(Видання 1.0 20010320-20010320) Aудіо

(Авторське право г 1998, 2000 Wade Cox)

Також цю статтю можна придбати у Всесвітній Мережі Інтернет:
http://www.logon.org або http://www.ccg.org

Після того, як Костянтин здобув перемогу у боротьбі за владу, він проголосив себе єдиним імператором. Згодом, він скликав Вселенський Собор у Нікеї, що відбувся у 325 р. н. е.. з метою об'єднання афанасіан (пізніше, католиків). Символ віри, що його було проголошено під час Собору у Нікеї, отримав назву Нікейський Символ, однак, його дія тривала аж до Собору у Константинополі, що він відбувся у 381р. Синод у Халцедоні у 451р. звертався до постанов Собору 381р. Втім, аби запобігти плутанини при складанні хронології згаданих подій, потрібно пам'ятати, що на Нікейський Собор посилаються християнські громади, які дотримуються догмату триєдиного Бога. У 318р. імператор Костянтин велів провести раду між єпископом Римським та деспосіні, ці єпископи належали до родини Христа. Відповіддю на таке рішення став указ Римської Церкви про знищення єпископів. (див. нижче, а також статтю Діва Марія та сім'я Ісуса Христа (№ 232)).

Канони, що їх було прийнято під час Собору у Нікеї, втрачено. Пізніше, стало ясно, що існувало усього лише двадцять канонів. Саме вони й стали, зрештою, причиною хибних нововведень, таких як, наприклад: правила домострою для священників, які живуть з жінками, тобто, йдеться про обітницю безшлюбності. Вслід за цим, мало місце накладення покути, що унітарії (яких помилково вважали аріанами), а також прибічники Люцинія, вважали за необхідне. Окрім того, до інших хибливих забобонів можна віднести й наступні: єпархіальна система, система забобонів для священників у залежності від їх провин, проведення недільної та пасхальної служби у церкві, стоячи. Це стало започаткуванням звичаю святкувати Православну Пасху, замість Єврейської. Символ віри зазнав істотних змін з часів проведення Собору у Константинополі. Формується тенденція до розвитку бінітаризму, що відіграє досить важливу роль для наступного розвитку догмату триєдиного Бога. Отже, мало місце хибне розуміння біблійних текстів з приводу того, що Ісус Христос був “однороджений від Отця”. Таким чином, ігноруються слова Писання з приводу того, що обрані Богом є дітьми Його. Афанасій у своїй праці (Ad Afros) стверджує, що (на Соборі) були присутніми 318 єпископів. Арія також запросили на Собор, що, напевне, мав розпочатися 20 травня 325р. н. е. Головою Собору був прибічник афанасіанства Гозій з Кордови. (Імператор) Костянтин взяв участь у Соборі 14 червня. Аби досягти певної угоди, Костянтин взяв участь у марші Римських легіонерів та заарештував, а зрештою, заслав деяких єпископів до Ілірику. Серед цих єпископів були Арій, Феон Мармарійський, Секунд з Птолемаїдів. Усі три рукописи Арія було спалено та, згодом, проклято. Ті, що залишилися, було включено, з погодження учасників Собору, до складу Символу Віри дев'ятнадцятого червня. Собор закінчився двадцять п'ятого серпня великим святом, на якому роздавали подарунки єпископам. Це свято влаштував (імператор) Костянтин. Три місяці після Собору, Евсевія з Нікомедії, а також, Феогніта з Нікеї, що їх змусили підписати Символ віри, було заслано. Це відбулося з тої ж самої причини, що вони зреклися нього (Символу віри). Феодота Лаодікейського також було заслано, бо він теж зрікся (Символу віри), втім, не приєднався до двох вище згаданих вигнанців.

