Християнські Церкви Бога

(Видання 19991229-19991229)

Християнські Церкви Бога

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

email: secretary@ccg.org

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

Цю статтю можна знайти в Інтернеті за такою адресою: http://www.logon.org

Самаритяни дотримувалися двох дат, 14 і 15 Першого Місяця, приносячи Пасхальну жертву в полудень 14-го і вживаючи її вночі 15 Абіба або Нісана. Вони проводили цей період на горі Герізім у пості й робили це щорічно, коли фізично це було можливо, протягом останніх близько двох тисяч шестисот років. Храм на горі Герізім був зруйнований Іоаном Гірканусом в часи Макавеїв у другому столітті до н. е., але цей звичай не зник. Причини цього викладені в роботі Найважливіша для Дотримання Ніч [101].

Хоча дотримання Пасхи (Easter) в найбільш ранній період було звичаєм християнської церкви, досить швидко з’явилися розбіжності щодо дня її дотримання між християнами-євреями й християнами-неєвреями, що призвело до тривалого й жорсткого протистояння. Суперечка йшлася щодо того, на який час припадало закінчення Пасхального поста. Для єврейських християн точкою відліку була смерть Христа як Пасхального Агнця, піст завершувався, як і у євреїв, ввечері чотирнадцятого дня Місяця, і святкування Пасхи (Easter) починалося зразу після цього, незважаючи на день тижня. Християни-неєвреї, не скуті єврейськими традиціями, в свою чергу визначали перший день тижня з Воскресіння, і вважали попередню п’ятницю днем розп’яття, незалежно від дня місяця (Encyclopedia Britannica, 11-те видання, стаття Easter).

Це протиріччя й стало відомим під назвою Квартодеціманської Полеміки, і, як свідчить історія, це було єдиним головним протиріччям щодо часу дотримання Господньої Вечері.

Термін Квартодеціманський означає Чотирнадцятий, і протиріччя виникло щодо дотримання Єврейської Пасхи. Не було справжньої суперечки щодо датування Єврейської Пасхи (Passover), крім факту, що Іудаїзм запровадив пізніші відстрочки. Різниця щодо датування стосувалася протиріччя у визначенні часу проведення Біблійного свята і свята поганського бога Аттіса, що прийшло на Захід з Риму, і бога Адоніса на Сході, що прийшло з Греції й Елліністичного світу. Це свято також називають англосаксонським словом Easter, яке походить від імен Іштар і Ашторет. Це питання розглянуто в роботах Золоте Теля [222], Походження Різдва й Пасхи [235] і Очищення й Обрізання [251]. Найцікавішим аспектом є те, що цей термін вживається сучасним християнством з певною повагою, хоча нічого християнського в ньому немає, і він явно асоціюється з системою Баала/ Ашторет, або Іштар/ Астарти/ Анат/ Атаргатіс і ‘Ейт або Деркето чи Кето, русалкою чи богинею риб, якій присвячувалися риби й гаї (пор. там же [251] і також Піката [276]).

Розп’яття сталося не в п’ятницю, а воскресіння не в неділю. Розп’яття сталося 5 квітня 30 р. н. е. (пор. Час Розп’яття і Воскресіння [159]).

Свято Пасхи, яке відзначається в Повний Місяць Нісана (14 Нісана), завжди має припадати на весняне рівнодення [meta isemerian earinen] ... Анатоліус, у фрагменті, надзвичайно важливому для історії Єврейського календаря, що зберігся в Евсебія, HE vii 32, 16-19, характеризує це як одностайну думку єврейської влади… Твердження Філона і Йосифа також підтверджують це. Якщо до кінця року ставало зрозуміло, що Єврейська Пасха станеться до дня Весняного Рівнодення, перед Нісаном додавали ще місяць (Шурер, там же, ст. 593).

Перший випадок втручання системи Пасхи (Easter) в християнство стався, за Іренеєм, в часи Сікстуса в Римі близько 120 р. н. е. (пор. Catholic Encylcopedia, т. V, стаття Easter, стор. 228).

