а]).

Влада була формально розподілена Христом між сімдесятьма при їх посвяченні і потім, нарешті, перенесена повністю на Церкву, щоб Церква не освячувала з того, що закріплюється на небесах (див Лука 10:1,17). Весь пропащий люд та демони були предметом діяльності сімдесяти. Вони стали правлячою радою Церкви, яка фактично перейняла на себе владу та функції, які формально належали Синедріону Ізраїлю. З цієї точки зору Ізраїль також став духовним тілом, і Спасіння поширювалося і на неєвреїв.

Пізніше ми бачимо, що владу було в повній мірі передано Церкві. Ми бачимо, що вона призначила своїх лідерів, і вони були освячені керівництвом у цих рамках. Право зобов'язувати та звільняти передано Церкві.

Матвій  18:15-20  (читати повністю)

Обов’язок зв’язувати й скріплювати лежить на Церкві в цілому та її керівниках. Концепція, за якою влада переходить від людини до людини, є магічною, а не справжньою християнською доктриною (див. роб. Абракадабра: Значення Імен [240]).

Таким чином, ми не можемо сподіватися на безперервний низку призначень від Христа до сучасності. Ми  повинні будемо довести правду і визначити, хто ж такий насправді Христос.

Матвій 7:15-21  (читати повністю)

Нам сказано шукати духовенство, що підкоряється Богу, Отцю, та дотримується всіх Його заповідей.

Духовенство всього Світу

Давні пророки вже дали нам керівні поради. Духовенство Бога та Його помазаного Сина житиме та вчитиме згідно з кожним Словом Божим, що містить у собі Його Закон.

Ісая 8:20   До Закону й свідоцтва! Як вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі ранньої!

Справжнє пастирство житиме за кожним Словом Божим.

Матвій 4:3-4  (читати повністю)

Вони коритимуться і навчатимуть всім заповідям Божим. Вони розумітимуть, що Християнство повинне стати як Христос, жити в любові до Бога та Його Заповідей.

Одкровення 12:17   І змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове.

Одкровення 14:12   Тут терпеливість святих, що додержують заповіді Божі та Ісусову віру!

Тут ми маємо достатньо порад, щоб знайти справжню Церкву. Наприклад, це буде Церква, що проповідує дотримання Суботи, що святкує Новий Місяць та Святі Дні згідно з Календарем Бога (див. Божий Календар (№. 156)). Ми бачимо, що більшість людей засуджувала справжню Церкву за такі дії.

Кол. 2:16  Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи,

Церква більше двох тисячоліть була помітною організацією, яка переслідувалася за її покору Божим Заповідям та Свідоцтво віри Ісуса Христа (Одкров. 12:17; 14:12) (див. роб. Значення Четвертої Заповіді в історичних Церквах Бога, що дотримувались Суботи [170]).

Встановлення пастирства

Як же встановлюється пастирство? Чи дає Біблія відповідь на це питання? Чи існує певна процедура відбору, за допомогою якої членів справжньої Церкви призначають на пастирство?

Так, відповідь є. І ми вивчимо це.

Перші апостоли Христа

Перше призначення ми бачимо у зміщенні Юди.

Діяння 1:15-20  Тими ж днями Петро став посеред братів а народу було поіменно до ста двадцяти та й промовив: 16  Мужі-браття! Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопив, 17  бо він був зарахований з нами, і жереб служіння оцього прийняв. 18  І він поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось... 19  І стало відоме це всім, хто замешкує в Єрусалимі, тому й поле те назване їхньою мовою Акелдама, що є: Поле крови. 20  Бо написано в книзі Псалмів: Нехай пусткою стане мешкання його, і нехай пожильця в нім не буде, а також: А служіння його забере нехай інший.

А тепер ми побачимо процес обрання.