У 328 р. н. е.. імператор Костянтин збагнув, що афанасіяни не були чільною сектою та не були джерелом чвар та утисків в Імперії; він згадав про п'ятьох лідерів - унітаріїв (деякі історики вважають, що це було зроблене за настійним проханням Констанції, удови Люцинія. Проте більш імовірним той факт, що вона була завзятою прибічницею унітаризму, яка належала до громади аріан чи євсевіан). Проблема, що виникла з унитарістською християнською системою, полягала, по суті, у тому що у Біблії ніде не було написано про необхідність завоювань та тиранії над народами, або ж вести політику уярмлення цих народів. Кожен народ жив окремо та підкорявся своїм лідерам. До того ж, кожен народ мав свою релігію, що була начебто посередником між цим народом та Богом. Якщо країна дотримувалась Божих законів, то вона отримувала благословення від Бога. Імперія була цілком поглинена прагненням до того, щоб установити свою владу в усьому світі та затвердженню чільної ролі своїй церкви у Римі. Отже, вони створили організацію (цілу систему), діяльність якої була спрямована на те, щоби досягти мети панування над світом. Ни о какой оппозиции со стороны церквей-соперников. В результате, Римськая Церковь приняла языческую систему поклонения солнцу. Это було нещо среднее между аріанізмом и Християнством. Отже, у человека, который верил в Священное Слово Библии, просто не оставалось никакой альтернативы. Вот в чем состоит суть проблемы. И вот почему возникла необходимость искажения библейських текстов; бесчисленные интерпретации сохранились и до наших дней. Именно поэтому нужно було истребить грамотных оппозиционеров, одним из примеров чего может служить Голокост. Костянтин никогда не принимал обряда крещения в громаде афанасіан; Насправді, он стал христианином лише на закате своих лет. Его крестил Євсевій из Никомедии в 329 р. н. е.., родственник Юлиана, который в то время пользовался благосклонностью імператора. В те времена не існувао такой конфессии, як Римськая Католическая Церковь или Римськая Церковь, поскольку, каждый був “католиком”, тобто исповедовал “вселенскую” веру. Термин “вселенский” применялся по отношению к церкви. Следует помнить о том, що унітарії представляли собой самую старую громаду (конфессию), которая ориентировалась на первоисточник (тобто библейськие тексты прим. перев.). ДоНікейськие отцы (ANF) на протяжении веков все исповедовали унітаризм (пор. статтю Ранняя теология божества (№. 127)). Бинитаристы (прибічники догмата двуединого Бога) стали новой громадой (конфессией), которая имела новую и прогрессивную точку зрения, основанную на языческих принципах и теологических воззрениях догмата триєдиного Бога. Эти воззрения берут начало от времен, когда поклонялись Аттису ву Греции и Адвонису в Риме. Тринитаристы (прибічники догмата триєдиного Бога) и тринитаризм як таковой (догмат триєдиного Бога) возникли не ране, чем в 381р. Костянтин II и Констанций також були прибічниками унітаризма, который був известен в те времена под названиями “аріанізм” и “Євсевіанизм”. Громады, которые дотримувались или исповедовали выше указанные учения, “аріанами” или “Євсевіанами”. Таку назву їм дали пізні прибічники догмата триєдиного Бога (тринітаристи). Насправді, це були хитрощі з боку афанасіян, які хотіли дискредитувати імена Арія та Євсевія та нагородити дурною славою громаду, що була значно старішою та мала значно більш глибше розуміння канонічних текстів Біблії, ніж афанасіанська громада.

Якщо і є правдою те, що секта вірила в те, що Ісус Христос створив Святого Духа, то, поза усяким сумнівом, громада дотримувалася хибливого погляду. Насправді ж, судячи за тим, що написано в їх працях (у працях авторів доктрини конфесії), подібні помилки абсолютно їм не притаманні. Така хибна точка зору була притаманна, скоріше, готам, що стало очевидним дещо пізніше. До речі, саме цей факт відіграв свою роль, так що Римська Католицька Церква проголосила воз'єднання у Толедо (згідно статті Філокве) за часів панування вестготів.

На жаль, після поразки аріан в Іспанії, історію почали писати афанасіани, звідси випливає той факт, що об'єктивний, всебічний, неупереджений аналіз історичних подій став попросту неможливим. Не дивлячись на це, Роберт К. Грегг та Деніс E. Гро написали працю, яка, поза всяким сумнівом, заслуговує на увагу, під назвою: Ранній Аріанізм: Погляд на спасіння A View of Salvation (Fortress Press, Philadelphia, 1981). З цієї праці випливає певна метафізичність авторських поглядів, через яку легко бачити, що ці партії помилялися.

З Собору стає очевидним те, що унітаризм був досить впливовою доктриною. Насправді ж, їх навернули до віри салічні франки, які вони припиняли усілякі спроби протистояння. Переслідуючи корисливу мету, вони змусили прийняти віру своїх лідерів, готів, вандалів, герулів, бургундців та лангобардів, а також народи, що зустрічаються під узагальненою назвою “тевтонців” “прийняти правильну віру”. Британців були навернені до віри на підставі угоди в Уітбі, що його було прийнято у 664 р. н. е.. Переслідувалась мета забезпечення підтримки з боку новонавернених союзників у боротьбі проти англо-саксів після того, як останні були навернені до віри у 597 р. н. е.. (пор. Стефен Ніл, Англіканство, Пелікан, Лондон, 1965).

