РОЛЬ ЧЕТВЕРТОЇ ЗАПОВІДІ В ІСТОРІЇ СУБОТНІХ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦЕРКОВ БОГА [170]

(Видання 1.0 19990222-1990222)

Суботні церкви останніх двох століть зазвичай визнавали, що основною ознакою й визначною рисою цієї системи було дотримування Закону Суботи, і що церкви були переслідувані саме через дотримання цього закону. Ця позиція в кращому випадку є лише частково вірною, а в гіршому вона приховує справжні фундаментальні аспекти віри, за які була переслідувана Церква Бога і які формують інші ознаки обраних. В цій роботі буде зазначено, що насправді існує ряд ознак, які визначають обраних і використовувалися для того, щоб ізолювати і виділити їх із суспільства протягом періоду переслідувань, відомих під назвою Інквізиції. Ортодоксальна система використовувала різні ознаки віри для того, щоб зібрати інформацію й свідоцтва проти вибраних і знищити їх.

Християнські Церкви Бога

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

E-mail: secretary@ccg.org

(Усі права захищені a 1998 Wade Cox)

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

Цю статтю можно знайти в Інтернеті за такою адресою: http://www.logon.org

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЛЬ ЧЕТВЕРТОЇ ЗАПОВІДІ В ІСТОРІЇ СУБОТНІХ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦЕРКОВ БОГА

ВСТУП

В роботі Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122) було зазначено, що протягом часу існувала довга низка Церков, що дотримувалися закону Суботи і в тій чи іншій мірі ставали в опозицію і переслідувалися загальною церковною системою. Суботні церкви останніх двох століть зазвичай визнавали, що основною ознакою й визначною рисою цієї системи було дотримування Закону Суботи, і що церкви були переслідувані саме через дотримання цього закону. Ця позиція в кращому випадку є лише частково вірною, а в гіршому вона приховує справжні фундаментальні аспекти віри, за які була переслідувана Церква Бога і які формують інші ознаки обраних. В цій роботі буде зазначено, що насправді існує ряд ознак, які визначають обраних і використовувалися для того, щоб ізолювати і виділити їх із суспільства протягом періоду переслідувань, відомих під назвою Інквізиції. Ортодоксальна система використовувала різні ознаки віри для того, щоб зібрати інформацію й свідоцтва проти вибраних і знищити їх.

Церкви Бога двадцятого століття припустилися фундаментальної помилки, вважаючи, що те, що вони зрозуміли, було кращим чи більш повним за те, що зрозуміли церкви у попередні часи. Ця помилка стала причиною загибелі церков у наш час і походить вона з ігнорування доктрини попередніх церков і застосування доктрини їхньої віри. Насправді ж наш час продемонстрував як Сардійську, так і Лаодекійську системи (Апокал . 3:1-6, 14-22). З цього незнання з’явиться вірна Філадельфійська система (Апокал. 3:7-13), яка має невеликий вплив, але чесно дотримується Законів Божих і заповіту Ісуса Христа (Апокал. 12:14; 14:17).

Які ж ознаки обраних насправді називає Біблія й яку роль відіграє дотримання Суботи в процесі визначення?

Дотримання Суботи як одна з ознак Церкви.

Про дотримання Суботи зазначено в Четвертій Заповіді. Докладніше це питання викладене в роботі Субота (№ 31). Про це говориться у книгах Вихід (20:8, 10, 11) та Второзаконня (5:12).

Дотримання Суботи є однією з ознак людей Божих. Це знак між нами й Богом, який робить нас святими.

 

Вихід 31: 12-14:

12 І промовив Господь до Мойсея, говорячи:

13 А ти промовляй Ізраїлевим синам, говорячи: Тільки суботи Мої будете пильнувати, бо це знак поміж Мною та поміж вами для ваших поколінь, щоб ви познали, що Я Господь, що освячує вас!

14 І будете пильнувати суботу, бо вона святість для вас. Хто опоганить її, той конче буде забитий, бо кожен, хто робить у ній роботу, то буде стята душа та з-посеред народів її!

Часто й невірно вважають, що Суботи, про які зазначено тут, є просто множиною від щотижневої Суботи. Таке твердження не є вірним. Поняття Суботи поширюється на всі види богослужінь протягом Святих Днів, визначених як Суботи Божі. Бути вбитим є святим.

Дотримання Суботи – це не тільки ознака Церкви. Це також ознака людей, що дотримуються заповітів і ще не запрошені до Церкви. Якби це була саме ознака обраних, Іудаїзм став би частиною першого воскресіння, але це не так.

Інші ознаки обраних.

Другою ознакою є Пасха й Свято Опрісноків.

Вихід 13:9-16

9 І буде тобі це за знака на руці твоїй, і за пам'ятку між очима твоїми, щоб Господній Закон був в устах твоїх, бо сильною рукою Господь вивів тебе із Єгипту.

10 І будеш додержуватися цієї постанови в означенім часі її з року в рік.

11 І станеться, коли введе тебе Господь до землі ханаанеянина, як присяг був тобі та батькам твоїм, і дасть її тобі,

12 то відділиш усе, що розкриває утробу, для Господа, і все перворідне худоби, що буде в тебе, самці для Господа!

13 А кожного віслюка, що розкриває утробу, викупиш овечкою; а коли не викупиш, то зламай йому шию. І кожного перворідного людського серед синів твоїх викупиш.

14 І станеться, коли взавтра запитає тебе син твій, говорячи: Що то? то відповіси йому: Силою Своєї руки вивів нас Господь із Єгипту, із дому рабства.

15 І сталося, коли фараон учинив запеклим своє серце, щоб не відпустити нас, то Господь повбивав усіх перворідних в єгипетськім краї, від перворідного людського й аж до перворідного худоби. Тому то я приношу в жертву Господеві все чоловічої статі, що розкриває утробу, а кожного перворідного синів своїх викупляю.

16 І станеться це за знака на руці твоїй, і за пов'язку поміж очима твоїми, о силою Своєї руки вивів нас Господь із Єгипту.

Святкування Пасхи й Свята Опрісноків є другою ознакою людей, що дотримуються заповітів. Таке поширення четвертої заповіді (як це зазначено вище) застосовується для того, щоб відзначити Закони Божі в наших діях (руках) і думках (у лобі, між очима). Це ознака закону Божого (Второзаконня 6:8) і спасіння Ізраїлю (Второзаконня 6:10). Згідно з Новим Заповітом, цей стан поширюється також на неєвреїв-християн (До Римлян 9:6; 11:25-26). Розуміння Пасхи у Церквах Бога двадцятого століття було помилковим. Невірним є твердження, що Євреї святкували її неправильно і що Пасха була вночі чотирнадцятого Нісана, а Найбільш Пам’ятна Ніч – п’ятнадцятого, і що саме цю ніч Євреї вважали Пасхою. Це питання було детально вивчене, і загальну структуру помилкових посилань, на яких це твердження базується, викладено в Додатку до роботи Пасха (№ 98).

Знаки закону, Субота і Пасха, спеціально створені для захисту від ідолопоклонства (Второзаконня 11:6). Ці два знаки є печаткою на руці й чолі обранців Божих. Разом із Святим Духом вони створюють основу в Апокаліпсисі 7:3 останніх днів. Таким чином знак обраних зосереджується на першій заповіді. Христос сказав Господу Богу свому вклоняйся, і служи тільки йому (Мат. 4:10; Луки 4:8). Служіння, за визначенням Біблії, є поклонінням.

Спокута є іншою ознакою людей, що дотримуються заповітів. Невдале спокутування карається вигнанням з народу, іншими словами, з церкви (Левіта 23:29).

Найпершою й основною ознакою людей, що дотримувалися заповітів, було обрізання (Буття 17:14). Його було перенесено й до хрещення (див. роботу Каяття й Хрещення (№ 52)).

Хрещення святим духом є головною ознакою обраних кров’ю Христа до єдиного тіла (Мат 28:19; Діяння 1:5; 11:16; до Римлян 6:3; 1 до Коринтян 12:13; до Євреїв 9:11-28).

 

Загальна доктринальна позиція Церкви.

Загальна доктрина вибору з’являється в найдавніші часи. Вперше ми бачимо її у апостола Іоанна за допомогою праць його учнів Полікарпа та Іранея. Передусім можна сказати, що Біблійні церкви та церкви Нового Заповіту мали особливий погляд на головування Бога й дотримувалися його протягом приблизно двох тисячоліть.

Центральне місце в їхній вірі займала доктрина Бога. Святкування Суботи, Нового Місяця й Свят Врожаю було визначальною рисою поклоніння Богу. До цього додавалося досить розповсюджене на той час дотримання законів їжі (див. також роботу Закони Їжі (№ 15)). Таким чином святкування Суботи і все інше, що походило з цього, були ознакою поклоніння єдиному справжньому Богу (Іоанна 17:3). Цей Бог, Елоах, був тим Богом, якому поклонялися Іудеї й про якого згадується у Старому Заповіті. Для ранніх церков Біблією був Старий Заповіт, який пояснювався й тлумачився за допомогою Нового Заповіту (див. роботу Біблія (№ 164)). Давні церковні доктрини Бога вивчено у роботах Рання теологія верховенства Бога (№ 127), а також Про Безсмертя(№ 165) Божественність Христа (№ 147) Перша Заповідь: Гріх Сатани (№ 153), а також ????? з Отцем (№ 81).

Біблійні основи загальної доктрини.

Біблійні основи загальної доктрини уособлені в першій і великій заповіді. З цього можна побачити, що четверта заповідь – це просто четверта сторона більшої структури. Суботи й Святі Дні в свою чергу є підструктурами четвертої заповіді й встановлюють взаємозв’язок з іншими заповідями. Це питання висвітлене в роботі Викладення Вірувань Християнської Віри (№ А1).

Церкві доручено додержуватися Десяти заповідей, як це зазначено у Виході 20:1-17 і Второзаконні 5:6-21.

Перша заповідь говорить:

Я Господь твій Бог, що вивів тебе з Єгипетської землі, з дому рабства. Хай не буде в тебе інших богів переді мною.

Бог-отець є єдиним Богом (Іоанн 17:3), і немає елогіма, першого за Нього чи рівного Йому. Неприпустимим є поклонятися чи молитися іншій істоті, включаючи Ісуса Христа.

Друга заповідь:

Не роби собі ні різьбленої, ні іншої подоби з того, що на небі вгорі, на землі долі й у воді під землею, не вклоняйся їм і не служи їм, бо я Господь Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провини батьків дітей у третьому й четвертому поколіннях тих, хто ненавидить мене, але чинить постійне добро тим, хто любить мене й тримається моїх заповідей.

Таким чином неприпустимим є виготовляти будь-які фігури чи подоби для використання у поклонінні чи в якості символу. Це означає, що Церкві заборонено використовувати розп’яття як символ.

Заповіді самі по собі формують частину ідентифікації релігійної системи і таким чином захищені.

Третя заповідь говорить:

Не називай ім’я Господа Бога твого даремно, бо не залишить Бог безвинним того, хто називає ім’я його даремно.

Ім’я Господа Бога надає владу, а значить

Пам’ятай про день суботній, щоб святити його. Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – Субота для Господа Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, і дочка твоя, раб твій і невільниця твоя, худоба твоя й гість твій, що в домі твому; бо шість днів творив Господь небо й землю, море та все , що в них, і відпочивав сьомого дня, і тому благословив Господь день Суботній, і освятив його.

Таким чином сьомий день призначений для поклоніння. Жоден християнин не може служити Богу без дотримання Субот. Встановлення дня поклоніння, відмінного від сьомого дня, не тільки порушує цю заповідь, він стає символом ідолопоклоніння, що суперечить волі Бога. Це акт повстання, а отже, він дорівнює відьмовству (1 Самуїла 15:23). Згідно з другою заповіддю, яка захищає четверту, це є ідолопоклонінням. Встановлення календаря, що чергує ці дні, є таким же ідолопоклонінням.

