(Усі права захищені г 1997.1998 Wade Cox)

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

Цю статтю можна знайти в Інтернеті за такою адресою: http://www.logon.org

Чому вони зробили теля? Чому не лева, ведмедя чи антилопу? Відповіді можна знайти в релігійних символах божеств, яким вони поклонялися. Ми маємо справу з символізмом бога Місяця, якого символізували обернені догори роги теляти. Як правило, таких обернених догори рогів не знаходять у дорослих тварин з хорошого стада, оскільки таких відбраковують. Їх можна знайти у телят, і вони представляють півмісяць на горизонті, як він виглядає після проходження фази. Цей півмісяць також носили у вухах, як і повне коло, яке представляло сонце, місяць і ранкову зірку у всій їхній величі, як символ системи трійці, якій вклонялися в Єгипті й у північній Месопотамії, або, як її пізніше сприймали, Вавилонській системі. Вони рано прокидалися, щоб привітати сонце, що сходить, а також приносили жертви. Вони сідали, щоб їсти й пити, і підіймалися, щоб грати. Слова означають культові свята поганських систем. Мойсей лишався на горі сорок днів і сорок ночей. Це символізувало сорок ювілеїв, протягом яких Христос буде відсутнім від першого до другого пришестя. Цей довгий період виражений таким чином. Месія також передбачив своє відбуття у цих рядках (пор. 1 Цар. 19:8; Мат. 4:2).

Терміни Саккут і Кайван представлені в RSV і вважається, що вони означають відомих Ассирійських богів. У дичавині Ізраїль мав пряме відношення до Бога, що не потребувало жертв (Єр. 2:2-3; Ос. 2:14-20; 9:10). Грін (Interlinear Bible) вважає, що МТ слід читати як шатро твого царя (SHD 5522 і 4428) і Кійюн (SHD 3594), твої образи (SHD 6754) зоря (SHD 3556) твоїх богів (елогім). Термін Кійюн (kiyyun) походить з kuwn з SHD 3559 (вимова koon), і означає бути встановленим, звідси він відноситься до статуї, тобто до ідола, або фалоса.

Ханааніти були під владою Ассиро-Вавилонян з 3000 по 1700 рр. до н. е. Навіть близько 1400 р. до н. е. Їхній вплив був настільки великий, що усе листування з Єгиптом і Фараоном велося вавилонською мовою, а ім’я бога Місяця Сін було основою для ханаанітської назви Синай і дичавина Сін (ERE, Т. 3, ст. 183). Руку Сіна вбачали в кататонії або в разі безумства у дітей – таким чином, безумство асоціюється з божественністю (там же, ст. 527). Сіну – богу Місяця Харрана, поклонялися також як Сам’алу біля підніжжя гори Аманус (там же, т. 2, стор. 295). Сін був Ваалом в Харрані, якого згадують в листах часів Сеннахаріба. Есархаддона і Ашурбаніпала. Саргон (722-706 до н. е.) проголосив, що Харран звільняється від сплати податків як місто Сіна (там же). Набонід, останній цар Вавилону (555-539 до н. е.), відбудував храм Сіна в Харрані. Сіна почали асоціювати з Бе’ел-шаміном, володарем неба з часів сирійського панування в Харрані, поєднавши Сирійського бога з давнім богом Місяця. Це божество греки асоціювали з Зевсом в Фінікії й Пальмірі, і надалі при їхній підтримці його культ поширився з Месопотамії до Арменії. В кінцевому рахунку, його почали асоціювати з Ану, Володарем Небес у Вавилоні (там же, т. 2, стор. 295).

