Християнські церкви Бога

Викладення вірувань [A1]

(Видання 1.0 19990119-19990119)

Викладення вірувань – це короткий виклад біблійної позиції, підтримуваної апостолами протягом першого століття. Воно представляє собою позицію Біблії в чіткій послідовній формі і складається з семи розділів: Бог, План Спасіння, Вчення про людський обов'язок, Месія, Проблема Лукавого, Церква та Царство Боже. Тут також вміщено вступ, що розкриває питання розходження між древнім та сучасним християнством, і додаток, що розповідає про розвиток триунітарного вчення.

Викладення вірувань

християнської релігії

Не для продажу

Розповсюджується безкоштовно з освітньою метою

ISBN 0 646 20506 4

Copyright © 1994,1995,1996,1997

Християнські Церкви Бога

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

Перше видання серпень 1994

Друге видання лютий 1995

Третє видання червень1996

Четверте видання березень 1997

Видруковано в Австралії Union Offset Co. Pty LTD, Канберра

Зміст

Вступ

Розділ 1. Господь Бог

1.1 Бог Отець

1.2 Ісус Син Божий

1.3 Святий Дух

1.4 Ставлення Святого Духа до Христоса та Людства

1.5 Відносини Христоса, Сатани та Бога Ангела

1.5.1 Христос як Син Божий

1.5.2 Вчення про Антихриста

1.5.3 Ім’я та незалежність Бога

2. План Спасіння

2.1 Падіння людства

2.2 Спасіння роду людського

2.3 Біблія як втілення Правди

2.4 Каяття та навернення

2.5 Хрещення

Розділ 3. Вчення про людський обов’язок

3.1 Молитва і поклоніння

3.1.1 Бог як Об’єкт молитви і поклоніння

3.1.1.2 Об’єкт молитви

3.1.1.3 Самостійна та колективна молитва за інших

3.2 Відношення між спасінням та Законом

3.2.1 Бог – наша Скеля

3.2.2 Спасіння благодаттю

3.2.3 Обов’язок за Законом

3.2.3.1 Чому християни дотримуються Закону

3.2.3.2 Християни як Храм Божий

3.2.4 Десять заповідей

3.2.5 Інші Закони , що регулюють людську поведінку

3.2.5.1 Закони їжі

3.2.5.2 Субота

3.2.5.3 Новомісяччя

3.2.5.4 Щорічні свята

3.2.5.5 Шлюб

3.2.6 Фінансова підтримка

3.2.6.1 Богові

3.2.6.2 Для інших

3.2.7 Війна та голосування

3.2.7.1 Війна

3.2.7.2 Голосування

Розділ 4. Вчення про Месію

4.1 Перед існування Христа

4.2 Розп’яття і Воскресіння

4.3 Другий прихід Христа

4.4 Тисячолітнє панування Христа

Розділ 5. Проблема Лукавого

5.1 Існування Лукавого в повстанні Ангелів

5.2 Вчення про визначеність наперед

5.3 Стан мертвих

5.4 Воскресіння мертвих

5.5 Покарання нечестивців

Розділ 6. Церква

6.1 Хто або що таке Церква?

6.2 Організація Церкви

6.3 Мета та устремління Церкви

6.4 Освячення

Розділ 7. Царство Боже

7.1 Встановлення Царства Божого

7.1.1 Духовне Царство

7.1.2 Тисячолітнє панування Христа

7.1.2.1 Повернення Месії

7.1.2.2 Об’єднання Ізраїлю

7.1.2.3 День Господа

7.1.3 Вічне Царство Боже

7.1.3.1 Прихід Бога

7.1.3.2 Нова Земля та Новий Єрусалим

7.1.3.3 Доля людства

Додаток

Вступ

Протягом 1700 років Християнство було прикуте до теологічної системи, яка базувалася на грецькій філософії та системі, близькій до неоплатонізму. Унітарна простота біблійного послання та зв’язність Божого одкровення, даного людині, які проходять через Старий та Новий завіти, було змінено та заплутано з метою одержання влади та панування над тодішнім існуючим світом.

В кінцевому результаті утвердилася структура, закладена на Нікейському (325 р.) , Лаодикійському (366 р.), Константинопольському (381 р.) та Халкедійському (452 р.) Соборах.

Ця структура змінила розуміння Бога , керуючись метафізичними міркуваннями, що врешті решт призвело до появи Трійці. Лаодикійський Собор (канон 29) також відмінив святенність Суботи, невиконання чого загрожувало покаранням, і схвалив відступницькі свята, починаючи від недільного поклоніння до грудневого святкування згідно з сонячними циклами, а також замінив Єврейську Пасху новим пасхальним циклом. Також було прийнято інший спосіб тлумачення біблійної системи та нову інтерпретацію Закону. Закон, наданий Мойсею, більше не визнавався важливим, і тому тексти Нового Завіту були реінтерпретовані для виправдання існуючих язичницьких традицій.

Наприклад, Закони їжі почали висвітлюватись неправильно застосованою Книгою Діянь святих апостолів 10 та інших текстів. Результат миттєво відобразився на людському здоров’ї. Проте, кінцевий результат для навколишнього середовища стане повністю відчутним після приблизно двох тисяч років. Розрив в ланцюгу живлення стався великою мірою завдячуючи споживанню їжі, забороненої біблійним Законом.

Деградація земельної системи стане повністю очевидною після того, як земля виснажиться внаслідок недотримання системи сівозмін та циклів вільних земель, тому що вони нерозривно пов’язані з календарем, що базується на дев’ятнадцятирічному місячному циклі. Введення сонячного календаря стало основним кроком до зруйнування розуміння зразків та циклів, які були встановлені Богом для природної гармонії.

Сучасне християнство має дуже мало, якщо взагалі щось має, спільного з початковим християнством. Підняття ісламу і потім війни з ісламом стали прямим результатом помилкової християнської системи, що існувала в Європі та Західній Азії і була встановлена грецькою теологічної системою, що використовувала Кападокійську теологію , яка базувалася на Триєдності Бога та вірила в містичний союз з Богом .

Система Триєдності просто не спрацьовує. Кінцевим результатом 1700-річного існування цієї хибної вчення є планета, що близька до руйнування, в якій переслідуються люди, які відверто намагаються дотримуватися біблійних Законів.

Мета цієї статті – виділити якомога чіткішим та простішим, наскільки це можливо, способом первинне послання Біблії та Новозавітної Церкви Ісуса Христа та апостолів. Без сумніву, деякі з викоханих байок будуть знищені сказаним тут. Статтю написано в максимально можливому наближенні до серії біблійних тверджень або розділів, вона підтверджується цитатами. Таким чином, стаття, в кінцевому рахунку, є більш чіткою і однозначною, зміст її є більш зрозумілим. Де це можливо, перелічується повний список текстів стосовно предмету для уникнення тієї практики, що переважає, за якою цитати подаються відокремлено від тексту або з перекрученого тексту. Деякі біблійні тексти є відвертими підробками (напр. 1Іоанн 5:7 KJV; 1Тим. 3:16 KJV з Codex A), або неправильно перекладеними (1Кор. 15:28 RSV та ін.; Одкр. 3:14 NIV та багато інших), призначених для заперечення протилежних текстів або перекручення текстів для того, щоб вони, розглядувані відокремлено, підтримували Триєдність або Кападокійську систему.

В наступний свій прихід Месія збирається повністю представити систему Законів, поданих Мойсею на горі Синай. Кожний християнин зобов’язаний визнавати та виконувати спосіб життя та поклоніння, закладений в Біблії. Християнин повинен наслідувати спосіб життя Ісуса Христа та жити по системі, яку представив Христос та за якою жив в людській подобі. Ця стаття присвячена виробленню цілої системи , яка з допомогою послідовного та сприйнятливого викладу залишить в стороні ті хибні системи, які панували протягом 1700 років, та визначить і впровадить первинний та правильний шлях в життя всіх людей, незалежно від того, що вони зробили в минулому. Наше завдання – закликати людей до каяття та оновлення їхнього життя.

Розділ 1

Господь Бог

1.1 Бог Отець

Бог – це Верховна Божественність Всесвіту. Він – Всесильний, Творець та підтримувач небес, землі та всього сущого (Буття 1:1; Неем.9:6; Пс. 124:8; Іс. 40:26,28; 44:24; Дії 14:15; 17:24-25:Одкр. 14:7). Він єдиний, що має безсмертя (1Тим. 6:16). Він – наш Бог і Отець, і Бог і Отець Ісуса Христа (Іоанн 17:20). Він - Найвищий Бог

(Буття 14:18; Числа 24:16; Второзаконня 32:8; Мр.5:7) і Єдиний Правдивий Бог (Іоанн 17:3; 1Іоанн 5:20).

1.2 Ісус – Син Божий

Ісус – народжений (proototokos) перш усякого творива (Кол. 1:15), тому він – початок (arche) Божого творива (Одкр. 3:14).Він – Єдино народжений (monogene) Син Божий (Мат. 3:15; Іоанн 1:18; 1Іоанн 4:9), зачатий від Святого Духа і народжений Дівою Марією (Лк. 1:26-35). Він – Христос або Месія (Мат.16:16; Іоанн 1:41), посланий Богом бути нашим Спасителем і Визволителем (Mат. 14:33; Іоанн 8:42; Еф. 1:7; Tит. 2:14). Він названий Сином Найвищого Бога (Мр. 5:7). Він об’явився Сином Божим у силі, за духом святості, через воскресіння з мертвих (Рим. 1:4). Йому був даний трон Давидів, щоб повіки царювати у домі Якова і царюванню його не буде кінця (Лк. 1:32).

1.3 Святий Дух

Святий Дух (Дії 2:4) – це та сутність або сила Бога, яку Христос пообіцяв посилати обраним (Іоанн 16:7). Це не людина, але продовження живої сили Бога. Через нього ми стали учасниками Божої Істоти (2 Петр. 1:4), заповнені Святим Духом (Дії 9:17; Eф. 5:18), і тому всі Сини Божі (Йов 38:7; Рим. 8:14; Іоанн 3:1-2) та спільно народжені з Христом (Рим. 8:17; Гал. 3:29; Tит. 3:7 Євр. 1:14, 6:17, 11:9; Як. 2:5; 1Петр. 3:7).Святий Дух дається Богом тим, хто просить (Лк. 11:9-13) та слухняний йому, перебуваючи в тих, хто дотримується заповідей Божих (1Іоанн 3:24; Дії 5:32). Святий Дух – Утішитель, що веде слуг Господа до правди (Іоанн 14:16,17,26). Святий Дух обдаровує силою свідків (Дії 1:8). Він завідує дарами, як записано в Першому посланні апостола Павла до Коринян 12:7-11, і має плоди, як описано в Посланні св. апостола Павла до Галатів 5:22-23, при цьому будучи безмірним (Іоанн 3:34 RSV; Рим. 12:6). Він – засіб, з допомогою якого Бог зможе нарешті стати всім у всьому (1Кор.15:28; Еф. 4:6).

