Вступ

У двадцятому столітті у церквах Бога виникали труднощі з визначенням П’ятидесятниці. Ці труднощі виникли через помилку у Гіллельському календарі. Цей календар, введений у 358 році РХ, визначає новолуння удаваним спостеріганням за місяцем у останню чверть місячного циклу, та вводив затримки перед новолунням, відповідно до системи правил, обумовлених равинськими традиціями та визначеною датою свята В’язання Снопів.

Очевидна помилка у системі визначеної дати, що полягає у святкуванні П’ятидесятниці 6 Сивана, а за історичною традицією Церкви, П’ятидесятниця завжди святкується в неділю, навіть у католиків, а також прямі вказівки у Писанні зробили неприйнятною Гіллельську систему.

Церкви Бога помилково прийняли Гіллельську систему у середині двадцятого століття. Ця помилка прийшла через Радіо церкву Бога, пізніше – Всесвітню церкву Бога (ВЦБ). Їх зміни у 1974 році спричинили серію помилок, що пропагувалися у їхніх підрозділах.

Церкви Бога перейняли дві визначальні помилки, а якщо рахувати Самаритянську систему, то три, хоча її дотримувалися скоріше окремі особи, ніж серйозні церковні організації.

Існує три основних помилкових системи визначення П’ятидесятниці:

(1) 16 Нісана, визначена дата, що підтримується більшістю сучасних Євреїв (раввінських послідовників Фарисеїв), та деякими іудаїстами, що вийшли з церков Бога.

(2) У неділя після суботи, що припадає на свято Опрісноків. Це вчення, якого дотримувалась Всесвітня церква Бога до1974 року. В наші дні цієї системи дотримуються деякі месіанські групи,

що святкують П’ятидесятницю у неділю або понеділок.

(3) Самаритянська система, за якою відлік ведеться від новолуння, наступного за рівноденням та що розпочинається від неділі, що припадає під час свята Опрісноків, навіть якщо воно святкується у другому місяці.

Неділя під час свята Опрісноків в наш час підтримується як правильне історичне свято Колихання снопа Всесвітньою церквою Бога від 1974 року, та деякими її основними відокремленими групами, навіть враховуючи те, що вони не дотримуються Колихання снопа, як цього вимагає книга Левит 23. Незважаючи на це, вони, як і всі інші перераховані вище,часто помиляються через зсуви у часі включаючи самаритян, погляди яких викликають відстрочку на цілий місяць у приблизно п’ятдесяти відсотках випадків. Всі помилки викликані Гіллельською системою, введеною у 358 році Р.Х. або помилкою самаритян стосовно настання нового року після рівнодення.

Історичні положення

Церкви Бога, історично, принаймні до помилок ВЦБ, що спочатку відзначала П’ятидесятницю 6 Сивана, а пізніше, до 1974 року - у понеділок, завжди відзначали П’ятидесятницю у неділю, так само, як і по Храмовій системі. Навіть, коли римська церква відділилася від церков Бога у процесі Квартодециманських диспутів у 192 році Р.Х., вони не бачили сенсу змінювати спосіб визначення П’ятидесятниці. Але вони зіткнулися з труднощами, пов’язаними з його зміною через визначення неєврейської Пасхи (див. статтю Квартодециманські диспути [277]).

Історичні положення також досліджуються у роботі Значення Четвертої Заповіді в історії дотримання субот Християнськими церквами Бога [170].

Садукеї визнавали Храм протягом усього часу його існування, і вони завжди відзначали П’ятидесятницю у неділю.

Храм у Єгипті дотримувався тієї ж системи, як це видно із Септуагінту, (LXX), що був офіційним грецьким перекладом Старого Заповіту, та був перейнятий і перекладений у Єгипті для єгипетської діаспори фараоном.

Приблизно таку ж ситуацію спостерігаємо у самаритян. Їх П’ятидесятниця також відзначалася у неділю, але з тією лише різницею, що новий рік у них починався після рівнодення, а саме у перше новолуння після рівнодення, а не найближче до нього новолуння, як у Храмовій системі. Через це майже у половині випадків вони відзначали Пасху на місяць пізніше, часто відзначаючи другу Пасху, як першу. Отже, ця система, як і єврейська, порушувала всю послідовність подій. Вони відзначали свято у восьмому місяці, що було помилкою Єровоама, за яку Бог через пророцтва застерігав його (див. статтю Єровоам та Гіллельський календар [191]).