Культи Шамаш і Сіна відносяться до поклоніння сонцю й місяцю (там же, стор. 310). Друга трійця, про яку згадувалося вище, відома як Сін, Шамаш і Іштар, (або як Сін, Шамаш і Адад) (там же, стор. 310-311). Таким чином, навіть у середині другого століття до н. е. Сін був головним божеством в Урі й Харрані. Сін – це бог пророцтв (слово або божественний вираз, який асоціюють з Месією і знаходять у ранніх Шумерів і Вавилонян), але Шамаш, його син, несе таку ж функцію (там же, а також пор. Т. 12, ст. 749-752). Шамаша вважають братом Іштар. Шамаш стає вищим божественним суддею. Таким чином, доктрина вавилонської системи завдає удару біблійній доктрині Месії. Іштар – це найголовніша богиня-жінка Ассиро-Вавилонського пантеону, яка включає всіх інших. Її роль цариці неба походить з сивої давнини. Вона є Венерою й з’являється як Астарта (Істер з англосаксонської), Нана і Ануніту (там же). Вона є богинею родючості, і їй вклоняються всюди. Вона є дочкою Сіна, а також Ану. Її також ототожнюють з Сиріусом. Вона є богинею сексу і привласнила собі атрибути Нінліл і Дамкани, і, як донька Сіна і з її спуском до Гадеса вона представлена храмовою проституцією. З нею асоціюється лев, символ Шамаша, так само, як і голуб (пор. там же). У такій послідовності її почали ідентифікувати з Таммузом, або Думузі, як з божеством, що приносить нове життя під час відправлення весняних культів.

Це ім’я Сін (Sin) прийшло у давньоанглійську у значенні порушення законів Бога. Воно перетворилося зі слова sunjo або sende з давньофризької, і стало вимовлятися як sonde середньонімецькою (пор. The Oxford Universal Dictionary, ст. 1897). Його ідентифікували з іншими народами як з порушниками Божих законів. Араби відносили це слово до Китаю як Сін, і, здається, Sinim означало єврейською/ арамейською землю на Далекому Сході (ciyniym SHD 5515 з 5512; пор. Іса. 49:12). Скоріше, ця ідея походить з доктрини місяця і сонця, що сходить, а також ранкової зорі Іштар, ніж з китайської міфології. Т’єн – це верховне небесне китайське божество.

Іштар, як богиня Венери, вечірньої зорі, була богинею сексуального кохання. Як богиня Венери – ранкової зорі вона була богинею війни. В той час, як існувала велика різниця в культових іменах Вавилонської системи, наявна була централізована єдність культових функцій, і це не сприймається з готовністю. Вони мали подвійну тріаду, як ми вже бачили. Доктрина семи - i-min - походить з найдавніших шумерських часів, як п’ять (і) і два (min). Ця ідея розповсюджується і на релігійний символізм Біблії, і поєднання п’ятірки, двійки, а потім знову п’ятірки побудувало Біблійну систему, спрямовану на заміщення шумеро-вавилонського попередника. Мирські науки вбачають у цьому культурний розвиток. Біблія розглядає це як духовне питання підвищення Біблійного Бога над впалим воїнством, яке представлене вавилонською системою.

Терміни, які стосуються рогів теляти, використовуються Кабалічним Іудаїзмом і сьогодні, а саме - обернені догори роги півмісяця на горизонті у фазі. За своєю природою ця термінологія є брехнею, оскільки фаза місяця – це друга функція, а саме: Новий Місяць, з усіма його темними властивостями. Звідси й термін фази місяця, яких є чотири з поєднання Нового Місяця до першої чверті, Повний Місяць, Остання Чверть і знов до фази або з’єднання. Ці фази також керують припливами у відповідну фазу. Доктрина chodesh - таємного місяця – представляє Бога, якого людина ніколи не бачила й ніколи не побачить. Ця ідея, викладена в SHD 2320, походить від слова chadar в SHD 2314, у значенні зачиняти в кімнаті, облягати або входити до таємної кімнати (Укріплення). New Brown-Driver-Briggs-Gesenius Lexicon включає термін, що означає оточити, зачинити, сховати, завіса, що ховає особу, палата, дім або тент, що приховує когось. Це може означати й оточити когось (пор. Єзек. 21:19). Тут мається на увазі храм або могильна камера. Додаток до стор. 293b Лексикона (зноска у виданні 1979 року), де говориться про термін з SHD 2314 chadar, чітко зазначає ідею поховальної камери і найкраще перекладається з Сирійської як поширюватися навколо, оточувати. Тут говориться, що незрозуміло, чи камера походить від ідеї оточення, чи від ІІ. сховатися за завісою, сховатися або обмежити, ІV. сховатися за межами або залишатися позаду. Ефіопський відповідник означає перебувати або оселятися.

