Святі Дні Бога [97]

(Видання 1.0 20000625-20000628)

Ця робота вивчає значення й мету Святих Днів. Розкривається значення Свят, як частини плану спасіння. Показано, що дотримання Свят є Законом. Доводиться, що ранні теологічні аргументи за скасування Свят, яких дотримувалася рання Церква, є теологічно невірними. Обговорюється також відношення Свят, Храму і жертви до Церкви. Демонструється, що Свята є центральним положенням віри і формують частину печатки Бога. 

Християнські Церкви Бога

План і мета Бога відкриваються в структурі й порядку свят, які Біблією названі обов’язковими. Сучасне Християнство не звертається до цих свят, і, відповідно, не керується й не розуміє біблійного плану. Сучасні Церкви ставляться з неповагою до тих наказів, які, як говорить Біблія, основа Юдо-християнської релігії, були викладені в розповіді про сотворіння в Бутті, і передані Богом Мойсею і слугам Своїм пророкам. Ці закони уточнюють поведінку, що відповідає вірі, особливо наголошуючи на дотриманні Свят. З розуміння того, що релігійні органи вважають, що мають владу з біблійного тексту або від Христа, виникає серйозна філософська дилема у визначеннях закону, причинно-наслідкового зв’язку й узгодженості щодо слідування цим інструкціям або їх зміни. Ми вивчили поняття відміни закону (див. роб. Розмежування в Законі), і продемонстрували, що воно пов’язане з специфічним розділом закону. З вивчення Сувоїв Мертвого Моря ми також побачили, що закон, до якого звертається Павло, є, можливо, специфічним розділом Традиційного або Усного закону, який стосувався регулювання звичаїв приготування їжі, ритуальних омовінь і приготувань. Все це називалося Роботи Закону, або ММТ (див. однойменну роботу). Звичаї Фарисейського та інших сектантських напрямів Іудаїзму першого століття були настільки ж різноманітні, наскільки й виснажуючими. Часто опір системі Іудаїзму чинили не з релігійних мотивів, а через антисемітизм.

Євреї змінили закони свят і Субот і були засуджені Христом.

Цей текст цитовано з Ісаї 29:13.

Богобоязливість перетворилася на традиції, що суперечили закону, відкритому Богом пророкам. Як сказано в роботі Біблія, Писання, до яких звертався Христос і апостоли - це Старий Заповіт ( Мат. 21:42; 22:29; 26:54,56; Марка 12:24; 14:49; Луки 24:27,32,45; Іоана 5:39; Діяння 17:2,11; 18:24,28; Рим. 1:2 тощо). Усе Писання було зроблене за натхненням Бога і може використовуватися як доктрина, докір, виправлення й посібник у праведності, в якій людина Бога має бути довершеною, повністю представленою у всіх добрих вчинках (2 Тим. 3:16). Писання має здійснитися й не може бути порушене (Марка 14:19; Іоана 10:35).

Фарисеї змінили Писання, навчаючи людей. Це стосувалося й Суботи Божої. Христос засудив їх, як ми бачили вище. Це не відмінило Святі Дні. Це означало, що Христос не схвалював те, яким чином їх дотримувався Фарисейський Іудаїзм. Христос сам дотримувався Святих днів так, як потрібно. Він говорив, щоб обрані не наслідували Книжників і Фарисеїв.

Христос говорив про Фарисеїв і засуджував їх (Мат. 23:1-39). Він дотримувався свят, як і всі вони. Вони сиділи на Мойсеєвому троні. Їх потрібно було слухатись, поки їхню владу не було зміщено заснуванням Церкви. Христос, тут, у гл. 23 Матфея, говорив до юдеїв, а не до Церкви. Владу Фарисеїв було зміщено, але це не змістило законів Бога.

Бог надіслав Свого Ангела Заповіту, щоб він привів Ізраїль через дичавину до їхнього спадку. Дотримання законів було частиною системи спасіння. Спасіння здійснювалося не через закони, а через прощення, проте підкорення Богу і Його системі було частиною цього процесу спасіння.

Таким чином, заповіді поширюються й на систему життя. Святі дні чи Суботи мають відзначатися народом за законом Божим. Суботи й три святкових періоди перераховані. Дотримання системи Святих Днів, іншої ніж викладена в Біблії, рівнозначне ідолопоклонінню Паства Христа слухає його голос і слідує за ним.

Церква була зруйнована на ранньому етапі її історії. Деякі Гностики намагалися уникнути вказівок старого Заповіту шляхом відокремлення Бога Старого Заповіту від Христа, ігноруючи деякі складові Нового Заповіту. Сучасне Християнство невірно тлумачить вчення Павла як таке, що порушує вимоги закону. Цим досягається той же ефект, але таким чином вводиться невизначеність до біблійної структури й плану і пояснення Проблеми Зла, яку намагалися пояснити Гностики.

