.files/Banner1.gif)
Воскресіння мертвих (№143)
(Видання 1.0 20010420-20010420 Aудіo
Ця стаття досліджує сутність першого та другого воскресіння з мертвих. В ній розглядається мета кожного воскресіння в контексті остаточного етапу буття. Розкривається сутність поняття нефіліми. Крім того, автор намагається пояснити та досліджувати заперечення воскресіння стосовно них. Дана стаття також намагається розглянути аспект існування людини в період до існування Адама, а це надзвичайно важливо для усіх тих, хто намагається усунути конфлікт Біблії та наукових досягнень цього століття.
Christian Churches of God
PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA
E-mail: secretary@ccg.org
(Усі права захищені ã 1995, 1996, 1998, 2000 Wade Cox)
Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.
Цю статтю можна знайти в Інтернеті за такою адресою:
http://www.logon.org and http://www.ccg.org
Воскресіння мертвих
Останній Великий День сам по собі (за суттю своєю) є святом. Це не просто свято Кучок, це є кульмінацією (вінцем усього, що існує). Принаймні, все рухається у цьому напрямку. Будь-яка жива людська істота, будь-що, наділене життям, все, що є частиною намірів Бога, все, зрештою приречено на цей кінець. Це є вищий рівень фізичного існування.
Божий День триватиме протягом тисячолітнього правління Ісуса Христа та поширюватиметься на Останній Великий День або ж Судний День. Цей день є заключним етапом примирення планети з Богом.
Однак, нам прийдеться повернутися у доісторичні часи у період до того часу, як існував Адам. Більш того, нам необхідно випробувати та пояснити складну концепцію (ідею), що її протягом усього існування біблійних текстів не завжди сприймали адекватно. Воскресіння з мертвих стосується далеко не кожного (тобто далеко не всі люди зможуть взяти участь у воскресінні з мертвих). Проте, усіх нащадків Адама буде відроджено. Люди, що жили до Адама, не воскреснуть (тобто не візьмуть участь у воскресінні).
Нефілім
У статті Падіння Єгипту (№. 36): Пророцтво зламаних рук фараона – фаза перша частина друга висувається та розвивається ідея про існування людей у період до того часу, як існував Адам у контексті змісту біблійних оповідань. Цих людей, що жили у добіблейські часи, називали давніми велетнями. Вислів давні велетні вживається стосовно нефілімів або ж гігантів (велетням), що про них згадується в книзі Буття 6:4. Біблійне посилання на нащадків занепалого Сонму Сил Небесних, як видно, призвело до того, що під час воскресіння цих нащадків занепалого Сонму Сил Небесних буде відокремлено. У книзі Ісаї 26:13-14, насправді, має місце заперечення того, що рефаїми та нефіліми повстануть з мертвих. Слово рефаїм було перекладене та донесене до читачів як покійний чи мертвий.
Ісая 26:13-14
13 Господи, Боже наш, панували над нами пани окрім Тебе, та тільки Тобою ми згадуємо Ймення Твоє.
14 Померлі вони не оживуть, мертві не встануть вони, тому Ти навідав та вигубив їх, і затер всяку згадку про них.
Вони не мають шансів на те, щоб Бог пам'ятав про їх. До того ж, вони не можуть розраховувати на те, щоб взяти участь у воскресінні. У Біблії досить чітко вказується на те, що ‘вони не встануть’.
Слово, що вживається для визначення покійних, тут рефаїм (воно етимологічно пов'язане з поняттям нефілім (Nephilim), нащадок занепалих синів Бога), а Кишеньковий Довідник Біблії стверджує, що це є власна назва та воно не потребує перекладу. Рефаїм посилається на інших богів, що про них згадується у вірші 13. Там, де переклад було зроблено, воно передавалося як велетні чи мертві (Йов 26:5; Пс. 88:10). У книзі Йова 26:5 має бути написане буквально наступне:
Рефаїми залишаються (Євр.: хул) під водою (Кишеньковий Довідник Біблії коментарі до вірша 5).
Об’явлення 20:13
13 І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, і суджено їх згідно з їхніми вчинками.
Про рефаїмів не згадується у цитаті, що її приведено вище. Вони залишаються під водою (під морем — прим. перекл..). У тексті досить чітко говориться про те, що вони не візьмуть участь у другому воскресінні.
У книзі Ісаї 26:13-14 заперечується воскресіння рефаїмів, незважаючи на те, що усі підлягають воскресінню (з Дій 12:2; Іван. 5:28-29; Дії 23:6-8; 24:15; 1Коринт. 15:22; Об’явл. 20:4-6,13). Таким чином, рефаїми мають відокремитися від сучасних людей. Крім того, Бог розглядатиме їх (матиме з ними справу) окремо від інших покійних. Зараз (у наші дні) нефіліми померли, хоча їх досить часто розкопують під час археологічних досліджень. На цій планеті не залишилося нащадків нефілімов. Спроба провести зв'язок між австралійськими аборигенами, що жили сорок тисяч років тому та людьми, що населяють країну у наші дні, є, по суті, спробою дискредитації аборигенів, спробою висунути расистські твердження, наміром відокремити аборигенів від нащадків Адама.
Абсолютно безперечним є той факт, що прихильники іудаїзму за часів життя Христа, а також під час складання Нового Завіту вважали, що занепалі сини Сонму Небесних Сил скоїли гріх блудодії з людськими синами, що про них згадувалося у книзі Буття 6:4, а також Юди 6. Саме це й стало причиною для того, щоб довге волосся у жінок стали обов'язковим атрибутом, про що ми можемо судити з першого послання до коринтян 11:10. Біблія написана досить простою мовою для людей, котрі не володіли тим рівнем наукового пізнання, який відрізняє нас від наших давніх предків. Однак, проте, Біблія говорить про те, що перелюбство все-таки мало місце. Янголи з'явилися перед обличчям людей та скоїли гріх перелюбства. Таким чином, виявилося, що вони створили деяких істот, що у генетичному відношенні займали набагато більш низький ступінь розвитку, та що вони вступали в перехресні шлюби з жінками. Однак, цілком ймовірним є той факт, що вони навмисне намагалися протистояти тому, щоб наміри Господа стали дійсністю. Таким чином, нефіліми мали перешкодити створенню Адама та зруйнувати, розбудувати й передбачити Божі наміри. Абсолютно безперечним є те, що нефіліми насправді існували. Не підлягає ніякому сумніву те, що на цій планеті були ще й інші люди, абсолютно несхожі в усіх відношеннях від нас. Вони мали набагато більш велику статуру, чим ми. Блудодії синів занепалого Сонму Сил Небесних, про що згадується у ефіопській книзі Еноха, а також у Буття Апокріфона із Сувоїв Мертвого Моря та у псевдоепіграфічних рукописах. Знищення усього людства під час потопу саме було зумовлене тим, що нефіліми та рефаїми жили не за законом Божим. Їх було знищено, згодом, як анакіми (пор. статтю Нефілім (№ 154)).
