<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.0 Transitional//EN"><!-- saved from url=(0046)file://\\SERVER\WORK\Church\Rus\jasper.doc.htm -->

Християнські Церкви Бога

[095]

 

 

 

 

 

Тисячоліття та вознесення на небо [095]

 

 (Видання 1.0 20011702-20011702) Audio

Подана стаття вивчає церковні погляди початку тисячоліття, що протиставляютьcя сучасним теоріям про вознесення. Ранні догмати висувалися стародавніми авторами. Щодо походження догмату про вознесення існує багато суперечок. Ці суперечки вмотивовані появою сучасних догматів, а також діями священників Рів'єра та Белларміна. Вплив Самюеля Мейтланда на формування хибних теорій також є темою для дискусій.

 

 

Christian Churches of God

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

 

E-mail: secretary@ccg.org

 

(Усі права захищені γ 1995, 2000  Wade Cox)

 

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

 

Цю статтю можна знайти в Інтернеті за такою адресою:

http://www.logon.org and http://www.ccg.org

 

Тисячоліття та вознесення на небо

Попервах раннєцерковні догмати не різнилися тысячолітністю. Церква нетерпляче чекала на друге пришестя (повернення) Христа й воскресіння святих за його появи. Тоді святі царювали б на Землі протягом тисячі років, по закінченню яких відбулося б друге або загальне воскресіння, за яким наступив би останній суд .

Існує велика кількість старозавітних писаннь, що відносяться до Об'явлення 20 вірші 1-15 та пов'язані між собою. Якщо ви не розумієте восресіння та тисячоліття, ви не зможете усвідомити, що відбудеться за повернення Месії. Наприклад, ви не розумітимете Захарія 14:16-19 значення заведення свята Кучок та вимоги направити захисників до Єрусалиму. Для Адвентистів Сьомого Дня ці писання незбагнені. Вони не розуміють пророцтва Ісаї 66:20 та відновлення Суботи й Новомісяччя, оскільки для них існує сакраментальне тисячоліття. Вони не можуть набути справжнього розуміння старозавітніх пророцтв, посилаючись на друге пришестя Христа, тому що вони не усвідомлюють, що саме відбудеться за повернення Месії.

Більшість філістерів вводять себе в оману, й тому проблема у контексті їх теологічного світобачення полягає в той ролі, що має відіграти Земля за повернення Месії. Сатана боровся проти розповсюдження цього догмату як джерела глобальної помилки протягом 2000 років. Це вчення відзеркалює істинну церкву. Протягом 2000 років його використовували для утисків та нападок на церкву й Християнство та намаганнь спотворити правильне тлумачення Біблії.

Звернімося до Об'явлення 20:1-15.

Об'явлення 20:1-15 1 Об'явлення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати Своїм рабам, що незабаром статися має. І Він показав, і послав Своїм Анголом рабові Своєму Іванові, 2 який свідчив про Слово Боже, і про свідчення Ісуса Христа, і про все, що він бачив. 3 Блаженний, хто читає, і ті, хто слухає слова пророцтва та додержує написане в ньому, час бо близький! .

Таким чином, Сатана ввів народи у оману, що вони в ній перебували аж до тисячоліття й повернення Ісуса Христа. Сатана й досі обманює людей й один з догматів, за допомогою якого він це робить — устрій Царство Небесного в останні дні. Ось чому його було вкинено до безодні — він ошуканець, та від нього виходять псевдовчення.

4 І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, і суд їм був даний, і душі стятих за свідчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звірині, ані образові її, і не прийняли знамена на чола свої та на руку свою. І вони ожили, і царювали з Христом тисячу років.

Цей фрагмент став джерелом серйозних суперечок. Один з раннєцерковних тисячолітників встановив, що воскресіння з померлих й царювання було лише жертвою. Тобто, для того щоб піднятися з померлих, необхідно, щоб вам відрубали голову, і до того ж Ісус був тому свідком. Таке тлумачення було досить поширене у певних церквах в першому сторіччі. Але ж можна зрозуміти цей уривок по-іншому: обезголовлені розглядаються окремо від тих, що вклонялися звірині. Обезголовлені братимуть участь у першому восересінні.

Це означає, що правління звірини триватиме дві тисячі років, інакше святі не пройдуть випробування протягом усього періоду, та величезна їх кількість не зможе взяти участь в першому воскресінні, хіба що жертви. Таким чином, влада або правління звірини має бути консолідованим. Влада звірини не повинна бути лише інтерпретацією майбутності останніх днів. Влада звірини триватиме, й таким чином, він неодмінно має приєднатися до певних псевдотеологічних груп. Отже, влада звірини являтиме собою подальше розповсюдження псевдорелігійних догматів, втім приречених на самоскасування в кінці днів.

5 А інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років. Це перше воскресіння.

Таким чином, стає зрозумілим, що існують два воскресіння, та інша частина померлих приречена на очикування його кінця. В першому воскресінні беруть участь лише великомученики й ті, хто відмовився прийняти образ звірини. Це означає, що для того, щоб взяти участь у першому воскресінні, потрібно пройти випробування муками чи звіриною печаткою.

6. Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років.

Це є геть зрозумілим. Вони стануть священиками Бога й Христа й царюватимуть з Ним тисячу років. Вони будуть священиками дечого. Неможливо бути священиком Бога чи Христа, якщо немає, священиком чого бути, якщо немає пастви.

7 Коли ж скінчиться тисяча років, сатана буде випущений із в'язниці своєї. 8 І вийде він зводити народи, що вони на чотирьох краях землі, Ґоґа й Маґоґа, щоб зібрати їх до бою, а число їхнє як морський пісок.

Напевно, десь існують сили, що мають фізичну природу. До закінчення терміну в дві тисячі років неминуче з'являться люди, які візьмуться до зброї та вирушать проти святих.

9 І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих та улюблене місто. І зійшов огонь з неба, і пожер їх. 10 А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки.

Звірина та лжепророк є частиною адміністративної системи й системи лжепророцтва. Вони не є суть окремо взяті особистості. Див.статтю Воскресіння із мертвих (No. 143) , а також Суд над демонами (No. 80). Суть тлумачень поданих фрагментів досліджується у цих статтях. Людей не вкидають у озеро огняне, за виключенням мертвих тіл тих, хто відмовився спасти себе. В огняному озері немає великомучеників.

11 І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця Його втекла земля й небо, і місця для них не знайшлося. 12 І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми. 13 І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, і суджено їх згідно з їхніми вчинками.

Із вірша 13 виходить, що третього воскресіння не існує. Такою є доктрина деяких церков Бога та догмат страху, що вони його сповідають. (див. статтю Помилка третього воскресіння (No. 166)).