Коли благословенний Полікарп перебував у Римі в дні Аніцета, і вони мали невеликі розбіжності в деяких думках, проте були одностайними в інших, вони відразу ж досягли мирного порозуміння щодо цього питання [дотримання Пасхи (Easter)], не маючи бажання до взаємних суперечок. Бо ні Аніцет не міг переконати Полікарпа не дотримуватись, оскільки він (Полікарп) завжди дотримувався з Іоаном, учнем нашого Господа, та іншими апостолами, з яким він був знайомий; ні Полікарп не переконав Аніцета дотримуватись (JZD,З<), який говорив, що він мав дотримуватися звичаю пресвиторів (= єпископів), що були до нього. В цій ситуації вони зібралися разом в церкві й Аніцет, незважаючи на розбіжності, поступився місцем Полікарпу, щоб той провів святкування причастя (J¬< ,ЫP"D4FJ\"<), і вони розійшлися в мирі, з усіма церквами в мирі, як тими, хто дотримувався, так і тими, хто не дотримувався [14 Нісана], затвердивши мир (Шафф, History of the Christian Church, Eerdmans, Michigan, 1987, т. II, ст. 213).

Є деякі люди, які, через ігнорування, полюбляють здіймати суперечку щодо цих речей, і вони винні провиною, яку можна вибачити; оскільки ігнорування вимагає не так звинувачення, як роз’яснення. І вони говорять, що чотирнадцятого [Нісана] Господь їв пасхального агнця (пор. роб. Пасха [98] і Час Розп’яття і Воскресіння [159]) з усіма учнями, але сам він вистраждав смерть у великий день прісного хліба [тобто п’ятнадцятого Нісана]; і вони інтерпретують Матфея як згідного з ними, з чого ми бачимо, що їхні погляди не узгоджуються з законом, і що Євангеліє, на їхню думку, може також відрізнятися.

Втім, він демонструє ігнорування закону й вимоги визнання Месії Пасхальним Агнцем. Таким чином, диспут, що виник з ігнорування в дванадцятому столітті, стався через таке ж ігнорування й невірне розуміння закону в другому столітті. Прибічники Пасхи (Easter) намагаються з цього вивести думку, що була якась плутанина щодо прийняття Єврейської Пасхи 14 Нісана замість Пасхи (Easter). Це є досить невірним. Здається, Шафф сам вважає, що правда не залежить від хронологічного збігу розп’яття і Єврейської Пасхи. Шафф, як і більшість тринітаристів, не розуміє, що Месія мав загинути згідно з законом і пророцтвами, щоб здійснити їх. Шафф добре знає, що зв’язок між Пасхою і Розп’яттям має бути розірвано, щоб захистити теорію п’ятниці-неділі, послідовність днів Пасхи (Easter), нав’язану християнству. Шафф вважає, що питання полягає в тому, чи Аполлінарій подавав протест від Заходу й Риму, чи від Квартодеціманців. Його коментар на ст. 215 показує, що він повністю помиляється щодо спростування Аполлінарія, яке цілком зрозуміле.

“Ми дотримуємося справжнього дня, нічого не додаючи й не віднімаючи від нього. Оскільки в Азії поснули великі світочі, які мають повстати знову в день з’явлення Господа, коли він зійде у славі з небес і підійме усіх святих: Філіпа, одного з дванадцяти апостолів. Який спить в Ієраполісі, і двох його літніх непорочних дочок; іншу його дочку, яка, живучи під впливом Святого Духа, тепер також спочиває в Ефесі; крім того, Іоана, який спочиває на грудях Господа нашого, який також був священиком, і носив посуд священика, мученик і вчитель; він похований в Ефесі. Також Полікарп зі Смірни, єпископ і мученик Евменії, який спочиває у Смірні. Чи потрібно мені згадати й Сагаріса, єпископа й мученика, який спочиває в Лаодікеї; крім того, благословенний Папіріус і Меліто, євнух [целібат], який жили цілком під впливом Святого Духа і який спочиває в Сардісі, чекаючи на єпархію з небес, в якій він повстане з мертвих. Усі вони дотримувалися чотирнадцятого дня Пасхи (Passover) у відповідності до євангелія, не відхиляючись від нього ні в чому, але слідуючи правилам віри.