На прикладі потопу Мідраш намагається знайти деяке пояснення тому, як нефіліми потрапили до числа анакімів, що населяли сушу трохи пізніше. Він висловлює припущення щодо того, що Ог прокрався потай до ковчегу. Принаймні, так пояснює існування більш пізніх нефілімів юдейський Талмуд. Вкрай неправдоподібно звучить припущення про те, що нефілімів було узято на борт ковчега. Втім, якщо ми візьмемо епічний твір «Пісня про Гільгамеша» та вавілонські рукописи, у яких розповідається про потоп (а в епічному творі «Пісня про Гільгамеша» міститься повний опис того, яким саме чином відбувався потоп), то ми побачимо, що розміри ковчега були трохи іншими, і до того ж, його було збудовано на певний манер. В епічному творі «Піснь про Гільгамеша» говориться, що ковчег було виконано у формі куба. Крім того, у даному творі наводяться дещо підвищені “показники” з приводу кількості «членів екіпажу». Стає очевидним, що людьми, які одержали право увійти до ковчегу, були переважно розділми сімейств; крім того, вони взяли до ковчегу з собою свої родини, а також майстрів та ремісників, що допомагали Ною будувати його ковчег. Таким чином, якщо прийняти це усе до уваги (що вісім чоловік були розділми сімейств), то тоді стає зрозуміло, що на борту могло бути й набагато більше людей. Більш того, у наші часи ми можемо знайти й будь-яке інше пояснення етнічної «різношерстості» тих, хто тоді увійшов до борту ковчега. Об дещо пояснює, особливо якщо взяти до уваги те, що археологічні розкопки у різних регіонах та найвіддаленіших куточках нашої планети говорять про існування цих людей. До того ж, ми тепер знаємо напевно про те, що глобальне розселення народів дійсно мале місце. Під час археологічних розкопок у Ше-Ку-Тьене у Китаї були виявлені кістяки, поховані один поряд з іншим. На думку вчених, кістяки належали ескімосам, монголам та комусь з південно-східної Азії. Таким чином, напрошується відповідь, що вони відправилися на схід і у всій своїй розмаїтості розселилися по землі знову після потопу. Однак, розкопки показують, що їхні останки були знайдені всі разом, а більш докладно про це можна прочитати в роботі Берндта Аборигени в Австралії ( Aboriginal Man in Australia).
Питання, що закономірно виникає, можна сформулювати наступним чином: якщо ми маємо доказ того, що на землю вже була людина в період до існування Адама? Відповідь так! Друге питання: чи відповідає цей доказ змісту біблійних оповідань? І знову відповідь: так! Відповідно до біблійних свідчень, за тих часів, та й через деякий час, землю населяли велетні. Про це ми можемо довідатися з книги Буття (Бут. 6:4). Слово, що вживається тут для визначення цих народів — нефілім nephilim, що етимологічно пов'язано зі словом падати. Звідси походить слово хлопець (в англійській мові ці слова мають споріднену кореневу лексему — прим. перекл..) Це слово потім перетворюється на bully (хуліган) чи tyrant (тиран) (див. SHD 5303, порівн. 5307). Таке ж слово використовувалося в книзі Числа 13:33. З тексту слово gibbowr чи gibbor (а також geber у значенні хоробра людина) перекладалося як могутні люди або велетні(mighty men). Gibberish (безглузда балаканина) походить від мови нефілімів (Євр.: -ish означає людина - man).
Внаслідок втручання Августина, Біблія була невірно складена (тобто у самій книзі був порушена хронологія розташування подій, а, отже, цілісність усього Писання). Зокрема, це стосується також і книги Буття 6:4. У статті Град Господній, книга XV, розділ 23, він висуває теорію про те, що сини Бога, також називані Янголами Божими, були дітьми Сифа. Підставою для такого припущення стала та обставина, що Христос міг бути єдиним сином Бога, не дивлячись на досить чітку позицію Біблії з цього приводу (про що ми можемо дізнатися з книги Іова) говорить про те, що існувало безліч синів Бога на Землі. Прихильникам догмату триєдиного Бога, безсумнівно, було вигідно, щоб Ісус Христос був єдиним сином Божим. Отже, вони переписали історію заново. Вони затверджували, що всі ці сини Бога, про які згадується в Біблії, насправді, не є богонатхненні сини його — але вони є нащадками Сифа. Таким чином, Августин розпочав спробу скасувати ідею про те, що численні сини Бога існували на небі, а також, що вони входили в число Занепалого Сонму Сил Небесних, і що вони впали до блуду. Втім, Августин не міг відати того, що коли розкопки рукописів повернуть справу аж ніяк не на користь прихильників догмата триєдиного Бога. Більш того, на всім християнстві відтепер лежить печатка упередження. Августин посіяв зерно руйнування Християнської віри у свій роботі Місто Господнє. Отже, догмат Трійці, засновником якого він став, ніде не знайшов такої широкої підтримки, як у протестантських церквах Сполучених Штатів Америки протягом двадцятого століття. Суть цього явища полягала у тому, що прихильники догмата триєдиного Бога виявилися неспроможними осягнути справжну (буквальну) сутність Біблії, і, зокрема те, що Християнство та наука — речі несумісні. Таким чином, був покладений початок теорії про еволюцію. Вона зародилася в Америці та Європі через вузький світогляд прихильників Римської католицької доктрини й американського протестантизму. Ніде ця дурість і товстошкірість не була такий очевидний, як у Церквах Бога. Ця омана виражалася також і в тім, що прихильники цієї теорії продовжували затверджувати, що людська раса відбулася від Сифа чи Каїна, і саме це походження доброчинне вплинуло на неї (расу), таким чином, духівництво одержало зручне і струнке пояснення створення людини. А це, у свою чергу, уплинуло на те, що люди виявилися непідготовленими для того, щоб адекватно сприйняти наукову значимість археологічних розкопок недавнього минулого. Отже, були створені всі передумови для поширення і розвитку теорії про еволюцію, оскільки ті, хто вивчав Біблію, не могли зробити серйозного опору прихильникам еволюціонізму в рамках теологічних поглядів того часу. (Більш докладно це питання розглянуте у статті Кокса Створення (№ B5): Від антропоморфної теології до теоморфної антропології (роз. 4).
