Християнські Церкви Бога

 

 

 

Божий Календар [156]

(Видання 1.0 19991220-19991220)

Обговорює календар, що подається в Біблії як правильний для поклоніння Богові. Продемонстровано, що Молад Тішри, який використовується у єврейському календарі для перенесення дат, на які припадають свята, на дати, які б задовольнили єврейські традиції, не має жодної біблійної дійсності. В результаті євреї і ті Церкви Бога, що використовують єврейський календар, дотримуються Свят по невірних днях.

 

Християнські Церкви Бога

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

email: secretary@ccg.org

(Усі права захищені г 1998 Wade Cox)

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

Цю статтю можна знайти в Інтернеті за такою адресою: http://www.logon.org

 

 

 

 

Введення в Єврейський Календар

Єврейський календар за своїм походженням є більш пізньою версією календаря і не використовувався у Храмі за часів Христа і Церкви. У своєму Додатку 3 до Історії єврейського народу за часів Ісуса Христа (History of the Jewish People in the Age of Jesus Christ (Vol. 1, р. 587)) Шурер стверджує, що єврейські імена мають асірійсько-вавілонське походження; їх аккадианськими еквівалентами є: ни-са-ан-ну, а-а-ру, сф-ма-ну, ду-у-зу і т.д., звертаючись при цьому до роботи Лендсбургера (Materialen zum Sumerischen Lexicon V (1957), с.25-26 і далі по тексту), Шурер говорить:

Самими ранніми послідовними юдейськими списками всіх місяців є Мегиллат Тааніт. Він був складений в першому – на початку другого сторіччя н.е. і був процитований в Мішназі [Мішнаг був складений біля другого сторіччя]. З більш пізніх авторів, то з них заслуговує уваги тільки маловідомий християнин, Джозеф, який в своєму Гипомнестікумі (PG cvi, col. 33) має [Нісан, Еяр, Еїоуан, Тамоуз, "Аб, ‘Елоул, ‘Осрі (читайте Тісрі), Марсабан, Часелей, Тебет, Еабат, ‘Адар] [Nesan, Eiar, Eiouan, Thamouz, "Ab, ‘Eloul, ‘Osri (read Thisri), Marsaban, Chaseleu, Tebeth, Eabath, ‘Adar].

 

Після того, як він привів докази імен єврейських місяців (див. Додаток), він говорить:

Єврейські місяці завжди були тим, що і місяці всіх цивілізованих народів, а саме вони вимірювалися місячними циклами. Оскільки астрономічна тривалість місяця є 29 дні, 12 годин, 44', 3", місяці, що складаються з 29 днів, повинні регулярно чергуватися з місяцями, що складаються з 30 днів. Але дванадцять місячних місяців становлять тільки 354 дні, 8 годин, 48' 38", тоді як сонячний рік охоплює 365 днів, 5 годин, 48' 48". Різниця між місячним роком, що складається з дванадцяти місяців і сумою днів сонячного року, таким чином, становить 10 днів 21 годин. Щоб компенсувати цю різницю кожний третій рік і іноді - кожний другий треба додавати ще один місяць. Цього закону дотримувалися на самому початку, тобто три рази в кожні вісім років додавалося по одному місяцю (в цей період різниця становила 87 днів). Чотирирічні Грецькі ігри також будувалася на цьому восьмирічному циклі (‘октаетериісі'), чотирирічний цикл отримувався простим розділом восьмирічного.

[Тобто Олімпіада побудована на місячному календарі]. Шурер продовжує:

У п'ятому сторіччі до Р.Хр. астроном Метон атенський склав більш точну систему обліку днів в формі дев'ятнадцятирічного циклу, в якому місяць повинен був додаватися сім разів. Ця система значно перевершувала восьмирічний цикл по точності, тому що після 19 років неохоплена різниця днів становила дві години, а в кінці восьмирічного циклу - півтори дня. З більш пізніх астрономів, які зробили навіть більш точні обчислення, Гіппарч нікейський (180-120 рр. до Р.Хр.) заслуговує особливої уваги. Той факт, що після кожних дев'ятнадцяти років, шлях сонця і місяця співпадає майже точно, також добре був відомий жителям Вавилона. Фактично, думка про використання клиноподібності дев’ятнадцятирічного циклу виникала ще у часи Набонназзара, тобто задовго до Метона. Хоч цей факт ще не досить доведений, можна говорити про використання періоду в 19 років в персидську і селеуційську епохи, де дане використання могло виходити від греків або від вавилонян (останнє більш вірогідне).

Таким чином, вавилонці володіли знанням про використання дев'ятнадцятирічного циклу місячного календаря. Вони його прийняли задовго до філософа Метона. Навіть якщо допустити, що даний календарний цикл не використовувався у Вавилоні, то заперечувати, що він не використовувався у персидську і селеукийскую епохи, неможливо. Шурер не висловлює абсолютної упевненості відносно першості використання, були то греки чи населення Вавилона. Можливо, що дана система використовувалася ще до вавилонян.

Шурер відмічає:

що дев'ятнадцятирічний цикл використовувався в першому сторіччі до Р.Хр. і після Р.Хр. в царстві Арсасидса, що було продемонстровано Т.Рейнахом за допомогою монет, які свідчать про те, роки 287, 317, і 390 селеуцидної ери є високосними. Наскільки євреї завітної ери використали дану систему? Напевно, вони мали про це деяке уявлення, але якщо ми всі не помиляємося, то у часи Ісуса Христа у них все ще не було стабільного календаря, однак, базуючись на чисто емпіричних спостереженнях, вони починали кожний місяць відповідно до появи нового місяця; на тих же підставах власного спостереження вони вставляли один місяць навесні на третій або другий рік, тому що вони використовували правило, згідно з яким за будь-яких обставин Великдень повинен був наступати після весняного рівнодення.

Робота починається з цитат про заповітний період і коментарів Шурера відносно календаря. Але календар Бога датується створенням. Він не залежить від того, чому слідували євреї у часи Ісуса Христа, і справді, ми побачимо, чому власне Шурер не дає правильного і вичерпного пояснення цієї теми. Ми знаємо, що система дотримання була представлена пізніше і використовувалася, віддаючи належне традиції, разом з вищеназваними обчисленнями. Вчені повністю сходяться на тому, що як самаритяни, так і седдусеї дотримувались системи, яка базувалася на затемненні, і обчислювали та оповіщали (що стосується самаритян - то напевно) календар на вісім місяців уперед. Цей аспект ми проаналізуємо пізніше. Шурер не може логічно аргументувати того, чому євреї не заперечували проти запропонованого їм календаря, коли в кінці періоду Храму вони знали більш правильну систему. Хоча ми далі побачимо, що протягом періоду Храму у фарисеїв не було можливості подати свої позиції через їхню віддаленість.

Можна з точністю сказати, що у самаритян був такий же календар принаймні на 2500 років, і що календар, Суботи і система, що використовуються ними сьогодні і що прийшло ще з часів Храму, побудовані на затемненні. Про це свідчить також Ібрагім ібн Якуб, самаритянський коментатор Біблії. Вони починали день увечері або з настанням сутінків. Вони святкували два дні, 14 і 15, як це робили протягом двох тисячоліть Церкви, що дотримуються Суботи (див. Роль Четвертої заповіді в історичних Церквах Бога, які дотримувалися Суботи [ 170] , видання 1998 року). Вони приносили жертви увечері 14 Нісана і починали трапезу увечері 15 Нісана, причому ці дати визначалися за допомогою системи затемнення. Крім того, вони, як і саддусеї у часи Храму, святкували П’ятидесятницю в неділю, на п'ятдесятий день після неділі хвильового снопа Опрісноків (див. Джон Боумен (видання і переклад) John Bowman Samaritan Documents Relating to Their History, Religion and Life, Pittsburgh Original texts and Translation Series Number 2, pp. 223-237).

Немає підстав для тверджень, що самаритяни змінили свою систему або що вони та інші вищезазначені народи не могли точно обчислити перетин до періоду Другого Храму включно. Якщо Євреї "втратили" це знання в кінці Другого періоду Храму, то вони зробили це свідомо, з метою ввести свої традиції. Церква у визначенні календаря ніколи до них не прислухалася, і Новомісяччя були прийняті у більш неосвічений час Іудаїзму постреформаційного періоду. У третьому сторіччі раввіністичний Іудаїзм також запровадив язичницькі свята і систему Вавилона в свій календар. Р. Самуель Кон, Головний Рабин Будапешта, автор робіт, присвячених самаритянам і опублікованих у 1894 в Будапешті, розказує про традиції Суботньої Церкви періоду Реформації. Він звертає увагу на те, що Суботня Церква визначала календар відповідно до затемнення (з одним вкрапленням у практику Самаритян). Він також розглядає факт, що більш пізні юдеї (після Симона Печі) Трансильванії святкували Rosh HaShanah або Новий Рік на Тішрі, що служило доказом єврейського впливу. Він заявляє, що RoshHaShanah не був введений в Іудаїзм до постхрамового періоду третього сторіччя. Доктор Кон згадує цей важливий факт у роботі Суботники в Трансильванії (Sabbatarians in Transylvania), де він веде мову про третє сторіччя і "постбіблійському" періоді (звертаючись до Талмуду Rosh haShanah 8a at n. 18 to ch. 7) (Ed. W. Cox, tr. Т. McElwain and B. Rook, CCG Publishing, USA, 1998, pp. v, 58, 106 ff, et. seq. and nn.) Згідно з Біблією, Новий рік наступає в Абібі, тобто в першому місяці.

Перехід від первинного чисто біблійного календаря до раввіністичного, запозиченого з Вавилона часів рабина Гіллеля II (приблизно 358 р.), був скоріше навіяний традицією, яку необхідно було закріпити для того, щоб виправдати подальші поступові зміни. На Мішназі, складеному близько 200 р., побудований Талмуд, тому що він був написаний пізніше як коментар, який трохи освітлює цей процес.

Ми побачимо нижче, що Календар під час Храму будувався на розрахунках саддусеїв і фарисеїв або на системі, що набула поширення тільки після руйнування Храму в 70 р. Мішнаг зазначає, що на той час існувало багато систем, які Єврейський Календар намагався перекрити. Насправді в час Гіллеля II, приблизно в 358 році, він не вдосконалювався, а піддавався неодноразовим змінам аж до одинадцятого століття. Цей процес детально описаний у роботі Календар та Місяць: Перенесення чи Свято [ 195] .

 

У відповідності з Мішнагом (біля 200 р.) Святі Дні припадають до і після Суботи, що означає, що система, яку винайшли фарисеї для захисту своїх традицій, не використовувалася аж до складання Мішнага (див. Сонкіно Талмуд: Шаббат 114 b; Меначот 100b; и Мішнаг Бесах 2:1; Шаббат 15:3; Сукках 5:7; Арахін 2:2; Агігах 2:4). Але з самого початку Суботи були звичайними. Текст Агігах 2:4 розказує про конфлікт того часу (200 р.) між тими, хто був за, і тими, хто був проти Недільного Пасхи (див. там же [ 195] і також нижче).

Неможливо, що система перенесення і сучасний єврейський календар використовувалися у часи Христа.

Мішнаг також стверджує, що було чотири нових роки і що перший день Нісана - це новий рік царів і свят (Ця тема також обговорюється у роботі Ніч, якої потрібно дотримуватись [ 101] ), що відповідає пасхальній традиції самаритян). З такого розділу часу Мішнага ми також можемо бачити, що Ездра і Неємія керувалися у визначенні нового року датою 1 Нісана, а не 1 Тішрі (див. Читання Закону з Ездрою і Неємією [ 250] ). В той час Тішрі використовувався для відліку часу, саббатичних років і Ювілею (Rosh Hashanah 1.1 Е (3)). Ми бачимо, що поняття Тішрі прийшло з Вавилона і уперше згадується в Мішназі після того, як вводиться туди Р.Еліазаром та Р.Симеоном (там же 1.1 D). У період Храму він не вважався святом Нового року. Мішнаг також робить спробу визначити початок збору десятини з худоби 1 Елулом (там же 1.1 С). Дім Шамаї стверджує, що новим роком дерев був 1 Шеват, в той час Гиллельський Дім говорить про нього як про П'ятнадцятий день місяця. Новий рік під час повного місяця - пряма язичницька практика, запозичена з Вавилона і яка, безсумнівно, перегукується з місячним календарем землеробства. Кожне з цих визначень відноситься до періоду раввіністичного Іудаїзму після Храму. Лише в третьому сторіччі ми чітко бачимо встановлений рабинами Тішрі. Він разом із системою перенесення, всупереч Божому слову, зараз входить в Іудаїзм. Труби також не входять в молад, який є затемненням, і Святі дні Бога переносяться на дні, не вказані для цього Богом.

Юдейська Енциклопедія зазначає цей факт в статті Fixing Rosh HaShanah (День Нового року).