14 Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, озеро огняне. .

Існують ідеї (поняття) про спалення у вогняному озері. Насправді, мається на увазі земля як єдине ціле, яка фізично знищується.

15 А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне... (KJV)

Так сказав Бог та за його намовою, слова його були записані під диктовку апоостолом Іваном. Ці слова присутні у текстах пророка Ісаї й Захарія, а також в Євангеліях, втім у більшості текстів подані фрагменти є відсутніми.

Тлумачення поглядів на повернення Месії зазнали певних змін та первинні погляди отримали назву дотисячолітніх. Тисячоліття чи чіліазм та дотисячелітні догмати були незмінними складовими системи поглядів адвентистів сьомого дня. Ці догмати постійно зазнавали утисків и змін, та навіть сама назва лишилася у спадщину від псевдодогмата й Трінітаріанської Теології (догмат триєдиного Бога)

Судження про те, що царствені святі були єдиними великомучениками, не було частиною поглядів Церкви Нового Заповіту. У апостола Павла сказано: Потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом (1Сол.4:15-18). Це й був по суті первинний тисячолітній погляд церкви.

До тисячолітніх чи, так званих дотисячолітніх авторім відносились Аполінарій, Комодіан, Иполіт, Жюстін Мученник, Иреней, Лактантій, Мефодій (які вбачали тисячоліття судним днем), Монтаниі, Непо, лже-Варнава, Тертуліан й Вікторіній. Теорія про відсторчений 70-й тиждень їх посиланням (Даниїл 9:25) на Христа вперше була представлена Иполітом.

Цей догмат набув подальшого розвитку, що згодом послужило фундаментом вчення, під назвою "Чіліазм", яке, насправді, є дотисячолетним догматом. Міленіум (тисячоліття) є термином або поняттям, що означає проміжок часу довжиною в тисячу років, але існує також ще й інше поняття "Чіліад", що має те ж саме значення. Однак, ці два поняття вважалися різними. "Чіліад" згодом вживатиметься у догматах тисячолітнього міленіума; поняття набуло надлишково хтивого, тілесного характеру.

Прихильники гностичних теорій почали розвивати термін "Чіліазм", що містив у собі надлишково хтиву, тілесну форму життя. Проте, автори-гностики мінімізували використання цього терміну.

Сатана боровся проти Тисячолітття (Міленіума), використовуючи при цьому особисте тлумачення істини для загарбання влади, а також за допомогою широкого та незвичайного використання фізичного, аспекту. Тисячолітні (міленіаліські) догмати змінювались під впливом Чіліазму, причому роль святих великомучеників, царюючих з Христом та настільки поширених у більш пізніх працях, присвячених Чіліазму, постепово зміщувалася до пересічних Християн, котрі воскреснуть, а не лише тим, хто помер за Христа чи терпів муки. Пізні трактати присвячені Чіліазму, а особливо ті, що були написані Лактантієм та сучасними йому мислителями, втратили популярність через занадто сильне загострення уваги на земному царстві в Єрусалимі, а деякі праці спиралися на надлишкову хтивість та тілесність, запозичуючи доктрини з небіблейських джерел. Пізня Католицька Церква вважала тисячоліття іудейським апокаліпсисом й заперечувала буквальне тлумачення Об'явлення.

Хоча серйозне зосередження уваги на картинах Апокаліпсису й на тому, що вони означають, здається складною справою, проте не підлягає сумніву той факт, що грунтовний опис є запорукою духовної боротьби Христа й Церкви на одному боці та силами пекла з іншого. Тим не менш, велика кількість християн пост-апостольської епохи, зокрема Францисканці в Азії, пішли досить далеко у відношенні розвитку своїх тлумачень, що, власне, дозволило їм буквально сприйняти догмат апокаліпсису; в результаті міленіалізм (вчення про тисячоліття) розширив сферу проникнення та знайшов надійних прихильників не тільки серед єретиків, але ж і серед Католицьких Християн. (Католицька Энцикл. Том X Millennium, стор. 308)

Все це слугує прикладом того, яких спотворень зазнало тлумачення Святого Писання. Щоправда, рання церква була тисячолітньою. Причиною того, що Римська Церква не сприймала цього іудейського апокаліпсису, була у тому, що влада церкви була розташована в Римі, а Рим аж ніяк не благословляв ідею тисячолітнього земного царювання в Єрусалимі. Думка про те, що Христос царюватиме на цій планеті протягом тисячі років в Єрусалимі, була споконвічною проблемою Християн в Європі. Вони не хотіли того, щоб Христос був іудеєм та правив миром з Єрусалиму. Ось чому ці люди заперечують буквальне тлумачення Біблії й сенс та зміст міленіума(тисячоліття).

Гностик Серінтий зобразив фреску міленіума у брутальних, чутливих тoнах (C.E. ibid.) (Caius in Eusebius, "Hist. Eccl.", III, 28; Dionysius Alex. in Eusebius ibid., VII, 25).

Єпіскоп Папій з Гієраполіса, учень Івана, був прихильником Тисячоліття (Міленіалізму). Його відносять до католиків у Ж. П. Кірша (там же); втім, цю церкву було сформовано у виключних умовах. Й Папій, й Іреней проголосили те, що вони запозичили догмат міленіуму в Івана. Проте Іреней зауважує, що інші Пресвітеріанці, які бачили та чули апостола Івана, навчилися від нього вірі міленіалізму як частині Божого вчення.>

Таким чином, маємо двох очевидців. Іреней досить чітко дає зрозуміти, що всеі інші єпископи та голови церков, які бачили та чули Івана, пізнали вчення про Міленіум від нього. МАємо також і живого очевидця. Це хтось, хто бачив Івана й хто дізнався від нього й його учнів про догмати Міленіума. Іван сповідав їм вчення про Міленіум як частину праць, що їх було складено за намовою Бога, та що склали основу того, що згодом було проголошено доктриною ранньої церкви.

Згідно Юзевію (Hist. Eccl., III, 39) Папій у своєй книзі стверджує, що воскресіння померлих супроводжуватиметься славетним царюванням земним Христа, й, згідно Іренею (Adv. Her V, 32-33), він научав, що святі також вкусять земних насолод впродовж Міленіуму (див. також Cath. Enc. op.cit.). Отже, навіть земні святі здатні та мають можливість, згідно Іренею, набути тілесної форми та приєднатися до загальної небесної йєрархії.

Вважається, що Послання святого Варнави також містять у собі Ідеї Тисячоліття. Стало очевидним те, що догматичні уявлення про шостиденний тиждень та Суботній відпочинок означають період у шість тисяч років, протягом якого Господь планує працювати та період в одну тисячу років Міленіума, впродовж якого премудрий Промислитель усього сущого відпочине. Тобто семитисячолітній цикл відображує ідею іудо-християнської догми.