Досить легко було побачити протиріччя навіть у простих поняттях, якщо подивитися на те, як висловлює свою точку зору один з аріанських королів, Гундобальд Бургундський, котрий відмовився вклонятися трьом Богам (Енцикл. Религії та етики (ЕРЕ), том 1, стор. 782). Це надзвичайно важливе визначення стало коренем проблеми, отже партія афанасіян настільки сильно відчувала на собі тиск з боку парафіян, що вони змушені були переглянути свої уявлення про Бога. Фоакс-Джексон визнає помилковість своїх ранніх поглядів (про це можна дізнатися з Теологічних Есе Кембриджа (Cambridge Theological Essays) стоp. 500). Також висловлюється точка зору, щодо неспроможності теологічних поглядів аріан та про вищість поглядів варварів. Пізніше, він переконливо висловлював своє бачення щодо того, що аріанізм вестготів, лангобардів, вандалів та ін. був не більше, ніж етапом боротьби церкви проти тевтонців та Римських християнських доктрин (там же, стор.783). Це є, по суті, основний пункт, котрий не знайшов належного розгляду. Близькосхідні корені тевтонців, особливо з часів занепаду імперії парфіян не були достатньо ґрунтовно досліджені істориками, оскільки, за часів панування прибічників догмата триєдиного Бога існувало упередження проти шкіл, що вивчають тексти Писання.

Коли виникла необхідність установити офіційну державну релігію та поновити владу цивільних та військових інститутів (всупереч ученню Христа), надзвичайно гостро стало питання про поширення доктрини. Перший комплексний аналіз біблійних текстів на предмет застосування військової сили, ми знаходимо в Августина, філософа та теолога, що мешкав у Північній Африці. Він прийняв хрещення як християнин, отримав освіту у Пунії. Він трохи знав юдейську мову, а також латинь. З 373 по 383 р. н. е.. він був маніхеєм та філософом-платоніком. Він мав наложницю, яка народила йому сина у 372 р. н. е.. Він прийняв повторне хрещення у 387 р. та став афанасіанином. Амвросій Міланський, а також Феодосій захопили владу над Римською Церквою (в 381 р. н. е..); вони діяли в інтересах афанасіанської партії. Їх співробітництво з Августином мало діловий характер, та був надзвичайно важливим для закріплення цього віровчення. На той час, такий політико-релігійний курс цілком виправдав себе.

Біля 330 р. н. е.. Костянтин подарував вандалам або (сілінгам) східно-германські землі, що лежать у Панонії, на правому березі реки Данубы. У 166-181 рр. вони мешкали у Сілезії; 271р. вони вступили у війну з Авріліаном. У той час їх поселення були розташовані уздовж русла річки Дануби. Так звані германські племена, до складу яких входили вандали, алани, сармати, свеви та алемани на сході та франки (чи французи), бургунди, (котрі, насправді, могли й не бути германцями), а також лангобардами на заході. Парсонс, нащадок Яфета, (Parsons, Remnant of Japeth) (1767 р.) наводить цитати з Прокопія, коли він стверджує, що алани були готами, також як і сармати і меланхляйни, а також, що вандали й остготи мають спільні етнічні корені (стоp.73).

Лангобарди пов'язані більш тісними родинними узами з англосаксами; зокрема, що стосується одежі, а також менталітету, ніж германці. Цілком імовірно, що вони є генеалогічним відгалуженням англосаксів. Вони займали територію від Австрії до Центральної Італії та вступили до співдружності з кельтськими племенами та остготами. Окрім того, вони посіли землі, які зараз належать Хорватії, а також райони, розташовані неподалік від неї. Бургунди (у 443 р. н. е..) закінчили свій цикл переселення, та остаточно улаштувалися у західних кантонах Швейцарії, по обидва боки Юри, Женевського озера, у Вале, а також на берегах р. Рони та Саони (Історія Істориків (Historians History) том. XVI стор. 534 та наст. стор.). Більша частина тої держави нині є територією Франції та певна частина — територією Італії. Перша імперія бургундів завершила своє існування у 534 р. н. е.. Приводом для цього стали численні міжусобні чвари та неспроможність принців (там же, стоp. 535). Остготська Імперія завершила своє існування приблизно в один і той же час. Це сталося після того, як імперія втратила п'ять спадкоємців трону внаслідок війн та міжусобних утисків. Король франків Дитберт скористався слабкістю імперії та, взяв реванш у битві в Реції у 536 р. н. е.., захопив владу над Рецією та Хельвецією (область, що нині зветься Швейцарією), до своїх рук (там же).