1.4 Ставлення Святого Духа до Христа та людства

Святий Дух починає свою діяльність ще до хрещення. Дух приносить особу до Бога через Христа (Євр. 7:25) Першоплід Духу дається особі в хрещенні, і, як чітко записано в Посланні св. апостола Павла до Римлян 8:23, прийняття відбувається лише після відкуплення тіла. Таким чином, ми народжуємося знову, але продовжуємо щоденно рости в Дусі до тих пір, поки не прийдемо в славі Господа. Святий Дух – це Дух Правди (Іоанн 4:6, 5:6), і Правда всіх речей, в яких ми зростаємо в нього, а він – голова Христос (Еф. 4:15). Святий Дух – це Божий Дух (Рим. 8:14) і Дух Віри (2Кор. 4:13), який досліджує всі речі та знає всі речі (1Кор. 2:10-11, 12:3 ff)

Таким чином, Святий Дух не є самостійною частиною триєдності Бога, але є засобом, з допомогою якого ми станемо Богом (Зах.12:8). Дух передає Богові розуміння наших думок та. саму нашу сутність. Прийшовши через Ісуса Христа як наш примиритель та елогім-посередник або теос (Пс. 45:6-7; Зах. 12:8; Євр. 1:8-9), він надав змогу Христові допомогти, навчити та утішити нас та надав нам змогу випробувати силу Божу. Дух дає кожному риси, яких бажає Бог для надання винагороди тілу, як підкреслено в Другому послання св. апостола Павла до Коринян 12:7-11.

Дух може бути згашений (1 Сол. 5:19), коли ним нехтують або його засмучують (Еф. 4:30), тому відає здобутками та втратами в людині.

Плодом Святого Духу є любов, як записано в Посланні св. апостола Павла до Галатів 5:22. Тому, якщо ми не любимо одне одного, Святого Духа немає поряд.

Святий Дух – це засіб, з допомогою якого ми поклоняємося Богу, як говориться в Посланні св. апостола Павла до Филип’ян 3:3. Таким чином, він не може бути Богом як об’єкт поклоніння, не може бути рівним Богові Отцеві. Він – сила, що наділяє силою Христа. Таким чином, Христос – це вічний Отець (Іс. 9:6), у якого є багато батьківств на небі та на землі (Еф. 3:15). Христос стає Вічним Отцем наданням йому такої влади.

Всі ці батьківства або сім’ї названі Божими, що є причиною нашого схиляння перед Богом Отцем, поклоніння йому (Еф. 3:14-15).

Христос буд первонародженим творива. Всі речі на небі і на землі, видимі та невидимі, були створені для нього, як трони та домініони або князівства, або повноваження; всі речі були створені через нього і для нього. Він поперед всіх речей та всі речі зібрані в ньому (Кол. 1:16-17). Але саме Бог породив його та захотів, щоб твориво існувало та утримувався в Христі. Тому Христос не є Богом в тому сенсі, що Бог – це Бог Отець і єдиний, хто є безсмертним (1Тим. 6:16), що існує у вічності.

Християни покликані до життя в цьому світі в служінні і присвяченні себе Богові. Багатьох буде покликано, але тільки деякі будуть вибраними (Мат. 20:16; 22:14). Християни – вибрані, як Христос був обраний Богом (Лк. 23:25). Обрані були вибрані Христом (Іоанн 6:70; 15:16,19) за вказівкою Бога (1Петр. 2:4).

Для того, щоб допомагати Церкві, якою є обрані, або еклесією, дається розуміння таїн Бога. Святий Дух був механізмом, з допомогою якого їм були розкриті таємниці Бога та Царства Божого (Мр. 4:11). Божа мудрість є таємницею (1Кор. 2:7) , яка пояснюється слугам Божим (1Кор. 2:7;15:51). Пояснення Божої волі проходить в таємниці за Його волею (Еф. 1:9), яку дав своїм слугам одкровенням. Пізніше ця таємниця перебуває в управлінні Христа через обраних. Павло писав:

Ефесянам 3:2-6

2 якщо ви тільки чули про зарядження Божої Благодаті, що для вас мені дана.

3 Бо мені відкриттям об'явилась була таємниця, як писав я вам коротко вище,

4 з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розуміння таємниці Христової.

5 А вона за інших поколінь не була оголошена людським синам, як відкрилась тепер через Духа Його святим апостолам і пророкам,

6 що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обітниці в Христі Ісусі через Євангелію,

1.5 Відносини між Христом, Сатаною і Богом Ангелом.

Існує безліч згадок в Біблії Елогіма або Теої, що позначають Богів. Христос був одним з тих підпорядкованих, які згадуються в Старому Завіті як Елогім (див. Зах. 12:8). Христос згадується в Новому Завіті як нова Рання Зоря в своєму поверненні на землю. Він поділить своє звання з своїми обранцями (Одкр. 2:28; 22:16).

В Біблії сказано, що Господь – це Бог і Отець Христа (Рим.15:6; 2Кор. 1:3, 11:31; Eф. 1:3,17; Кол. 1:3; Євр. 1:1 ff; 1Петр. 1:3; 2Іоанн 3;Одкр. 1:1,6, 15:3). Христос отримав життя, силу та владу за наказом Бога Отця (Іоанн 10:17-18).

Христос підкоряється волі Бога, який є Отцем (Мат. 21:31, 26:39; Mр. 14:36; Іоанн 3:16, 4:34). Бог дав обраних Христу і Бог є величнішим, ніж Христос (Іоанн 14:28) і величнішим за все (Іоанн 10:29). Отже, Бог послав свого Єдино народженого Сина, щоб ми жили в ньому (1Іоанн 4:9). Бог величає та вславлює Христа (Іоанн 8:54), будучи Сам величнішим за нього (Іоанн 14:28).

Бог є Скелею (sur), яка є Каменоломнею або Горою, з якої викувані всі інші камінним ножем Єгошуї 5:2, який обрізає Ізраїль, головну та важливу причину (Второзаконня 32:4). Бог – це Скеля Ізраїлю, Скеля його спасіння (Второзаконня 32:15), Скеля, яка його породила (Второзаконня 32:18,28-31). Перша книга Самуїлова 2:2 говорить, що наш Бог є нашою Скелею, Вічною Скелею (Іс. 26:4). Саме з неї були висічені всі інші, які є нащадками Авраама у вірі (Іс.51:1-2). З цієї Скелі був витесаний і Месія (Дан. 2:34,35), щоб панувати світовими імперіями. Бог – це Скеля, або основа, на якій Христос побудує свою Церкву (Мат. 16:18) і на якій він сам базується. Месія є Наріжним Каменем Храму Господнього, на якій обрані є Наосом або Святим Святих, сховищем Святого Духу. Все каміння Храму вибовблене зі Скелі, якою є Бог, як був Христос, і дані Христу, духовному Каменю (1Кол. 10:4), каменю спотикання та каменю спокуси (Рим. 9:33) для того, щоб сформувати Храм.

Христос так будує Храм, щоб Бог міг бути всім у всьому (Еф.4:6). Бог дав Христа , щоб той був всім у всьому (panta kai en pasin Кол.3:11), упокоривши всі речі під Його ноги (1Кор. 15:27), ставлячи Його на чолі всіх речей в Храмі, який є його Тілом, наповненням Того, що все всім наповнює (Еф.1:22-23). Коли Бог підпорядковує усі речі Христу, то це передбачає, що Бог вважається Єдиним, хто покоряє речі під ноги Христа (1Кор.15:27).

Коли Христос покоряє всі речі, тоді Христос сам повинен бути предметом Бога, який підкорив всі речі Христу, так що Бог може бути всім у всьому (panta en pasin 1Кор. 15:28 не так як кожна RSV). Отже, платонічне вчення, яка намагається поєднати Бога і Христа в Трійцю, суперечить Святому Письму. Христос буде сидіти справа від Бога, за наказом Бога (Євр.1:3,13, 8:1, 10:12, 12:2; 1 Петр. 3:22) і розділятиме трон Божий, як обрані ділитимуть трон, даний Христу (Одкр. 3:21), який є троном Бога (Пс. 45:6-7; Євр. 1:8) або Бог є твоїм Троном, що перекладено як “Ваш трон, о Боже” (див. виноску до коментованої версії).

Бог, який посилає, є величнішим за свого посланця (Іоанн 13:16), так як раб не є величнішим від свого хазяїна (Іоанн 15:20).

У пустелі Христосу кинув виклик Сатана, і це стало початком суду над Сатаною. Сатана, який був Зорею Ранковою, Люципером або Освітлювачем Планети (Іс.14:12) як був його керівник та учитель, фактично, одним з Елогімів, який був підпорядкований Богові Отцеві.

Христос призначений бути Зорею, що сходитиме від Якова (в Числах 24:17). Отже, ще в книгах Мойсеєвих було записано, що одна з Ранкових Зірок, які згадуються як такі, що були присутні при створенні світу (в книзі Йова 38:17), один з Елогімів, призначений стати людською істотою Якова з роду Давидового (Одкр. 22:16).

Елогім, якого ми знаємо як Ісуса Христа, не був ще Месією цієї планети. Цей титул утримував Сатана (з Книг пророків Ісаї 14:12 та Езекіїлі 28:2-10).

В книзі Псалмів 45:7 записано, що Христос був помазаний як Елогім Ізраїлю поперед його компаньйонів або партнерів. Проте, фактично, Христос не виступав в ролі Месії і не виконуватиме її до свого другого приходу. Титул та обов’язки з Христом ділитимуть обрані, в чиїх серцях сяє Рання Зоря (в перекладі Денна Зоря в 2Петр.1:19). В Одкровенні св. Іоанна Богослова 2:28 обраним обіцяно, що вони ділитимуть цю силу.

Сатана, як Ранкова Зоря, кинув виклик Найвищому Богові або Богові Отцеві, про що ми читаємо в Книзі пророка Ісаї 14:12. Він намагався звеличити або піднести свій трон, трон Бога, над Зорями Божими або Радою Елогіма. Ця Рада є Зібранням Елогімів або Богів, як сказано в Книзі Псалмів 82:1. Цікаво, що Іренаус, учень Полікарпа, учня Іоанна, свідчить, що Псалом 82:1 стосується Теої або Богів, до яких включаються також обрані, тобто прийняті (“Проти Єресей”, Книга 3, Розділ 6, ANF, Т. 1, с. 419).