Fixing Rosh HaShanah (Новий рік). Рік починається на 1 Тішрі, який навряд чи є днем молада, тому що цьому заважають чотири обставини або міркування, звані dehiyyah, які визначають перший день місяця (рош ходеш). Кожний dehiyyot може відображатися на перенесенні двох днів: (1) в основному для запобігання настанню Дня Очищення (10 Тішрі) в п'ятницю або в неділю, і Hoshana Rabba (сьомий день Суккота; 21 Тішрі) від настання в суботу, але також з астрономічних міркувань… (2) в основному з астрономічних міркувань, якщо молад настає опівдні або пізніше, Rosh HaShanah відкладається на один день (там же, с.44).

Третій або четвертий dehiyyah представляє більш комплексні правила, які стосуються специфічного часу молада і перенесення 1 Тішрі, що з нього випливає. Ці молади складають таблицю спеціальних перенесень, визначених в статті про Юдейську Енциклопедію. Це правило перенесення у часи Христа і під час складання Талмуда не було відоме. Мішнаг і Талмуд, як його коментар, чітко показують, що День Очищення припадав на п'ятницю або неділю аж до часу складання Мішнага.

Ми також бачимо, що черговість місяців відрізнялася від черговості місяців єврейського календаря.

(Арахін 2:2): Вони не лічать менше чотирьох повних років в році і [ до мудреців] не з'являються більше, ніж вісім разів.

Тому неможливо, що перенесення мало місце у часи Христа. Ми продовжуємо:

існуючу систему повинні були знов замінити [ наголос автора] системою, яка базувалася на справжніх цінностях [ на противагу до основних цінностей] , які більше відповідали ранньому іудейському календарю, в якому Новомісяччя (дні фази [ тобто тривалість інтервалу від справжнього затемнення до першої появи півмісяця] ) і додавання днів відбувалося на основі як спостережень, так і обчислень (там же, с.47).

Зверніть увагу на те, що обчислення проводилися відповідно до справжніх затемнень невидимих фаз, а також на основі спостережень, що підтверджували факти, відомі задовго до цього. Термін “фази місяця” застосовувався до повного затемнення нового місяця, повного місяця і до першої і другої чвертей. Півмісяць ніколи не вважався фазою місяця саме у тому значенні, в якому термін “фаза” використовується для нового місяця.

З історії. Відповідно до традиції Хаї Гаон (Hai Gaon (d. 1038)) сучасний єврейський календар був представлений патріархом Гіллелем II… в 358/59 рр. н.е… Хоч Гіллель II і має безпосереднє відношення до закріплення регулярності порядку додавання днів, його пряма причетність до незмінного календаря є сумнівною (там же, с.48).

Зверніть увагу, що сучасний єврейський календар не був незмінним аж до одинадцятого сторіччя, як це відмічає Єврейська Енциклопедія, яка далі розказує про концепцію нерегулярність у додаванні днів:

Додавання днів залежало від того, наскільки окремі групи сільськогосподарських продуктів були необхідні в соціальних умовах, що склалися …стан польових культур визначався позицією сонця протягом всього року (там же, с.49).

Однак ми знаємо, що саддусеї і самаритяни не мали таких проблем з нерегулярністю року і що у часи Кидрона про Новомісяччя оповіщалося сигнальними вогнями з Оливкової гори, східного храму (див. роботу Месія та Руда Телиця [ 216] ). Пізніше самаритян звинуватили в тому, що вони сигналили не в потрібний час, фарисеї ж після руйнування храму перебрали на себе функцію перенесень і здійснювали її дотриманням.

Під час періоду Храму таких проблем не існувало. У часи Маккавеїв Іван Гиркан зруйнував кущ гори Герізім, однак їхня релігія залишилася незайманою. Гиркан проводив політику пригноблення фарисеїв, і тільки протягом дев'яти років правління Олександра вони мали якусь владу. За свої інтриги вони знаходилися також під гнітом Ірода. Саддусеї та їхня система більш менш тривало контролювали Храм до його завоювання і руйнування в 70 році (див. там же, [ 101] ). Фарисеї звинуватили Христа в тому, що він був самаритянином (Ів. 8:48). Це сталося тому, і це видно з тексту, що він заперечував правдивість їхніх вчень і традицій. Він дотримувався храмових свята, які базувалися на системі саддусеїв і самаритян, визначаючись затемненнями і являючи собою правдиву храмову систему (див. нижче). У роботі Джона Боумена The Samaritan Problem Studies in the Relationships of Samaritanism, Judaism, and Early Christianity (Tr. by Alfred M Johnson Jr, Pittsburgh Theological Monograph Series Number 4, The Pickwick Press, Pittsburgh, Pennsylvania, 1974, ch. 1, pp. 1 ff.) ми бачимо, що самаритяни були в наявності в північному царстві навіть після їхнього розселення в 721 до Р.Хр. і що самаритянська діаспора існувала в Єгипті і Сирії з древніх часів до 18 століття. Джон Боумен стверджує, що:

З того часу, як манускрипти самаритян стали доступними для європейських бібліотек, для мене залишалося загадкою, чому знавці християнства, які з часів Джозефа Скалінгера (1540-1609) знали про те, що самаритяни вижили, всі ще продовжують стверджувати, що самаритяни були створені євреями поствавилонських, мишнаїтських і талмудських часів і які пройшли через Церкву Батьків в християнську традицію.

…Дослідження Кумрана в даний час поставили деяких знавців християнства перед питанням “загальноприйнятого Іудаїзму" і раввіністичними джерелами в якості достовірних критеріїв існування Іудаїзму в 1 сторіччі. Тому стає необхідним ще раз дослідити питання про те, чи могли самаритяни як перша єврейська секта, що не мала власних традицій, дотримуватися традицій і поглядів, які були старшим, ніж ті, які рабини 2 сторіччя н.е. (і пізніше) намагалися зробити священними проголошенням їх усною традицією з часів Мойсея, яка зійшла на них, як на повірених єдиного і правдивого Ізраїлю.

Причиною того, що позиція самаритян не була широко вивчена, послужила помилка як самих самаритянських священиків, так і євреїв.

Божий Календар

Буття 1:14-19 14 І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.

15 І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так.

16 І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.

17 І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею,

18 і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від темряви. І Бог побачив, що це добре.

19 І був вечір, і був ранок, день четвертий.

Словом, яке використовувалося для позначення вогнів, було m'aor, що означає лампади або світильники (Вихід 25:6; 27:20; 35:14). У Книзі Буття 1:3 говориться: хай стане світло. Там не використовується дієслово бути (Порівняльна Біблія, комент. до вірша 3). Тому ми говоримо про передумову подальших подій.

За сюжетом Книги Буття, світила були створені на четвертий день. Це показує послідовність дій Бога із створення. Четвертим елементом творення було встановлення світил для відділення дня від ночі, і для знамень, і часів, і днів, і років (Буття 1:14).

Послідовність календаря, встановленого Богом під час творення, визначається небесними тілами. Тому рух і позиція небесних тіл визначається календарем. Цей закон проходить і розвивається по всій Біблії і є центральним для закону.

Псалтир 104:19 19 і місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід.

Тому місяць, а не сонце, є визначальним чинником. Сонце створює денне світло і є точкою відліку початку року від рівнодення.

День

Записано також, що вечір і ранок визначають день. Вечір передує ранку або дню. Тобто день обмежується заходом попереднього вечора і заходом після цього дня.

Левит 23:32 32 Він субота повного спочинку для вас, і ви будете впокоряти душі свої, ввечері дев'ятого дня місяця від вечора аж до вечора будете святкувати вашу суботу.

Тобто день починається увечері, після заходу сонця, і цього правила у часи Мішнага євреї дотримувалися. Це нормальний спосіб визначення дня для більшості народів, яким користувався англомовний світ аж до початку дев'ятнадцятого століття (див. нижче).

Мішнаг:

(Бісах 2:1) На свято, яке співпадає з Суботнім вечором [ п'ятниця] чоловік не повинен готувати, щоб не починати цим святковий день. [ п'ятниця] Але він готує їжу для свята, і якщо він що-небудь залишить, він повинен використати це в Суботу. І він готує блюдо для святкового вечора [ четвер] і також покладається на це [ приготування їжі в п'ятницю] для Суботи. (2:2) Якщо свято збігається з днем після Суботи [ неділею] , то дім Шаммаї говорить: “Вони роблять всі приготування до Суботи”. А дім Гіллея говорить: “Посуд повинен бути приготований до Суботи. Людина ж може готуватися також і під час Суботи”.

Шаббат 15:3: Вони згортають одяг чотири або п'ять разів. І вони розповсюджують ліжка в ніч Саббата для використання на Саббат, але не в Саббат для використання після Саббата. Д.Р.Ішмаель говорить: “Вони складають одяг і викладають постелі для Суботи в День Очищення”.

Цей текст показує, що Очищення також припадало на п'ятницю, коли велися приготування до Мішнагу.

(Сукках 5:7): Три рази в рік всі чергування священиків розділялися порівну в святкових приношеннях і в розділенні жертвенних хлібів. На Великдень вони повинні були говорити йому: “Тут ми приносимо прісний хліб, тут ми приносимо тобі хліб на дріжджах”. Священник, який повинен провести службу протягом того тижня, приносить всі щоденні жертви, приношення обітниць і добровільні приношення, а також інші жертви прихожан. Так робляться всі приношення. У святковий день, який слідує за Саббатом, до нього або після, всі чергування священиків були рівні в розділенні жертвенних хлібів.

Тобто можна стверджувати, що Субота була звичною.

Історія про корабельну аварію Павла говорить про те, що день починався увечері і за ніччю слідував день, і разом вони становили двадцять чотири години. З цього тексту ми також бачимо, що в першому сторіччі день також не починався опівночі.

Діяння 27:27-33 27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

28 І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.

30 А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,

31 то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!

  1. Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.
  2. А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

Правило про настання дня опівночі було вигадане Римською Церквою, і воно не має нічого спільного з ранньою практикою визначення дня і ночі. Здається, що за виключенням італійців всі народи слідували одному закону, що визначав початок дня.

Писання тексту Біблії від часів Мойсея показує, що день починався увечері і, як ми бачили, День Очищення святкувався від заходу до заходу, починаючись із заходу дев'ятого дня місяця і продовжуючись до заходу десятого дня того ж місяця (Левит 23:32). Час заходу сонця визначається іншими текстами.

Цього правила суворо дотримувалися, і ми бачимо підтвердження цьому у відновленні Неємії, коли від вечора до вечора Субота захищалася, закриваючи ворота міста.

Неємії 13:19 19 І бувало, як падала вечерова тінь на єрусалимські брами перед суботою, то я наказував, і були замикувані брами. І звелів я, щоб не відчиняли їх, а тільки аж по суботі. А біля брам я поставив слуг своїх, щоб тягар не входив суботнього дня!

Цей текст показує, що свято починалося з настанням темряви перед Суботою. Тут використане дієслово tsalal, яке

пов'язаний з tsel, “тінню" і означає “коли на ворота починала падати тінь" або “відкидати довгі тіні" (див. Сонкіно, коммент. до вірша 19).

Це пояснення, запропоноване Сонкіно, є важливим у традиції відліку часу заходами сонця. Захід сонця розуміється як темрява, що насувається.

“Довгі тіні” означають час сутінків перед настанням темряви. З цього тексту ми можемо зробити висновок, що Саббат наступав з настанням темряви. Тобто день починався тим, що ми називаємо вечірніми морськими сутінками, коли ставало темно. Раввіністичне розуміння свідчить, що день починався тоді, коли вже було неможливо розрізнити колір червоної і блакитної ниток. Це і називається кінцевими вечірніми морськими сутінками (КВМС). Існує чотири види сутінків: 1. Суспільні сутінки, коли сонце знаходиться на три градуси від горизонту (таке світло використовується у вуличних ліхтарях). 2. Початок вечірніх морських сутінків (ПВМС), коли сонце знаходиться в семи градусах від горизонту. 3. КВМС, що відповідають дев'яти градусам. 4. Астрономічні сутінки, коли сонце знаходиться у дванадцяти градусах від горизонту. Під час КВМС темно. ПВМС є сигналом темряви на горизонті.

Всі народи, включаючи древній Ізраїль і юдейські племена, починали відлік дня з ночі, тобто дні відлічувалися ночами. В основному такою практикою користувалися також німці і тевтонці. Подивимося, що говорить нам Джон Бреді (Brady's Clavis Calendaria I-II, London, 1812, р. 98):

Різні народи проводили відлік дня по-різному. Турки і мусульмани рахували від вечірніх сутінків; італійці ж не тільки починали першу годину заходом, але і відлічували двадцять чотири години, тобто не два рази по 12, як це було прийнято в цій країні і в більшій частині Європи, виключаючи деякі частини Німеччини, де застосовували систему відліку 24 годин, яку вони називали “італійськими годинами”. …хоч церковний день по всій Італії починався опівночі, і ритуали римської церкви також відповідають цій традиції, особливо примітно, що спочатку цивільний день відрізнявся від церковного, таким чином, відрізняючись не тільки від традиції більшої частини Європи, але і від своїх власних предків; особливо в частині відмінності щодо заходу, яким регулюється суспільний день…

Тобто ми бачимо, що в 1812 році, в часи Наполеону і його московського відступу, в ісламському світі й інших місцях день все ще починався і закінчувався вечірніми сутінками, в італійському світі - заходом сонця. Початок дня північчю в 1812 році було спотворенням римської Католицької Церкви, і саме від неї воно потрапило в Європу і на захід. Це - винахід священиків, що не має під собою біблійної основи. Крім того, Христос говорив про дванадцятигодинний день і про ніч, що вимірюється 24 годинами, як у італійців і астрономів. Ніхто навіть не починав день світанком. Двадцятичотирьохгодинний день, який починався опівночі, є результатом зміни стандартів годин, яка сталася через традицію Римської Церкви, що нав'язується. Стандартизація часу повинна бути простою, відповідаючи часу від світанку і заходу рівнодення перших годин після заходу (тобто біля наших 6 годин вечори) як година після заходу замість 7 вечора. П'ять годин повинні залишатися одинадцятою годиною, як це було протягом майже шести тисяч років. Сім годин ранку при правильному відліку повинні відповідати годині до обіду. У годинниках, розрахованих на 24 години, буде 1300 годин. Це правило буде відповідати вченню Христа і знов прийде в Єрусалим після відновлення.