Церкви, що дотримувались Суботи, також поширили свою сферу впливу за рахунок тубільних племен, а також людей, що населяють Францію, Північну Італію та Європу. Це відбулалося за низкою причин. По-перше, після (Вселенського) Собору у 325 р. н. е.. імператор Костянтин став виявляти прихильність до афанасіан, що вони, зрештою, стануть засновниками Римської Католицької Церкви з 381 р. н. е. Він віддав розпорядження про проведення збору Диспосіні, що прибув до Риму у 318 р. н. е.. для того щоб обговорити деякі питання з Римським єпископом. Ці кровні родичі Христа вимагали поновлення Закону, зокрема, дотримання Суботи, Свят та біблійних молодиків. Вони хотіли, щоб Єрусалим став центром церковної десятини. Єпископ чи папа (попервах, коли це поняття використовувалося для обрядів, єпископи, котрі були посвячені до вищого духовного сану, звалися папами). Пізніше, за вимогою Риму, було видано указ про негайне винищення усіх членів сім'ї Христової. Ця "каральна" кампанія розпочалась у 318 р. та тривала до невизначеного часу. (пор. статтю Свята діва Марія та сім'я Ісуса Христа (№ 232)).

Партія унитаріїв, втім, з Євсевієм на чолі, повернула собі колишню прихильність до себе, два роки після того, як було проведено Собор у Нікеї, тобто, приблизно у 327р. За доктриною закріпилася назва аріанізм, хоча Арій був лише пресвітеріанином та навіть не був присутній на Соборі у Нікеї. Незважаючи на це, його часто вважають ідейним натхненником (Собору). Доктрини, що їх часто називають аріанськими (або ж використовується загльна назва “аріанізм”), маючи на увазі точку зору про створення Святого Духа Христом, не мають нічого спільного з працями Арія чи його партії (див. статтю Соцініанізм, Аріанізм й унітаризм (№ 185)).

Імператор Костянтин прийняв хрещення від унітарія Євсевія, котрий знаходився на смертному одрі. Він об'єднав імперію та став її головою, як повновладний імператор. Трон імперії було перевезено до Константинополю у 331р. Він помер у 337 р. Його три сина Костянтин II, Констанцій II та Конста, стали змагатися за право на спадкоємство. Внаслідок цих чвар було вбито Костянтина II під час битви біля Аквілея проти свого брата Консти, у 340 р. Імперія знову розпалася на дві частини; на чолі одної з них став Конста (його сферою впливу були західні землі), на чолі ж другої (половини) став Констанцій у 340 р.

Скіфська орда включала ло себе багато національностей, до її складу входили племена різноманітної етнічної належності. Проте етнічний склад скіфських народів — це окрема тема для розгляду. Етцель (чи Аттіла) об'єднали ці народи, що воювали між собою на початку п'ятого століття та зайняли лівий берег річки Дануби, та, врешті-решт, усю Північну Європу. Незважаючи на це, гуни залишили Європу у п'ятому столітті з тою лише метою, аби переселитися до Східної Європи на початку дев'ятого століття. Згодом, до них приєднаються інші східні племена.

У 364 р. Східна частина Римської імперії, яка простиралася від Дануби до перського кордону, знаходилася у сфері впливу імператора Валента, котрий був унітарієм. У той час, так звана Католицька чи Вселенська та Православна Церква сповідала, здебільшого, унитаристичні погляди. Винятком була лише Римська громада, що вона включала до себе певний елемент язичеського, хеленістичного віровчення. Сповідався культ Аттіса на заході та Адоніса на сході; хоча при цьому мало певне поширення ім'я Ісуса Христа. (див. статтю Походження Різдва та Пасхи (№ 235)). Західна частина, яка поширювалась від Каледонії до північно-західної Африки знаходилася у сфері впливу імператора Валентініана I. Деякі історики вважають, що Валент навертав північні племена до унітаризму (так званого унітаризму), але у 378 р. він потерпів поразку та його було вбито вестготами в Адріанополі, у Фракії. Його спадкоємцем став Феодосій, уроджений іспанець, котрий був першим імператором, прибічником афанасіанства чи бінітаризму, а пізніше, й догмату триєдиного Бога (тринітаризму). Його призначив своїм спадкоємцем Граціан. Саме він вивів піктів та скотів з Британії у 370 р. Проте до 383 р., римські легіони почали залишати Британію. За часів панування Магнія Максимія армія перетнула Ла-Манш та завоювала Галію й Іспанію.