не личить християнам дотримуватися звичаїв ворожих євреїв, і визначили, що Пасху потрібно святкувати в першу неділю після першого повного Місяця після весняного рівнодення (21 березня), і завжди після Єврейської Пасхи. Якщо повний Місяць припадає на неділю, Пасхальним днем є наступна неділя. Таким чином, Пасха відбувається в проміжок часу від 22 березня до 25 квітня включно. З цього часу квартодеціманців всюди визнавали єретиками і карали як єретиків. Монтаністів і Новаціанців також звинуватили у дотриманні квартодеціманської системи. Останні її сліди зникли у шостому столітті [див. прим.].

Але бажаному універсальному дотриманню Пасхи (Easter) заважала різниця при вирахуванні Пасхальної неділі згідно з орбітою Місяця і весняним рівноденням, яке олександрійці визначали 21 березня, а римляни – 18-го; таким чином, наприклад, у 387 році римляни відзначали Пасху 21 березня, а олександрійці – аж 25 квітня. На Заході також змінювалися розрахунки, і це спричинило поновлення протистояння щодо Пасхи в шостому й сьомому століттях. Давні британські, ірландські й шотландські [sic] християни, а також ірландські місіонери на континенті зверталися до давнього циклу з вісімдесяти чотирьох років на противагу пізньому дионісійському або римському циклам з дев’яноста п’яти років, і через це їхні англосаксонські й римські опоненти називали їх квартодеціманцями, проте, невірно, оскільки вони святкували Пасху завжди в неділю між 14-м і 20-м числами місяця (римляни між 15-м і 21-м). Римський звичай переміг. Проте Рим знову змінив календар в часи Григорія ХІІІ (1583р.). Таким чином, навіть і сьогодні східні церкви, які дотримувалися юліанського і відкидали григоріанський календар, відрізняються від західних християн часом, коли вони відзначають Пасху (Шафф, цит. роб., ст. 218-219).

Прим. Шафф наполягає на ранньому припиненні дотримання, проте це твердження є явно невірним. Цієї системи дотримувалися павлікіанці, а також вальденсійці й угорські церкви, що походять від них. Її також знаходимо в Закарпатті. Її знаходили в сабататів (невірно пов’язуючи з катарами). Коротше кажучи, таке дотримання ніколи не припинялося (пор. Роль Четвертої Заповіді в Історичних Церквах Бога, що Дотримувалися Суботи [170] і Кокс/ Кон Сабатарії в Трансільванії CCG Publications, 1998).

Здається, Шафф ігнорує той факт, що британська церква на той час дотримувалася суботи. Кельтська церква була церквою біблійних літералістів, які поважали Святі Дні, а також навіть правила вживання їжі Старого Заповіту вважалися законом Божим (Девід Л. Едвардс, Christian England т. I, ст. 27).

Новий Місяць був найважливішою ознакою при визначенні місяців, і Новий Місяць Нісана визначав рік, а не Тішрі, як вважає іудаїзм з третього століття нашої ери. Рош Ха Шана, за сучасною системою визначення, не можна визнавати вірним періодом дотримання ні біблійний, ні в храмовий період, ні справжнім дотриманням іудейо-християн. Філон Олександрійський [пер. на англійську Ф. Х. Колсон (Harvard University Press, Loeb Classical Library, Cambridge, MA, 1937); The Special Laws, II, XI,41] говорить нам: “Третє [свято] – новий місяць, який слідує за збігом на небі Місяця й Сонця ”. І в II, XXVI, 140: “Це Новий Місяць, або початок місяця за місячним календарем, а саме періоду між одним і наступним збігом, тривалість якого точно вирахували астрономічні школи”. Потрібно зазначити, що популярна редакція перекладу К. Д. Лонга 1854 року, Hendrickson Publishers edition (1993) не надає інформації, яку містить переклад Колсона. Визначником є те, що збіг відігравав вирішальну роль у визначенні першого числа місяця.