Рання церква розуміла, що щотижнева Субота є нагадуванням про правлення Сатани та Божої Праці протягом шости тисяч років, а день сьомий означає тисячу років міленіуму. Протягом двох тисяч років цей момент був характерною рисою церкви Бога, й саме тому остання зазнала утисків у цьому сторіччі. Ця доктрина знаходилася у постійній опозиції, оскільки він дохідливо викладений та зрозумілий для вас. Ось чому саме Субота є об'єктом тривалої критики, тому що Субота відображає Міленіум.

Мученик Жюстін Римський у своєму діалозі з Тріфо (Ch. 80-81) виступає у підтримку біблейської Тисячолітної ідеї. Він підкреслює, що навіть у ті часи існувало багато відданих адептів християнської моралі, котрі не вірили у неї (в ідею).

Meліто, єпископ Сардиса у другому сторіччі був палким прихильником догмату Тисячоліття та у своїх поглядах, він наслідував Іренея.

Монтаністи також були рішучими заступниками Міленіалізму. Тертуліан, прибічник Монтаністів, наводив особисте тлумачення у працях під назвою De Spe Fidelium и Adv. Marcionem, IV. На жаль, ці трактати не збереглися до сьогодення.

Иніціатором відторгнення догмату Міленіалізму попервах став гностицизм (см. также Cath. Enc. op. cit.). Втім, найбільш реальною загрозою виявився тривіальний анті-семетизм. Догмат також не визнавався Алогі у Малій Азії — вони не лише заперечували Об'явлення (приписуючи його авторство Серінтію), але ж і Євангелія від Івана. Суперечки, спрямовані проти міленіалізму відбувалися поруч з суперчками проти монтаністів. Це призвело до виникнення єресі, що її слало напрочуд важко відділити від догмата міленіалізму. Сатана невпинно працює на своєму місці. Він створить групу крайніх єретиків, об'єднає їх разом, так що кожен, хто нападає й критикує одного, б'є іншого. Отже, істину стало неможливо відрізнити від єресі, та якщо псевдовчення витурювалися, то разом їз істиною.

Наближаючись до кінця другого століття й до початку третього, римський пресвітеріанець Кай нещадно критикував Міленіанізм, так що Іполіт Римський був змушений виступити на захист догмату.

Наибільш потужним антагоністом виявився Оріген Александрійський. Отже, поява в Александрії догмату, що обрушився з критикою на Бога, також зіграла свою роль у спотворенні буквального тлумачення Святого Писання.

Говорячи про неоплатонізм, постулати якого грунтувалися на міленіалізмі, а також про алегорико-спірітуалістичний метод доведення Святого Письма, потрібно відначити, що він так і не зміг знайти прибічників серед прихильників Тисячолітності. Він протиставляв їм доволі прозорі у логічному відношенні аргументи, отже, завдяки величезному впливу, що його мали трактати по священій теології, особливо в країнах Сходу, міленіалізм поступово зник з п'єдесталу релігійних доктрин східних Християн (Cath. Enc. ibid. p. 309).

Непос, єпископ із Єгипту, виступав проти алегорічної позиції Орігена на захист Тисячолітнього догмату у третьому сторіччі. Саме завдяки неоплатонізму доктрина триєдиного Бога почала поширюватися. Оріген був неоплатоністом. Таким чином, неминуче мали виникнути помилки, що згодом потрапляли до церкви - критикуючи доктрини про царювання Христа на планеті. Ось причина їх критичних утисків. Діонісій Александрійський, напевне, намагався переконати адептів міленіалізму аби вони змінили свою точку зору та й не припускалися єресі. (Юзевій Hist. Eccl. VII, 14).

Тысячолітні догмати були досить поширені в Єгипті протягом деякого часу та Мефодій, Єпископ Олімпійський, затятий противник Орігена виступав на захист Міленіалізму під час філософських дебатів(IX, 1, 5, in Migne,I>Patr. Graec, XVIII, 178 sqq.). Аполінарій, єпископ лаодікейський виступав на захист у другій половині четвертого сторіччя. Так що, війна критиків вже тривала з першого почетверте століття. Згідно посиланням на авторство, ці праці були написані Базилем Цезарійським (Epist. CCLXIII, 4, in Migne, Patr. Graec.XXXII, 980); см. також Єпіфаній (Her. LXX, 36, in Migne loc. cit. XLII, 696) Єремія (In Isa. XVIII, in Migne Patr. Lat. XXIV, 627). Єремія також стверджеує, що Міленіалізм був переважною доктриною, але, згодом, Церква успішно довела неспроможність цієї точки зору. Це був догмат, народжений на Заході, скажімо, зі слів Комодіана (Instructiones 41,42,44 Migne ibid. V, 231 sqq) and Lactantius (Institutiones VIII, Migne ibid. Vi, 739 sqq) котрий також звертався до пророцтв Сивіли, що були популярні у ранньої церкви. Пророцтва Сивіли викладені у псевдоепіграфі Старого Заповіту. Вони мають месіанський характер. Досить легко підлягає сумніву факт їх належності до християнства. Вони відносяться до фізичного (тілесного) правління Месії. В унітаріанській церкві також можно знайти елементи цієї доктрини.

Через серйозні помилки, що їх припукаються сучасні церкви відносно другого пришестя Христа та реставрації (поновлення) Міленіуму (Тисячоліття) велика кількість сучасних теологів схильні до того, щоб з упередженням ставитися до Старозавітніх пророцтв, вважаючи реставрацію чимось фантастичним та незбутнім. Також існують деякі розбіжності при використанні термінів "євреї" та "іудеї". Ці теологі не беруть до уваги той факт, що іудеї склають лише етнічну частину Ізраїля, а також що, етнічний фон держави складають десять нині вимерлих плем'ян; існує загальнобіблейський погляд щодо світу, котрий, зрештою, перетвориться на (стане) Ізраїлем.

Вони намагаються раціональными методами интерпретувати пророцтва Бога, наслідуючи тим самим приклад етрусків й персів, але втрачаючи при цьому свою духовність. Автор, який відноситься до текстів Священого Писання без належної поваги, неминуче відійде від біблейських поглядів, позбавляючи їх теологічної грунтовності. Ми вже неодноразово переконалися у тому, що Святе Писання, по сути є Старим Заповітом, а Євангелія є лише додатками до нього. Апостоли мали Писання, тобто Старий Заповіт, яке вони використовували в якості підручника. Послання Апостола Павла не були туди включені, а його праці аж ніяк не є частиною Писання, вони всього-навсього є додатками до Біблії. Нам потрібно це чітко усвідомлювати.

