Божий Календар [156]

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

Цю статтю можна знайти в Інтернеті за такою адресою: http://www.logon.org

Єврейський календар за своїм походженням є більш пізньою версією календаря і не використовувався у Храмі за часів Христа і Церкви. У своєму Додатку 3 до Історії єврейського народу за часів Ісуса Христа (History of the Jewish People in the Age of Jesus Christ (Vol. 1, р. 587)) Шурер стверджує, що єврейські імена мають асірійсько-вавілонське походження; їх аккадианськими еквівалентами є: ни-са-ан-ну, а-а-ру, сф-ма-ну, ду-у-зу і т.д., звертаючись при цьому до роботи Лендсбургера (Materialen zum Sumerischen Lexicon V (1957), с.25-26 і далі по тексту), Шурер говорить:

Робота починається з цитат про заповітний період і коментарів Шурера відносно календаря. Але календар Бога датується створенням. Він не залежить від того, чому слідували євреї у часи Ісуса Христа, і справді, ми побачимо, чому власне Шурер не дає правильного і вичерпного пояснення цієї теми. Ми знаємо, що система дотримання була представлена пізніше і використовувалася, віддаючи належне традиції, разом з вищеназваними обчисленнями. Вчені повністю сходяться на тому, що як самаритяни, так і седдусеї дотримувались системи, яка базувалася на затемненні, і обчислювали та оповіщали (що стосується самаритян - то напевно) календар на вісім місяців уперед. Цей аспект ми проаналізуємо пізніше. Шурер не може логічно аргументувати того, чому євреї не заперечували проти запропонованого їм календаря, коли в кінці періоду Храму вони знали більш правильну систему. Хоча ми далі побачимо, що протягом періоду Храму у фарисеїв не було можливості подати свої позиції через їхню віддаленість.

Можна з точністю сказати, що у самаритян був такий же календар принаймні на 2500 років, і що календар, Суботи і система, що використовуються ними сьогодні і що прийшло ще з часів Храму, побудовані на затемненні. Про це свідчить також Ібрагім ібн Якуб, самаритянський коментатор Біблії. Вони починали день увечері або з настанням сутінків. Вони святкували два дні, 14 і 15, як це робили протягом двох тисячоліть Церкви, що дотримуються Суботи (див. Роль Четвертої заповіді в історичних Церквах Бога, які дотримувалися Суботи [ 170] , видання 1998 року). Вони приносили жертви увечері 14 Нісана і починали трапезу увечері 15 Нісана, причому ці дати визначалися за допомогою системи затемнення. Крім того, вони, як і саддусеї у часи Храму, святкували П’ятидесятницю в неділю, на п'ятдесятий день після неділі хвильового снопа Опрісноків (див. Джон Боумен (видання і переклад) John Bowman Samaritan Documents Relating to Their History, Religion and Life, Pittsburgh Original texts and Translation Series Number 2, pp. 223-237).

Немає підстав для тверджень, що самаритяни змінили свою систему або що вони та інші вищезазначені народи не могли точно обчислити перетин до періоду Другого Храму включно. Якщо Євреї "втратили" це знання в кінці Другого періоду Храму, то вони зробили це свідомо, з метою ввести свої традиції. Церква у визначенні календаря ніколи до них не прислухалася, і Новомісяччя були прийняті у більш неосвічений час Іудаїзму постреформаційного періоду. У третьому сторіччі раввіністичний Іудаїзм також запровадив язичницькі свята і систему Вавилона в свій календар. Р. Самуель Кон, Головний Рабин Будапешта, автор робіт, присвячених самаритянам і опублікованих у 1894 в Будапешті, розказує про традиції Суботньої Церкви періоду Реформації. Він звертає увагу на те, що Суботня Церква визначала календар відповідно до затемнення (з одним вкрапленням у практику Самаритян). Він також розглядає факт, що більш пізні юдеї (після Симона Печі) Трансильванії святкували Rosh HaShanah або Новий Рік на Тішрі, що служило доказом єврейського впливу. Він заявляє, що RoshHaShanah не був введений в Іудаїзм до постхрамового періоду третього сторіччя. Доктор Кон згадує цей важливий факт у роботі Суботники в Трансильванії (Sabbatarians in Transylvania), де він веде мову про третє сторіччя і "постбіблійському" періоді (звертаючись до Талмуду Rosh haShanah 8a at n. 18 to ch. 7) (Ed. W. Cox, tr. Т. McElwain and B. Rook, CCG Publishing, USA, 1998, pp. v, 58, 106 ff, et. seq. and nn.) Згідно з Біблією, Новий рік наступає в Абібі, тобто в першому місяці.

Ми побачимо нижче, що Календар під час Храму будувався на розрахунках саддусеїв і фарисеїв або на системі, що набула поширення тільки після руйнування Храму в 70 р. Мішнаг зазначає, що на той час існувало багато систем, які Єврейський Календар намагався перекрити. Насправді в час Гіллеля II, приблизно в 358 році, він не вдосконалювався, а піддавався неодноразовим змінам аж до одинадцятого століття. Цей процес детально описаний у роботі Календар та Місяць: Перенесення чи Свято [ 195] .

У відповідності з Мішнагом (біля 200 р.) Святі Дні припадають до і після Суботи, що означає, що система, яку винайшли фарисеї для захисту своїх традицій, не використовувалася аж до складання Мішнага (див. Сонкіно Талмуд: Шаббат 114 b; Меначот 100b; и Мішнаг Бесах 2:1; Шаббат 15:3; Сукках 5:7; Арахін 2:2; Агігах 2:4). Але з самого початку Суботи були звичайними. Текст Агігах 2:4 розказує про конфлікт того часу (200 р.) між тими, хто був за, і тими, хто був проти Недільного Пасхи (див. там же [ 195] і також нижче).