Храмова система

Храмова система була правильною та слідувала писаному закону, якого, як ми бачимо, дотримувалися садукеї. Храмова система досліджується у роботі Божий Календар [156].

У Храмовий період не було порушень строків. Це видно із збірника Мішни 200 року Р.Х., на основі якого був складений Талмуд, як пояснення. Псевдовчені з деяких церков Бога висунули серйозні претензії стосовно того, що згідно талмуду відстрочки мали місце і в Храмовий період. Однак, це цілком неправильне твердження, що заперечується історичними свідченнями та самим Мішною.

Впливовий єврейський лідер (Іудеус) Філо що писав у Олександрії, свідчить, що вся храмова система та діаспора мали єдиний календар, позбавлений відстрочок, за виключенням Курманської спільноти, яку дехто називає Ессеною. Філо цілком однозначно стверджує, що новолуння визначалися поєднаннями, що вираховувалися астрономічними школами. Місяць тривав від одного поєднання до наступного. У Храмовий період не було відзначено жодної відстрочки. Детальніше про це ви можете прочитати у роботі Коментар до Доктринальної Роботи ВЦБ: Чи повинні Християни Відзначати Новолуння [124].

Філо каже:

"Тривалість новолунь, або початку нових місячних періодів, а саме періодів між одним поєднанням та наступним, точно визначалася астрономічними школами." (Іудеус, Філо, Особливі Закони, II, XXVI, 140, трактат, автор Ф. Колсон, видавництво Гарвардського университету: Кембридж, 1937).

Це знане історичне положення, більш того, воно відоме як правильне положення Храмової системи. Як ми бачимо з Талмуду, немає інших свідчень про те, що були хоча б спроби розглядати можливість відстрочок протягом всього періоду існування Храму, аж до його падіння, оскільки такі відстрочки не мали місця навіть після збірника Мішни у 200 році Р.Х.

Детальніше дія відстрочок вивчається у статті Календар та Місяць: Відстрочки або Свята? [195] а також у деяких відповідях на питання, що часто ставляться з цього приводу.

Відображення Храмової системи у Септуагінті (LXX)

Згадки про підрахунок гомерів у LXX досліджуються у роботі П’ятидесятниця: порівняння Левит 23:11-22 у Септуагінті, яку замінює ця стаття.

Септуагінта або Сімдесят (LXX) – це переклад єврейського тексту на грецьку, зроблений у Олександрії. Саме тому він повинен відповідати єврейському тексту. Розбіжності повинні висвітлювати теологічні позиції у диспутах у пізніших раввінських положеннях. Переклад LXX, що використовувався тут, це переклад у виконанні сера Ланселота К.Л. Брентона (Лондон, 1851, перевид. Хендріксона, 1992). Грецький текст був романізований для цієї роботи.

Левит 23:15-17 15 І відлічите ви собі першого дня по святі, від дня вашого принесення снопа колихання, сім тижнів, повні будуть вони: 16 А до першого дня по сьомім тижні відлічите п’ятдесят днів та принесете хлібну нову жертву для Господа. 17 З ваших осель принесете два хліби колихання, - дві десяті ефи пшеничної муки будуть вони, будуть спечені квашені, первоплоди для Господа (LXX) [У Біблії Короля Джеймса остання фраза перекладається як вони перші плоди для Господа].

Kai arithmesete umin apo tes epaurion tõn sabbatõn, apo tes emeras es an prosenegkete to dragma tou epithematos, epta ebdomadas oloklerous, eõs tes epaurion tes eschates ebdomados arithmesete pentekonta emeras, kai prosoisete thusian nean tõ Kuriõ.

У Біблії Короля Джеймса решта тексту перекладена, як і у LXX, наведемо його для порівняння.

Левит 23:18-22 18 І принесете понад той хліб сім ягнят безвадних у віці року, й одного бичка та два барани, - вони будуть спалені [цілопалення, LXX] для Господа, і жертва хлібна, і жертви литі для них, огняна жертва, пахощі любі для Господа. 19 Приготуйте також із стада кіз одного козла в жертву за гріх и двох однолітніх агнців в жертву мирну 20 І священик буде колихати їх разом із хлібом первоплодів, як колихання перед Господнім лицем над двома ягнятами. Вони будуть святощі для Господа, для священика [вони мають належати священику, що приносить їх, LXX]. 21 І скличте того самого дня, - і будуть святі збори для вас, жодного робочого зайняття не будете робити. Це вічна постанова для ваших поколінь по всіх ваших оселях! 22 А коли ви будете жати жниво вашої землі, не дожинай краю поля твого [повністю, LXX], а попадлих колосків жнива твого не будеш збирати, - для вбогого та для приходька позоставиш їх. Я – Господь Бог ваш!