Існує велика кількість Синів Бога (з Книги Йова 1:6, 2:1, 38:7; Пс. 86:8-10, 95:3, 96:4, 135:5), які визнаються Bene Elyon або Синами Найвищого. Людський обранець також є Сином Божим, бо він водиться з Духом небесним (з Послання св. апостола Павла Римлянам 8:14). Таким чином, Христос та обрані як Сини Божі є з Богом через Святий Дух, що виходить з основи світу. Христос склав свою силу для того, щоб стати людиною. Він і всі обрані отримують Синівство в силі, згідно з Духом святості, воскресінням з мертвих (Рим. 1:4).

З Книги Дій святих апостолів 7:35-39 ангелом, який промовляв до Мойсея на горі Синай, був Христос. В Посланні св. апостола Павла до Галатів 4:14 читаємо, що Павло прирівняв себе до Ангела Божого, навіть до Ісуса Христа.

Ми також станемо подібними до ангелів (Мат.22:30) як порядок або isaggelos (з Єванг. від Луки 20:36), будучи спільно народженими з Христом (Рим. 8:17; Гал.3:29; Тит.3:7; Євр. 1:14, 6:17, 11:9; Як. 2:5; 1Петр. 3:7).Старий Завіт ототожнює Ангела ЯХВХ як з Єговою, так і з Елогімом (Буття 3:2,4-6, де Бог або Елогім був ангелом; Зах.12:8).

Псалом 89:6-8 говорить про Зібрання Святих (qedosim or qadoshim, які також використовувалися по відношенню до людей), що є водночас внутрішнім та зовнішнім зібранням. Воно розуміється як Небесне Зібрання Елогімів Справедливості.

1.5.1 Христос як Син Божий

Сатана випробовував Христа кількома способами. Спочатку Сатана звертався до Христа як до Сина Божого (в Мат. 4:3, 4:6; Lk. 4:3) Демони також зверталися до Христа як до Сина Божого (в .Мат. 8:29; Лк. 4:41; Mр. 3:11). Сатана намагався переконати Христа, показуючи йому силу, яку Бог пообіцяв дати своїм ангелам для того, щоб ті пильнували його (Пс.91:11-12). Сатана опустив охороняти тебе на всіх дорогах твоїх і замінив на увесь час. Таким чином, перекрутивши Святе Письмо, Сатана намагався забрати життя Христа.

Христос не виправляв Сатану та демонів, твердячи, що він був Богом замість Сина Божого. В свою чергу, жоден з демонів не намагався стверджувати, що Христос був Вищим Богом до його смерті для установлення вчення, згідно з яким Христос був Богом, рівнозначним Богові Отцеві, що він сам за життя спростовував. В кожній зі спокус метою було підірвати послух Христа Богові і, фактично, порушити Святе Письмо Сатана намагався змусити Христоса поклонятися йому. Він обіцяв Христосу панування планетою, якщо тільки він поклонятиметься йому.

Христос не намагався підтвердити своє безперечне право панувати планетою, яке він має. Замість цього він відповів:

написано ж: … ти будеш поклонятися Господу Богу і тільки йому служити.

Христос не сказав Сатані поклонятися собі, але звернувся до Закону. Христос ніколи за час свого перебування на землі не проголошував себе Богом. Він говорив, що він є Сином Божим. Саме за це його було піддано суду.

Як говориться в Євангелії від св. Матвія 27:43

Матвія 27:43

Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий...

Саме тут Христос скрикнув, виконуючи записане в Святому Письмі в Псалмі 22:1:

Псалм 22:1

Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!...

Чітко видно, що Христос не вважав себе Богом.. Вважати, що він був рівноправною частиною того, до кого звертався, і Він залишився байдужим, абсурдно.

1.5.2 Вчення про Антихриста

Вчення про Антихриста викладене в Першому соборному посланні св. апостола Іоанна 4:1-2. Вірним древнім текстом цього послання є Іренаус, Розділ 16:8 (ANF, Т. 1, fn. с. 443).

Духа Божого цим пізнайте: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога, а кожен дух, який не визнає Ісуса, той не від Бога, а від антихристів.

Сократ, історик, говорить (VII, 32, c. 381), що цей розділ був зіпсований тими, хто хотів відділити людське Ісуса Христа від божественного.

Христос як Син не є Єдиним Правдивим Богом (Іоанн 17:3).

Також в Євангелії від Луки сказано, що всі запитали, чи він Божий Син

А він їм відповів, що вони Самі кажуть, що то він.

Він був визнаний Сином Бога і за Євангелієм св. Матвія 27:54, де вони казали, що Він був справді Син Божий.

Св. Марк в Євангелії встановлює, що Євангеліє є від Ісуса Христа, Сина Божого.

В Євангелії від св. Луки сказано, що Святе, що народиться, буде Син Божий.

Одкровення Боже призначене для того, щоб зрозуміти, ким був Христос.

Матвія 16:16-17

16 А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого!

17 А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець.

В Євангелії від св. Матвія 11:27 також сказано:

Матвія 11:27

Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити.

Таким чином, Отець відкриває речі людям і дає їх Христові, який потім відкриває їм Отця.

1.5.3 Ім’я та незалежність Бога

Без сумніву, Бог є єдиним і суверенним. Книга проповістей Соломонових подає нам ім’я Бога, та те, що він мав Сина:

Притчі 30:4-5

4 Хто на небо ввійшов і зійшов? Хто у жмені свої зібрав вітер? Хто воду в одежу зв'язав? Хто поставив усі кінці землі? Яке ймення його, і яке ймення сина його, коли знаєш?

5 Кожне Боже слово очищене, щит Він для тих, хто в Нім пристановище має.

Біблія сама себе тлумачить і дає Боже ймення, яке одразу доповнюється питанням і досить ясно, що це поєднання не є поєднанням Отця і Сина, але можна сказати, що Отець має сина.

Пізніше, в Новому Завіті, чітко сказано, що Отець є предметом поклоніння. Христос промовляв до самаритянки в Євангелії від св. Іоанна 4:21 про годину, що надходить, коли ні на горі цій (Самарській), ні в Єрусалимі вони не будуть вклонятися Отцеві. Але там же 4:23 він ясно говорить:

Іоанн 4:23

23 Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців.

Христос тут визначає об’єкт поклоніння Отцем, а не самим собою. Тому богохульством є стверджувати, що треба молитися піднесеному Христу, що випливає з перекрученої частини Євангелія від св. Іоанна 3:14, де Син людський мусить бути піднесений так само, як Мойсей підніс змія в пустелі.

Метою розп’яття було те, щоб люди мали вічне життя, а не те , щоб поклонятися Христу, що хибно стверджується. З цього помилкового твердження походить те, що християни вклоняються тілу та крові Христа в Ехаристі.

Елоя є Богом Старого Завіту і Храму і Богом Ісуса Христа Нового Завіту. Храмом Єрусалиму був Дім Елої ( Езд. 4:24; 5:2,13,15,16,17; 6:3,5,7,8,16,17; 7:23). Він був Богом Ізраїлю (Езд.5:1,7:15), Великим Небесним Богом. Йому приносили пожертви в Храмі (Езд.5:8,12), де він вчинив, щоб там пробувало ім’я Його (Езд.6:12). Він наказав будувати Храм (Езд. 6:14) і там поставив на свою службу священників (Езд. 6:18; 7:24), і здійснив свою волю (Езд. 7:18). Закон є Законом Бога Небесного (Езд..7:12,14). Ті, хто знають Закон Божий, мають навчити йому тих, які його не знають (Езд.7:25) і суд буде здійснюватися за Законами Божими (Езд. 7:26). Цим творивом є Отець, який є Єдиним Богом та Найвищим Богом, Отцем Месії і всіх синів Божих.

Розділ 2

План Спасіння

2.1 Падіння людства

Людство було створене по образу і подобі Божій (Буття 1:26-27). Адам і Єва були прокляті за непослух (Буття 3:16-19). Внаслідок цього повстання, гріх і в результаті смерть нависли над людством (1Кор.15:22; Рим.5:12).

2.2 Спасіння роду людського

Бог не хоче, щоб хтось загинув (2Петр.3:9). Для того, щоб людство могло уникнути покарання за гріхи, яким є смерть, план спасіння був даний Богом, в який ввійшла жертва в смерті та воскресінні Його сина Ісуса Христа (Іоанн 3:16). План – це майбутній урожай, в якому Христос – первісток серед покійних (1Кор.15:20). Шлях спасіння відображений в щорічних святах Біблії (Вихід 23).

2.3 Біблія як Втілення Правди

Христос говорив: написано: не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих (Мат.4:4;Лк.4:4). Біблія визнається Писанням (Дан.10:21), яке направлене на спасіння людства та на демонстрацію сили Господа (Вихід 9:16; Рим.9:17). Засобом спасіння є Ісус Христос (Рим.10:11), якого передбачали ще Святе Писання Мойсеєве та пророків (Лк.24:27), що вклали пророцтво в Святе Письмо (Мат. 26:56; Рим.1:2). Усе Писання натхнене, і корисне до навчання, до докору , до виправлення, до виховання в праведності, яким Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова (2Тим.3:16).

За часів Христа та апостолів Святим Письмом був Старий Завіт (Мат.21:42; Мр.12:10; Дії 17:2). Старий Завіт є Писанням, натхнене Богом, як говориться в Другому посланні св. апостола Павла до Тимофія 3:16. Новий Завіт є доповненням до Старого Завіту і не заміняє його.

Старий Завіт написаний давніше нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію (Рим.15:4). Незнання цього Писання призводить до помилки (Мат.22:29; Мр.12:24). Верія Beroeans (або Bereans KJV) день у день досліджує Писання, доводячи, що те, що було сказано, - вірно. Його було оцінено як шляхетне (Дії 16:11). Повну картину Біблії можна побачити, дослідивши усі частини Писання, заповідь за заповіддю, правило за правилом (Іс.28:10). Святе Письмо стосовно Ісуса говорить, що він є Месією або Христом (Дії 18:28). Саме Христос з допомогою Святого Духа відкрив розум всіх обраних, починаючи з апостолів, для того, щоб вони розуміли Писання (Лк. 24:25).