Мішнаг також стверджує, що було чотири нових роки і що перший день Нісана - це новий рік царів і свят (Ця тема також обговорюється у роботі Ніч, якої потрібно дотримуватись [ 101] ), що відповідає пасхальній традиції самаритян). З такого розділу часу Мішнага ми також можемо бачити, що Ездра і Неємія керувалися у визначенні нового року датою 1 Нісана, а не 1 Тішрі (див. Читання Закону з Ездрою і Неємією [ 250] ). В той час Тішрі використовувався для відліку часу, саббатичних років і Ювілею (Rosh Hashanah 1.1 Е (3)). Ми бачимо, що поняття Тішрі прийшло з Вавилона і уперше згадується в Мішназі після того, як вводиться туди Р.Еліазаром та Р.Симеоном (там же 1.1 D). У період Храму він не вважався святом Нового року. Мішнаг також робить спробу визначити початок збору десятини з худоби 1 Елулом (там же 1.1 С). Дім Шамаї стверджує, що новим роком дерев був 1 Шеват, в той час Гиллельський Дім говорить про нього як про П'ятнадцятий день місяця. Новий рік під час повного місяця - пряма язичницька практика, запозичена з Вавилона і яка, безсумнівно, перегукується з місячним календарем землеробства. Кожне з цих визначень відноситься до періоду раввіністичного Іудаїзму після Храму. Лише в третьому сторіччі ми чітко бачимо встановлений рабинами Тішрі. Він разом із системою перенесення, всупереч Божому слову, зараз входить в Іудаїзм. Труби також не входять в молад, який є затемненням, і Святі дні Бога переносяться на дні, не вказані для цього Богом.

Fixing Rosh HaShanah (Новий рік). Рік починається на 1 Тішрі, який навряд чи є днем молада, тому що цьому заважають чотири обставини або міркування, звані dehiyyah, які визначають перший день місяця (рош ходеш). Кожний dehiyyot може відображатися на перенесенні двох днів: (1) в основному для запобігання настанню Дня Очищення (10 Тішрі) в п'ятницю або в неділю, і Hoshana Rabba (сьомий день Суккота; 21 Тішрі) від настання в суботу, але також з астрономічних міркувань… (2) в основному з астрономічних міркувань, якщо молад настає опівдні або пізніше, Rosh HaShanah відкладається на один день (там же, с.44).

Третій або четвертий dehiyyah представляє більш комплексні правила, які стосуються специфічного часу молада і перенесення 1 Тішрі, що з нього випливає. Ці молади складають таблицю спеціальних перенесень, визначених в статті про Юдейську Енциклопедію. Це правило перенесення у часи Христа і під час складання Талмуда не було відоме. Мішнаг і Талмуд, як його коментар, чітко показують, що День Очищення припадав на п'ятницю або неділю аж до часу складання Мішнага.

(Арахін 2:2): Вони не лічать менше чотирьох повних років в році і [ до мудреців] не з'являються більше, ніж вісім разів.

…існуючу систему повинні були знов замінити [ наголос автора] системою, яка базувалася на справжніх цінностях [ на противагу до основних цінностей] , які більше відповідали ранньому іудейському календарю, в якому Новомісяччя (дні фази [ тобто тривалість інтервалу від справжнього затемнення до першої появи півмісяця] ) і додавання днів відбувалося на основі як спостережень, так і обчислень (там же, с.47).

Зверніть увагу на те, що обчислення проводилися відповідно до справжніх затемнень невидимих фаз, а також на основі спостережень, що підтверджували факти, відомі задовго до цього. Термін “фази місяця” застосовувався до повного затемнення нового місяця, повного місяця і до першої і другої чвертей. Півмісяць ніколи не вважався фазою місяця саме у тому значенні, в якому термін “фаза” використовується для нового місяця.

Однак ми знаємо, що саддусеї і самаритяни не мали таких проблем з нерегулярністю року і що у часи Кидрона про Новомісяччя оповіщалося сигнальними вогнями з Оливкової гори, східного храму (див. роботу Месія та Руда Телиця [ 216] ). Пізніше самаритян звинуватили в тому, що вони сигналили не в потрібний час, фарисеї ж після руйнування храму перебрали на себе функцію перенесень і здійснювали її дотриманням.

Під час періоду Храму таких проблем не існувало. У часи Маккавеїв Іван Гиркан зруйнував кущ гори Герізім, однак їхня релігія залишилася незайманою. Гиркан проводив політику пригноблення фарисеїв, і тільки протягом дев'яти років правління Олександра вони мали якусь владу. За свої інтриги вони знаходилися також під гнітом Ірода. Саддусеї та їхня система більш менш тривало контролювали Храм до його завоювання і руйнування в 70 році (див. там же, [ 101] ). Фарисеї звинуватили Христа в тому, що він був самаритянином (Ів. 8:48). Це сталося тому, і це видно з тексту, що він заперечував правдивість їхніх вчень і традицій. Він дотримувався храмових свята, які базувалися на системі саддусеїв і самаритян, визначаючись затемненнями і являючи собою правдиву храмову систему (див. нижче). У роботі Джона Боумена The Samaritan Problem Studies in the Relationships of Samaritanism, Judaism, and Early Christianity (Tr. by Alfred M Johnson Jr, Pittsburgh Theological Monograph Series Number 4, The Pickwick Press, Pittsburgh, Pennsylvania, 1974, ch. 1, pp. 1 ff.) ми бачимо, що самаритяни були в наявності в північному царстві навіть після їхнього розселення в 721 до Р.Хр. і що самаритянська діаспора існувала в Єгипті і Сирії з древніх часів до 18 століття. Джон Боумен стверджує, що:

З того часу, як манускрипти самаритян стали доступними для європейських бібліотек, для мене залишалося загадкою, чому знавці християнства, які з часів Джозефа Скалінгера (1540-1609) знали про те, що самаритяни вижили, всі ще продовжують стверджувати, що самаритяни були створені євреями поствавилонських, мишнаїтських і талмудських часів і які пройшли через Церкву Батьків в християнську традицію.

Словом, яке використовувалося для позначення вогнів, було m'aor, що означає лампади або світильники (Вихід 25:6; 27:20; 35:14). У Книзі Буття 1:3 говориться: хай стане світло. Там не використовується дієслово бути (Порівняльна Біблія, комент. до вірша 3). Тому ми говоримо про передумову подальших подій.

Левит 23:32 32 Він субота повного спочинку для вас, і ви будете впокоряти душі свої, ввечері дев'ятого дня місяця від вечора аж до вечора будете святкувати вашу суботу.

