Christian Churches of God

Доктрина первинного гріха Частина I Едемський Сад (№ 246)

 

(Видання 1.0 04062001-04062001) Aудіo

Мета цієї праці полягає у тому, щоб розглянути питання, що стосується Едемського Саду, гріхопадіння Адама й Єви та доктрини Первородного Гріха.


Християнські Церкви Бога

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

Email: secretary@ccg.org

 

(Авторське право г 1998 Wade Cox)

Дозволяється безборонне копіювання поданої статті та її розповсюдження за умови зберігання її цільної структури та виключення будь-яких внесень чи змін до неї. При цьому, копія повинна мати відповідний надпис. Також необхідно вказати ім'я й адресу видавця. За отримання копії поданої статті стягнення оплати необов'язкове. Дозволяється наведення коротких виписок або цитат у критичних оглядах без порушення авторського права.

.

Статтю можна придбати за наступною адресою у Всесвітній Мережі Інтернет:
http://www.logon.org and http://www.ccg.org


 

Доктрина первородного гріха Частина I Едемський Сад

 

Буття 1:1-2

1 На початку Бог створив Небо та землю.

2 А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води.

(Стандартне виправлене видання Біблії)

 

Звідси ми можемо бачити, як було на початку створені небо та земля. То був є світ тодішній (2Пет. 3:5-6) у якому залишилися всі рештки та залишки перед тим як світ став Тоху і Боху або ж безформним та пустельним. Світ було знову знищено повінню за часів Ноя. Світ же тоді був обителлю розпачу (порівн. вірші 1 та 2 Кишенькового Довідника Біблії).

Небеса та земля були створені елохімами, які сказали давайте створимо людини по нашій подобі, таким чином, чоловік і жінка були створені за образом та подобою елохімов. Їм було покарано йти і наповнити землю (Бут. 1:28; порівн. Пс. 8 та Євр. 2:6-8).

Ми бачимо в розділі 2:1 і наст. що події, що стосуються покоління небес і землі як категорії безлічі з глави два, а також створення Адама та Єви.

 

Буття 2:1-17

1 І були скінчені небо й земля, і все воїнство їхнє.

2 І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.

3 І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив.

4 Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог создав небо та землю.

5 І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю.

6 І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю.

7 І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею.

8 І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив.

9 І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.

10 І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма початками.

11 Імення одному Пішон, оточує він усю землю Хавіла, де є золото.

12 А золото тієї землі добре; там бделій і камінь онікс.

13 Ім'я ж другої річки Ґіхон, вона оточує ввесь край Етіопії.

14 А ім'я річки третьої Тигр, вона протікає на сході Ашшуру. А річка четверта вона Ефрат.

15 І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

16 І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти.

17 Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!

(Стандартне виправлене видання Біблії)

 

З цього фрагмента ми можемо бачити, що географія нашої планети була абсолютно іншою та, відповідно, розташування континентів відрізнялося від того, що ми можемо спостерігати в наші дні. Навіть річки тоді текли по-іншому. Біблія дає досить чіткий опис та визначення саду як місцевості, що простиралася від Сирії до Єгипту, а також містила в собі територію того, що тепер зветься Ізраїлем.

Топографічні аспекти Едемського Саду як місцевості, де розташовувалися Чотири Ріки Раю, знайшли свій розгляд у статті Хрест: його походження та значення (No. 39). Чотири Річки Раю, уособленням та втіленням якого є Хрест із Загородженим Сонцем, є предметом дослідження цієї праці.

“Хрест із загородженим сонцем” так чи інакше, в алегоричній формі зображує чотири ріки раю. Біблія називає їх річками, що випливають з Едему та розділяючись, течуть по різних руслах з чотирьох джерел. Так уже географічно повелося з незапам'ятних часів, що чотири ріки текли у протилежних напрямках. Відгомони тих найдавніших часів можна знайти, якщо дослідити індійське оповідання Навахо (Navaho) про Вік Початку. Крім того, ці ж історичні фактори згадуються в історії про китайський рай Квен-Лун (Kwen-lun). Чотири ріки також зустрічаються у Хінду Клунь Веда (Rig Veda), а також у Вишну Пурана (Vishnu Purana). В останньому творі також мають місце згадування про чотири райські течії Брахми на світовій нараді. Вони також течуть у чотирьох різних напрямках (Тальбот, там же). Цю історію можна знайти в іранських міфах; вона, здебільшого, стосується першопричини Арді Сура, а також Моря Життя сибірських калмиків. Мандени (The Mandaeans), які мешкають в Іраку, дотримуються тієї ж самої традиції, що описана в біблійній книзі Буття; крім того, є історичні факти, що говорять про те, що давні вавілоняни також говорили (згадували)про Землі Чотирьох Рік (Land of the Four Rivers).

У будинку грецької богині Каліпсо, у безодні морській, також був центральний фонтан, з якого випливали чотири потоки води в різних напрямках.

Скандинавська Едда говорить про походження усіх вод світу з джерела Хвергельмір (Hvergelmir) у країні богів. Слов'яни вважали, що витоком усіх річок були води, що текли біля чарівного каменю Алатюр (Alatuir) на райському острові Боніан (Bonyan). Тальбот зауважує, що, згідно досліджень Брінтона, чотири таємничих ріки Сиокс (Sioux), ацтеків (Aztecs) та майя (Maya) Форнандер віднайшов відповідні згадування про них у полінезійських міфах (Тальбот, стор. 121).

Далеко не всі народи, якщо взагалі такі існували, можуть вказати уявлюваний географічний пункт, який би міг претендувати на місце-початок, джерело усіх світових вод. Таким чином, коли вавілоняни вважали Іштар Володаркою, Королевою землі Чотирьох Рік Ереха, або ж, коли єгипетське історичне джерело в Денедері розповідає про свята Чотирьох Нилів в Елефантині, проте ми не можемо залишити поза увагою той факт, що уява про стародавнє буття значною мірою визначається відомостями з давньогрецьких міфів, в яких, втім, немає прямих посилань на більш-менш конкретні географічні пункти. Тальбот припускається думки, що причина численних розбіжностей між міфічними та земними ландшафтами полягає у тому, що чотири ріки текли не по нашій землі, але по чотирьох чвертях полярної “батьківщини” (Тальбот, стор. 121). Окрім усього зазначеного вище, Тальбот (там же) вважає, що для кожного значущого міфу існують відповідні символи. Символом чотирьох рік є сонячний хрест та хрест із загородженим сонцем,

Останній символ висвітлює (дає нам зрозуміти) сутність попереднього символу; звідси ми можемо побачити, що чотири головних течії можна віднести за хронологією, до первісних часів. Виходячи з полярного центру (тобто, центрального сонця) чотири ріки течуть до чотирьох кутів Землі Сатурна (фразу наголошено навмисно).

Таким чином, ідея відбиває розповідь біблейської в історії Буття (Бут. 2:10). При цьому, ми можемо спостерігати, що цим чотирьом рікам приписують особливе географічне положення. Крім того, мають місце згадування про ріки з живою водою, які витікають з головного (центрального) джерела, що є Бог через Його ранкову зірку; нею був у той час Сатана.

Таким чином, центральне джерело, що напоювали африканські землі, а також русла рік Тигр і Євфрат, мало певний духовний зміст, який приписувався релігійній системі Вавилона аж до Іштар та згодом до єгиптян, а також по усьому світі за допомогою шаманізму, що мав широке поширення від центральної системи. Вавілонська релігійна система, по суті, являла собою анімізм (див. Будж Життя та Історія Вавилону (Babylonian Life and History), 2-і вид., Лондон, 1925).

Отже, для давніх, чотири кути світу мали особливий космологічний зміст, що полягав не в географії, але відносився до карти небесного царства. Тальбот цитує О'ніла як одного з деяких учених, що розуміють щиру сутність міфічних “чотирьох кутів”.

Згодом, це привело до появи стрункої системи навчання про міфічний символізм із властивої йому термінологією Чотирьох Чвертей. Таким чином, з'явилася доктрина про те, що ці напрямки розглядалися як строго традиційний погляд на небеса, тобто мова йшлося про чотири небесні відділення, розташованих біля “полюса”.

Сонце-хрест як символ чотирьох чвертей, належить до центрального (головного) сонця. У священній (сакральній) космографії центрального положення сонця бог часто стає “п'ятим” напрямком. Аби зрозуміти, що саме мається через, доцільно уявити собі міфічні “напрямки” (чи поперечки хреста) як чи носіїв випромінювачів енергії. Від великого бога елементи життя розпливаються в чотирьох напрямках. Бог сам по собі, який є втіленням усіх елементів, є "твердинею" "скелею" або ж "опорою"; його п'ятим рухом є обертання на одному місці.

Під "напрямками" також можуть матися на увазі певні регіони: центральний (п'ятий) регіон та чотири чверті розташовані довкола нього.

Ось чому піфагорійці вважали число п'ять символом нерухомої осі, навколо якої обертається Земля. Ідея піфагорійців чітко відповідає поглядам більш пізнього індуїського символізму стосовно напрямків. До того ж, крім звичайних чотирьох напрямків, індуїській доктрині відомо п'ятий, так званий "постійний напрямок" полярного центру (Тальбот, стор. 122-123).

Тальбот також порівнює цю ідею з китайськими концепціями, а також ідеями та уявами мексиканського символізму Нахуатл, в якому п'ять є числом центру (там же) " (як наводяться цитати зі статті Хрест: Його походження і значення (№ 39) Християнські Церкви Бога, 1997, стор. 4-5).

Ця тема набула надзвичайного поширення серед численних народів; вона стала основою, на якій ґрунтується релігійних досвід найдавніших народів. Чотири річки утворюють базис первісної уяви, виразом якої був Сонячний Хрест. Стаття, в якій розглядається питання про Хрест, є напрочуд важливою, оскільки вона спрямована на формування адекватного сприйняття історичних подій, що про них йдеться у книзі Буття. Крім того, ця стаття допомагає зрозуміти послідовну сутність міфів, що так або інакше стосуються Сатани, сонячних культів тою мірою, якою вони зараз є частиною символізму в сучасному християнстві.