Самаритяни ввели помилку до свого календаря, який визначав перший місяць з нового Місяця, який завжди має припадати на рівнодення, яке вони датували 25-м березня, або після нього. Обчислення (1988-2163 н. е.), як зазначив священик Єлеазар бен Цедека, включені до молитовника на Пасху (Passover) і Маззот, Knws tplwt hg hpsh whg hmswt (Holon, 1964), ст. 332-336 (пор. Рейнхард Паммер, Samaritan Rituals and Customs, ст. 681-682 знос. 201 в ред. Алана Д. Кроуна The Samaritans, 1989, J. C. B. Mohr (Paul Siebeck) Tubingen). Цей факт демонструє, що ми звертаємося до загального давнього джерела, яке базується на календарі, який визначав рівнодення 25 березня. Ця дата набагато випередила Христа і була стандартизована календарем Юлія Цезаря (пор. Девід Евінг Дункан, The Calendar, 4^th Estate London, 1998, ст. 81).

Календар Християнства

Читачам варто помітити, що правила відкладання не існувало в ранній церкві. Давні автори підходять для того, щоб ми вирішили питання щодо того, якого календаря мають дотримуватися християни. Англійські переклади усе ще використовують язичницький термін Easter, звертаючись до ранніх грецьких писемних джерел, коли там вживаються терміни Pascha або Passover. Термін Easter – це відхилення пізніших тринітаристів-перекладачів Біблії (пор. Діяння 12:4) і ранніх церковних робіт англійською.

Іполіт (170-236 н. е.), The Refutation of All Heresies, VIII.xi (ANF, т. V, ст. 123):

Анатолій Олександрійський [біля 230-біля 280 CE] The Paschal Canon (ANF, т. VI, ст. 146-147):

(І) як і вони [Ісодор, Джером, Клемент], відрізняючись лише мовою, відповідно дійшов того ж висновку щодо найбільш точного визначення Пасхи [Passover], де день, місяць і пора року збігаються згідно з найвищою славою воскресіння Господа. Але Оріген, найосвіченіший з усіх, і який найкраще робить підрахунки,… видав прекрасну маленьку книгу про Пасху. І в цій книзі, говорячи про пасхальний день, він зазначив, що увагу потрібно приділяти не тільки шляху Місяця й проходженню рівнодення, але й шляху Сонця, (ІІ) Таким чином, це, в перший рік, новий Місяць першого місяця, що починається на кожний цикл з дев’ятнадцяти років, на шостий і дванадцятий день місяця, який єгиптяни називають Фаменот. Проте, згідно з обліком місяців у македонян, це – другий і дванадцятий день Діструса. А римляни б сказали, що цей день припадає на одинадцятий день перед календами [першими] квітня. (ІІІ). І це можна взнати з того, що писали Філон, і Йосиф, і Мусей… двоє Аготобулів, яких називали Вчителі, і знаний Арістобул, який був одним з сімдесяти, які переклали святі й священні Писання Євреїв для Птолемея Філадельфія і його батька… Усі вони, вирішуючи питання щодо Пасхи, говорять, що усі мають приносити пасхальну жертву після весняного рівнодення всередині першого місяця. І це день, коли Сонце пройде перший сегмент сонячного, або, як деякі з них називають, зодіакального кола. (IV) Але Арістобул також додає, що для свята Пасхи необхідно, щоб не тільки Сонце, а й Місяць пройшов цей сегмент.

Анатолій подає дуже цікавий коментар щодо визначення місяця й необхідності того, щоб рівнодення відбулося перед полуденною жертвою Чотирнадцятого Дня, і що структура повного місяця з Чотирнадцятого до Двадцять першого дня повинна містити переваги повного Місяця через його відношення до світила світу. Ці аргументи не передбачають наявності води або матеріальної основи для свят, і тому їх має бути відкинуто, як правило, але вони ілюструють правило датування Чотирнадцятого дня Абіба і Рівнодення. Цей аргумент також доводить, що відзначали як Чотирнадцяте, так і П’ятнадцяте, і що була можливість вирахувати не тільки день рівнодення, але й час протягом цього дня, і його відношення до Нового Місяця і Повного Місяця.

З роботи Анатолія ми бачимо, що основою для підрахунків було те, що рівнодення могло припасти на Чотирнадцяте, але не після 3-ї години після полудневої жертви, або дев’ятої години, як тоді рахували. Таким чином, сучасні аргументи щодо того, що Пасха – це їжа, яку вживав Христос, не спираються на факти чи історію. Самаритяни й сьогодні дотримуються поста протягом цих двох днів, і про це розповідається в роботі Найважливіша для Дотримання Ніч [101].