(Бісах 2:1) На свято, яке співпадає з Суботнім вечором [ п'ятниця] чоловік не повинен готувати, щоб не починати цим святковий день. [ п'ятниця] Але він готує їжу для свята, і якщо він що-небудь залишить, він повинен використати це в Суботу. І він готує блюдо для святкового вечора [ четвер] і також покладається на це [ приготування їжі в п'ятницю] для Суботи. (2:2) Якщо свято збігається з днем після Суботи [ неділею] , то дім Шаммаї говорить: “Вони роблять всі приготування до Суботи”. А дім Гіллея говорить: “Посуд повинен бути приготований до Суботи. Людина ж може готуватися також і під час Суботи”.

Цей текст показує, що свято починалося з настанням темряви перед Суботою. Тут використане дієслово tsalal, яке

пов'язаний з tsel, “тінню" і означає “коли на ворота починала падати тінь" або “відкидати довгі тіні" (див. Сонкіно, коммент. до вірша 19).

Всі народи, включаючи древній Ізраїль і юдейські племена, починали відлік дня з ночі, тобто дні відлічувалися ночами. В основному такою практикою користувалися також німці і тевтонці. Подивимося, що говорить нам Джон Бреді (Brady's Clavis Calendaria I-II, London, 1812, р. 98):

Тобто ми бачимо, що в 1812 році, в часи Наполеону і його московського відступу, в ісламському світі й інших місцях день все ще починався і закінчувався вечірніми сутінками, в італійському світі - заходом сонця. Початок дня північчю в 1812 році було спотворенням римської Католицької Церкви, і саме від неї воно потрапило в Європу і на захід. Це - винахід священиків, що не має під собою біблійної основи. Крім того, Христос говорив про дванадцятигодинний день і про ніч, що вимірюється 24 годинами, як у італійців і астрономів. Ніхто навіть не починав день світанком. Двадцятичотирьохгодинний день, який починався опівночі, є результатом зміни стандартів годин, яка сталася через традицію Римської Церкви, що нав'язується. Стандартизація часу повинна бути простою, відповідаючи часу від світанку і заходу рівнодення перших годин після заходу (тобто біля наших 6 годин вечори) як година після заходу замість 7 вечора. П'ять годин повинні залишатися одинадцятою годиною, як це було протягом майже шести тисяч років. Сім годин ранку при правильному відліку повинні відповідати годині до обіду. У годинниках, розрахованих на 24 години, буде 1300 годин. Це правило буде відповідати вченню Христа і знов прийде в Єрусалим після відновлення.

Причиною церковного відліку від півночі послужила важливість посту, оскільки вони дотримувались іншого закону посту, відмінного від вказаного в Біблії і в ранній Церкві. Бреді стверджує, що слово “полудень” спочатку означало дев'яту годину. Починаючи відлік від 6 ранку, він наступав в 3 після полудня, “коли, відповідно до древніх традицій, завжди співалися пісні” (там же, с.99). Полудню зараз відповідає середина дня (див. там же), через те, що ченці завжди порушували піст, або через те, що звичайним часом обіду був полудень (див. там же). Ми повинні пам'ятати про це, читаючи ранні писання, де згадується про полудень. Слово “сніданок” виникло від неправильного написання слова nuncheon або “денна пісня”.

Слово день походить від саксонського Dжg. Воно мало відношення до римського Dies або Diis. Древні дали імена планет дням, які вони називали Dii або богами (там же, с.100); ця назва застосовувалася стосовно 24-годинної періодичності земної кулі.

Писання стало доступним саксонцям на їхній рідній мові під час правління Царя Ателстана біля 940, який нав'язав збори за рух вантажів у неділю, яка в римській системі з четвертого століття замінила саббат. Неділя і пасхальна система були нав'язані в Британії силою саксонців, учасників синоду в Вітбі в 663 році. До цього більшість британців були кварто-десиманськими суботниками (див. роботу Квартодесиманські диспути [ 277] ). Едгар (біля 960) оголосив, що день вважається святим, починаючи від трьох годин після полудня в суботу і до сходу сонця в понеділок (див. Бреди, там же, с.103-104). Тому час приготування в п'ятницю був розтягнутий до суботи і знову додав повністю новому періоді додаткових 12 годин. Це є єдиним відомим відхиленням закінчення дня на зорі (не враховуючи поклоніння Ра в Єгипті).

Слово день, як правило, розуміється двома способами: 12 годин і 24 години. У сучасну або індустріальну епоху астрономи почали застосовувати також назву Ніктемерон. Однак древнім можна пробачити використання звичайної назви день у відношенні до обох вищеназваних періодів. Вона використовувалася під час перекладу Біблії і продовжує використовуватися у даний момент (див. Бреді, с.97). Буття 1:5 говорить: “..і. був вечір, і був ранок: перший день”. Цей переклад повинен просто читатися День Один або День Перший. Сонкіно перекладає цей текст як вечір і ранок, один день (див. Сонкіно, Чумаш, с.2). Відмінність базується на тлумаченні Раші, що визначає, що Бог був один у цей день, творячи на другий день інші небесні творення. Навіть при уважному аналізі цю тезу неможливо встановити в тексті Сонкіно, інші джерела також не подають подібного тлумачення (див. Грінза Interlinear Bible). Раші помилявся і надалі допустив непотрібну помилку у відношенні до тексту Книги Буття 1:1-2.

Слова для позначення вечора (ereb див. арабське "змішувати") і ранку (boker див. "шукати" або "аналізувати") означали день і ніч. Ereb, що означало змішування світла протягом сутінків, і boker, що означало чисте світло, були часом, коли можна було розрізнити точні їх характеристики (там же).

Визначення, які використовувалися для позначення денних годин, наступні: yфwmвm, що означало щодня або вдень (див. Второзаконня 28:66; Єгош.1:8; і т.д.); або shachar, що означало раннє світло, коли встає сонце (див. Єгош. 6:15).

Слова mochorath або morrow (див. 1Сам.30:17; Йони 4:7) використовувалися для позначення наступного дня або завтра.

Слова boqer або boker (див. Суддів 6:2; 19:26; 2Сам. 13:4) буквально означали від ранку до ранку і означали від дня до дня, що служило причиною їх неправильного використання.

