Буття 22:1-2 І сталось після цих випадків, що Бо випробовував Авраама. І сказав Він до нього: „Аврааме!” А той відказав: „Ось я!” І промовив Господь: „Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі”.

Уявіть, чи пішли б ви на це, якби були на місці Авраама, батьком, якому було сказано поступити так з своїм сином, або навпаки, на місці Ісака. Подібний прояв віри, готовності і пошани, який примушує людину пожертвувати своєю дитиною, може порівнятися з вірою, продемонстрованою Ісусом Христом під час страти.

Цікаво, що у вищезазначеному уривку мовиться, що Ісак був єдиним сином Аврама, тоді як в Біблії згадується ще один син Ізмаїл (1М 16:15-16). Матір'ю Ізмаїла була Аґар, служниця Сари. Господь сказав Авраму, що Він поблагословить і Ізмаїла, і зробить його батьком дванадцяти правителів (1М17:20). Проте, Бог поставив вічний заповіт з Аврамом, який за допомогою Ісака розповсюджуватиметься і на його нащадків (1М 17:19). Ісак, єдиний син Сари, був дитям заповіту.

Жертва Ісака може служити прототипом жертви Христа з тією лише різницею, що жертва Христа мала набагато більшу значущість і цінність. Ще більш знаменним є той факт, що Христос свідомо підкорився волі Свого Батька, принісши Себе в жертву (Мт 26:39), тоді як Ісак не знав, що повинен бути принесений в жертву. Таким чином Христос втілює собою повну покірність і самовідданість, завдяки якій все, створене на землі має можливість покаятися і спокутувати гріхи.

Аврам в даному прикладі втілює собою Бога Отця. Він демонструє абсолютне самозречення в готовності віддати свого сина ради майбутнього благополуччя. Віддати своє єдине дитя – найскладніше випробування для будь-якого батька.

Проте Аврам був готовий піти на це, навіть не ставлячи питань. На прикладі Аврама Бог дає нам приклад світла Його любові до всіх і кожного з Його творінь.

Проте, на відміну від Господа Бога нашого, Авраам не був досконалим, і його віра не завжди була такою безмежною як в той момент, коли він був готовий принести в жертву свого єдиного сина Ісака. Для того, щоб зрозуміти, як росла віра в цій людині, ми повинні розглянути інші події в його житті, які мали місце раніше.

Перш за все, ми повинні з'ясувати, що Авраам звався Аврамом, а Сарра – Сарою (1М 17:4-17) до того, як Бог поставив заповіт з Аврамом. Саме тоді Бог змінив їх імена, що свідчило про отримане ними благословення. Аврам став Авраамом, батьком багатьох царів і народів. Бог сказав, що Він зробить потомство його як пісок морський і зірки небесні (1М 32:12, 22:17). Це благословення утілилося через його сина Ісака. Це дуже нагадує те, як Бог Отець збільшує Свою сім'ю і повертає Собі царів і народи через Свого Сина Ісуса Христа.

Подорож в Ханаан як прояв віри

Коли Аврааму було сімдесят п'ять років, Бог сказав йому покинути землю своїх предків, де він виріс, і йти в землю Ханаанську, де він буде поблагословлений і повинен буде породити великий народ (1М 12:1-5). На шляху в Ханаан Авраама з його дружиною Сарою, і його племінником Лотом наздогнав сильний голод, що примусив їх натомість піти до Єгипту.

З Буття 12:11-12 ми дізнаємося, що коли Аврам наближався до Єгипту, він злякався, що єгиптяни, побачивши красу його дружини Сари, уб'ють його і візьмуть його дружину собі. Аврам пішов на цей обман, оскільки йому бракувало віри в Божу обіцянку, що його сім'я буде розмножено і перетворено на великий народ. Якби Аврам щиро вірив в те, що сказав йому Господь, хіба став би він сумніватися в тому, що ця обіцянка буде виконана, і що Бог не дасть йому загинути від руки єгиптянина. Якби Аврам загинув тоді, то Бог порушив би Свою обіцянку, оскільки Він є твердинею віри і істини (5М 7:9; 32:4),але, на щастя, Він звичайно ж цього ніколи не робить. Це підводить нас до важливого висновку.