Писання Старого Завіту повинно збутися (Мат. 26:54,56; Mр. 12:10, 14:49), і не може бути порушене (Іоанн 10:35). Багато зі Святого Писання збулося з приходом Христа або збудеться з другим його приходом (Одкр.1:7, 12:10, 17:14, 19:11-21), яке буде супроводжуватись повагою і славою (Мат.24:30).

2.4 Покаяння та навернення

Для життя людства, або його вічного життя, йому потрібно покаятись. Якщо воно не покається, то загине (Лк. 13:3,5).

Христос був посланий для того, щоб закликати людей до каяття (Лк.11:32). Христос приступив до своєї місії після ув’язнення Іоанна Богослова (Мат. 4:12). Ув’язнення Іоанна Богослова відбулося незабаром після Єврейської Пасхи 28 р. (Іоанн 3:22-24, 4:12), коли він розпочав проповідувати, на п’ятнадцятий рік панування Тиверія кесаря (Лк.3:1). Із того часу Ісус почав проповідувати і промовляти, говорячи покаятись, бо наблизилось Царство Небесне (Мат.4:17). Xристоc наказав своїм учнів проповідувати Євангеліє покаяння, давши їм владу над демонами та нечистими духами (Мр.6:7, 12; Лк.10:1, 17-20).

Згідно з вченням, каяття – це передумова прощення гріха (Дії 8:22), щоб прийшли часи відпочинку в присутності Господній, і щоб Він послав заповіданого нам Христа (Дії 3:19-20).

Після часів невидіння, тобто за Христом, Бог наказує нам покаятись, визначивши день суду (Дії 17:30). Тож покаятися повинні і поганці (див. також Дії 15:3).

Після покаяння та повернення лицем до Господа, ті, що покаялись, повинні чинити діла, гідні покаяння (Дії 26:20).

Ефеську Церкву закликали покаятись та пам’ятати, звідки вона постала, і робити давніші вчинки (Одкр.2:5). Так само наказано покаятись Пергамській Церкві (Одкр. 2:16), а також Тіятирській Церкві, яка була кинута в ліжко разом з тими, хто чинив з нею відступництво. Сардинська Церква також прикликана покаятись, а коли вона не почує, то Христос на неї прийде, неначе злодій вночі, і вона не знатиме, якої години він прийде (Одкр.3:3). Тих, кого любить Христос, він докоряє і карає. Він вимагає від них (тут – від лаодикійців) бути ревними та здійснити покаяння (Одкр.3:19). Тож каяття – обов’язок, що покладений на всі Церкви Бога, будучи загальним обов’язком (Як.5:19-20).

2.5 Хрещення

Воскреснувши, Христос промовив, що йому дана вся влада (Мат.28:18). Він наказав своїм учням іти і навчати всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа (Мат.28:19). Він навчав їх зберігати те, що він заповів. Так він перебуває з нами повсякденно аж до кінця віку (Мат.28:20).

Каяття повинно супроводжуватись хрещенням для прийняття дару Святого Духу (Дії 2:38). Ви не можете прийняти Святий Дух, якщо не покаялись і не похрестились, таким шляхом отримавши нове народження. Якщо ви не переродились, то не можете увійти в Царство Боже (Іоанн 3:3,5). Каяття є умовою хрещення та прийняття Святого Духу. Таким чином, логічно, що хрещення немовлят суперечить Біблії. Виконуючи свою місію, Іоанн Хреститель, який був провісником хрещення Святого Духу в Христі, наголошував на передумові каяття (Мр.1:4,8). Іоанн говорив, що Христос буде хрестити Святим Духом та вогнем, відкидаючи тих, що не покаялись (як полову) (Лк.3:16-17). Святий Дух спускається наказом Божим. На прохання, що виражається простягненням рук, Святий Дух входить в людину. Отже, Дух може спуститися на людину в кожному життєвому випадку. Святий Дух присутній в людині ще до хрещення. Дух рятує обраних, що через Христа до Бога приходять (Євр.7:25). Первісток Духу зустрічаємо в посланні св. апостола Павла Римлянам 8:23, в якому чітко сказано, що прийняття людей синами Божими не станеться аж до відкуплення тіла. Так, ми народжуємося знову, але продовжуємо рости духом в Христі до тих пір, поки не спочинемо в славі Господа.

Подібне наділення Святим Духом при хрещенні є водою із спасенного джерела, обіцяного Богом через Його пророків (Іс.12:3). Ця вода Святого Духу була Божою обіцянкою Якову, записаною в Книзі пророка Ісаї 44:3. Господь Бог – джерело живої води (Єр. 2:13, 17:13; також Зах.14:8). Воно є рікою живої води (Одкр. 22:1). Христос, звертаючись до Духа (Іоанн 7:39), говорив, що від нього тече жива вода (Іоанн 4:10-14, 7:38 .Iс. 21:3, 55:1, 58:11; Єз. 47:1). В Книзі пророка Єзекілія 36:25 знаходимо, що Ізраїль покроплений чистою водою, водою життя або Святого Духу. Обрані братимуть цю воду безоплатно (Одкр.22:17).

Розділ 3

Вчення стосовно Відповідальності людини

3.1 Вклоніння та Молитва

3.1.1 Бог як Об’єкт поклоніння та молитви

3.1.1.1 Об’єкт молитви

Первинною позицією та головним знаком обраних завжди були і є абсолютний монотеїзм та віра в підпорядкованість Ісуса Христа вищому Богу. Ми не вклоняємось нікому, окрім Елогіма – Бога (Вихід 34:14; Второзаконня 11:16), інакше ми загинемо (Второзаконня 30:17-18). Бог дав Свою першу заповідь:

Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з краю рабства. Хай не буде тобі інших Богів (Елогімів), окрім мене (Вихід 20:2).

Вона показує, хто є Богом Отцем.

Ми повинні любити Господа Бога нашого та служити Йому всім нашим серцем та всією нашою душею, іншими словами, всім єством, і замість цього матимемо дощ для достойного збору урожаю та пасовища для наших отар. Іншими словами, ми будемо нагороджені (Второзаконня11:13-15). Але ми маємо Новий Завіт, яким Господь встановлює Свої Закони в наших думках та записує їх в наших серцях. Він – наш Бог, і ми, всією своєю природою, - слуги Його (Євр.8:10-13).

Ми вклоняємось перед лицем Господа, Бога нашого (Второзаконня 26:10; 1Сам. 1:3, 15:25). Він – Єдиний Правдивий Бог, Бог Отець. Щоб жити вічно, ми повинні пізнати Його і сина Його Ісуса (Іоанн 17:3). Славою ймення Його, ми преклоняємось перед Господом; в оздобі святій ми вклоняємось Господу (Пс. 29:2, 96:9). Вся земля вклоняється Йому і співає пісні, оспівуючи ймення Його (Пс.66:4). Це є пророцтвом і воно збудеться. Всі створені Ним нації прийдуть і впадуть додолу в тремтінні (Пс.96:9) перед Ним, славлячи ймення Його, бо Він – Бог Єдиний (Пс. 86:9-10), Господь-творець. Він - наш Бог, і ми – отара руки Його (Пс. 95:6-7). Він – Святий (Пс. 99:5,9). Той, кому ми вклоняємося, розуміється з допомогою двох знаків, які разом з розумінням єства Божого формують основу вирізнення обраних. Цими двома знаками є :

День Суботній (з Виходу 20:8,10,11; Второзаконня 5:12). Субота – це знак між нами та Богом, що освячує нас (Вихід 31:12-14);

та Пасха

Пасха є знаком або тавром, який, як видно з Книги Виходу 13:9,16, включаючи Піст Опрісноками, є знаком Закону Господнього (Второзаконня. 6:8) та Його спасіння Ізраїлю (Второзаконня 6:10), який, виходячи з Нового Завіту, спасеться в Христі (Рим. 9:6, 11:25-26).

Ці два знаки, Субота та Пасха, призначені зберегти нас від поклоніння іншим Богам (Второзаконня11:16). Вони є тавром руки та чола обраних Богом і, разом зі Святим Духом, є основою для позначення 144 тисяч останніх днів в Одкровенні 7:3. Вони є основними серед інших усіх свят.

Христос сказав: Господові Богові своєму вклоняйтеся і поклоняйтеся (служіть ) одному йому (Мат. 4:10; Лк. 4:8). Таким чином, біблійним змістом служіння є поклоніння.

Вклоніння Богові за керування людськими заповідями є марним (Мат. 15:8-9). Бажанням Отця є вклоніння Йому в дусі і правді (Іоанн 4:21-24). Бо обрізання – то ми, що служимо Богові духом, а хвалимося Ісусом (Фил. 3:3). Все зібрання двадцяти чотирьох старців, включаючи Христа, вклоняється перед Богом, який створив всі речі, і чиєю волею їх створено та вони існують (Одкр. 4:10). За наказом Христа, як в Законі (Вихід 20:3), так і в Одкровенні, ми вклоняємось Богові (Одкр.22:9).

3.1.1.2 Об’єкт молитви

Людство молиться Господові Богу (Пс. 39:12, 54:2), який чує. І все, що в молитві попросите з вірою, - то одержите (Maт. 21:22). Христос був для людства прикладом того, хто молиться своєму Богові і нашому Богові, що є Отцем (Лк. 6:12). Прикладом того, як треба молитися Господу є зразок молитви, даний Христом (Лк. 11:2-4).

Первинною метою приходу обраного була молитва та служіння слову (Дії 6:4). Обов’язок змалювання молитов святих лежить на Раді Старців (Одкр. 5:8).

3.1.1.3 Індивідуальна та колективна молитва від імені інших

Єдинодушна колективна молитва пов’язана з прикладом, продемонстрованим апостолами (Дії 1:14). Він підтриманий всією Церквою (Дії 12:5). Молитва не лише для Церкви; вона для ревносних, проте неосвітлених, що не відмічені Божою справедливістю. Бо кінець Закону – Христос, на праведність кожного, хто вірує (Рим. 10:1-4).

Молитва винагороджується. Благословення дарується у відповідь тим багатьом, що моляться, як подяка, подарована ними (2Кор 1:11). Молитва повинна бути з духом (Eph. 6:18). Потрібно бути тривалими в молитві (Кол. 4:2-4), вона допоможе стояти з правдою та справедливістю (Еф. 6:14).

Молитва праведника має велику силу. Молитва віри вилікує хворого та забезпечить прощення гріхів. Тому ми сповідаємо наші гріхи один одному і молимось один за одного, щоб вилікуватися (Як. 5:15-16).