Причиною церковного відліку від півночі послужила важливість посту, оскільки вони дотримувались іншого закону посту, відмінного від вказаного в Біблії і в ранній Церкві. Бреді стверджує, що слово “полудень” спочатку означало дев'яту годину. Починаючи відлік від 6 ранку, він наступав в 3 після полудня, “коли, відповідно до древніх традицій, завжди співалися пісні” (там же, с.99). Полудню зараз відповідає середина дня (див. там же), через те, що ченці завжди порушували піст, або через те, що звичайним часом обіду був полудень (див. там же). Ми повинні пам'ятати про це, читаючи ранні писання, де згадується про полудень. Слово “сніданок” виникло від неправильного написання слова nuncheon або “денна пісня”.

Ніколи більше опис Книги Даніїла 7:25 так не влаштовував суспільство і людей, як це було в Європі у дев'ятнадцятому столітті і до цього часу. Він виник у Римі у другому столітті і стрімко підходить до свого завершення.

Слово день походить від саксонського Dжg. Воно мало відношення до римського Dies або Diis. Древні дали імена планет дням, які вони називали Dii або богами (там же, с.100); ця назва застосовувалася стосовно 24-годинної періодичності земної кулі.

Писання стало доступним саксонцям на їхній рідній мові під час правління Царя Ателстана біля 940, який нав'язав збори за рух вантажів у неділю, яка в римській системі з четвертого століття замінила саббат. Неділя і пасхальна система були нав'язані в Британії силою саксонців, учасників синоду в Вітбі в 663 році. До цього більшість британців були кварто-десиманськими суботниками (див. роботу Квартодесиманські диспути [ 277] ). Едгар (біля 960) оголосив, що день вважається святим, починаючи від трьох годин після полудня в суботу і до сходу сонця в понеділок (див. Бреди, там же, с.103-104). Тому час приготування в п'ятницю був розтягнутий до суботи і знову додав повністю новому періоді додаткових 12 годин. Це є єдиним відомим відхиленням закінчення дня на зорі (не враховуючи поклоніння Ра в Єгипті).

Слово день, як правило, розуміється двома способами: 12 годин і 24 години. У сучасну або індустріальну епоху астрономи почали застосовувати також назву Ніктемерон. Однак древнім можна пробачити використання звичайної назви день у відношенні до обох вищеназваних періодів. Вона використовувалася під час перекладу Біблії і продовжує використовуватися у даний момент (див. Бреді, с.97). Буття 1:5 говорить: “..і. був вечір, і був ранок: перший день”. Цей переклад повинен просто читатися День Один або День Перший. Сонкіно перекладає цей текст як вечір і ранок, один день (див. Сонкіно, Чумаш, с.2). Відмінність базується на тлумаченні Раші, що визначає, що Бог був один у цей день, творячи на другий день інші небесні творення. Навіть при уважному аналізі цю тезу неможливо встановити в тексті Сонкіно, інші джерела також не подають подібного тлумачення (див. Грінза Interlinear Bible). Раші помилявся і надалі допустив непотрібну помилку у відношенні до тексту Книги Буття 1:1-2.

Слова для позначення вечора (ereb див. арабське "змішувати") і ранку (boker див. "шукати" або "аналізувати") означали день і ніч. Ereb, що означало змішування світла протягом сутінків, і boker, що означало чисте світло, були часом, коли можна було розрізнити точні їх характеристики (там же).

Тут слово день позначається назвою yфwm, що походить від невикористовуваного кореня бути жарким; це означало день і теплі години. Цим словом, за свідоцтвами Стронга, позначався час від світанку до заходу, або від одного заходу до наступного або, образно виражаючись, проміжок часу, що визначається схожими термінами, які використовувалися у мові в залежності від історичних періодів. Передбачати, що вони використовувалися тільки для визначення денних годин, - абсурдно.

Визначення, які використовувалися для позначення денних годин, наступні: yфwmвm, що означало щодня або вдень (див. Второзаконня 28:66; Єгош.1:8; і т.д.); або shachar, що означало раннє світло, коли встає сонце (див. Єгош. 6:15).

Слова mochorath або morrow (див. 1Сам.30:17; Йони 4:7) використовувалися для позначення наступного дня або завтра.

Слова boqer або boker (див. Суддів 6:2; 19:26; 2Сам. 13:4) буквально означали від ранку до ранку і означали від дня до дня, що служило причиною їх неправильного використання.

Тобто ми бачимо, що принаймні з часів Мойсея у сюжеті творення слово "день" використовувалося відносно вечора і ранку як одного дня, або двадцятичотирьохгодинного періоду. Іншого раціонального шляху для аналізу цього аргументу не існує.

Ми бачимо, що Павло в Діяннях 27 дає розуміння, схоже з розумінням Книги Неємії в частині вказівок Мойсею відносно Очищення. Використання такого ж розуміння ми спостерігаємо аж до дев'ятнадцятого століття. Тільки недавно час і закон зазнали змін настільки, що змінилися тимчасові рамки дня.

Тиждень

Слово, що вказує на тиждень у єврейській мові, походить від слів shabuwa або shabua. Ці слова, в свою чергу, походять від shaba', що означає бути повним. Це - первинний корінь, що використовується у значенні sheba або shibah. Це слово є первинним кількісним числівником з семи священних чисел. Тому назва shaba' означає сам собі сьомий, що означає клястися або приймати на себе клятву.

Тому назва для тижня походить від священної номерації днів, що утворюють сімку. Саббат, таким чином, пов'язаний з лінгвістичним корінням семи і наповнення. Назви тижня подаються в текстах Буття 29:27-28 і Даніїла 9:27. Буквально це означає той, що складається з семи частин. Тому це тиждень (сім днів) або період семи років.

У новому Заповіті назва тижня подається за допомогою грецького слова єврейського походження, а саме - Саббатона. Під ним ми розуміємо сьому ніч або інтервал між двома саббатами.

Тиждень може також позначатися фразою, що вказує на повну або завершену Суботу. Вона присутня в законі П’ятидесятниці.

Левит 23:15-21 15 І відлічите ви собі першого дня по святі, від дня вашого принесення снопа колихання, сім тижнів, повні будуть вони.

16 А до першого дня по сьомім тижні відлічите п'ятдесят днів, та й принесете хлібну нову жертву для Господа.

17 З ваших осель принесете два хліби колихання, дві десяті ефи пшеничної муки будуть вони, будуть спечені квашені, первоплоди для Господа.

18 І принесете понад той хліб сім ягнят безвадних у віці року, й одного бичка та два барани, вони будуть цілопалення для Господа, і жертва хлібна, і жертви литі для них, огняна жертва, пахощі любі для Господа.

  1. І спорядите одного козла на жертву за гріх, та двоє ягнят у віці року на жертву мирну.
  2. І священик буде колихати їх разом із хлібом первоплодів, як колихання перед Господнім лицем, над двома ягнятами. Вони будуть святощі для Господа, для священика.

21 І скличете того самого дня, і будуть святі збори для вас, жодного робочого зайняття не будете робити. Це вічна постанова для ваших поколінь по всіх ваших оселях!

Період п'ятдесяти днів, який починається після щотижневої Суботи на свято Опрісноків, має сім ідеальних або повних Субот. У Старому Заповіті (Вихід 34:22; Второзаконня 16:10,16; 2Хрон. 8:13) цей день отримав назву Свята Тижнів. Те ж слово використовується в іншому варіанті Біблії - shabua. Назва П’ятидесятниці походить від “рахувати до п'ятдесяти”. Ідеальні Суботи називалися tamiym, що означало повний. Використовуване як іменник, слово означало прямоту або повну і завершену правду, а не лукавство. Тому п'ятдесят днів П’ятидесятниці включали сім повних і закінчених або нелукавих тижнів. Вона починалася вдень після щотижневого Саббата і закінчувалася вдень після щотижневого Саббата, а саме - у неділю. Тому П’ятидесятниця не могла припадати на 6 Сивана, тому що це суперечить побудові відліку і заперечує сім довершених і нелукавих тижнів або Саббатів.

Слово для позначення Саббата відрізняється від слова, що використовується для святкового дня Саббата, яким було Шаббатоун. Воно застосовувалося у відношенні до всіх Святих Днів у значенні Саббатизма або Святого Дня. Виключенням був День Очищення, який називався Шаббат шаббатоун. Таким чином, значення дублюється або робить наголос на принципі самого Святого Дня. У даному тексті Левита терміном, що відноситься до П’ятидесятниці, є Саббат і не шаббатоун, тому абсолютно точно можна сказати, що тут йдеться про щотижневий Саббат, а не про свята, - тобто Гиллель, або сучасний єврейський календар, помиляється у визначенні дати 6 Сивана. Конфлікт очевидний у Мішназі, де показано, що фарисеї визначали П’ятидесятницю 6 Сиваном, який у той час припадав на наступний після Суботи день. У системі Храму і за традицією самаритян П’ятидесятниця завжди припадала на Перший День Тижня або на неділю.

(Агигах 2:4) П’ятидесятниця, що співпадає з п'ятницею - говорить Дім Шаммаї: “День кровопролиття [принесення, яке приноситься відповідно до правил появи перед Господом] припадає на день після Суботи. І Будинок Гиллеля говорить: “День кровопролиття [ повної жертви] не йде після Суботи”. Але вони погоджуються з тим, що якщо вони співпадають з Саббатом, днем кровопролиття [ повної жертви] є день після Саббата. І первосвященик не одягає свій святковий одяг. І їм дозволяється передувати в скорботі або поститься, що не підтверджує думку про те, що дата П’ятидесятниці [ повинна весь час наступати] після Саббата [ в неділю] .

Думки на користь 6 Сивана намагаються відшукати підтримку в Септуагінті (LXX). Однак ця версія, хоч і є стандартним текстом ранньої Церкви, була відкинута раввіністичним Іудаїзмом у час Ямнії, після руйнування Храму і загального розпорошення. У той час з метою підтримки раввіністичного Іудаїзму текст Старого Завіту зазнав значної зміни і став мазоретичним текстом. Повністю питання місця П’ятидесятниці в LXX освітлюється у роботі П’ятидесятниця: Порівняння Книги Левита 23:15-22 в LXX [ 173] . Аргументи на користь 6 Сивана в будь-якому випадку, навіть не на основі цього тексту, помилкові.

Протягом періоду Храму П’ятидесятниця святкувалася у неділю як священниками Храму, так і самаритянами. ФФ. Брюс говорить (The Illustrated Bible Dictionary, J. D, Douglas & N. Hillyer, editors, IVP, 1980; art. Calendar, Vol. 1, р. 225)

Загалом, Єврейський календар в новозавітний час (принаймні до 70 р.) наслідував саддусейський метод обчислення, якщо саме цим обчисленням регулювалася служба в Храмі. Тому день П’ятидесятниці обчислювався як п'ятдесятий день після збору першого снопа урожаю ячменю, іншими словами, п'ятдесятого дня (включаючи) від першого воскресіння після Великодня (див. Левит 23:15); тому він завжди припадав на неділю, як і в християнському календарі. ОБчислення фарисеїв, яке стало загальноприйнятим після 70 р., тлумачило “саббат” Книги Левита 26:15 як свято Опрісноків і не щотижневий саббат; в цьому випадку П’ятидесятниця весь час припадала на один і той же день місяця [ 6 сивана] .

Самаритяни і Церква не зрадили своїй практиці у відношенні до П’ятидесятниці, виробленій ще в першому сторіччі. Тільки Іудаїзм змінив своїм традиціям, аби надати можливість для впровадження нових традицій. Тринітарна Церква вплинула на тиждень, на який припадає П’ятидесятниця, своїми маніпуляціями стосовно дати Великодня, але в період храму і з часів ассирійського полону і перед цим з часів Мойсея П’ятидесятниця весь час припадала на неділю. Практика самаритян прийшла з часів розграбування Першого Храму і полону Юдеї в 587 до Р.Хр., і тому більше відбилася на традиціях періоду раннього Першого Храму. У Юдеї і системі фарисеїв ці традиції впроваджувалися поступово, починаючи з Вавилонського полону і пізніше. Вони не відбилися на практиці Храму аж до періоду його падіння і руйнування.

