Християнські Церкви Бога

(Видання 1.0 20000124-20000124)

Християнські Церкви Бога

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

email: secretary@ccg.org

Питання таїнств постає перед кожним християнином. Сучасне православне християнство залишає за собою здійснення безлічі таїнств. Наприклад, католицьке християнство у його різних формах таких, як англікани, римляни або православні, намагається за допомогою церковних таїнств контролювати людське життя, таким чином узгоджуючи Новий Завіт із сімейним життям і залишаючи за собою право примиряти конкуруючі релігії.

Це управління здійснюється на рівні таїнства, що знаходить своє вираження у таких назвах, як Таїнство Шлюбу і Похоронів, Причастя тощо. Ці твердження применшують значення навіть тих декількох підстав для існування таких таїнств і грунтуються на небіблійних теологічних припущеннях.

Перше небіблійне положення відноситься до Таїнства Шлюбу. Звичайно ж, правильно буде сказати, що одруження є Святим, але досить невірно стверджувати, що шлюб є Таїнством Церкви, складаючи зміст однієї з її функцій.

Положення про те, що шлюби, укладені поза Церквою, є недійсними в очах Господа і Ісуса Христа, абсолютне невірне. Первинним положенням є те, що, згідно із законом. для освячення шлюбу батьки повинні дати свою згоду на його укладення. Його ми знаходимо в Книзі Виходу 22:17. Церемонія повинна проводиться у присутності свідків, як ми бачимо з Книг Рут 4:1-11 і Ісаї 8:1-3. Ніде в Священному Писанні не подаються згадки про залежність дійсності шлюбу від Церкви і духовенства. Заручини є напіводруженням (Мат. 1:18; Лк. 1:27) і здійснюється з Духом (Єз. 16:8). Біблія засуджує безшлюбність Книзі Суддів 11:38; Ісаї 4:1 і Єремії 16:9, однак Павло робить виключення у своєму Посланні до Коринтян 7:7-8, 24-40. Для цього існувало багато причин, зумовлених традиціями того часу і потреб Церкви; ця тема буде детально розглядатися у роботі Шлюб. Відношення Христа до дійсності одруження представлене в його проповіді до самаритянської жінки в Євангеліє від Іоана 4:16-18.

Тут шлюб між народами, а також розлучення, здаються дійсними, але фактично вони не признавалися.

Шлюбні зобов'язання є обов'язками перед Богом, як це показують Второзаконня 13:6-10, Євангеліє від Матвія 19:29 і Луки 14:26, і тому шлюб не може зв'язувати після смерті (Мат. 22:29-30; Мк. 12:24-25). Так, Церква, яка намагається привласнити собі це право, чинить некоректно.

Щоб продемонструвати поняття священної природи даного інституту, наведемо три приклади. Перший стосується Адама і Єви:

У часи Авраама інститут шлюбу був дійсним для всіх народів, і про це свідчить приклад Фараона і Сари (Буття 12:11-20), а також Абімелеха і Сари (Буття).

Про інститут шлюбу, а також заручин, згадує Закон Мойсея (Вихід 22:16-17). Обмеження, що існують стосовно одруження, мають цивільну природу, йдучи своїм корінням у традиції народів і племен (Числа 36:8).

Таким чином, право народів на шлюб є правом, що передує Церкві і незалежним від неї.

Незважаючи на біблійні приписи, доктрина Душі стала частиною православної системи, тому що вона могла використовуватися для контролю Церкви над людиною, а отже, і над державою. Церква Бога не проголошує про свій контроль над людиною після її смерті. Спокутування гріха сповіддю і відпущенням стосується виключно до хрещення і порятунку. Спокутування гріха відноситься до сфери врегулювання відносин між людиною і Богом через помазаника Месію, Ісуса Христа. Будь-якій людині глава - Христос, а Христу глава - Бог (1Кор. 11:3). Похорони ж призначені для того, щоб продемонструвати повагу до тіла. Вони не можуть визначити місце людини після смерті.

Доктрина Євхаристії. або Святого Причастя, заснована на церковній доктрині про те, що Таїнство вечері Господа може переноситися із щорічного свята Великодня на щотижневу службу. Такий підхід заснований на церемонії вечері Господа і прийому в їжу проскур, що практикувалося ще левитами.

Проскура, названа Священним Хлібом (1Сам. 21:6), мала специфічне значення. Вказівку стосовно її використання знаходимо в Книзі Левита 24:5-9.

9 І він буде для Аарона та для синів його, і вони будуть їсти його в святому місці, бо він найсвятіше з огняних жертов Господніх. Це вічна постанова.

Цей закон пов'язаний з Саббатом або Суботою. У цей день на стіл клалися проскури (Вихід 40:22-23). Перший закон пов'язаний з Кучками, столом і свічником. Храм мав десять свічників, кожний на окремому столі.

Проскури приносилися Господові постійно (Вихід 25:29-30 і 2Хрон. 2:4).

Фінансування принесення проскур здійснювалося з щорічних зборів, як ми це бачимо у часи Неємії 10:32-33. Вони випікалися Левитами (1Хрон. 9:32; 23:29).