Послідовність подій, викладених у книзі Буття посідає головне місце в основній міфології, причому не має значення, на якому фрагменті оповідання ґрунтується міф. Досліджуючи культове явище хреста з відгородженим сонцем, ми бачимо, що центральний (основний) хрест кинутий до кола аби відобразити символ Венери плотського бажання та символ жіночої натури. Це — інша сторона історії, що ми знаходимо в старозавітній книзі Буття, а також протягом всього оповідання в Біблії аж до часів Нового Завіту, де говориться про падіння і про роль жінки в межах закону.

Цей погляд є фундаментальним в історії людського існування. Про те же саме, по суті, оповідають міфи інших народів в контексті біблійних джерел. То не є різні історії. То є ті ж самі свідчення, що несуть у собі ту ж саму інформацію, але лише з різних точок зору Добра і Зла зі слів двох духовних сутностей, що знаходяться в протистоянні друг до друга.

Одна ріка дає поштовх чотирьом рікам і цій п'ят-сутнісній природі є зміст, що ховається за Сонячним Хрестом. В основі ж всіх оповідань лежить божественна сутність, що керує, чи ж, що представлена поруч символом, і в дійсності, є щирий Бог. Алегорія Сонячного Хреста говорить про повстання і ті домагання, що зробив Люцифер, володар пітьми або ж адон (‘adon).

Отже, звернімося ж, наразі, до книги Буття.

Позитивні приклади Заповідей

У даному розділі книги Буття, в якому, власне, йдеться про події в Едемському Саду, ми можемо бачити, що Бог, за благим прикладом, дає Заповіді та перші чотири заповіді виходять в даному разі в акті створення, а також у тому, що Він проголосив святим Суботній День як день відпочинку та святий день.

Таким чином, ми бачимо волю Бога, що він проголосив як відповідальність Адама. Адам мусив дотримуватися закону, що його встановив Бог, зокрема мова йшла про заборону їсти з яблучних дерев.

Тоді Бог створив тварин. У розділі 1 вони посідають місце перед (тобто перед створенням людини) на шостий день. У цьому ж фрагменті вони посідають місце в “еволюційній ланці” після створення Адама, але також і після створення жінки.

Буття 2:18-25

18 І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього.

19 І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому.

20 І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була.

21 І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце.

22 І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама.

23 І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка.

24 Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.

25 І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились.

(Стандартне виправлене видання Біблії)

 

Отже, таким чином ми можемо отримати уяву про владу (повноваження), що їх дав Адаму Бог, та за допомогою яких він почав давати назви всім речам, що знаходилися довкола нього. Цей процес номінації (чи присвоювання назви речі) у давні часи був символом влади над цією річчю. Назви віддзеркалюють чільний статус та присутність влади (панування) у назві.

Створення Єви з Адамова ребра аналогічно генетичним процесам, про які ми маємо уяву. У цьому акті (створення), інститут шлюбу також було встановлено з моменту створення Єви.

Слова чоловік і жінка мають єврейську етимологію іш (ish) та іша (ishah) жіночий рід від ish. Ishi позначає мій мужчина (буквально мій чоловік).

Адам означає рум'яний (видання SHD 120) та походить від слова (видання SHD) ’adam, що позначає доливати (про кров) (до обличчя) зашарітися або ж стати багряним. Крім того, до числа додаткових значень можна віднести бути пофарбованим або ж почервонілим.

Таким чином, Адам був людиною з червоною шкірою.

Слово ish у єврейській мові виконує функцію означення людини в широкому значенні. Berithish означає людина, зв'язана угодою або ж приналежна до організації як суб'єкта угоди за допомогою проходження між двома частинами плоті (пор. SHD 1285). Звідси ми маємо етимологію слова British (англієць — прим. перекл.).

З книги Буття 26 і аж до Буття 2:23 у виданні SHD 120 вживалося слово adam. Слово ish вперше вживається тут у книзі Буття, розділах 2:23 а також 2:24.

Ці категорії розрізнюють саме тому, що акт єднання притаманний усім людям; такими вже їх створив Бог. Це дуже важливо для того, щоб зрозуміти, про що саме йтиметься у наступному розділі.

Таким чином, ми бачимо, як були затверджені наступні заповіді. Тут були визначені батьківські обов'язки, зокрема в сьомій і восьмій заповідях. Через Свою заповідь Бог зберіг право володіння за Собою. Отже, заповідь не їли від дерева пізнання добра і зла справляє такий же вплив, що і не укради. Десята заповідь, у якій говориться не зажадай добра того, хто поруч з тобою, також була тут затверджена. Істина у закріпленні цих традицій також підтримує свідка Правди та Кривди.

У книзі Буття 3 ми зіштовхуємося з найбільш могутньою алегорією, що має місце в Біблії. Слово у вірші 1 стосується Nachash або ж того, хто сяє (shining one) та в англійській мові перекладається як змій-спокусник.

Цей сяючий є Херувим Хоронитель; Ангел або ж Володар Світла або ж Люцифер, про якого говориться у розділі 14 Ісая та Єзекіїля 28:13-17.

Те ж саме значення палючий змій ми можемо простежити й у книзі Чисел 21:6,9. Там має місце згадування за назвою nachashim saraphim. Палючі змії називалися саме так тому що вони викликали пекуче відчуття від укусів та, напевне ще й тому, що їх послали янголи, коли Ізраїль ремствувати проти Бога та Мойсея за те, що вони опинилися в пустелі. Слово saraph означає горіти, спалювати. Серафимами в книзі Ісая 6:2 називали тих, хто палав. Таким чином, ангели сонму мали вогненний чи палаючий, променистий лик.

Змій (що про нього згадується у 2Коринт. 11:3) перетворився на Янгола Світла (2Коринт. 11:14). Таким чином, поняття “змій” вживається як алегорія для номінації (називання, означення) Сатани або Сатаною, котрий говорив з жінкою та спокусив її. У розділі про дерево, до речі, йдеться про надзвичайно важливий момент.

 

Буття 3:1-5

1 Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?

2 І відповіла жінка змієві: З плодів дерева раю ми можемо їсти,

3 але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти.

4 І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете!

5 Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло.

(Стандартне виправлене видання Біблії)

Елохім звідси — це те ж саме слово в множині. Ця категорія множини відповідно поширюється на більш ніж одну істоту та навіть на більш, ніж дві й стосується великого сонму елохімов. Авраам говорив із трьома з елохімів або ж янголами, якщо судити з книги Буття 18:2. До того ж, він та Лот до них усіх зверталися як до Єгови (Бут 18:27:19:18). Соферими змінили звертання (пізніше вони замість Єгова зверталися до них як Адонай, зберігаючи при цьому категорію множини (порівн. також замітки Кишенькового Довідника Біблії до трьох віршів і також до Побут.18:2. У Довіднику розпочато спробу обмежити елохіма та звести його сутність лише до однієї істоти, втім, поняття Єгова застосовується тут стосовно усіх трьох істот).

Слово ‘arum, перекладене тут як підступний, вживається у значенні мудрий або ж хитрий та розважливий (порівн. Йов 5:12; 15:5; Приповісти 12:16, 23; 13:16; 14:8, 15, 18; 22:3; 27:12 та згідно Єзек. 28:12, 13, 17). Слово ‘arum також вживається в значенні “нагий” у попередньому розділі, у вірші 25. Вони обоє були нагі та не відали зла, цього висновку ми можемо дійти з вірша 17. Вони не стидалися перед елохімом. Слово звір у віршах 3:1 вживається у том же самому значенні, що і слово зоон (zoon), що використовується для позначення чотирьох живих істот книзі Об’явлення 4:6-9 і 5:6, 8, 14 і далі. Таким чином, воно вживається для означення Сонму на найвищому ступені ієрархії, оскільки всі вони мали одного Батька, котрий створив їх усіх (порівн. Мал. 2:10; Євр. 2:11). Коли ми читаємо книгу пророка Єзекіїля, то нам це стає зрозуміло.

 

Єзекіїль 28:12-17

12 Сину людський, здійми жалобну пісню на тирського царя, та й скажеш йому: Так говорить Господь Бог: Ти печать досконалости, повен мудрости, і корона краси.

13 Ти пробував ув Едені, садку Божому: усякий дорогий камінь на одежі твоїй: карнеоль, топаз і яспіс, хризоліт, согам, і онікс, сапфір, рубін і смарагд, і золото; знаряддя бубнів твоїх та сопілок твоїх були в тебе що дня, коли був ти створений, були вони наготовлені.

14 Ти помазаний Херувим хоронитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння.

15 Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість.

16 Через велику торгівлю твою твоє нутро переповнилось насиллям, і ти прогрішив. Тому Я зневажив тебе, щоб не був ти на Божій горі, і погубив тебе, хоронителю Херувиме, з середини огнистого каміння.

17 Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу. Кинув Я тебе на землю, дав тебе перед царями, щоб дивились на тебе.

(Стандартне виправлене видання Біблії)

 

Таким чином, ми бачимо, що Херувим хоронитель пробував ув Едені, садку Божому та був повен мудрості. Таким чином, ми маємо дві істоти в Садку, Христа та Сатану. Сатана переповнився насиллям від бездоганності у його дорогах від дня створіння його. Таким чином, його знання (мудрість) стала причиною його загибелі. Звідси ми можемо побачити невизначену кількість дерев, одне з яких не приносило плодів.

До дерева життя можна було дістатися за допомогою інших дерев. Дерево, плоди якого їсти було заборонено було деревом пізнання добра і зла. Всі інші дерева приносили лише добро. Це ж дерево давало знання як добра, так і зла. Зло є постійним гріхом, суттю порушення Закону Божого. Таким чином, ми бачимо, що закони Бога виконувалися від самої його природи та існували від початку створення (див. статті Влада Бога (No. 174) а також Любов та Структура Закону (№. 200)).

Таким чином, твердження про те, що законів Бога не існувало до Синая, докорінно суперечить (біблійним) оповіданням; по суті, у цьому і полягає основна задача Тори. Рабинський іудаїзм припускається точки зору, що ніколи існувало закону Ноахіда, про яке ми будемо говорити пізніше (див. статті Традиція законів Ноахіда (The Tradition of the Noahide Laws)). Твердження про те, що Ной не мав у своєму розпорядженні зводу законів Божих, а язичники уже мали основний закон, що суперечить Торі, є безперечним наслідком рабинських вигадок. Вони вигадали це для того, щоб будь-яким чином представити язичників у межах канонів рабинського або ж фарисейського іудаїзму. Так чи інакше, це суперечить тому, що написано в Біблії.