Слово, що вказує на тиждень у єврейській мові, походить від слів shabuwa або shabua. Ці слова, в свою чергу, походять від shaba', що означає бути повним. Це - первинний корінь, що використовується у значенні sheba або shibah. Це слово є первинним кількісним числівником з семи священних чисел. Тому назва shaba' означає сам собі сьомий, що означає клястися або приймати на себе клятву.

Період п'ятдесяти днів, який починається після щотижневої Суботи на свято Опрісноків, має сім ідеальних або повних Субот. У Старому Заповіті (Вихід 34:22; Второзаконня 16:10,16; 2Хрон. 8:13) цей день отримав назву Свята Тижнів. Те ж слово використовується в іншому варіанті Біблії - shabua. Назва П’ятидесятниці походить від “рахувати до п'ятдесяти”. Ідеальні Суботи називалися tamiym, що означало повний. Використовуване як іменник, слово означало прямоту або повну і завершену правду, а не лукавство. Тому п'ятдесят днів П’ятидесятниці включали сім повних і закінчених або нелукавих тижнів. Вона починалася вдень після щотижневого Саббата і закінчувалася вдень після щотижневого Саббата, а саме - у неділю. Тому П’ятидесятниця не могла припадати на 6 Сивана, тому що це суперечить побудові відліку і заперечує сім довершених і нелукавих тижнів або Саббатів.

(Агигах 2:4) П’ятидесятниця, що співпадає з п'ятницею - говорить Дім Шаммаї: “День кровопролиття [принесення, яке приноситься відповідно до правил появи перед Господом] припадає на день після Суботи. І Будинок Гиллеля говорить: “День кровопролиття [ повної жертви] не йде після Суботи”. Але вони погоджуються з тим, що якщо вони співпадають з Саббатом, днем кровопролиття [ повної жертви] є день після Саббата. І первосвященик не одягає свій святковий одяг. І їм дозволяється передувати в скорботі або поститься, що не підтверджує думку про те, що дата П’ятидесятниці [ повинна весь час наступати] після Саббата [ в неділю] .

Думки на користь 6 Сивана намагаються відшукати підтримку в Септуагінті (LXX). Однак ця версія, хоч і є стандартним текстом ранньої Церкви, була відкинута раввіністичним Іудаїзмом у час Ямнії, після руйнування Храму і загального розпорошення. У той час з метою підтримки раввіністичного Іудаїзму текст Старого Завіту зазнав значної зміни і став мазоретичним текстом. Повністю питання місця П’ятидесятниці в LXX освітлюється у роботі П’ятидесятниця: Порівняння Книги Левита 23:15-22 в LXX [ 173] . Аргументи на користь 6 Сивана в будь-якому випадку, навіть не на основі цього тексту, помилкові.

Протягом періоду Храму П’ятидесятниця святкувалася у неділю як священниками Храму, так і самаритянами. ФФ. Брюс говорить (The Illustrated Bible Dictionary, J. D, Douglas & N. Hillyer, editors, IVP, 1980; art. Calendar, Vol. 1, р. 225)

Загалом, Єврейський календар в новозавітний час (принаймні до 70 р.) наслідував саддусейський метод обчислення, якщо саме цим обчисленням регулювалася служба в Храмі. Тому день П’ятидесятниці обчислювався як п'ятдесятий день після збору першого снопа урожаю ячменю, іншими словами, п'ятдесятого дня (включаючи) від першого воскресіння після Великодня (див. Левит 23:15); тому він завжди припадав на неділю, як і в християнському календарі. ОБчислення фарисеїв, яке стало загальноприйнятим після 70 р., тлумачило “саббат” Книги Левита 26:15 як свято Опрісноків і не щотижневий саббат; в цьому випадку П’ятидесятниця весь час припадала на один і той же день місяця [ 6 сивана] .

Тобто тиждень обов'язковий, центром його є Саббат, або сьомий день тижня, яким є і завжди була субота. Англійська назва походить від саксонського Seator (або Crodo, див. Бреді), що, звичайно, асоціюється з римським божеством Сатурном (Бреді, с.122-123). Цей день мовами багатьох народів називається Саббат, або словом, що походить від нього. Самуель Бакчіокчі описує його історію (From Sabbath to Sunday, Pontifical Gregorian University Press, Rome, 1977).

Слово “місяць” виникло від слова, що означало місяць, древній корінь якого дійшов в англійську мову. Староєврейською це буде chadash або chodesh, що означає Новий Місяць, тобто ця назва використовувалася для місяця. Новий Місяць говорив про початок місяця. Книга New Brown-Driver-Briggs-Gesenius Hebrew-English Lexicon говорить про це слово (с.294), що воно означало Новий Місяць або Місяць…1.новий місяць як день, час нового місяця як релігійне свято. 2. Місяць як початок Новим Місяцем. Немає сумнівів у тому, що історично місяць починався Новим Місяцем. У період Храму місяць також був святом і Первосвященик у цей день вступав у Храм так само, як і в Саббат.

Це слово стосується слова chвdar, що означає оточувати або захищати, вкривати або завішувати. Лексикон також говорить (на с.294) про значення: ховати за завіскою, приховувати, замикати. IV. самоприховуватися, також слідувати, залишатися або знаходитися за, вкладати меч в піхви.

Тут мається на увазі повне затемнення Нового Місяця, а не півмісяць. Питання про півмісяць аналізується в роботі Золоте Теля [ 222] .

Іншим словом для місяця було yerach (1Цар. 6:37-38; 8:2; 2Цар. 15:13; Зах. 11:8). Воно виникло від невикористовуваного кореня неточного значення місячного місяця, тобто місяця. Іншим словом є халдейське yerach (Ездри 6:15), яке за значенням відповідає першому.

Словами для місяця в значенні сонця і місяця є 3394 і yerach. Ним може бути і 3842 (Іс. 24:23; 30:26). Слово для Нового Місяця (2320) перекладається на англійську як місяць. Виходячи з методу виключень, стає очевидним, що йдеться про певний день (1Сам. 20:5,18,24; 2Цар. 4:23; Пс. 81:3; Іс. 66:23; Єз. 46:1,6; Амос 8:5). Таким чином, місяці - це перший, другий, третій і т.д. Нові Місяці.