Біблійні свята перераховані в Левіті 23. Це більш повний список, ніж у Виході. Таким чином, як бачимо, Вихід 23 розширює Вихід 20, а Левіт 23 доповнює Вихід. Числа 15, 28 і 29 доповнюють обидві попередні книги, додаючи Нові Місяці, і далі про це згадується й доповнюється у Второзаконні 5 і 14.

Творіння здійснилося так, що небесні вогні показували різницю не тільки між днем і ніччю, а також знаки, пори року, і дні, й роки (Буття 1:14). Таким чином системи Субот і зборів врожаю внесені до небесної системи. Два Місяці збору врожаю північної й південної півкуль означають Місяці Збору Врожаю. Їхній час і закони встановлені під час сотворіння. Священний Календар було встановлено з самого початку.

Єгова (Ієгова) або Ангел Присутності не міг сам покінчити з беззаконням, що творилося на святах. Він би не покінчив зі святами, оскільки йому (Єгові), Елогіму Ізраїлю (Єзек. 11 (особ. див. вірші 7-21 для з’ясування субординації)) була дана послідовність плану, що відображається в святах. Він був надісланий Єговою Сонму (Зах. 2:5-13).

Єгова або Ієгова Сонму, який надіслав Єгову (Ізраїлю), у варіанті RSV перекладений як Господь, Ізраїлю, таким чином, щоб багато народів приєдналися до Ізраїлю в останні дні.

Єгова Сонму був Господом, що був його Господом (Пс. 110:1).

Він був його Елогімом (Мих. 5:2-4).

Він був Елогімом, який помазав його як Елогіма (Пс. 45:6-7, цит. в Євр. 1:8-9 стосовно саме Христа).

Таким чином, Святі Дні - це прямий наказ людству, даний Ісусом Христом від Бога-Отця, який є його Богом. Таким чином, жодна сила не може змінити ці свята чи закон. Влада Христа стосується влади дотримуватися закону в Святому Дусі й, відповідно, через прощення. Христос дотримувався всіх Субот, Нових Місяців і свят. Апостольська Церква також дотримувалася Субот, Нових Місяців і свят (Кол. 2:16), як і зараз, через дві тисячі років (див. роботи, вказані вище). Народи в Тисячолітті також будуть дотримуватися цих Субот, Нових місяців і свят (Іса. 66:23; Зах. 14:16-19).

Месія насправді був головною й важливою частиною жнив Бога, як визначає Єврейська Пасха і Коливання снопів або Жертва снопів, але до того він існував як Елогім Ізраїлю, що підкорявся своєму Елогіму, який був Елоахом. У цій ролі він дав Мойсею закон і говорив до нього сам на сам. Мойсей не розмовляв з Богом (Отцем, або Елоахом (Аллахом) чи Теоном), як чітко свідчить Іоан, говорячи, що жодна людина ніколи не бачила Бога (Теона) (Іоана 1:18). Саме цього Елогіма ми називаємо Ангелом Присутності або Ангелом Великої Ради (Іса. 9:6 LXX).

Таким чином, свята дані Богом Христу, і Христос підтримує й забезпечує ці явища серед своїх обраних і серед усіх народів для здійснення тисячолітньої системи. Христос однаковий вчора, сьогодні й завтра (Євр. 13:8). Бог незмінний (Мал. 3:6; Йос. 1:17). Таким чином, вони незмінні, і дні, які вони визначили як святі для людей через закон, також незмінні.

Незвичайним і невірним було б припустити, що Христос міг дозволити Церкві замінити свята Плану Спасіння язичницькими святами, в той час, як Свята були визначені ним за наказом Бога. Тертуліан припускається цієї помилки під час його суперечки з Марціоном щодо Суботи. Не розуміючи того, що Месія був також Елогімом або Ангелом Єгови Старого Заповіту, він вважає їх різними істотами, і стверджує, що Єгова в Старому Заповіті й Христос у новому ненавиділи Суботу. Використовуючи цитати з Ісаї зі Старого Заповіту, які зазначені вище, і вважаючи щодо Христа, що:

Баччіоччі притримувався думки, що аргументи Тертуліана в Книгах 1, 2, 4 і 5 показували, на відміну від думки Марціона, що дотримання Суботи, якому навчав Бог у Старому Заповіті, і дотримання, якому навчав Христос, були ідентичними. Вчення обох Заповітів було гармонійним. Обидва походили від одного й того ж Бога, який був Богом обох текстів. Говорячи про гармонію, він, проте, говорить про Суботу як про звичай, яким Бог завжди нехтував (Баччіоччі, там же, ст. 187, знос. 61).