Ці перші чотири заповіді визначають ставлення людини до бога, і забезпечуються першою й головною частиною закону, а саме Возлюби Господа Бога свого всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією думкою (і всією своєю силою; Марка 12:30). Це велика й перша заповідь (Мат. 22:37-38).

Абсолютне злиття з богом здійснюється через чесне дотримання цих заповідей і уникнення будь-яких дій, що нашкодять їм.

Четверта заповідь таким чином є однією з ряду заповідей, що входять до першої великої заповіді. Таким чином, за словами Ісуса Христа, Бог-Отець є центром, основним і головним об’єктом віри (Мат. 22:37-38; Марка 12:30; Апокал. 1:8). Знання про Єдиного Справжнього Бога і Сина його Ісуса Христа, якого Він надіслав, є головною запорукою досягнення вічного життя (Іоанна 17:3; 1 Іоанна 5:20). Таким чином, четверта заповідь існує не просто сама по собі, а ще й як визначник обраних і як факт їхнього присвячення Богу.

Четверта заповідь включає всю систему біблійного поклоніння, що складається з Нових Місяців, Свят Врожаю і Святих Днів, а також сплати десятини (див. роботу Десятина (№ 161)), відповідно до системи перших плодів і Заповітної Жатви (див. роботу Заповіт Божий (№ 152)).

 

Ми бачили значення святкування Нових Місяців в Божому Календарі (див. роботу Божий Календар (№ 156)). Нові Місяці й Свята Врожаю поєднуються для відтворення структури Божого Уряду. Синедріон, так само, як і фізичний Храм і його священики, були відображенням божественої системи (до Євреїв 8:5). Проте, ми маємо алтар, з якого ті, хто обслуговував шатро (фізичну структуру), не мали права їсти (до Євреїв 13:10). Таким чином, ми не маємо міста, що існує фізично, але шукаємо місто, яке має прийти. І як жертви спалюються поза містом, так і Христос був принесений у жертву поза містом, і тому ми йдемо геть з табору, щоб перенести таку ж лайку, яку витерпів Він (до Євреїв 13:12-13).

Саме так ми шукаємо приклади нашого братства в минулому, щоб побачити, що вони витримали й за що були переслідувані. Ранні церковні доктрини виявляються досить послідовними, якщо відокремити факти від пропаганди загальної церковної системи.

Використання цих характерних елементів у доктринах ранніх Церков

Рання церква була виключно Унітарною. Вважається, що Гностики й Модалісти не були частиною Церкви. Ми не маємо відомостей про те, чи дотримувалися Церква, апостоли чи їхні учні Бінітаризму чи Триунітаризму. В той же час існує чітке свідоцтво про те, що доктрина Трійці розвинулася з вторинного Бінітаризму т. зв. Християн у четвертому столітті. Триунітаризм, як і його непослідовний попередник Бінітаризм, аж до Реформації, що відбулася десь через одинадцять століть, не сприймалися церквами, що дотримувалися закону Суботи. Бінітаризм же насправді походить від Модалізму – доктрини прихильників культу Атіса у Римі (див. роботу Походження Різдва і Пасхи (№ 235)).

 

Свідоцтва з історії й переслідування Церкви

Рання Церква

Ми знаємо з робіт Іренея (а також його попередника Полікарпа) ми знаємо, що вони, як і Церква, дотримувалися Унітаризму, і що вони вірили в те, що Христа було призначено елогімом, і що обрані мали стати елогімом, як Христос біля Бога. Вони вірили, що тільки Бог існує вічно і немає нічого, рівного Йому за віком. Це твердження походить із Захарії 12:8, і його також можна знайти у роботі Проти Єресей.

Іреней говорить про Бога (Проти Єресей ІІІ, viii, 3):

Вони були створені, бо Він так наказав. Він сказав і вони були зроблені. Кому Він наказав? Світ, неважливо ким, каже Він, і небеса були створені, і вся їх сила подихом з Його вуст [Пс. 33:6].

Іреней тримається думки, що:

Повністю доведено, що ані пророки, ані апостоли не кликали іншого Бога чи називали [його] Господом крім справжнього і єдиного Бога….Але впорядковані речі відрізняються від Нього, який впорядкував їх і того, що було зроблене Ним, який зробив їх. Тому що він сам по собі не створений, не має початку й кінця й має все. Він сам по Собі є достатнім для Себе, і навіть далі, Він дарує всім іншим ту саму річ, існування; але речі, зроблені Ним (там же).

Іреней розширив здатність бути Богом (теосом чи елогімом) до Логоса тут як відмінну від інших впорядкованих речей (там же). Від вже тоді встановив місце Бога і Сина і місця обраних як теоса чи елогіма і всіх синів Божих з Книги ІІІ, Частини vi.

Тому ні Господь, ані Святий дух, ані Апостоли ніколи нікого чітко й виключно не називали Богом, якщо це не був справжній Бог; також нікого вони не називали Господом, крім Бога-Отця, який править усім, і Сина Його, який отримав від Нього владу над усім сущим, як зазначено у цьому твердженні. І сказав Господь Господові моєму, Сядь праворуч мене, поки не покладу Я твоїх ворогів до підніжок твоїх [Пс. 110:1]. Тут Біблія показує звертання Отця до свого Сина, Його, що передав Йому в спадок гнів і підкорив Йому всіх Його ворогів…

Іреней дійшов висновку, що терміном “Святий дух” позначали Отця й Сина як Господа. Він вважає, що саме Христос розмовляв з Аврамом перед знищенням Содомітів, і він отримав силу [від Бога] судити їх за їхні гріхи. І це [далі текст]

Проголошує ту ж правду: “Трон Твій, о Боже , на вічні віки, скіпетр царства твого – це скіпетр правди. Ти полюбив справедливість і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе Бог, Твій Бог” [Пс. 46:5]. Писання визначає [обох] ім’ям Бога [теоса чи елогіма]- і Його, помазаного як Сина Божого, і Того, хто Його помазав, Отця. І знов “Бог над зібранням божим стоїть, він судить серед них” [Пс. 82:1]. Він [тут] має не увазі Отця, Сина і тих, хто був помазаний; але вони належать до церкви, оскільки вона є синагогою Бога, який сам є Сином і сам її зібрав з тих, кому Він знов говорить “Бог над богами, Господь мовив – і покликав землю.”[Пс. 50:1]. Кого він називає Богом? Той, про кого він сказав “Бог прийде , помічений усіма, наш Бог, і не буде мовчати” [Пс. 50:3] є Сином, що прийшов до людей явно і який говорив “Я відкрито явився тим, хто не шукав Мене” [Ісаї 65:1]. Але про яких Богів [він говорить] ? [Про тих] кому Він каже “Я сказав – Ви Боги, і усі ви сини Всевишнього”[Пс 82:6]. Без сумніву, тим, хто отримав дар “синівства, через яке ми кличемо Авва, Отче!”[Рим. 8:15] (Проти Єресей, Кн. ІІІ, Ч.vi? ANF, Том І, стор. 418-419).

Без сумніву, Іреней дотримувався субординарного погляду на Головування Бога і розширено тлумачив поняття Бога (теоса чи елогіма), включаючи до нього Сина й помазаників. Така позиція походить, можливо, з Захарії 12:8. Здається, він вважає, що Христос визначив обраних, у той час як Писання говорить про те, що це Бог вказав Христу на обраних для того, щоб той їх зібрав (Іоанна 17:11-12; до Євреїв 2:13, 9:15). Використання цього терміну виключно стосовно обраних є, мабуть, помилкою Іренея. Праведне військо також включене до сонму, як це зазначено в Апокаліпсисі 4 й 5. Тож праведне військо також служить Богу.

Ці питання вивчені у роботі Рання теологія верховенства Бога (№ 127) і також Про Безсмертя (№ 165). Важливо також зрозуміти, що доктрина Безсмертя Душі вважалася безбожною й богохульною. Ця думка була поширена настільки, що навіть після впровадження недільного поклоніння Богу, яке відбулося, за свідоцтвом Юстина Мартіра у 150 році н.е., ідея Главенства Бога і Воскресіння була центральною й непорушною. Тому закон Суботи було відкинуто раніше, ніж Главенства Бога й Воскресіння на ранніх стадіях. Це призвело до того, що пізніше ідею Главенства Бога було взято під сумнів ідеями дотримання Закону Суботи і Доктриною Душі.

Андерс Нігрен (Агапе і Ерос, пер.Філіпа С Ватсона, Харпер Торчбукс, Нью Йорк, 1969) вірно зрозумів церковну ідею вічного життя, коли сказав:

Давня Церква найбільше відрізняється від Елінизму своєю вірою у Воскресіння. Християнська традиція проголошувала “Воскресіння плоті”, яку Апологети протиставляли Еліністичній доктрині “Безсмертя душі”. Ця антитеза була цілком свідомою й умисною, і саме в цьому пункті ранні Християни найбільш не погоджувалися з Еліністичним світосприйманням. Платонічна, Еліністична доктрина Безсмертя душі видавалася Апологетам безбожною й богохульною, якій вони мають передусім протистояти і яку мають знищити (Юстин Діал. 1ххх 3-4).

Їхнім девізом в зв’язку з цим могли б бути слова Таціана: “Не безсмертною, о греки, є душа, а смертною. Проте все ж можливим для неї є не вмирати” (Таціан, Oratio ad Graecos, xiii. 1).

Різниця між християнами і нехристиянами в цьому пункті була настільки великою, що віра у “Воскресіння плоті” могла б стати паролем. Якщо хтось вірить у “Безсмертя душі”, він тим самим показує, що він не християнин. Як говорив Юстин, “Якщо ви зустрілись з кимось, хто називає себе християнином … і хто стверджує, що немає воскресіння мертвих, а лише їхні душі після їхньої смерті потрапляють на небеса; знайте, що вони не є християнами” (Діал. 1ххх 4) (там же, стор. 280-281).

Тим самим Церква заперечувала Безсмертя Душі – вона була абсолютно Унітарно-субординаційною. Вона не тільки відкидала ідею Трійці, яку потім прийняла, можливо, вона також відлучала будь-кого, хто підтримував цю доктрину чи будь-які свідчення Двобіжжя з Гностичних кіл. Церква була дуже терпимою, вона трималася тієї думки, що єресі дозволені для того, щоб показати, хто в Церкві схвалений Богом (1 до Кор. 11:19). Вони робили це шляхом навчання (2 до Тим. 2:15, див. KJV; RSV говорить Роби якнайкраще).

 

Вони також вважали Писанням Старий Заповіт, а Новий – тлумаченням Писання. Вони дотримувалися закону Нового Місяця і Свят врожаю, і ми бачимо, що дотримання Єврейської Пасхи стало під питання після появи нової Пасхальної системи і після того, як вона почала витісняти Єврейську Пасху під час того, що пізніше назвали Кварто-деціманською полемікою (див. роботу Пасха (№ 98)).

 

Церкву почали переслідувати і вона в основному перейшла за межі Римської Імперії й, таким чином, за межі впливу Православної церкви, аж до хрещення Арійських народів, що тривало до восьмого століття, а також від заснування Священної Римської Імперії у 590 р. Переслідування віри тривали протягом періоду могутності й правління Священної Римської Імперії 590 – 1850 рр. (див. роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)).

 

Американський Адвентизм і Церкви Бога в США протягом останніх двох століть невірно визначали часові межі існування Священної Римської Імперії й пророцтва часу, час і половину часу, або 1260 днів. Це сталося внаслідок незнання історії Європи й власного фальшивого пророцтва. Ця серйозна помилка мала великий вплив на рух, спричинений фальшивим пророцтвом пришестя 1842-44 рр. Все це завершилося створенням іншої фальшивої доктрини Суду до Пришестя ( див. роботу Суд до Пришестя (№ 176)).

 

Інквізиція

Із свідчень Інквізиції ми знаємо, якими були доктрини церкви на різних стадіях її розповсюдження.