Фундаментальна помилка полягає у припущенні, що створення Адама було першим створенням людини. Він аж ніяк не був першою людиною. Те ж саме було сказано Адамові, як ми можемо довідатися про це з книги Буття 1:27-28. Те ж саме було сказано Ною у книзі Буття 9:1. І Ною, і Адамові було сказано, щоб вони пішли та наповнили Землю (male' чи mala'') і це не суперечило попередньому існуванню Сонму Сил Небесних чи tsaba'. Коли Нию сказали, щоб він йшов та наповнив Землю, то ми не можемо вбачити в цьому ніякого прихованого посилання чи натяку схованого значення, з якого ми могли б укласти, що до Адама на цій планеті не існувало нікого. Навіщо ж тоді ми повинні припускати, що коли Адамові сказали піти і наповнити Землю, не було нікого іншого, котрий міг би це зробити ще?
Коментарі в книзі Буття 4:14 безперечно показують те, що на планеті існували ще й інші. Якщо Августин не помилився в підрахунках, то Каїн убив одного з інших людей, що до нього існували на планеті. Сиф на той час ще не народився. Каїн убив Авеля, таким чином, не планеті повинний був залишитися лише він і його батько, знову ж, якщо вірити Августинові. Після цього, він був вигнаний у пустелю. Останнім з тих, хто залишився, був його батько. Проте, Каїн сказав Богу:
І всякий, хто стріне мене, той уб'є мене.
І сказав йому Господь: через те кожен, хто вб’є Каїна, семикратно буде пімщений.
І зробив Господь Каїну знамення, щоб той, хто зстріне його, не вбив його. І пішов Каїн з-перед лиця Господнього й осів у країні Нод (Nowd від Nod, вигнанець чи мандрівник).
Каїн не боявся свого чи батька сестер, втім, цілком очевидно, що він боявся іншої істоти, ім'я якій нефілім. Іншого пояснення немає і бути не може. У той час на землі існували люди. Це біблійне пояснення, та звідси стає зрозуміло, чому на чолі його було знамення. Знамення було дано йому для того, щоб кожен, хто стріне його, міг би пізнати його, та щоб кожен з тих, хто живе на землі та не знає його, не вбив його. Нефіліми були дуже жорстокими та лютими людьми.
Цілком ймовірним є той факт, що слово вигнанець (exile –анроз.) зв'язано етимологічно з назвою землі, у яку він був вигнаний, оскільки слово не має первинного деривата (див. Кокс, там же). В усякому випадку, поза всякого сумніву, існували інші люди, від яких Каїну приходилося захищатися, однак Сиф на той час ще не був породжений. Особливої уваги варто приділити тому факту, що Каїн побудував місто, що він його назвав на честь свого сина Еноха (Бут. 4:17). Місто вже сам по собі передбачає факт наявності у ньому чималої кількості людей, що мешкають у ньому. Він заснував не поселення, а місто з мурами, що ними було обнесене місто. У великих містах завжди зводилися стіни, а в малих містах їх не було. Навіщо ж, у такому випадку, потрібні стіни? Щоб захищатися від нефілімів? Дійсно, щоб захищатися від цих самих нефілімів, оскільки усі вони були дуже лютими. Каїн побудував місто, обніс його муром, для того, щоб навчити нефілімов вести великомасштабні війни. Саме Каїн привніс розум та інтелект до нефілімів, якостей, яких їм не діставало. Таким чином, цілком природно і закономірно, що їх (нефілімів) лідером став Каїн. Ці прості факти наводять нас на цілком очевидну думку про те, що в ті часи, а зокрема в роки життя Каїна існували й інші люди, що за тих часів мешкали на планеті. І все ж, незважаючи на всі доводи, що говорили самі за себе, люди завзято відмовлялися прийняти цю ідею. Вони всіляко заперечували її навіть тоді, коли археологічні докази ставали незаперечним аргументом. Християнство незважаючи ні на що продовжує стверджувати, що тіла не існують, хоча, внаслідок нових археологічних розкопок були витягнуті на світло трохи тел.
Ніхто так і не дійшов до того, щоб досліджувати формулу ДНК і опублікувати результати подібних наукових досліджень цих гуманоїдів (подібних до людних істот), що були розкопані. Можливо, вони мають інші формула ДНК. Коли ці роботи будуть опубліковані, то всі зможуть переконатися, що їхня формула ДНК аж ніяк не схожа на ту, що мають звичайні люди. Неминуче виникнуть глобальні розбіжності на функціональному рівні між нефілімами та тими людьми, що відбулися від Адама. І хоча ніхто не може гарантувати, що не було перехрещування на генетичному рівні між цими двома категоріями людських істот, різниця безперечно існуватиме.
Нефілімів було знайдено під час археологічних розкопок у великій кількості. До теперішнього часу, доказів назбиралося так багато, що деякі дослідники вже втомилися їх рахувати. І це не провина книги Буття. Це, у першу чергу, провина тих людей, що спотворили буквальне розуміння Біблії протягом попереднього століття.
Найкращим прикладом може послужити цитати зі статті Падіння Єгипту (№. 36): Пророцтво зламаних рук фараона - фаза перша частина друга. Предметом цієї статті є археологічні розкопки в Австралії. В Австралії були виявлені докази того, що сорок тисяч років тому існували людиноподібні істоти. Прихильники теорії еволюції заявляють, що аборигени досить довго жили в цих районах. Однак, незважаючи на це достеменно відомо, що докази суперечать деяким твердженням. Етнічні та лінгвістичні характеристики австралійських аборигенів говорять про те, що вони розселялися в цих регіонах у вісім етапів, що йшли один за одним поступово. Не існує зв'язку між ними і народами, що населяли цю територію раніше. Доказу, що промовляють на користь тривалості розселення, не є археологічними. Р M і C H Берндт показує розмаїтість думок з цього приводу, втім, викристалізовується деяка загальна думка про те, що австралійські аборигени є недавніми переселенцями у цій країні. Вони прийшли з районів Західної Азії та етнічно пов'язані з декканскими гірськими, а також давньоєгипетськими племенами. Крім того, вони можуть бути попередниками Давида, а також вихідцями із Середземномор'я, що поступово мігрували на територію Індії і малазійських регіонів, неподалік від поселень ведів та жителів Цейлону (Аборигени в Австралії (Аboriginal Man in Australia), Angus and Robertson, Сідней, 1965, стор. 31-33). Монтагу (1965) включив айнів до цієї групи (там же, стор. 34). Всі аргументи ґрунтувалися на припущеннях і версіях про довгострокове походження, еволюцію і міграцію. Проте, іноді висловлюється точка зору, відповідно до якої переселенці використовували човни для того, щоб дістатися іншого берега (Берндт, стор. 39).