Семиденний Тиждень

Принцип семиденного тижня визначається в Виході 20:8-11.

 

Вихід 20:8-11 8 Пам'ятай день суботній, щоб святити його!

9 Шість день працюй і роби всю працю свою,

10 а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх.

11 Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.

 

Тобто тиждень обов'язковий, центром його є Саббат, або сьомий день тижня, яким є і завжди була субота. Англійська назва походить від саксонського Seator (або Crodo, див. Бреді), що, звичайно, асоціюється з римським божеством Сатурном (Бреді, с.122-123). Цей день мовами багатьох народів називається Саббат, або словом, що походить від нього. Самуель Бакчіокчі описує його історію (From Sabbath to Sunday, Pontifical Gregorian University Press, Rome, 1977).

Місяць

Слово “місяць” виникло від слова, що означало місяць, древній корінь якого дійшов в англійську мову. Староєврейською це буде chadash або chodesh, що означає Новий Місяць, тобто ця назва використовувалася для місяця. Новий Місяць говорив про початок місяця. Книга New Brown-Driver-Briggs-Gesenius Hebrew-English Lexicon говорить про це слово (с.294), що воно означало Новий Місяць або Місяць…1.новий місяць як день, час нового місяця як релігійне свято. 2. Місяць як початок Новим Місяцем. Немає сумнівів у тому, що історично місяць починався Новим Місяцем. У період Храму місяць також був святом і Первосвященик у цей день вступав у Храм так само, як і в Саббат.

Це слово стосується слова chвdar, що означає оточувати або захищати, вкривати або завішувати. Лексикон також говорить (на с.294) про значення: ховати за завіскою, приховувати, замикати. IV. самоприховуватися, також слідувати, залишатися або знаходитися за, вкладати меч в піхви.

Тут мається на увазі повне затемнення Нового Місяця, а не півмісяць. Питання про півмісяць аналізується в роботі Золоте Теля [ 222] .

Іншим словом для місяця було yerach (1Цар. 6:37-38; 8:2; 2Цар. 15:13; Зах. 11:8). Воно виникло від невикористовуваного кореня неточного значення місячного місяця, тобто місяця. Іншим словом є халдейське yerach (Ездри 6:15), яке за значенням відповідає першому.

Словами для місяця в значенні сонця і місяця є 3394 і yerach. Ним може бути і 3842 (Іс. 24:23; 30:26). Слово для Нового Місяця (2320) перекладається на англійську як місяць. Виходячи з методу виключень, стає очевидним, що йдеться про певний день (1Сам. 20:5,18,24; 2Цар. 4:23; Пс. 81:3; Іс. 66:23; Єз. 46:1,6; Амос 8:5). Таким чином, місяці - це перший, другий, третій і т.д. Нові Місяці.

Тому Нові Місяці можна вважати центральною або визначальною точкою місяця. Вона сформувала основу відліку місяців. Це стосується також і всіх Святих Днів, не останнє місце серед яких займають і самі Нові Місяці (див. роботу Нові Місяці [ 125] ; Нові Місяці Ізраїлю [ 132] ; і також Урожаї Бога, Жертви Нового Місяця і 144 000 [ 120] ). Коментарі відносно місяців, зроблені в роботі Нові Місяці Ізраїлю [ 132] , нижче проаналізовані повторно з метою показати послідовність і значення їхнього використання.

Саксонське слово виникло від арамейських слів аль і манах, що означає вважати. Вестиган, який у своїй позиції він залишився самотнім, говорить, однак, що воно виникло від аль мон ат або аль мон хід, або звертати увагу місяців. Немає сумнівів у тому, що концепція про дні, що починаються або закінчуються заходом або сутінками, відповідає вищенаведеному тлумаченню (див. Бреді, с.42-43). Первинні календарі були календарями місячних циклів, вирізані на чотирьох дерев'яних шматках; вони базувалися на 30 і 29 днях, що відповідало тривалості місяця відповідно до повних місяців і затемнень. Зміну денної послідовності знаходимо також у арабів. Копію оригінального саксонського календаря знаходимо у Бреді, том 1, с.42-43. Найдревніший з них знаходиться у коледжі св. Іоана в Кембриджі.

Місяці Року

Місяць також символічний, оскільки він складається з фаз. Молодий місяць являє собою початок кожного циклу. Рік складається з дванадцяти місяців (не рахуючи доданих місяців) (1Цар. 4:7; 1Хрон.27:1-15). Зазвичай вони складаються з 30 днів, що відповідає пророцтвам (Буття 7:11; 8:3-4; Числа 20:29; Второз. 21:13; 34:8; Ест. 4:11; Дан. 6:7-13).

Місяць Пасхи, яким є Нісан або Абіб, був спеціально визначений Господом як початок року (див. також Числа 9:1-3; 33:3; Нав. 4:19; Єз. 45:18,21). Цей початок символізує спокутування Ізраїлю Бога від всесвітньої системи (Гал. 1:4; Откр. 14:4).

Абіб визначається від найближчого до весняного рівнодення у північній півкулі Молодого місяця, яка розпочинає літній сезон. Осіннє рівнодення у північній півкулі починається зимою. Це дві пори року, про які згадує Біблія (Буття 8:22; Пс.74:17). Обчислення легкі і зрозумілі:

Дотримання осіннього рівнодення, іншими словами - “кінця року” (див. Вихід 23:16), і весняного рівнодення, що називалося “поверненням року” (1Цар. 20:26; 2Хрон. 36:10), були важливі для контролю календаря і відповідно - свят. Тому рік починався найближчим до весняного рівнодення молодим місяцем, коли сонце знаходилося в Вагах ( Нав.,. Ant. 3.201 (краще див. Ant. (Antiquities of the Jews) III.x.5], і Великдень на чотирнадцятий день Нісана співпадав з першим повним місяцем (Вихід 12:2-6).

Нумерація місяців послідовна, що дає можливість наперед визначити рік (Вихід 12:2; 13:4; 2Хрон. 30:2; Неєм. 8:2). Місяці і відділи священиків перераховані в Книзі Хронік 27:1-15. Молоді місяці перераховані в днях поклоніння - Суботі і Святах - в Книзі Чисел 28 і 29 (особливо Числа 28:1-2,11,14).

Метод визначення першого місяця року (званого Нісаном або Абібом) обмежує Пасху періодом від 14 до 15 Нісана, причому вона повинна наступати після весняного рівнодення. Тому день приготування до Чотирнадцятого числа повинен наступати на рівнодення, але П'ятнадцяте повинно припадати на день після рівнодення. Це були два керівних правила аж до зміни Гіллеля. У своєму Додатку до Календаря Шурер подає правило відносно Пасхи.

Звичайно місяці нумерувалися, і тому не всі місяці перераховані в Писанні поіменно. Місяцями року є:

Нісан (березень-квітень) (або Абіб; Санааніт)

Іар (квітень-травень) (або Зів; Санааніт)

Сиван (травень-червень)

Таммуз (червень-липень)

Аб (липень-серпень)

Елул (серпень-вересень)

Тішри (вересень-жовтень) (або Етанім; Санааніт)

Марчешван (жовтень-листопад) (або Бул; Санааніт)

Числьов (листопад-грудень)

Тебет (грудень-січень)

Шеват (січень-лютий)

Адар (лютий-березень)

Вавилонськими еквівалентами є:

Нісану: місяць жертви

Ауару: місяць ходів

Симану: час для вироблення цеглин

Ду-узу: місяць Таммуз, божої родючості

Абу: місяць ламп

Елулу або Улулу: місяць очищення

Тешріту: місяць починів

Арах-самна: восьмий місяць

Кисліму: значення невизначене

Тебіту: місяць купання (у воді)

Шабату: місяць штормів або дощів

Адару: місяць молотьби

Цикл дванадцяти місячних місяців (354 дні) коротший, ніж сонячний рік (365 днів). Тому що весняне свято Пасхи-Маззота, яке починається циклом сільськогосподарських свят, повинне святкуватися у певний час року, тому очевидно, чому додатковий місяць припадав на Адар в кінці року.

Великдень повинен співпадати з першим урожаєм (який слідує за рівноденням), і тому початок місяця залежить від місця розташування місяця в період початку урожаю ячменю.

“Абіб” означає зелене колосся, яке зрізалося і обжарювалося ще до того, як можна було збирати справжній урожай. Перший урожай зеленого колосся зрізався і клався у снопи і означав початок Хвильового Снопа, а також починав омірний відлік до Пасхи. У часи Ісуса Навина вони стали їсти з плодів землі цієї, опрісноки і сушені зерна вранці після Пасхи, тобто вранці п'ятнадцятого Першого Місяця, і манна припинилася (Нав. 5:11). Зелене колосся не згадується, тому що вони обжарювали нове колосся Абіба після Хвильового Снопа, який наступав пізніше. Тому згадується вживання тільки старого зерна. Хвильовий Сніп символізує Месію, який був першонародженим з мертвих.

Першорядним тут є духовний символізм. Свята залежать від молодих місяців і не навпаки. У відповідності з М.Недом VIII.5 (див. M. Ned Interpreter's Dictionary of the Bible, Vol. 1, р. 487), високосний місяць називався WeAdar (ВіАдар, МиАдар) (або і Адар). Раввіністичні обчислення наполягають на тому, що сім з дев'ятнадцяти років мали додатковий місяць, який ми називаємо Адар II.

Відповідно до нашого уявлення, місяці визначаються молодими місяцями, і План Порятунку наявний у кожному Молодому місяці в обчисленнях свят і їхньому розташуванні в циклі дійсних матеріальних урожаїв. Рік засновується на символічному або пророчому році 360 днів, дванадцяти місяцях, по 30 днів у кожному (див. роботу Урожаї Бога, Жертви Нового Місяця і 144 000 [ 120] , де обговорюється місце свят і 144 000). Все вищеназване складає час. Цей період, відповідно до пророцтва, може також розповсюджуватися на період від дня до 360 років. Тоді сім разів - це 2 520 років, половина ж цього періоду (або 1 260 років), як свідчить книга пророка Даніїла 12:7, цей час, часи та півчас.

Як вже говорилося в роботі Мойсей і Боги Єгипту [ 105] , Бог розбирався з єгипетською системою і її богами в Виході. Бог спілкувався з вавилонською системою через правильне встановлення календаря і Церкви. Треба зазначити, що вавилонська система починала рік місяцем начал, Тешріту або Тішрі. Починаючи з цього місяця, Месія встановить Новий Початок, який символізується Святом Труб, Днем Очищення і Святом Кучок.

Тішри визначається Молодим місяцем, яким є Свято Труб. У роботі Нові Місяці Ізраїлю [ 132] сказано, що той місяць начал був створений сьомим місяцем. Робота пов'язує його також з встановленням під владою Месії семи фаз семи Церков, значення яких пояснюється у роботах, присвячених молодим місяцям. І скрізь присутній символізм свят.

Рік починається місяцем жертви, що представляє пасхальну жертву Месії. Цей місяць починається урожаєм, який також був першим урожаєм послідовності, тобто урожаєм ячменю. Бог продовжував давати урожаї в кожній з фаз, які становили три урожайні періоди. Ними були Пасха і Опрісноки, Свято Тижнів і Свято Кучок або Збирання Урожаю. Свято Тижнів символізувало урожай Церкви перед поверненням Месії. І він ще продовжується.

Тому П’ятидесятниця є початком ланцюга, що складається з п'яти місяців від сивана до тішрі, хоч від нісана до тішрі їх сім. Ці п'ять місяців є каменями Давида, що згадуються в книгах (див. роботу Давид і Голіаф [ 126] ). Сардис і Лаодікея не беруться до уваги. Сиван починався зі створення каменів Храму Бога. Потім йшло переродження (Ду-узу: Таммуз), факели (Абу: Аб) або свічки Церкви і очищення (Елулу:Елул) вибраних. Тому місяці, починаючи з Симану (сиваном) і закінчуючи Тешріту (тішрі), вважаються такими, що відповідають християнському символізму, а вавилонському.

Рік складається з дванадцяти місяців, тринадцятий місяць додається сім разів кожні дев'ятнадцять років. Дев'ятнадцять років складають повний цикл. Цей період означається місяцями і їх змінами відповідно до пор року. У циклі існує дев'ятнадцять років і дев'ятнадцять жертв у році. Існує шість свят, включаючи Очищення, плюс дванадцять молодих місяців і принесення Хвильового снопа (Адар II наступає сім разів кожних дев'ятнадцяти років). І, звичайно ж, труби є молодим місяцем і святом.

Жертва Хвильового Снопа, що пов'язана з святами молодих місяців, має велике значення, яке розкривається в роботі Урожаї Бога, Жертви Нового Місяця і 144 000 [ 120] . Додаткові місяці стосуються управління Бога Ізраїлем, а також божественної системи, і це підкреслюється в роботі Нові Місяці Ізраїля [ 132] . Всі дії Бога із створення є символами, які відображаються не тільки на русі небес, але й на організації і відповідальності Ізраїлю. Ізраїль - це народ і Церква, на їх відношенні побудований завіт (див. роботу Божий Завіт [ 152] ).