Можна з впевненістю сказати, що, за Католичною системою, церква називалася по-різному в різних місцевостях для того, щоб приховати її розповсюдження і уніфіковану систему доктрини. Проте організації Церкви Бога мали різні думки щодо її управління і основних напрямків діяльності (напр., Пресвітеріанська і Єпископаліанська церкви Західних Вальденсійців ). Ми знаємо, що вони називалися Катари чи Катарії, Англійською – Пуритани. Вони також називалися Булгари, Хозари, Валенсійці, Альбігойці, Вальденсійці, Сабатарійці, Сабатати, Інсабатати, Пасагінійці в числі інших. Терміном Сабатарійці, здається, називали Арійців, що дотримувалися закону Суботи.

Ми знаємо, що узагальнення поглядів загалом виражалося у простонародній мові. Наприклад, термін poor bugger у англійців використовується для того, щоб передати симпатію до нещасної особи, яку піддано важкому випробуванню чи катуванню. Часто це збиває з пантелику сучасних американців і навіть австралійців, оскільки слова bugger і buggery мають специфічне юридичне значення, пов’язане з содомією. Проте цей термін має ще й інше значення, яке визначає обраних в часи Інквізиції. Оксфордський Універсальний Словник відносить цей термін до середньовічної англійської мови, який походить від французького слова bougre і латинського Bulgarus або Bulgarian – єретик (або також лихвар). Загалом, якщо цим терміном називали єретиків, то він стосувався саме Альбігойців. Це й було його першим значенням. Друге, принизливе значення, що стосується содомії, з’явилося 1555 року і, швидше за все, використовувалося для того, щоб зводити наклеп на секту, яку переслідували протягом трьохсот років. Термін pauvre bougre або poor bulgar по відношенню до альбігойців англійською звучав як poor booger. Джерела використання термінів bogle або boggle у Північній Англії десь у 1505 році невідомі, але ці терміни згадувалися стосовно привидів і є таким чином квазі-істинним іменем диявола (звідси bogieman, тощо). Безсумнівно, термін poor bugger бере свій початок у Альбігойських Хрестових походах. При цьому можна пробачити, якщо хтось спитає, яке відношення до Альбігойців мають Булгари. Відповідь проста. Частина Церков Бога, Павлікіанці, у Пергамську еру (Апокал. 2:12) прийшли до Європи під час переміщення за наказом Константина Капронімуса та Іоанна Цімісхія (див. роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)). Це переселення до Фракії охопило Булгар, Південних Слов’ян, особливо в Боснії, а також в Угорщині та Румунії. Вони просувалися на захід, і з п’ятнадцятого століття об’єдналися з залишками Валенсійців чи Вальденсійців. З певною мірою вірогідності можна говорити про поширення їхньої доктрини з тринадцятого століття, і з абсолютною впевненістю можна говорити про те, якими були їхні східні галузі, особливо в Угорщині й Румунії, у період з п’ятнадцятого до дев’ятнадцятого століть.

Альбігойські Хрестові походи

Перебіг подій Альбігойських походів у тринадцятому столітті описаний у роботі Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122). Групи безумовно дотримувалися закону Суботи. Бажання Римсько-католицької церкви приховати цей факт привело до деяких незвичайних претензій стосовно лінгвістичного походження назви Сабатати. При цьому ми знаємо також, що вони були Унітаристами. Існують письмові відомості про їхнє існування до 934 року, коли на них скаржився Атто, єпископ Вірельї, як і інші перед тим.

Вперше їх було названо Валенсійцями у 1179 році у засудженні їх Раймондом Давентрійським. Старшини, або barbes (дядьки), Бернард Раймондський і Раймонд Байміакський були засуджені як єретики Лютеранською Радою не за дотримання закону Суботи, а за Унітаризм. Трактат, написаний проти них у 1180 році Бернардом Фонтакудським, мав у назві слово Валенсійці (Adversus Vallenses et Arianos). Відповідно, вони були субординатаристами і не визнавали Трійці. Швидше за все, робота 1180 року зникла у тому ж столітті, проте робота, написана Бернардом Фонтакудським у 1190 році все ще існує. Валенсійці того часу були Унітаристами й існували окремо від Арійців. Це вірна точка зору, і на ній Церкви Бога наполягатимуть. Аріанство, яке, за твердженням Католицької церкви вважає Святий дух творінням Сина, відрізняється від Біблійного Унітаризму. Обидві ці течії розглядаються як одна й та ж або схожа єресь Католиками, які також впровадили доктрину створення Святого духу Сином, оскільки не існує письмового викладення цієї думки у текстах, що приписуються Аріусу (див. також роботи Аріанство і Напів-аріанство (№ 167), Соціанізм, Аріанство і Унітаризм (№ 185)).

 

Альбігойці були не просто галуззю Валенсійців. Вони поділялися на дві течії, Валенсійців чи Вальденсійців, і Катарів, або Пуритан. Катари дотримувалися цілком відмінних і єретичних поглядів на добро і зло, заснованих на Гностицизмі й Маніхейському Дуалізмі. Ці характерні риси, серед інших, окреслені Реєм Роєнфельдом в його тезах (Історичне Дослідження Християнського Космічного Дуалізму, Андріївський Університет) (порівн. з роботою Вегетаріанство і Біблія (№ 183)). Віра часто піддавалася нападам цієї дуалістичної тенденції. Там, де засновувалася Церква, багато з новонавернених у чернецьких орденах дотримувалися дивних поглядів. Як приклад можна взяти Богомілів. У Богомілів і серед Боснійців, чернецький аскетизм супроводжувався єретичним дуалізмом і намагався порушити основні принципи церкви. Помилки також були і у ранніх відгалужень Павлікіанців. Однією з них була помилка Мелчізедекіанців, які створили орден з відмінною від інших структурою на основі Унітарних поглядів. Мелчізедек вважався ангельським посередником, а Христос – людським посередником, нижчим за нього. Католицькі письмові роботи сперечалися з сучасними їм єретичними групами і в той же час відносили їх до Церкви. Вони приписували ці помилкові погляди Церкві і тим самим робили незрозумілими вірні доктрини.

Загалом Альбігойські походи нівелювалися проти обох елементів Римом у тринадцятому столітті. Альбігойці мали захист на півдні Франції у особі графа Раймонда Тулузького. Віленсійці, або Сабатати, були більш розповсюджені й розширили межі свого впливу до Іспанії. Ми можемо відтворити доктрини Валенсійців з їхньої іспанської галузі, оскільки вони були піддані жорстокому переслідуванню.

Іспанська Інквізиція

Основним завданням Іспанської Інквізиції було позбутися т. зв. Іудаїстських Християн. Їх називали Marranos (або свині). З визначень Інквізиції ми знаємо, що вони не лише дотримувалися Закону Суботи, але й відкидали догмат Трійці, святкували Святі Дні, включно зі Спокутою, і дотримувалися законів їжі. Едикт Віри демонструє засоби, за допомогою яких можна було визначити єретиків. Євреї й Мусульмани також підлягали переслідуванню, хоча це переслідування було спрямоване все ж не на них, а на Церкви Бога, які вони також називали Сабатати, Інсабатати чи Інсабати. Едикт Альфонса, короля Арагона та ін. про виселення за межі Іспанії Вальденсійців або Інсабататів наведений на стор. 20 роботи Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122).

 

Сесіль Рос у роботі Іспанська Інквізиція, Роберт Хейл Лтд, Лондон, 1937 висловив у передмові попередження про те, що історія повторюється, і ця книга не була сатирою на те, що тоді відбувалося у Європі. Єврейські вчені шукали шляхи для розвитку Іспанської Інквізиції як форми переслідування Євреїв. Мабуть, найгіршим з цих спотворень, незважаючи на їхню повну довершеність, є робота Б. Натаньяху (Походження Іспанської Інквізиції в Іспанії п’ятнадцятого століття, Рендом Хаус, Нью Йорк, 1995). Натаньяху намагається переконати читача в тому, що об’єктом переслідування Іспанської Інквізиції була Єврейська спільнота, хоча це явна помилка, і вчені публічно критикували його позицію. Равіни того часу ясно зазначали, що вони не євреї, а християни. Вони не були євреями, що маскувалися під християн. Вони насправді були прихильниками Церкви Бога.

Кількість Трибуналів Святої Служби в Іспанії кінець-кінцем досягло п’ятнадцяти. Вони існували з повним складом службовців і обладнання в Барселоні, Кордові, Квенці, Гранаді, Льєрані, Логроно, Мадриді, Мурсії, Сант’яго, Севільї, Толедо, Валенсії, Вальядоліді й Сарагосі. Інші для Балеарських островів існували в Пальмі й Майорці.

Найбільш жахливими й активними територіями були Мадрид, Севілья і Толедо через більшу кількість Нових Християн, як їх називає Рос, найбільша кількість яких була зосереджена в Північній Кастилії й у Андалузії й яка зменшилася після першого скаженого вибуху переслідування до найменшої, як у Каталонії (Рос, там же, Ч. Нечестива Служба, ст. 73). Ці трибунали остаточно були скоординовані в кінці п’ятнадцятого століття під владою центральної ради El Consejo de la Suprema y General Inquisicion, яка тут називається La Suprema, яка спочатку обмежувалася Кастилією. Разом з чотирма великими Державними Радами під керівництвом Фердинанда й Ізабелли, а саме Радою Держави, Радою Фінансів, Кастилії й Арагона, Рада Інквізиції зайняла своє місце як не останній вираз королівської влади (Рос, там же, ст. 74). У 1647 вийшов наказ про те, що для здійснення контролю всі вироки всіх трибуналів мали надсилатися до неї. Здається, це було зроблено для того, щоб приборкати надзвичайну суворість локальних переслідувань. Така суворість виникла з нерозуміння. Натаньяху вказує на помилку (Походження Іспанської Інквізиції в Іспанії п’ятнадцятого століття, ст. 440-459), коли будь-яка помилка розуму вважалася єрессю всупереч твердженню Августина Я можу помилятися, але я не єретик (De Trinitate, c. 3, n. 5-6). Хуан де Торквемада, Інквізитор, критикував судові справи в Толедо за явне порушення норм і навмисний небіблійний антисемітизм. Він вважав, що причина цього лежить на тому ж рівні, що й суперечка Хама з Мордекою і євреями (там же, ст. 449). Потім він зіткнувся з питанням про природу Бога, як її бачили Валенсійці. Толедці стверджували, оскільки це було очевидно, як частина загального знання (publica fama) (як і в Валенсії, як ми ще побачимо), що єретики практикують обрізання, заперечують божественність Христа, заперечують, до того ж, присутність його тіла у Причасті тощо (там же, ст. 444). Толедці не враховували, за Торквемадою, що не можна показувати, що новонавернений, за його власним зізнанням, чи за правдивим твердженням очевидця, після хрещення, вірив у щось крім того, у що вірить Матір Церква (порівн. Натаньяху, ст. 444). Торквемада затаврував це звинувачення як брехливе й злісне і таке, що демонструє недійсність всього судового засідання (там же, ст. 445). Чому так має бути? Ми напевне знаємо, що Валенсійці сповідували Унітаризм протягом століть. Різниця полягає у підпорядкованій божественності Христа. Таким чином божественність Христа не заперечувалася. Але була й інша причина для таврування. Торквемада бачив, що Толедські суди були просто антисемітськими, і що не існувало біблійної основи для расизму. Він, таким чином, мав засудити цю помилку в найсуворішій формі. Проблема полягала також в тому, що підозра і запитання поширювалися вглибину до четвертого коліна новонавернених. Він критикував це посилання з точки зору новонавернених з інших груп, що не визнавали Трійцю, які він описував як Маніхейські помилки боснійців. Він стикнувся з проблемою зміни королівської влади в межах Священної Римської Імперії. Торквемада говорить:

В наш час був навернений з поганства до Християнства король Польщі, батько теперішнього короля з великою кількістю шляхти і незчисленним населенням [Владислав ІІ, у минулому Ягайло, Великий Князь Литовський, охрещений під час коронації у 1386 році. Він був батьком Казіміра IV, який зійшов на трон у 1447 році]. Пізніше, в дні Папи Євгена IV, король Боснії, його королева й багато інших вельмож були навернуті в християнство від Маніхейських помилок [король Стефан Томас був похрещений у католицтво у 1445 році]. До того ж, майже щодня багато мусульман переконуються [у правдивості Християнства]. Буде великим святотатством сказати, що всі ці люди мають підозрюватись, як мінімум до четвертого коліна, у ідолопоклонстві й помилках, яких вони, як і їхні батьки, колись припустилися (Трактат, ст.54-55, порівн. Натаньяху, ст. 452).