Тому Нові Місяці можна вважати центральною або визначальною точкою місяця. Вона сформувала основу відліку місяців. Це стосується також і всіх Святих Днів, не останнє місце серед яких займають і самі Нові Місяці (див. роботу Нові Місяці [ 125] ; Нові Місяці Ізраїлю [ 132] ; і також Урожаї Бога, Жертви Нового Місяця і 144 000 [ 120] ). Коментарі відносно місяців, зроблені в роботі Нові Місяці Ізраїлю [ 132] , нижче проаналізовані повторно з метою показати послідовність і значення їхнього використання.

Дотримання осіннього рівнодення, іншими словами - “кінця року” (див. Вихід 23:16), і весняного рівнодення, що називалося “поверненням року” (1Цар. 20:26; 2Хрон. 36:10), були важливі для контролю календаря і відповідно - свят. Тому рік починався найближчим до весняного рівнодення молодим місяцем, коли сонце знаходилося в Вагах ( Нав.,. Ant. 3.201 (краще див. Ant. (Antiquities of the Jews) III.x.5], і Великдень на чотирнадцятий день Нісана співпадав з першим повним місяцем (Вихід 12:2-6).

“Абіб” означає зелене колосся, яке зрізалося і обжарювалося ще до того, як можна було збирати справжній урожай. Перший урожай зеленого колосся зрізався і клався у снопи і означав початок Хвильового Снопа, а також починав омірний відлік до Пасхи. У часи Ісуса Навина вони стали їсти з плодів землі цієї, опрісноки і сушені зерна вранці після Пасхи, тобто вранці п'ятнадцятого Першого Місяця, і манна припинилася (Нав. 5:11). Зелене колосся не згадується, тому що вони обжарювали нове колосся Абіба після Хвильового Снопа, який наступав пізніше. Тому згадується вживання тільки старого зерна. Хвильовий Сніп символізує Месію, який був першонародженим з мертвих.

Першорядним тут є духовний символізм. Свята залежать від молодих місяців і не навпаки. У відповідності з М.Недом VIII.5 (див. M. Ned Interpreter's Dictionary of the Bible, Vol. 1, р. 487), високосний місяць називався WeAdar (ВіАдар, МиАдар) (або і Адар). Раввіністичні обчислення наполягають на тому, що сім з дев'ятнадцяти років мали додатковий місяць, який ми називаємо Адар II.

Відповідно до нашого уявлення, місяці визначаються молодими місяцями, і План Порятунку наявний у кожному Молодому місяці в обчисленнях свят і їхньому розташуванні в циклі дійсних матеріальних урожаїв. Рік засновується на символічному або пророчому році 360 днів, дванадцяти місяцях, по 30 днів у кожному (див. роботу Урожаї Бога, Жертви Нового Місяця і 144 000 [ 120] , де обговорюється місце свят і 144 000). Все вищеназване складає час. Цей період, відповідно до пророцтва, може також розповсюджуватися на період від дня до 360 років. Тоді сім разів - це 2 520 років, половина ж цього періоду (або 1 260 років), як свідчить книга пророка Даніїла 12:7, цей час, часи та півчас.

Як вже говорилося в роботі Мойсей і Боги Єгипту [ 105] , Бог розбирався з єгипетською системою і її богами в Виході. Бог спілкувався з вавилонською системою через правильне встановлення календаря і Церкви. Треба зазначити, що вавилонська система починала рік місяцем начал, Тешріту або Тішрі. Починаючи з цього місяця, Месія встановить Новий Початок, який символізується Святом Труб, Днем Очищення і Святом Кучок.

Тішри визначається Молодим місяцем, яким є Свято Труб. У роботі Нові Місяці Ізраїлю [ 132] сказано, що той місяць начал був створений сьомим місяцем. Робота пов'язує його також з встановленням під владою Месії семи фаз семи Церков, значення яких пояснюється у роботах, присвячених молодим місяцям. І скрізь присутній символізм свят.

Тому П’ятидесятниця є початком ланцюга, що складається з п'яти місяців від сивана до тішрі, хоч від нісана до тішрі їх сім. Ці п'ять місяців є каменями Давида, що згадуються в книгах (див. роботу Давид і Голіаф [ 126] ). Сардис і Лаодікея не беруться до уваги. Сиван починався зі створення каменів Храму Бога. Потім йшло переродження (Ду-узу: Таммуз), факели (Абу: Аб) або свічки Церкви і очищення (Елулу:Елул) вибраних. Тому місяці, починаючи з Симану (сиваном) і закінчуючи Тешріту (тішрі), вважаються такими, що відповідають християнському символізму, а вавилонському.

Жертва Хвильового Снопа, що пов'язана з святами молодих місяців, має велике значення, яке розкривається в роботі Урожаї Бога, Жертви Нового Місяця і 144 000 [ 120] . Додаткові місяці стосуються управління Бога Ізраїлем, а також божественної системи, і це підкреслюється в роботі Нові Місяці Ізраїля [ 132] . Всі дії Бога із створення є символами, які відображаються не тільки на русі небес, але й на організації і відповідальності Ізраїлю. Ізраїль - це народ і Церква, на їх відношенні побудований завіт (див. роботу Божий Завіт [ 152] ).

Відношення засновується на функції додаткового місяця, який слідує за дванадцятьма нормальними місяцями. Ізраїль представляє цю систему через племена. Ізраїль складається з дванадцяти племен. Починаючи з півночі, ними є: Дан, Ашер Натанаїл, Юда, Іссахар, Завулон, Рувін Симеон, Гад, Єфрем, Манассей, Веніямин (див. Числа 10:11). Плем'я Леві концентрувалося навколо кучки. Тобто було дванадцять племен, але Йсипу належить право першонародження і це розподіляє на дві частини згадані дванадцять племен разом з плем'ям Леві, що відмовилося від своєї частини в духовенстві. Тобто план розвитку матеріального Ізраїлю був закладений ще в зорі творення. Адар II представляє духовенство як тринадцятий місяць і плем'я. Цей місяць протягом циклу наступає сім разів.