3.2 Відношення між спасінням та Законом

3.2.1 Бог – наша Скеля

Бог є нашою Скелею, нашою силою та нашим спасінням, яким ми спасемося (Пс. 18:1-2). Ми довіряємо Йому і не боїмося (Iс. 12:2). Спасенне знання належить Христосу та пророкам (Лк. 1:77). Це знання надано Церкві, де святі є служителями Божими (1Кор. 4:1). Спасіння йде від іудеїв (Іоанн 4:22), але було продовжене в Христі для тих, хто вклоняється Богу в дусі та в правді (Іоанн 4:23-24). Бо під небом немає іншого ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали (Дії 4:12). Тому спасіння дане Євангелієм, будучи Божою силою для спасіння всіх віруючих, вперше прийшовши до іудеїв, а потім до неєвреїв. В Євангелії Божа правда з’являється з віри у віру для того, хто житиме вірою (Рим.1:14-17). Бог призначив людство не на гнів, а на спасіння Ісусом Христом (1Сол. 5:9).

Розуміння Бога виливається в Божий смуток, що чинить каяття, яке веде до спасіння (2Кор. 7:10). Тому Євангеліє є словом правди, а тому Євангелієм спасіння, що веде до запечатаної Святим Духом обітниці (Eф. 1:13). Спасіння одержуємо зі Святого Письма або Писання. Наповнене Богом, Писання може зробити вас мудрими на спасіння вірою через Ісуса (2Tим. 3:15-16). І хоч Сином він був, він навчився послуху з того, що вистраждав. А вдосконалившись, він для всіх, хто був слухняний йому, став джерелом вічного спасіння (Євр. 5:8-9). Так і він , один раз в жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, прийде другий раз не для того, але щоб спасти тих, хто чекає на нього (Євр. 5:8-9). Отже, Спасіння є загальним, раз і назавжди дане всім святим (Юда 3). Тому немає одкровення після того, що було дане Ісусу Христу Богом і записане Іоанном. Все, що потрібне для спасіння, є в Біблії. Спасіння та влада, та слава належать Богові, і Він дає їх своїм слугам через Христа і цього не можна порушити (Одкр. 22:18-19).

Останнє позначення святих - в Святому Дусі, базуючись на Законі Бога, даного в Біблії Старого Завіту, починаючи з одкровення в Законі.

Христос дав Закон на Синаї як Ангел Заповітний або Присутності, Ангел Яхве. Він сказав, що

Матвія 5:18-19

18 Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все.

19 Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім.

Тому Христос зовсім не применшує значення Закону. Він дотримується Закону і наказує людям чинити так само. Закон та пророки були до Іоанна. Відтоді Царство Боже благовіститься, і кожен намагається ввійти в нього (або втиснутись в нього) (Лк. 16:16).

Але легше земля і небо проминуть, ніж одна риса із Закону загине (Лк.16:16-17).

Закон, даний Мойсеєві, не виконувався (Іоанн 7:19). Ті, що згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, будуть судитися за Законом (Рим. 2:12) за гріхи, що є беззаконними або провинними за Законом (1Іоанн 3:4). Обрізання є серцем, дотримання правил Закону є мірою обрізання. Вірні Закону є обрізаними серцем, а ті обрізані, що не дотримуються Закону, є безбожниками. Євреями є ті, хто дотримується Закону всім серцем, будучи євреєм всередині. Проте ті, що говорять, що вони євреї, але ними не є,. будуть прокляті (Одкр.3:9), і примушені будуть пасти ниць перед святими (в інших перекладах – вклоняться Христу та обраним).

Закон – святий, і заповіді його святі, і праведні, і хороші (Рим. 7:12). Закон не спричинює смерть, але встановлює гріх, який є порушенням Закону і чиниться людиною (Рим.7:13).

Закон є духовний, але людина - тілесна, продана під гріх (Рим.7:14). По-справжньому віруюча людина задоволена Законом Божим всім своїм внутрішнім єством (Пс. 119:1 ff; Рим. 7:22). Бо Закон веде людину до Христа, який є кінцем Закону (Рим.10:4). Коли Дух нас провадить, то ми не під Законом (Гал.5:18). Не тому, що тут Закон непотрібний, але він дозволяє Законові не бути порушеним через внутрішнє бажання та праведні дії, що виходять з самої нашої природи (Євр.8:10-13). Закон Божий знаходимо у вірі, а не у вчинках (Рим.9:32). Дотримання заповідей є необхідною умовою пізнання Святого Духу, який перебуває в тих, хто дотримується Божих заповідей (1Іоанн 3:24; Дії 5:32). Отже, неможливо бути християнином і любити Бога та Христа, не дотримуючись Закону. Таке дотримання обов’язково поширюється і на четверту заповідь стосовно свята Суботи.

3.2.2 Спасіння благодаттю

Благодать Божа явилася для спасіння всіх людей, навчаючи нас відцуратись безбожності та світських пожадливостей, жити помірковано та праведно, і побожно в теперішньому світі, і чекати блаженної надії та з’явлення слави великого Бога нашого і спасителя, Ісуса Христа (Тит.2:11, див. Міжрядкове Пояснення грецько-ангійського Нового Завіту Маршалла). Тож Христос є з’явленням слави Великого Бога і нашим спасителем (Тит.2:10). Отже, Благодать є наслідком діяльності Ісуса Христа. Церква керується Божою силою через віру в спасіння, яке готове з’явитися в останні часи. (1Петр.1:5). Наслідком цієї віри є спасіння душі. Пророки пророкували спасіння, але не знали його часу та особи Месії, передбачивши його страждання та славу, що прийде (1Петр.1:9-10).

Гріх явився у світ від Адама та перейшов від нього до Мойсея. Результатом гріха була смерть (Рим.5:12). Гріх існував до Закону, даного Мойсеєві (Рим.5:13). Але наслідки Закону були відомими за Адама, тож гріхи враховувалися і без Закону. Через покаяння людини за гріхи та через Закон з’явилась Благодать. Де збільшився гріх, передбачений в Законі, там зарясніла Благодать (Рим.5:15-21). Послухом однієї людини багато стануть праведними благодаттю, яка через праведність веде до життя вічного в помазанику Ісусі (Рим.5:20-21).

Тому немає осуду тим, хто в Христі (Рим.8:1). Отже, Закон збувається в нас, які перебувають в дусі (Рим.8:4).

Дух направляє думку на духовне (Рим.8:5). Думка тілесна – ворожа Богові. Бо не кориться Закону Божому та й не може коритися (Рим.8:7).Тому тілесна або незаповітна думка визначається як така, що противиться Закону Божому.

Дух Його, що воскресив Христа з мертвих, живе в християнинові, даючи життя Духа, що присутній в людині (Рим.8:11). Всі, хто керується Духом Божим, благодаттю Божою є Його синами (Рим.8:14). Закон був даний через Мойсея, благодать та правда прийшли через Ісуса Христа (Іоанн 1:17). Тому ми звертаємось “Авва” або “Отче”, прагнучи Його синівства (Рим.8:15), дане нашому брату Ісусу Христу.

Закон сам по собі не приносить виправдання. Воно проходить через віру в Ісуса Христа (Гал.2:16). Вони живуть вірою в Сина Божого (2:20). Через Закон, ми вмираємо для Закону, щоб жити для Бога (Гал.2:19). Але ми не відкидаємо благодаті Божої, тому що Закон нас виправдовує (Гал.2:21). Ми дотримуємося Закону за велінням Духу, та тому, що він виходить з природи Божої, яку ми прийняли та учасниками якої стали (2Петр.1:4), як це зробив Христос.

Ми збережені не Законом, але благодаттю Ісуса Христа (Дії 15:11). Гріх не панує над обраними, тому що вони не під Законом, а під милістю Божою, Його раби (Рим. 6:14,15). Проте ми не грішимо, порушуючи Закон, тому що ми слуги Божі і праведності, а не гріха, і послух наш іде від серця того роду науки, якій ми були віддані (Рим.6:17-18). Хоча, перед тим, як ми загинули через прогріхи, ми були оживлені разом з Христом благодаттю (Еф. 2:5). Нас воскресили разом з Христом і посадили в небесних місцях, так що Бог міг показати в наступних віках безмірність та багатство Своєї милості та доброти до нас в Ісусі Христі (Еф.2:6-7). Милістю ми були врятовані в вірі. Це не творіння людини; це подарунок Бога і не через діла, щоб ніхто не хвалився (Еф.2:9). Отже, ми дотримуємося Закону через Духа Божого благодаттю.

3.2.3 Обов’язок за Законом

Існує продовжуваний обов’язок дотримуватися Закону, який не минеться, поки не збудеться (Мат.5:18; Лк.16:17). В часи Христа євреї не дотримувалися Закону належним чином (Іоанн 7:19), бо він був змінений традицією (Мат.15:2-3,6; Mр. 7:3,5,8-9,13) в ярмо або петлю єврейськими наставниками того дня, що здійснювали суд Божий (Дії 15:10).

Існує обов’язок дотримуватись заповідей Божих. Вони є продовжуваними і не будуть відкинуті до кінця віку людського існування.

3.2.3.1 Чому християни дотримуються Закону

Християни врятовані милістю, а не Законом. Чому тоді вважається, що вони підтверджують Закон і дотримуються його? Тому що:

Закон Божий виходить з тривкої доброти Його природи .

Божий Закон виходить з природи Бога, і тому є вічним , тому що Сам Бог – незмінний і є Добрим сутністю Своєю як центр закінченої доброти. В Євангелії від св. Марка 10:18 Христос говорить :” Чого звеш мене добрим ? Ніхто не є добрим, крім Бога Самого “ або “ Чому питаєш мене про того , хто є добрим ? Існує лише один такий. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконуй заповіді” ( Мат. 19:17). Доброта Божа веде кожного з нас до покаяння (Рим.2:4). Природа Божа – це незмінна доброта. Небесний Безкінечний учасник Його природи. Отже, вони стають незмінними в божественній природі та доброті.

Відповідно, Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий (Євр.13:8). Обрані, що набувають божественної природи (2Петр.1:4), стають частиною божественного пророцтва Мелхіседека, що є незмінним в віках (Євр.7:24). Христос завжди може врятувати тих, хто прийшов крізь нього до Бога (див. Євр.7:25 в Міжрядковому Поясненні Маршалла грецько-англійською). Але він не є об’єктом поклоніння і не є Богом, що наказує волею.