Аби мати тверде підгрунтя для критики, потрібно було позбутися Об'явлення. Таке рішення було прийнято, і насправді, Об'явлення на певний проміжок часу було вилучено з Канонічного Тексту Біблії. В цілому, ситуація з Об'явленням зрозуміла. Така реакція притаманна псевдорелігіозним вченням. Ясно також, що відбуватиметься зі світом за волі Христа.

Вилучення Об'явлення з Канонічного Тексту

Причина того, що Апокаліпсис (або Об'явлення) було вилучено з канонічного тексту Святого Писання на певний термін, полягає саме у тому, що мітранські традиції повсюдно переважали в Церкві, а Об'явлення містило в собі надто чітке та дохідливе ствердження.

В кінці друго століття, Об'явлення було визнано апостольською офіційною церковною доктриною. Виключення склалала лише сирійська версія, що її тимчасово вважали невірною через опозицію до чіліастичному міленіанізму Діонісія Александрийського (дата смерті 265г.). Як Сиріл Єрусалімський (помер у 368 році) так і Григорій з Націанца вилучили Апокаліпсис зі своїх каталогов книг Нового Заповіту, та й Хризостом (помер у 407 році) - також ніде не наводили цитат їз Об'явлення. (див.статтю Consubstantial with the Father (No. 81).

Хто є ці люди? Григорій з Нацианца й Григорій із Ніси, також Базиль Цезарийський були тими трьома людьми, які сформулювали доктрину триєдного Бога. Зокрема, ці люди розвили догмат трійці та побудували опозицію своїм противникам аби стати (за словами самого Базиля) подібними до Бога. Вони заснували Католицьку Церкву.

Лаодікейский собор (приблизно у 366г.) вилучив його з канонічного списку.

Пункт 29 канонічного тексту цього собору вказує на те, що Християни не повинні уподібнювати себе іудеям та ледарювати у Суботу, але мають вони працювати у цей день. Проте день, призначений Богові, вони забов'язані шанувати особливо, та по можливості, не працювати у цей день. У разі непослуху, їх буде проклято, як зазаначено у розділі 1.

Примітка 1. Гефелє в Істоії Церковних Соборів, том 2, стор. 316, перекладає День Відпочинку як "Субота" й використовує вираз "не допускати до Христа".

Отже, собор заборонив Об'явлення та Суботній День Відпочинку. Це надає змогу тим, хто вивчає Біблію, чітко зрозуміти, які духовні інтереси переслідував Лаодікейський Собор.

Інші Канонічні Тексти, що їх будо ухвалено під чвс Собору, пропонували Прісний хліб як невід'ємну реалію Святого Писання, а також встановити день пам'яті жертв як в Суботу так і у Неділю. На цьому соборі Субота була успішно проголошено робочим днем, але зберігався статус релігіозного свята. Отже, Днем Відпочинку було обрано Неділю.

Це продовжило ряд помилок, що їх було припущено під час Собору у Ницці у 325 г. н.е. й розповсюдженню яких сприяв Констянтин (325г. н.е.). Перемога не була повною, втім, через те, що, Афанасій у 367 році зробив необхідне включення до свого реєстру, а також Собори Гіппо (393), Карфаген (397) віднині оголосили Об'явлення складовою частиною Канонічного Тексту.

Приітка 2. Більш детальний опис історії Об'явлення можна знайти у Загальному Дослідженні Історії Канонів Нового Заповіту 1875 єпископа Б.Ф. Ветскота, глава 2С.

Була здобута необхідна перемога, та у 367 році, роком пізніше після лаодікейського собору, Афанасій, котрий був одним з патріархів Католцької Церкви (їх називають афанасіанцями адже вони є трінітаріанцями) повернув Об'явлення до канонічного тексту.

Констянтин руйнує віру

Констянтин був також одним із тих, хто додавав немало зусиль аби скасувати доктрину (пре) Міленіанізму, коли трапилося сумне зречення первісної віри. Набуваючи все більш прозорі риси матеріалістичних тлумачень, Чіліазм чинив перешкоди, уособленням яких вперше став Оріген Александрійський. Надаючи символічного змісту канонам та поширюючи алегоричні їх тлумачення, він значно вплинув на тенденції "істинного" сприйняття текстів Писання. Ідея про те, що вічне царство Боже репрезентовано єдиною церквою, заснованою на Землі, з'явилася у працях Тихонія й її було запроваджено Юзевієм услід за ідеєю "навертання" у Християнство Константина.

Констянтин був хрещений Юзевієм з Нікомедії, котрий ось мав померти. Його хрестили унітарієм (так званим Аріанцем чи юзевіанцем), але не католиком. Констянтин ніколи не бул католиком, заперечував це віросповідання і насправді був юзевіанцем. Він був унітарієм. Аврелій Августин, єпископ Гіппо, затятий античіліастик, представив у своїх працях символістичне тлумачення міленіума, основані на теорії єднання з Богом, прибічником якої виступав Тихоній. Автор ні мало ні багато стверджує, що Об'явлення повторюється впродовж християнськї ери під знаком семи церков, семи печаток, семи труб, тварин та, зрештою, міленіуму. Отже, завдяки цим трьом особам та спадщині, що її залишив Констянтин, народився сатанинський обман, та виникла доктрина постміленіалізму.

Сакраментальний Постміленіалізм

Одночасно з постміленіалізмом з'явився аргумент Джерома про те, що міленіум має небесну, божественну природу, а не земну. Це судження грунтувалося на алегорії й, очевидно, вплинуло на погляди Августіна та його трактати. Ця думка існує й досі, тому аби дати грубу їжу для мозоку, достатньо знехтувати більшою частиною пророцтв Старого Заповіту.

Цікаво, що Августин був спочатку міленіалістом або так званим пре-міленіалістом (Град Небесний, XX, 7). Очевидно, він стверджував, що міленіум прийде після всесвітнього воскресіння й носитимите більш духовний характер (Sermo, CCLIX, in Migne, там же, XXXVIII, 11). Також є думка про те, що він заручився підтримкою постміленіалістів, та деякі есхатологи вважаюь його родоначальником теорії аміленіалізма. Багато вчених також звертаються до Августина й стверджують, що немало почерпнули від його ідей.

В епоху Реформації всі люди звертались до поглядів Августіна й ніхто не вертався до первинної церкви. Ось чому Реформація зазнала невдачі. Рушійною силою Реформації як і раніше були трінітаріанці (прихильники Неділі), оскільки вони не шукали ідеологічного притулку в Августина. Постміленіалізм не став офіційною доктриною Католицької Церкви доки Фома Аквінський не повернув справу, в результаті чого цей догмат було офіційно ухвалено у 1700 році. "Поновлені тлумачення Святого Писанння", 1953г. радить читачам "розглядати зв'зок Сатани з Царством Янголів як єдиний період, що є результатом інкарнації".