Торквемада написав трактат проти боснійських Богомілів (Symbolum pro informatione Manichaeorum, вид. Н.Лопес Мартінес і В. Проано Гіл, 1958, ст. 23 і Натаньяху, ст. 119). Тут ми бачимо ефект змішування Маніхейського дуалізму з Унітарною вірою, яку там започаткували Павлікіанці. Церква в той час пересунулася у Герцоговину і далі на Північ (див. також роботу . Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)). Проблема зрозуміла, але не для Натаньяху. До п’ятнадцятого століття Валесійці були загнані так далеко у підпілля, що, здавалося, всі вони знищені переслідуваннями. Толедці серед інших стали настільки надмірно тиранічними, що використовували Інквізицію для систематичного знищення євреїв. Це порушувало позицію церкви щодо дій для консолідації імперії. Торквемада мав обмежити таке свавілля, для того щоб не перестали діяти певні усталені взаємозв’язки всередині імперії, а також для того, щоб у хрещенні люди, призначені для нього, бачили певні вигоди для себе. Расизм і жадібність Інквізиції витісняли такі вигоди і тим самим збільшувало небезпеку. Торквемада був досить розумним , щоб зрозуміти, яким буде суд історії. Значить, він мав стримати Інквізицію. Насправді, церква дозволяла їй продовжувати діяльність ще протягом трьох століть, саме на процесах проти тих доктрин, існування яких заборонялося., повністю руйнуючи власну силу (див. Малахій Мартін Занепад і Кінець Римської Церкви, Секер і Варбург, Лондон, ст. 254 і далі).

Свідоцтва з Едиктів

Встановлення територіальної Інквізиції проходило за процедурою Едиктів. Після того, як було видано Едикт Прощення, який заохочував єретиків відкриватися й каятися, що звичайно займало десь тридцять чи сорок днів (Рос, ст. 75), Інквізиція очищувала територію. Це починало процес звинувачення. Наступною фазою було періодичне видання Едикту Віри, який допомагав визначити типи й основні риси єресей, які необхідно було знищити. Конфесійна система потім посилила це зло. Едикт Віри був виданий у Валенсії в 1519 році Андресом де Паласіо, Інквізитором Валенсії, і був опублікований Росом. З цього Едикту можна взнати, що існував список фактів і релігійних забобон, за яким виділялися три групи людей. Першою з них були християни, які трималися т. зв. іудейських тенденцій. Другою групою були власне євреї, а третьою – мусульмани. З Едикту зрозуміло, що єресі потрапляли і всередину церкви, оскільки слова, сказані щодо Причастя, визначені у Едикті як індикатор єресі. Також Хрест, або Знак Хреста, не використовувався Сабататами. Вивчаючи Едикт, можна зробити висновок, що вони заперечували існування Душі, а також доктрини Пекла і Раю. Вони дотримувалися Суботи від заходу сонця в п’ятницю до заходу сонця в суботу, не працюючи протягом цього часу. Вони святкували день Опрісноків і Єврейську Пасху і в ці дні їли гіркі трави. Вони постилися протягом Спокути (Рос, стор. 77 і далі).

Основні погляди і звичаї євреїв були включені до списку, що включений до Едикту, таким чином, що різні системи були змішані і це ускладнювало пошук розбіжностей між ними. Вони дотримувалися законів їжі. А також ховали своїх померлих за єврейським звичаєм. Більша частина Едикту включає релігійні забобони, приписувані сектам (напр. стор. 78). Вони не визнавали Маріолатрії, і до цього додавалося єврейське відкидання Месії.

Доктрина Трансубстанціації відкидалася, оскільки вона була католицькою формою доктрини Всесутності, якою був анімізм Платона (ст. 78). Священики також були в це втягнуті й визначалися з моменту посвячення. Християни вдягалися як євреї, якщо подивитись, які тканини панували (стор. 79). Вони зустрічалися у домашніх церквах і читали Біблії не на місцевому наріччі.

Власність єретиків конфіскувалася і це, безсумнівно, підвищувало старанність занепад інквізиторів.

Рос записує відкриття Служби у Лісабоні до того, як це було зроблено у Будинку Опери. Доповіді очевидців (надруковані у Щорічному Реєстрі 1821 року) показують без сумнівів, що в підземеллях знаходили рештки людських тіл, віднесені (за написом на стіні підземелля) до 1809 року, серед яких були і рештки монахів, чий одяг було знайдено між людськими та іншими рештками, які лежали у підземеллях на різних рівнях і серед свідчень старих і недавніх вбивств, скоєних тут (Рос, стор. 84-85).

Проміжки тривалістю в три й чотири роки між арештом і винесенням вироку були загальним явищем, а в одному випадку записана перерва у чотирнадцять років. Вагітних жінок віддавали на поталу до ганебного стовпа, піддавали лайці в’язнів, за наказом Кардинала Хіменеса, виданого у 1512 році, для того щоб залякати смертю будь яких службових осіб, які продовжували зв’язки із ув’язненими. Видатки на утримання за гратами повністю мав сплатити в’язень, неважливо, протягом якого часу. Є приклад сплати боргу за чотирирічне ув’язнення монахині в Сіцілії, виправданої й звільненої у 1703 році, який сплачувався її спадкоємцями аж до 1872 року (Рос, ст. 87). Загалом, майно конфіскувалося під час арешту.

Marranos, або Нові Християни не могли бути свідками на жодному судовому процесі. Приховування імен свідків було запроваджене у тринадцятому столітті немовби для захисту слабких, за доносом яких звинувачували сильних світу цього, але скоро це стало загальною нормою, і ніхто не міг з’ясувати імена їхніх обвинувачів (Рос вірно зазначає, що навіть до 1836 року в Англії обвинувачені злодії не мали права радитись і бачити копії звинувачень, висунутих проти них). То були варварські часи, і Інквізиція була найбільшим варварством.

Європейські Інквізиції з’явилися у південній Франції у тринадцятому столітті й була скасована в Папських Землях у 1846. Між 1823 і 1846 роками 200,000 людей тільки у Папських Землях були засуджені до страти, довічного ув'язнення, вигнання чи до каторги на галерах, і ще 1,5 млн. були під наглядом (див. Малахій Мартін Занепад і Кінець Римської Церкви, стор. 254, і роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122), стор. 29). Рос показує відчай людей з самого початку тринадцятого століття на півдні Франції:

Вислухайте мене, панове! Я не єретик: я маю жінку, живу з нею у шлюбі й маю дітей; я їм м’ясо, брешу й клянуся, і я чесний християнин (Рос, стор. 90).

Заперечення елементів целібату і вегетаріанського аскетизму було необхідним, тому що Маніхейські дуалісти, відомі під назвою Катарів чи Пуритан, які шукали очищення через аскетизм, були єретичною сектою, яку з часом почали переслідувати як Валенсійців чи Сабататів. Маніхейські дуалісти відрізнялися від Валенсійців, і тому існують Катаро-Валенсійські відмінності, помічені, але невірно визначені Вебером. Сабатати продовжували дотримуватися Біблійних законів. Їхнє поклоніння було таємним, і тому його важко точно визначити. Проте ми знаємо, що вони дотримувалися закону Суботи, а повністю систему їхнього поклоніння можна визначити, розглянувши Східну гілку Сабататів.

Східноєвропейські Сабатати

Ми точно знаємо, якими були доктрини Угорської й Трансільванської церков з п’ятнадцятого до дев’ятнадцятого століть. Запис про них був зроблений д-ром Самуелем Коном, Головним Равином Будапешта, Угорщина, в роботі DIE SABBATHARIER IN SIEBENBURGEN Ihre Geschiste, Literatur, und Dogmatik, Будапешт, Верлаг фон Зінгер & Вольфер, 1894, Лейпциг, Верлаг фон Франц Вагнер. (Витяги з роботи Герхарда О’Маркса наведені в роботі Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122) на стор. 22 і далі).

Ми точно знаємо, що ця гілка Валенсійців або Сабататів була Унітарною, оскільки Франсес Давід або Давідіс помер у в’язниці в 1579 році. Кон говорить, що вони відновили справжнє й вірне християнство (Кон, стор. 8). Унітарна церква розкололася на прибічників Суботньої та Недільної служби у 1579 році. Суботня галузь під проводом Еосія була найбільш праведною.

Вони практикували хрещення дорослих.

Вони дотримувалися Субот і святих Днів, включаючи Єврейську Пасху, свято опрісноків, П’ятидесятницю, Спокуту, Свято Кущів і останнього Великого Дня, а також, що найважливіше, Нові Місяці. Сурми не включені до переліку гімнів і, вочевидь, святкувалися з гімнами Нових Місяців.

Їхні доктрини обіймали фізичне Тисячоліття тисячі років, на початку якого Христос повернеться і знов поєднає Іудеїв і Ізраїль.

Вони користувалися Божим календарем, побудованим на Нових Місяцях.

Вони вчили, що буде два воскресіння, одне до вічного життя по приході Христа, а інше до суду в кінці Тисячоліття.

Вони вчили спасінню через милосердя, але вважали, що необхідно дотримуватися й законів.

Вони вважали, що Бог кличе людей, і що світ в цілому засліплений.

Доктрина Христа була повністю субординаторсько-Унітарною (див. роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122), стор. 22).

Таким чином можна побачити, що ранні Суботні Церкви були Унітарними і дотримувалися законів Старого Завіту. Дотримання Субот було лише одним з аспектів системи їхніх вірувань, яка зосереджувалася на служінню Єдиному Справжньому Богу. У Східній Європі їх переслідували за Унітаризм навіть більше, ніж за дотримання Суботи (Франсес Давідіс вважав за краще залишитися у в'язниці, де й помер, ніж скомпрометувати Унітарну віру, незважаючи навіть на те, що Соцін, сам Унітарист, намагався переконати його змінити свій суворий Унітаризм, щоб врятувати життя). Вони не отримали статусу церкви, в той час як навіть євреї мали такий статус. Їм було заборонено доступ до друкованої преси, і це примушувало їх писати свої проповіді від руки. Інквізиція безжально придушувала цю систему, і на заході їх могли засудити навіть лише за дотримання закону Суботи.

Зріст унітаризму

З початком Реформації Унітаризм почав свій зріст, не обмежуючись лише церквами, що дотримувалися закону Суботи. Іншими словами, не всі Унітаріанці були справжніми членами Церков Бога, так само як не завжди ними були і ті, що дотримувалися закону Суботи.

Термін Унітаризм є англійським, він походить від латинського unitarius і вперше був застосований під час легалізації релігії у 1600 (Енциклопедія Релігії й Етики (ЕРЕ), стаття Унітаризм, Т. 12, стор. 519). Він створений спеціально для визначення єдності особи Бога на противагу ортодоксальній доктрині Його потрійної природи. Відповідний термін Триунітарний вперше в його сучасному значенні було використано Серветусом у 1564 р. (там же). Прикметник Унітарний іноді використовується за межами християнства (так, напр., Іслам та Іудаїзм також унітарні в своїй основі).

Грецький текст Нового Заповіту був надрукований Еразмом у 1516 році.

Те, що він випустив відому строфу про Триунітаризм, [1 Іоанна 5:7] й неприйняття ним схоластичних диспутів справило помітний вплив на велику кількість людей (ЕРЕ, там же).