Найвище людське положення

Перш за все, нам потрібно зрозуміти, що коли Христос ходив землею, він був найвищою владою у людській подобі. Він казав або наказував апостолам приєднуватись до нього в міру того, як Бог, який визначав всіх обранців, давав їх йому. Він особисто повідомляв їм про їхнє покликання. Бог обрав дванадцять апостолів. Христос повідомив їм про їхнє призначення. У той же час Христос фізично не являвся їм, щоб особисто обрати заміщеного апостола. Крім того, інші одинадцять апостолів мали рівні повноваження з цього приводу. Отже, жоден з них не міг просто призначити особу під своє начало, для цього дванадцятий апостол мав бути рівним з ними і керував одним з дванадцяти племен.

Матвій 19:28   (читати повністю)

Таким чином, з цього найвищого людського положення Воля Бога повинна бути досліджена. Це було зроблено у подвійному процесі.

Встановлено критерії відбору.

Якщо їм відповідає більше однієї особи, потрібно кинути жереб, щоб знайти обранця через наступну, вищу владу, якою є Христос.

Це було зроблено згідно з законом Божим, коли вищі жерці завжди обирались саме через жереб.

Встановлення Критеріїв Відбору

По-перше, критерії відбору мають бути встановлені.

Діяння 1:21-22  Отже треба, щоб один із тих мужів, що сходились з нами повсякчас, як Господь Ісус входив і виходив між нами, 22  зачавши від хрищення Іванового аж до дня, коли Він вознісся від нас, щоб той разом із нами був свідком Його воскресення.

Якщо запропонована тільки одна особа, що відповідає критеріям, тоді вона і стане обранцем. Але іноді критеріям відповідає більше однієї особи, тоді наступною, вищою владою, був Христос, а справа вирішувалася за допомогою божественного дива.

Діяння 1:23-26  і поставили двох: Йосифа, що Варавою зветься, і що Юстом був названий, та Матвія. 24 А помолившись сказали: "Ти, Господи, знавець всіх сердець. Покажи з двох одного, котрого Ти вибрав,25 щоб він зайняв місце тієї служби апостольства, що Юда від нього відпав, щоб іти в своє місце". 26 І дали жеребки їм, - і впав жеребок на Матвія, і він зарахований був до одинадцятьох апостолів.

Це спосіб, у який обираються найвищі серед людей посади. Цілком очевидно, що дванадцять апостолів вже зайняли їхні місця, і ці посади вже недоступні. Тим не менш, пости займаються в різних Церковних ерах, згідно з Одкровенням 2 і 3, нова людина-глава повинна призначатися, оскільки ми всі рано чи пізно вмираємо. Сімдесят обранців очолили Церкву на дві тисячі років, і ці сімдесят та ще два створюють 144000 осіб правління Бога (див. роб. Урожаї Бога, Жертви Нового Місяця та 144000 [120])

А що ж стосовно решти пастирства?

Відколи людського лідера призначено, він встановлює решту духовенства шляхом призначення. Знову ж встановлюються критерії відбору, а справа вирішується, виходячи з плодів діяльності кандидатів на верховенство. Обрані ж кандидати потім призначаються.

Діяння 6:1-6 Тими ж днями, як учнів намножилось, зачали нарікати на євреїв огречені, що в щоденному служінні їхні вдовиці занедбані.

2  Тоді ті Дванадцять покликали багатьох учнів та й сказали: Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах. 3  Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю.   А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову.   І всім людям сподобалося оце слово, і обрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора та Никанора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії,   їх поставили перед апостолів, і, помолившись, вони руки поклали на них.

Ми також бачимо, що процедура встановлення виборних критеріїв та призначення глав продовжувалася зі зростанням Церкви.

Тит 1:5  (читати повністю)

Отже, лідера не може бути встановлено шляхом самопризначення. Він має бути затверджений справжніми святими, які складають основу Церкви, та призначений верховенством, згідно з владою Церкви.