Відношення засновується на функції додаткового місяця, який слідує за дванадцятьма нормальними місяцями. Ізраїль представляє цю систему через племена. Ізраїль складається з дванадцяти племен. Починаючи з півночі, ними є: Дан, Ашер Натанаїл, Юда, Іссахар, Завулон, Рувін Симеон, Гад, Єфрем, Манассей, Веніямин (див. Числа 10:11). Плем'я Леві концентрувалося навколо кучки. Тобто було дванадцять племен, але Йсипу належить право першонародження і це розподіляє на дві частини згадані дванадцять племен разом з плем'ям Леві, що відмовилося від своєї частини в духовенстві. Тобто план розвитку матеріального Ізраїлю був закладений ще в зорі творення. Адар II представляє духовенство як тринадцятий місяць і плем'я. Цей місяць протягом циклу наступає сім разів.

Цей цикл являє собою сім духів Бога відповідно до виконання ними обов'язків під управлінням ангелів семи Церков. Ця проблема не може бути вирішена або зрозуміла без розуміння Нових Місяців.

Молоді місяці знаходилися у центрі системи поклоніння, що і закладено в Єврейському календарі. Дотримуватись їх треба було правильно і їх розуміння було життєво важливим для розуміння Плану Спасіння. Ізраїльська система була відступницькою, що, власне, і підривало її. Кожний раз вона відновлювалася призначеним Богом посланником. Таких відновлень було багато.

Очевидно, що молодий місяць був центральною точкою відрахування релігійного календаря. Однак багато разів це положення невірно застосовувалося. Останній час Юдеї припав на часи рабина Гіллеля II в 358 р., коли традиція зробила Суботи настільки обтяжливими, що треба було змінити всю систему відліку для того, щоб дотримуватися традиції фарисеїв. Проводилися спостереження для контролю над молодими місяцями, так що традиція повинна була дотримуватись. Для того, щоб контролювати людей, які інакше можуть виступити проти правильного молодого місяця, були накладені інші обмеження із визначення тих, хто може бути надійним свідком молодого місяця. Жінки були виключені зі свідків, також були визначені інші категорії людей, які могли бути незалежними спостерігачами (визначення цих категорій див. в Мішназі). Давайте подивимося на коментарі історичної позиції, які подаються в тексті роботи Нові Місяці [ 125] .

Загальноісторична позиція

Свято Нового Місяця, відоме серед євреї як Рош Ходеш, наступає в перший місяць, з появою першої фази місяця (Hayyim Schauss The Jewish Festivals: History and Observance, tr. Samuel Jaffe, Schocken Books, New York, 1938, р. 275). Тобто воно пов'язується з появою Нового Місяця.

Був час, коли Рош Ходеш був основним святом, набагато більш важливим, ніж тижневий Саббат… Причиною такої важливості є те, що дата всіх єврейських свят залежить від молодого місяця (там же, с.274).

Це твердження є припущенням. Біблія показує, що він був важливий, але не важливішим, ніж Саббат, який, як ми ще подивимося, був більш важливий, ніж свята. Продовжуємо цитувати далі:

Біблія урівнює молодий місяць і свята (Числа 10:10). Свято Молодого місяця було святковим днем і святкувалося в день після того, як з'являвся Новий Місяць (New Catholic Encyclopedia, Vol. 10, McGraw Hill, NY, 1967, р. 382).

“У часи раннього раввінізму в Єрусалимі день Молодого місяця був встановлений Санхедріном, після прийняття доказів свідків, що стверджували, що вони бачили молодий місяць. Іноді рабини спеціально переносили Рош Ходеш з тим, щоб запобігти настанню Дня Очищення в п'ятницю або в неділю. Постійний календар був закріплений Гіллелем II в 358 р., що визначило точну дату Рош Ходеша, яка базувалася на астрономічних і математичних розрахунках” (The Ency. of Judaism, Geoffery Widoger, Macmillan, NY, 1989, р. 502).

Тобто маніпуляції рабина стосовно молодих місяців були закладені в сам Гіллельський календар. Він абсолютно не має під собою Біблійної основи.

Вищенаведений текст служить доказом перенесення ще до гіллелського календаря. Зверніть увагу, що ми говоримо не про період Другого Храму, а про раввіністичні часи, що після нього слідували. Однак твердження, яякі відносяться до перенесення на наступний день, що згадуються “Новою католицькою Енциклопедією”, свідчать про ігнорування правильного часового розподілу. Вважалося, що Молодий місяць починається півмісяцем, що з'являється через шість годин після затемнення. Тобто якщо затемнення нового місяця наступало після 1200 годин, це означало явне перенесення. Це правило і застосовувалося для перенесення.

Немає сумнівів в тому, що Молодий місяць в древності був не менш важливим, ніж Саббат.

“Свято Молодого місяця в давні часи знаходилося принаймні на рівні з Саббатом (J.Wellhausen, Prolegomena to the History of Israel, 1885, р. 113)”.

Очевидно, що час Молодого місяця був священним і святкувався у день його визначення затемненням. Його настання можна було заздалегідь прорахувати. Цей свіжий початок знаменувався жертвоприношенням (Числа 28:11-15), під час яких сурмили в труби (Числа 10:10; Пс.81:3). Повсякденна робота не робилася. Для царя це були особливі свята. Давид згадує про їхнє значення в 1 Самуїла 20:5. Його було відпущено з суду, тому що інакше його місце за столом було б порожнім. Вони наперед знали про молодий місяць, що наближається.

1Сам 20:18 18 І сказав йому Йонатан: Узавтра новомісяччя, і ти будеш згаданий, бо буде порожнє твоє місце.

Таким чином, на Молоді місяці здійснювалися обов'язкові збори в Суді Ізраїлю, про що знали заздалегідь. Цей факт робить безпідставним будь-які заяви на користь системи спостереження. Давид дотримувався Молодих місяців і Суботи, і свят, відповідно до їхньої кількості і порядку (1Хр. 23:30-31). Тобто з древніх часів існував встановлений порядок. Цих днів також дотримувався Соломон. Для Ізраїлю вони були наказом назавжди.

Молоді місяці згадуються як такі, що мають перевагу над святами.

2Хр. 2:4 4 (2-3) Ось я будую храм для Ймення Господа, Бога мого, щоб присвятити Йому, щоб кадити перед Його лицем запашне кадило, і для постійного покладення хліба та для цілопалення на ранок і на вечір, на суботи й на молодики та на свята Господа, Бога нашого. Навіки це над Ізраїлем!

Молоді місяці були дотримувані разом з Суботами і святами Єлисеєм (2Цар. 4:23) і Єзекієй, як це написано в законі Господа (2Хр. 31:3). Це ж стосується і Ездри (Ездри 3:5) і Неємії (Неєм. 10:29-33). Ця традиція, включаючи традиції відносно Молодого місяця, також продовжувалася в Колоссії у часи Христа, апостолів і календаря (Кол. 2:16). Метою календаря Молодих місяців, Субот і свят було зробити їх пам'ятними для Ізраїлю перед Богом і для його очищення (Числа 10:10, 33). Цей наказ подається у тій же послідовності і в тих же розділах, що і Порядок Битви Ізраїлю. Календар є невід'ємною частиною Завіту Бога і Його мети в Плані Спасіння.

Молодий місяць повинен дотримуватися як день поклоніння і зборів, як дотримуються Суботи і свят (1Сам. 20:5,18; Іс. 66:23; Єз. 46:1-3). Жертва не є його центром, оскільки вона була виконана Месією. Але слухняність є його центром (Єр. 7:22-24; Євр. 10:1-6).

Молодий місяць сьомого місяця був по особливому священним (Лев. 23:24-25; Числа 29:1-6). 2 Царів 4:23 говорить, що як під час Молодих місяців, так і під час Субот, можна було радитися з пророками, і Єзекіїль виділяв Молодий місяць як особливий день поклоніння (Єз. 46:1,3).

[ Юдейська культура і сучасний Іудаїзм стверджують, що]: Спочатку Молодий місяць не визначався астрономічними розрахунками, але урочисто проголошувався після того, як свідки свідчили про появу серпа місяця. Раввіністична влада стверджувала, що тридцятого числа кожного місяця члени Вищого Суду збиралися у дворі суду в Єрусалимі, званому Беїт Язек (Beit Ya'azek), де чекали свідчення від двох надійний свідків; після цього вони освячували Молодий місяць. Якщо півмісяць 30 числа ще не з'являвся, Молодий місяць автоматично святкувався 31 числа. Населення дізнавалося про початок місяця за допомогою вогнів, які запалювалися з цієї нагоди на Оливковій горі, і які було видно по всій землі і також в Діаспорі.

[ Потім стверджується, що] пізніше, однак, самаритяни почали запалювати помилкові вогні, і Вищий Суд став у віддалені общини відправляти посланників. Євреї, які жили вдалині від Єрусалима, завжди святкували Молодий місяць 30 числа. Тому, коли їм говорили, що Молодий місяць наступає 31 числа, вони вважали і другий день Молодим місяцем (RH 1:3-2:7). До середини четвертого століття мудреці встановили постійний календар і практика публічного оголошення Молодого місяця перестала існувати. Однак сліди цієї традиції збереглися в синагозі, де практикувалося оголошення Молодого місяця в Суботу, яка цьому передувала (Ency. Judaica, Vol. 12, р. 1039).

Цей процес є очевидною маніпуляцією рабинів. Не існує місяця, який був би довшим, ніж 30 днів, і вони про це чудово знали. Зверніть увагу також на коментарі Джона Боумена з приводу самаритян і прийняття ними цієї раввіністичної пропаганди, про що вже вище згадувалося. Первинна система, якої дотримувалися і саддусеї, і самаритяни, засновувалася на обчисленнях відповідно до затемнень. Зверніть увагу, що в коментарі говориться, що самаритяни пізніше почали запалювати вогні помилки: Чому пізніше? Самаритяни не міняли своїх традицій. Вони залишалися такими ж протягом 25 віків незалежного Іудаїзму, який істотно змінився після руйнування Храму. Саме Юдея почала гру з календарем, що засновується на раввіністичних традиціях, які не дозволялися або не приймалися в період Храму. Маніпуляція Календарем виникала через те, що влада не зуміла виробити точної системи визначення перенесення для захисту традицій. Це відобразилося на кількості днів в місяці і в році, як ми це побачимо пізніше. У результаті вийшла незрозуміла система, яка була несумісна з древньою практикою.

У Книзі Левита 23 Молоді місяці не згадуються, тому що в ній подається неповний список днів поклоніння Ізраїлю і Священного календаря. Числа 28 і 29 є єдиним повним списком днів поклоніння. Принесення Хвильового Снопа включене в Левит 23, хоч і не є Святим Днем, а лише частиною свята Опрісноків і першим елементом урожаю Бога. Ми повинні дотримуватися Приношення Хвильового снопа так само, як і свят.

З історії можна побачити, що сучасний єврейський календар не був фіксованим аж до середини четвертого сторіччя, коли він був змінений єврейською владою. Надалі пішли інші зміни, що до нього вносилися, і так аж до одинадцятого століття. Точне обчислення Молодого місяця запобігає всяким сумнівам у обчисленнях або міжнародному святкуванні Молодого місяця.

Тобто ми бачимо, що, згідно з древнім єврейським раввіністичним звичаєм, тоді, коли Новомісяччя не могло бути дотримуване, тоді, коли воно безпосередньо наставало, наприклад, коли воно наставало в денні години, воно святкувалося на наступний день. Це справжнє шахрайство, тому що Новомісяччя часто наставало в такий час. Таке ж правило дотримання Молодого місяця існувало і в ранньому постхрамовому періоді. Гіллель II у четвертому столітті встановив вельми легкі правила обчислення часу настання Молада Тішрі. Недавно вони були ще більше спотворені, як це описується в роботі Нові Місяці [ 125] .

З популяризацією соціології і наук про релігію, що розвивалися, стало модно підтримувати вимогу Біблії відносно Субот і Молодих місяців в світлі вірності євреїв. Молоді місяці вважалися зникаючими пережитками культури поклоніння Богу Місяця. Шаус показав в своїй роботі The Jewish Festivals (с.274) саме цю позицію. Він також стверджує, що П’ятикнижжя було написане в двох частинах, перша - до вавилонського виходу, друга - після їх повернення. Він говорить, що перша частина не згадує про свято. Основу для такого твердження він знаходить в Книзі Виходу 23:14-19; 34:17-26; Второзаконня 16 і не Левита 23. Він робить висновок, що Книга Чисел повинна входити у другу визначену ним частину. Однак він не наводить ніяких доказів такому припущенню. Його аргументи використовуються також захисниками цієї позиції. Справжньою причиною для існування такої розрізненості є те, що після повернення з вигнання не сталося повного відновлення.

“Після повернення з вавилонського вигнання було досягнуто компромісу; Рош Ходеш більше не визнавався повноправним святом, в яке було заборонено працювати, але в цей день все ж приносилися жертви.

У цей день євреї проводили спеціальні ритуали, що свідчать про початок нового місяця: ними були особлива молитва в синагозі в Суботу напередодні Новомісяччя, церемонія освячення Молодого місяця спеціальним благословенням, яка проводилася під відкритим небом під час появи нового місяця (Шаус, с.274)”.