З тексту LXX та перекладу Брентона видно, що, в тексті розпочинають відраховувати від дня після суботи - сім повних тижнів.

Не викликає сумнівів, що цей підрахунок включає Перший Святий день Свята, за виключенням того випадку, коли він припадає на суботу.

Грецьке слово Саббатон (Sabbatõn) є перекладом з єврейської слова Шаббат (Shabbath). Неможливо, щоб в цьому випадку мався на увазі Святий День, оскільки, як видно з єврейського тексту Левита 23, існує три типи суботніх днів. Ці три типи: Шаббат (Shabbath) або звичайна субота, Шаббатон (Shabbathown) або Святий суботній день, та Шаббат Шаббатон (Shabbath Shabbathown) у випадку Дня Спокути, який є Суботою Субот або найсвятішою Суботою. День Спокути безперечно ставиться над усіма іншими днями та визначається словом Субота.

Підрахунок П’ятидесятниці та три типи суботніх днів

У Левиті 23, як це видно з єврейського тексту, вказано, що метод підрахунку П’ятидесятниці включає сім цілих, або повних субот. Стосовно використання термінів Шаббат, Шаббатон та Шаббат Шабботон найбільш точним є єврейський текст Левита 23. Термін Шаббатон зустрічається у Левиті 23:24,39. До цього моменту субота визначається виключно як звичайна, Святі ж дні називаються святими зібраннями (qodesh miqra’). Свято Сурм – це Шабатон і визначається терміном qodesh miqra’ (чодеш мікрау). Святі зібрання Свята Кущів та Останнього Великого дня також визначаються як Шаббатон. Отже, відмінність терміну Шаббат від Шаббатон, як свята та Шаббат Шаббатон, дня Спокути, що є найсвятішою з субот, цілком очевидна. Отже, термін Шаббат Шаббатон використовується виключно для позначення суботи Спокути (Лев. 23:3,32).

LXX визначає різницю між Шаббат та Шаббатон шляхом використання елінічного терміну саббатон для Шаббат та анапаузіс або відпочинок для Шаббатон, як, наприклад, у Левиті 23 (вірші 24 та 39). Обидва терміни означають давати відпочинок. Отже, LXX визначає різницю між суботою та Святими днями, використовуючи терміни саббатон та анапаузіс, що перекладаються як відпочинок, для позначення Шаббат та Шаббатон. Це ясно та однозначно показує, що при підрахунку П’ятидесятниці беруться до уваги виключно звичайні суботи, і в жодному разі не Святі дні. І це доводить, що за часів створення LXX, 6-го Сивана не враховувалося в процесі підрахунку П’ятидесятниці і що підрахунок вівся від звичайних субот.

Термін же Шаббатон стосовно П’ятидесятниці не вживався. Тому неможливо при побудові підрахунку використовувати Святі дні свята Опрісноків, як при визначенні його початку, так і самої П’ятидесятниці. День П’ятидесятниці – це наступний день після сьомої суботи, і це святе зібрання (SHD 6944; 4744; qodesh miqra’: див. також Грін, Біблія з коментарями). Термін святе зібрання тут слідує за звичайною суботою, що цілком очевидно визначає наявність різниці між Святими днями та Шаббат, або звичайною суботою. У LXX текст розбитий на частини, так що не виникає плутанини у використанні термінів для позначення звичайної суботи (Шаббат) та святого зібрання на наступний за нею день. Значення терміну qodesh mikra’ пояснюється через свято Дня Сурм (Лев. 23:24), де воно визначається як Шаббатон. LXX у вірші 24 для перекладу терміну Шаббатон використовує слово анапаузіс.