Особливий Випадок

Іноді немає зібрання кандидатів на лідерство. Іноді це буває лише одна людина в певному географічному регіоні. В цьому випадку цілком логічним є те, що існує лише один вибір.

Зловживання Писанням

Люди часто дивуються з наступних слів:

Євр. 5:4 А честі цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Аарон (KJV).

Тоді постає питання, як ми можемо бути впевнені, що людина закликана Богом на пастирство. Однак це не зовсім те, про що йдеться у цьому вірші. Давайте продивимось у контексті:

Євр. 5:1-10   Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служіння Богові, щоб приносити дари та жертви за гріхи,   і щоб міг співчувати недосвідченим та заблудженим, бо й сам він перейнятий слабістю.   І тому він повинен як за людей, так само й за себе самого приносити жертви за гріхи.   А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Аарон.   Так і Христос, не Сам Він прославив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.   Як і на іншому місці говорить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим.   Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти, і був вислуханий за побожність Свою.   І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був.   А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння, 0  і від Бога був названий Первосвящеником за чином Мелхиседековим.

У цьому розділі Павло має на увазі первосвященика, людину, яка приносить жертву за гріхи людські. Цією особою може бути тільки Христос, і він виконав свою роль. Отже, вірш 5 має на увазі помазаника, Христа, Месію, а не звичайне земне духовенство. Все духовенство стоїть за Христом, як жерці порядку Мельхізедека, який проголошує, що ніхто не може бути Первосвящеником порядку, який не має священиків. Таким чином, обранці самі підкоряються порядку Мельхізедека як співспадкоємці з Христом (див. роб. Мельхізедек [128]).

Підсумок

Після того, як духовенство ери впало у відступництво, Христос мав воскресити Церкву та встановити нове духовенство. Пастирі, які знали справжні доктрини та були підняті в ранг справжніх святих першого століття, обирали потенційних лідерів серед них, засновуючись на певних критеріях, вказаних Біблією.

1 Тим. 3:1-7   Вірне це слово: коли хто єпископства хоче, доброго діла він прагне.   А єпископ має бути бездоганний, муж однієї дружини, тверезий, невинний, чесний, гостинний до приходнів, здібний навчати,   не п'яниця, не заводіяка, але тихий, несварливий, не сріблолюбець,   щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю,   бо хто власним домом рядити не вміє, як він зможе пильнувати про Божу Церкву?   не новонавернений, щоб він не запишався, і не впав у ворожий осуд.   Треба, щоб мав він і добре засвідчення від чужинців, щоб не впасти в догану та в сітку диявольську.

Якщо існує більше, ніж одна, осіб, що знаходяться на одному рівні духовного розвитку, лідери мають кидати жереб після молитви та посту, щоб Бог через Христа міг обрати сановника.

Цей лідер може відсилати запити стосовно пропозицій щодо інших лідерів релігійному братству, і він або його рада потім призначає людей, зважаючи на плоди їхньої діяльності, залежно від того, що є доцільним.

У випадку, коли Церква діє в межах своїх повноважень, як Християнська Церква Бога або її дочірні відділення в будь-якій країні, процедура встановлюється згідно з писаним указом, а влада розподіляється між лідерами Церкви. Такі лідери, як Головні Координатори, всі отримують ранги, яким відповідають певні обов'язки та призначаються Церквою як апостоли та єпископи, євангелісти та пастори і можуть призначати інших згідно з волею Церкви.

Кожен з них самих обирається жеребом кожного сьомого року при читанні Закону, згідно з законом Божим.

Наше покликання - бути народом царів священиків і святих людей (Одкров. 1:6; 5:10), і записано, що кожен, хто має бути царем, повинен підготувати для себе примірник Закону Божого (Второз. 17:18), щоб він виконував заповіді Божі на своїй посаді. Отже, він з нами, його посвячено в духовний сан у Церквах Бога, а дії його обмежено нашими законами.