Теля було також символом родючості в місцевих релігіях Близького Сходу. Ці символи були включені до свят Ізраїлю Еровоамом у вигляді двох телиць (пор. 1 Цар. 12:28; Ос. 8:5; знос. до Oxford Annotated Bible RSV, ст. 109).

Це повернення було праобразом піднесення коливання снопів, як піднісся Христос, щоб викупити гріхи. Гріх слідував за отриманням закону на Синаї, традиційно на П’ятидесятницю, яка символізувала врожай Церкви. Гріх в SHD 2398 приводиться як chata (вимов. khaw-taw) – помилятися і, звідси - грішити, і, за висновком, розплатитись, втратити, а звідси - викупати і розкаюватися. Сhata’ah з SHD 2401 (вимов. khat-aw-aw) означає порушення або жертву за нього.

Ім’я бога Місяця семітською звучало як Сін. Сонячно-місячний перехід став пізніше Shams, жінкою-Сонцем, і Qamar (вимов. Hamar), чоловіком-Місяцем, в арабській. Єврейською hamah означає здійняти галас або потрясіння і війна. Звідси походить англійське hum (гудіти). Це ім’я Qamar, а також Shams, дружина Сонця, знаходимо в народів Гебраїчного і Пунічного походження. Це ім’я зустрічаємо і серед ското-міленізійців у звучанні Шамус і його варіантах. Ім’я Мальком або Малькомб в них також розповсюджене. Ім’я James, здається, має два варіанти походження. Один з них стосується лікування і відноситься, можливо, від Шамcа. Інша форма – від слова обіцянка (Jamin), як в імені Бенджамін. Таким чином, подвійне походження імені заважає його впізнати.

Всюди в Новому Заповіті зустрічаємо ім’я не James; в SGD 2385 це ’Iakobos, в SGD 2384 ’Iakob або просто Yacob, тобто Яков.’Iama походить від ’Iaomai - виліковувати, тобто лікувати, або з’єднувати. Це ж зустрічаємо і в LXX.

Імена прийшли до Ското-мілезійців від Магів. Маги, або друїди, були скіфами і прийшли до Єгипту, де вдосконалили містерії й єгипетські ієрогліфи. Звідти вони пішли до Іспанії серед гаделійців. Вважається, що вони приєдналися до ското-мілезійців в Іспанії від гаделійців і пішли з ними до Ірландії (див. Історію Ірландії МакГохегана і Мітчела, Sadlier and Co., New York, 1868, ст. 42). Їхні доктрини прийшли з ними. Проте вони, здається, встановили 12-місячний календар з 354 днів, де чергувалися місяці по 29 і 30 днів. Вони починали місяць з шостого дня Місяця і встановили тридцятирічний цикл (Пліній, xvi, 95, 250) і рахували ночі (Цезар, vi, 18.2). Через кожних два з половиною роки додавався тридцятиденний місяць. Наприкінці п’яти років сонячний і місячний календарі повністю збігалися, і приносилися жертви до п’ятиріччя (пор. Діодор і Юліан, Encyc. of Religion and Ethics (ERE), т. 12, ст. 73). З Saltair na Rann відомо, що кожна людина в давній Ірландії мала знати дні сонячного місяця, фазу місяця, припливи і день тижня (пор. ERE, там же). Сліди давньокельтської системи, яка мала переводити сонячні й місячні роки, знаходимо в Аморійській Британії й Уельсі. Бог галів Белленос асоціювався з Аполлоном як лікар, а не як бог Сонця (там же, стор. 74). Схожість імен Бел і Белленос очевидна. Зображення поклоніння сонцю, місцю й зорі не надто схожі, але існують.