Недавні археологічні знахідки показують, що мало місце поселення у таких регіонах як Арунка в мюрейській улоговині. Цю область займали поселенці упродовж періоду близько 18,000 р. до н.э приблизно п'ять тисяч років тому. Подібним же чином, як ми можемо бачити з нещодавніх розкопок в улоговині Мюррей-Дарлінг, цю територію населяли люди семи футів (більш двох метрів — прим. перекл..) десь близько 6000 р. до н.е. і аж до 4000+ м. до н.е. Чоловік, останки якого були витягнуті з надр землі на поверхню в озера Нітчі, мав, скоріше за все, гігантську статуру з виступаючими передніми зубами. Він був похований у дрібній (неглибокій могилі і на тілі його висіло намисто, зроблене із сорока семи зубів тасманського диявола (цей вид зараз є вимерлим на материку). Період життя цієї людини та його смерті, може бути датований часом життя Адама. Він мешкав в Австралії, займаючись полюванням, а хтось інший поховав його. Він був гігантом (велетнем) і жив за тих часів, коли ще був живий Адам. Таким чином, нам здається цілком очевидним той факт, що тасманські дияволи існували на материку задовго до потопу. Потоп, скоріше за все, винищив їх із земної поверхні.
Народність Кове Свамп була також одними з представників тих, хто жив і до Адама. Вони мали голову довгастої форми. Їхня абсолютна несхожість з австралійськими аборигенами розумілася як наслідок можливого обв'язування голови. Цілком імовірно – хоча доказів тому немає. Ці люди були посаду неандертальцями. Вони були людиноподібними (антиподами) та являли собою результат проміжного етапу еволюції людини між неандертальцями та нами. Проте, вони аж ніяк образом не були пов'язані один з одним.
Археологічні знахідки наводять нас на думку про те, що перебування поселенців на даній території було все ж таки нетривалим. Ламперт у своїй статті Велика Таємниця картанов The Great Kartan Mystery, ANU, 1981 приводить деякі результати наукових досліджень, таким чином, його стаття могла б послужити відмінним прикладом такого археологічного дослідження. Ламперт слідом за Джонсом (1973) висловлює припущення про те, що друга фаза колонізації Австралії почалася десь близько 20,000 до н.е. (стор. 166). Цих же висновків він дійшов на основі систематизації результатів розкопок в Арунке та в інших, прилягаючих до неї районах. Проте, не існує ніяких доказів, які б вказували на наявність зв'язку цих людей з аборигенами. Крім того, у нас немає більш менш достовірних у науковому відношенні результатів дослідження ДНК. Наша позиція полягає в тому, що вони (результати) покажуть абсолютну функціональну несумісність. Бодлер (1977) висуває свою власне е пояснення тому, звідки взялися відповідні знаряддя праці, а також технології виготовлення тих чи інших предметів побуту (Ламперт, там же). Одним з факторів, що могли б уплинути на можливість успішного результату подальших розкопок і збору археологічних доказів у наступний час, є та обставина, що, під час плейстоцинского періоду, низький рівень води сприяв пересуванню по воді. Однак, саме через те ж ця ділянка узбережжя пішла під воду. Ось чому наші докази виявилися настільки нечисленними. Всі їхні технологічні розробки та досягнення набули відповідного розвиток протягом плейстоцинського періоду. Крім того, усі поселенці займали прибережні території. Берегова лінія в часи вище зазначеного періоду проходила на кілька миль далі континентального шельфу. Всі останки цих людей, а також свідчення того, чим вони займалися (який вигляд мала їхня цивілізація) занурені саме під ці води, таким чином, м зараз можемо скористатися усім, що нині приховано під водою. Нам відомо, що існують міста під водою в Північній Америці. Існують руїни в Карибському морі. І ми не можемо дати належного наукового пояснення щодо того, як вони з’явилися у контексті глобального історичного процесу. Більш того, усе ускладнюється тим, що події, про які мова йде, мали місце в доісторичні часи. До того ж, усе це речі, що суперечать поглядам сучасної православної церкви. Таким чином, якщо вони погодяться з цим і приймуть наукове підтвердження даної версії, те весь інститут православної церкви виявиться неспроможним у своїх переконаннях. Вони воліють мати повний спектр наукових доказів без усяких посилань на християнські віровчення. Більш того, вони прагнуть до того, щоб поставити християн у неспритне положення. Таким чином, виникає можливість усунути християнство як серйозну теологічну чи основу пояснення походження (людини). Таким чином, нівелюється уся ідея Божественного створення. Неподалік від озера Віландра, дати поселення можуть змінюватися від 24,000 р. до н.е. і аж до 33,000 24,000 р. до н.е. Споживали ці люди здебільшого хребетні види риб та молюсків. Крім того, до їхнього раціону входили частково деякі види рослин, що росли на території проживання цих доісторичних людей. Це, є, очевидно, форма ведення господарства з використанням морських ресурсів. Таким чином, це могло бути якщо не єдиним, те вже, принаймні, основною справою та джерелом добування їжі нижче сучасного рівня води. Внаслідок пересихання озера Вилландра близько 17000 р. до н.е. почався інтенсивний перехід до інших технологій, а також земельного господарству, зокрема, вирощування зернових культур 15,000 р. до н.е.
У незалежності від інтерпретації, практично не виникає ніяких сумнівів, що поселенці на австралійському материку 30,000 років перед появою Адама.
Докази надають нам можливості переконатися в тому, що нефіліми зараз вимерли, а також, що всі людиноподібні істоти на цій планеті є нащадками однієї і тієї ж антропологічної групи, що існувала безпосередньо від Адама. Ніж далі ми будемо поглиблюватися в дослідження, тим більше очевидним стає цей факт. Таким чином, заселення Єрихона через приблизно 9,000 років аж ніяк не спростовує подій, описаних у книзі Буття – це усього лише демонструє, що нефіліми дійсно ніколи населяли землю. Пояснення щодо того, ким вони були, відкіля вони з'явилися, можна знайти в статті Коксу (там же, роз. 4). Ще має бути зробити величезний обсяг роботи для того, щоб додати завершений вид дослідницькій роботі.