Твердження про те, що LXX відрізняється методом визначення П’ятидесятниці або тим, що у підрахунку використовуються крім звичайних субот ще й Святі або інші дні, необґрунтовані, як необґрунтованими є твердження про те, що підрахунок починається та закінчується на наступний день, після звичайної суботи. День після суботи є і завжди був першим днем тижня, який у романській системі називають неділею. Визначення 6-го Сивана як свята П’ятидесятниці є помилкою пізньої фарисейської системи, що заснована на раввінських традиціях, а тому не має тривалої системи подвійної суботи. Раввінський іудаїзм навмисне змінив календар за Гіллела II з метою захисту своїх традицій від очевидної біблійної позиції. Процес розробки календаря досліджується у роботі Божий Календар [156]. На раввінську помилку, що спричинила помилкове принесення жертв на Колихання снопа 16-го Нісана вказував Йосип наприкінці першого століття Р.Х.), а також Філо у 40 році Р.Х.

Фарисейські іудаїсти у церквах Бога, відстоюючи раввінську систему, не враховують цілісні історичні свідчення у визначенні П’ятидесятниці. Аргументи на користь 6-го Сивана, взяті з LXX – безпідставні. Більш того, історичні аргументи є визначальними.

Рання іудейсько-християнська історія визначення П’ятидесятниці

Усі гілки Християнства від ранніх століть починали підрахунок П’ятидесятниці з неділі свята Опрісноків на протязі п’ятдесяти днів, а власне П’ятидесятницю вся церква відзначала у неділю після сьомої суботи. Це доводить, що рання церква відкидала фарисейський звичай. Луки 4:16 та Дії 16:13 показують, що при підрахунку враховувалися повні тижні. Навіть коли у другому столітті вирував квартодециманський диспут, той факт, що неділя свята Опрісноків – початок підрахунку П’ятидесятниці, ніколи не викликав сумнівів. Цілком зрозуміло, що П’ятидесятниця на протязі майже всієї історії існування свята всіма гілками церкви відзначалася у неділю. Лише у двадцятому столітті день святкування П’ятидесятниці переносився у церквах Бога, що повністю ігнорували історичну традицію як іудеїв, так і церкви.

Святкування П’ятидесятниці або свята Тижнів у перших століттях до нашої ери та на початку нашої свідчить про явні розбіжності у поглядах всередині іудаїзму. Фарисеї святкували П’ятидесятницю 6-го Сивана, в той час, коли садукеї – завжди у неділю, у п’ятдесятий день від свята Колихання снопа, у який вони також відмічали і неділю Опрісноків. Ні єгипетська Терапевта, ні палестинська Ессена, гілкою якої напевно є перша група, не святкували П’ятидесятницю, їх головне свято, 6-го Сивана. Вони називали її святом Тижнів або Відновлення Заповіту. Їх рік складався з семи п’ятдесятиденних періодів, кожен з яких завершувався сільськогосподарським святом (Шурер Історія Єврейського Народу за Часів Ісуса Христа, Т. II, с. 595-597).

Розбіжності у святкуванні свята Тижнів у різних єврейських сектах прямо походять від тлумачення слова субота у Левиті 23:11,15. Садукеї та частково Боетузійська гілка, розуміли його як, власне, суботу, тобто день тижня (див. Шурер, там же, Т. II, с. 410), відкидаючи фарисейську традицію заради дослівного тексту (там же, с. 408-411). Таким чином, Коливання снопа та П’ятидесятниця припадали на перший день тижня, неділю. Фарисеї розуміли термін, використаний у Левиті 23:11, як посилання на перший святковий день Пасхального тижня, 15 Нісана (Шурер, Т. III, с. 312). Книга Ювілеїв, що передує Мішні, а також Філо та Йозеф визначають суботу як останній день Пасхального тижня, 21 Нісана (Шурер, там же). Шурер стверджує, що фарисейський звичай підтримується у Левиті 23:11 у Септуагінті [te epaurion tes prõtes] та що він був найпоширенішим за часів Філо (De spec. leg., ii 29 (162), та Йозефа A of J, iii 10,5 (248)). Згідно DSS, Дамаським статутом, Ессена дотримувалася календаря Ювілеїв (там же.). Календар Ювілеїв, напевне, виник ще до Ессени за часів Гасидіма у першій половині другого століття, близько 160 року до Р.Х. (Шурер, Т. III, с. 314).

Отже, всі труднощі походять від розколу, що відбувся у другому столітті до Р.Х. всередині іудаїзму, результатом чого стало утворення якнайменше трьох груп. Філо та Йозеф підтримують позицію фарисеїв. Садукеї, дотримуючись писаного тексту, висміювали традиції фарисеїв. Вони стверджували, згідно раннім церковним записам, що дотримувалися лише Тори, та через відмовлення від фарисейських традицій відкидали також і пророків. Ця позиція в наш час спростована вченими. Вони визнавали пророків лише як канонічних, відкидаючи тільки традиції (Шурер, Т. II, с. 407-408). Ні євреї, ні справжні християни не визнають канони Старого Заповіту повністю, а християни розглядають його разом з Новим Заповітом.