Очевидно, що молодий місяць був центральною точкою відрахування релігійного календаря. Однак багато разів це положення невірно застосовувалося. Останній час Юдеї припав на часи рабина Гіллеля II в 358 р., коли традиція зробила Суботи настільки обтяжливими, що треба було змінити всю систему відліку для того, щоб дотримуватися традиції фарисеїв. Проводилися спостереження для контролю над молодими місяцями, так що традиція повинна була дотримуватись. Для того, щоб контролювати людей, які інакше можуть виступити проти правильного молодого місяця, були накладені інші обмеження із визначення тих, хто може бути надійним свідком молодого місяця. Жінки були виключені зі свідків, також були визначені інші категорії людей, які могли бути незалежними спостерігачами (визначення цих категорій див. в Мішназі). Давайте подивимося на коментарі історичної позиції, які подаються в тексті роботи Нові Місяці [ 125] .

Свято Нового Місяця, відоме серед євреї як Рош Ходеш, наступає в перший місяць, з появою першої фази місяця (Hayyim Schauss The Jewish Festivals: History and Observance, tr. Samuel Jaffe, Schocken Books, New York, 1938, р. 275). Тобто воно пов'язується з появою Нового Місяця.

Біблія урівнює молодий місяць і свята (Числа 10:10). Свято Молодого місяця було святковим днем і святкувалося в день після того, як з'являвся Новий Місяць (New Catholic Encyclopedia, Vol. 10, McGraw Hill, NY, 1967, р. 382).

[ Юдейська культура і сучасний Іудаїзм стверджують, що]: Спочатку Молодий місяць не визначався астрономічними розрахунками, але урочисто проголошувався після того, як свідки свідчили про появу серпа місяця. Раввіністична влада стверджувала, що тридцятого числа кожного місяця члени Вищого Суду збиралися у дворі суду в Єрусалимі, званому Беїт Язек (Beit Ya'azek), де чекали свідчення від двох надійний свідків; після цього вони освячували Молодий місяць. Якщо півмісяць 30 числа ще не з'являвся, Молодий місяць автоматично святкувався 31 числа. Населення дізнавалося про початок місяця за допомогою вогнів, які запалювалися з цієї нагоди на Оливковій горі, і які було видно по всій землі і також в Діаспорі.

[ Потім стверджується, що] пізніше, однак, самаритяни почали запалювати помилкові вогні, і Вищий Суд став у віддалені общини відправляти посланників. Євреї, які жили вдалині від Єрусалима, завжди святкували Молодий місяць 30 числа. Тому, коли їм говорили, що Молодий місяць наступає 31 числа, вони вважали і другий день Молодим місяцем (RH 1:3-2:7). До середини четвертого століття мудреці встановили постійний календар і практика публічного оголошення Молодого місяця перестала існувати. Однак сліди цієї традиції збереглися в синагозі, де практикувалося оголошення Молодого місяця в Суботу, яка цьому передувала (Ency. Judaica, Vol. 12, р. 1039).

Тобто ми бачимо, що, згідно з древнім єврейським раввіністичним звичаєм, тоді, коли Новомісяччя не могло бути дотримуване, тоді, коли воно безпосередньо наставало, наприклад, коли воно наставало в денні години, воно святкувалося на наступний день. Це справжнє шахрайство, тому що Новомісяччя часто наставало в такий час. Таке ж правило дотримання Молодого місяця існувало і в ранньому постхрамовому періоді. Гіллель II у четвертому столітті встановив вельми легкі правила обчислення часу настання Молада Тішрі. Недавно вони були ще більше спотворені, як це описується в роботі Нові Місяці [ 125] .

З популяризацією соціології і наук про релігію, що розвивалися, стало модно підтримувати вимогу Біблії відносно Субот і Молодих місяців в світлі вірності євреїв. Молоді місяці вважалися зникаючими пережитками культури поклоніння Богу Місяця. Шаус показав в своїй роботі The Jewish Festivals (с.274) саме цю позицію. Він також стверджує, що П’ятикнижжя було написане в двох частинах, перша - до вавилонського виходу, друга - після їх повернення. Він говорить, що перша частина не згадує про свято. Основу для такого твердження він знаходить в Книзі Виходу 23:14-19; 34:17-26; Второзаконня 16 і не Левита 23. Він робить висновок, що Книга Чисел повинна входити у другу визначену ним частину. Однак він не наводить ніяких доказів такому припущенню. Його аргументи використовуються також захисниками цієї позиції. Справжньою причиною для існування такої розрізненості є те, що після повернення з вигнання не сталося повного відновлення.

Відхилення, таким чином, цілком чітко виражене, але причини такого відхилення від традицій, що існували, неясні. Одне з тлумачень знаходимо в The Hebrew Concept of Time and the Effect on the Development of the Sabbath, by Diana R. Engel, The American University, Washington, 1976.

Зверніть також увагу, що Енгел стверджує, що перший півмісяць вважався знаком і що він знаменував про день після своєї появи. Це дає грунт для застосування низки перенесень Молодого місяця. Однак цьому немає ніяких доказів. Продовжуємо цитату [ 125] :

“Незрозуміло, чому і як Молодий місяць втратив характер свята. Це трапилася після повернення євреїв в шостому столітті до Р.Хр. Воно більше не було святом, але напівсвятом, подібно Хід ха-Моед (проміжні, робочі дні Великодня і Суккота), коли рабини забороняли всю роботу, крім необхідної, і коли жінки відпочивали від шиття і в'язання. Причиною пониження значення Молодого місяця служили більш суворі економічні умови, особливо відтоді, коли не було ніяких релігійних або історичних причин припинення робіт в цей день. Згодом зник і його статус напівсвята і він став нормальним робочим днем, подібно всім іншим, відрізняючись лише деякими церковними ритуальними особливостями” (Відогер, с.502).

Книга The Lion Handbook of the Bible (eds. D & Р Alexander, Lion Publishing, 1984) говорить:

“Друге єврейське слово для позначення місяця, “ходеш”, означає “новизну” серпа місяця” (Encyc. Britt., 15th edition, Vol. 15, р. 465).