Дана позиція полягає в тому, що все людство походить від того самого предка, і що усім, хто живий і мертвий, має бути взяти участь у воскресінні. У цьому полягає суть. Усе йде до того, що воскресіння чекає на всіх та кожного.
Нефіліми зникли з поверхні землі, оскільки знайшли свою смерть під час потопу. Це, власне кажучи, і було метою потопу й Енох був посередником за допомогою якого цивілізація було засуджено. Крім того, Ной виконував функції «допоміжного знаряддя», за допомогою якого планету було знищено та врятовано. Проте Енох був відправною точкою суду (початковим його етапом).
Воскресіння з мертвих
Тема воскресіння розглядається у книзі пророка Ісаї 26:13-14. Часовий проміжок охоплює період пророцтв, що про них говориться у книзі Ісаї 26:15-18.
Ісаї 26:15-18
15 Розмножив Ти, Господи, люд, розмножив Ти люд, і прославив Себе, всі границі землі Ти далеко посунув.
16 Господи, в горі шукали Тебе, шепіт прохання лили, коли Ти їх картав.
17 Як жінка вагітна до породу зближується, в своїх болях тремтить та кричить, так ми стали, о Господи, перед обличчям Твоїм:
18 ми були вагітними та корчилися з болю, немов би родили ми вітер, ми спасіння землі не вчинили, і мешканці всесвіту не народились...
Саме ізраїльський народ збільшується, майбутній народ, про який згадується в Євангеліях від Матвія 21:43. Цей народ можна ототожнити з жінкою, котра мучилася як при пологах, про що ми можемо дізнатися з книги Об’явлення Івана Богослова 12:17, де насінням жінки були як юдеї поряд з язичниками, так і частина Ізраїлю, що залишилася. Втім, вони не були зроблені на світло. Язичники так і не прийняли Закон і вони не врятували світ.
Дракон викинув воду на жінку зі своєї пащі, тобто зробив потоп. Уся духовна чи діяльність влада демона спокусника була вилита (випущена на волю) для того, щоб знищити жінку. Однак, цього виявилося не досить для того щоб знищити обраних. Цією жінкою був як народ Ізраїльський, так і Церква. Обрані — це не тільки мала група людей в межах одного народу. Ізраїль є обраними.
Важливим аспектом у даному випадку, є той факт, що в книзі пророка Ісаї приділяється особлива увага невдалій спроби принести плід на землю та зробити так, щоб земля (її жителі) покаялися та знищити її системи. Ця послідовність подій має місце безпосередньо перед кінцем, як ми можемо довідатися з тексту пророцтва Ісаї (Іс. 26:19 та наст. стор.), де продовжується обговорення воскресіння.
Ісаї 26:19-21
19 Померлі твої оживуть, воскресне й моє мертве тіло. тому пробудіться й співайте, ви мешканці пороху, бо роса Твоя це роса зцілень, і земля викине мертвих!
20 Іди, мій народе, ввійди до покоїв своїх, і свої двері замкни за собою, сховайся на хвилю малу, поки лютість перейде!
21 Бо Господь ось виходить із місця Свого, навідати провини мешканців землі, кожного з них, і відкриє земля свою кров, і вже не закриє забитих своїх!
Ми йдемо від рефаїмів для того, щоб у вірші 19 простежити тему воскресіння. Таким чином, між рефаїмами та їхніми нащадками, що також є наслідком утвору Божого, слід проводити певну різницю.
Період пророцтв таким чином, тісно спряжен з поняттям час язичників і має величезну довжину, оскільки він стосується дуже багатьох історичних подій. Слід зазначити той факт, що кінець даного періоду безпосередньо пов'язаний з цілою низкою ідей і концепцій. Воскресіння з мертвих носить систематизований характер. У книзі пророка Єремії говориться про покійних наприкінці періоду світової системи, покійних за волею Бога, а також, що буде з ними після воскресіння. По-друге, Божі люди потім увійдуть до
камер, що спеціально були підготовлені для них, і двері за ними буде зачинено. Про це зачинення дверей йдеться в Євангеліях від Матвія 25:1 та наст. стор., де наводиться притча про нерозумних та мудрих дів. Цю притчу наведено для того, щоб на її прикладі показати, що обрані, тобто ті, хто має в собі Святого Духа, у Писанні, а саме в книзі Об’явлення 14:4 саме мудрі діви, алегорично зображені в ролі обраних, увійдуть до Царство Божого, та двері за ними зачиняться, й ніхто інший не зможе увійти до них. Вирішальним же моментом стане година суду, що прийде на всю землю, від якого захищена уся філадельфійська система. Лаодикейська система, нерозумні діви, а також система Сардиса не знайдуть цієї підтримки. Ці дві церкви не візьмуть участь у першому воскресінні. Лише деякі з них увійдуть до благодаті Божої. Отже, такі люди увійдуть до камери та стануть вони Храмом Бога. Ці тексти дуже тісно переплітаються у книзі Об’явлення Івана Богослова 7:3; це особливо чітко простежується у фрагменті, де небо й земля залишатимуться цілими та неушкодженими доти, поки на чолах Бога нашого не будуть покладені печатки. Печатки на чолі їх були покладені для народу Ізраїльського, про що відповідно зазначається у книзі пророка Ісаї 26:19 та наст. стор., вище. Ці обранці Бога були разом з Ягням доти, поки народи не було скинуто. Хронологія подій пророцтв тісно пов'язана з Днем Божим, котрий триватиме біля однієї тисячі років, від першого воскресіння та й аж до другого воскресіння, коли земля відкриє кров її і не буде більш ховати покійних у череві своєму. Таким чином, у книзі пророка Ісаї 26:19-21 говориться про те, що цей період триватиме протягом тисячі років Об’явлення 20:4 та наст. стор., або ж міленіум (англ. тисячоліття). Таким чином, вам не потрібен Новий Заповіт, для того, щоб знати, що тисячоліття (Millennium) складає одну тисячу років, та що довжина воскресіння буде саме такою. Про те ж саме ви можете довідатися зі Старого Завіту. Використовуючи Старий Заповіт ви можете вивести те ж саме, що зробив Іван (Богослов). Між Старим і Новим Завітами існує нерозривний зв'язок. Вони обоє говорять про одне й те саме.