З твердження про Христа людину й Христа, котрий воскрес, а також із наступних тверджень Церкви, Римська Католицька Церква проголошує прихід влади й царства (вже) зараз. Їх позиція полягає в тому, що там вони - правлячий елемент та суть міленіум (Царство Небесне).

Aміленіалізм

Aміленіалізм є по суті досить ефемерною й хибною теорією. Згідно цього вчення, Об'явлення 20 лише алегорічно сповідає духовні істини. Вчення говорить, що не існуює фактичного тисячолітнього царювання (царювання до закінчення терміну в тисячу років) інакше воно розглядається як повна (абсолютна) християнська ера. Два воскресіння зливаються до одного, й Христос приходить у кінці віку для того, щоб здійснити Свій суд. Така форма раціоналістичного обгрунтування переважає серед західних священиків, зокрема трінітаріанців. Розбіжності між постміленіалізмом й аміленіалізмом є доволі прозорими, втім, вони є.

Зміни у постміленіалізмі

Постміленіалізм зазнав низку змін та у 1190 році Йохім Флорський та Йоахімит Духовний замислись над тим, як затвердити церкву, вільну від псевдодоктрин. Нестриманність Римської Церкви, навела бажаючих вічнго життя у Христі на думку про необхідність створення чогось нового. Дивлячись на суперечки поміж принцами церкви, їх хтиву розгнузданнвсть та греховність Папи Римського, не лишилося більш нічого окрім сподівання на існування іншого тлумачення Божого промисла поза постміленіалізмом, який би віднайшов високі помисли "верховних жреців" Римської Церкви.

Догмат триєдиного Бога й докторина чистої Церкви

Нова чиста церква, втім, грунтувалася на трінітаріанській ідеї божих заповітів. Вік Отця, вік Сина, вік Святого Духа. Йоахім вважав, що вік Святого Духа почався до 1260 року нашої ери за принципом год-день. Майбутній вік Святого Духа визначили францисканці. У той чася збільшувалася роль церкви як суб'єкта духовної культури, у зв'язку з чим виникала все більша необхіність доведення триєдиного Бога як апріорно, так і в контексті Об'явлення. Твердження у вірші 1 Ивана 5:7: "Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно" було фікцією. Його було включено до наступний праць, оскільки не існувало вірша у Біблії, який підтримував би ідею єгипетських тріад. Ця ідея знайшла своє відтворення у Римському Християнстві. Трійця також є значущою культовою реалією у давній релігії землепоклонства, яка відзеркалювала елементи матріархальної субкультури, такі як поклоніння силам природи та інші види натуралізму, що їх згодом ототожнювали з чаклунством. Таким чином, за відсутністю фундаменту для формулювання доктрини Триєдинства у межах біблейського контексту, вона была просто вигадана.

Основні передумови реакції спірітуалістів з'явилися в результаті занепаду середньовічної церкви. Францисканці, під керівництвом П'єром Жаном Д'Оліві, провголосили ієрархічну церкву Вавілоном Апокаліпсису, а Убертіно Сазаль (прибл. 1312р.), котрий ототожнив Папу Римського зі Звіриною Апокаліпсису — заручившись підтримкою йоахімитов, — с огидою висловлюва свою думку про те, до чого дійшла розбещенність церковної моралі. Усі вони відчували необхідність реформ. Причому ситуація загострилася так, що багато людей попросту називали Папу Римського Антихристом. Це був крик душі, підхвачений Протестантською Церквою, яка стверджувала, що всі вони — віровідступники, вихідці з Вавілону. Теологічна помилка протестантів полягала у тому, що вони не продовжили започаткуавнь щодо реставрації істинної простоти (аскетизму) церкви, й не пішли далі, ніж Августін з Гіппо, а, отже, не змогли позбавиттися помилок соборів у Лаодікеї, Констянтинополі й Халцедоні. Таким чином, вони не реставрували Християнство ранньої Церкви.

Зустрічний заклик очистити Церкву від старожитніх єретиків, було проголошено з вуст Милиша з Кремзьє (помер у 1374 році), перед тим як виникла реальна нагода вплинути на підсумок подій.

Едвард Гібон надає більш детальні коментарії з приводу меж впливу Ватікану "протягом десяти сторіч бездумності й раболіпства, жреці Ватікану нав'язували релігіозне світорозуміння Європі , й ту ж саму доктрину, вже припорошену курявою старовини, було безмовно срийнято на віру реформаторами, котрі відмовилися визнати верховну владу Папи Римського. Сенод Халцедона все ще продовжує тріумфальний хід у Протестантських Церквах. Вони перебудували фасад, але не повернулися до дотримання Заповідей; гріховодники й досі ганьблять Суботній День Відпочинку, та не визнають вони іншої влади, окрім Єпископа Римського".

Арнольд з Віланови, що помер у 1313, у своєму очикуванні внутрішньої реформи церкви, напевне, з огидою відзначив би анти-реформаціонні процеси, що тут відбуваються, й внаслідок яких тисячі людей Божих было потай страчено й закатовано інквізицією за допомогою найогидливіших тортур, на які лише здатний людський розум. Прибічники міленіалізму чистої церкви поступово зникли під напором невпинних переслідувань. Згодом, про них нагадували лише дрібні залишкові угруповання, такі як, наприклад Анабаптисти.

Протистояння римській системі заявило про себе в Європі серед прибічників Суботи, котрі були унітаріями (див. статтю Роль Четвертої Заповіді в Історії Церков Бога, що дотримуються Суботи (No. 170)). Попервах вальденовзіанці належали до частини прибічників Суботи й були унітаріями, котрі дотримуються міленіалізму. Відторгнення догмата триєдності було одним з положень "єресі" вальденовзіанців. (Rev A C Shannon - Римський Папа та Єресь у Тринадцятому Сторіччі, стор.7).

Фанатизм Чіліадистів

Прибічники міленіалізму удалися в відчай після вищезгаданих подій, зокрема протестантські реформатори, котрі з тревогою спостерігали запопадливість чіліадистів. Особлива піднесенність була характрною рисою деяких чернечих орденів на континенті, згодом, представників П'ятої Монархії у Англії, котрі намагалися установити Царство Небесне на Землі за допомогою політичних, а також мілітаристських методів у дусі свого часу.