Як ми бачили, визначення слова ходеш не має нічого спільного з місячним серпом. Місячний серп є іншою системою поклоніння, пов'язаною з Гріхом і Ваалом/Ашторетом, і жертвоприношенням людей (див. роботи Золоте Теля [ 222] і Походження Різдва і Пасхи [ 235] ). Його лінгвістична основа означає бути прихованим. Бриттаніка підтверджує (лише частково правильне) твердження, яке суперечить староєврейській концепції про символізм слів.

“(Єврейський) календар, таким чином, - схематичний і не залежить від справжнього Новомісяччя (Encyc. Britt., op. cit., р. 466)”.

(цитується з W. E. Cox The New Moons, Christian Churches of God, 1995).

Біблійні вимоги у відношенні до новомісяч аналізуються у роботі Нові Місяці [ 125] . Сформулюємо їх інакше.

Необхідні приношення були замінені духовними жертвами в Святий День Субот, Молодих місяців і Свят. Жертвоприношення проводилися за допомогою спеціального збору, що збирався народною владою. Податок Князя аналізується у роботі Збір Десятини [ 161] .

Спочатку Єзекій відновив Пасху, потім - Свято Опрісноків, після цього - Новомісяччя і Свята. Жодне з відновлень не може бути повним доти, доки Молоді місяці не поставлені на свою правильну позицію в системі (див. також Prove All Things, Church of God, In Truth, Vol. 2, Issue 1, р. 6).

Свята ПАСХИ і ШАТРІВ обчислювались не просто за допомогою загального місячного календаря, але на основі появи новомісяччя в місяць його появи, П’ятидесятниця ж залежала від Пасхи…Хоч неможливо це повністю довести за допомогою документів, вірогідно, що первинно саббат також був частиною цього природного тимчасового циклу, стосуючись фаз місяця і слідуючи поділу Свята Молодого місяця, закінчувався як окреме дотримання (The Interpreter's Dictionary of the Bible, Vol. 3, article New Moon, с.544).

Припущення, що відноситься до Суботи і Молодого місяця, можливо, базується на системі дотримання, що ми бачимо в роботі Works of the Law - or MMT (No. 104). Струнгель і Кімрон переклали текст з DSS (see Bib. Arch. Review, Nov.-Dec. 1994). Всі історичні єврейські ритуали оголошення Молодого місяця під час попереднього Саббата містили молитву есхатологічного напряму. Логічним обгрунтуванням для дотримання було творення місяця Господом як “знаку” непорушного заповіту Ізраїлю, чий “час” культів був визначений (Пс. 104:19; Екл. 43:6-8) (Int. Dict. там же, див. також Ber. R. 13d). Календар, таким чином, є невіддільною частиною заповіту Ізраїлю.

Осії 2:12 12 (2-14) І спустошу її виноградника та її фіґове дерево, про які вона говорила: Це мені дар за блудодійство, що дали мені мої полюбовники. А Я оберну їх на ліс, і їх пожере польова звірина!

Молодий місяць Нісана був важливим, Новомісяччя Тішрі був Святом Труб (див. також роботу Труби [ 136] ).

Очищення святилища або Храму починалося у Новомісяччя першого Місяця (Нісан), позначаючи початок священного року (див. Освячення Храму [ 241] ). Це очищало внутрішній суд і повинно було представляти вибраних як внутрішнє колесо видіння Єзекіїла. Очищення простого і помилкового відображалося від сьомого Першого Місяця або Нісана. Духовенство готувало себе і народ.

Молодий місяць Сьомого Місяця починався відновленням через читання закону, яке проводилося кожні сім років Ювілейного циклу кожного дня Кучок (див. також Читання Закону з Ездрой і Неємією [ 250] ).

(див. також роботу Часовий Підсумок Століття [ 272] ).

(розділ цитується по роботі В.Е.Кокса Нові Місяці [ 125] , Християнські Церкви Бога, 1995).

Заява, згідно з якою свято Кучок розтягується на дев'ять днів у випадку, якщо Субота слідує за Останнім Великим днем, засновувалася на припущенні, що Субота, яка співпадає зі святом, має інше значення, ніж щотижнева Субота. Якби такі перенесення ссправді мали місце або якби були зроблені якісь виключення, то закон згадував би про це. Але Біблія ніде ні про що подібне не згадує, і немає ніяких доказів їх використання до 344 року. Вважається, що в 344 році новий календар був представлений у деяких районах (Ency. Judaica, art. Hillel (II; 330-365 CE)). Незважаючи на той факт, що самаритяни (і саддусеї, які до того часу вже зникли) користувалися системою затемнень протягом століть, євреї пізніше стверджували, що не існувало встановленої системи. У час Мішнага (200 р.), як стверджується, не було діючої системи обчислень, оскільки все законодавство Мішнага засновувалося на припущенні, що Новомісяччя починається тоді, коли стає видним Новий Місяць (Шурер, там же, Т.1, с.591). Молодий місяць визначався за свідченням надійних свідків перед судом у Єрусалимі і потім пізніше в Ямнії (Шурер, там же).

У контексті процитованих абзаців (m Arak. 2:2), можливі мінімальні і максимальні кордони даються з розрахунку на найрізноманітніші випадки. Вищезазначене коливання в тривалості року акуратно дотримувалося, і у часи Мішнага все ще вважалося можливим. Як правило, твердження здавалося наскільки видатним для влади вавилонського Талмуда, що робилися спроби дати йому нове тлумачення, див. bArak. 8b-9a; Zuckerman Materialen, pp. 64 f. (там же).

1. mMeg. 1:4, “Якщо Мегиллах (Сувій Естер) читався першого Адара, і рік був високосним, він повинен був знов читатися другого Адара”;
2. mEduy. 7:7, ‘[R. Joshua and R. Papias] свідчили, що рік міг оголошуватися високосним в будь-який час протягом Адара; раніше це можна було зробити тільки до настання Пуріма. Вони свідчили, що рік міг умовно оголошуватися високосним. Одного разу, коли Рабин Гамалель поїхав в подорож для отримання влади від намісника Сірії, і він довго був відсутній, рік був оголошний високосним на підставі схвалення цього Рабином Гамалілем. І коли він повернувся, то сказав “Я підтверджую”; і це був високосний рік”.