Шурер дотримується думки, що фарисеї вирішили, що жертва Колихання снопа приносилася у перший святковий день Пасхального тижня, тобто 15-го Нісана з перекладу LXX Левиту 23:11 де сказано:

...першого дня по святі священик піднесе його (Брентон пер. LXX, Лев. 23:11).

Шурер вирішив, що це було 15-го Нісана, якщо припустити, що ранок першого дня був першим Святим днем, святом Колихання снопа.

Йозеф же, чітко визначає, що Колихання снопа відзначалося 16-го Нісана, а тому позиція фарисеїв не може відображати правильне значення тексту у LXX. Під першим днем розуміється день, наступний за суботою, тобто перший день тижня, неділя.

Перший день тижня, неділя, відстоювався садукеями, а також був прийнятий ранньою Християнською церквою. Пам’ятайте, що LXX перекладає єврейський текст наступним чином: першого дня по суботі він буде колихати його. Отже, про-фарисейські твердження є порочними. Грецький переклад єврейського тексту використовується для того, щоб по іншому тлумачити справжнє значення первинного тексту. LXX стверджує, що шляхом застосування слів першого дня, коли мається на увазі перший день тижня, тобто день після суботи (Лев. 23:11), а саме неділя. 16-е Нісана – це не перший, а другий день свята Опрісноків та третій день структури Пасхи/свята Опрісноків , якщо брати до уваги час приготування та твердження Нового Заповіту, засновані на Повторенні Закону 16:6. В такому контексті LXX розумівся ранніми Християнськими церквами. Більш того, Христос був жертвою на Колихання снопа, а вознісся він, без сумніву, як жертовний сніп, вранці першого дня тижня, неділі (te de mia tõn Sabbatõn; Лука 24:1; Іоан. 20:1). Текст Левита 23:15 підтверджує це положення, як ми бачимо з різних перекладів (див. статтю Час розп’яття та воскресіння [159]).

Інший аспект, що стосується церкви першого століття, полягає у тому, що на свято Тижнів є посилання у Діях 16:12-13 де термін саббатон подається у множині, як суботи, Маршаллом у основному тексті Коментованої Біблії. Наявність певного періоду чекання наводить на думку, що між суботою та П’ятидесятницею є певний проміжок. Це не слідує з тексту. Чекання продовжувалося до часу субот, якщо, звичайно, форма множини є посиланням на П’ятидесятницю. Отже, вони пішли до місця молитви у суботу і були заарештовані та ув’язнені за те, що називалося П’ятидесятницею. Термін Саббатон, як ми бачимо, використовується для позначення звичайної суботи грецькою, в цьому випадку також може мати місце посилання на звичайну суботу, Але в будь-якому випадку очікувалася така подія: субота або П’ятидесятниця. Цей же термін використовується у Луки 4:16 (див Маршалл). Він позначає скоріше певну групу, ніж окремі події а також те, що П’ятидесятниця йшла одразу після звичайної суботи.

Отже, у Писанні немає підтверджень того, що П’ятидесятницю слід відзначати саме 6-го Сивана. Така позиція заснована лише на усних традиціях фарисеїв, як показує позиція садукеїв та ранньої церкви. Більше того, слід зауважити, що у кожному окремому випадку, коли застосовується визначена дата єврейського календаря, для позначення свята використовуються визначений день, певного місяця. Той факт, що це не стосується П’ятидесятниці, ще раз доводить, що визначена дата ніколи не малася на увазі.

Хліб та нове зерно

Інша проблема, що походить від неправильного тлумачення LXX полягає у вживанні у їжу хліба та зерна (з Лев. 23:14). Брентон перекладає цей текст так:

А хліба, і пряженого зерна ви не будете їсти до того дня, принесення жертви для вашого Бога: це вічна постанова для всіх ваших поколінь по всіх ваших оселях.

У сучасному перекладі цей текст виглядає так:

Левит 23:14 14 А хліба, і пряженого зерна, і свіжих зерен ви не будете їсти аж до самого того дня, аж до вашого принесення жертви для вашого Бога: це буде вічна постанова для всіх ваших поколінь по всіх ваших оселях.