Дерева Садка як Істоти

Ідея, що ми маємо її розглянути, безпосередньо пов'язана з поняттям-символом дерево.

Дерево вживається та використовується як поняття, що позначає дух, що належить до сонму. Це дерево пізнання добра і зла також відноситься до Сатани; те саме дерево, за допомогою якого він мав намір втілити в життя свої плани і за допомогою якого він спокусив сонм. Пізніше ми розглянемо цю концепцію більш докладно.

 

Єзекіїль 31:3-18

Ось Ашшур, кедр на Ливані, з прекрасними галузками, з тінистою гущавиною, і високорослий, і аж між хмарами буде верховіття його.

4 Води його виховали, безодня його викохала, він річки свої попровадив навколо свого насадження, а канали свої посилав до всіх дерев польових.

5 Тому його зріст став вищий від усіх польових дерев, і помножилися галузки його, і від великої води його віття повидовжувалось, коли вигнався він.

6 В його віттях кублилося все птаство небесне, а під його галузками родилася всяка польова звірина, а в його тіні сиділи всі численні народи.

7 І був він уродливий висотою свого зросту, довготою галузок своїх, бо його корінь був при великих водах.

8 Кедри в Божому садку не були рівні йому, кипариси не були подібні до галузок його, а платани не були, як його віття. Жодне дерево в Божому садку не було подібне до нього красою своєю!

9 Я оздобив його ряснотою галузок його, і йому заздрили всі еденські дерева, що в Божому садку.

10 Тому так сказав Господь Бог: За те, що ти повищився зростом, і дав верховіття своє аж між хмари, і повищилося серце його, коли він став високим,

11 то дай його в руку сильного з народів, він конче зробить йому за його беззаконня, за це Я вигнав його!

12 І витяли його чужі, насильники народів, і повідкидали його. На гори й на всі долини попадали галузки його, і було поламане віття його по всіх потоках землі, а всі народи землі повиходили з тіні його й покинули його.

13 Над його руїнами пробувало все небесне птаство, а при галуззях його була всяка польова звірина,

14 щоб не повищувалися своїм зростом усі дерева при воді, і не давали свого верховіття поміж хмари, і не ставали у своїй величі сильні між ними, що п'ють воду, бо всі вони віддані смерті до підземного краю серед людських синів, до тих, хто сходить до могили.

15 Так говорить Господь Бог: Того дня, коли він зійшов до шеолу, учинив Я жалобу, закрив над ними безодню, затримав його річки, і була стримана велика вода, і затемнив над ним Лівана, а всі польові дерева помліли над ним.

16 Від гуку упадку його Я вчинив тремтячими народи, коли Я знизив його до шеолу з тими, що сходять до гробу. І потішилися в підземному краї всі еденські дерева, добірне та добре Ливанське, всі, що п'ють воду.

17 Також вони зійшли з ними до шеолу, до побитих мечем, що сиділи, як його помічники, в його тіні серед народів.

18 До кого став ти так подібний у славі та в великості серед еденських дерев? І будеш ти знижений з еденськими деревами до підземного краю, посеред необрізанців будеш лежати з пробитими мечем. Це фараон та все многолюдство його, говорить Господь Бог.

 

У даному випадку текст показує, що ми говоримо про занепалий сонм та, зокрема, про херувима хоронителя; про нього згадується в книзі пророка Єзекіїля, розділі 28, а також Іштар у розділі 14. Тобто, йшлося, власне, про Люцифера, що став Сатаною та був кинутий до в’язниці.

14 щоб не повищувалися своїм зростом усі дерева при воді, і не давали свого верховіття поміж хмари, і не ставали у своїй величі сильні між ними, що п'ють воду, бо всі вони віддані смерті до підземного краю серед людських синів, до тих, хто сходить до могили.

 

Вони були спрямовані до дітей людей з тими, що зійшли в могилу. Це говорить про ту долю, що осягне сонм в останні дні. Його падіння було грандіозним.

15 Так говорить Господь Бог: Того дня, коли він зійшов до шеолу, учинив Я жалобу, закрив над ними безодню, затримав його річки, і була стримана велика вода, і затемнив над ним Лівана, а всі польові дерева помліли над ним.

 

Звідси ми бачимо, що він безпосередньо зв'язаний з садом ув Едені.

18 До кого став ти так подібний у славі та в великості серед еденських дерев? І будеш ти знижений з еденськими деревами до підземного краю, посеред необрізанців будеш лежати з пробитими мечем. Це фараон та все многолюдство його, говорить Господь Бог.

(Стандартне виправлене видання Біблії)

Істота, що про неї згадується тут, у книзі пророка Єзекіїля, має відношення і до Ассирії і до фараона; і був він у Саду Едему подібно Кедру на Ливані, і ніхто не міг перевершити його у мудрості або вроді. Він був найдосконаліший за всіх. Єгипет і Ассирія були нащадками Адамовими вони були іншою стороною потопу за часи існування Еденського Саду. Цією істотою може бути тільки лише херувим хоронитель, якого було кинуто (вигнано) та демони (тобто дерева), що повстали з ним за одне. Таким чином, елохімов у Саду було багато. Вони виконували Божу волю, учили тому і робили те, що скаже їм Бог. М'якоть дерев була не просто їжею для тіла і плодами, але також виконувала функцію навчального посібника, своєрідного символу.

У книзі Буття 3:1ми можемо побачити деякі моменти, що мають відношення до Сатани.

Він сказав: Хіба може бути, що елохіми сказали тобі, ти не можеш їсти від кожного дерева в цьому саду! В дійсності, це — не питання, а твердження несправедливості. Потім, жінка повторює розпорядження, що передбачає покарання в такій формі: Не їж від нього і не доторкайся до нього, а інакше ти вмреш.

Нахаш (Nachash) або ж сяючий сказав тоді "умерти не вмреш. Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло".

Таким чином, тут має місце ідея про множинність. Як тільки ти спробуєш плодів, твої очі відкриються і станеш подібним елохімам. Тут стає цілком очевидною множинна природа елохімов. Поняття (слово) Єгова елохім вживається в особливому змісті, як ми бачимо з книги Буття 2:4. Нахаш (Nachash), проте, не вживає цей термін, що має на увазі визначену паритетність істот у такому значенні.

Прихильники догмата триєдиного Бога вживають термін елохім та обмежують його значущість до застосовності по відношенню лише до трьох істот, у зв'язку з чим має місце перекручування первісного змісту. Нам відомо, що доля всього людства подібна до елохіму, але ж усе відбувається поступово. З книги пророка Захарії 12:8, а також із Псалмів 82:6 (і це повторює Ісус в книзі Іванна 10:34-35 ми знаємо, що ці книги стали частиною закону, всупереч звичайному поділу на Закон, Псалми та інші рукописи (порівн. Лука 24:44)

Христос згадував Псалми і говорив про них як про закон принаймні два рази. Розбіжності можливо були запроваджені навмисно та йдеться про першу ідею обіцянки, яку ми можемо бачити тут у своїй початковій формі. Таким чином, те, що Сатана казав Єві, не було абсолютною брехнею; він лише вигадував неправду, яка приховала глобальні зміни та наслідки акта їхньої неслухняності.

Через проступок Єви на землю обрушилися прокляття.

Для того щоб розв'язати проблему, Сатана розвинув теорію про Безсмертну Душу і безсмертя (aionian), що даровано Богом через слухняність. Ця доктрина представлена як дещо, (з самого початку) властиве людині. Таким чином, неправда, вмерти не вмреш тепер міцно укоренилася в теологічних доктринах усього світу (див. статті Душа (№ 92), а також Про безсмертя (№ 165)).

Сатана дав тут Єві вибір та у цієї проблеми існує безліч аспектів. Ці люди були створені та ходили під Месією як Янголом Єгови.

Бог дав їм занадто досконалу систему для того, щоб вони в ній існували.

Суть суперечки полягала в тому, що Сатана вважав пізнання добра і зла помилкою; тобто він намагався направити волю на помилковий шлях для того щоб випробувати (провести експеримент) із системою, під якою усі знаходяться та існують.

Два дерева чи більше?

Тут має місце певне спотворення історії у зв'язку з тим, що (в Біблії) йшлося про два дерева. Одне дерево було джерелом пізнання тільки добра і надії на Божу участь за допомогою Святого Духа. Інше дерево було джерелом пізнання Добра і Зла і ці два дерева були справжніми; на них росли та визрівали справжні плоди, проте невідомо, які. Згадуються два дерева: Дерево Життя та Дерево Пізнання або ж Добра та Зла. Проте, у саду було більше дерев, ніж одне, а саме, Дерево Життя.

Заборонний плід у такий спосіб послужив для уособлення типу мислення, якому властиво добро і зло саме по собі. Це досить примітивне пояснення притчі або ж алегорії; воно не торкається ряду глибоких філософських проблем.

Тут, у цьому розділі ми бачимо, що мова йшла про більше, ніж два дерева, а плоди усіх інших дерев можна було споживати як їжу. Лише одне дерево не можна було їсти. Таким чином, була затверджена вся система харчування (раціон) та, отже не могла йтися тільки про одне дерево. Дерево пізнання добра і зла було забороною для Адама й Єви і Сатана знав про це. Він спокусив Єву і потім Адаме дозволив обдурити себе. Це є порушення закону, про яке розповідається у книзі Виходу 23:2.

Покаранням за цю провину була смерть. Це означає, що якби Адам з’їв плід від дерева життя, то він, природно, не вмер би. Інакше, покарання не має сенсу. Він так чи інакше помер би.

Таким чином, ми говоримо про смерть як про більш складне явище.

Коли Сатана сказав Вмерти не вмреш він мав на увазі смерть як більш тривалі (у часі) наслідки виконання намірів Бога, де всяка плоть повинна загинути і це від Бога не залежить (2Пет. 3:9). З погляду здорового глузду це вірно. Ці люди, навіть якщо вони грішні, все одно взяли б участь у воскресінні. Але Бог сказав, що вони обов'язково вмруть. Таким чином, ми бачимо, що існувало два аспекти щодо плану порятунку. Якби Адам і Єва не ослухалися, вони б не вмерли. Проте, відповідно до намірів Бога, вони повинні були стати елохімами, тобто перетворитися на духовних сутностей. Отже, у планах, що стосується першого воскресіння, неминуче мали відбутися серйозні зміни.