Віровчення унітаріїв спирається на теологічні постулати, що їх можна знайти у Псалмах 45:6-7, а також у Посланні до Євреїв 1:8-9. Ранні апологети, які жили до другого століття, такі як Іреней Ліонський, були прибічниками цієї доктрини. Також, до числа адептів цієї доктрини можна віднести готів, вандалів, аланів, свевів, герулів, бритів, лангобардів, германіїв, а також усі північні племена (див. також статтю Передіснування Ісуса Христа (№ 243), у якій ґрунтовно розглядаються питання віровчень готів). Сама доктрина була запозичена з праць та вчень теологів та учнів апостолів, які жили декілька століть до того, як відбувся Собор у Нікеї у 325 р. н. е.., на якому більшість з цих єпископів було присутніми. Єресь бінітаризму бере свій початок від Собору.

Гермундури були також германцями (зрештою, їх називатимуть тюрингійцями з 420 р. н. е..). Вони посідали більшу частину центральної Германії. Християнство у вигляді унітаризму було нав'язане племені вестготами та фризами. Їх скинули франки у 531 р. та навернули до католицизму у 742 р. під керівництвом Боніфація, англосакса. До того часу робилися спроби з боку франків навернути гермундурів до Християнства. Під час свого третього візиту, Боніфація було вбито фризами у 754 р. Напевне, його стали вважати єретиком. Це дуже схоже на правду, оскільки (фризи прим. перекл.) повністю заперечили догмат триєдиного Бога та під час першої спроби навернути їх до тринітаризму (716 р.), та під час другої спроби (719 р.)

Після смерті Валента у 378 р. остготи займали землі, що вони зараз належать Югославії. Втім, вони (осготи) зрештою переселилися до Риму. У 395 р. вестготи, що вони стали частиною Римської Імперії, підняли повстання у Мезії та Фракії під предводительством Аларика. Внаслідок цього, Аларік став панувати над Східним Іларіком у 398 р. (див. H.H, том. VII стор. 6). Вони були зупинені Стіліхоном, полководцем, котрий здобув собі славу тим, що переміг вандалів. До того часу, коли на чолі імперії стояв Феодосій, який народився у Іспанії, (помер у 395 р.), партія афанасіан, захопила владу над Римом та Церквою. 31 грудня, 406 р. н. е.. вандали, сармати , алани, свеви та алемани, заручилися підтримкою гунів та перетнули Рейн. Вандали та свеви вирушили з Панонії, через Галію та Іспанію, де вони й поселилися у 411 році у Галіції та Астурії. Іспанію було поділено за жеребом. Отже, свевам та тевтонцям дісталася Галіція та більша частина Леона та Кастілії. Бетіку отримали вандали; зрештою її було перейменовано на Вандалузію. Алани, що жили на заході, та котрі повторно приєдналися до них у Іспанії, отримали за жеребом Лузітанію. Втім, пізніше, їх держава було зруйновано, та залишки приєднані до вандалів, так що їх ім'я зникло з аналів історії. Свеви вели війну з вандалами, а також, з готами, у той час як готи, які були прибічниками аріанізму, вели війну с франками, котрі були католиками, та бургундами. Племена в Іспанії, в яких панував унітаризм, вели війну з герулами (котрі належали до остготів), а також друг с другом. Після поразки від готів, свевы зайняли Галіцію, часину Леона та Португалію. Отже, португальців можна вважати тевтонцями (що їх називають германцями) з вандало-аланськими корінням на півдні. На півночі ж свевы вели загарбницьку політику по відношенню до жителів Фінікії та Карфагену. Спочатку, їх утискували унітарії, а згодом, адепти ісламу.