Під час суперечки Тертуліан звертається до посл. до Галатів та ін., наводячи невірні цитати щодо того, що Бог нехтував Суботами й Святами:

Тертуліан демонструє, що Марціона спочатку можна визначити як єретика, оскільки він розділяє євангеліє й закон (Проти Марціона, там же, гл. ХХІ, ст. 286). Курйоз полягає в тому, що саме цей аспект єресі Марціона якнайширше представлений у сучасному Християнстві як виправдання відділення вимог закону як від поклоніння, так і свят, особливо щодо Субот. Визначення філософськи невірне з причин, викладених в інших роботах (див. роб. Розмежування в Законі; і Роботи Закону - або ММТ). З прочитання його роботи стає помітно, що він не розуміє справжнього змісту, вкладеного в твердження Ісаї, Амоса й Осії. Ми бачимо, що свята, які проводили Ізраїль і Юдеї, як зазначено в цих текстах. Були брудними. В них не вистачало справедливості й праведності (Амос 5:24), у чому й полягала проблема, як видно з уважного прочитання текстів.

Християнство Тертуліана на той час було під таким впливом культу Мітри й інших сонячних культів, що він невірно розумів мети і плану спасіння, а також космологію. Насправді Тертуліан став лідером Монтаїстичної секти десь за десять років після його навернення. Це було спричинено занепадом Римської Церкви. Важливе значення має й те, що Ріг з Даниїла 7, який є десятирогим царством, що згадується в Одкровенні

Пригнобить Святих Всевишнього, і буде думати змінити часи й закони (Дан. 7:25).

Ця здатність змінювати часи й закони відкидалася в якості законної концепції Даниїлом, і є логічно абсурдною з точки зору закону, що походить від природи Бога. Зміна часів і законів вважалася ознакою фальшивого світової релігійної системи, яка насамкінець контролює світ, але зруйнована з приходом Месії. Щодо проблеми закону взагалі, то треба пам’ятати, що останнє слово за тим, що гріх - це порушення закону (1 Іоана 3:4), і саме ці відносини є основними в Проблемі Зла.

З роботи Розмежування в Законі ми побачили, що Реформації не вдалося відновити початкову віру, яку колись отримали святі (Юди 3), і їм пізніше заважали відновити Святі Дні, призначені Божим наказом і втручанням.

Зв’язок свят з жертвами, зазначений у Второзаконні 12:8-14, був відмінений разом із зв’язком між жертвами і щотижневими Суботами. Неможливо пов’язати Священний Календар і свята з законами пожертвувань, не застосовуючи цієї ж концепції до всіх інших аспектів закону, включно з Суботами. Вся система Божественного правління була звільнена від системи жертвування включно з системами Суботи й Святого Дня. Єврейська Пасха сама по собі була введена до того, як на Синаї був даний Закон. Загальний процес введення обраних в Християнство підтверджується послідовністю Святих Днів до загального воскресіння. Вони не можуть бути відмінені до Останнього Великого Дня. Кожне свято представляє тривалу частину плану Бога, яка зараз здійснюється. За визначенням системи жнив, вони є наявними і такими, що здійснюються. Закон був тінню того, що мало прийти (Євр. 10:1). Тінь показує реальність, вона не відкидається від неї. Тінь була прив’язана саме до жертви (Євр. 10:1-10), а не до свят.

Католицька і Протестантська Церкви розуміють, що ранніх свят потрібно дотримуватися. Вони замінили Єврейську Пасху (Passover) язичницькою (Easter), і невірно відраховують п’ятидесятницю від Пасхи (Easter). Проте вони не заперечують їхньої необхідності. Через помилкове розуміння доктрини Царства Божого і відкидання фізичного відновлення в Тисячолітті, а також другого воскресіння, вони не розуміють пізніших свят.

Біблія вважає, що негаразди в святах спричинені тими, хто покинув себе в пошуках омани Валаама і загинули в бунті Корея (Іуди 11-12). Іншими словами, вони навчають за плату і заважають відправленню свят і розумінню свят і Заповіту. В них немає світла (Іса 8:20 KJV) чи сходу сонця (RSV). Вони двічі мертві й викоренені. Ці люди, позбавлені Духу, відлучаються в останні дні (Юди 19). Бунт Корея. Таким чином, є процесом проти слова Божого, який триває.