Отже, у нас є два варіанта:

1. Адам, Єва та усі, хто не ослухався Бога, не вмерли б, а стали б духами. Саме така доля могла б їх спіткати, згідно перекладам:

A. На початку системи тисячоріччя;

або ж

B. Немає точних термінів (визначень), як ми бачимо з книги Еноха, що був праведним і говорив з Богом. І не стало його тому що Бог узяв його (Буття 5:24).

Зникнення Еноха а також Илии знайшло докладне дослідження в статті Свідок (№ 135).

2. Якби нащадки були неслухняними, згрішили б, то на них чекала б неминуча смерть і таким чином, перше воскресіння було б зайвим. У такому випадку, всі вони потрапили б під друге воскресіння або ж, навіть, під перше але за умови покаяння. Таким чином, існувало б три могутніх системи. Крім того, 144,000 чоловік склали б іншу велику групу під час першого воскресіння.

Проте, ця ідея завдає удару по всевідаючій природі Бога, котрий відав, які будуть наслідки подій, що відбуваються, а також хто саме має увійти до числа обраних, адже, він записав їх до Книги Життя Ягняти; а це відбулося ще до створення світу. Ягня було також убито до створення світу, отже, ми станемо свідками відомої події.

Якби Сатана та Занепалий Сонм не спокусив Єву, то їхнє положення в Сонмі не змінилося б. Таким чином, падіння, що про нього йдеться у книзі Буття, розділі 3, було більшою мірою випробуванням Сатани, ніж Адама і Єви.

Ми випустимо з уваги той факт, що саме звідси Сатана установив давню систему своїх культів і влади.

Яблука в Римі

Нам відомо, що (заборонним) плодом часто вважають яблуко, однак у нас немає прямих доказів цій гіпотезі. Ідея про яблуко походить від грецьких і римських міфів. Відомо, що Яблуко Розбрату кинув Еріс, так що боги (тео (theoi) або ж елохіми) не змогли поділити його. Еріс був втіленням розбрату, суперечок. Золоте яблуко стало предметом суперечок між Юноною, Мінервою та Венерою (порівн. Універсальний Оксфордський Словник (Oxford Universal Dictionary), 3-е вид., 1964 р., стор. 86).

Золоте яблуко — це ще одна назва для держави (золотої кулі з хрестом нагорі - символ влади монарха в Об'єднаному Королівстві, там же).

Таким чином, перекази про Розбрат, що був посіяний шматком плоду, (а вся історія обертається навколо яблука), існують аж з сивої давнини; крім того, ця ідея також набула надзвичайно широкого поширення серед неюдеїв. Суперництво Венери як Досвітньої Зорі або ж Вечірньої Зірки набуває набагато більшого значення, ніж ми можемо спочатку припустити. Значимість Венери розглядається в статтях Золоте Теля (№ 222), а також Походження Різдва та Великодня (№ 235).

Ми бачимо, що легенди про Юнону та уява про змія-спокусника з давніх-давен мали саме безпосереднє відношення до цнотливості жінки. Ця ідея перекочувала з давніх часів до нашої епохи.

Римляни приділяли дуже великої уваги ідеї про цнотливість та благочестя у релігійному розумінні цих понять, оскільки вважали, що ці якості допомагають наблизитися до богів.

Цей теологічний аспект став основним за часів храму у Весті. Примітивне розуміння цієї ідеї ми можемо спостерігати при вивченні культової системи Юнони Соспіти у Ланувії (Енциклопедія релігії та етики (ЕРЕ)(Encyclopedia of Religion and Ethics (ERE) стаття Цнотливість (Chastity), 3, стор. 496-497)

Одного разу дівчині доручили піднести корж Змію Храму. Якби корж був прийнятий, то це доводило б цнотливість дівчини; до того ж, це — добра ознака на майбутній рік. Проте якщо ж змій відмовлявся брати корж, то люди думали зворотне (там же).

Отже, ми маємо прямо протилежну уяву, згідно якої, за наслідками культової церемонії приношення коржа змієві, можна було судити про цнотливість дівчини. Іншими словами, ідея тут полягає в тому, що змій був одним з хоронителів та об'єктом цнотливості для дівчини. Звідси ми можемо припустити, що саме може стояти за притчею, викладеної в книзі Буття, розділі 3.

Зрештою, у розумах греків і римлян з давніх-давен існувала думка про те, що між змієм і цнотливістю існував певний зв'язок.

Юпітер, Юнона та Мінерва складали велику тріаду або ж Трійцю, якій вклонялися на Капітолійському Пагорбі у Римі. В. Ворд Фаулер припускається точки зору, що римський легіон поклонявся більшою мірою демонові, ніж безлічі богів. ((ЕРЕ Римські віровчення (Roman Religion), том 10, стор. 823 і наст.). Отже, існувала ідея про те, що демон (daemon) був, власне сутністю істоти, отже, таким чином, людина могла б стати богом через безсмертя демонів, сутністю людини або ж людиною в іншій сутності. Ця ідея бере свій початок від культових дій на честь Юпітера Феретрія (Jupiter Feretrius), чия божественна сила або ж дух, за переказами, мешкала у священному дубі на Капітолійському Пагорбі. Говорять, що Ромул приніс перший трофей (spolia opima) поваленого ворога. Цього ж погляду дотримувалися і німецькі свеви (див. ЕРЕ там же). Крім того, такої ж думки припускалися тевтонці та латини. Нам відомо, що подібні міфи існували і серед кельтів і всіх послідовників аріанізму (див. статті Походження Різдва і Великодня (№ 235)). Таким чином, в ассиро-вавилонській системі вірувань уже мала місце ідея про те, що дерево було втіленням божественної істоти, так що тут в іудейських рукописах за цим образом прихований деякий таємний зміст.

Божественне ім'я Юпітер відбулося від терміна (Бог Батько) Diovis pater (етимологія поняття іде коренями до слова "Сяючий"). Таким чином, той, що сяє (батько) був відомий як бог сонця і світла, а також бур і неба. Тут дуже важливо зрозуміти те, якою системою релігійних символів володіли давні. Коли Біблія говорить про Дерева (Trees), те мова йде про пророків-посередників, що мають відношення до релігійної системи давніх. Ці духовні істоти, як ми бачимо вище, представлені у вигляді дерев. Наріжним каменем примітивної форми релігії давніх латинян, а також тевтонців та всіх аріан і кельтів, були кущі й, звичайно, дубові кущі або ж інші дерева, про які згадується в статті Походження Різдва і Великодня (№ 235) і в статті Хрест: його походження і значення (№ 39). З культів дубового дерева згодом з’явилася уява кельтів про Зевса (Max. Tyr. Diss., viii); до того ж, з'явилося поняття сакральної недоторканності (Pliny HN, xvi. 44 пор. ЕРЕ. кельти, стр. 295 порівн. Хрест: його походження і значення (№ 39)).

Попіл і тис в Ірландії шанували ще більше, ніж дуб, проте, кожне дерево являло собою божественний елемент культу сонця (Хрест: його походження і значення (№ 39), там же, стор. 9 і послід.). В особливих випадках дерева здобували для божеств виняткову важливість. Основний культ Юпітера Оптимус Максимус (Optimus Maximus) або ж Юнона і Мінерва на Капітолійському Пагорбі має етруське походження. Крім того, тамтешній храм безпомилково видає архітектурний стиль етрусків. Існувала точка зору, що культ триєдиного божества спочатку мав місце не в Римі, а серед греків і в Етрурії цей культ був відомий під назвами Тиния, Тальна і Мінерва (ЕРЕ 10, стор. 830). Ідеалізована форма триєдиної системи знайшла своє поширення на Капітолійському Пагорбі в Римі для того, щоб продемонструвати непоборну владу Римської Імперії та відбити цю думку в розумах людей. До того ж, вони мали за мету звести нанівець більш давні культи і, таким чином, об'єднати державу.

Етруски населяли територію Етрурії не з давніх часів. Їх більш ранні корені походять від Малої Азії. Грецькі божества з'явилися в п'ятому сторіччі до н.е. У 493 р. до н.е. був побудований храм для тріади грецьких богів Деметри, Діоніса, a також Персефони; римськими еквівалентами цих богів стали Церес (Ceres), Лібер (Liber) та Лібера (Libera). Включення Аполлона до пантеону богів та пророцтва Сивіли датуються 431 р. до н.е. Можна побачити, що Артеміда одержала ім'я Діана, а Афродіта стала Венерою. Венера ж із давніх часів вважалася (древньою) римською богинею родючості. Грецькі та римські культові дійства були визнані дійсними і ми можемо спостерігати разючий синкретизм та подібність до римської системи культів. Однак, стає очевидним, що в цілому, релігійна система та сукупність етнічних груп мали подібні погляди, у яких реальність співвідноситься з місцевістю, про яку ми говоримо, тобто Еденський Сад. Уява про нього мали не лише євреї, але й багато інших народів давнього світу.

Давньоримський Бог полів, границь і лісів Сильванус (Sylvanus) зображувався у виді гоблина (домовика) або нічного кошмару, що виникає під час пологів у жінок. (пор. ЕРЕ, стаття Пологи, 2, стор. 649).

У давні часи римська релігія спиралася на стару уяву про те, що між людьми та Божествами існувало лише дві проміжних ланки. Ці два класи складалися насамперед з душ покійних, котрі вірили в безсмертя чи душі в аргумент: “ти не обов'язково вмреш”. Другий же клас складають духи, що живуть безпосередньо в людях. (ЕРЕ стаття Демони та Духи (Demons and Spirits), 4, стор. 620 наст.)

Це первісна уява давніх про те, що між духами та людьми не існує чітко встановлених меж та що вони можуть діяти як духи в людях і за допомогою них. Звідси ми можемо бачити, якого значного поширення набула влада демонів. Політеїзм не виник раніше за всі інші теологічні погляди. Істоти-духи вважалися цілком реальними в греків. Пізніше, ця ідея була підхоплена римлянами, що згодом розвили її в те, що ми тепер називаємо політеїзмом. Це віровчення не настільки давнє. До того ж, давні, вважали, що Батько-Усе створив усіх theoi або ж богів, і що кожна країна, місто чи держава мала свого духа. Проте, між духовними сутностями ніхто істотних меж не проводив. Істоти-духи також могли служити втіленням деякої групи людей.