Він стверджує в своїй Пасхальній Таблиці, що Пасха відбувається за дев’ятнадцятирічним циклом між 6-м днем перед календами квітня і 9-м днем перед календами травня (там же, ст. 150). Таким чином, Пасха відбувається між 25 березня і 21 квітня. Твердження, що Пасха могла припадати на 25 квітня, неможливе історично або виходячи з положень сучасного іудаїзму. Це сталося лише за нової системи Пасхи (Easter), як ми вже бачили вище.

Роботи Анатолія безцінні й для доведення того, що Пасха відбувалася чотирнадцятого числа, а п’ятнадцятого починалося свято Опрісноків, і що Пасха може й дійсно триває до двадцятого дня Місяця, і, таким чином, до кінця свята Опрісноків через припадання на неділю, яку він називає Господнім Днем, і яка є днем Коливання снопів (там же, XI, ст. 149). До цього часу стає зрозумілим, що акцент робився на періоді з 14 Абіба до неділі Коливання снопів, на яке б число вона не припадала, проте вони завжди відзначали свято Опрісноків протягом повних семи днів. Здається, що з помилки при підрахунках вони почали їсти опрісноки тільки надвечір останнього Святого Дня, але такий аргумент є незграбним. Анатолій, проте, стверджує, що свято не могло припадати на 22-ге чи 23-тє число місяця (там же, VII, ст. 148). Таким чином, 21-е число – це останній день свята, і день коливання снопів, Господень день, має припадати на або перед 21-м Абіба, або першого місяця.

Цей пост-нікейський лист від імператора Костянтина І (306-337), далі ілюструє календарну проблему, з якою ми стикаємося. Тексти з цього приводу також розміщені в роботах Календар і Місяць: Перенесення чи Свята? [195].

Коли виникло питання щодо найсвятішого дня Пасхи, за загальною згодою було визначено підходящим, що це свято має відзначатися в один день всіма і всюди…кожному здавалося непотрібним наслідувати звичаї євреїв у святкуванні цього найсвятішого свята, які, брудні негідники! простягли свої руки з нечестивими намірами, і справедливо засліплені в розумі. Тому доцільно було б, відкинувши звичаї цього народу, увічнити на всі прийдешні століття святкування цього обряду, в більш врегульованому порядку, якого ми дотримувалися з першого дня хресних мук Господа нашого й до сьогодні. Тож давайте не будемо мати нічого спільного з цією найбільш ворожою єврейською черню. Ми отримали інший припис від Спасителя. Більш законний і вірний курс відкритий нашій найсвятішій релігії. Переслідуючи цей шлях у одностайній згоді, відділімо себе від цього бридкого товариства... Оскільки необхідно виправити цю помилку, щоб ми не мали нічого спільного зі звичаями цих батьковбивць і убивць нашого Господа; і, оскільки найбільш зручними є приписи, які виконують всі церкви Заходу, так само, як і церкви північної та південної частин світу, а також деякими на Сході, вони визначені найбільш підходящими й вірними, і я пообіцяв, що цей захід має відбутися після отримання вашої згоди, тобто звичай, який повністю превалює в місті Рим, і по всій Італії, Африці й Єгипті, в Іспанії, Галії, Британії, Лівії, по всій Греції, в Азійській єпархії, Понті й Кілікії, як і інших, охоплених вашим розумом,… і не мати нічого спільного з підступними євреями. І, підсумовуючи все в кількох словах, загальна думка тримається того, що найвеличніше свято Пасхи має відзначатися в один і той же день (A Historical View of THE COUNCIL OF NICE; with a TRANSLATION OF DOCUMENTS by Rev. Isaac Boyle, D.D.; T Mason and G Lane, New York, 1839; ст. 51-54).

Варто продивитись, як впав останній найбільший бастіон опору, Британія під тиском календарного й подальшого релігійного перекручення. Британський історик і єпископ, Беде [прибл. 672-735 рр.] у роботі The Ecclesiastical History of the English People, особливо в главах 25-26 Книги III, багато говорить про синод і дискусії під керівництвом Короля Осві [612-670], а саме між єпископом Колманом і прихильником Риму, абатом Ріпону, Уілфредом, в монастирі Странешальх [тобто історичний Синод в Уітбі 664 р. н. е.].