Свято Великодня святкувалося як повний місяць Нісана (14 Нісана), який повинен завжди наступати після весняного рівнодення [ meta isemerian earinen] … Анатолій в своїх рукописах, що представляють особливу важливість для історії єврейського календаря і збережених в Eusebius HE vii 32, 16-19, характеризує цей одностайний погляд всієї єврейської влади… Філо і Джозеф також пишуть про це. Якщо в кінці року помічалося, що Великдень наступає до весняного рівнодення, перед Нісаном оголошувалося про високосний місяць (Шурер, там же, с.593).

Шурер тут у тексті вставляє (14 Нісана), базуючись на важливому фрагменті Анатолія, який стверджує, що 14 Нісана повинно наступати після рівнодення (ANF, Vol. VI, pp. 147 ff.); це питання аналізується в роботі Квартодесиманські Спори [ 277] . У двадцятому столітті вважалося, що 14 Нісана може наступати на рівнодення, але це може і не бути достатнім доводом, як ми далі побачимо. Цікаве свідчення Анатолія зустрічаємо в місці, де він говорить, що жертва в кінці Чотирнадцятого повинна приноситися під час повного місяця, тобто він говорить про весняне рівнодення, наступне за жертвоприношенням, 3 години після полудня в кінці 14 Нісана і початку ночі П'ятнадцятого Першого Місяця. Це мало велике значення для початку року. Анатолій також робить значну помилку в цьому тексті відносно початку і кінця Прісного Хліба, що заперечується Біблійними джерелами і самаритянскою та іншими традиціями (там же і [ 277] . Якщо уважно читати текст Анатолія, то можна зробити висновок, що час рівнодення наступав у 3 години після полудня 14 Нісана, під час жертвоприношення. Якщо воно не наступало, рік вважався високосним. Це дозволяло розраховувати місяці і роки наперед.

Чому вони чинили опір знанню цієї системи, яка їх оточувала і яка була серед них, і яка використовувалася у період Храму. Існує інша відповідь на цю проблему, яку Шурер боїться навести, хоча вона очевидна. Емпірична система давала рабинам можливість змінювати час проголошення Новомісяч, що давало простір для насадження обтяжливих обмежень віри відносно Субот, Новомісяч і Свят. Дев'ятнадцятирічний цикл був відомий протягом сторіч і на сході вважався дуже древнім. (Наприклад, у своїх картах вони використали астрономічні знання, які перевершували європейські періоду Реформації, і ми маємо археологічні докази перебування там повстанців Бар Кочби, що відвідали Америку (див. З. Gordon, Before Columbus, London, 1971). Однак це було тільки в той час, коли система обчислень, пов'язана з попередніми перенесеннями, стала досить довершеною, щоб бути схваленою пізнішими рабинами. У Палестині для проведення обчислень не спостерігалося нестачі знань. Там володіли цим знанням і застосовували його протягом усього періоду Храму. Саме через нестачу знань люди вимушені були залишатися на рівні дотримання нав'язаних обтяжливих традицій. До четвертого століття н.е. такої проблеми не існувало. Вільна від традицій, система обчислень могла існувати ще довгий час. Саме за ці традиції Христос засудив фарисеїв.

Однак Календар не є відповідальністю євреїв як частина Святощів Бога, як стверджують неуважні пояснювачі Писання (див. роботу Святощі Бога [ 184] ).

Рабини знали, що календар є помилковим і деякі турбувалися з цього приводу (Чому так пізно настала Єврейська Пасха в 1997 [ 239] ). Раз у раз мало місце втручання в календар. Бог через Ісаю засудив приниження Його Свят у різних формах. Засудження в Ісаї торкається духовних аспектів і несправедливості в грі з календарем. Однак Еробоам бачив, що думав Бог про перенесені свята (див. роботу Еробоам і Гіллельський Календар [ 191] ).

Вся календарна система будується на Ювілеї. Ювілеєм є цикл п'ятдесяти років, відображений у побудові Храму, Церкві і структурі Біблії. Деякі єврейські і самаритянські письменники пізніших часів (Bowman Samaritan Documents, loc. cit., ch. 2, Толідах і Левит 25:10,11) помилково намагалися ввести сорокадев'ятирічний цикл від другого ювілею і далі. Ювілей вказує на людське життя і на п'ятдесят років його зростання. Закони, на яких він побудований, викладені в роботі Закон і Четверта Заповідь [256]. Він складався з семи циклів, кожний з яких, у свою чергу, складався з семи років. Урожаї давалися кожних шість років, так що Суботній рік міг бути дотримуваний (Левит 25:2-7). Закон читався кожен Суботній рік на Свято Кучок (Второзаконня 31:10-13). Структура Закону і Пророцтв, які читалися в Суботнє Свято (від 21/40 або 1998 Суботнє Читаючи Закон), пояснюється в Законі і серії Заповідей. Потрійний Урожай давався у сорок восьмому році ювілею шостого року останнього циклу, так що можна було дотримувати два роки Суботи і Ювілею (Левит 25:21). Цей Ювілейний рік відраховується від Очищення сорок дев'ятого року до очищення п'ятдесятого року або Ювілею, коли всі землі поверталися у володіння власників племені. Всі цінності землі оцінювалися на цій основі (Левит 25:15). Дотримувався цей рік, і Ювілей наступав на Очищення п'ятдесятого року (Левит 25:9-13), так що в Абібі Першого року наступного ювілею землі могли бути зорані і засіяні для весняного урожаю. Цей рік є восьмим нормальним роком циклу (Левит 25:22).

Ювілей наступав у 24 і 74 роках до Р.Хр. і 27 і 77 роках після Р.Хр. кожного сторіччя. Наступний Ювілей, п'ятдесятий, з часів приходу Месії і сорок дев'ятого Ювілею з часів відновлення Храму і відновлення закону Ездри і Неємії, наступить у священний рік 2027/28. Рік 2028 як 1/50 почне ювілей Ювілеїв і нове тисячолітнє правління Месії (див. Читання Закону з Ездрою і Неємією [250]; Значення Видіння Єзекіїля [108]; Час Розп'яття і Воскресіння [159]; і Часовий Підсумок Століття [272]).

Календар Бога повністю відповідає Його плану. Вони чудово підходять один одному.