Ці духи ототожнювалися з деревами, у яких жила їхнясутність. Проте, вони могли робити вчинки, як начебто вони були людьми у формі демонів (Daemonia).

Дух як окрема істота

Зараз ми можемо зрозуміти алегорію і контекст, у якому вживається (це поняття); що саме малося на увазі в історії, що переказували з вуст у вуста покоління давніх як до потопу, так і після нього. Можна навести незліченну кількість прикладів того, що люди мали уяву про невидиму іншу (окрему) людину, що між тим, дуже тісно була пов'язана з реальним життям того або ж іншого індивідуума. Перси називали це фраваши (fravashi), єгиптяни — ка (ka), греки ж— психо (psyche). Те, як римляни розділяли це поняття, відбиває їхнє розуміння сутності духів виходячи з того, що відбувається в кожній категорії. Терміном (поняттям), що застосовувалося для номінації духу в людях було genius, — відкіля відбувається наш термін (англійське genius є дериватом римського еквівалента-омофона — прим. перекл.). Давні вавілоняни символічно зображували Genii у виді істоти з орлиною головою. Давні італійці вважали, що окрема від давнього Genius істота ізольована від людини самого по собі. Йому приписували могутність цілих народів. Шлюбне ліжко, побудоване в атріумі (головному приміщенні античного римського будинку — прим. перекл.) мало більш чітку і ясну назву lectus genialis. Звідси ми можемо судити про те, як римляни уявляли собі шлюб як нероздільному єдиному (книга Буття). З цієї теологічної реалії і походить вислів відвести душу (to do one’s genius a pleasure).

Матрона будинку називала цю силу своєю юноною і богиня Юнона, що з'явилася пізніше — це усього лише узагальнення і вихваляння окремих жіночих юнон. Тепер же, перейдемо до поняття системи триєдиного божества. Юпітер у нас є проявом фізичної сутності і чоловічої здатності (Духів, Геніїв) (Genii). Юнона є колективний прояв жіночого духовного потенціалу, властивим людям. Ці явища з'явилися з людьми і вмерли з ними; проте, (духи) могли впливати на них і в корені визначати їхній "долю" (ЕРЕ, 4, стор. 621).

Крім того, ми можемо спостерігати відгомони доктрини про переселення душі; зокрема, тоді, коли істота (дух) не гине разом з тілом.

У ті часи, коли проявилася логічна безглуздість і надуманість Genii (духів) великих богів. Насправді, вони ж самі і були (духами) та виявлялися як група. Так у цій релігійній системі з'явився спотворений політеїзм. У межах римської системи триєдиного божества, а також в аріан існував дуже могутній культ родючості. Він підтримувався системою триєдиного божества, оскільки служив символом зв'язку між змієм та тими двома в Еденському Садку. Змій, в даному випадку, ототожнюється як з духом (genius), так і з juno.

Горацій проголосив (генія, дух) genius богом, втім, він, Горацій ж і сказав, що він має померти. (Еф. II, ii, 188 пор. ЕРЕ 4, стор. 621). Греки ж уявляли genius як tuche але, деколи, daemon набував рис в точності як римське genius.

Отже, ми маємо справу з загальним поглядом на те, що genius (чи демон) є бог, що неминуче має вмерти. Втім, він може впливати на життя чоловіків та жінок; він представлений у вигляді дерева.

Один з богів, що посіяв зерно чвар серед богів Олімпу, та той, що кинув на стіл яблуко розбрату, став уособленням боротьби між чоловічою і жіночою символікою їхньої плідності, втіленням Адама та Єви, матері всіх людей.

Сонце, Місяць і Зірки серед давніх релігій

Грецький Зевс і його найбільш давній епітет Променистий означав, що він носій денного світла, звідси етимологія понятійних категорій володар світла та бог сонця. У цьому відношенні Юпітер і Зевс — це те ж саме. Спільна з кельтами риса була не тільки в тому, що обидва народи вшановували культові дійства дуба Duir як Зевса/Юпітера, але також і деяких інших дерев та священних образів, що мають відношення до сакральних Таїнств, включаючи таїнство Аполлона. Друїди (буквально від дуба) навіть використовували грецькі образи для публічних культових дійств (порівн. статті Хрест: його походження та значення (№ 39)).

 

Реінкарнація у кельтів

Скоріше за все в кельтів була поширена система дев'яти давніх шаманів, що склала ядро їхньої культової системи і представлення об перевтілення.

Виявляється, що при оцінці результатів археологічних розкопок у 1978-79 р., під керівництвом Георга Біля та його команди у вождя Хохдорф у місцевості Баден Вюртемберг дещо могло вислизнути з полючи зору. Могила являла собою абсолютно недоторкане, нерозграбоване місце поховання. Отже, ми можемо припуститися думки, що цю могилу до нас ніхто розкрити не міг.

У могилі знаходився великий італійський бронзовий казан, що був виготовлений близько 530 р. до н.е. Крім цього, був виявлений набір бронзового посуду з розрахунком на дев'ятьох чоловік. Крім цього посуду, були знайдені також дев'ять рогів для питва, причому дев'ятий був по розмірах більше, ніж інші. Учені дійшли висновку, що такий спосіб поховання відповідає типовому уявленню греків про загробний бенкет і великий чан вина як не можна більш красномовно про це говорить. Кельти сподівалися, що душа переселиться до іншого тіла та до іншого місця на Землі.

Інші похоронні атрибути, включаючи візок та гардероб не стали вивчати, так що єдине, що можна сказати про нього, так це лише те, що це було дуже витончене убрання та аж ніяк не військовий одяг.

Таке пояснення більше не можна приймати як належне. Говорити, що йдеться про давньогрецький бенкет — означає спотворювати релігійні погляди, у той час як ритуальні атрибути, знайдені в могилі, говорять самі за себе.

У статті Хрест: Його походження і значення (№ 39) (3-е вид. CCG, 1994, 1997, p. 10) мало місце згадування про символи сонця (свастиках), колах і хрестах, вигравіруваних на бронзі символах бога Dispater. Символ S можна зустріти на монетах. Дев'ять з цих S символів звисають із дзвонів, що тримає Бог з колесом. У ЕРЕ (ст. Кельти, стор. 301-302) говориться:

Існують різні пояснення цій фігурі (символу): найбільше ймовірно те, що він означає грім.

Це лише частина істини і, як показує досвід, ці пояснення на даний момент є занадто тривіальними.

Символ S є в точності саме те, що він має на увазі в контексті стандартної міфології, а саме змія. Цей змій є невід'ємною частиною культів-містерій. Крім того, він має саме пряме відношення до послідовності дев'яти, як ми бачимо з Dispater. Дев'ять ланок змія можна знайти у дев'яти зміїв, що стережуть коридори царства бога Секер. Перший, третій і дев'ятий змій зображені у виді символів ankh, що є частиною їхнього імені (див. Будж, Книга мертвих (The Book of the Dead), Аркана, Лондон, xcv див. Кокс Хрест: Його походження і значення (№ 39;) там же, Хрест Анков (The Ankh Cross), стор. 6)

Таким чином, ми бачимо, що відбувається на так називаному давньогрецькому бенкеті і святкових готуваннях дев'яти місць Вождя Кельтського Хохдорфа.

Колесо Диспатера (Wheel of Dispater) є Колесо Переродження (the Wheel of Rebirth) північних кельтів. Релігійна система північних кельтів, що живуть на берегах ріки Данубы, система, ядром якої є Аполлоне придбала форму філософії, однак релігія, незважаючи ні на що, займала все-таки головне місце (порівн. Бурнет, Рання Грецька Філософія (Early Greek Philosophy), 4-і вид. Блек, Лондон, 1958, стор. 81 і наст.).

Справа в тім, що дев'ять зміїв єгипетської системи та дев'ять зміїв у кельтів мають відношення до давньогрецької ідеї про реінкарнацію душі. Ці культи набули значного поширення у Фракії у формі містерій Діоніса. Діоніса там вшановували як бога виноробства та святощів. Серед римлян мали проводилися вакханалії, заступником яких вони вважали Бахуса. Практикувалися також орфічні ритуали і т.д. Не хто інший як Піфагор поширив Деліанську школу (Delian school) до Італії (Бурнет там же).

Дев'ять чи зміїв демонів зображені на кожнім рівні, коли вони здіймаються до дев'ятого й останнього рівня. Цей дев'ятий рівень і є в кінцевому рахунку вхід на трон бога, і отже той, хто досяг цього рівня, одержує владу над переродженням і життям.

Анкх (ankh) заснований на тій же самій ідеї, що і символ Венери і знову походить від Хреста з Загородженим Сонцем; хрест на ньому зображений під навкруги.

Ankh-em-beu-mit є дев'ятим змієм у єгипетській міфологічній ієрархії. Це було б уже занадто мати яскраво виражену подобу в системах, що відбулися від одного джерела духівництва, а потім ігнорувати очевидні висновки, що самі напрошуються, виходячи з цього світобачення. Змій є представником сонму, мовою давніх. Прикладом може послужити давньоєврейська мова, а також деякі похідні від кельтської мови, особливо бритонський, спорідненні з карфагенською та єврейською мовами .

Кельтські друїди прийшли з Єгипту разом з гаделіанцями й асимілювалися до середовища мілезіийців в Іспанії або ж Іберії серед гаделіанців (МакГеохаген і Митчелл, Історія Ірландії, Садлер, Нью-Йорк, 1868, стор. 42). Греки, що підтримували з ними стосунки, були давніми Graeci Vetustissimi. Греки та римляни більш пізніх часів (сучасні) не знали, що таке Британія. (там же).

Логічно напрошується висновок про те, що давній вождь Хохдорф, насправді, був підготовлений для ранніх ритуалів сходження через дев'ять рівнів загробного життя. Кожен рівень охороняв дух, якого зображували у вигляді змія на кожнім рівні. Таким же чином, ангел охороняв сім рівнів Хекаллота (Hekkalot), що з’являються у містичному навчанні Меркабах (Merkabah Mysticism), у прихильників кабалістичного іудаїзму. Згадаєте, що єврейське слово для позначення Серафіма (Seraphim) тісно зв'язано з поняттям для змія палючого чи сяючого. Від Єгипту до Індії це була одна і та ж сама культова система, котра згодом поширювалася далі, за територіальні межі Азії.