У тексті мається на увазі нове смажене зерно, як ми бачимо з єврейського слова (SHD 3759) кармел, що означає повне свіже колосся з поля. Під словом „свіже” мається на увазі нове зерно (Біблія з Коментарями). Слово, що позначає хліб (артон) перекладає єврейське лечем, що означає „їжа” (для людини або тварини), переважно хліб або зерно. Якщо перекладати буквально, то до Колихання снопа не дозволяється вживати продукти з зерна, або навіть їжу взагалі. Це положення спростовується біблійним законом. Воно спростовується навіть тим же текстом, стосовно їжі та жертв на Пасху або перший Святий день Опрісноків (Вих. 12:18; Лев. 23:6; Повторення Закону 16:8).

Текст у Єгошуа також доводить це. У поєднанні з цим текстом, що означає нове зерно, ми бачимо, що заборонялося вживання у їжу зерна нового врожаю та продуктів з нього. Прісний хліб та їжа до Колихання снопа виготовлялися з зерна, що зберігалося з попередніх років до недільного ранку, коли дозволялося використовувати нове зерно.

Єгошуї 5:10-12 10 І таборували Ізраїлеві сини в Ґілґалі, і справили Пасху ввечері чотирнадцятого дня місяця на єрихонських степах. 11 А назавтра по Пасці їли вони того самого дня з урожаю того Краю, опрісноки та пряжене. 12 І перестала падати манна з другого дня, як вони їли з урожаю того краю, і вже більш не було Ізраїлевим синам манни, - і їли вони того року з урожаю ханаанського Краю

Тут, на наступний ранок після Пасхи, а саме 15 Нісана, їли старе зерно. Це не було нове зерно. Отже, старе зерно використовувалося до Колихання снопів, а потім використовувалось нове зерно. Ця проста помилка зроблена через те, що фарисеї хотіли дотримуватись скоріше традицій, аніж Тори, і це причина, через яку вони були покарані (Прит. 26:2).

Інші непорозуміння

Ще одна помилка (однак більш схожа на правду, ніж аргументи на користь 6-го Сивана) стосується положення про те, що П’ятидесятниця припадає на понеділок. Вона походить від припущення про те, що підрахунок розпочинається від неділі після звичайної суботи. у свято Опрісноків, і завершується після сьомої суботи. Це твердження якимсь чином пояснювало, що п’ятдесят днів включають неділю, але Святий день П’ятидесятниці не починається до закінчення вечора неділі, роблячи, таким чином, Святим днем понеділок. Текст ясно говорить, що вранці після останнього тижня (hebdomados, LXX) тобто у неділю ви повинні принести м’ясну жертву Господу. LXX говорить, що тиждень триває сім днів, і що використовуються саме ці семиденні періоди (hepta hebdomadas; див. також Пс. 118[119]:164; Прип. 24:16 для визначення структури у LXX і Тайєрс, с. 247). Твердження про святкування П’ятидесятниці у понеділок активно пропагувалася Гербертом Армстронгом у Радіо церкві Бога у ранні роки його діяльності, але пізніше була відкинута ним та керівництвом Радіо (пізніше Всесвітньої) церкви Бога, як неправедна. Дехто не міг допустити самої думки про просту помилку у процесі мислення, і це положення час від часу спливає на поверхню. Воно не має підтвердження, як у теперішній час, так і історичного, і є логічною та лінгвістичною помилкою.

Коли у 358 році Р.Х. був прийнятий Гіллельський календар, з самого моменту його введення у Вавилоні, приблизно з 344 року, Християнська церква продовжувала дотримуватись правильного дня на протязі такого довгого часу, і розглядала раввінську позицію не лише неправильною, але й недоцільною.

Система неєврейської Пасхи

Не викликає сумніву той факт, що символізм Колихання снопа залишається незрозумілим для переважної більшості християн. Вони перейняли символізм неєврейської Пасхи або Іштар для недільного дня воскресіння з культу весняного свята родючості. Слово Пасха, є англо-саксонською формою Іштар, язичницької системи поклоніння, що прийшла до Християнства у другому столітті. Символізм походить від загибелі Таммуза або Думузі у п’ятницю, та його воскресіння у неділю. Це відображає символізм зерна та нового полювання. Традиція Пасхальної здоби походить від випікання пирогів для Цариці Небес на свято Іштар, на честь того, що вона оживила Таммуза (асиро–вавілонським аналогом якого був Думузі). Це суворо забороняється Біблією (Єр. 7:18; 44:19; SHD 3561 kavvan – жертовні пироги). Пироги використовуються у символізмі Причастя та Дароносиці. Плач за Таммузом (Єзек. 8:14) стосується символізму ранкового Пасхального процесу смерті/воскресіння.