Ми повинні чітко розуміти, що Божий заповіт дається, щоб укріпити нашу віру. Це означає, що ми повинні старанно вивчати Слово Боже, щоб зрозуміти, що ж Він заповідав нам. Роблячи це і вірячи в те, що Він говорить нам, ми стверджуємося у вірі. Ми повинні довіряти Богу, а не спиратися лише на себе і на власні думки. Це відведе нас від гріха, оскільки довірившися Господові і Його заповіту, ми вже не наодинці із спокусою. Покладаючись лише на себе, ми звичайно впадаємо в гріх. Коли ми скоюємо гріх, це звичайно відображається не тільки на нас, але і на оточуючих нас людях. Прикладом цьому може служити те, що відбулося після того, як Сарра почала видавати себе за сестру Авраама, щоб зберегти життя Аврама.

Коли фараон побачив Сарру, він схотів узяти її собі за дружину. Фараон порушив Божу заповідь, в якій мовиться, що не можна бажати дружину ближнього свого. Господь уразив тяжкими ударами фараона і будинок його за цей гріх. Коли фараон зрозумів, за що його карає Господь, він призвав до себе Авраама і запитав, чому той не сказав йому відразу, що вона була його дружиною. Авраам погрішив, оскільки він практично віддав свою дружину іншому чоловіку. Фараон же погрішив, навіть не знаючи про істинний стан речей. Це означає, що коли люди не довіряють і не прислухаються до слів Господа, вони звичайно ж впадають в гріх самі, а також вводять в гріх інших.

Як ви думаєте, чи увірував Авраам після того, що трапилося в те, що Господь міг забезпечити його безпеку. Проте, це не послужило уроком, в чому ми зможемо переконатися з наступного випробування віри Аврама.

Отже, Авраам зі своєю сім'єю поселився між Вефілем і Гаєм. Незабаром він став дуже багатий худобою, сріблом і золотом. І у Лота, який був родичем Авраама, також були багатства і худоба. Майно їх було таке велике, що їх пастухи почали ворогувати між собою через пасовища. І сказав Авраам Лоту, щоб той відділився від нього і пішов в будь-якому напрямі, якому тільки схоче. Авраам, піде в протилежному. Лот вибрав для себе землю із зеленими пасовищами, не усвідомлюючи, що те, що він обрав, скоро стане для нього джерелом проблем.

Під час їх перебування на цій землі на Лота і його сім'ю напав іноземний правитель. Авраам, почувши про те, що трапилося з його племінником, узяв 318 воїнів і звільнив Лота, повернувши йому все його майно. Після битви Авраам відмовився брати собі яку-небудь винагороду за отриману перемогу. Натомість, він віддав все, що він захватив царю Содомському, окрім церковної десятини, яку він віддав Мелхиседеку, царю Салімському, який був священиком Бога Всевишнього. Це означає, що Богу на землі поклонялися ще до народження Авраама і після нього. На землі не було такого часу, коли не існувало закону і священства, яке б його впроваджувало.

Авраам знав про закон Божий щодо церковної десятини і слідував йому, оскільки він віддав десяту частину священикам Мелхиседека. Хоча офіційно ця церковна десятина і не стягувалася, Авраам віддав її, оскільки вірував, що після повернення з Єгипту Авраам був новонаверненим.

Після того, що відбулося Бог звернувся до Авраама із словами:

Буття 15:1-6 „Не бійся, Аврааме, - Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика”. А Авраам відізвався: „Господи, Господи, - що даси Ти мені, коли я бездітний ходжу, а керівник мого господарства – він Елі-Езер із Дамаску”. І сказав Аврам: „Отож, ти не дав нащадка мені, і ото мій керівник – спадкоємець мені”. І ось слово Господнє до нього таке: „Він не буде спадкоємець тобі, але той, хто вийде з твойого нутра, - він буде спадкоємець тобі”. І Господь його вивів надвір та й сказав: „Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити”. І до нього прорік: „Таким буде потомство твоє!” І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність.