Дев'ятий рівень символічно зображували у вигляді дев'ятого рога для питва (розміри тут відіграють символічну роль; таким чином, давні намагалися передати значимість і могутність божества. Отже, модель бенкету, певною вірою, була проміжною ланкою до розуміння історичної правди. Так чи інакше, у цьому дійстві, теоретично брали участь одні лише чоловіки (порівн. Сміт Словник греко-римських античних термінів (Dictionary of Greek and Roman Antiquities) стаття Бенкет (Symposium), Лондон 1851, стор. 1082 і наст. стор.).

Висновку щодо спільності цих культур не є прерогативою сучасного наукового світу, оскільки парадигма сучасної європейської археології виключає подібну спільність точки зору та вимагає етнокультурного буття кельтів, що встановлюється протягом довгого часу.

Як ми побачимо пізніше, легенди залишилися майже незмінними та стосуються біблійних текстів, а зокрема, до тих фрагментам, у яких мова йде про Еденський Сад. Давні релігійні системи ґрунтуються на таких же у засадах теоміфічного світосприйняття.

Загальне поклоніння

Місяць, сонце, а також досвітня та вечірня зорі виявилися об'єктами загального поклоніння серед аріан, а також племен від Балтики й аж до тевтонців і персів. Усі ці племена мали одну спільну тенденцію поєднувати небо зі світлом. Така уява поглиблюється своїм корінням до найбільш давніх релігійних концепцій, що були притаманні всім аріанам до того, як вони розбрелися по планеті (порівн. ЕРЕ Релігія Ариан (The Aryan Religion), 2, стор. 34 і наст. стор.)

Виявляється, що (виходячи з того, що нам відомо про західних тевтонців) існувала також богиня Сунна (Sunna), що була давньогерманською богинею Sunnen-aband, зміст імені якої можна передати як вечір перед неділею.

Виходячи з цієї ідеї, вогонь займає місце священного елементу, тому що він приходить на землю як блискавка. На цьому явищі ґрунтувалася безліч культів Вести в Римі ‘Estin у Греції, а також Fistia в Аркадії як чи Вогнище мати Вогнище. Усі подібні релігійні представлення побудовані на загальній теологічній платформі, властивої древньої аріанам. Уся система культів прив'язана до дуба, дерева, що стало символом бога, котрий наділив людей плідністю через духів, що контролюють життя і вчинки чоловіків.

Інші дерева служать символами інших аспектів божества, однак пізніше вони получиди свої власні назви (порівн. Походження Різдва і Великодня (No. 235)). Усіх їх згодом вважали синами Бога.

Ці боги в стародавності не мали своїх власних імен, вони були частиною культової системи Сонця, Місяця і Ранкової зорі, а також родючості (плідності). Уже потім, ариане придумали імена і систему особистісних характеристик для цих божеств. Таким чином, у давній історії книги Буття ми можемо знайти алегорію про змія як Сяючого, він же був деревом ув Еденському Саду.

Через його вчинок ми бачимо причину розбрату між сонмом; тепер ми можемо збагнути суть золотого яблука за часів культових дійств у Римі.

Третім елементом у цій історії стає Мінерва, богиня, що вступила в боротьбу з Юпітером та Юноною. Її ім'я походить від давнього кореня, який в наші дні майже повністю зник з давніх італійських мов. Шредер вважає, що ці корені уходять надзвичайно глибоко у сиву давнину (ЕРЕ 4, стор. 35). Ім'я (Menese ova походить від грецьких слів menos і menes os). Воно виявляє зв'язок з ідеєю про первородну ранкову богиню, що її тевтонці називали Ostara. Вона була також богинею весни та мала пряме відношення до ассиро-вавилонських культів Іштар (див. статті Походження Різдва та Великодня (No. 235)).

Тут Мінерва вступає в змагання з Венерою як Ранковою та Вечернею Зарею. Таким чином, ми маємо збірний чоловічий образ Юпітера, збірний жіночий образ Юнони та Ранкової Зорі або ж володаря світла у якості Мінерви та Люцифера.

Отже, ми повертаємося в античну систему культів, про яку згадується в книзі Буття і яку спотворили ариане. Весь культ був заснований на anima чи ж духах, що населяли тіло людей і впливали певним чином на їхнє поводження і вчинки. Аріани запозичали цю систему в семітів і сумеріан протягом індо-іранського періоду (ЕРЕ, 4, стор. 36). Таке спотворене тлумачення системи, властиве асиро-вавилонянам набуло форму анімізму і згодом укоренилося у світовій релігійній системі у вигляді шаманізма серед кочівників. Пізніше ця культова система набула характерних рис вищих форм містицизму серед народів, що ведуть більш осілий спосіб життя.

Ядром містицизму усі в більшому ступені стає доктрина про сходження до (духів) за допомогою самоспоглядання.

Справжнє розуміння того, про що оповідає нам книга Буття, розділ 3, далеко від звичайної алегорії. Це формує основу для пояснення релігійної системи світу та гострого розходження між Біблією і системою язичеських культів, що, втім, мали систему символом, запозиченої від Великодня і Різдва, а також системи культів сонця.

Система релігійних поглядів відображає стародавність цих поглядів. Стоунхедж був побудований протягом періоду від 5,000 років тому до 3,500 років тому. Крім того, Стоунхедж служить утіленням рис системи зимового сонцестояння.

Ряди попелу підтверджують те, що ніколи запалювали священний вогонь. Основним пунктом цих культів служило сонцестояння. Сірий камінь позначав камінь для запалювання священних вогнів під час культових дійств. Хронологія культів невизначена, але можна сказати, що вони мали місце як до потопу, так і після нього. Дана система сонцестояння є, по суті, релігією сонму.

От у чому складається розходження між древньою ассиро-вавилонською системою і Біблією.

Прикладом вище викладених розумінь може бути та обставина, що Гермес і Аполлон набували культову форму божеств, подібних до тих, про яких оповідується в Біблії. Аполлон позначає "той, хто в загоні" Гермес позначає "той, хто на камені або ж той, хто на каменях" (див. ЕРЕ, Аріанізм (Aryan Religion), 4, стор. 36).

Таким чином, назва кам'яний поступова стало вживатися в значенні Посланник богів та захисник подорожан та саме тоді були встановлені кам’яні піраміди (пам'ятники, межові або будь-які умовні знаки) на дорогах (порівн. Хрест: його походження і значення (№. 39), стор. 12-15).

Той, хто в загоні або кошарі також став тим, хто в кошарі.

З найдавніших часів Аполлона пов'язували з Phoibos або Сяючим, божеством сонця (ЕРЕ, там же).

Бог-сонце Phoebus відкрив з ранку кошари та череди для пасовищ. Бог лісових кордонів подібно Сильванусу (Sylvanus) виконувало функції межових кам'яних стовпів. Таким чином, поступово сформувалася безліч культових іпостасей, що з часом змінювали свою форму.

Те, що ми маємо зараз — це ті ж самі концепції, про які згадується в Біблії та які втратили первісне своє призначення в примітивних культах.

Фобос або ж Люцифер (Іс. 14:12), володар Світла був помазаником, херувимом хоронителем, котрий ходив посеред огнистого каміння (Єзек. 28:14).

Посланням елохіма був Мемра або Ангел Єгови. Назва Ранкова Зоря та володар Світла, що її отримав Сатана та яке переноситься на Месію. Функції Месії привласнив собі Сатана і він став учителем людства. Функція вчителя, як ми бачимо з Книги Еноха стала основним предметом розуміння давніх євреїв, що стосується занепалого сонму.

Ми спостерігаємо властиву всім давнім концепцію, що була зведена до примітивної теорії внаслідок наступних невірних тлумачень історії народів. Роль ранніх теологів церкви четвертого та п'ятого сторіч у формуванні цих помилкових теорій дуже істотна.

Бог призначив бути народам у відповідності з числом синів Ізраїлевих (див. Повтор. Зак. 32:8). Стандартне виправлене видання Біблії, порівн. також LXX; 1 Клемент і видання DSS у тексті). Він призначив людству бути під владою цих істот.

Ізраїль був відведений Єгові (Повтор. Зак. 32:9). Інші народи знаходилися в сфері впливу інших учасників Сонму. Ось чому текст Повтор. Зак. 32:8 був змінений прихильниками рабинського іудаїзму після падіння храму в мазоретському тексті (порівн. статті Преіснування Ісуса Христа (№ 243)).

Дві дороги; дві системи

Тепер ми бачимо, що дерева представляють систему порядку і досвіду.

Бог призначив систему, у якій людство могло б існувати без смерті і гріха, могло б прийти до пізнання істини та вічного життя.

По суті, таким чином був створений Сонм. Всі істоти є плід Божого утвору і всі ми залежимо від волі Його — в незалежності від того, чи виповнимося ми Святого Духа чи ні. Він був Елоах у якості єдиного істинного Бога від створення світу, що, за словами Христа, апостолів, церковних писарів та Іренея, старше всього сущого (порівн. Іоанн 17:3; 1Іоанн 5:20 і т.д. також порівн. Иреней у роботі Проти єресі з цитат у статті Рання теологія божества (№ 127)). Іншими словами не було двох або трьох богів; спочатку існував лише один істинний Бог.

Усе суще підлягає цілком волі Отця. Весь земний устрій був спрямований на Адама, що, відповідно до задуму Вседержителя, мав посісти місце поруч з Янголом Єгови або ж елохіма Єгови. Цією істотою був Елохім і Єгова, та, як ми можемо судити з книги пророка Осії 12:3-5, Яків вів боротьбу проти нього та здобув перемогу. Єгова Сонму — пам'ятник цьому елохімові. Іншими словами, він привласнює собі ім'я та повноваження від Єгови Сонму (див. статті Янгол ЯХВХ(№ 24)).

Отже, Адам опинився в сфері впливу Месії, що мав ім'я елохім Єгови. Сатана намагався переконати їх прийняти іншу систему та вчинити саме так. У цьому аспекті, (гріхопадіння) можна тлумачити як випробування Азазеля, що став Сатаною.

Сатана захотів піддати людство іспиту та обвинуватити людей перед Богом. По суті, для розуміння дуже важлива самодостатність Адама як наслідок Божого створіння.