Стан мертвих
Доктрина про душу – це ще одна підступна доктрина прихильників догмату триєдиного Бога. Ця теорія спрямована на те, щоб підірвати й усунути цю ідею. Тоді не мертві хвалитимуть Господа, ані ті всі, хто сходить у місце мовчання (Пс. 143:3). Не існує вічної душі. Однакове всім випадає (Еккл. 9:3). Мертві не знають нічого (Еккл. 9:5). Таким чином, якщо вірити доктрині про душу, що її поділяє більша частина християн, нас очікує досить нудне та сумовите існування у випадку, якщо на світі буде лише пітьма, мовчання та повальне неведення. Це є буття мертвих. Вони чекають на Бога.
Деякі з тих, хто помер за дуже давніх часів не можуть розраховувати на воскресіння. (Іс. 26:14). Це питання розглядається вище.
Покійні святі мають свою власну назву або ім'я заснулих чи тих, хто заснув (див. Євангелія від Матвія. 9:24; Луки 8:52; Івана 11:11; 1Коринт. 11:30; 15:6,18,51; 1Сол. 4:13,15; 2Пет. 3:4).
Воскресіння
Бог вчиняє чудеса померлим та трупи встануть і будуть хвалити його (Пс. 88:10). В гробі буде звіщатись милість Його (Пс. 88:11) коли мертві повстануть. Йов знав, що Викупитель живий (Іов 19:25) та, зрештою, він постане на землі. Після того, як Йова було вбито, він знав, що з плоті своєї він побачить Бога, який буде на його боці, і очі його побачать Його, а не будь-кого іншого (Йов 19:25-27).
Христос повстав з мертвих, саме, таким чином ми дізнаємося, що Він і є Месія. (Матв. 11:4-5). Лазар був виявом цієї влади (Іван 11:11). Інший важливий момент полягає у тім, що коли його було розп'ято, то були ще й інші, котрі піднялися з могил після його смерті. За тих часів в Ізраїлі існувала традиція, за якою тих, хто воскрес так чи інакше було вбито. Ідея воскресіння, що її приписують Месії, була добре відома й очікувана (Матв. 14:2).
Вважалося, що ми усі не заснемо, але що всі ми змінимося при останній сурмі (1Коринт. 15:51). Таким чином, усі брати заснуть і пройдуть через покоління, але в останні дні Месія прийде у призначений час, поки інші святі живі. Таким чином, усі зміняться та перетворяться на безсмертних духовних істот (1Коринт. 15:44 і після. стр.). Ті ж, хто заснув, так воскреснуть. Ті ж, хто живі, залишаться до пришестя Христа і не випередять тих, хто заснув (1Сол. 4:13-15). Господь зійде до нас з небес та заклик архангела від сурми Господньої сповістить про Останній День, і мертві піднімуться вперше і ми, хто живі, будемо захоплені і всі разом будемо з Богом (1Сол. 4:16-17).
Після воскресіння (з його моменту), почнеться тисячолітнє правління святих. Святі будуть правити над народами залізним жезлом (Об’явл. 2:26-27). Існує ряд символів, що могли б в алегоричній формі наводити на думку про жезл. Жезл має владу розтрощувати народи подібно тому, як розтрощують судини з глини; до того ж, вона ніколи не згинається чи ламається подібно до того, як ламається очерет. Єгипет, у даному випадку, ототожнюється з очеретом, що зламався. Коли вони обіпруться на нас, наш жезл не зламається.
У воскресінні ані женяться ані виходять заміж, але ж перебувають, як Янголи Божі на небесах (Матв. 22:30). Святих буде відроджено як певних духовних сутності. Коли нас ми буде розлучено, буде день. Усі ті, хто одружився, будуть попросту розведені. Це є необхідною мірою. Ми всі розлучимося один з одним і станемо чоловіками в Христі, кожний з нас. Не буде статі, ані чоловічої, ані жіночої, лише духовні сутності, що всі стануть духами, богом породженими синами Божими, усіма тими, хто має життя у Христі. Христос помер за нас так що, коли ми прокинемося від сну, ми можемо знайти інше життя, життя з ним (1Сол. 5:10).
Дуже важливо, щоб ми розуміли той факт, що лише праведники можуть розраховувати на участь у першому воскресінні. Праведність та справедливість у Посланні до євреїв мають ті ж самі значення (tsedek). Під ними розуміють одне і теж. Таким чином, немає ніякого сумніву у тому, що ті, хто не покаявся, тобто не прийняв справедливості (justice- «справедливість» з англійської мови; автор вважає в даному випадку поняття «праведність» і «справедливість» є синонімічними — прим. перекл..), ніяк не можуть розраховувати на те, що вони візьмуть участь у першому воскресінні.
Кара грішників
Людство підлягає навчанню праведності в рамках передбаченої для цього системи. Згідно з волею Бога жодна плоть не повинна загинути, але усі повинні покаятися (2Пет. 3:9). Якби Бог узяв назад Свій Дух, то всі створіння його, що вони є суть плоть, загинули б, і людина повернулася б у порох. (Йов 34:15) – таким чином, душа позбавилася б власного буття.
Усе людство, що не піднялося з гробів своїх при першому воскресінні, що є краще воскресіння (Євр. 11:35), буде відроджено з мертвих під час другого воскресіння, після тисячолітнього правління Месії. Цей процес являє собою період суду, що триватиме протягом ста років (Іс. 65:20). Весь процес відбуватиметься таким чином, що усі воскреснуть через двадцятьох років століття. Тривалість життя людини складає сто двадцять років. За часів життя Мойсея дні людини було скорочено до сімдесятьох років, однак для другого воскресіння тривалість життя людини знову складатиме сто двадцять років. Люди воскреснуть у двадцять років століття; вони живуть протягом ста років; крім того, вони мають чекати ще сто двадцять років на суд, що його бог вчинить над ними. Про те, що наближається пришестя другого свідка, див. книгу Еклезіяста 8:12.