Відхилення, таким чином, цілком чітко виражене, але причини такого відхилення від традицій, що існували, неясні. Одне з тлумачень знаходимо в The Hebrew Concept of Time and the Effect on the Development of the Sabbath, by Diana R. Engel, The American University, Washington, 1976.

“У день Молодого місяця (день після появи на небі серпа місяця) торгівля припинялася. Приношення в молодий місяць перевищували суботні (Числа 28:11-5; Єз. 46:4-7). Однак, релігійне значення молодого місяця зменшилося, в той час як значення Суботи збільшилося (с.69-70).

Зверніть також увагу, що Енгел стверджує, що перший півмісяць вважався знаком і що він знаменував про день після своєї появи. Це дає грунт для застосування низки перенесень Молодого місяця. Однак цьому немає ніяких доказів. Продовжуємо цитату [ 125] :

Приклади незбагненності причин відхилення зустрічаємо у Відогера.

“Незрозуміло, чому і як Молодий місяць втратив характер свята. Це трапилася після повернення євреїв в шостому столітті до Р.Хр. Воно більше не було святом, але напівсвятом, подібно Хід ха-Моед (проміжні, робочі дні Великодня і Суккота), коли рабини забороняли всю роботу, крім необхідної, і коли жінки відпочивали від шиття і в'язання. Причиною пониження значення Молодого місяця служили більш суворі економічні умови, особливо відтоді, коли не було ніяких релігійних або історичних причин припинення робіт в цей день. Згодом зник і його статус напівсвята і він став нормальним робочим днем, подібно всім іншим, відрізняючись лише деякими церковними ритуальними особливостями” (Відогер, с.502).

Але єврейських народ все ще дотримується новомісяч, як це робила Церква. Хоч простий народ виявляв непостійність і намагався торгувати в ці дні, як він це робив, як ми знаємо, і по відношенню до Субот і Свят.

“Коли то мине новомісяччя, - щоб нам збіжжя продати?

І Саббат, коли ми зможемо попродати послід збожевій (Ам. 8:5)”

Для євреїв Саббат став найважливішим днем у році. Діана Енгел говорить, що Суботній день став:

“більше, ніж просто іншим днем або іншою заповіддю. Він вміщав в себе велику частину того, у що вони вірили і що захищали. … Неможливо перебільшити того значення, яке Саббат мав для Ізраїлю, як вони з нетерпінням його чекали і як прославляли” (с.83).

Насправді вони цього не розуміли! Вони не розуміли духовного значення Субот, не розуміли духовного значення Молодого місяця. Значення Молодого місяця применшувалося раввіністичним Іудаїзмом, тому що це загрожувало самій системі перенесень. Його не можна було абсолютно усунути, оскільки Біблія відносно Молодого місяця дуже чітка, і тому єдиним способом було зменшити його значення для затвердження брехливого календаря.

Книга The Lion Handbook of the Bible (eds. D & Р Alexander, Lion Publishing, 1984) говорить:

“Правовірний єврейський календар складається з дванадцяти місяців, кожний з яких починається молодим місяцем (видимим напівмісяцем)” (с.112).

Це твердження не підтверджується ніякими доказами. Більшість навернених в Іудаїзм, а також велика кількість вчених дванадцятого століття, наперекір доказам, які ми маємо, а також їхній власній практиці і здоровому глузду ототожнювали новомісяччя і півмісяць.

“Друге єврейське слово для позначення місяця, “ходеш”, означає “новизну” серпа місяця” (Encyc. Britt., 15th edition, Vol. 15, р. 465).

Як ми бачили, визначення слова ходеш не має нічого спільного з місячним серпом. Місячний серп є іншою системою поклоніння, пов'язаною з Гріхом і Ваалом/Ашторетом, і жертвоприношенням людей (див. роботи Золоте Теля [ 222] і Походження Різдва і Пасхи [ 235] ). Його лінгвістична основа означає бути прихованим. Бриттаніка підтверджує (лише частково правильне) твердження, яке суперечить староєврейській концепції про символізм слів.

“У релігійному календарі початок місяця визначався появою серпа нового місяця, і дата Великодня була прив'язана до дозрівання ячменю” (там же).

“… перший серп таким чином є переродженням або заміною старого місяця новим (там же, с.573)”.

Близько 344 г. н.е. і звичайно ж в календарі Гіллеля 358 року спостереження Новомісяччя було заміщене таємними астрономічними розрахунками. Сучасні схеми дають можливість їх точного і чіткого визначення.

“(Єврейський) календар, таким чином, - схематичний і не залежить від справжнього Новомісяччя (Encyc. Britt., op. cit., р. 466)”.

(цитується з W. E. Cox The New Moons, Christian Churches of God, 1995).

Тобто можна зробити висновок, що єврейський календар суперечить задуму біблійних текстів і законів. Очевидно, що єврейський і гіллельський календарі, демонструючи свою незалежність від Молодих місяців, не можуть правильно відображати закони Божі, які нічого не кажуть про зміну Субот або про їхній відхід від правдивого Молодого місяця. Припущення сучасних вчених з приводу того, що Молодий місяць спостерігався при появі серпа місяця, засноване на неточній тезі, яка не бере до уваги традиції самаритян і саддусеїв і суперечить самим правилам перенесення. Пізніше з'явилося правило, відповідно до якого півмісяць розвивається з Молодого місяця протягом дня його появи. Як наслідок цього положення з'явилося правило 1200 годин. Півмісяць зв'язувався з поклонінням місячному богу Гріха і не з Писанням. Наше слово “гріх” йде зі старовини, із змісту староєврейської позиції і позиції Писання. Наш спосіб обчислення новомісяччя заснований на фазах і ніколи не змінювався відповідно до самаритянської практики. Це вже саме по собі повинно служити переконливим доказом. Сучасний Іудаїзм знаходиться у стані нескінченного Гріха, що прийшов до такого стану завдяки своїм же рабинам.

Питання Обчислення

Молодий місяць - ця чітка астрономічна подія, що є повністю передбачуваною. Ця подія через обертання землі може наступати в різні дні. Тому прихід Молодого місяця повинен визначатися часом його настання в Єрусалимі, що забезпечить одноманітність релігійного поклоніння по всьому світу, підвищуючи народну згуртованість.

Правило визначення Молодого місяця в Єрусалимі засноване на Писанні, яке говорить про Єрусалим як про трон Господа (Єр. 3:17), центр закону і точку, з якої вийде закон під час Месії (Іс. 2:3) і через води Святого Духа (Зах. 8:22; 14:8-21). Бог мав ім'я Своє в Єрусалимі навіки (2Хр. 33:4).

Це визначення може поставити Австралію в досить незручну позицію; незважаючи на це, такий стан речей необхідний для впровадження узгодженого світового календаря. Раннє догіллельське правило перенесення, що прив'язує Молодий місяць до півмісяця шестигодинної давності (тобто із застосуванням правил перенесення, якщо він з'являється після 1200 годин), мінімізує цю проблему. Однак це не в нашій владі і є усього лише управлінським рішенням.

Позиція Біблії

Біблійні вимоги у відношенні до новомісяч аналізуються у роботі Нові Місяці [ 125] . Сформулюємо їх інакше.

Свято Молодого місяця є одним із свят Господа. Воно згадується в Книзі Чисел 10:10:

Числа 10:10 10 А в день вашої радости, і в ваші свята та першого дня ваших місяців засурмите в ті сурми на ваших цілопаленнях та на мирних жертвах ваших, і вони будуть вам на пригад перед лицем вашого Бога. Я Господь, Бог ваш!

Жертви були принесені у Христі. Свята і самі Суботи не були скасовані.

Необхідні приношення були замінені духовними жертвами в Святий День Субот, Молодих місяців і Свят. Жертвоприношення проводилися за допомогою спеціального збору, що збирався народною владою. Податок Князя аналізується у роботі Збір Десятини [ 161] .

Єзекіїль 45:14-17 14 А постанова про оливу з бата оливи: десята частина бата з кору, десять батів хомер, бо десять батів хомер.

15 І одна штука з отари з двохсот штук з доброго пасовиська Ізраїлевого на жертву хлібну, і на цілопалення, і на жертви мирні, щоб очистити їх, говорить Господь Бог.

16 Увесь народ цього Краю повинен давати приношення для князя в Ізраїлі.

17 А на обов'язку князя буде: цілопалення, і жертва хлібна та жертва лита в свята, і в новомісяччя та в суботи, в усі свята Ізраїлевого дому, він приготує жертву за гріх, і жертву хлібну, і цілопалення, і жертви мирні на очищення за Ізраїлів дім.

Це принесення складало десятину десятини масла і половину десятини м'ясних приношень. Вона збиралася князем як жертва на Суботи, Молоді місяці, Святі Дні і дні приношення. Тому неправильно буде стверджувати, що десятина замінювалася жертвами, тому що вони приносилися окремо. Цей текст також говорить про першоплоди Книги Єзекіїла 44:29-30: для відновлення Ізраїлю в його землях були зроблені розпорядження. Тому Месія встановить систему, яку він повинен був встановити з часу його розп'яття, Писання ж не може бути змінене. Це буде духовне зцілення народів, але про це ми повинні поговорити окремо.

Свято Молодого місяця вважалося Святою Суботою або Шаббатхоуном. У його честь проводилися жертвоприносини.

Числа 28:11-15 11 А першого дня ваших місяців принесете цілопалення для Господа: бички, молоде з великої худоби два, і одного барана, однорічні ягнята сім безвадних,

12 і три десяті ефи пшеничної муки, жертву хлібну, мішану в оливі, для одного бичка, і дві десяті пшеничної муки, жертву хлібну, мішану в оливі, для одного барана,

13 і по десятій частині ефи пшеничної муки, жертву хлібну, мішану в оливі, для одного ягняти. Це цілопалення, пахощі любі, огняна жертва для Господа.

14 А їхні литі жертви: пів гіна вина буде для бика, а третина гіна для барана, а четвертина гіна для ягняти. Це новомісячне цілопалення кожного молодика, для всіх молодиків року.

15 І буде принесений один козел на жертву за гріх для Господа, крім сталого цілопалення, і лита жертва його.

З цього тексту ми бачимо, що свята Новомісяч припадали на кожний місяць року. До них ставилися ті ж вимоги, що і до Свят і Субот.

1Хронік 23:31 31 І при всякому спаленні цілопалень для Господа на суботи, на молодики, і на свята в числі за правом на них, завжди перед лицем Господнім.

Ми бачимо, що Новомісяччя фактично стоїть начебто між Суботами і Святами. Так само, як і у відношенні до Свят і Субот, Месія пов'язав жертвоприношення і Молоді місяці. Однак дотримання самих Молодих місяців не було відмінене.

Таке дотримання не будується на поклонінні місяцю, що категорично забороняється.

Второзаконня 4:19 19 і щоб ти, звівши очі свої до неба, і побачивши сонце, і місяць, і зорі, усе військо небесне, щоб не був ти зведений і не вклонявся їм, і не служив їм; бо Господь, Бог твій, приділив їх усім народам під усім небом.

Второзаконня 17:3 3 що пішов би й служив би іншим богам, і вклонявся б їм та сонцеві або місяцеві, або всім зорям небесним, чого я не наказав

Дотримання Субот і Молодих місяців разом із встановленими святами установлене для позначення плану Бога і циклічного процесу творення. Сонячний календар не виконує такої функції.

Спочатку Єзекій відновив Пасху, потім - Свято Опрісноків, після цього - Новомісяччя і Свята. Жодне з відновлень не може бути повним доти, доки Молоді місяці не поставлені на свою правильну позицію в системі (див. також Prove All Things, Church of God, In Truth, Vol. 2, Issue 1, р. 6).

2Хронік 31:3 3 А царева частка зо здобутку його приділена була на цілопалення: на цілопалення ранішні та вечірні, і на цілопалення на суботи й на молодики та на свята, як написано в Законі Господньому.

Книга Ездри 3:5 також зазначає, що Новомісяччя були відновлені під час правління Ездри. Тому обидва відновлення торкалися також і відновлення Молодих місяців.

Ездри 3:5 5 а по тому цілопалення стале, і на молодики, і на всі присвячені Господеві свята, і для кожного, хто жертвує добровільну жертву для Господа.

Молодий місяць - це початок або перший день місяця (Числа 10:10; 28:11). Жодна система з тих, які засновуються на перенесенні початку року, не є дійсною. Тому Гіллельський календар також є хибним.

Місячний Календар позначений Святим Народом. У своїх замітках до Книги Виходу Мекілта стверджує, що “народи” робили розрахунки за сонцем, але Ізраїль - за місяцем.

Свята ПАСХИ і ШАТРІВ обчислювались не просто за допомогою загального місячного календаря, але на основі появи новомісяччя в місяць його появи, П’ятидесятниця ж залежала від Пасхи…Хоч неможливо це повністю довести за допомогою документів, вірогідно, що первинно саббат також був частиною цього природного тимчасового циклу, стосуючись фаз місяця і слідуючи поділу Свята Молодого місяця, закінчувався як окреме дотримання (The Interpreter's Dictionary of the Bible, Vol. 3, article New Moon, с.544).