Беде ясно говорить, що обчислення дати Пасхи було не просто технічним чи ізольованим процесом. Рух Пасхи [Easter] був одним з багатьох явищ, які пояснюються за допомогою символів (як сказали б ми, але символ для нас – обмежений термін, вони б сказали містерії), наповнених відповідним змістом. Пасха має припадати точно на рівнодення, оскільки подовження днів символізує тріумф Христа над силами темряви. Це має відбуватися в перший місяць місячного року, оскільки саме в цей місяць було створено світ, і в який він має бути створений заново. Це має відбуватися, коли Місяць починатиме зменшуватись, оскільки він повертається від мирських до небесних справ [Одкров. 12:1; Maл. 4:2; Луки 2:32; Ісая 60:1-3]. Пасха мала завжди припадати на дату в межах семи днів, оскільки сім – це число з божественним змістом. З іншого погляду, Пасху мали обчислювати так, щоб дотриматися як Старого Закону євреїв, так і Нового закону Христа. Якщо її відзначали у вірний час, все відбувалося в гармонії (Introduction, част. xviii, Джеймса Кемпбела, який переклав роботу Беде The Ecclesiastical History of the English People для The Great Histories Series видавництва Washington Square Press, NY, 1968).

Пасху, якої ми дотримувалися, відзначали в Римі, де жили, навчали, страждали й були поховані благословенні Апостоли Петро й Павел. Цього ж дотримувалися в Галії й Італії, коли ми мандрували там, щоб навчати й молитися. Ми знаємо також, що цього звичаю дотримуються в Африці, Азії, Єгипті, і в Греції, і в усьому світі, куди віри Христа поширилася між рідними народами й мовами; усі використовують єдиний спосіб для обчислення дати Пасхи. Єдиним виключенням є ці народи і їхні товариші по впертості, я маю на увазі піктів і бретонців, з якими (населення двох останніх островів океану, і лише його частиною) вони протистоять усьому світу, змагаючись даремно (там же, ст. 160-161).

Приклад загального ошукання в питанні датування і дотримання в протиріччі єврейської/ європейської Пасхи (Passover/ Easter) пройшов крізь віки. The New Catholic Encyclopedia коментує:

З часів, коли ранніми християнами, в основному, були навернені євреї, зрозуміло, що спочатку християнський календар встановлювався завдяки тому факту, що смерть і Воскресіння Христа відбувалися під час найбільшого єврейського свята, Pasch, або Passover, яке відзначалося на 14-й день місяця Нісана, тобто в повний Місяць після весняного рівнодення. Проте, крім простого дотримання єврейської Пасхи, необхідно було увічнити Воскресіння в інший день тижня кожного року, і християнський звичай (санкціонований І Нікейським Собором в 325 році; ConOecDecr 2-3, прим.6) зафіксував річницю Воскресіння Христя в конкретний день тижня (перший день) коли мало місце Воскресіння. В результаті, Пасха (Easter) припадає на перший день тижня (неділю), після першого повного Місяця після весняного рівнодення, і, таким чином, може припасти на період з 22 березня до 25 квітня включно [що становитиме другий повний Місяць після рівнодення] (там же, McGraw Hill, NY, 1967, ст. 1062-1063).

Найпізніші дати тут не мають нічого спільного з 14-15 Абіба або Нісана, а відображають останні дати, на які може припадати неділя, і таких днів після 14-го дня першого місяця досить багато. Найпізніші дати, на які може припасти Пасха (Passover) продиктовані давніми правилами, які розміщують Сонце в зодіакальному сузір’ї Овна. Сонце лишає цей знак 10-20 квітня, а остання можлива дата Пасхи – 20-21 квітня.

Universal Oxford Dictionary подає метод визначення Пасхальної Неділі або Пасхального дня, який є насправді днем Сонця як день Пасхи (Easter).