Кельтська двомісячна система п’ятдесяти дев’яти днів (двадцять дев’ять після тридцяти) аналогічна існуючій у євреїв. Книга Еноха встановлює рік з шести місяців по тридцять днів і шести місяців з двадцяти дев’яти днів (1 Еноха 78:15-16). Гален свідчить, що євреї мали двомісячну систему з п’ятдесяти дев’яти днів до його настанов у другому столітті (пор. Schurer The History of the Jewish People in the Age of Jesus Christ, т. 1, дод. 3, ст. 590-591).

Як і в Єгипті, астрологічні знання в давній Британії були дуже точними. Стоунхендж, можливо, побудований з урахуванням під’йому сонця на літнє сонцестояння, але Hurlers в Корнуолі, здається, були побудовані з урахуванням сонячного під’йому Плеяд вранці у Травні близько 1600 року до н. е (ERE, там же., ст. 64). Знання на час Виходу принаймні дорівнювали цим. Єгиптяни могли точно вирахувати не тільки місяць, а й зодіакальний цикл і сонячне сходження Сиріусу за сотні років до Виходу.

Використання імен, похідних від місяця, продовжується в книзі Еноха, де ангел, який відповідає за рух місяця, зветься ’Seriel (layrhv) (пор. Knibb The Ethiopic Book of Enoch, т. 2, с. 83). Термін Схід Бога або Місяць Бога (Shariel чи може Sahariel) невідомого походження. Сонце Бога (Samsiel) – це п’ятнадцятий ангел, що передує Шаріелю як Схід Бога, або, можливо, Місяць Бога (Knibb, там же, с. 74), пов’язаний з концепціями, які знаходимо в тексті Виходу, де люди вставали рано (тобто до сходу Сонця), щоб приносити жертви і святкувати. Використання грецького імені Sarinas для ангела місячної системи, Саріеля, є іншою проблемою вчених, які мають справу з текстами пізнього періоду другого храму.

Магомет в Сурі 20 Та Ха Корану говорить про випадок з телям. Він говорить про істоту As-Shamri, що надихала на створення Золотого Теляти. Тут ми бачимо етимологію місячної/сонячної системи у застосуванні її до імені. Це пояснюється так, що Габріель освятив землю, і ця істота кинула частинку при створенні теляти. Коран свідчить, що теля могло видавати звуки (пор. перекл. Піктхола, чт. 231-232). Це, можливо, сталося внаслідок нагрівання. У системах Молоха чи Малькома, а також Мінотавра, ідоли нагрівалися для людської жертви, яка іноді могла бути всередині.

У Вавилонській системі з системою родючості асоціювався Шамаш, бог сонця, брат богині родючості Іштар. Шамаш був уособленням світла і справедливості, і мав силу давати оракулам пророцтва (пор. Drury Dictionary of Mysticism and the Occult, ст. 237). Вавилоняни поклонялися Істар або Іштар, як Венері, ранковій зорі. Два роги місяця під час заходу сонця, а також схід на горизонті з ранковою зорею, символізували систему у війні чи мирі. Відомо, що коли Есархаддон (681-669 до н. е.) придушив повстання Вавилонян і Еламітів, Він посадив одного зі своїх синів, Shamash-shum-ukin, на Вавилонський трон і відновив храми і призначив жерців. Інший син, Ашурбаніпал (668-626 до н. е.), став царем Ассирії.