Вандали займали територію Іспанії, а Іспанія була оплотом унітаризму. Вестготи завоювали королівство вандалів в Іспанії у 416 р. Отже, всі райони на півдні та на заході країни були охоплені ідеями унітаризму. Деякі історики вважають, що Італія була притулком для послідовників догмату триєдиного Бога, але все ж таки більшість вважають її також оплотом унітаризму. У 418 р. франки поселилися у деяких районах Галії. Того ж самого року Феодорік I став королем вестготів. До 425 р. більша частина так званих варварів, котрі були, унитариями, переселилися до Римських провінцій. Вандали населяли північну Іспанію, гуни займали Панонію, остготы (а, зрештою, герулы) улаштувалися у землях Далмації та, зрештою, вестготи і свеви почали стали обживати північні райони Португалії та Іспанії. Гуни, що жили у Європі, залишалися у Панонії приблизно до 470 р. доти, поки вони не рушили геть з європейських земель.

Як ми вже мали можливість переконатися, гуни вирушили до степів, до земель, котрі лежали по сусідству з володіннями хазар. Вони вступили до союзу з хазарами та залишалися у степних районах доки, поки вони не зайняли Панонію Можливим є і такий варіант, що прибічники Суботи у Трансільванії з'явились там як частина орди гунів з Хазарії та Леведії. Вони могли належати до Східної Церкви, що її заснували ще апостоли через імперію парфян (пор. Грун, The Timetable of History, 3е вид., Tачстоун, 1991, стоp. 30) (пор. також передмова Кокса до праці Р. Самюэля Кона, Прибічники Суботи в Трансільванії (Sabbatarians in Transylvania, [1894], CCG Publishing, 1998).

У 453 р. Атила, повелитель гунів умер. Тоді Феодорік II (453-466 рр.) став королем вестготів. Його панування тривало доти, поки його не вбив його ж брат, Ерік (466-484 рр.), котрий став його спадкоємцем. За цими подіями відбулася руйнауія та спустошення Риму у 455 р. вандалами. Необхідно відзначити той факт, що вандали були унітаріями. Вони знищували язичеських ідолів з так званими, християнськими назвами. Вандали вважали свої дії благодіяннями, спрямованими на дотримання другої заповіді. Поняття “вандалізм” набуло своє справжнє значення завдяки цієї події. Насправді, ця руйнація була виявом могутності біблійних пророцтв. Тобто, це була, начебто, ілюстрація (у цьому випадку), виявлення влади Бога через руйнацію язичеських ідолів. Теодоріх Великий став королем остготів та правив з 471 по 526 рр.

В 474 р. Зенон став правителем Східної Римської імперії (474-491 рр.). З того часу, більш широкого розвитку набули школи Східної Римської імперії, у яких сповідався догмат триєдиного Бога. Все більшого поширення набувала модель неоплатонізму; Прокл посів місце голови академії платонізму в Афінах у 476 р. Система догм про триєдиного Бога набула офіційного визнання після Собору, що відбувся у Халцедоні у 451 р. Поява Єгипетських коптських громад датується цим часом. У 483 р. на зміну Папі Сімпліцію прийшов його спадкоємець Фелікс III (-492 рр.). У 484 р. той факт, що він взяв участь у бесіді з патріархом Акацієм з Константинополя, став причиною першого схизму у західних та східних церквах, у яких сповідався догмат триєдиного Бога (484-519 рр.).

У 489 р. Зенон, імператор Східної імперії зруйнував школи несторіанського християнства в Едесі та побудував церкву св. Сімеона Стіліта навколо стовпа, що він його заклав. У 491 р. ми можемо спостерігати дещо ускладнені відносини між вірменською церквою та Візантією Римом. Таким чином, у 498 р. несторіанці поселилися у Нізівії у Персії. Церква, котра перебралася з Єрусалима до Арменії, не підтримувала догмат триєдиного Бога, вона дотримувалася Суботи. В Едесі також існувало книжне сховище; там зберігалися арамейські тексти та версія Біблії Пешіта. Пізніше, це сховище буде знищено. Через ранню церкву на сході, ідея про дотримання Суботи набула надзвичайного поширення. (див. статтю Загальне поширення церков, що дотримуються Суботи (№. 122)).

Вестготів ще також називали боносоніанами. Напевне, ця назва походить від імені Боноса з Сардики, котрий вчив (та його вчення спиралися на біблійні тексти), що Йосип та Марія мали інших дітей. Цей погляд істориків існував з давніх часів; цю точку зору періодично висловлювали представники церков, що дотримувались Суботи. Ц своїх судженнях вони спираються на тексти Нового Заповіту та, зокрема, імена чотирьох братів Христа. Вони також пригортали увагу до його (Христа) сестер. Окрім того, погляди деяких людей ґрунтувалися на працях з історії церков (Матвій 13:55; Марк. 6:3; пор. статтю Діва Марія та сім'я Ісуса Христа (№. 232)). Якщо уважно дослідити праці Маркела та Фотія, то ми побачимо, що усі вони дотримувалися однієї й тої ж точки зору з приводу Суботи й Закону (див. статтю Загальне поширення церков, що дотримуються Суботи (№. 122), стор. 2). Назва міста Сабадель на півночі Іспанії також поглинає корінням до часів “активної діяльності” адептів Суботи.