Еміграція

Цей погляд чіліадистів, проте пізніше проник до колів конгрегаціонистів й баптистів, частина яких відправилась до Америки. Деякі баптисти дотримувалися Суботи; їх нащадками стали Баптисти Сьомого Дня. Саме з цієї групи згодом виникли адвентисти сьомого дня й церкви Бога, які дотримуються Суботи. Церква Адвентистів Сьомого Дня не належить до чіліадістів, втім, вони, імовірніше за все, віддали б перевагу поглядам Джерома на сакраментальний Милленниум через неспроможність пророцтв Вільяма Мілера та віщувань Елєн Г . Вайт відносно пришестя, що нібито має відбутися 22 жовтня 1844 року.

Торжество істини й зміни в ідеях

Джозеф Мід, котрий відновив доктрину постміленіанізма с тою метою, щоб протистояти Римській Католицької Церкви як оплоту постміленіанізма, як виявилося, багато зробив для того розвинення істиного розуміння й тлумачення Святого Писання.

Нове тлумачення постміленіанізма було запроваджено Даніїлом Вітбі у 1703 році. Згідно йому, друге пришестя може відбутися лише після (плюс-мінус) тисячоліття, коли світ знайде спокій, праведність та благочестя, причому, коли весь світ цілком буде навернено до Християнства. Ідея була спробою спонукання до праведного життя в світі, де буде повалено Сатану, а також Іудеї та Ісламісти також сповідатимуть християнські ідеали; отже, буде покладено кінець усім війнам. Джонатан Эдвардс та Самюель Хопкінс запровадили цю доктрину в Америці та до 1800 року вона стала переважати у Новому Світі. Вищенаведені авторы вважали, що приборкання Сатани і його звільнення мають алегоричний характер, але Сатана може продовжити свій тріумфальний хід впродовж недовгого часу й доти, поки Христос не прийде. Залишкове зло підлягає винищенню після Його пришестя й згодом прийде Вічне Царство.

Христодельфійці вважали, що Сатани не існує в свідомості, і тим самим повторили з невеликими розбіжностями таку ж саму логічну точку зору, якої дотримувалися прибічники доміленіастичних вчень.

Погляди на воскресіння також не мали успіху поміж послідовників Вітбі. Вітбі та Вітринга розходяться у думках щодо того, що Новий Єрусалім є благословіння земної церкви впродовж Міленіуму, у той час як Браун та Фабер й подібні до них вважали його сонмом святих після Міленіуму.

Теорія зазнала пагубних змін у 20-м сторіччі, коли спалахнула Перша Світова Війна. Легко уявити, що з прихідом 1914 року коли всі пішли воювати—велика війна цивілізації—раптом уся теорія розпалася на дрібні шматочки. Ми віримо у пророцтва та війни давніх днів. Ніхто не хотів примиритися з тим, що віщування були ясні, вони повідомляли про війни кінця світу, про те, що людина нездатана створити без Святого Духа нову систему, нову планету, та визнати, що світ знаходиться цілковито в полоні Ісуса Христа. Вони збиралися робити це все без участі Ісуса Христа. Очевидно, доречним було б згадати про пророцтва Св. Малахія, який у 1139 році нарік період правлення Папи Римського "часом занепаду релігії". Проте війни також стали предметом біблейських пророцтв.

(см. Занепад Єгипту(No. 36): Пророцтво поламаних рук фараона).

Вітбісти заявили, що людство досягло досить високого ступеню цивілізації для того щоб розпочинати ще один воєнний конфлікт. Усі постміленіалісти від Августіна до Вітбі зіштовхувалися з проблемою, суть якої полягає у тому, що світ не живе згідно біблейським пророцтвам та їх пропозиції протилежні тому, чому вчить Біблія.. Біблія вельми чітко розповідає про те, що відбудеться. Нам радісно усвідомлювати - ми знаємо, що чекає на нас і нетерпляче чекати на прорічені події. Розвиваючи наші відносини з Богом, ми знайшли своє спасіння в Ньому й радість того, як ми живемо разом.

Неспроможність цих доктрин викликала до життя преміленіалізм. Тих, хто шукав відповіді на свої запитання в Біблії й цитували її, попросту стали називати буквалістами в протилежність раннім спірітуалістам; але, як це було вже багато разів, з'явилися неіснуючі поняття, а також люди, які ігнорують письмове слово та тлумачать канонічний текст як вони того забажають. Основна проблема полягає в тому, що люди не сприйиають текст, а намагаються пояснити, що він означає.

Пізні доктрини

Більш пізні доктрини включали до себе Вознесіння, що його було представлено Едвардом Ірвінгом, засновником Католицької Апостольської Церкви в 1832 році. Того ж року його було знято з кафедри, та, роком пізніше, позбавлено статусу священика шотландської Церкви. Велика кількість його послідовників пішли за ним до нової церкви. Його було відлучено від шотландської церкви через трактат, автором якого він був; трактат містив невимушені натяки на те , що Ісус Христос мав занепалу духовність. Він вчив, що між Воскресінням праведників, Вознесінням Святих та Поваленням Сатани мало статися велике Нещастя, по закінченню якої прийде тисячолітнє правління Христа. Існувала числена кількість варіацій на тему Вознесіння Святих, але ж основа була загальною для всіх. Істинна мета полягає в тому, як запобігти нещасть.

Всі ці доктрини про вознесення, а також місце спасіння в Армстронгітських церквах мають за основу одне й теж, але під різними назвами. Все спрямоване, на те, як запобігти Нещастя та уникнути майбутніх неприємностей, оскільки природа людини є такою, що вона не хоче міняти своєї поведінки.

(див. також статтю The Place of Safety (No. 194)).

Коли прибічники цих доктрин будуть змушені зазнати нещасть, для них та для церков, до яких вони належать, неминуче виникнуть труднощі з тим, щоби зберегти свій соціальний статус та паству. Обидва поборники доктрин вознесення до нещастя, Дж. Н. Дербі та Ірвінг значно вплинули на фундаментальний преміленіализм сьогодення. В 1834 році Ірвінг помер від туберкульозу. Існують числені відгалуження преміленіалізму, які утворилися від різних концепцій, таких як:

1. Мілеріти (поборники тисячоліття); виступають на захист позачасового та, за їх словами, неіудейського тисячоліття (що вельми наявно демонструє нерозуміння етничного аспекту в контексті Біблії та ролі Ізраєлю);

2. Плімутські Брати; сповідають футуристське вчення про звільнення від заповідей до нещастя.

Можна без перебільшення сказати, що варіації на тему претрибуляціонізма (вчення про світ до нещастя) й аміленіонізма (заперечення тисячоліття) розплоджуються майже щоденно.