Після цього пройшло декілька років, і знов Господь прийшов до Авраама, якому було вже дев'яносто дев'ять років, із словами:

Буття 17:1-4 Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний! І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе.

Отримавши нові імена, Аврам і Сара знов отримали ще більше благословення, ніж раніше. Проте Аврам все ще продовжував сумніватися в могутності Бога.

Почувши, що в сто років він може стати батьком, Авраам ліг на обличчя своє і розсміявся (1М 17:17). Цей сміх може показатися проявом крайньої неповаги до слів Бога, якщо ми сприйматимемо лише фізичний прояв подій. З Буття 18:10-13 ми взнаємо, що Сарра теж розсміялася, коли три ангели у вигляді незнайомців з'явилися перед нею і повідомили, що в її похилому віці вона зможе дати життя дитині. З людської точки зору це було неможливим, оскільки Саррі було дуже багато років, щоб вона була в змозі народити дитину (1М 18:11). Ось тому вони обидва розсміялися, оскільки не усвідомлювали здатності Бога здійснити Його волю.

Не допускаючи такої можливості з чисто фізіологічних причин, ми обмежуємо силу Господа, обмежувати дії якого насправді є гріх. Не допускаючи можливості Господа вчинити що-небудь, ми скоюємо гріх, знижуючи Його до рівня людини, повної обмежень і недосконалості. З реакції Сарри очевидно, що вона і уявити собі не могла, що в її віці ще можливо народити. Її сміх був проявом невіри словам Господа, про що свідчать і її подальше зауваження: чи «мені, коли я постаріла, мати цю утіху? І господар мій старий». Щоб довести Аврааму і Саррі, що для Бога немає нічого неможливого, Ангел Господень сказав: «Чи для Господа є річ занадто трудна? На означений час Я вернуся до тебе за рік цього самого часу, - Сарра ж тоді матиме сина» (1М 18:12-14).

Знаючи, що для Господа не існує ніщо неможливого, ми ніколи не повинні сумніватися в тому, що Він говорить робить чи обіцяє, які б фізичні перешкоди не вставали на нашому шляху.

Після даного Аврааму заповіту, руйнування Содому і Гоморри, того, що відбулося з Авраамом і Саррою в будинку фараона двадцять чотири роки тому, можна було б припустити, що він навчиться довіряти Богу і поступати відповідно до Його волі, зростати в вірі, проте, ми ще раз побачимо, як вони знову оголосять себе братом і сестрою цього разу на землі Герар.

Царем Герара у той час був Авімелех. Коли Авімелех побачив красу Сарри, він узяв її в свої покої, оскільки Авраам сказав, що вона була його сестрою, але тією ж ніччю Бог сказав Авімелеху: «ось, ти вмираєш через жінку, яку взяв, бо вона має чоловіка» (1М 20:3).

Оскільки Авімелех був введений в оману Авраамом і Саррой, що назвалися братом і сестрою, і оскільки Господь попередив його гріх, Авімелех і весь народ його були позбавлені кари Божої. Але це зможе відбутися лише в тому випадку, якщо він поверне Сарру Аврааму і попросить Авраама благати Господа про своє прощення. Як тільки Авімелех був пробачений, його дружини знов отримали здатність народжувати дітей, оскільки протягом того часу, коли серед них була Сарра, вони були нездатні до дітородіння. І знов Аврам проявив себе нездатним проявляти віру і повністю довіритися Богу. Бог же залишався вірним Своєму заповіту, оскільки Бог в Своєму всезнанні передбачав, що пізніше Аврам продемонструє свою повну довіру Йому.

Прояв віри

Незабаром Аврааму довелося пройти через найсерйозніше випробування його віри. В Біблії мовиться, що для тих, що жили тоді, так само як і для наших сучасників, нездатність мати дітей вважалася самою жахливою і гріховною ситуацією. Адже всім, хто почитав слово Боже, як колись Аврааму, було сказано плодитися і розмножуватися.