Переклад Еразмом Нового Заповіту підштовхнув людей, які знали грецьку мову, розпочати вивчення посилань, на яких тримався ортодоксальний Триунітаризм. Більш важливим було те, що населенню Європи надали більше волі, а Інквізицію обмежили. Вчені почали розуміти, що Біблія не була Триунітарною, і взагалі підтримувала Унітіризм. Перший крок у виданні друкованих анти-триунітарних робіт на континенті (всупереч вченню церкви до Реформації і друкованій пресі) був зроблений у роботах Мартіна Целаріуса (1499-1564), учня Рейхліна і першого послідовника і товариша Лютера (ЕРЕ, там же, стор. 519-520). У своїй роботі de Operibus Dei він використовує термін deus щодо Христа в тому ж значенні, в якому християни можуть бути названі dei, тобто “сини Найвищого” (там же). Звернувшись до роботи Рання теологія верховенства Бога (№ 127), ми побачимо, що це положення прямо запозичене у Іренея, а також ранніх учнів апостолів і самих апостолів. Внаслідок цього склалося досить бурхливе і сучасне акадечне товариство, яке вело дебати, викликані появою роботи Сервітуса у 1531 році. У Неаполі, Спаніард Іоанн Вальдес заснував релігійну групу, яка займалася вивченням Писання аж до його смерті у 1541 році (ЕРЕ, там же, стор. 520). Зверніть увагу на ім’я: Вальдес. Здається, він був іспанським вальденсійцем, відповідно до його імені й теології (див. також роботу . Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)). У 1539 році Меланктон попереджував Сенат Венеції про розповсюдження Серветіанізму в Північній Італії (там же). Бернард Очіно (1487-1565), який належав до цієї групи, повільно пройшов через Швейцарію до Лондона і служив у якості одного із Мандрівників Церкви (1550-1553), поки вона не була зруйнована королевою Марією під час її спроби реставрації католицтва. Очіно був змушений переїхати до Цюріха, і потім переїхав до Польщі, де й приєднався до анти-Триунітаріанців. Кетрін Вогель, дружину ювеліра, було спалено у віці 80 років у 1539 році у Кракові за віру в “існування одного Бога, що створив видимий і невидимий світ, якого не може осягнути людський розум” (там же). Цей рух існував у Європі в часи, які ми називаємо Триунітарною ерою. Анти-Триунітарний рух демонструє також другий синод реформованої церкви у 1556 році, а також у 1558, коли його головою став П’єдмонтез Георг Бландрата. Голандські анабабтисти, яких очолював Девід Джоріс Дельфський, також були Унітіріанцями. Цих унітаріанців також називали протестантами. ЕРЕ говорить, що:

Тисячі протестантів з Німеччини, Ельзасу і Нижніх Земель емігрували до Англії в правління Генріха VIII, і Церква Мандрівників у часи Едварда VI включала також французів, валійців, італійців та іспанців (ЕРЕ, там же, стор. 520).

Ці люди шукали притулок у Англії за допомогою унітарної церкви. Це була справжня церква Бога. Англія стала більш відкритою для виразу загальної думки з п’ятнадцятого століття завдяки публікаціям єпископа Чеширського Річарда Пікока. В цей час відділилися анабаптисти і лоларди.

28 грудня 1548 року священик на ім’я Джон Асетон проголошував перед Кранмером жахливі єресі про те, що “Святий Дух не є Богом, він лише певна сила Батька”, і що “Ісус Христос, яким була вагітна Діва Марія, був святим пророком…але не був справжнім сущим Богом”. В квітні того ж року було призначено комісію для пошуку анабаптистів, єретиків, а також тих, хтонехтує Загальними Молитвами. В травні цією комісією було притягнуто велику кількість лондонських торговців (ЕРЕ, там же).

Вони були унітаристами. Ні Біунітаризм, ані Дітеізм не викривалися і не переслідувалися протягом цієї фази існування церкви. Це не було доктриною. Хірург Джордж ван Парріс з Майнца був покараний у 1551 році за те, що він стверджував, що єдиним Богом є Бог-Отець, і що Христос – це не зовсім Бог (ЕРЕ). Унітарний рух у Польщі в той час, коли туди прийшов Бландрата, уже ввійшов до протестантського синоду, але був виключений через сім років. Вони відмовлялися називатися іменем іншим, ніж Християни (ЕРЕ, там же). Фауст Соцін (1539-1604), племінник Лелія Соціна (1525-1562) із Сієни, товариша Кальвіна і Меланктона, відвідав Англію і помандрував до Польщі. Він відвідав Бландрату в Трансильванії в 1578 році, сперечаючись з Френсісом Давідом, який відкидав усі форми культів Христа. Він оселився у Польщі в 1579 році. Соцініанці названі за його ім’ям. Проте вони надовго випередили його там, оскільки були частиною церкви, яку ми розуміємо як Вальденсійську. Цей аспект висвітлено у роботі Соціанізм, Аріанізм і Унітаризм (№ 185).

 

Польська унітарна церква переслідувалася аж до занепаду католицькою церквою (див. ЕРЕ). Соцін допускав застосування терміну Бог до Христа у підлеглому значенні. Насправді ж, це був зміст, під яким розумів Христа Іреней, як це зазначено у роботі Рання теологія верховенства Бога (№ 127).

 

Франсес Давід (або Давідіс) угорської церкви в Трансильванії був ув’язнений у фортеці Дева за те, що він відмовлявся від молитов чи культів, присвячених Христу. Він помер там же у листопаді 1579 року. Ми знаємо з добре задокументованої історії його наступників, з Еосіона, що вони не тільки були унітаристами, але й дотримувалися Суботи, Нових місяців і Святих Днів. Свято Сурм відмічалося гімном, як Новий Місяць, і гімни Новим Місяцям були більш важливими за спеціальні гімни до свята Сурм (див. роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)).

 

Назва Unitarius вперше була використана Меліусом і з’явилася в документі вперше у 1600 році в декреті Синоду Лексфальви. Формально воно було прийняте церквою у 1638 році. Угорські церкви переслідувалися ще протягом двох століть після цього, і їхнє майно конфіскувалося. На початку цього століття їхні нащадки мали 140 церков між Зеклерів у Трансильванії, і декілька в Угорщині. Книга їхніх гімнів від 1865 не передбачала поклоніння Христу (ЕРЕ, там же). Справжні й чесні залишки цієї церкви – закарпатці, які все ще є унітаристами і дотримуються закону Суботи.

Зріст унітаризму в Англії почався з бажання відновити справжню апостольську віру. Для кращих представників англійської нації, що Новий Заповіт дув не Триунітарним, а Унітарним, і ці люди практично започаткували дійсне вчення церкви. Початок був, можливо, покладений Річардом Хукером (1553-1600) і Джоном Хейлсом (1584-1656). Обмеження поняття таїнств главенства Бога лише Писанням стало основним результатом. Роботи Вільяма Чілінгворта (1602-1644) були центром цього результату. На Чілінгворта впливав Лорд Фалькланд, перший унітарист. Роботи Гроція нічого не говорять про потрійну природу Бога і (згідно з Стефаном Наєм в його Короткій Історії Унітаристів, яких також називають Соцініанцями, Лондон, 1678) говорять проте, що він тлумачів ці роботи з точки зору Унітаристів, або згідно з поглядами Соціанців (ЕРЕ, стор. 522).

Пол Бест (1590-1657) був навернутий в унітаризм під час своєї подорожі до Польщі. На Мілтона також впливали трансильванські унітаристи (див. Aereopagitica, Лондон, 1644 – посилання з ЕРЕ, там же). Збори в Кентебері і Йорку в червні 1640 року заборонили ввезення унітаристських (соцініанських) книжок, і Парламент у 1648 році визнав заперечення триєдинства Бога злочином, що карається смертю. Проте Джон Бідль (1616-1662), якого часто називають батьком Англійського унітаризму, опублікував Туофолдський Катехізис Писання у 1654 році. Унітаризм став загальним явищем у Англії в сімнадцятому столітті. Проф. Броновскі у телециклі Сходження людини, навіть припускає, що індустріальна революція була продуктом унітарних мислителів. Не зважаючи на ув’язнення і вислання на Сціллійські острови (1654-1658), Бідль збирав послідовників. Смерть Бідля у 1662 році й Акт Єдинства перешкодили перетворенню руху на організацію поклоніння. Проте, детальне вивчення Писання призвело до того, що усі великі мислителі того часу заперечували Триунітаризм. До них входив і Мілтон. Томас Фірмін (1632-1697), багатий торговець підтримував літературу в 1691-1705 рр. Парламент намагався заборонити це. Проте, великі філософи також входили на цей шлях, як, наприклад, Джон Лок (1632-1704). Сер Ісаак Ньютон також увійшов до унітаризму за Мілтоном після вивчення Писання. За цими великими мислителями пішов Уільям Уістон (1672-1752), який став лукіанським професором у Кембріджі після Ньютона у 1703 році й був звільнений з посади у 1710 році за проповідування унітаризму. Трактат Семюела Кларка (1675-1729) Доктрина Потрійності у Писанні також відіграв важливу роль у висвітленні цього питання. Заперечення спів-вічності сина вперше було зроблене саме у цій роботі, яка представила квазі-бінітарну позицію. Коли у 1786 році було відкрито Манчестерську Академію (пізніше Манчестерський Коледж Оксфорд), її першим ректором став Томас Барн, унітарій

Пресвітеріанський коледж у Кармартені продовжив ряд академій, перша з яких була заснована Семюелом Джонсом. Колишнім членом наукового товариства Ісусівського Коледжа Оксфорд, і одним з 2000 священиків, вигнаних у 1662 році (ЕРЕ, стор. 523).

Унітарієм також був Джозеф Прістлі (1733-1804). Його товариш Теофіл Ліндсей (1723-1808), вікарій Катеріку на р. Тіз відмовився від посади після невдалої петиції до Парламенту, і відкрив унітарну часовню на Есекс Стріт у Стренді в 1774 році. Це була перша відкрита за довгі роки, можливо, навіть з часів заборони Церкви Мандрівників.

В ній служили тільки Англіканську літургію, пристосовану тільки для служіння Отцю. Призначення Томаса Белшама (1750-1829) у 1789 році на посаду Біблійного наставника коледжу Хекні просунуло унітарну справу простим відкриванням Писань для вивчення. Це було зроблене через Унітарне Товариство просування Християнського знання і Практики Чеснот шляхом Розповсюдження Книжок. Його очолювали Ліндсей, Прістлі й Белшам. Відміна у 1813 році завдяки зусиллям Уільяма Сміта (1756-1835), військового поліцейського Норвіча і діда Флоренса Найтінгейла статей Акту Терпимості, що робили унітаризм незаконним, підтвердило наступ унітаризму. Унітаризм цих людей заперечував також доктрину Душі (див. ЕРЕ, стор. 524). Унітарними ідеями Томаса Саутвуда Сміта (1788-1861) захопилися також Байрон, Мор, Вордсворс і Краббе.

Сміт перейняв ці ідеї в одного з капеланів Кромвеля (ЕРЕ, там же). Юридичні баталії вісімнадцятого століття розкололи зміни на місцях в законі про кредити церкви. Що також мало великий вплив на організацію унітарних церков.

Сучасний унітаризм, як, наприклад, той, який висунув Джеймс Мартіне (1805-1900) і сучасна школа порушують месіанські функції Ісуса Христа і базується не тільки на Писанні, але й на причинній інтерпретації Писання. Його викладення реконструкції Тобінгена початків Християнства, опубліковане у Вестмінстерському огляді, до якого звертається ЕРЕ, є важливим, оскільки це є доказом узагальнення людського духу з Божим. Радикальний Унітаризм помилково намагається заперечити існування Христа до втілення.