Припущення, що відноситься до Суботи і Молодого місяця, можливо, базується на системі дотримання, що ми бачимо в роботі Works of the Law - or MMT (No. 104). Струнгель і Кімрон переклали текст з DSS (see Bib. Arch. Review, Nov.-Dec. 1994). Всі історичні єврейські ритуали оголошення Молодого місяця під час попереднього Саббата містили молитву есхатологічного напряму. Логічним обгрунтуванням для дотримання було творення місяця Господом як “знаку” непорушного заповіту Ізраїлю, чий “час” культів був визначений (Пс. 104:19; Екл. 43:6-8) (Int. Dict. там же, див. також Ber. R. 13d). Календар, таким чином, є невіддільною частиною заповіту Ізраїлю.

Новомісяччя було важливим для видінь і пророцтв, можливо, ця інформація виходить з 2Цар. 4:23, точно - з Єз. 26:1; 29:17; 31:1; 32:1; Іс. 47:13; Ог. 1:1). Цей факт прямо спростовує астрологів і спостерігачів за зірками вавилонської системи, як ми бачимо з Книги Ісаї 47:13:

Ісаї 47:13 13 Змучилась ти від великої кількости рад своїх, хай же стануть і хай допоможуть тобі ті, хто небо розрізує, хто до зір придивляється, хто провіщує кожного місяця, що має на тебе прийти!

Щомісячні прогнози здійснювалися на основі аналізу фаз місяця, що спотворювало систему.

У Суботи і Молоді місяці треба було відпочивати, як про це свідчить Книга пророка Осії 2:11.

Осії 2:11 11 (2-13) І зроблю кінець усякій радості її, святу її, новомісяччю її, і суботі її, та всякому святковому часові.

Це відбувалося через невіру і ідолопоклоніння. Бог зруйнував Своїх людей, тому що вони не дотримувались Його заповідей. У кінцевому результаті Він зруйнує багатство народу.

Осії 2:12 12 (2-14) І спустошу її виноградника та її фіґове дерево, про які вона говорила: Це мені дар за блудодійство, що дали мені мої полюбовники. А Я оберну їх на ліс, і їх пожере польова звірина!

На час Новомісяч піст і скорбота припинялися. З Апокрифа ми знаємо, що це відбувалося по всьому Ізраїлю аж до часів Месії. Офіційні святкування оповіщалися трубами (Числа 10:10; Пс.81:3).

Псалтир 81:3 3 (81-4) засурміть у сурму в новомісяччя, на повні в день нашого свята

У деякі місяці дотримання Новомісяччя було особливо важливим.

1Сам 20:6 6 Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна жертва для всього роду його.

Молодий місяць Нісана був важливим, Новомісяччя Тішрі був Святом Труб (див. також роботу Труби [ 136] ).

Єзекіїля 45:18-20 18 Так говорить Господь Бог: У першому місяці, першого дня місяця візьмеш молодого бика з великої худоби, безвадного, й очистиш святиню.

19 І візьме священик з крови жертви за гріх, і покропить на одвірок храму та на чотири кути відступу жертівника, і на одвірок брами внутрішнього подвір'я.

20 І так зробиш сьомого дня першого місяця за кожного, хто прогрішиться через помилку або з глупоти, і очистите храма.

Очищення святилища або Храму починалося у Новомісяччя першого Місяця (Нісан), позначаючи початок священного року (див. Освячення Храму [ 241] ). Це очищало внутрішній суд і повинно було представляти вибраних як внутрішнє колесо видіння Єзекіїла. Очищення простого і помилкового відображалося від сьомого Першого Місяця або Нісана. Духовенство готувало себе і народ.

Новомісяччя Сьомого Місяця також було важливим.

Левит 23:24 24 Промовляй до Ізраїлевих синів, говорячи: Сьомого місяця, першого дня місяця буде вам повний спочинок, пам'ять сурмлення, святі збори.

Неємії 8:2 2 І приніс священик Ездра Закона перед збори з чоловіків та аж до жінок, і всіх, хто розумів чуте, першого дня сьомого місяця.

Молодий місяць Сьомого Місяця починався відновленням через читання закону, яке проводилося кожні сім років Ювілейного циклу кожного дня Кучок (див. також Читання Закону з Ездрой і Неємією [ 250] ).

Второзаконня 31:10-12 10 І наказав їм Мойсей, говорячи: У кінці семи літ, окресленого часу року відпущення, у свято Кучок,

11 коли прийде ввесь Ізраїль з'явитися перед лицем Господа, Бога свого, у місці, яке вибере Він, будеш читати цього Закона перед усім Ізраїлем до їхніх ушей.

12 Збери той народ, чоловіків, і жінок, і дітей, і приходька свого, що в твоїх брамах, щоб вони чули й щоб навчалися, і боялися Господа, Бога вашого, і додержували виконувати всі слова цього Закону.

Неємії 8:18 18 І читали в книзі Божого Закону щоденно, від першого дня аж до дня останнього. І справляли свято сім день; а восьмого дня віддання, за уставом.

Тут символізм сьомого або суботнього року представляє тисячолітній цикл, тисячу років, які починаються з поверненням Месії, який випустив закон з Єрусалиму. Потім закон розповсюдився по всьому світові, підпорядковуючи собі народи. Читання його на Свято Труб у відновленні Неємії акцентувало увагу на відновленні Месії і Труб.

(див. також роботу Часовий Підсумок Століття [ 272] ).

(розділ цитується по роботі В.Е.Кокса Нові Місяці [ 125] , Християнські Церкви Бога, 1995).

Однак говорити про систему, запропоновану в одинадцятому сторіччі Рабином Гіллелем II (358 р.), немає абсолютно ніяких підстав. Основою для обчислення Молада Тішрі служить серія перенесень єврейського календаря. Ці перенесення свідчать про те, що дотримання Субот і Святих Днів залежить від їхньої послідовності. Так відбувається тому, що фарисеї і їх послідовники рабини зробили Божі Суботи настільки обтяжливими, що система Святого Дня стала тягарем. Більш важливо, що самі Молоді місяці свідчили проти дійсності системи. Незважаючи на очевидні докази небес і закону часів творення, зараз стверджується, що Гіллельський календар є правильним і що не можна дотримуватися Новомісяччя, оскільки час місяців визначається Моладом Тішрі, який більше не співпадає з Новомісяччями. Ці аргументи використовуються серед євреїв і служителів Церков, коли вони дотримуються свят, але не Новомісяч.

Повноваження по визначенню були передані під владу рабинів, які користувалися законами обчислення, встановленими значно пізніше часів Христа і апостолів. Звичайно ж через їх доктрини Церква в один і той же час була двічі атакована Сатаною. На Елвірському Соборі (300 р.) атака була направлена на Суботи. На Нікейському (325 р.) була спростована доктрина про Божество і нав'язаний Католицька пасха. Рабини більше не правили з Єрусалима (пізніше з Ямнії). За допомогою рабинів Вавилона, Раббин Гіллель II створив Гіллельський календар і систему Молад Тішрі.

У 366 році на Лаодикійському Соборі Суботи були прокляті. У 381 році на Константинопольському Соборі була встановлена Трійця, на Халкедонському Соборі 451 року вона була остаточно сформульована. Тобто ми можемо прослідкувати, як формувався гіллельський календар і що він являє собою зараз. Він був частиною безперервної атаки відступницької системи на Церкву і народ Божий. З 358 року Юдеї вже точно неправильно дотримувалися Святих Днів Бога. Ті Церкви Бога, які пішли за Гіллельським календарем, також помилялися у своєму дотриманні.

Заява, згідно з якою свято Кучок розтягується на дев'ять днів у випадку, якщо Субота слідує за Останнім Великим днем, засновувалася на припущенні, що Субота, яка співпадає зі святом, має інше значення, ніж щотижнева Субота. Якби такі перенесення ссправді мали місце або якби були зроблені якісь виключення, то закон згадував би про це. Але Біблія ніде ні про що подібне не згадує, і немає ніяких доказів їх використання до 344 року. Вважається, що в 344 році новий календар був представлений у деяких районах (Ency. Judaica, art. Hillel (II; 330-365 CE)). Незважаючи на той факт, що самаритяни (і саддусеї, які до того часу вже зникли) користувалися системою затемнень протягом століть, євреї пізніше стверджували, що не існувало встановленої системи. У час Мішнага (200 р.), як стверджується, не було діючої системи обчислень, оскільки все законодавство Мішнага засновувалося на припущенні, що Новомісяччя починається тоді, коли стає видним Новий Місяць (Шурер, там же, Т.1, с.591). Молодий місяць визначався за свідченням надійних свідків перед судом у Єрусалимі і потім пізніше в Ямнії (Шурер, там же).

Тривалість кожного конкретного місяця не була фіксованою. Це підтверджується у двох місцях законодавства Мішнага (цитується за Шурером):

(1) mErub. 3:7; “Якщо перед Новим Роком людина боялася, що [ місяць Елул] повинен доповнюватися…” [ З mSheb. 10:2 ясно, що пізнішого правила, у відповідності з яким Елул завжди повинен мати 29 днів, в той час не існувало] (2) mArak. 2:2 “У році ніколи не було менше чотирьох “повних” місяців [ тридцяти днів] , і більше восьми місяців, що повинно було визначатися”.

 

Шурер говорить, що:

Перший абзац говорить, що ні в якому разі не можна було визначати наперед, мав місяць 29 або 30 днів. Другий абзац показує, наскільки календар цієї емпіричної системи був ненадійний: навіть у вік Мішнага (друге сторіччя н.е.) допускалося, що можуть бути роки, що мають тільки чотири місяці по тридцять днів, або вісім таких місяців (іншими словами, місячний календар повинен був розкидатися з 352 на 356 днів, коли фактично він тривав від 354 до 355 днів) (див. коммент. 12 до с.592, там же).

(2) В другому столітті н.е. система доповнень все ще не була фіксована. Це правда, що Юлій Африкан говорить, що євреї, подібно грекам, додавали кожні вісім років три місяці; [ Julius Africanus in Euseb. Demonstr. evang. viii 2, 54 = Syncellus, ed. Dindorf 1, р. 611 = M. J. Routh Religiquiae Sacrae II, р. 302 ...] і немає причин сумніватися в цьому твердженні, навіть якщо взяти до уваги час, в якому він жив (перша половина третього століття н.е.), навіть якщо по відношенню до греків це і неточно, більшість яких після тривалого часу прийняли цикл дев'ятнадцяти років. Також загалом вірно, що в час Ісуса, коли існував емпіричний метод, правило додавання трьох років у восьмирічному періоді виникло саме по собі. Незважаючи на це, інформація про такий восьмирічний цикл в астрономічному розділі Книги Еноха і Книги Ювілеїв все ще є надзвичайно неясною; вона все ж таки ще не була прийнята як постійна доповнююча система (там же).

Цей текст показує, що рік міг складатися і складався з 352-356 днів у деяких роках, коли для перенесення застосовувались правила, вироблені для 354-355 днів. Це є необгрунтованим, нав'язаним правилом.

У Книзі Еноха і в Книзі Ювілеїв (там же, с.592-593) Шурер демонструє нерозумність побудови календаря за будь-якою з цих систем.

Коментар 12 на сторінці 592 свідчить:

У контексті процитованих абзаців (m Arak. 2:2), можливі мінімальні і максимальні кордони даються з розрахунку на найрізноманітніші випадки. Вищезазначене коливання в тривалості року акуратно дотримувалося, і у часи Мішнага все ще вважалося можливим. Як правило, твердження здавалося наскільки видатним для влади вавилонського Талмуда, що робилися спроби дати йому нове тлумачення, див. bArak. 8b-9a; Zuckerman Materialen, pp. 64 f. (там же).

Ігноруючи докази самаритян, Шурер стверджує, що календар у часи Мішнага визначався емпіричними спостереженнями, без застосування попередніх розрахунків, таким чином виконуючи два правила Мішнага.

    1. mMeg. 1:4, “Якщо Мегиллах (Сувій Естер) читався першого Адара, і рік був високосним, він повинен був знов читатися другого Адара”;
    2. mEduy. 7:7, ‘[R. Joshua and R. Papias] свідчили, що рік міг оголошуватися високосним в будь-який час протягом Адара; раніше це можна було зробити тільки до настання Пуріма. Вони свідчили, що рік міг умовно оголошуватися високосним. Одного разу, коли Рабин Гамалель поїхав в подорож для отримання влади від намісника Сірії, і він довго був відсутній, рік був оголошний високосним на підставі схвалення цього Рабином Гамалілем. І коли він повернувся, то сказав “Я підтверджую”; і це був високосний рік”.

Правило відносно читання Естер не визначає спостереження, але правило про читання Естер також у високосні місяці. І цей принцип ми тут ясно бачимо.

Шурер упевнений, що попередні розрахунки не проводилися (Шурер, там же, с.593).