Едвардс стверджує, що більша частина південної Ірландії прийняла нову дату святкування Пасхи. Насправді, вони були Quarto-decimans, (ті, хто дотримувалися Єврейської Пасхи та Опрісноків. Ми розглянемо це більш детально у статті, присвяченій Кельтській Церкві (пор. також статтю The Quartodeciman Disputes (№. 277)). Єпископ Колман повернувся до пророцтва Йони після того, як він відмовився розглядати це питання, хоча Ход та Кедд, Туда, новий єпископ Нортумбрії, що сам вихідцем з Південної Ірландії, а також англієць Ята, Абат Ліндисфарн, котрий був учнем Ейдена. (Едвард, там же). Було б невірним сказати, що це були всього-на-всього суперечки з приводу святкування Пасхи. Суперечки також торкалися питань про те, як саме потрібно святкувати quarto-decimal Єврейську Пасху, циклічність цього свята. Обговорювалось також, чи потрібно влаштовувати язичеські свята під час православної Пасхи, відомі як Іштар чи Астарта, або ж Православна Пасха халдейської Богині. Цей святковий період був пронизаний мотивами П'ятниці, Дня Смерті та Неділі (дня, коли Христос воскрес). До того ж, цей період включав до себе весняні свята на честь божеств Аттіса та Адоніса, а також ще один, більш пізній культ, що був відомий під ім'ям Думузі чи Тамуз. Про нього зустрічається згадка у текстах книги Єзикіїля. (Єз. 8:14).

Зміни включали до себе Суботу, а також свята, зокрема, Свято Кучок. Насправді, були внесені зміни, що торкались усього кельтського календаря. Закони їжі не знайшли визнання та їх було відкинуто. Едвард зазначає, що всі вони дотримувалися ранніх Християнських традицій. Північні ірландці "уперто" трималися за колишні дати, також як і Йона, до 716 р. (там же, див. статтю Походження Різдва та Пасхи (№ 235); Золоте теля (№ 222), a також Роль четвертої заповіді у історії церков Бога, що дотримувалися Суботи (№ 170)).

Спосіб встановлювати дати для святкування 'Пасхи' був запроваджений Вікторієм Аквітанським. Цей спосіб поступово знайшов загальне схвалення. Гали погодилися прийняти нову систему лише у 541 р. Напевне, це відбулося внаслідок поразки унітаріїв, та Едвардс визнає це на стор. 38. Насправді, є доля іронії у тому, що кельти стали прибічниками системи, проти якої вони так люто боролися. Папська курія віддала Ірландію Англії у дванадцятому столітті, виключно з тою метою, щоб винищити останніх нащадків прибічників Суботи, присутність яких все ще була досить помітною у деяких регіонах. Такий стан речей був у значній мірі зумовлений політикою, що її вели ірландські королі у той час, а також бажанням частини католиків встановити свою владу через упровадження біблейської віри на півночі. Головною фігурою інтриг, що велися у зв'язку з цим, став видатний єпископ Малахій Армагський (див. статтю Останній Папа: вивчаючи Нострадамуса та Малахія (№ 288) . Ця стаття вичерпно розглядає питання, що стосуються його головного пророцтва).

Католики установили свою владу над Центральною Іспанією. Віднині уся Іспанія була охоплена унітаризмом та вестготські королі Толедо твердо дотримувалися так званого аріанізму, державної релігії, та надали єпископу Толедському примат над Іспанією. Через те, що в Іспанії унітаризм та іслам набули надзвичайного поширення, вона (Іспанія) стала притулком як для юдеїв, так і для християн, що дотримувалися Суботи. Експансія унітаризму тривала аж до того, коли було затверджено інквізицію у тринадцятому столітті. (Цікаво, що календар аріан починався тридцятьма вісьмома роками раніше, ніж дата літочислення, прийнята зараз). Цей календар використовувався до одинадцятого століття. З 573 р. у країні розпочалися інтенсивні процеси інтеграції. Отже, те, що називали аріанізмом, опинилося під контролем та владою Риму. у 586 р. вестготи, в цілому, стали католиками. До 590 р. Рим здобув свою власну, так би мовити, систему поглядів.