По мірі того, як люди вмирають, якщо вони прийняли віру за своє власне життя, то вони втіляться (зазнають втілення). Якщо ж вони не прийняли покаяння, але вони навернуті до віри, вони не зможуть увійти до Царства Божого, вони просто загинуть та їхні тіла будуть спалені. Воскресіння перед судом (Іван 5:29) — це свого роду виправна міра та навчання вічного життя, для того, щоб люди виявилися підготовленими до нього (до цього вічного життя). Слово, що вживається для номінації (називання) суду (kriseõs) (у Стандартному Виправленому Виданні Біблії воно перекладено як проклін (damnation) має значення рішення. Зміст полягає у тім, що виправлення (підготовка до вічного життя) походить від думок і рішень, прийнятих відносно даних дій (учинків). Іншими словами, цей суд є надзвичайно важливим заходом, що спрямований на подальше виправлення людських вчинків протягом (усього періоду). Таким чином, суд над людськими вчинками призводить до виправлення грішних дій на праведні. Це не є проклін, але виправлення, що веде до життя. Воно може нести в собі ідею чи покарання спокути. Проте, прості люди (загальна маса населення), що (ще) не мала можливості пізнати Бога тому навряд чи її може бути покарано за це. Грішники зазнають ґрунтовного навчання. Якщо ж вони не покаються після періоду у сто років, що були для цього відпущені, то їм буде дозволено вмерти і їхні тіла буде вкинуто та знищено в Геєні Огненній (Матв. 5:22,29,30; 10:28; 18:9; 23:15,33; Марк. 9:43,45,47; Лука. 12:5; Яків. 3:6).
У Новому Заповіті є три слова, що перекладаються як пекло (hell — англ.). У виданні Біблії SGD (абревіатура невідома - прим. перекл.) 86 hades , що приблизно означає у виданні SHD 7585 sheol ( або яма могила – місце, куди поміщають мертві тіла). Два інших тексти дають у SGD 1067 слово gehenna, що має древню іудейську етимологію. Цілком імовірно, що вони походять з долини Гіном. Це слово означало сміттєва яма, де спалювалися рештки та мертві туші тварин з Єрусалиму. Таким чином, Христос використовував це слово алегорично (у деяких фрагментах змісту фігурально); при цьому він, звичайно ж, мав на увазі рештки мертвих, говорячи як про душу, так і про тіло. (Maтв. 10:28) після суду. Третій варіант, що наводиться у виданні SGD 5020 tartaros , що буквально означає прірва, де Янголів були скорено після їх повстання. Вічна кара (kolasin, смертне покарання), що про неї згадується в Євангеліях від Матвія 5:46 є поняттям, прямо протилежним вічності. Це просто «смерть».
Почуття (відчуття покарання, таке, наприклад, як у timoria у Посланні до Євреїв 10:29, походить з почуття помсти. У другому посланні до коринтян 2:6 вживається слово epitimia (покута) від поняття повага як esteem as citizenship. Звідси, покарання набуло особливого змісту, що його можна було б передати як відсутність поваги до людини як до громадянина.
Таким чином, для тортур мертвих немає місця. Святих буде покликано для першого воскресіння з тим, щоби почати проповідь та донести до грішників навчання упродовж тисячоріччя, таким чином, демонів буде засуджено завдяки втручанню святих; крім того , у світі з’являться стандарти для порівняння (система відліку) за допомогою якої можна буде вимірювати результати (а, більш вірно, співвідносити їх). Бог побачить, що справедливість відновлено, та що грішники виправилися. Отже, Він обере, яким саме чином нас потрібно привести до лона Його, де демони стоять проти нас (відповідно до обраної міри). Сатана, відповідно до обраної мері, постає проти Ісуса Христа. Христа було приведено до цьому обраному Богом стандарту в плоті, а Сатана прийшов у цей світ у духовній оболонці, таким чином, він має ту ж людську, тобто слабку форму (оболонку). Таким чином, через слабкість, що була дана Христу, Всевишній в усій своїй владі та в особі демонічного Вседержителя одержали свою міру. У такий же спосіб, занепалі Сили Небесні, демони з Сатани на чолі, — усі мають міру проти нас. Ми є стандарт. Ось чому ті, хто звинувачує братів наших, постійно обвинувачує і нас самих – чим більше обвинувачень надходить до нас, тим більше він (або ж вони) стриманий у своїх обвинуваченнях.
Для того щоб досягти стандарту, за допомогою якого занепалі Сили Небесні мають бути засуджені, Сатана має бути укинений до безодні та перебувати там протягом тисячі років. Для того, щоб отримати справедливе порівняння, нам потрібно відкинути Сатану та демонів геть.
Тисячоріччя зобов'язує нас до того, щоб вийшли неушкодженими 'термітами', оскільки демони є терміти. Їхня здатність впливати на людство буде вилучена з них. Тоді ми не зможемо сказати, що ми не починали чесної спроби. Сатану буде знову відпущено для того, щоб він став мати справу з фарисеями, котрі стали ними наприкінці Тисячоріччя і на той час планета буде отруєна фарисеями.
Об’явлення 20:1-4:
1 І бачив я Ангола, що сходив із неба, що мав ключа від безодні, і кайдани великі в руці своїй.
2 І схопив він змія, вужа стародавнього, що диявол він і сатана, і зв'язав його на тисячу років,
3 та й кинув його до безодні, і замкнув його, і печатку над ним поклав, щоб народи не зводив уже, аж поки не скінчиться тисяча років. А по цьому він розв'язаний буде на короткий час.
4 І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, і суд їм був даний, і душі стятих за свідчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звірині, ані образові її, і не прийняли знамена на чола свої та на руку свою. І вони ожили, і царювали з Христом тисячу років.
Усіх цих людей минулого або ж було вбито або ж вони зазнали суворих утисків; вони опинилися під впливом системи, що жадає від них опору. Переслідування завжди були та завжди матимуть місце. Якщо ви потрапили під перше воскресіння, то вас судять. Вас, таким чином, переслідують.
Об’явлення 20:5-10
5 А інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років. Це перше воскресіння.
6 Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років.
7 Коли ж скінчиться тисяча років, сатана буде випущений із в'язниці своєї.
8 І вийде він зводити народи, що вони на чотирьох краях землі, Ґоґа й Маґоґа, щоб зібрати їх до бою, а число їхнє як морський пісок.
9 І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих та улюблене місто. І зійшов огонь з неба, і пожер їх.
10 А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки.
Таким чином, певною мірою, вони не помруть, але ж їх буде засуджено. Частина світу, що залишилася, не зазнає суду протягом цього часового проміжку. Отже, тих, хто воскреснуть упродовж першого воскресіння буде засуджено одразу. Їм доведеться пройти через весь процес «зважування» (виміру) та виправлення. У такому випадку, їм доведеться пройти через послідовність подій Храму, систему Ювілею кожних семи років, а також пройти через той же самий цикл доти, поки їх не буде приведено до того стану, коли Бог може залучити їх до першого воскресіння з тим, щоб вони брали участь у ньому. Іншу частина світу буде відроджено (відновлено); згодом вона зазнає виправлень; за нею буде встановлено нагляд під час другого воскресіння (Об’явл. 20:11-13).