Ця ситуація в Кущі регулюється Виходом 26:35 і 40:22. Опис обстановки також знаходимо в Виході 37:16 і Числах 4:7. Процедуру посвячення стола Проскури знаходимо в Виході 30:26-29.

Згадку про переміщення стола з Проскурою зустрічаємо в Числах 4:7,15. Ніхто під страхом смерті не повинен був їх торкатися. Давид незаконно з'їв Проскуру (1Сам. 21:6; Мат. 12:3-4; Мк. 2:25-26; Лк. 6:3-4).

Ці концепції схожі зі схемою приношень Кучок і полягають у наступному:

1. Принесення Цілопаленням (Левит 1:3-17);

2. Принесення Хлібне (Левит 2:1-16);

3. Принесення Мирне (Левит 3:1-17);

4. Принесення Гріха (Левит 4:1 до 6:7).

Закон Жертв був впорядкований:

1. Принесення Цілопаленням (Левит 1:3-17);

2. Принесення Хлібне (Левит 2:1-16);

3. Принесення Гріха (Левит 4:1 до 6:7).

4. Принесення Мирне (Левит 3:1-17);

Вищезазначена послідовність випливає з розподілу обов'язків священика і мирян, про що говорилося ще в Старому Завіті. Ця відмінність також створює основу доктрини Миколаїтів, яка керувалася розподілом і зловживанням, виправдовуючи піднесення одного класу над іншим.

Старий Завіт у Книзі Левит 3:1-17 подає закони стосовно Принесення і Жертви. Окремі і більш повні інструкції були дані священикам додатково (Левит 3:1-15). Насамперед це стосується Принесення Гріха (Левит 6:24-30, 4:24-31) і закону Жертви Гріха (Левит 7:1-10; 5:1-13).

З приведеної вище структури випливає, що Мирне Принесення передує Принесенням Гріха, але Закон про Приношення ставить Мирну Жертву останньою у всій послідовності. Розмежування у жертвоприношеннях зумовлене тим, що вони стосуються причастя, і той, хто приносить жертву, причащається вкінці циклу. Причастя, таким чином, являє собою процес, що відбувається від повного знання всього предзнаменування. Доти, доки ми не покінчимо з нашим гріхом, ми не зможемо знаходитися в Христі (Порівняльна Біблія, комент. до Левита 7:11). Тобто повний цикл жертвоприношення знаменував про Христа і Церкву, які є вибраними, як наос або Храм Бога, Святий Святих (1Кор. 3:16). Павло в першому Посланні до Коринтян 5:7-8 говорить про символізм гріха і свята Пасхи і Опрісноків.

Свічники першого Куща разом із проскурами вказували на Храм і десять свічників, що, в свою чергу, вказували на Христа, Сім Церков і Двох Свідків. Тому символізм не може бути усунений з Саббата і Плану Спасіння. Проскура (в основному разом з жертвами) залишалася для духовенства Левита. Однак вибрані представляли нове духовенство, Духовенство Мелхіседека, яке було призначене Христом, який був первосвящеником (Пс.110:4; Євр.5:6,10;6:20; 7:10-21).

Давид, який не був Левитом, своїм вчинком знаменував Ізраїлю продовження духовенства через Месію. Євхаристія, як щотижневе причастя, пов'язана із законом Старого Завіту про Проскуру, яка становить частину жертвоприношення. Відмінність між духовенством і звичайними людьми є абсурдною, і тому стосовно духовенства Левита ця різниця була усунена Христом. Все це в сукупності вказувало на пасху смерті і воскресіння Христа.

Вечеря Господа є відповідним місцем для проведення цієї церемонії. Омовіння ніг є обов'язковою частиною церемонії.

Реально ж існує тільки два таїнства Церкви. Ними є Хрещення і Вечеря Господа.

Христос, звичайно, був, і, ймовірно, апостоли, хрещений Іоаном (див. Мат.3:1-17). Однак хрещення Іоана було тільки розкаянням і було повторене Христом і апостолами, які хрестили одночасно з Іоаном після Пасхи 28 року н.е. (Іоана 3:22-24), після якої Іоана було ув'язнено (Мат. 4:12,17). Христос сам не хрестив (Іоана 4:2).

Хрещення містило відповідальність вибраних щодо виконання ними завдання навернення усіх народів в учнів. По суті, це єдине завдання, дане Церкві.

Таким чином, хрещення - це перше таїнство Церкви.

Другим таїнством є Господня Вечеря. Якщо вибрані не п'ють кров і не їдять тіло Христово, вони не можуть увійти в Боже Царство (Іоана 6:53-58). Так, вино для кожного з нас є обов'язковою частиною Вечері Господа, і цей закон не може бути скасований. Тому поняття Євхаристії некоректне з багатьох підстав, якими є:

1. Проскура пов'язана з Саббатом і тому не може замінюватися.

2. Проскура є частиною жертв Вечері Господа і духовного священництва.

3. Вечеря Господа супроводиться обмиванням ніг.

4. Учасники повинні вживати як хліб, так і вино.