Перекручення єврейської Пасхи та свята Опрісноків, на символізм п’ятниці/неділі та систему неєврейської Пасхи, не відповідає біблійній системі та вимогам приносити святкові жертви на Колихання снопів у неділю, що включається до семиденного періоду Опрісноків після суботи. Вимога святкувати П’ятидесятницю у неділю після семи завершених субот або повних тижнів – пряма біблійна настанова (завершена субота – це семиденний період, тиждень, див. статтю Божий Календар [156], с. 2-3).

Проблема, що викликає помилки, в цьому випадку, полягає у послідовності, коли неділя припадає на 15-е Авіва, а субота, що зазвичай є днем приготувань, - на 14-е Авіва. Таким чином, Першим святим днем є також і Колихання снопа. Це не є проблемою для Іудаїзму, але дехто вважає, що субота у цьому випадку не включається до періоду свят, а Колихання снопа повинно іти після останнього дня, включеного до цього періоду, суботи. Насправді ж 14 Авіва є частиною святкового періоду, і Колихання снопа завжди включалося до періоду свят.

Аргументи на користь 6-го Сивана засновані на навмисному неправильному тлумаченні біблійної вказівки, заснованому на раввінській іудейській помилці, з якою не погоджуються навіть деякі іудеї. Її захисниками у Християнстві керує непідробне бажання прийняти та дотримуватись істинної системи. Їх ентузіазм викликає повагу, але помилки повинні бути виправлені..

Самаритянський підрахунок гомерів та П’ятидесятниці

Позиція, якої дотримуються самаритяни, починаючи з Храмового періоду, є помилковою у визначенні нового року, що за їх системою завжди припадає на перше новолуння після рівнодення, все ж погоджується з Храмовою системою у тому, що, він завжди починається з новолунням та слідує за співпадінням.

Хоча Христос з самого спочатку не визнавав їх, як окрему систему, як він не визнавав і неєвреїв, він все ж таки направляв апостолів до заблудлих овець Дому Ізраїлевого, але не до самаритян, які також стверджують, що походять від Ізраїля та Йосифа (Мат. 10:5-6). Таким чином, питання про їх походження на теперішній час не визначене. Не зважаючи на це, до недавніх часів вони мали Левитське священство, якому приписується чистота роду, можливо навіть більше, ніж роду Левія в Іудеї.

Левит 23:15 самаритянської Тори каже: "І відлічите ви собі першого дня по святі, від суботи, дня вашого принесення снопа колихання; сім субот, повні будуть вони."

Сім тижнів гомерів рахуються, починаючи з неділі на свято Опрісноків. П’ятидесятниця, в цьому випадку, припадає на перший день тижня, неділю, восьмого тижня. Назви тижнів, як вони наводяться у самаритянських записах, (KS) такі.

1. „Тиждень переходу через (Червоне) море” (Вих. 14:26-15:21);

2. „Тиждень перетворення води marah [гіркої]” (Вих. 15:22-26);

3. „Тиждень еліму, Коли вони знайшли дванадцять водних джерел та сімдесят пальм” (Вих. 15:27-16.3);

4.”Тиждень манни, що впала на них з неба у пустелі” (Вих. 16.4-36);

5. „Тиждень випровадження води зі скелі” (Вих. 17.1-7);

6. „Тиждень битв проти Амалека” (Вих. 17.8-17);

7. „Тиждень стояння біля Синайської гори” (Вих. 19.1 і далі).

(пор. Сильвія Пауелс, Самаритяни, вид. Алан Краун.

Послідовність підрахунку гомерів також досліджується у статті П’ятидесятниця на Синаї [115].

Наведені вище аргументи доводять, що підрахунок гомерів починається від неділі у свято Опрісноків та завершується П’ятидесятницею або Святом тижнів на 49-й та 50-й дні, що припадають, відповідно, на суботу та неділю як дводенну систему. Це завжди було та й зараз є системою, якої дотримуються більшість церков Бога, навіть ті, що помилково використовують Гіллельський календар.

Християнські церкви Бога