Все духовенство працює на благо Церкви та посвідчується як призначене Церквою.

Існує два ранги духовенства, Вищі, Єпископи, та Диякони. Вони можуть здійснювати функції, на які їх посвячено.

Єпископ, Вищий, може здійснювати будь-яку діяльність у Церкві та може освячувати інших на діяльність, визначену Церквою.

Диякон може виконувати функції Євангеліста або Пастора чи Наставника та має право здійснювати таїнства Церкви, на які його уповноважено, в рамках, покладених на нього Єпископом (див. Церковні Таїнства [150]).

Диякон може хрестити, як робив це Пилип, Диякон, Євангеліст, у Діяннях 8:26-40, і в цьому випадку потрібне лише спрямування Святого Духу. З іншого боку, Диякони можуть хрестити під керівництвом, а покладення рук може бути залишене Єпископам, як ми бачимо в Діяннях 8:12-17, коли Пилип хрестив Самарію. Це було тому, що Святий Дух було відкинуто від Симона Магуса, що може статися у будь-якому віці. Немає значення, що зроблено: це зроблено у славу Бога, згідно з волею Його та його обранців.

Немає значення, що зроблено, але нехай це буде зроблено у всьому людстві, і нехай всі будуть об'єктом для тих, кого призначено служити їм.

Любіть одне одного, і нехай всі служать у смиренності та любові Божій.

Якщо дивитись з іншого аспекту, відносно віку духовенства, то закон каже, що людина не повинна бути віком молодше двадцяти п'яти років, щоб стати до служби у Храмі (Числа 8:24).

Числа 8:24-26 Оце щодо Левитів: від віку двадцяти й п'яти літ і вище ввійдуть вони до праці на службу скинії заповіту. 5  А від віку п'ятидесяти літ відійдуть від служби, і не будуть уже служити. 6  І будуть вони обслуговувати братів своїх у скинії заповіту, щоб виконувати сторожу, а служби не будуть робити. Так зробиш Левитам у їхній службі.

Людина має досягти тридцяти перед тим, як почати навчати. Навіть Христос не був виключенням з цього правила. В Левітичній системі люди вступають до служби у двадцять п'ять та звільняються у п'ятдесят. Після п'ятдесяти вони залишались духівниками у братії.

Але освячення може відбутися до тридцяти, як було з Тимофієм, якого було освячено до цього приписаного віку, в чому ми можемо пересвідчитись з 1 послання до Тимофія 4:12. Ми можемо вивести, що це було викликано необхідністю, адже він мав бути надісланий на місіонерство і тому потребував освячення.

1 Тимофія 4:12  Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!

Ми маємо концепції влади та духовенства, і у нас також є концепція використання жінок в Церкві. У 1 посланні до Тимофія 2:11-13 ми читаємо:

1 Тимофія 2:11-13   Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. 2  А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні. 3  Адам бо був створений перше, а Єва потому.

Випадок, на якому наголошено, полягає в тому, що Дияконис призначали в церкві для служби в навчанні жінок. Їм не дозволялося навчати або мати владу над чоловіками, але вони працювали в церкві.

Питання про навчання в церкві ми бачимо у 1 посланні до Тимофія, у частині 5.

Також у 1 посланні до Тимофія 5:19 і далі ми читаємо про визначення обов'язків. Ці речі важливі для доброго порядку. Порядок у Церкві підтримує духовенство та братія, що його підтримує, оскільки це не розділена церква, але вони працюють разом у славу Бога. Це важливо для розуміння того, що ми повинні робити з духовенством під час його обрання, навчання, їхнього тривалого нагляду та допомоги їм всім братством.

Всі ви повинні молитися за духовенство та працювати разом, щоб допомогти одне одному в служінні Богу. Кожен з нас повинен підтримувати наше духовенство, не просто складаючи обвинувачення проти них, та, звичайно, не шукаючи помилок та підкопуючись під духовенство.

q