Друга вищезазначена цитата говорить про спроби насадження правила, відповідно до якого оголошення високоса могло бути тільки до Пуріма, однак це правило є самим раннім поствавилонским правилом. Доповнення оповіщалося не раніше, ніж за вісім місяців. Більше схоже на те, що раввіністична система не мала точного методу, який був би схвалений населенням у його розрахунках біблійних подій. У будь-якому випадку, все вищеперелічене мало місце після руйнування Храму.

Правило, згідно з яким вирішувалося, провести додавання чи ні, є дуже простим.

Свято Великодня святкувалося як повний місяць Нісана (14 Нісана), який повинен завжди наступати після весняного рівнодення [ meta isemerian earinen] … Анатолій в своїх рукописах, що представляють особливу важливість для історії єврейського календаря і збережених в Eusebius HE vii 32, 16-19, характеризує цей одностайний погляд всієї єврейської влади… Філо і Джозеф також пишуть про це. Якщо в кінці року помічалося, що Великдень наступає до весняного рівнодення, перед Нісаном оголошувалося про високосний місяць (Шурер, там же, с.593).

Шурер тут у тексті вставляє (14 Нісана), базуючись на важливому фрагменті Анатолія, який стверджує, що 14 Нісана повинно наступати після рівнодення (ANF, Vol. VI, pp. 147 ff.); це питання аналізується в роботі Квартодесиманські Спори [ 277] . У двадцятому столітті вважалося, що 14 Нісана може наступати на рівнодення, але це може і не бути достатнім доводом, як ми далі побачимо. Цікаве свідчення Анатолія зустрічаємо в місці, де він говорить, що жертва в кінці Чотирнадцятого повинна приноситися під час повного місяця, тобто він говорить про весняне рівнодення, наступне за жертвоприношенням, 3 години після полудня в кінці 14 Нісана і початку ночі П'ятнадцятого Першого Місяця. Це мало велике значення для початку року. Анатолій також робить значну помилку в цьому тексті відносно початку і кінця Прісного Хліба, що заперечується Біблійними джерелами і самаритянскою та іншими традиціями (там же і [ 277] . Якщо уважно читати текст Анатолія, то можна зробити висновок, що час рівнодення наступав у 3 години після полудня 14 Нісана, під час жертвоприношення. Якщо воно не наступало, рік вважався високосним. Це дозволяло розраховувати місяці і роки наперед.

Джозеф також говорить, що все це відбувалося, коли сонце знаходилося у Вагах, що робить цю систему більш точною, і цей факт упускається. Важливо, що Шурер помічає, що греки і вавилоняни (єгиптяни з їх сонячним роком сюди не відносяться) протягом сторіч володіли фіксованим календарем, заснованим на акуратних підрахунках. Вавилоняни мали такий календар у часи персидського правління, самаритяни і саддусеї визначали календар наперед відповідно до зетемнень. Неможливо, щоб євреї не боялися цієї системи. Шурер звертається до упертості культу в світлі іншого знання, що було красномовним положенням, хоча не таким, як він його намагався показати.

Тільки календар релігійних культів, і уперта опозиція культу всім науковим реформам, робили таке багатство справ осяжним. Але в кінці наукове розуміння зробило свою справу, як це вже сталося у Вавилоні. Вавилоняни, Мар Самуель з Нехардеї і Рабин Абба бар Ахаба з Сури, обидва в третьому сторіччі, були відомі як рабини, що зробили особливо важливий внесок в календарну систему. Пізніше Гиррарч представив поліпшену систему дев'ятнадцятирічного циклу. Представлення в Палистині календаря, що заснувався на цьому циклі, описувався патріарху Гиллелю в першій половині четвертого століття н.е. (Шурер, с.594).

Чому вони чинили опір знанню цієї системи, яка їх оточувала і яка була серед них, і яка використовувалася у період Храму. Існує інша відповідь на цю проблему, яку Шурер боїться навести, хоча вона очевидна. Емпірична система давала рабинам можливість змінювати час проголошення Новомісяч, що давало простір для насадження обтяжливих обмежень віри відносно Субот, Новомісяч і Свят. Дев'ятнадцятирічний цикл був відомий протягом сторіч і на сході вважався дуже древнім. (Наприклад, у своїх картах вони використали астрономічні знання, які перевершували європейські періоду Реформації, і ми маємо археологічні докази перебування там повстанців Бар Кочби, що відвідали Америку (див. З. Gordon, Before Columbus, London, 1971). Однак це було тільки в той час, коли система обчислень, пов'язана з попередніми перенесеннями, стала досить довершеною, щоб бути схваленою пізнішими рабинами. У Палестині для проведення обчислень не спостерігалося нестачі знань. Там володіли цим знанням і застосовували його протягом усього періоду Храму. Саме через нестачу знань люди вимушені були залишатися на рівні дотримання нав'язаних обтяжливих традицій. До четвертого століття н.е. такої проблеми не існувало. Вільна від традицій, система обчислень могла існувати ще довгий час. Саме за ці традиції Христос засудив фарисеїв.

Правильна система обчислень, заснована на Новомісяччі, є абсолютно передбачуваною. Після повного затемнення нового місяця слідує більше число місяців, що складаються з тридцяти днів. Це правило повертає нас до древніх дотрадиційних спостережень про вісім тридцятиденних місяців (див. вище). Пасха завжди повинна наступати після весняного рівнодення. Новомісяччя наступає перед рівноденням протягом 14 днів.

Молодий місяць також пов'язаний з весняними припливами і відливами. Весняний приплив завжди настає після Повного місяця і Новомісяччя. Відплив наступає після появи чверті місяця (див. Аннексура).

Вищезазначені правила складають процес очищення закону від традиції, яка робить його обтяжливим.

Однак Календар не є відповідальністю євреїв як частина Святощів Бога, як стверджують неуважні пояснювачі Писання (див. роботу Святощі Бога [ 184] ).

Абсурдними також є аргументи єврейської влади і релігійних общин, які слідують за ними, зокрема про те: якщо цей календар правильний, то треба святкувати П’ятидесятницю 6 Сивана, чого більшість не дотримується. Фактично, вони відкрито заперечують єврейський календар, що жахливо неправильно. Це заперечення принаймні нелогічне. Євреї наповнені духом і владою, інакше вони помиляються. Якщо Бог дав Свій календар, то Церква повинна слідувати йому. Якщо Він цього не зробив, Церква повинна на основі Біблії скласти правильний календар. Новомісяччя ж є його фокусом. Святі Дні вираховуються на основі визначення настання Новомісяч.

Тобто Новомісяч потрібно дотримуватись, що засновується на факті їх настання, а не на вигадках і перенесеннях.

Аргументи проти дотримання Новомісяч, що засновані на припущенні про їхнє витіснення обчисленнями Молада Тішрі і системою перенесень, є помилковими і абсурдними. Такі аргументи свідчать на користь обгрунтованості вищеназваних помилкових правил, що є неправдою і суперечить принципам дотримання біблійних законів, яких дотримувався Месія і про які він говорив, що буде їх дотримуватись, і під час свого правління над Єрусалимом примусить це зробити всі народи (Іс. 66:23). Вся плоть буде поклонятися Богу в Суботи і Молоді місяці. Свята також зіграють свою роль (Зах. 14:16-19). Цей Святий Календар Бога буде нав'язаний за допомогою контролю урожаїв і постачання продуктів харчування. Христос учора і сьогодні і навіки Той же (Євр.13:8). Якщо Месія тільки буде вимагати цього від всіх народів, то він вимагає цього від вибраних вже зараз. Аргументи проти Новомісяч Молада Тішрі засновуються на передумові, що Гіллельський календар у деяких частинах є дійсним, недійсним же є перенесення. Звичайно ж, такі аргументи підтверджують те, що Гіллельський або сучасний єврейський календар несумісний зі словом Божим і правильним дотриманням Його Священного календаря.

Гіллель II говорить, після визначення ними нового календаря, що він залишиться до приходу Месії. Це твердження було зроблене тому, що було відомо, що календар не має під собою біблійної основи, і що Месія повинен визначити його. З Книги Ісаї 66:23 Гіллель знав, що під час приходу Месії Новомісяччя будуть наново встановлені, він так само знав, що те, що він робить, є недійсним для тисячолітнього відновлення. Але Месія не схвалив би такої системи, тому що вона замінює закон традицією. Христос вже засудив Писарів і Фарисеїв за їхні традиції ще три століття тому. Христос припинив їхню владу, надіславши сімдесят учнів (Лк.10:1,17).

Матвія 15:2-6 2 Чого Твої учні ламають передання старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають.

3 А Він відповів і промовив до них: А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого?

4 Бо Бог заповів: Шануй батька та матір, та: Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре.

5 А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові,

6 то може вже й не шанувати той батька свого або матір свою. Так ви ради передання вашого знівечили Боже Слово.

Рабини знали, що календар є помилковим і деякі турбувалися з цього приводу (Чому так пізно настала Єврейська Пасха в 1997 [ 239] ). Раз у раз мало місце втручання в календар. Бог через Ісаю засудив приниження Його Свят у різних формах. Засудження в Ісаї торкається духовних аспектів і несправедливості в грі з календарем. Однак Еробоам бачив, що думав Бог про перенесені свята (див. роботу Еробоам і Гіллельський Календар [ 191] ).

Ісаї 1:13-14 13 Не приносьте ви більше марнотного дару, ваше кадило огида для Мене воно; новомісяччя та ті суботи і скликання зборів, не можу знести Я марноти цієї!...

14 Новомісяччя ваші й усі ваші свята ненавидить душа Моя їх: вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх...

Наголос тут стоїть на ваші Новомісяччя і Свята. Вищеназване засуджувалося як небожеське. Вони були спотворені людьми і їхніми традиціями. Це трапилося через їх відношення і ритуали, але також через перенесення Молодого місяця і Свята. Помилкове Новомісяччя спричиняло за собою помилкові свята і порушення Божого закону. Саме по собі спостереження не є достатньою причиною для сумніву в Новомісяччях і Святах.

Календар побудований на Молодому місяці - чіткі астрономічній події, яку можна легко передбачити і яка є основою для визначення Святих Днів. Його настання разом із земним днем, що слідував за ним, вилічувався ще з часів Єрусалима.

Цей день є періодом у двадцять чотири години, що розраховується від заходу (півночі) до заходу (півночі), іншими словами, приблизно від 6 вечора до 6 вечора. Це особливо важливо для Першого і Сьомого Місяців (Нісана) і (Тішрі), тому що вони знаходяться у найбільшій близькості до рівнодення.

Ювілей

Вся календарна система будується на Ювілеї. Ювілеєм є цикл п'ятдесяти років, відображений у побудові Храму, Церкві і структурі Біблії. Деякі єврейські і самаритянські письменники пізніших часів (Bowman Samaritan Documents, loc. cit., ch. 2, Толідах і Левит 25:10,11) помилково намагалися ввести сорокадев'ятирічний цикл від другого ювілею і далі. Ювілей вказує на людське життя і на п'ятдесят років його зростання. Закони, на яких він побудований, викладені в роботі Закон і Четверта Заповідь [256]. Він складався з семи циклів, кожний з яких, у свою чергу, складався з семи років. Урожаї давалися кожних шість років, так що Суботній рік міг бути дотримуваний (Левит 25:2-7). Закон читався кожен Суботній рік на Свято Кучок (Второзаконня 31:10-13). Структура Закону і Пророцтв, які читалися в Суботнє Свято (від 21/40 або 1998 Суботнє Читаючи Закон), пояснюється в Законі і серії Заповідей. Потрійний Урожай давався у сорок восьмому році ювілею шостого року останнього циклу, так що можна було дотримувати два роки Суботи і Ювілею (Левит 25:21). Цей Ювілейний рік відраховується від Очищення сорок дев'ятого року до очищення п'ятдесятого року або Ювілею, коли всі землі поверталися у володіння власників племені. Всі цінності землі оцінювалися на цій основі (Левит 25:15). Дотримувався цей рік, і Ювілей наступав на Очищення п'ятдесятого року (Левит 25:9-13), так що в Абібі Першого року наступного ювілею землі могли бути зорані і засіяні для весняного урожаю. Цей рік є восьмим нормальним роком циклу (Левит 25:22).

Ювілей наступав у 24 і 74 роках до Р.Хр. і 27 і 77 роках після Р.Хр. кожного сторіччя. Наступний Ювілей, п'ятдесятий, з часів приходу Месії і сорок дев'ятого Ювілею з часів відновлення Храму і відновлення закону Ездри і Неємії, наступить у священний рік 2027/28. Рік 2028 як 1/50 почне ювілей Ювілеїв і нове тисячолітнє правління Месії (див. Читання Закону з Ездрою і Неємією [250]; Значення Видіння Єзекіїля [108]; Час Розп'яття і Воскресіння [159]; і Часовий Підсумок Століття [272]).

Календар Бога повністю відповідає Його плану. Вони чудово підходять один одному.

Якби Бог прагнув до оцінки Його системи, Він би дав чіткі інструкції, як він чинить з кожним окремим аспектом Свого Закону. Там, де Він мовчить, ми не повинні домагатися свого власного визначення того, що Ним закладено. Бог, а не Юда, має владу над Писанням. яке не змінюється, і Його власним Календарем.