Об’явлення 20:11-13
11 І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця Його втекла земля й небо, і місця для них не знайшлося.
12 І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми.
13 І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, і суджено їх згідно з їхніми вчинками.
Таким чином, кожен чоловік та кожна жінка усвідомлює те, які вчинки вони чинять перед Богом. Зрештою, цим людям буде надана можливість покаятися. Вони просто пройдуть через процес того, що вони зробили. Багато з них вступатимуть у суперечки та багато людей відстоюватимуть свою позицію у відношенні того, що вони зробили; інші намагатимуться виправдати свої вчинки. Насправді ж, основна проблема полягатиме у тому, щоб змінити їх переконання та спосіб самооцінки.
Фрагментом незвичайного змісту книги Об’явлення 20:11-13 є те, що воно непрямо висуває ідею про третє воскресіння. Та обставина, що мертві повстали в морях, аж ніяк не виступає на підтримку цієї теорії. Більш того, тут саме в наявності спроба затвердити зворотне. Посилання на море, а також смерть та пекло має скоріше відношення до земної могили; цілком імовірно те, що мається на увазі могила у воді (див. статті Помилка третього воскресіння (№. 166)).
Не існує та не може існувати іншого воскресіння або ж покарання, крім другого або ж загального воскресіння. Тим, хто покаялися, буде дароване вічне життя; святі братимуть участь у першому воскресінні, ті ж, хто не прийняв покаяння, просто загинуть та трупи їх буде спалено. Після всього цього, і смерть, і пекло будуть повалені в озеро вогненне. Це друга смерть, озеро огняне (Об’явл. 20:14).
Таким чином, диявол, зло, смерть та могила — це все поняття — то не є люди. Істота, Люцифер, одного разу був досконалим та буде їм знову. Поняття є результатами віддзеркалення буття, отже усіх їх буде вкинуто до озера вогненного. Звір — то є система правління, крім того, насправді йдеться не про лжепророка, але про хибне пророцтво, що її кинуто до вогненного озера. Усі ці поняття – звірина система керування (уряду), демократії оскільки вона вмерла, політичних партій та структур, зла, що виходить від Володаря Демонів – усіх буде кинуто до озера вогненного. До них відносяться як до чистих ідей і ніхто – ні Сатана, ні занепалі Сили Небесні в жодній з їхніх структурних одиниць, а також жодна жива істота – не буде віддана вічним тортури. Не існує жодної людини чи будь-якої іншої живої істоти, що була б приречена на вічні тортури з волі Бога; це відноситься також і до небесного Царя, а також до Царя людського. Бог — не є садистом. Він є Бог милосердя і справедливості і він просто дозволить усьому сущому загинути. Володаря Демонів буде усунуто та знижено до рангу простих людей (смертних) під час другого воскресіння. Тоді їм неминуче доведеться пройти процедуру, що спеціально для цього передбачена Богом, а потім їм буде просто дозволено вмерти і тіла їх спалять. Інакше, їм доведеться покаятися; більшість з них покаються (див. статті Суд над демонами (№. 80)). Дуже ймовірний той факт, що жодна людина чи дух, що є суть створення Божі не загинуть, оскільки Бог не хоче, щоб ми загинули. Сатані буде дана можливість покаятися. Більш того, кожній людині буде надана можливість покаятися; отже, зрештою ми переконаємо їх усіх.
Грішники, що залишаться живі за повернення Месії, будуть убиті (Малах. 4:3) та їм, зрештою, буде призначено воскреснути під час другого воскресіння.
Це було покаранням, що було накладено на Юду з тієї причини, що він відкинув Христа. Вони були синами царства, що було кинуто в пітьму зовнішню (Матв. 8:12). Їм було призначено взяти участь у другому воскресінні замість того, щоб зробитися учасниками Божої Істоти (2Пет. 1:4) та перше воскресіння. Вони не були обрані для того, щоб взяти участь у першому воскресінні. Багатьох покликали, однак, лише небагато були насправді обрані для того, щоб виконати це завдання (Матв. 22:13-14). Багато хто з тих, хто почитали і приймали Христа, але погано зверталися і не прийняли його обраних або ж ті, хто не має твердих переконань, не будуть брати участь у першому воскресінні (Maтв. 25:30), і їм, у дійсності, буде призначено взяти участь у другому воскресінні (Матв. 24:51; 25:30) оскільки є багато хто з тих, хто був виключений (Лука. 13:26) а також ті, хто потрапив у перше воскресіння перевлаштовані у порядку воскресіння (Лука. 13:30).
Питання воскресіння, таким чином, розвивається з процесу руйнування Сатани та його системи. Створення людиноподібних істот до Адама було частиною процесу розвитку планети в рамках задуму елохіма (ів), що (закінчення -їм свідчить про те, що їх було багато, оскільки елохім у буквальному перекладі з єврейського означає – боги — прим. перекл..) контролюють усе те, що відбувається на ній. Сатана був одним з елохімів, що керували планетою. Таким чином, Бог поклав цей задум, що має довжину 6,000 років для того, щоб визначити яку позицію необхідно обрати стосовно Царя, якому була дана влада над планетами і влада над тими, хто населяє її. Створювалися різні речі – цілі системи, епохи та динозаври. Високий рівень розвитку цієї цивілізації був вагомим чинником і, поза всяким сумнівом, що на планеті ніколи існували людиноподібні істоти (гуманоїди). Бог прийняв рішення втрутитися й учинити суд над ними для того, щоб показати їм, що саме вони повинні робити та в якому напрямку їхні помисли мають рухатися. Створення Адама, та ці 6,000 років, що складають період виконання його задуму, показують мудрість Божу. Крім того, його політика стосовно Царя і та обставина, що Його задум протриває й у наступній фазі утвору буде ще більш величним видовищем ніж той етап, що ми переживаємо зараз. Всесвіт, що має величезну довжину, досягне інших меж і чи відтворення повторне створення всесвіту продовжиться, тобто вона відновиться. Ми будемо жити у Вселеної також, як ми і жили на цій планеті і ми будемо жити тому що потрібно. Таким чином, цей задум, що розрахований на період виконання 6,000 років, є критичним періодом у відношенні нас, усіх людей, для того, щоб ми приготувалися позбутися від тієї шкоди, що був нанесений у продовження цього періоду. Бог цього світу постійно був під впливом Усевишнього з моменту створення Адама. Таким чином, 6,000 років задуму порятунку здобуває все більшої значущості.
q