Спокуса

Тепер же ми підходимо до питанню про спокусу і гріхопадіння. Чи їла насправді плід заборонного дерева?

Яким образом це відкрило їй очі. Яким саме чином це стосується Сатани та Адама?

Це очевидне питання люди ставили протягом століть: чи мало гріхопадіння елемент статевих зносин?

На це питання можна дати подвійну відповідь.

Взагалі, в різні часи люди по-різному до підходили до розв’язування цього питання .

У давні часи, коли жив Августин з Гіпона (рукопис якого датуються прибл. 405 р. н. е.), безперечною відповіддю буде: звичайно ж так, акт блуду мав місце. Ангели робили блуд з жінками. Біблія містить певну кількість чітких посилань на цей факт. Давні небіблейські джерела також доносять до нас схожі, хоча і не такі чи посилання тлумачення, таким чином, ці ідеї були присущи не тільки давнім ізраїльтянам. У своїй Книзі Стародавностей про євреїв (кн, 1, 3, 1), Йосип говорить, що деякі ангели:

Зробили так, щоб Бог став їхнім ворогом; для багатьох ангелів Божих у блуді з жінками породили дітей, що є незаконнонароджені.

Вільям Вістон у виносках до цього вірша говорить, що:

Ця ідея про те, що занепалі ангели були певною мірою, предками велетнів, постійно мала місце в межах світогляду давніх (Повне зібрання творів Kрегель, 1981, стор. 28).

Ця ідея містила в собі ще й інші аспекти, оскільки слова апостола Павла в посланні до коринтян, у Новому Заповіті:

 

1Коринтян 11:9-10

9 не створений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка.

10 Тому жінка повина мати на голові знака влади над нею, ради Анголів.

(Стандартне виправлене видання Біблії)

 

Нам також відомо зі слів Юди брата Христа, що він дотримувався такої ж точки зору.

 

Юди 6-7

6 І Анголів, що не зберегли початкового стану свого, але кинули житло своє, Він зберіг у вічних кайданах під темрявою на суд великого дня.

7 Як Содом і Гоморра та міста коло них, що таким самим способом чинили перелюб та ходили за іншим тілом, понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад,

(Стандартне виправлене видання Біблії)

 

The Стандартне виправлене видання Біблії говорить, що перелюбство (видання SGD 1608 ekporneusasai від ekporneuo скоріше бути абсолютно непристойним), чим бути охопленим неприродною похіттю. В інших текстах можна знайти те ж саме, як наприклад у Книзі Еноха.

Так чи інакше суть текстів корениться в ідеї про створення жінки та тому, що жінки віддавалися блуду з ангелами.

Це точка зору давніх і позиція книги Буття 6:4, що діти, яких вони народжували та нащадки велетнів не могли розраховувати на воскресіння (порівн. статті Нефілім (№. 154) та Воскресіння мертвих (№ 143)). Їх називали рефаїмами та вони не ввійшли до списку тих, хто візьме участь у воскресінні (порівн. Ісая 26:13). Це були інші владики, що панували над людьми.

 

Ісая 26:13-14

13 Господи, Боже наш, панували над нами пани окрім Тебе, та тільки Тобою ми згадуємо Ймення Твоє.

14 Померлі вони не оживуть, мертві не встануть вони, тому Ти навідав та вигубив їх, і затер всяку згадку про них.

(Стандартне виправлене видання Біблії)

 

Поняття інші владики у виданні SHD 113 ‘adon чи чи монарх володар чи людина божество, але саме це слово використовується в Псалмах 136:3; крім того, ми бачимо, що воно використовується в книзі Буття 19:2 і Повторенні Закону 10:17.

Принаймні в цьому контексті ми бачимо, що між Сатаною й Євою мав місце деякий акт статевих стосунків.

Погляд інших релігійних систем з часів потопу приймає цю концепцію у всій повноті світогляду символізму. Тріада або ж Трійця, за віруваннями давніх, була символом Сонця та Місяця, а також Досвітньої Зорі, що складали одне ціле. Двоякість цих символів у рамках культової системи Іштар, що її вшанували вавілоняни (більш докладно це питання розглядається в статті Золоте Теля (№ 222)) стосується Неба та Землі. Таким чином, anima (яка є лжедухом) входить до людину через дії Сатани Досвітньої Зорі поряд з жіночим і чоловічим початком.

Отже, символізм набув рис розкладницької теорії із Сонця Праведності, Місячної Церкви та Святого Духа, трьох сутностей, що діють за одне, проте вони є дещо окреме від обраної церкви.

Августин з Гіпону

Автором же іншого сценарію став Августин з Гіпону (Августин Блаженний — прим. перекл.) на початку п'ятого сторіччя. Він виступав проти ідеї про те, що Сиф був прямим нащадком Адама та що Каїн женився на представниці роду від занепалого сонму і що генеалогічні лінії його були нечисті в поколіннях, оскільки Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях (Бут. 6:9) (порівн. Апокриф Буття, видання DSS, порівн. Вермс, Сувої Мертвого моря англ. мов., 2-е вид., Пелікан 1975, стор. 215 та наст. стор.).

У своїй роботі Про град Божием (кн. XV, XXIII, NPNF 1-я. серія, тім. 2, стор. 303 і наст.) Августин проголосив, що ангели не входили до дочок людських та що діти Божі були чисті від Сифа й синів людських, нащадків Каїна та велетнів, що були знищені.

Як би там вже не було, але такий примітивний, охайний сценарій був би придатним для будь-кого, хто не міг збагнути біблійну істину як буквального (що не потребує вишуканих тлумачень) богонатхненного писання. Ця теорія надала Християнській Церкві чітку та сучасну відповідь, що не суперечила тодішній імперській політиці. Ця відповідь задовольнила цікавість людей, так що не залишилося ніяких питань, що висять у повітрі. Тобто, ця теорія була на озброєнні неосвіченого духівництва аж до наукових відкриттів промислової революції.

Люди звільнилися від дурної церкви і вони почали докопуватися до істини в буквальному значенні. У результаті (сучасних) наукових досліджень було виявлено, що земля дуже стара і що на ній ніколи існували інші тварини, вік яких ще старше, ніж вік людини. Крім цього, існували інші, більш старі види антропоїдів, що не мали з ними нічого спільного. Саме тоді історія Августина розпочала виявляти серйозні недоліки. Як це не дивно, але цю теорію відкинули практично всі конфесії, що за тих (давніх) часів підтримували її, зокрема Католицька церква. Римське відгалуження цієї церкви недавно прийняло цю теорію еволюції, до речі, з дещо більшою запопадливістю, ніж буквальну біблійну істину.

Найбільш затятими захисниками генеалогічної теорії Августина, як ми її назвемо, були фундаменталістські церкви, що стояли в опозиції до Римської Католицької Церкви.

Цей погляд значно ускладнив розуміння будь-якої глибокої алегорії значення текстів книги Буття.

Не підлягає ніякому сумніву те, що занепалі ангели, відповідно до біблійних оповідань, чинили блуд з дочками людськими. Ми не можемо сказати, чи, насправді, йшлося про статеві стосунки чи їх не було. Існували певні теорії щодо того, що жінка все чинила з волі змія або ж Нахаша (Nachash), та, внаслідок цього вчинку, він був повалений на землю. Як ми можемо судити з його покарання, він не був праведником.

Незалежно від характеру гріха, вважалося, що в наступних поколіннях дочки людські грішили блудом. Заперечувати цей факт — означає заперечувати зрозумілі слова біблійного тексту.

 

Шлюб

Сутність шлюбу та нащадків дуже ясно викладається в книзі Буття 1:28. Бог дав Адамові жінку для того, щоб вона стала йому помічником і вони стали як одна плоть і їм було сказано наповнити землю. Це те ж саме розпорядження, що Бог віддав Нию після потопу.

Таким чином, цей погляд відбивав установлені (Богом) шлюбні відносини і це не є щось ганебне. Проте, ми пізніше бачимо, що Адам і Єва, згрішивши, сховалися, адже вони соромилися своєї наготи та зробили пов'язки з листів, щоб прикрити її.

Спочатку вони не соромилися своєї наготи. Це відбулося пізніше, коли Сатана відкрив їм очі.

Бог дав Адамові чіткі інструкції, яких він мусив дотримуватися та не їсти від одного дерева в садку в Едені. Втім, ця жінка не послухалася свого чоловіка і її елохіма та вчинила з волі іншої істоти.

У даному випадку, Адам ніс відповідальність за вчинки своєї дружини; йому потрібно було бути сильним, але він не був. Він дозволив їй занепасти (згрішити) і вона більш не була безгрішною перед Богом.

У такий же спосіб нащадки Адама несуть відповідальність за вчинки нареченої-церкви і вони несуть відповідальність за те, щоб вона була незаплямованої перед Богом. У цьому відношенні шлюбні відносини були встановлені перед гріхопадінням і святі.

 

Потоп

Метою Сатани було втрутитися в наміри Бога і це втручання спричинило скасування первісного задуму Бога, тобто первісне створення світу Богом утратило свій сенс; власне кажучи, це і є причиною потопу.

Він втрутився у створення такою мірою, що до часу потопу люди не підходили до задуму Бога; Йому довелося стерти їх з обличчя землі, так що на землі залишилися, згодом, лише ті, хто належав до праведників.

Таким чином, повстання (бунт) по суті своєї мали статевий характер, оскільки мета цього бунту саме й полягала в тому, щоб знизити репродуктивну значимість створення. Однак, схоже, що це припинилося. Проте, генетичні проблеми усе ще продовжували давати про себе знати, оскільки репродуктивна значимість.

 

Устрій

Проте, у даному питанні не знайшов належного розгляду аспект щодо того, що правління планетою захопив до свої рук Сатана, той що Досвітня Зоря або ж Володар Світла. Влада над світом була не в руках Ісуса Христа. Таким чином, той устрій, що був призначений Богом, принаймні, з часів падіння Сонму, був відданий до рук Сатани.

Таким чином, здійснення первородного Гріху набуло негайний ефекту. Внаслідок цього несправедливого вчинку людина, плід Божої праці, була вигнана з садку в Едені, отже, людські стосунки з Богом дуже від цього постраждали.

У Божому саду Руаха Адам та Єва мали можливість спілкуватися з Богом.

 

Буття 3:8-12

8 І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю.

9 І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти?

10 А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався.