Закон Божий дотримується вірою, а не вчинками (Рим.9:32). Ми маємо Новий Завіт, де Господь встановлює Свої Закони в наших думках і записує їх в наших серцях. Він – наш Бог, і ми – слуги Його, вклоняючись Йому, виконуючи Його Закони єством нашим (Євр.8:10-13). Отже, зовнішнє є нічим. Головне – виконувати Божі заповіді, що обрізають нас (1Кор.7:19), оскільки християни є членами духовного Ізраїлю. Вони розлютили змія, виконуючи заповіді Божі. Дотримання Божих заповідей стало причиною їхнього переслідування (Одкр.12:17). Тобто, це святі, що дотримувалися Божих заповідей і потерпали від цього (Одкр.14:12).

3.2.3.2 Християни як Храм Божий

Святі є Храмом, або святинею, або святилищем Бога та Божого Духу, присутнього в них. Якщо хто-небудь зруйнує Храм Господній, Господь зруйнує його. Тому що Храм Божий святий, і той Храм – то ми (1Кор.3:16-17). Тому християни зобов’язані утримувати своє тіло здоровим як вмістилище Святого Духу. Тому що Бог сказав, що він житиме в нас, і ходитиме поміж нами, і Він буде нашим Богом. Ми повинні триматися в святості та відокремленості. Бог має бути Отцем нашим, а ми – дітьми Його (2Кор.6:16-18, той же зміст мають і ще деякі тексти: Второзаконня 26:12; Єз.37:27; Іс.52:11; 2Сам.7:14).

Тому християни не повинні ставати поряд з невіруючими (2Кор.6:14). Вони повинні очиститись тілом і духом від усіх нечистот, створюючи ідеальну святість в Божому страху (2Кор.7:1). Отже, вони є обраними від початку та врятовані через освячення Святим Духом та віру в правду (2Сол.2:14). Тобто правда є обов’язковим елементом для духовного здоров’я, вона - характеристика обраних. З цього видно, що загальні Закони Біблії мають особливе значення та мету. Оцінка Храму Божого відбувається саме за цими Законами (Одкр.11:1).

3.2.4 Десять заповідей

Церкві призначено наглядати за дотриманням Десяти заповідей, які знаходимо в Книгах Вихід 20:1-17 та Второзаконня 5:6-21.

Перша заповідь:

Я - Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною.

Бог Отець – єдиний справжній Бог (Іоанн 17:3) і немає жодного Елогіма, що був би до Нього, або рівний Йому. Тому недопустимо вклонятися або молитися будь-кому іншому, включаючи й Ісуса Христа.

Друга заповідь:

Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я - Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто тримається моїх заповідей.

Неприпустимо встановлювати ідолів або образів будь-чого і використовувати їх для поклоніння або символізму. Отже, розп’яття забороняється Церквою як символ.

Заповіді безпосередньо формують частину релігійної системи, і тому є незмінними.

Третя заповідь:

Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.

Ім’я Господа Бога дає владу, і тому порушення цієї заповіді означає зловживання владою Церкви і тих, хто має за мету діяти за вказівкою Божою через Ісуса Христа.

Четверта заповідь:

Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий - субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість днів творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а для сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.

Отже, шанування сьомого дня Суботи є обов’язковим для віруючого. Жоден християнин не може служити Богу, не поважаючи Суботи. Встановлення іншого дня поклоніння є не тільки порушенням цього Закону, а й символом невірності Богові, відкритою ознакою непокори Його волі. Це кваліфікується як акт непокори і тому прирівнюється до ворожбицтва (1Сам.15:23). Разом з другою заповіддю це кваліфікується як ідолопоклоніння. Встановлення календаря, який керується обертовим принципом, означає те саме.

Ці перші чотири заповіді визначають стосунки між Богом та людиною і входять до першої та основної частини Закону, а саме:

Ви повинні любити Господа, Бога вашого всім серцем, всією вашою душею, всім вашим розумом і зі всією вашою силою (Мр.12:30). Це – велика і основна заповідь (Мат.22:37-38). Повне поєднання з Богом відбувається за вірного дотримання цих заповідей та недопущення будь-яких дій, щоб порушили б їх.

Другою великою заповіддю є:

Люби свого ближнього як самого себе. Немає заповіді величнішої за цю (Мат.22:39; Мр.12:31).

Друга велика заповідь втілена в відносинах, регульованих останніми шестьома з десяти заповідей, що стосуються людства.

П’ята заповідь:

Шануй батька свого та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!

Родинні стосунки - це фундаментальна будова кожної людини і відображає атрибути, що властиві релігійним організаціям.

Шоста заповідь:

Не вбивай!

Християни судяться вищим Законом, як такі, що не повинні сваритися зі своїми братами. Гніватись означає чинити насильство по відношенню до свого сусіда. Будь-хто, хто розгнівається на свого брата, підлягає суду; той, хто образить свого брата підлягає Раді; а той, хто скаже “Ти дурень” підпадає Геєнні (або могилі, або пеклу) (Мат.5:22).

Сьома заповідь :

Не чини перелюбу!

Християни підлягають вищому суду, якщо вони з пожадливістю подивляться на жінку, яка не є їхньою дружиною (Мат.5:28)

.

Восьма заповідь :

Не кради!

Красти означає чинити насильство над ближнім та порушувати відносини з Богом

Дев’ята заповідь :

Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!

Правда та справедливість, по суті, означають те саме, становлячи єдине слово в Посланні св. апостола Павла Євреям. Тому, християни не можуть бути праведними і при цьому не бути справедливими. Коли ми даємо неправдиве свідчення, ми відступаємо від справедливості і зазіхаємо на своє спасіння.

Десята заповідь:

Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

Заздрість – це почуття, яке ставить матеріальні блага та сексуальні стосунки вище стосунків з Богом. Отже, воно формує ідолопоклонство. Пожадливість робить річ об’єктом бажання, що суперечить іншим заповідям. Як наслідок, маємо коло, в якому заздрість стає першою ластівкою інших порушення, тобто порушення однієї частини Закону означає все його порушення. Тому не існує відносних гріхів. Гріх -– це порушення Закону. Христос дав пояснення правильного розуміння Закону в Євангелії від св. Матвія 5:21-48; зміст якого перекликається з Книгою Виходу 20:13; Второзаконня 5:17, 16:18, та з Євангелієм від св. Луки 12:57-59.

Всі батьки повинні безперервно навчати своїх дітей заповідям. Вони повинні бути знаком на руці та на чолі ( виконанням ) і розміщуватись на поштових скриньках будинку (Второзаконня7:7-9).

3.2.5 Інші Закони, що регулюють поведінку людини

3.2.5.1 Закони їжі

Закони їжі знаходимо в Книзі Левит 11:1-47 та Второзаконня 14:4-21. Вони спрямовані на підтримання людського тіла в належному стані його здоров’я і побудовані на нормальних фізичних Законах. Святим Письмом наказано нам бути святими та утримувати своє тіло придатним для перебування в ньому Святого Духу. Доцільність законів їжі науково обгрунтована. Споживання крові забороняється Второзаконням 12:16 і, разом зі споживанням лою, забороняється Левитом 3:17. Не можна їсти падла та пошматованого (Єз.44:31). В Книзі Левиту 19:23-26 знаходимо деякі обмеження щодо споживання плодів. Всі ці Закони мають приховане духовне значення.

3.2.5.2 Субота

Ми повинні дотримуватися сьомого дня Суботи (з Виходу 20:8-11; Второзаконня 5:12-15), виконуючи заповідь Божу, одну з десяти заповідей. Це непорушний Закон для людей навіки. Субота – свята. Кожен, хто її осквернить, загине, і душа його буде стята (Вихід 31:14-15). Це є безкінечним заповітом для народу Ізраїлю і знаком назавжди між ними та Богом, творцем їхнім (Вихід 31:15-16). Всі християни є духовним Ізраїлем і всі неєвреї в кінці кінців стануть народом Ізраїлевим. Тому Субота навіки є знаком між Богом та Його народом. Покаранням за осквернення Суботи є смерть, спричинена втратою Святого Духу і відправлення до другого воскресіння (див.Одкр.20:5). Субота є принадою та вшановується як свято Господнє. Але це не свято дозвільної приємності, а святе зібрання (Іс.58:13-14). Жодна робота та праця не робиться в цей день (Єр.17:21-22).

Наш Господь дотримувався Суботи протягом всього його життя (Мр.6:2). Апостоли дотримувалися Суботи (та свят), і ми повинні їх дотримуватися. Господь силою Закону повторно представить Суботу, Новомісяччя та Свята в тисячолітньому поновленні останніх днів під керівництвом Месії, караючи народи, що не виконували їх (Іс.66:22-23; Зар.14:16-19).

3.2.5.3 Новомісяччя

Ми повинні виконувати Новомісяччя (Числа10:10, 28:11-15; 1Хр. 23:31; 2Хр. 2:4, 8:13, 31:3). Торгівля в цей час забороняється так само, як в Суботу (Ам.8:5). Ізраїль дотримувався Новомісяччя (Іс.1:13-14; Езд 3:5; Неем. 10:33; Пс. 81:3; Ос. 2:11), як це робила Церква віками. Церква виконувала Новомісяччя з Суботою та зі Святами (Кол.2:16). Новомісяччя разом з Суботою будуть виконуватись з поновленням під Месією (Іс. 66:23; Єз. 45:17, 46:1. 3.6).

3.2.5.4 Щорічні свята

Щорічні свята знаходимо в Левиті 23:1-44 та Второзаконні 16:1-16. Ці щорічні свята відображають Господній план спасіння. Святими днями є:

Пасха або Свято Прісного Хліба

П’ятидесятниця

Свято Тижнів

День Очищення

Свято Кущів

Останній Великий День

Вони є обов’язковими для виконання та мають особливе значення як знаки між Богом та Його народом. Дотримання Свят винагороджується так само, як і дотримання Суботи.

3.2.5.5 Шлюб

Шлюб – це святе таїнство. Він є союзом Христа та Церкви під Богом (Одкр.19:7,9). Євангеліє від св. Матвія 22:2-14 розповідає про це. Це передове таїнство з Христом (Мат.25:10), побудоване на духовній готовності. Після останнього примирення шлюбу не існуватиме. Шлюб був даний людині, а не Ангелам (Мат. 22:30). Тому, коли люди воскреснуть з мертвих, то не буде ані жонатих, ані заміжніх (Мр.12:25). Це якщо їх визнають вартими віку, що прийде за воскресінням. Тоді вони будуть рівними з ангелами та стануть Синами Божими (Лк.20:34-36). Отже, шлюб призначений для людей і припинить своє існування тоді, як закінчиться етап людського існування. Шлюб існував з часів Адама, і розумівся як таїнство, за якого чоловік покидає своїх батьків і поєднується зі своєю дружиною, перетворюючись з нею в плоть єдину (Буття 2:24).