Таким чином, з Квартодеціманського диспуту ми знаємо, що невірна система обчислення вийшла з Риму в другому столітті, і їй протистояли ті церковники, яких навчали апостоли, а саме Полікарп, який протистояв Аніцету, і його учень Полікрат, який дискутував з Віктором (Вікторіном). Пізніші роботи Сократа Схоласта (бл. 439 р. н. е.) внесли помилку до історії і є помилковими на кількох підставах, багато з яких підкреслені вченими, що складали роботу Nicene and Post Nicene Fathers (пор. NPNF 2-е видання, т. 2, вступ до тексту).

Сократ записав, що квартодеціманці дотримувалися 14-го дня Місяця, ігноруючи Суботу (там же, гл. XXII, ст. 130). Він пише, що саме Віктор, римський єпископ, відлучив їх, і Іреней критикував його за це (там же). Він намагається на цій стадії апелювати до Петра і Павла на підтримку римської традиції Пасхи, і квартодеціманським звичаям до Іоана (там же, ст. 131). Він стверджує, що жодна зі сторін не може надати письмових доказів їхнім поглядам. Проте, ми знаємо точно, що квартодеціманці апелювали до Іоана з робіт Полікарпа і Полікрата, яких вчив сам Іоан. До Петра і Павла на підтримку Пасхи (Easter) не було жодної серйозної апеляції. Більш того, абсурдним було б припускати, що дванадцять Апостолів могли б розійтись у способі обчислення Пасхи.

У звичаї. Який вони сповідували, вони погоджувалися не з сучасними євреями, які помиляються майже у всьому, а з давніми, і згідно з Йосифом і його записам в третій книзі його роботи Jewish Antiquities.

тобто тексту Antiquities of the Jews, III, 10, який цитується тут повністю:

Ми також бачимо з робіт Сократа, що Собор в Нікеї не призначив дату Пасхи (Easter), як цього вимагав Audiani (див. NPNF, там же, ст. 131 і зн. 14 до ст. 131). Її визначили згідно з давніми традиціями, і, як ми знаємо, її було визначено за поклонінням богу Адонісу і богу Атісу разом з Іштар, або Венері, і системою поклоніння Сонцю. Це вирішило язичницький конфлікт між системами богів Атіса і Адоніса. Нікея лише впровадила Пасху (Easter) як офіційне свято, використавши існуючі поганські звичаї, впорядкувавши їх. Це не фіксує й не визначає свята. До 358 р. євреї встановили повністю невірний календар, невдовзі після Нікеї, згідно з Сократом. Ця подія є значно ближчою до його часу, і, таким чином, більш точно описана. Отже, Християнська Пасха була майже знищена язичництвом, зі встановленням Пасхи (Easter), або невірного календаря равінічного іудаїзму, пересуваючи дати Пасхи (Passover) в місяці Нісан відповідно до Місяця. Нікейський собор проголосив, що визначення Пасхальної Неділі як неділі, наступної за Повним Місяцем, насправді унеможливило (але не повністю) припадання Пасхальної Неділі на ту ж неділю, що й пожертвування на коливання снопів в Неділю Пасхи (Passover), якщо вона припаде на 15 Нісана. Таким чином, майже неможливо, щоб єврейська та європейська Пасхи співпали вірно, за деякими виключеннями. Було проголошено, що це не було спричинено бажанням віддалити Християнство від євреїв, але саме на це спрямована система фальшивого бога, щоб перемістити справжнє свято і привести його у відповідність з пантеїстичним поклонінням.

Чиста мова, яка зустрічається в англійській, є найбільш промовистою. Пасху (Passover) у давніх церковних писемних джерелах називали Pash. Термін Easter походить від давньої англосаксонської форми.

Universal Oxford Dictionary говорить, що слово Easter походить від давньоанглійського йastre, або жін. форми множини йastron. Він говорить:

Беда виводить це слово від Eostre (Нортумбр. вимов. Йastre), богині, чиє свято відзначали у весняне рівнодення (там же).

The Catechism of the Catholic Church (St Pauls, Libreria Editrice Vaticana, 1994, Item 1170) говорить: “На Нікейському Соборі в 325 році всі церкви погодились, що свято Easter, Християнська Пасха. Повинне відзначатися в наступну неділю після першого повного Місяця (14 Нісана) після весняного рівнодення. Реформа Західного календаря, названого “Григоріанським” на честь папи Григорія ХІІІ (1582) спричинила розбіжності на кілька днів зі Східним календарем. Сьогодні Західна та Східна церкви шукають згоди, для того, щоб ще раз почати святкувати день Воскресіння Господа одночасно”.