Джон Джеймс Тейлор (1797-1869) зробив перше формальне обговорення Іоаннівського питання в Англії у його Намаганні пересвідчитися у характері Четвертого Євангелія (Лондон, 1867). Велика кількість вчених просили перевірити текст і Новий Заповіт, і до лав Коректорів Біблії було запрошено Джорджа Ванса Сміта. Вчений-унітарист Джеймс Драммонд (1835-1918), здібний теолог, написав визначні роботи Єврейський Месія (1877), Люблячий Іудеїв (1888) і Дослідження Характеру й Авторства Четвертого Євангелія (1903). Джон Реллі Берд (1800-1876) проклав шлях до сучасних біблійних словників, видавши свій Народний Біблійний Словник. Також відомими унітаріями були Едгар Тейлор, Семюел Шарп, Х А Брайт, Вільям Ретбон Грег, Френсіс Вільям Ньюмен, Франц Пауер Коб, Ральф Вальдо Емерсон, Теодор Паркер і Макс Міллер. ЕРЕ надає також інформацію про церкви і розповсюдження. Деякі з сучасних мислителів, вивчаючи Біблію на предмет відсутності у ній Грецької теології Александрійської й Кападокійської школ, визначили унітаризм як справжню Біблійну систему.

 

 

 

Рух Баптистів Сьомого Дня

Сабатарійські Унітарії з’являються в Англії у сімнадцятому столітті, хоча, здається, деякі з них існували й набагато раніше. Біблійна теологія була основою Траскітського руху, заснованого Джоном Траском біля 1616 року в Лондоні. Гамлет Джексон приніс дотримання Суботи до цієї групи через вивчення Біблії. Літературна інтерпретація Писання привела також цю групу Пуритан до дотримання законів їжі, викладених у Левіті. Вважається, що його послідовники сформували ядро Сабатарійської Баптистської церкви у Міл Ярді, хоча деякі вважають, що вона походить з більш ранніх рухів. Церква стала відомою в 1661 році завдяки проповіді П’ятої Монархії, яку написав Джон Джеймс, який був засуджений за зраду. На церкву мала вплив не тільки Єврейська синагога у Амстердамі, але й відомий месіанський рух Сабетая Зуі. Церква, як і більшість Баптистів того часу, була Унітарною, як це зазначає Едвард Елуол на початку вісімнадцятого століття. Біблійний календар і святкування Єврейської Пасхи 14 Нісана продовжується й сьогодні, проте зі смертю Пастора Альборна Піта унітарні свідки почали занепадати (з 1992 року).

Хоча немає достатньо історичних доказів, схоже, що більшість, якщо не всі ранні церкви Баптистів Сьомого Дня в Англії були також унітарними. Першим явним виключенням була церква в Піннер Хол, заснована Франком Бампфілдом в 1676 році. Церква притримувалася Кальвіністських поглядів, і, хоча Бампфілд був не зовсім Триунітарієм, він точно не був унітарієм. Злиття відокремлених і загальних Баптистів затьмарило виділення унітарних коренів сабатарійських Баптистів. Триунітарії швидше створили викладення вірувань, тому документи не відбивають стійкість позицій унітаріїв. Унітарії тихо ігнорували викладення вірувань. Насправді ж Міл Ярд на сьогодні не сприймає нічого, крім десятьох заповідей і кількох текстів з Нового Заповіту (Баптисти Сьомого Дня в Європі й Америці, Том 1, Американське Товариство Суботніх Трактатів, Плейнфілд, Нью Джерсі, 1910, стор. 25-113).

Це є головною, фундаментальною помилкою Баптистів Сьомого Дня. Через їхню неспроможність створити детальне викладення вірувань, вони не можуть публікувати адекватні роботи. Таким чином, створення деталізованого викладення і його поширення неможливе. Їм не вдалося забезпечити більшість релігійних свобод і розвинути здорове навчання природі Бога.

Унітаризм і Дотримання Суботи

Ранній унітаризм майже без виключень супроводжувався дотриманням закону Суботи, оскільки обидва вони пішли від Біблійного буквалізму. Триунітаризм ніколи не супроводжувався дотриманням Субот, аж до Реформації. Після Реформації з’явилися Триунітарії, що дотримувалися закону суботи, і унітарії, які провадили недільну службу, але це не стало правилом. Сучасний Унітаризм, що передбачає недільні служби, є хибним, як і будь-яка інша недільна система.

В Азії

Дотримання закону Суботи в Азії в основному не було триунітарним до того часу, поки Єзуїти не розпочали там місіонерську роботу. Несторіанці й африканські місіонери (див. роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)), просунули ранню церкву в Персію, Індію, а далі і в Китай. Унітаризм з дотриманням Суботи являв серйозну загрозу Буддизму і був заборонений останнім. Церкви, що передбачали дотримання закону Суботи, в Азії були також, як правило, унітарними. Вони додержувалися законів їжі й не визнавали сповідь і чистилище. Підрозділи цих церков походили, в основному, з рад Константинополя й Халкедонії.

Китайці використовували християнську систему протягом тривалого часу, і, як і в інших місцевостях, дотримання Суботи було ознакою біблійного буквалізму. У 781 році воно було вже добре розвинутий (див. роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)). Дотримання Суботи існувало в Китаї й під час Тайпіньського Повстання в 1850 році (там же).

Досвід США

Церкви Бога, що дотримуються правила Суботи, в США добре задокументовані й не будуть висвітлюватися тут. Церкви бога з’явилися з англійської церковної системи, з європейським впливом.

Адвентизм Сьомого Дня

Рух Адвентистів Сьомого Дня був в основному й офіційно унітарним до 1931 року, коли помер Урія Сміт. Але офіційне прийняття прийшло через деякий час і походило з духовенства. Унітарнимими мислителями адвентистів були Джеймс Уайт, Р Ф Коттрели старший і молодший, Д Т Борде до того, як він полишив посаду, Д М Кенрайт, І Н Ендрюс, Лафборо, Джон Маттесон, А К Борде, А Т Джонс, В В Прескот і Урія Сміт.

Іншими Адвентистськими рухами були:

Євангелічні адвентисти; і

 

 

Християни Приходу

Усі вони мали помилкове уявлення про природу воскресіння й суду. Останні дві церкви були буквалістама-Міленіаністами і дотримувалися біблійних текстів, в той час як Адвентисти сьомого Дня наслідували небесний Міленіанізм.

Адвентизм офіційно був в основному унітарним до 1931 року, коли вплив Урії Сміта припинився і Триунітарії, які протягом довгого часу існували всередині цієї церкви, почали захоплювати контроль. Наступники Урії Сміта затаврували його як Аріанця.

Елен Д Уайт був одним з перших серед тих, хто впровадив концепції триунітаризму в Адвентизм Сьомого Дня у його роботі Вимога Віків (1898, стор. 530), судячи з усього нередагованій і суперечній точним поглядам церкви (згідно з промовою М Л Андерсен Дух Пророцтва від 30 листопада 1948 року).

Були й інші подібні адвентистські школи.

М Л Андерсен (див.) говорить, що вони вважали, що це редакторська помилка, але він прибув, щоб поговорити з нею і дізнатися, чи це насправді так. Він не говорив цього до 1948 року. Маючи на увазі думки і доктрини старійшин церкви до 1931 року, цей текст вважали підробкою редактора. Християнське Поєднання, з якого прийшов Джеймс Уайт, було унітарним. Вони кінець кінцем об’єдналися з іншими щоб створити Об’єднану Церкву Христа. Їхні доктрини були навіть більш біблійними, ніж доктрини Унітарної Універсальної Церкви. Ця церква насправді не має відношення до доктрин унітарного субординаторизму Суботніх церков.

Адвентистська Церква була унітарною, або, як адвентисти кажуть зараз, Аріанською, до 1931 року. Однак, Аріанство, за визначенням Триунітарієв, проголошує Дух творінням сина. Ця доктрина може бути впровадженням ранніх триунітарієв, оскільки у коментарях Арія такої доктрини ми не бачимо. Проте, Аріанство, за визначенням триунітарієв, не є біблійним унітаризмом і не є доктриною, якої дотримувався Сміт чи будь яка церква нашого часу, включаючи Церкву Бога (сьомого Дня) або інші піднаступницькі церкви.

Важливо зазначити, що віросповідання Адвентистів Сьомого Дня стало офіційно триунітарним тільки після публікації Питань Доктрини у 1958 році. Андерсен написав серію листів на захист цієї останньої зміни. Тобто, був перехідний період 1931-1958 років. Викладення Вірувань французьких адвентистів у 1931 році все ще було унітарним, згідно з копією Церковного Підручника цього року, яким володіє Др. Томас Макелвін, який навчався у адвентистській семінарії у Франції в 1968-1973 роках. Він зазначив у коментарях до цієї роботи, що семінарія була триунітарною, але релігійні братства були все ще унітарними.

Адвентистський рух ранніх 1800-х (1842-1844) характеризувався тим, що велика кількість триунітарієв дотримувалася Суботи. Деякі з них ніколи насправді й не відмовлялися від триунітарної моделі, і це виявилося фатальним для справжньої ранньої адвентистської системи після смерті Сміта у 1931 році, коли контроль за адвентистським рухом отримали триунітарії, в основному завдяки бажанню духовенства. Бажання приєднатися до Американського Протестантизму також було не останнім фактором. Це також призвело до Бінітаризму в Церквах Бога у двадцятому столітті, а отже до багатьох помилок і розподілів у сучасній системі.

Церква Бога (Сьомого Дня)

Церква Бога (Сьомого Дня) була Біблійною Унітарною церквою, що дотримувалася Суботи, дотримування Святих Днів у якій не було правилом, але все ж було відомим у деяких місцевостях (напр., у Чилі).

Зараз вона руйнується членами її ж духовенства-триунітаріями, і, мабуть, також піддасться силі голосу її членів, які, на відміну від духовенства, врятують її від швидкої капітуляції, яку ми бачили у Всесвітній Церкві Бога. У 1997 році Церква Бога (Сьомого Дня) проголосила себе Біунітарною.

Всесвітня Церква Бога (колишня Радіо Церква Бога)

Герберт Армстронг почав писати для журналу Церкви Бога (Сьомого Дня) Прибічник Біблії з 1927 року. Він розпочав пастирську діяльність на початку 1930-х, але був у реєстрі Церкви Бога (Сьомого Дня) приблизно до 1940 року. Він був за проголошення триунітаризму в адвентистському русі, але не мав до нього відношення.

Теологія Всесвітньої Церкви Бога була Двобожною і нагадувала, але не повторювала, єресь Маратонія після скинення й смерті Македонія за наказом Ради Константинополя в 381 р. н. е. Вони розрізнялися у розумінні природи Святого Духа, але визнавали двох Богів. Все це було визначено неясно, і тому в лавах Всесвітньої Церкви Бога було багато унітаріїв тільки через невизначеність напрямку Біблійної аналогії, яка виводила структуру Бога з єдиного Елоаха.

Після занепаду Всесвітньої Церкви Бога залишилося багато церковних груп з неясно визначеними доктринами главенства Бога і більшості інших пунктів. Багато з них фактично є Дітеїстами, оскільки вірять у двох Богів ab orgine.Деякі проголосили Біунітарну структуру, але мають дуже слабке її теологічне обгрунтування. Усі групи дотримуються Святих Днів. Щонайменше дві групи дотримуються Нових Місяців.

Християнські Церкви Бога

Християнські Церкви Бога – це церква, що дотримується Субот і усіх аспектів ранньої церковної системи, включно з біблійним унітарним главенством Бога. Вона має філії у неангломовних країнах, які носять таку ж назву, але перекладену мовою країни місцезнаходження.

Свідки Єгови

Свідки Єгови є унітарною церквою, яка не розуміє чи не дотримується Субот, Нових Місяців чи Свят врожаю. Отже, їм не вистачає основних ознак обраних, перерахованих у цій роботі.

Завершення

Дотримання Суботи є ознакою Церкви бога. Але це не головна її ознака. Головною ознакою є главенство Бога. Це біблійна унітарна структура. Хрещення є другим знаком, а сприйняття Святого Духа є внутрішньою печаткою. Зовнішніми ознаками є дотримання Суботи й Господньої вечері/Єврейської пасхи, які є ознаками Божих законів. За ними йдуть Нові Місяці й Святі Дні. Святкування Субот великими масами людей не допускається, оскільки це є ідолопоклонством.