Шамаш також асоціювали з тим, хто закрив ковчег в епосі про Гільгамеша за Ут-на Піштімом (далекий, тобто Ной) (див. Budge Babylonian Life and History, 2е вид., Religious Tract Society, London, 1925, с. 93). Первонародженого сина Енліла також називали Ензіл або, як варіант, Наннар. Він визначав тривалість дня, місяця й року, і, як у бога Місяця, його числом було 30. Головні його святині знаходились в Урі й Харрані. Його дружиною була Ніггал або Ніккал, і її вважають матір’ю бога сонця. Нін-Мар (богиня міста Мар) асоціювалася з Сіном і мала від нього дванадцятеро дітей. Тамаша, бог сонця (якого також звали Уту й Баббар), був сином Сіна (Budge, ст. 105). Тут ми маємо таку ж потрійну систему, яку бачимо у єгиптян у вигляді Ізіди, Озиріса й Гора. Символ бика є центральним як символ божества-чоловіка. У вавилонян бог сонця – також чоловік – Шамаш. Його дружина – Айа або Шенірда (Budge, там же., ст. 106).

Власне шумерські божества, які стали відомими і у Вавилоні, засновані або були нащадками Ану, батька і царя богів. Вважалося, що він дуже далеко, аби йому поклонятися, і тому серед вавилонян він не був популярним. Вважалося, що він одружився з Нінзаллі, а його коханкою була Нінурсалла. Його дружину пізніше називали Анту. Її місце посіла Іштар, якій Ану дав ім’я, що відповідало його імені. Ця розповідь є копією міфу, за яким Ізида спромоглася дістати від Ра його таємне ім’я. Богиня Нана була дочкою звичаю Ану (див. роб. Абракадабра: Значення Імен).

Символ месопотамського бога Сін добре відомий. Він часто з’являється у формі бика (Cirlot A Dictionary of Symbols, Dorset, 1991, ст. 34). Його єгипетським аналогом був Озиріс, який був богом Місяця, представленим биком Апісом (там же; також порівн. вище). Таким чином символізм, використаний на Синаї, був єгипетським і месопотамським і стосувався золотого теляти, яке є символом бога Місяця. Саме через цього бога Сіна Ізраїль мандрував у дичавині Сіна сорок років. Таким чином, Сіна асоціюють з биком бога-місяця, а також Шаріелем. Можливо, слово серійний, похідне від серія, йде з цього лінгвістичного кореня. Богиня сонця Шамс, можливо, відображає давню й довавилонську систему, яка все ще існує серед арабів, де бог Місяця Квамар походить від Сіна.

“Кожного місяця Місяць завершує однакову траєкторію, яку виконує сонце протягом року. Це великою мірою впливає на дозрівання плодів і ріст тварин.” (Ціцерон) [згідно з Кірлотом:]. Це допомагає пояснити важливу роль богинь Місяцю, таких як Іштар, Хатор, Анаїтіс, Артеміда. Людина з давніх часів розуміла зв’язок між Місяцем і припливами, а також більш таємний зв’язок між Місячним циклом і фізіологічним циклом жінки (Кірлот, там же, ст. 214).

Це підступне поклоніння Молеху, або Чемошу, або богу Місяця Сіну, у вигляді Золотого Теляти на Синаї, як його по-різному називали, включало жертвування і поїдання дітей. Це було бридко для Господа. Згідно з Аббе МакГохеганом, Мілезіанці в Ірландії також дотримувалися поклоніння Золотому Теляті як другому після Священного Дуба й Омели божеству, до приходу Християнства (МакГохеган-Мітчел, там же, ст. 65). Ця релігія триєдиного бога Аріан була властива фінікійцям, карфагенянам, галлам, скіфам, грекам і римлянам. Саме тому ними була введена і так твердо захищалася Трійця. Споживання дітей і собак тривало аж до знищення Карфагену. Воно припинилося серед карфагенян в часи правління Дарія І, який вважав його варварським. Ірландські Мілезіанці не були єдиними, хто приносив у жертву і вживав у їжу людей (часто з магічних причин), як записав Полібій, що [Г]Аннібал відкинув пропозицію галлів скуштувати м’яса людини. Це було властиве ірландцям, галлам, бретонцям, іспанцям, скіфам та іншим народам. Скоти в Британії, коли їх бачив у Галлії Джером, їли людське м’ясо в його час, наприкінці четвертого століття (пор. МакГохеган, там же, ст. 67). Півмісяць і зірка з ним, що увійшли навіть до Ісламу, асоціюються з цим поклонінням. Джонс і Пеннік (A History of Pagan Europe, Routledge, London and New York, 1995, ст. 77 і далі) зазначають, що мотив півмісяця і зірки в Ісламі нагадує поклоніння богу Місяця Сіну, до якого вже відносилися поклоніння трьом богиням Ал’лат, Ал-Узза і Манат. Триєдина система була властива Аріанам, і ми знаходимо її серед кельтів у формі, схожій з триєдиною системою, і з трьома богинями, однією з яких була Брігіт. Вони, разом з системою триєдинства, були частиною системи святих гаїв, а також бога Місяця Сін, якому прибічники цих культів також поклонялися. Священні гаї були закидані нутрощами людей, і навіть Друїди в певні часи не могли входити до них. Сардинія була оплотом цієї системи аж до одинадцятого століття, підкупаючи владу, щоб вона її ігнорувала.