Дружина є дружиною за своєю згодою, і Господь бажає від цього божественного результату. Господь не переносить розлучень, які є насиллям (Мал.2:16). Можливість розлучення припускалась в Законі Мойсея, але християни не повинні лишати тих, з ким одружились, за винятком випадків втрати тими цноти (Мат.5:31-32). Що Бог сполучив, хай не розлучить людина (Мат.19:3-12). Коли ж невіруючий одружується з віруючою, і навпаки, то шлюб не розривається (1Кор.6:10-16).

3.2.6 Фінансова підтримка

3.2.6.1 Богові

Фінансові зобов’язання перед Богом визначаються у Второзаконні 12:5-19. Підтримання Церкви є обов’язком кожного християнина. Цей принцип походить з десятини, запропонованої Богу через священицтво та Левитів від захоплення Ізраїлю (Второзаконня 12:9-14) та передує Храму. Сплата Храмого збору є Очищенням. Як записано в Книзі Неемії 10:32, було встановлено церковних податок. Він має безперервно сплачуватись аж до настання Тисячолітнього панування Месії (Мал.3:1-6). В Книзі пророка Малахії 3:7 Бог наказує народові своєму повернутися до нього, і тоді Він повернеться до нього. Повернення означає ведення Божого служіння та фінансування його десятиною (Мал.3:7). Несплата десятини дорівнює пограбуванню Бога (Мал.3:8-10).

Загальна сплата десятини забезпечує продовження Божої праці, що віддячиться в плодовитості землі цієї (Мал.3:10-12).

Зобов’язання Церкви походить від апостолів, хоч і не випробуваних або відкликаних у своїй діяльності (2Кор.12:13-18). Христос призначив старших, розділивши їх по двоє , щоб ішли поперед ним і жили з того, що зароблять (Лк.10:1-12). Ті, хто живуть в Церкві, проповідуючи Євангеліє, повинні жити з Євангелія (Кор.9:13-14). Обов’язком Церкви є забезпечити тих, хто живе безперервно навчаючи інших євангелізму (1Тим. 5:17-18; cf Второзаконня 24:14-15).

Десятина завжди приймається Богом, окрім тієї, що добута нечесно або є ідольською жертвою (1Кор.10:27). Десятина платиться Церкві, тож вона може допомагати їй в її діяльності за потребою (1Тим.5:9-10,16). Десятина збирається на місцевих зібраннях, а десятина від десятини збирається на установчих зібраннях , як знаходимо в Числах 18:26 та Книзі Немії 10:37-39. Закон про первістків вимагає рівноцінної сплати (Вихід 22:29). Початки первоплоду мають бути принесені Богові одразу після початку свят; і особливо в перший вечір Зібрання Шатрів (Вихід 23:19). Первородний є також святим для Господа (Числа18:15-18).

3.2.6.2 Для інших

Коли хто про своїх, а особливо про свою сім’ю не дбає, то відрікається віри, і він грішніший за невірного (1Тим.5:8).

Жоден християнин не повинен пригнічувати зарплатою ближнього (Второзаконня 24:15). Вони повинні отримати все зароблене, в Суботній рік їм прощаються борги вірою (Второзаконня 15:1-3; 26:12).

Святкові жертвування згадуються в ряді текстів. Таке друге пожертвування не обов’язково повинно бути зроблене за місцем постійного проживання, воно може бути зроблене в місці, вказаному Богом (Второзаконня 12:17-19).

В третій рік Суботнього циклу платяться пожертви на підтримання бідних (Второзаконня 14:28; 26:12).

Цими роками є 1994-95, 2001-02, 2008-09, 2015-16, 2022-23, 2030-31. Священний рік 2030-31 є першим третім роком нового Ювілейного циклу або нового Тисячоліття. Це підтверджується Ювілейними роками, якими, згідно з Книгою пророка Єзекіїля 1:!, були 27-28 та 77-78. Зобов’язання, яке наступає кожного третього року циклу може змінюватися згідно зі становищем Церкви в суспільстві, де існує належна система соціального захисту.

Суботній рік є роком відпочинку землі, виноградників і садів, для того, щоб міг їсти бідний та природна фауна (Вихід 23:10-11). Суботніми роками будуть 1998-99, 2005-06, 2012-13, 2019-20, 2026-27, Ювілейним роком буде 2027-28.

Той, хто добрий до бідного, позичає Господу, і Він винагородить його за діла (Пр.19:17), але він не схоче винагороди (Пр.28:27), маючи скарб на небі (Мр.10:21). Бог хоче, щоб діло служіння не тільки виповнювало недостачі святих, але й багатіло багатьма подяками Богові (2Кор.9:6-12).

3.2.7 Війна та Голосування

3.2.7.1 Війна

Святі є священиками Найвищого Бога. Християнин не має права позбавляти життя іншого (Вихід 20:13;.Maт. 5:38-48; Лк. 6:27-36). Якби слуги Христа були в цьому світі, вони б боролися і не були б поневолені земною владою (Іоанн 18:36). Хоча вони й живуть в цьому світі, вони не воюють на світовій війні (2Кор.10:3). Зброя, що її використовували обрані, мала божественну силу розбивати твердині (2Кор.10:4). Отже, обов'язком християн є підтримка уряду своєї країни, а також праця в молитві та чесному послуху для добробуту свого народу, тому що Бог може захистити їх своєю владою.

3.2.7.2 Голосування

Християни дотримуються Законів своєї країни, крім випадків, коли вони прямо суперечать біблійному Закону. Коли вимагається проголосувати, християни можуть це зробити, проте не вступаючи в конфлікт з принципами Біблії. Обрання керівників виборами походить з Книги Второзаконня 1:9-14 та з тисячолітнього пророцтва Книги Осії 1:11. Втягнення в політичну боротьбу вважається поширенням війни.

Розділ 4

Вчення про Месію

4.1 Перед-існування Христа

Ісус Христос перед-існував як духовне утворення. Він існував від початку творення (Іоанн 1:1) і був першим народженим всього творення (Кол.1:15), тобто початком Божого творення (Одкр.3:14). Він - Ангел Яхве Старого Завіту, Ангел Присутності або Заповіту. Він був Ангелом, який вивів народ Ізраїлю з Єгипту через Червоне море. Він був Ангелом Хмар та Ангелом, що звертався до Мойсея на Синаї (Дії 7:35-38). Він був Ель Бетом або Елем, Богом або Вищим Священником Божого дому (Буття 28:17,21-22, 31:11-13; Євр. 3:1). Христос був Ангелом ХаЕлогіму (Буття 31:11-13). Він був призначений Елогімом своїм Елогімом (Пс.45:6-7), Богом Отцем. Він був вірний Тому, Хто настановив його, як син, так само, як був вірний Мойсей в домі Божім (Євр.3:2), але як слуга.

Христос прийшов у світ, щоб засвідчити правду (Іоанн 18:37). Царство його ще прийде на землю. Він був призначений ще перед закладенням світу, але був заявлений нам в останні часи для нашої користі (1Петр.1:20).

4.2 Розп’яття та Воскресіння

Христос був посланий у світ для врятування людства, взявши на себе гріхи світу (Maт. 1:21, 9:6; Mр. 3:28), як Агнець (Одкр. 5:6-8). Він був заколений від заснування світу як демонстрація божественного провидіння (Одкр.13:8).

Якщо людство не повірить, що Христос є Месією, то загине за свої гріхи (Іоанн 8:24).

Згідно зі Святим Письмом Христос загинув за наші гріхи та був похований, воскреснувши на третій день (1Кор.15:3-4), явившись більш ніж до п’ятисот братів (1Кор.15:5-6). Христос вже воскрес перед днем неділі або першим днем тижня (Іоанн 20:1; див. також сумнівний Мр.16:9-10, зверніть увагу на час після його воскресіння). Стверджується, що три дні і три ночі він перебував в серці землі як ознака Йона (Maт. 12:39-40; див. також Лк. 24:6-8).

Христос був розіп’ятий (Maт. 27:32-50; Mр. 15:24-37; Лк. 23:33-46; Іоанн 19:23-30) близько третьої, тобто зранку о дев’ятій (Мр.15:25), до дев’ятої, тобто до третьої після полудні (Мр.15:33), 14 Нісана. Немає жодних свідчень про те, на чому він висів: на кілку чи на хресті, ідея про існування якого прийшла пізніше. Але незалежно від цього, хрест не можна робити символом віри, спираючись на древні нехристиянські забобони.

Христос був розіп’ятий і воскреснув (Мр.16:6). Після воскресіння він зійшов до свого і нашого Отця, і до свого і нашого Бога (Іоанн 20:11-18). Він сидить справа від Бога з ангелами, і влада та сила підкорені йому (1Петр.3:22).

Христос через своїх апостолів дав Церкві владу прощати та зоставляти гріхи (Іоанн 20:22-23).

4.3 Другий прихід Христа

Спершу Христос прийшов як жертва для прощення гріхів. Він не прийшов як Цар Месія, а саме так і розуміли його євреї, які помилялися. Вони очікували на царя-завойовника (Maт. 27:11,29,37; Лк. 23:2-3, 37-38; Іоанн 19:14-16). Проте деякі його знали як Царя Ізраїлю (Іоанн 1:49, 12:13-15), що виконує пророцтво (Зах. 9:9).

Ісус прийде знову з владою, і супроводжуватимуть його Ангели небесні (Мат.25:31) як Короля Месію. (Одкр.17:14). Його прихід ознаменується блискавкою на небі (Мат. 24:27). В силі він царюватиме з воскреслими святими (Одкр.20:4).

В свій прихід він зруйнує грішника (2Сол.2:8) та всяку земну владу. Грішник прийде владарювати стараннями Сатани і ознаменує свій прихід силою та знаками з чудесами (2Сол.2:9). Таке відступництво посилається на Храм Божий, тому що вони не любили правди, щоб врятуватись. І за це Бог пошле їм сильний обман, щоб у неправді повірили у те, що є правдою, в яку вони не повірили спочатку (2Сол.2:10-12). Господь знищить відступницьку систему диханням уст своїх та з’явленням приходу свого (2Сол.2:8).