Цитата Єзекиль 20:16-20

Забруднення ідеї Суботи походить від ідолопоклонства. Суботні свята включають усі дні, що крім них призначені для поклоніння Богу згідно з Його календарем, який базується на вірному обліку Нових Місяців. Бог карає народ, який не славить його і не дотримується його законів.

Цитата Єзекиль 20:21-24

Дотримання Субот є невід’ємною ознакою виконання першої заповіді й закону. Народ несе кару за недотримання усіх аспектів законів Бога. Обрані твердо дотримувалися справжньої віри до дев’ятнадцятого й двадцятого століть, коли центральне місце Єдиного Справжнього Бога у поклонінні й розуміння главенства Бога було заперечена протестантами.

Таблиця Доктрин Церков Бога

Церква/

Доктрина

Главенство

Бога

Організаційна структура Хрещення Дотримання Суботи Нові Місяці Святі Дні Господня Вечеря/ Єврейська Пасха Закони їжі
Павло-ефесійська, 30 р. н. е. Біблійна Унітарна Пресвітеріанська й квазі-Єпископаліанська Доросле Хрещення Дотримання Суботи Дотримувала Нові Місяці Дотримувалася Святих Днів Кватро-Деціманська Так
Смірна-Ліонська (2-9 ст.) Біблійна Унітарна Пресвітеріанська й квазі-Єпископаліанська Доросле Хрещення Дотримання Суботи Дотримувала Нові Місяці Дотримувалася Святих Днів Кватро-Деціманська Так
Павликіанська (4-10 ст.) Біблійна Унітарна Квазі-військова Доросле Хрещення Дотримання Суботи Важко точно зазначити Дотримувалася Святих Днів Кватро-Деціманська Так
Франко-Іспанські Валенсійці або Сабатати (Альбігойці 9-15 ст.) Біблійна Унітарна У Франції Єпископаліанська не ієрархічна, в Іспанії Пресвітеріанська Доросле Хрещення Дотримання Суботи Поклоніння приховувалось протягом переслідувань Дотримувалася Святих Днів Кватро-Деціманська Так
Центральні Дореформаторські Вальденсійські Сабатати Біблійна Унітарна Пресвітеріанська, рада мирян, синод рівних Доросле Хрещення Дотримання Суботи Поклоніння приховувалось протягом переслідувань Дотримувалася Святих Днів Кватро-Деціманська Так
Центральні постреформаторські Вальденсійці (16 ст. і далі) Квази-унітарна Змішана до занепаду Доросле Хрещення Перейшли на недільні богослужіння після Реформації Ні Ні Пасха (П’ятничне розп’яття, Недільне воскресіння) Ні
Східноєвропейські Сабатати (11 ст. і далі) Біблійна Унітарна Пресвітеріанська на територіальній основі Доросле Хрещення Дотримання Суботи (у 1579 відокремились ті, хто дотримував неділі) Дотримувала Нові Місяці Так Кватро-Деціманська Так
Дореформаторські Анабаптисти/ Лолларди (9 ст. й далі) Біблійна Унітарна Пресвітеріанська, розпад у 15 ст. Доросле Хрещення Дотримання Суботи (у 1579 відокремилися ті, хто дотримував неділі) Немає письмових свідчень Дотримувалися Альбігойські Дореформатори Кватро-Деціманська Так
Постреформаторські баптисти Змішана (Рання Баптистська Унітарна Сьомого Дня) Змішана Доросле Хрещення Змішана Ні. Деякі Баптисти Сьомого Дня зараз дотримуються Свят Врожаю Немає письмових свідчень Багато хто святкує Пасху Змішане
Американські баптисти (17 ст. і далі) Змішана Змішана Доросле Хрещення Змішана Ні Немає письмових свідчень Багато хто святкує Пасху Змішане
Адвентисти Сьомого Дня (19 ст. і далі) Унітарна до прийняття триунітаризму в 1931-1958 після смерті Урії Сміта Конституційна Пресвітеріанська Доросле Хрещення Дотримання Суботи Ні Приймають, але не дотримують Пасха (П’ятничне розп’яття) з розпаду Церкви Бога (Сьомого Дня) Так
Церква Бога (Сьомого Дня) Унітарна (зараз в процесі зміни) Конституційна Пресвітеріанська Доросле Хрещення Дотримання Суботи Ні В деяких місцевостях Кватро-Деціманська Так
Всесвітня Церква Бога (колишня Радіо Церква Бога) Унітарна з Церквою Бога (Сьомого Дня) через розподіл і до 1955 року. Погано визначена змішана Унітарна/Дітеістська/Біунітарна до 1994 року. Багато відгалужень Конституційна Пресвітеріанська з розпаду Церкви Бога (Сьомого Дня). Конституція й голосування незаконно призупинені. Зараз у більшості відділів існує корпоративна ієрархія Доросле Хрещення Дотримання Суботи до 1996, коли перейшли на недільні служби. Філії дотримуються Субот Ні. Протягом невеликого проміжку часу на Новий Місяць провадилися помилкові вивчення Біблії Так. Ніколи не дотримували в’язання снопів Квазі-Кватро-Деціманська за Єврейським календарем з невірною датою Єврейської Пасхи. У 1996 році на деяких територіях не дотримувалася Так
Християнські Церкви Бога Біблійна Унітарна Конституційна Пресвітеріанська Доросле Хрещення Дотримання Суботи Дотримує Нові Місяці Дотримується Святих Днів Кватро-Деціманська Так

 

 

Додаток

 

 

Традиційне викладення раннього Анти-триунітаризму і Унітаризму

У розділі 150 ІІ Тому Шафф говорить про класи анти-триунітаріїв, в числі яких він приписує до першого класу Алогія, Теодота, Артемона і Павла Самостатського. На стор. 572 він говорить, що:

Ці Анти –Триунітарії носять загальну назву Монархійці (від Monarchia) або Унітаріанці завдяки значенню, яке вони надають числовій персональній єдності головування Бога.

Але ми маємо виділити всередині них два протилежні класи: раціоналістів, або динамічних монархійців, які відкидали божественість Христа або пояснювали його не більш як просто “силу” [dunamis]; і патріпасіанців, або модалістичних Монархійців, які визначали Сина разом з Отцем і визнавали в основному тільки модальну потрійність, тобто що це три види воскресіння, але не наявність трьох окремих осіб.

Перша форма цієї єресі, яка існує в складі абстрактного Єврейського монотеізму, розділила божество й людину, і дещо піднялося над Ебіонізмом. Після поразки всередині церкви ця єресь зросла поза її межами у ще більших масштабах, як лицемірне воскресіння, і мало великий успіх у Мусульманстві, яке можна назвати псевдо-Єврейським і псевдо-Християнським унітаризмом Сходу.

Друга форма пішла від Найвищої концепції божественості Христа, але у певній частині й від пантеістичних народів, які наблизилися до гностичного доцетизму.

Перша з них відкидала божественість Христа, інша – достоїнство Отця, проте друга була більш мудрою й християнською, і, відповідно, мала більше прихильників.

Необхідно також пам’ятати, що Шафф є триунітарієм, і тому він заперечує погляди сутності теології, яка суперечить його світогляду. Його оцінка, як ми бачимо, не є компетентною. Шафф на стор. 573 говорить, що усі Монархійці бачили у Христі звичайну людину, наповнену божественою силою, але розуміли цю силу як його дієву сутність, не тільки з моменту хрещення, згідно з ебіонітським поглядом, але з самого початку; і приймали його надприродне народження Святим Духом. Він потім викладає список цих класів, Алогія, Теодота. Молодший Теодот вважав Мельчезидека посередником між Богом і ангелами, над Христом, який був посередником між Богом і людьми (Шафф, стор. 574). Його послідовники називалися Мельчедекіанці. Шафф продовжує свій список Артемонітами, які заперечували божественість Христа і використовували ідеї Аристотеля й Евкліда для того, щоб відкидати чудеса і були проти використання Платонізму при тлумачення Євангелія.

Шафф також згадує Павла Самостатського, єпископа Антіохії з 260 року, як найбільш відомого раціоналіста-унітарія.

 

Він відкидав особистість Логоса і Святого Духа і вважав їх просто силами Божими, як розум і розсуд у людини; але припускав, що Логос був присутнім у Христі більше, ніж у будь-якому попередньому посланці Бога, і навчав, як пізніше Соціанці, поступовому піднесенню Христа, завдяки його власному духовному розвитку, до божественого сану. Він погоджувався, що Христос був безгрішним, узяв на себе гріхи наших предків і став Спасителем людства (там же).

Шафф вважає, що ці типи Християн існують і зараз в особі Самостатів, Павліаністів, Савеліанців. Проте, тут він робить помилку, змішуючи під терміном Монархіанці велику кількість груп, проти змішування яких попереджує ЕРЕ (див. статтю Монархіанство), оскільки це змінює сутність обговорюваної теми.

До другого класу анти-триунітаріїв Шафф вносить Праксея, Ноета, Каліста й Беріла. Здається, у цьому випадку виникає суперечність між Папою Хью і авторами ЕРЕ з одного боку, і Шаффом з іншого. Монархіанство, у його класичному значенні, походить від Патріпасіанців через Ноета, і Савеліанці є їхніми послідовниками. Проте Шафф виносить Савеліанців окремо у частині 152. Для того, щоб показати помилки Монархіанства і позицію Іполіта, його робота цитується у статті Рання Теологія Главенства Бога (№ 127). Вони вважали, що єдиний вищий Бог за його власною волею і актом самообмеження став людиною, таким чином Син – це втілений Отець (Шафф, стор. 576). Досить незвичайним є той факт, що відомості про Монархіанство можна знайти лише у Триунітаризмі, де доктрини Монархіанства і Циркумінцесії визначають відношення главенства Бога.

Афанасій вважає, що Савеліанство походить від стоїцизму і часто повторюється. Савелій вів диспути про різницю між монадою і тріадою в божественій природі. Тим самим одкровення Отця почалося не з творіння, що передувало Триунітарному одкровенню, а з дарування закону. Одкровення Сина почалося з Втілення і закінчилося Вознесінням. Одкровення Святого Духа почалося з надихання і продовжується у духовному відродженні й освяченні. Він ілюструє триунітарні відносини, порівнюючи Отця з диском Сонця, Сина з його світлом, а Святий Дух – з теплом (див. також аналогію зі свічкою у сучасному Триунітаризмі). Він заперечує постійність проявлення Отця, так само як Сина і Святого Духа. Він створює три часових явища, які завершили місію, і повертається до абстрактної монади (див. Шафф, там же, стор. 581-583 доктрина). Ця система знову з’явиться у русі Нової Ери як Теологія Розвитку. Вона є протилежною Субординаторизму, якому християни–унітарії, унітарії реформації й ми навчилися в апостолів і раннях християн.

Шафф не був зовсім чесним, коли говорив про ранні нетриунітарні доктрини. Він використовує термін анти-триунітаризм, але має на увазі триунітарну доктрину, хоча вона не була такою. Трійця не була сформульована аж до Ради в Константинополі у 381 році й не закріплена до 451 року, коли велика кількість відомих церков відділилися від Триунітаріїв. Він не згадує ні ці церкви, ні теологію Ранніх Апологетів, які були унітаристами-субординатористами. Іреней важливий для нас тому, що за його описами ми можемо найближче підійти до теології Іоанна й Полікарпа. Триунітарні історії, як католицькі, так і протестантські, нечасто згадують про теології, які їх спростовували. Шафф використовує термін Унінаризм у його найзагальнішому розширеному значенні, прийнятому Триунітаріями, для того щоб приховати справжні суперечки між двома партіями з п’ятнадцятого століття. Під загальну назву Унітарії Триунітарії намагаються підвести суміш Модалістів або Монархіанців з їхніми попередниками, Патріпасіанцями, разом з Адопціоністами, Мельчізедекіанцями, а також Євреями й Мусульманами, разом з християнськими унітаріями, від яких власне походить цей термін. Більш правильним було б розглядати їх як монотеїстів, а унітаріїв як підрозділ монотеїзму. Проте, це, звичайно, виключило б з ряду триунітаріїв, і тому такий поділ не використовується.