Христос здатний утримати обраних від падіння і представити їх перед Богом, Спасителем нашим (Іуди 24-25, див. Маршал, RSV між рядків). Проте, розколи во Христі дозволені, щоб було видно, хто має правду й схвалення Бога (1 Кор. 11:19). Аргумент щодо того, що текст Галатів 3:10 скасовує свята, демонструє ігнорування досинайської природи творіння й Субот. Відновлення свят під загрозою покарання голодом є необхідним додатком до здійснення Тисячоліття (Зах. 14:16-19). Суботи й Нові Місяці будуть також відновлені (Іса. 66:20-23).

Павло намагався повернутися до Єрусалиму на свята, згадані в Діяннях 18:21, 19:21 (див. KJV, Біблія між рядків). Діяння 20:6 демонструють, що Павло дотримувався свята Опрісноків у Филипах, коли затримався. Потім він хотів прибути в Єрусалим на П’ятидесятницю (Діяння 20:16). Церква в Филипах, таким чином, вірно дотримувалася свят. Записи про Суботні Церкви в Європі демонструють, що свята були основою їхнього поклоніння. Вивчення Інквізиції показує, що дотримання свят вважалося визначальною рисою єретиків (напр. Рот Іспанська Інквізиція, ст. 77 і далі). У Східноєвропейських або Закарпатських Церквах досі дотримуються свят. Євреї й Християни після розколу дотримувалися свят.

Храм був обраний храмом для пожертвувань (2 Хрон. 7:12), після свята кущів в Хевроні та Шалоні. Проте свята не були пов’язані з Храмом.

Господь обрав Своєю оселею Сіон (Пс. 132:13-14), але цей вибір було призупинено на час мандрування Церкви в дичавині до повернення Месії.

Церкві довелося мандрувати близько двох тисяч років. Це період сорока ювілеїв. Можна побачити символізм стосовно Знаку Іони в річній/денній/Ювілейній алегорії. Розпорошення Церкви було передбачене сорокалітнім знаходженням під вогняним стовпом і хмарою в дичавині. Ця система була специфічним показником того, що Христос визначить центр поклоніння через обраних. Це розуміли й апостоли, які дотримувалися свят у різних місцях.

Церква дотримувалася цих свят в переслідуваннях протягом двох тисяч років.

Обраних можна вирізнити по тому, що вони знають про єдиного справжнього Бога. За знанням про Бога йде розуміння закону, і підкріплюється розумом і серцем особи.

Питання не в суботах і не в святах, чи законі. Фактом є те, що Бог-Отець є єдиним сущим Богом (Іоана 17:3; 1 Іоана 5:20). І Він єдиний є безсмертним (1Тим. 6:16). Можна дотримуватися субот і бути єретиком. Якщо ви не дотримуватимеся його правди, вас буде вилучено з обраних і ви впадете в серйозну оману, і повірите в брехню (2 Thes. 2:11). Посібник Маршала перекладає цей вірш як здійснення помилки, тобто віру в брехню. Вони ніяк не можуть собі допомогти. Їх просто видаляють з обраних, і їхнє розуміння зникає. Вони не можуть зрозуміти, навіть якщо б вони бажали побачити помилку.

Все розуміння обраних передбачено їхніми відносинами з єдиним сущим Богом і їхнім знанням про Бога і Його сина Ісуса Христа (Іоана 17:3, 1 Іоана 5:20). Христос покращував закон і став другим елементом Віри, але він не є Єдиним Справжнім Богом, і, таким чином, не є об’єктом поклоніння. Порушення першої заповіді стверджує зміщення свят. Їх не можна вже відзначати, якщо навіть ті, хто помиляються, бажають їх виконувати. Бог втрутиться у майбутньому. Бог може дозволити помилку Бінітаризму, наприклад, для збігу в дотриманні свят. Проте потрібно зазначити, що через цю помилку Єврейська Пасха не відзначається вірно. Хороший приклад подає WCG, говорячи про дотримання Пасхи у 1960 р. Коли виникла помилка Бінітаризму, Єврейська Пасха також була перенесена на невірну позицію, і вимоги Второзаконня 16:6-7 не виконувались. Протягом тридцяти років Церква стала тринітаристською. Свята стали цеховими, а Господня Вечеря стала змінюваними й численними причастями.

Свята відзначаються в певній послідовності.

Щотижневі Суботи є першою вимогою за законом для особи, що хрещена й прийняла Святий Дух, щоб нести відзнаку спасіння, яка називається Печатка Бога. Єврейська Пасха є другою вимогою для демонстрації того, що Закон Божий в його руках (діях) і на його чолі (в думках) (Вих. 13:9). Покарання за недотримання Дня Спокути - відділення від свого народу. Наш народ - це духовний Ізраїль, або Церква.