В основу доктрини Ірвінга про Вознесіння, скоріше за все, покладені спостерігання під час спіритичного сеансу Місс Маргарет МакДональд у березні 1830 року, яка, знаходячись у трансі, промовляла до видіння так званого пришестя Христа. Це були істеричні галюцинації, які сперше були чутками, але згодом перетворились на фундамент нового вчення. Брати не належали до біблейських организацій (тих, що беруть за основу Священе Писання). Це вчення проникло до Плімутських Братів через Джона Нельсона Дербі (1800-1882), який почав поширювати його як трівіальне віщування. Саме тому ми иаємо ліберальну теорію Заповідей, котру підтримують мільйони та вважають її Священим пророцтвом Писанння; насправді, ця теорія не грунтувалася ні на чому, окрім як на істеричному маренні молодої жінки у стані трансу, що трапилося у 1830р. На той час вважалося модним мати такий досвіт. На щастя, не всі Плімутські Брати були в омані; доктор С. П. Трегеллєс оприлюднив факти стосовно цього псевдовчення в 1864г. (Трегелес, Надія на Друге Пришестя Христа, стор. 34-37).

"Мені не було відомо про те, чи існувало певне вчення про Церковне Вознесінння по тайному пришестю, доки не було отримано "висловлювання" в церкві м-ра Ірвінга, що його сприйняли як глас Господа. Але те, чи хто-небудь стверджував сей факт чи ні, залежало від тлумачення так званого об'явлення, яке стало наслідком сучасної доктрини й стилю. Це вчення виходить не з Святого Писання, але ж із того, що саме намагалися прикрити неправдою та видати за Святого Духа."

Дербі називають Батьком сучасної теорії про заповіді, отже, відверто кажучи, він повинен у розповсюдженні брехні та нісенітниці. Його було посвячено в духовний сан диякона англіканської церкви в 1825р., але через нестерпну пасивність англіканського духовенства у той час, він та інші зневірені об'єдналися та організували новий рух у Дубліні із центром у Плітмуті, й звідси назва — Плімутські Брати.

Саме завдяки цьому рухові стало можливим поширення доктрин Ірвінга, що вони грунтувалися на "висловлюваннях" Місс МакДональд, хоча багато людей, у тому числі й Тригеллєс, заперечували його. Окрім цих, у числі супротивніків були Б. В. Ньютон, Чарльз Сперджен, Вильям Бут та Джордж Міллар, втім, це не зашкодило подальшому поширенню вчення на території Сполучених Штатів та Канади в 1860-х й 70-х роках. Якщо прийняти до уваги, що сам Дербі приїздив до Америки шість разів, то можна уявити, що проповіді цього вчення могли початися вже у 1840г., проте це є неточним.

Якщо ви надто часто будь-що цитуєте, люди починають вірити, що то є правдою, отже, після публикації праць Чарлза Генрі Макінтоша (1820-1896) люди остаточно повірили в його вчення. Його читають і досі. Він поряд з Вільямом Блекстоуном та іншими дербістами, такими як Малахі Тейлор й Дж. Х. Брукс, зробили вирішальний вплив на Сиріса Інгерсона Скофілда (1843-1921).

Скофілд звеличував Дербі, називаючи його найвидатнішим вченим-бібліоведом сучасності (Dr I Scofield's Question Box, p 93) й після воєнної служби під час громадянської війни, він отримав призначення на посаду юриста в Канзасі при адміністрації Гранта. У 1882р. він став священиком конгрегаціоналізма .

Написавши Біблию з посиланнями Скофілда, й, зокрема, з його нотатками щодо пророцтв, він сприяв поширенню доктрини, яка не підтримує цілісності канонічного тексту й завдає велетенського збитку його істинному розумінню. Безсумнівним є те, що Дербі й Скофілд були надзвичійними ентузіастами свого діла (доказом того є 30-томна збірка його праць). Залишається лише жалкувати про те, що вони відійшли від Святого

Писання.

Псевдорелігія й реформація

Розвиток цієї вигаданої людиною теології, яка є віддаленою від вчень апостолів, приймав різноматні форми впродовж 18 століть. Традиції, що їх дотримувались люди, спотворили розуміння віри, зробивши його вельми несумісним та суперечливим. Цікаво відзначити коментарі Лютера стосовно базиса віри. Коли його призвали в день страти та запропонували зректися своїх проповідей та вчень, він відказав:

Оскільки Ви, Ваша Світлість, Волею Вам даною вимагаєте від мене чіткої, простої й точної відповіді, я дам її Вам, і аж ось яку: я не можу підкорити свою віру Папі чи соборам, оскільки стає ясним як день, що вони часто помиляються й суперечать одне іншому. САме тому якщо я не буду переконанний Священим Писанням, слова якого ясніше за ясне, якщо я не віддам моє сумління до рук Господа я не зможу говорити голосом мого серця. Я не можу й не зрічуся своїх слів, оскільки не личить праведному Християнинові мовити проти голоса свого сумління. Ось я стою перед тобою та й не в змозі зробити щось інше. Хай Господь мені допоможе. Амінь. (J.H.Merle D’Aubigne, Історія Реформації шістнадцятого століття. Книга 7, Глава.8.)

Реформація не принесла будь-яких видатних результатів чи підсумків. Церкви були далекі від істинного зречення. У деяких випадках, реформи були повернуті назад. У 1542р. Генрі VIII заборонив святкувати Різдво начебто то було язичеське свято. Святкування було відновлено після того як у 1554р. Марі Тьюдор дістала трон. Елізабет 1 не вистачило рішучості скасувати це рішення знов. Кромвель також заборонив святкувати Різдво; цей указ діяв протягом 12 років, але все ж таки свято було реабілітовано династією Стюартів, проте єресь усе поширювалася.

У цій статті ми виражаємо певну стурбованність тим, що істинні вчення церкви стосовно приходу Царства Христова, зазнають все більших спотворень та змін. Вчення поборників Вознесення дуже близько до вчення проб Антихриста. Згідно авріаціям на цю тему, Антихрист є атеїстом або невіруючим або ж іудеєм-відступником. Ці коментарі є невірними. Вищезгадані вчення виходять з Темряви чи середньовічних пророцтв, та, мабуть, то є невдатний трюк аби тільки відвернути увагу від дійсного джерела нещасть.

У 1534 р. Анабаптисти організували (затвердели) нове королівство Зіон у Мюнстері, Вестфалія, одним їз принципів якого було користування спільним майном, жінками тощо, — в якості прелюдії до нового Царства Христового (Cath. Enc. loc. cit.). В результаті нездержливості, їх об'єднання розкололося на дві конфесії—Аугсбергську (art. 17) й Хельвеціанську (ch. 11). Ці конфесії заперечували доктрини минулого, й, таким чином, міленіалізм не знайшов поширення серед прибічників лютеранства й реформованої теології (там же).