 

 

CONCORDIAS

HECHAS, Y FIRMA-

das entre la jurifdicion Real, y

el Santo Oficio de la

lnquificion.

 

 

Домовленість щодо близьких інквізиторів

 

Валенсія, 1568 (колекція автора)

 

Ми, Доктор Андрес де Паласіо, Інквізитор проти єресей і спотворення апостолів міста і королівства Валенсії, і т. ін.

Всім вірним християнам, чоловікам і жінкам, капеланам, священикам і ченцям усіх станів, достоїнства і ступенів; ваша увага до цього послання стане запорукою спасіння Господа нашого Ісуса Христа, справжнього спасіння; той, хто знає це, через посередництво інших едиктів і вироків Преподобних інквізиторів, наших попередників, мають з’являтися перед ними, протягом певного періоду, і розповідати й підтверджувати про те, чи бачили, взнали або почули вони, чи не говорить чи говорила особа чи група осіб, як живі, так і вже померлі, щось проти Святої Католицької Віри; розвивала й дотримувалася закону Мойсея чи Магометан, або їхніх звичаїв і церемоній; або скоїли різні єретичні злочини; дотримуються П'ятничних вечорів і Субот, змінюють білизну на чисту по суботах і носять кращий одяг, ніж у інші дні; готують у п’ятницю їжу на суботу, тушить м’ясо на малому вогні; не працює у п’ятницю ввечері й у суботу так, як в інші дні; хто розпалює вогонь у чистих лампах з новим гнотом у п’ятницю ввечері; застилає ліжко новою білизною і замінює серветки на столах; святкує день опрісноків, їсть опрісноки, сельдерей і гіркі трави, дотримується піст прощення (День Спокути), коли вони не вживають їжі протягом усього дня до першої зірки, коли вони вибачають одне одного і закінчують піст; і таким же чином дотримуються постів Цариці Естер, посту на згадку зруйнування першого й другого храмів, роцесена; хто молиться згідно з законом Мойсея, стоячи перед стіною, хитаючись вперед і назад, роблячи кілька кроків назад; хто дає гроші на масло до єврейського храму або іншого потаємного місця поклоніння; хто ріже птицю за Єврейським законом і утримується від споживання від споживання овець чи іншої тварини, які є трефними, хто не бажає споживати солону свинину, зайців, кролів, равликів або рибу без луски; хто купає тіла померлих і ховає їх у незайманій землі згідно з єврейським звичаєм; хто будинку печалі не їсть м’яса, а лише рибу і круті яйця, сидячи за низькими столами; хто, готуючи хліб, відділяє шматки тіста й кидає їх у вогонь; хто є обрізаним, або знає когось обрізаного; хто викликає демонів, і віддає їм шану як Богу; хто говорить, що закон Мойсея вірний і принесе спасіння; хто дотримується багатьох інших подібних звичаїв і церемоній; хто говорить, що Господь наш Ісус Христос не був справжнім Месією, обіцяним у Писанні, ні справжнім Богом, ні Сином Божим; хто заперечує, що вин загинув для спасіння людства; заперечує воскресіння й вознесіння його на небеса; і говорить, що Пані наша Діва Марія не була Божою матір’ю або дівою до народження й після нього, хто говорить і підтверджує багато інших подібних єретичних помилок; хто стверджує, що те, у чому вони зізналися перед інквізиторами, неправда; хто знімає свій покаянний одяг, і ні залишаються у в’язниці, ні здійснюють каяття, покладеного на них; хто говорить ганебні речі про нашу святу Католицьку Віру і про посадових осіб інквізиції; або хто намагається переконати поганина, який збирається вступити у християнство, не робити цього; хто стверджує, що Святе Причастя на олтарі не є справжнім тілом Спасителя нашого Ісуса Христа, і що бог не може бути всюдисущим; або священик, який дотримується цих проклятих поглядів, який читає й святкує месу, не говорячи святих слів освячення; говорить і вірить, що закон Магомета і його звичаї й церемонії є вірними і принесуть спасіння; хто стверджує, що життя – це не більше ніж народження і смерть, і що немає пекла ані раю; хто говорить, що лихварство не є гріхом; якщо чоловік, що вже одружений, одружується знов, або жінка за життя свого чоловіка знову йде заміж; якщо хтось знає когось, хто дотримується єврейських звичаїв, і дають імена своїм дітям у сьому ніч після народження, поклавши срібло й золото на стіл, з радістю дотримується єврейських церемоній; і якщо хтось знає когось, хто в разі смерті кладе чашу з водою, запалену свічку й кілька серветок на місце, де помер небіжчик, і потім не заходять туди протягом кількох днів; якщо хтось знає якогось єврея чи новонаверненого, який потаємно намагається дотримуватися закону Мойсея й навернути до цього інших, навчаючи відповідних церемоній, надаючи відомості про дати свят і постів, навчаючи єврейських молитов; якщо хтось знає про когось, що той намагається стати євреєм, або, будучи християнином і їдучи за кордон, носить єврейський одяг; якщо хтось знає про когось, новонаверненого чи іншого, що той замовляє собі одяг не з холста, а з полотна, як у євреїв; якщо хтось знає, що, якщо чиїсь діти цілують його руку, він кладе руку на їхню голову, не роблячи при цьому Знаку (Хреста); і хто після обіду чи вечері робить благословіння (вераха) над вином і передає його кожному, хто сидить за столом; якщо хтось знає, що в якомусь будинку люди збираються для служби чи релігійних церемоній, або читають біблії не на місцевому наріччі, або дотримуються інших Іудаїстських церемоній; і якщо хтось знає, що перед подорожжю людині говорять відповідні слова з Мойсеєвого закону і кладуть руку на голову, не роблячи Знаку (Хреста). І якщо хтось знає когось, хто відкрито визнає, що він дотримується мойсеєвої віри, або чекає пришестя Месії, говорячи, що Спаситель наш Ісус Христос не приходив і що тепер Еліах має прийти й забрати їх до обіцяної землі; і якщо хтось знає когось, хто удає, що він увійшов у транс і мандрував по небесах, і ангел ніс його над зеленими полями й говорив йому, що це обіцяна земля, яка призначена для всіх навернених, яких Еліах має врятувати з полону, в якому вони живуть; і якщо хтось знає людину чи людей, які є дітьми чи онуками засудженого, і, маючи на те заборону, здійснюють суспільну службу, носять зброю, оксамит чи прикрашають свій одяг золотом, сріблом, перлинами, дорогоцінним камінням чи коралами або роблять інші речі, які їм робити заборонено; і якщо хтось знає когось, хто має чи зберігає конфісковані речі, меблі, гроші, срібло, золото, інші дорогоцінності тих, хто був звинувачений у єресі, які мають бути принесені отримувачу речей, конфіскованих за звинуваченням у єресі. –Про всі ці речі, про які ви чули, взнали чи бачили, ви, вищезгадані чесні християни, маєте з твердими серцями, які відмовляються повідомити й проголосити ноші й забобони ваших душ; вважаючи, що ви були виправдані папськими буллами й індульгенціями, і обіцянками й пожертвуваннями, які ви зробили, задля чого вам було винесено вирок відлучення від церкви й інші смертельні вироки за діючим законом, і тому вас мають переслідувати у судовому порядку як відлучених від церкви і співучасників єретиків, різними способами; але, бажаючи проявити благодійництво і для спасіння ваших душ, оскільки Господь наш бажає не загибелі грішників, а їхньої спокути й життя; тому ми знімаємо й призупиняємо засудження, винесене попередніми інквізиторами проти вас, якщо ви погодитесь і будете виконувати норми цього нашого едикту, яким ми вимагаємо, закликаємо й наказуємо вам, в силу святої покірності й під загрозою повного відлучення від церкви, протягом дев’яти діб з дня, коли цей едикт буде вам прочитано або повідомлено у будь-який інший спосіб, викласти усе, що ви знаєте, бачили, чули або чули, що про це хтось говорив, про вищезазначені речі й церемонії, і з’явитися перед нами особисто для того, щоб повідомити й проголосити, що ви бачили, чули, або чули, як про це потаємно розмовляють, не розмовляючи перед цим ні з ким іншим і не даючи брехливі свідчення. В іншому випадку, якщо термін пройде, канонічні застереження буде повторено згідно з законом, і будуть зроблені відповідні кроки для винесення вироку повного відлучення, на виконання і за цим документом; і на виконання цього відлучення ви будете прилюдно звинувачені; і якщо після іншого дев’ятиденного періоду ви будете уперто триматися відлучення і незгоди, вас буде відлучено, піддано анафемі, проклято, ізольовано й відділено як помічника диявола, від лона Матері-Церкви і її таїнств. І ми наказуємо вікаріям, ректорам, капеланам і ризничим і усім іншим релігійним і духовним особам поводити себе й відноситись до вищезгаданих як до відлучених і проклятих і таких, що призвали на себе гнів і обурення Всесильного Бога, славної Діви Марії, Його Матері й канонізованих апостолів Святих Петра і Павла і усіх святих небесного Суду; і на цих неслухняних і бунтівників, які приховають правду щодо вищезазначених речей, падуть усі хвороби й прокляття, які впали й зійшли на Царя Фараона і його військо за невиконання божих заповідей, і такий же вирок відлучення буде винесено їм, який було винесено людям Содома й Гомори, які загинули у вогні; і як Атана й Абріона, які були поглинуті землею за великі порушення і гріхи, які вони скоїли через неповагу й повстання проти Господа Бога нашого; і будуть прокляті вони в їжі й питві, у пробудженні й уві сні, приходячи й ідучи геть. Прокляті будуть вони у житті й смерті, і стануть ще жорсткішими у гріхах своїх, і диявол завжди буде праворуч них; нехай всі їхні дії будуть грішними, і дні їхні будуть недовгими й злими; нехай їхнім майном розпоряджуються інші, ї діти їхні будуть сиротами, і дружини їхні – вдовами. Нехай діти їхні завжди будуть нужденні, і ніхто їм не допоможе; нехай будуть вони вигнані з будинків своїх, а добро їхнє візьмуть лихварі; і нехай ні в кому не знайдуть вони жалості по ним; нехай діти їхні будуть скалічені й вигнані, як і їхні імена, і їхня злоба завжди буде у божій пам’яті. Нехай їхні вороги переможуть їх і заберуть усе їхнє майно, і нехай блукають вони від дверей до дверей без полегшення. Нехай їхні молитви перетворюються на прокляття; і проклятими будуть хліб їхній і вино, м’ясо і риба, фрукти й інша їжа, яку вони споживатимуть; також і будинки, у яких вони мешкають, і одяг, який вони носять, тварини, на яких вони їздять і ліжка, на яких вони сплять, столи й серветки, на яких вони їдять. Прокляті будуть вони Сатані й Люциферу і усім дияволам у пеклі, і будуть ті їхніми панами, і супроводжувати їх вдень і вночі. Амінь. І якщо будь хто, накликавши на себе ці відлучення й прокляття, виявлятиме непослух протягом року, їх вважатимуть єретиками, і вони будуть покарані як єретики або ті, кого підозрюють у злочині єресі. Видане ____ Березня, року Божого 1512.”

Nullus omoveat sub pena excommunicationis

(Item: не є корисним зізнання, зроблене сповідникам з метою уникнення відлучення, суб’єктом якого є єретик, з моменту скоєння злочину.)

(Item: Всі хто знає щось про згадані у цьому едикті речі або про інші єресі й не засуджує їх і сам говорить те ж саме, цим відлучаються і не виправдовуються сповідниками.)

El doctor De Mandato sue
Palacio, inquisidor. Reverende paternitatis,
Petrus Sorell, notarius.

_____________________________________________________________________