11 І промовив Господь: Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?

12 А Адам відказав: Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв.

(Стандартне виправлене видання Біблії)

 

Таким чином вони винищили себе від Святого Духа або ж Руаха Божого. Вони почули глас Єгови елохіма. Це був бриз (breeze) (термін, що ужитий у виданні SHD 7307) чи Саду ж чи прохолодь руах дня.

Дух дня був Руах.

Вони згрішили та, учинивши це, сховалися від Бога в райських кущах.

Перше запитання Старого Заповіту — це запитання Бога, звернене до грішника, що сховався від Нього (Бут. 3:9). Єгова елохім говорить Адамові та Єві "Де ви?"

Це абсолютно суперечить першому запитанню в Новому Заповіті, а саме в книзі Євангелія від Матвія (2:2) де грішник запитує: ‘Де ти?’

 

Матвій 2:2

2 і питали: Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому.

(Стандартне виправлене видання Біблії)

 

З цього фрагмента ми можемо бачити, що мудрі чоловіки прийшли в пошуках Сина Божого і спокути за гріхи Адама. Таким чином, той, хто шукав їх у Саду сам був тим кого хотіли знайти мудреці, коли він прийшов щоб відпокутувати їхні гріхи. Ця мудрість прийшла не від людей, але була дарована Небесами. Адама чув глас Божий і сховався тому що він був нагий. Це вже було знанням, яким він не володів раннє і це знання прийшло від того, що він довідався добро і зло. Таким чином, аргумент, що єдиним способом пізнати добро є шлях через Бога виявився невірним.

Більш того, ми знаємо, що їм був янгол Єегова або ж Єгова Елохім, оскільки ми знаємо, що жодна людина не бачила Бога, ані чула голосу Його. Свідченням тому служать слова Ісуса Христа (Іван. 5:37).

 

Іван 5:37

37 Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.

(Стандартне виправлене видання Біблії)

 

Таким чином, це Єгова елохім за свідченням Ісуса Христа (і апостолів) не був одним та істинним Богом.

Далі ми бачимо, що слова Сатани були неправдою, тобто пізнати добро і зло далеке не досить для того, щоб стати елохімом. Що Елохім Єгова сказав іншим

 

Буття 3:21-24

21 І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх.

22 І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, і не жив повік віку.

23 І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.

24 І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя.

(Стандартне виправлене видання Біблії)

 

Усі ці істоти пізнали добро і зло. Отже, Єгова елохім сказав дивися людин став подібний одному з нас, довідавшись добро і зло. І був вигнаний він із саду тому що узяв він заборонний плід дерево від дерева пізнання.

У такий же спосіб, демонам було заборонено доторкатися до дерева життя в зв'язку з гріхопадінням. У цьому значенні вони вже не були більш "безсмертними" у змісті тими, хто має aionion вічним життям, але були обмежені в рамках часу і простору, як ми бачимо з текстів Нового Завіту.

Отже, пізнання добра і зла, у сукупності з деревом життя зробило їх подібними елохіму.

Сатана був прав у відношенні того, що він сказав Еве. Він як Херувим Хоронитель, мав це знання подібно Єгові елохіму або ж призначеному владиці, що царював під ім'ям Єгова Сонму; саме їм він і був.

Таким чином, абсолютно безглуздо стверджувати, що одне дерево неминуче спричинило б загибель. На дерево була накладена заборона, оскільки в Бога були свої наміри, зробити людей одними з елохімів у межах системи, що відрізняється від теперішнього устрою теологічного світосприйняття.

Сатані довелося понести відповідальність за те, що він учинив; отже, його буде засуджено. Таким чином, він радикально вплинув на стосунки Месії і людей, а також їхній досвід протягом усього часу від створення світу.

 

Злочинна недбалість

Тут має місце дуже серйозний аргумент детермінізму. Якщо Бог свідомо призначив двох відповідальними за створення світу і знав, що Сатана втрутиться, чи це не означає, що саме він має бути винний за все, що сталося потім. Якщо від всевідаючий, він мав би знати усе наперед, інакше Месія не міг би бути вбитим ягням до створення світу.

Бог або ж не дав Єгові елохіму відповідних розпоряджень, або ж він хотів дозволити цим двом стати учасниками власного плану порятунку протягом іспитового періоду.

Своїм невтручанням Бог міг би також випробувати Сонм на те, як вони зможуть виконувати свої обов'язки на кожнім рівні.

Христос як Єгова елохім, підлеглий та не всевідаючий, як ми бачимо з пізніх текстів, або ж не знав, або ж сам брав участь у гріхопадінні.

Як би там не було, але відбувся перехід влади від Єгови до елохіма, котрий був повалений до землі.

Цей Нахаш (Nachash) Досвітня Зоря усе ще міг посісти трон Бога, як ми бачимо з книги Йова 1:6; 2:1.

Земля була проклята, оскільки Адам і Єва згрішили. У цьому полягає основний зміст Повторення Закону 32:8.

Таким чином, з того моменту закон набрав сили і прокльони почали збуватися.

Якщо Єгова елохім нічого не зробив для того, щоб захистити людей, то він допустив недбалість так же, як батьки винні в тому, що вони не зуміли боронити своїх дітей від небезпеки.

Отже, усе, напевне, було задумано Богом з тим, щоби випробувати елохіма, а згодом, передавши до їхніх рук певні повноваження, дозволити їм довести створення до кінця.

Тут духи поділяються на дві категорії. Перші — ті, що слухняні Богу й ті, котрі прагнуть вийти з-під Його контролю. У цьому полягає основна суть положення речей.

Поза всяким сумнівом, люди усвідомили своє положення стосовно елохіму.

Це означає, що мова не йде про те, що вони зрозуміли, що наги друг перед іншому. Ми говоримо про те, що вони зрозуміли, що були наги перед елохімом. І вогні одержали це знання після гріхопадіння.

Цей Бог Батько знав, що це безсумнівно відбудеться. Доля Христа як елохіма Єгови не говорить нам про його всевідання на такому рівні, яким володіє Єгова Сонму.

Задум Бога був набагато більш масштабним, ніж хто-небудь, включаючи Христа, міг припустити. Ось чому Христос також пройшов випробування на слухняність і віру — тому що всевідання передбачає обов'язкову присутність віри.

Прелюдією до цього аргументу звичайно служить твердження про те, що Бог їсти єдиний, але в трьох іпостасях. Прикладом тому може служити твердження Світової Церкви Бога в їхньому буклеті На Початку: Відповіді на Питання з Буття (МЦБ 1980, p. 2.)

Звернемося до Євангелія від Іоанна 1:1: "На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог."

Це найбільш раннє свідчення доісторичного періоду. Мова може йти про події, що відбулися чи мільйони мільярди років тому. Два вічно живучих Дух, що разом складають ОДНОГО Бога, були ОДНІ в порожньому просторі. На той час ЩЕ не було всесвіт у фізичному розумінні.

У Біблії ж Бог згадується в однині

Але навіть коли людина думає і будує плани перед тим, як зробити що-небудь — так і Бог задумав собі створити янголів — безсмертних створінь, сутність яких є чистий дух, та ніщо окрім нього. Бог створив ангелів перед тим, як створити землю. Ми знаємо, що вони були створені до землі оскільки вони пекли разом і кричали з радості, коли земля була створена (Іов 38:4-7.) (наголос збережений).

Це винятково язичеська теологія. Вона відбувається безпосередньо від культових обрядів бога Аттиса; звідси відбувається модалізм римської системи. Це досліджується в статті Походження Різдва і Великодня (№ 235). У цій системі Бог був двома способами (проявами) існування як Батько і Син. Пізніше, основи такого розуміння набули визначного розвитку та перетворилися на догмат триєдиного Бога. Це відбулося внаслідок того, що на Соборі в Константинополі у 381р. в якості невід’ємного елементу віри додали Святий Дух. Ця бінитаріанська система, мета якої була провести різницю між двома сутностями, набула розвитку на Соборі у Нікеї у 325 р. н. е.

Так чи інакше, ця система язичеська і суперечить тому, що сказано в Писанні; догмат Трійці руйнував теологічне ядро Церкви Бога. Початок тій руйнації було покладено з моменту появи невірного тлумачення книги Буття.

Подивимося на прості текстові фрагменти тут, у книзі Буття. Єгова елохім говорив з Адамом і Евой. Єгова елохім говорив у безлічі облич з елохімами і вимовила і людина став подібний одному з нас. Tо є, їх (елохімов) багато. Сатана є Ранкова Зоря і вони згадані в книзі Іова 38:4-7. Месія також є Досвітня Зоря.

Було три істоти, який називали ангелами і також Єговою, що є теж, що і елохім, що говорив з Авраамом і Лотом, як випливає з вище сказаного.

Христос сказав, що жодна людина не бачила чи Бога чув, як він говорить. І все ж таки Адам і Єва говорили з Єговою елохімом віч-на-віч, як Мойсей. Яков боровся з ним. Абсолютно ясно, що Єгова елохім не Отець, єдиний істинний Бог, зі слів Христа в книзі Іоанна 5:37. Більш того, існують, принаймні, три істоти в Старому Завіті, що також мають ім'я Єгова, але ніхто з них не є Богом Отцем; а троє з них є янголами.

Таким чином, різниця, що її проводять бінитаріанці, є невірною. Пізніше, ті ж самі люди могли написати, що Бог або ж Христос як ці дві істоти могли провести нараду щодо того, кого потрібно принести в жертву. Аргументація досить дивна та, напевне, вона походить від дитеїзму й бінітаризму прибічників цієї теорії. Прихильники цих доктрин абсолютно не розуміють слів Месії.

Бог Вседержитель не був присутній у садку в Едені, хіба що, лише за допомогою Святого Духа. Дві істоти, що мали владу над усім, були присутні. Вони привели систему в наступну фазу. Старші в ієрархії Єгов згадуються в книзі пророка Осії 12:3-4.

Таким чином, був призначений план іспиту для елохіма, що керував планетою. Вони повстали і їм стояло пройти іспит відповідно до причин їхніми бунтами.

Була заснована система Сатани, про яку велося так багато суперечок і він був поставлений на чолі її. Народ Ізраїлю, проте, був покинутий і відданий Єгові елохіму для того, щоб врятувати увесь світ. На гранично загальному рівні пристрій Боже існувало з часів створення світу.

q