Сатана знову створив організацію, що поширювала єресь, використовуючи при цьому анти-християнскі принципи, що були закладені до неї, доктрину міленіалізма. Останню було остаточно відкинуто сеймом, оскільки вони не мали поняття про те, що саме сповідала рання церква, й тому вони не могли сприймати Біблію буквально.

Суперечки з приводу епохи Реформації загострилися так (зокрема, коли справа дійшла до ототожнення Папи з Антихристом), що у 1516р. П'ятий Латеранський Собор прийняв резолюцію про заборону проповідей й написання будь-якого матеріалу, що має відношення до Антихриста; отже, виникла потреба створити контр-тлумачення; яке побачило світ завдяки теологам Ордена Ісуса.

Автором був Франціско Рів'єра (1537-1591) з іспанського міста Саламанки; він видав коментарі на 500 сорінках, намагаючись протистояти протестантським вченням про те, що Папство є притулком Антихриста. Ця людина стала концептуальним засновником Футурістичної Школи Тлумачень (див. також Енциклопедію Британіка, 11-е видання, том.23, стор.213 стаття Об'явлення з приводу подальших коментарів по Футурістичній Школі Ш.

Уся доктрина вознесення є, по суті, апологією, що поширювалась не лише серед теологів, котрі пропонували її для обговорення, але ж і навіть серед тих, хто був схильний відкинути її.

Доктрини Рів'єри розвивалися й у подальшому завдяки кардиналові Робертові Беллармінові (1542-1621) з Італії, Єзуїтському полемістові, котрий заявив, що Даніїл, Іван та Павел взагалі не згадували Папу Римського та його апарат правління, й що їхні пророцтва та вчення відносяться до майбутнього Антихриста.

Колишній католицький священик Джозеф Закело вважає, що "Єзуїти хотіли відвернути увагу людей від усвідомлення того, яким чином виконуються пророцтва Антихриста в Папській церкві. Єзуїт Рів'єра репрезентував футурістичну систему, основна ідея якої полягає в тому, що Антихрист ось-ось прийде". До того ж, він стверджує: "Протестанти, котрі захищають футурістичну систему, роблять це аби догодити Папі та грають на користь Риму. (J. acchello - Хто такий Антихрист? - цитати наведені також Woodrow).

Правда полягає в тому, що вони є завжди. Біблія досить чітко та зрозуміло говорить про те, що існує велика кількість Антихристів. Антихрист був і в Церкві Івана в Ефесі. Вони були, є та існуватимуть до скінчення віку.

Футурізм та основні постулати Вознесення були притаманні католицькій доктрині до тих пір, доки бібліотекар Архієпископа Кантербері, Самюель Р. Мейтланд (1792-1866) упродовж періоду 1826-30 став першим протестантом, котрий сприйняв Футурістичне тлумачення єзуїта Рів'єри. В 1832 році його започаткування мали успішне продовження; Едвард Ірвінг, той самий, котрий розвив доктрину про Тайне Вознесіння, став послідовником Самюеля Р. Мейтланда. Мейтланд бул юніоністом високої церкви, котрий вважав, що своєю погордливістю він виграв тяжку битву Реформації. У своїх більш, ніж 50 томах праць, ця людина завдала непоправної шкоди англиканській церкві й Новій (реформованій) Церкві; він також сприяв пропаганді неканонічних тлумачень, що їх згодом було підхвачено мільйонами людей.

Основним мотивом популяризації теорії Вознесіння є той факт, що сама теорія сповідає ескейпізм (втеча від реальності). Люди не можуть зазирнути правді в очі та становляться залежними від милості провидіння. Римлян 8:7 демонструє неприязне ставлення до закону. Втім, це супроводжується неспроможністю зазирнути правді в очі. Вони або ж покаються або ж матимуть тяжку долю.

Деякі поборники вознесіння прорікають відбудову Вавілону в ці останні дні, сподіваючись змістити центр розвитку тлумачень подалі від Риму. Сьогодні Вавілон існує лише в якості руїн неподалік від сучасного міста Ель-Хілла в Іраці. За часів Об'явлення, дві тисячі років тому, Вавілон цілком очевидно являв собою буття від Бога, та він існує й досі.

Для купки людей, що ведуть суперечки про необхідність скасування церкви й Святого Духа — перед тим як міліард чоловік зможуть звернутися до Христа протягом трьох з половиною років нещасть, — здається неймовірним. То є найбільш значна спроба, на яку лише церква колись була здатною. Напрошується висновок про те, що повинна існувати влада більш могутня, ніж Святой Дух, інакше ці люди не навернуться, або ж ця дискусія є лише обманом. Безсумнівним є те, що суперечка виникає з приводу того, що підказує історія, а саме єзуїтської пропаганди, що її вели апологісти, такі як Мейтланд, Ірвінг, Дербі, Скофілд, Естеп та багато інших авторів незрівняно меншого штибу.

Прибічники Вознесіння могли б бути більш коректними, ніж вони вважають стосовно того, що їм удасться запобігти нещастя; лише з тим, щоби зіштовхнутися з карою Господнею, оскільки на їх чолі або ж на правиці немає Печатки Божої (Повторення Закону 6:8), вони постійно порушують межі Закону Божого. Поборники Вознесіння є, безумовноно, щирими в своїх пошуках Бога та дуже занепокоєні майьутнім. Те, що вони вірять у нісенітницю й наслідують її, не може, проте, полегшити їх долю; це лише приведе їх до псевдодоктрини та відступництву.

"Новий Заповіт не проводить межі між парозією, апокаліпсисом та пришестям Ісуса Христа. Ці поняття означають єдине, неполільне пришестя Христа." (Ганс K Ля Рондель, Ізраїль Господній у Прорцтвах, стр. 188)

Тисячоліття прийде. Біблія є істинною в буквальному розумінні та якщо ви не візьмете Біблію й не зрозумієте устрій тисячоліття (міленіума) й царювання Христа з Єрусалиму на тисячі років, ви не зрозумієте Божий Промисел. Вы не зможете усвідомити, що відбувається зараз згідно цього промислу й що відбудеться потім згідно пророцтвам Старого Заповіту. Ви також не зможете зрозуміти суть пророцтв Захарія, Ісаї, Єремії та Єзекіїля. Надзвичайно важливо усвідомлювати, що ці люди не ошукують вас, що ви розумієте й шукаєте надію в Ісусі Христі та що в нас з вами попереду славетне майбутнє.

Ми захищені. Оскільки ми віримо в Господа та слугуємо цієй справі в якій мірі ми можемо. У кожного з нас є своє місце спасіння, котрим є Бог. Бог - то є наша скеля, наша сила й наше спасіння. Нам не треба більш нічого. Ми потрібні один одному, для того, щоб об'єднатися та й вклонятися єдиному істинному Богові. Не втрачайте віри в істинні наміри Бога.

q