Ця система здавна існувала в Ірландії, і поїдання людської плоті було там поширене, а також серед Скотів, які походили з Ірландії, коли її називали Скотія. Англосакси також не вбереглися від цього. Нещодавні розкопки мегалітів в окрузі Сліго відкрили масивні могили незлічених тисяч людей, більше, ніж могла б прогодувати навколишня місцевість. По всій Ірландії знаходяться сотні таких могил, але в Сліго, здається, найбільше. Нещодавно археологи помітили, що людей спалювали, використовуючи їх же власний жир, а потім (як сказав один з учених в радіоінтерв’ю), “можливо, розкопували на свята родичами або близькими до них”. Очевидний висновок постійно ігнорують аж до сьогодні (як це робив МакГохеган, коли писав про поховальні звичаї). Насправді цих людей, в більшості дітей, підсмажували всередині ідолів богів, або на вогнищах, по всьому аріанському і фінікійському світі. Романо-кельтські й фінікійські матері пишалися тим, що вони могли втішати своїх дітей без емоцій, в той час як тих живцем підсмажували в ім’я слухняності батькам, і крики заглушалися барабанами і трубами (пор. також МакГохеган, там же, ст. 65-73).

Схожі звичаї знаходили в Тирі й серед фінікійців, і вони тривали довгий час там і серед ханаанітів Ті, хто не мав дітей, купували їх у бідняків, щоб у них була відповідна жертва. Дітей або кидали у вогонь, або поміщували всередину статуї Сатурна, яку ставили на вогонь. Свою поразку від Агафокла вони пояснювали тим, що приносили в жертву дітей другого сорту, тобто дітей іноземців і рабів, замість звичайних власних дітей вищого сорту. Потім вони принесли в жертву двісті дітей і триста громадян, які добровільно запропонували себе, щоб заспокоїти бога за їхній злочин недбалості (МакГохеган, ст. 67-68).

Культ поклоніння Богу Місяця Сіну як золотому теляті або Молеху, або Триєдиному Богу, сучасною формою якого є Трійця, є найжорстокішою формою людського варварства, і Бог засуджує цю практику й систему. Ця система існує й сьогодні (пор. роб. Походження Різдва й Пасхи [235] і Доктрина Первородного Гріха, частина 1, Едемський Сад [246]).

Ранкова зірка в давні часи також, здається, ототожнювалася з культом поклоніння Адонісу (Фрейзер, там же, v, 258 і далі). Людські жертви вимагалися як посіви в цьому культі ранкової зірки (Фрейзер, там же, vіі, 238). Ісая 14:12 говорить про Денну зірку й Ранкову Зірку, або Люцифера (латинський відповідник до Phosphorus), тобто несучий світло. Це ототожнюється з вавилонською системою, оскільки вона формує ядро світової релігійної системи, згаданої в Одкровенні. Іштар, як Ранкова Зоря, є також Люцифером, як носій світла, і ці функції забере Месія і обрані. Саме тому Маріолатрія є системою матері-богині цариці неба.