З історичного періоду окупації, а також з більш ранніх загарбницьких походів вандалів через Галію виник один з наймогутніших міфів усіх часів, котрий вигадали афанасіани та католики. Вандали були унітаріями, таким чином, вони не визнавали ікон, презирливо відносилися до ідолів сталої Римської системи обрядів та загальної системи ранніх язичеських звичаїв. Також, вони зневажали язичеські статуї. Вандали знищували всі культові здобутки на своєму шляху. Попервах, вони спустошили Галію протягом 409-411 рр., а після прибуття до Іспанії, до Африки та знову до Риму, вони продовжили низку завоювань. Їх називали варварами-язичниками. Отже, ми розуміємо, звідки походить слово "вандалізм". Втім, насправді, вони були іконоборцями та самі з огидою відносилися до образів. Вони б зруйнували Рим остаточно саме за причини того, що зветься ідолопоклонством, Втім, вони пощадили місто, на настійливе прохання Леона Олександрійського, 2 червня 455 р.

У 558 р. Хлотарь I, син Хлодвіга знову об'єднав королівство франків, котре існувало до 561 р. Згодом, воно знову було роздроблене та поділене між його синами Харібертом, Гунтрамом, Хільперіком та Сигебертом. У 563 р. Кельтський Місіонер Колумба, який був прибічником Суботы, прочно затвердився на острові Йони та почав навертати піктів до віри.

У 565 р. помер Юстиніан I та його спадкоємцем став його ж син Юстин II (дата смерті 578). Згодом, лангобарди потіснили візантійців з Північної Італії на південь, втім, далі ніж Равена вони не пішли. Адуїна змінив його син Альбуїн, котрий заручився підтримкою аварів та зруйнував готське королівство гепідів (плем'я - прим. перекл.) на нижній Віслі та у 568 р. заснував королівство лангобардів у Північній та Центральної Італії. У 567 р. Леовігільд, король вестготів (до 586 р.) витіснив візантійців з Північної Іспанії та завоював усю Іспанію у 585 р. Королівство Франків також розпалося на Австразію, до складу якої входили Латарінгія, Бельгія на правом березі Рейну, а також Нейстрія (Франція) та Бургундія.

Християнство, що сповідає догмат триєдиного Бога, почало проникати до Росії наприкінці десятого століття від грецької православної церкви, центр якої знаходився у Константинополі. Можна с досить вірно припустити, що таке рішення мало виключно політичний характер. Особливо, якщо взяти до уваги той факт, що хазари, котрі були розташовані на південь та українці, що більше тяжіли до Європи, все ж таки дотримувалися Суботи та були унітаріями, як юдеї, так і християни. Такої ж позиції дотримувалися і болгари, які прийшли у десятому столітті, як і гуни. Не були виключенням і павлікіяни, які у восьмому столітті переселилися до Фракії під керівництвом імператора Костянтина, а пізніше, Іоанна Цимисхія у десятому столітті (див. там же (No. 122). Насправді, цілком імовірним

Протягом 1260 років з 590 по 1850 рр. Римська Католицька Церква висувала свої теорії, виходячи з хибних посилок грецької філософії та культу язичеських богів. Факт прийняття ними язичеського календаря спричинив конфлікт між прибічниками догмату триєдиного Бога та племенами, що їх насильно намагалися навернути до тринітаризму та нав'язати (догмат) або ж людьми, що хоча б раз читали, чи, можливо, вивчали Біблію та Закон.

Внаслідок цього, для того щоб зберегти владу, тринітаризм запровадив потужну систему репресій та утисків усередині країни та за її межами. До наслідків діяльності та існування цієї системи потрібно віднести винищення мільйонів законослухняних та мирних мешканців європейського континенту та Малої Азії (а пізніше, переслідування розпочалися і в Америці). Втручання тринітаристів у політичні справи Близького Сходу, так звані хрестові походи не принесли нічого крім ненависті з боку Ісламу. Що, у подальшому, спричинило розкол світу на два ворогуючих табори. Упродовж двадцятого століття точилися війни, масове винищення євреїв та інших людей, що вони у Європі прибічниками Суботи та християнами. Втім, цю тему буде окремо розглянуто у статті Голокост: П'ята печатка переслідування. (The Holocaust: The Fifth Seal of Persecution.)