Сучасний приклад труднощів спостерігається на наступному прикладі. В 1997 році Західні церкви відзначали Пасху (Easter) на тиждень пізніше неділі, яка припадає на справжнє 15-те Нісана в березні. Православна система, зразком якої є українська церква відмічає Пасху в неділю на тиждень пізніше за єврейські відкладення 27 квітня. Євреї відрізнялися від Заходу на місяць у восьмому і дев’ятнадцятому роках їхнього календарного циклу. Були й додаткові наслідки на цю П’ятидесятницю, і наприкінці святих річних свят (Свято Сурм, День Спокути, Свято Кущів), що також тоді відбулися на місяць пізніше. Ефект, схожий на наслідки єврейських відкладень, був впроваджений в Православну систему. Спочатку Західне навернення не було сприйняте східними церквами в Сирії й Месопотамії, особливо з Антіохії. Вони дотримувалися Квартодеціманської системи, доки це питання не було вирішено. Канон І Собору в Антіохії 341 року говорить, що східних єпископів примусили прийняти римську систему, яка походила з Олександрії (для ширшого ознайомлення див. роб. Еробоам і Хілельський Календар [191]). Русичі були навернені до християнства після хрещення Ольги, княгині Київської Русі, в 955 році. Її син Святослав Київський зруйнував іудаїстське Хазарське царство Аскеназа у 967 році. Отже, вони були поглинені Руссю, і онук Ольги, Володимир, прийняв християнство і офіційно запровадив релігію в 988/ 989 рр. (див. роб. Мільнер-Гулланда і Дєєвського Cultural Atlas of Russia and the Soviet Union, Time-Life Books, 1994, ст. 8).

Вплив іудаїстичної Хазарської системи не слід недооцінювати. Іудаїстичний вплив на Руську православну систему був настільки значним, що до другої половини п’ятнадцятого століття виникла необхідність піддати його суворим репресіям (див. ERE, стаття Russian Church, т. 10, ст. 869). До 1480 року, під час правління Івана ІІІ Васильовича, Русь перебувала під владою татар чи монголів (там же, ст. 870), і вони були дуже терпимими в релігійних питаннях, як і хозари до того. Русь була поділена на два політичних утворення всередині 15 століття, і західна частина під впливом литовсько-польського католицтва переслідувала православ’я усіма способами (там же, ст. 869-870). В поєднанні з несприйняттям православною церквою Григоріанського календаря це, можливо, пояснює відмінності у визначенні Пасхи. Це поєднання неспроможності врегулювати помилки в календарі для співпадіння з Григоріанською системою і відкладенням поточного Нового Місяця, який, у 1997 році, відповідав єврейським відкладенням (пор. також роб. Чому Так Пізно Настала Єврейська Пасха у 1997 Році ?[239]).

Вечір 15-го Нісана описується як Найважливіша для Дотримання Ніч (пор. роб. Найважливіша для Дотримання Ніч [101]), і християни, таким чином, відзначали обидва вечори, але акцент робиться на 14 Нісана, а не на 15 Нісана, і Пасха триває до неділі, як це записав Тертуліан, незважаючи на день, на який припадає 14 Нісана. За свідченнями Тертуліана, розп’яття та Воскресіння вважалися рівними і слово Pascha (або Passover) охоплювало обидва дні, або період з розп’яття 14 Нісана до неділі (коли приносилися жертви Коливання Снопів, і від яких рахують П’ятидесятницю) (пор. Cath. Encyc., т. III, стаття. Calendar, ст. 159 і далі). Потрібно також пам’ятати, що закріплення Пасхальної (Easter) системи узгоджене Нікейським Собором, але про це не існує записів в канонах Собору. В цьому питанні ми залежимо від роботи Евсебія Life of Constantine (III, xxviii і далі), оскільки там поміщено послання Константина до церков після Собору (див. вище і пор. Cath. Encyc., там же, ст. 160; пор. Тернер, Monumenta Nicaeana 152; пор. Cath. Encyc., т. V, стаття Easter, ст. 228).