Нарешті, після всіх випробувань на силу віри, Авраам повинен тепер був пройти найскладніше. У віці ста років він дав життя своєму сину Ісаку (1М 21:1-3). Він був сином, через якого повинні були виконатися всі заповіти. Якби щось відбулося з ним, це означало б, що слову Божому довіряти не можна. Отже Господь, беручи це в увагу, вирішив влаштувати подвійне випробування. В цьому випробуванні на чашу терезів буде поставлено як слово Боже, так і готовність Авраама слідувати йому.

Чи залишиться Авраам вірний заповіту Бога, що б не відбулося? Чи пожертвує Авраам своїм сином Ісаком із слухняності Богу? І призвав Господь Авраама і сказав: «Авраам!» Він сказав: «ось я». Потім Бог продовжив: «візьми свого сина, свого одинака , що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі» (1М 22:1-2).

Покорившись Господові, Авраам, Ісак і двоє їх молодих слуг рано вранці прокинулися і пішли і накололи дрів для всеспалення, а потім осідлали ослів, щоб дістатися до місця, де повинне було відбутися всеспалення. На третій день Авраам вже зміг побачити місце принесення жертви, він зупинився і наказав своїм слугам залишатися з ослами на місці, в той час, як вони з Ісаком підуть поклонитися і принести жертву. Авраам узяв ніж і вогонь, Ісак же ніс ті самі дрова, на яких він повинен був бути принесений в жертву (1М 22:3-10).

Існує багато схожого в жертві Ісака і Христа.

1) Ісак ніс дрова, на яких повинен був бути принесений в жертву, що символізує Христа, який також ніс кіл, на якому був розіпнутий (Ів 19:17).

2) І Христос, і Ісак були слухняними до самої смерті (у випадку з Ісаком практично до самої смерті).

3) Авраам був готовий пожертвувати своїм єдиним сином, Господь так само дозволив принести в жертву Свого єдиного сина.

4) Принесення, в жертву замість Ісака вівцю пізніше стане символом спокутної жертви, принесеної Христом Спасителем.

Звичайно, коли Авраам вже продемонстрував свою віру в Бога готовністю принести в жертву свого єдиного сина Ісака, Бог послав Свого ангела, щоб зупинити Авраама. Після закінчення цього випробування Бог через Свого ангела говорив з Авраамом:

Буття 22:12 не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого.

Слова «тепер Я знаю» підтверджують, що говорив їх саме Ангел Єгова. Як нам відомо, Бог Отець - усюдисущий. Не дивлячись на те, що Бог знав, як вчинить Авраам, Він дозволив всьому цьому відбутися, щоб Христос, Ангел Божий, дізнався, що серце Авраама було сповнене віри до Бога Отця.

Можливо, це означає, що Христос усвідомив, що Бог не врятує Його від розп'яття, яке повинне спокутувати гріхи людства і повернути до Нього Його творіння. Таким чином сім'я Бога збільшиться за допомогою Христа, подібно тому, як сім'я Авраама збільшилася через Ісака.

Після того, як Авраам приніс овна, що заплутався в гущавині рогами своїми, в жертву Богу, яка повинна була все-таки відбутися за випробуванням, Ангел Господень знов прийшов, щоб говорити з Авраамом.

Буття 22:16-18 І сказав: „Клянуся Собою, - це слово Господнє, - тому, що вчинив ти цю річ і не пожалів був сина свого, одинака свого, то благословляючи Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу”

І знов ми бачимо, що Ісак згадується в цьому уривку як єдиний син. Як вже мовилося вище, у Авраама був ще один син від служниці Сари Аґар. Їх син, Ізмаїл, на прохання Сари був відісланий з дому разом з своєю матір'ю (1М 21:9-14). Таким чином Ісак залишився єдиним сином, і саме він повинен був стати сином заповіту, який Бог поставив з Авраамом.

Отже, через слухняність і віру Авраама, багато народів, включаючи і наші з вами, отримали Боже благословення, яке і зараз ми можемо відчути як у фізичному, так і духовному смислі.

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

Прояв віри