4.4 Тисячолітнє царювання Христа

Христос встановить своє панування на планеті на тисячі років, правлячи разом з воскреслими святими (Одкр.20:3-4). Сатана буде ув’язнений на тисячу років і кинутий в безкінечну яму або тартар, місце перебування ангелів, що пали (2Перт.2:4). Святі, що переслідувалися за свідчення про Христа та за слово Боже, і ті, хто не вклонялися звірині, ані образу її, і не прийняли знамена на чола свої та на руку свою, оживуть і царюватимуть з Христом тисячу років (Одкр.20:4). Це перше воскресіння (Одкр.20:5). А інші померлі не воскреснуть, поки не мине тисяча років (Одкр.20:5). Це буде другим воскресінням.

Протягом цього тисячолітнього періоду Христос повторно встановить Царство згідно з біблійним Законом, даним на Синаї. Це станеться, коли він стане на Оливній горі (Зах. 14:4,6 ff). Народи вестимуть війну з Єрусалимом і будуть знищені (Зах.14:12). Кожен народ, який виживе, повинен буде кожного року приходити на поклоніння Господові Ангелів та святкувати свято Кучок (Зах.14:16). Субота, Новомісяччя та Святі Дні будуть обов’язковими і Закон виходитиме з Єрусалиму. Ті народи, які не посилатимуть своїх емісарів до Єрусалиму на свято Кучок, не отримають дощу (Зах.14:16-17).

В кінці тисячоліття буде звільнено Сатану для зведення людей по всій землі (Одкр.20:7-8). Їх знову буде зібрано для битви, але знищені вони будуть вогнем (Одкр.20:9); і тоді буде знищено Сатану. За цим настане загальне воскресіння (Одкр.20:13-15).

Розділ 5

Проблема Лукавого

5.1 Існування Лукавого в повстанні Ангелів

Сатана був скинутий з небес за гріх бунту, прагнучи встановити волю, рівну або вищу за волю Бога Отця, що є ідолопоклонством (або ворожбицтвом, як сказано в 1Сам.15:23). Сатана прагнув стати рівним до Найвищого Бога або Отця Божого. Тоді ж як Христос не прагнув зробитися рівним Богові, підкоряючись Його волі (Іоанн 4:34).

Солунянам 2:6

6 Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним,

Тому Бог підніс Христа в послуху, що він не шукав рівності з Ним і не намагався скинути Його, як намагався це зробити третій Елогім.

В Євангелії від св. Луки 10:18 Христос говорить, що він бачив Сатану падаючим, як блискавка, з небес. Сатана змів третину Ангелів або Зірок небесних (Одкр.12:4). Його Ангели були скинуті з Сатаною на землю (Одкр.12:9). Це знищення символізується знищенням, згаданим в Одкровенні Іоанна Богослова 8:10, де третій ангел знов показує зметення, спричинене падінням Зірки Ангелів, що змело третину творіння. Ангела було скинуто бунтом. Ангели є Шатром Бога на небесах. Бунт спостерігав за третім з цього Шатра, що був відокремлений, і система землі відкрила зневагу проти імені Божого та Його оселі, та тих, хто на небі живе (Одкр.13:6). Отже, Бог знаходиться як в небесному Шатрі, який є небесними Ангелами, так і в обраних, які на землі живуть Богом.

5.2 Вчення про визначеність наперед

Бог з допомогою святого Духа через Христа відкрив розум усіх обраних, починаючи з апостолів, для того, щоб вони зрозуміли Святе Письмо (Лк.24:45). Христос говорив притчами, через що ті, які не були обраними , не могли зрозуміти. Тому вони будуть повернені і врятовані (Мат.13:10-17) перед тим, як вони зможуть приступити до суду. Бог милостивий і нікому не бажає загибелі. Тому його божественним провіщанням кожного призначено згідно з Його метою. Бо кого він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб він був первородним поміж багатьма братами. А тих, кого він призначив, він також покликав; а тих, кого покликав, тих і виправдав; а тих, кого виправдав, уславив. Що ж ми скажемо на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? (Рим.8:28-31).

5.3 Стан мертвих

Станом мертвих є тиша (Пс.115:17) та темнота (Пс.143:3). Вічно існуючої душі немає. Єдина доля спіткає всіх людей (Екл.9:3). Мертві нічого не знають (Екл.9:5).

Деякі з древніх мертвих не воскреснуть (Іс.26:14; див. “Нотатки порівняльної Біблії” та Міжрядкові Пояснення).

Смерть святих визначена як сон або вони визначені як ті, що сплять (див. Maт. 9:24; Іоанн 11:11; 1Кор. 11:30, 15:6,18,51; 1Сол. 4:13-15; 2Петр.3:4).

5.4 Воскресіння мертвих

Бог не чинить чудес для мертвих, і мертві воскреснуть, славлячи Його (Пс.88:10). Коли мертві воскреснуть, Його милість звіщатиме з могили (Пс.88:11). Йова знав, що Викупитель живий (Йов.19:25) і в кінці Він стоятиме на землі. Він знав, що після загибелі з тіла свого він Бога побачить, який буде на його стороні, і саме його очі побачать Його, а не чужі (Йов.19:25-27).

Христос воскрешав мертвих для того, що ми визнали його як Месію (Мат.11:4-5). Прикладом цієї сили був Лазар (Іоанн 11:11). Те, що Месія буде здатен воскрешати мертвих, знала й тогочасні владоможці (Мат.14:2).

Сказано, що ми не всі заснемо, проте всі перемінимось за останньої сурми (1Кор.15:51). Отже, брати пройдуть крізь покоління і заснуть, проте в останні дні прийде Месія, коли житимуть інші святі. Тому всі ми перетворимось в безсмертні духовні тіла (1Кор.15:44 ff). Ті, що заснули, воскреснуть. Ті, хто житиме, хто зостанеться до приходу Месії, не будуть вищими за тих, хто заснув (1Сол.4:13-15). Господь зійде з неба при голосі Архангела та Божої сурми, і спочатку воскреснуть мертві, які разом з живими, залишеними будуть, схоплені разом, щоб назавжди бути з Господом (1Сол.4:16-17).

Після воскресіння почнеться тисячолітнє панування святих. Святі царюватимуть над народами з допомогою залізного жезла (Одкр.2:26-27).

Після воскресіння не буде шлюбу (Мат.22:30). Святі воскреснуть як духовні тіла. Христос помер за нас, і тому після воскресіння ми житимемо з ним (1Сол.5:10).

Важливо усвідомити, що лише праведника чекає перше воскресіння. Праведність та справедливість староєврейською позначаються однаково. Вони розуміються як тотожні. Тому, якщо обраний не покається за допущену несправедливість, він не постане з мертвих в першому воскресінні. .

5.5 Покарання нечестивців

Людство постійно налаштовується Богом на справедливість. Він бажає, щоб ніхто не загинув, і всі досягли покаяння (2Петр.3:9).

Коли б Бог до себе забрав Святий Дух, всяке тіло б умить загинуло, а людина б повернулася на порох (Йов.34:15); з цього випливає, що душі не існує.

Все людство не воскресне протягом першого воскресіння, яке є кращим воскресінням (Євр.11:35), частина людства постане з мертвих за другого воскресіння після тисячолітнього панування Христа. Після цього прийде період суду, що продовжуватиметься сто років (Іс.65:20). Воскресіння суду (Іоанн 5:29) призначене виправити та навчити людство, підготувати його до отримання вічного життя. Слово “суд” (kriseoos) мало значення “рішення”.

Сенсом такої корекції є породження поглядів та рішень, що виливаються у відповідні дії. Вони приймають форму покарання або відплати. Проте, просте населення, що не мало змоги пізнати Бога, не може бути за це покараним. Нечестивці зазнають активного виховання. Якщо вони не покаються після цього столітнього періоду, що прийде за другим воскресінням, то загинуть в їхні тіла горітимуть в Геєнні огненній (що ще перекладається як пекло) (Мат.5:22,29,30, 10:28, 18:9, 23:15,33; Mр. 9:43,45,47; Лк. 12:5; Як. 3:6).

Новий Завіт містить три слова, що перекладаються як пекло: підземне царство, що за значенням наближається до пекла, ями або могили, місця, де знаходяться мертві тіла. Другим словом є Геєна, що староєврейською значить “Долина Гінема”. Нею була помийна яма, де Єрусалим ховав своїх мертвих тварин. Таким чином, Христос використав це означення як метафору, коли він говорив про місце мертвих після суду, коли вони будуть мертві як душею, так і тілом (Мат.10:28). Третім словом є тартар, що означає прірву, куди були скинуті повсталі ангели.

Вічне покарання (kolasin, покаране страждання) в Євангелії від Матвія 25:46 є протилежним до вічного життя. Це просто смерть. Сенс покарання, яке, виходячи зі змісту Послання до євреїв !10:28, виходить з сенсу повернення втраченого. Друге послання до Коринян 2:6 використовує словосполучення “покарання від багатьох”, що означає громадський осуд. Отже, покарання в цьому сенсі – неповага до людини як до члена суспільства.

Таким чином, не існує місця для вічної муки мертвих. Після першого воскресіння буде прикликано святих для того, щоб вони навчали в Тисячолітньому Царстві Христовому для суду над демонами за нечестиві діла їхні і для встановлення стандартів, відносних норм світові, щоб він зміг виміряти результати. Вони не померли, як ми зараз вважаємо, а просто заснули.

Весь інший світ, що не є частиною обраного, сьогодні не буде судитися. Весь інший світ воскресне протягом другого воскресіння і підлягатиме виправленню (Одкр.20:12-13). Після другого повстання з мертвих не буде більше воскресіння або покарання. Ті, що покаються, отримають життя вічне зі святими, всі ж інші з їх тілами будуть спалені. Після цього смерть та могила, або пекло зникнуть (Одкр.20:14). Нечестивці, що житимуть за повернення Христа, будуть вбиті (Мал.4:3) і чекатимуть другого воскресіння.

Друге воскресіння було покаранням, накладеним на Юду, тому що він не прийняв Христа. Вони були синами Царства, повкиданими в зовнішню темряву (Мат.8:12). Вони чекають другого воскресіння замість того, щоб бути учасниками Божої істоти (2Петр.1:4) та першого воскресіння. Відділений від племені обраного (Одкр.7:5), Юда не підлягає першому воскресінню. Бо багато покликаних, - та вибраних мало (Мат.22:13-14). Багато з тих, які підтримували Христа, але не підтримують його обранців, або не є старанними , фактично, будуть віднесені до другого воскресіння (Мат.24:51;25:30), бо виключено багатьох (Лк.13:26-28), і навіть ті, кого віднесено до першого воскресіння, перемістяться згідно з правом пріоритету (Лк.13:30).

Розділ 6

Церква

6.1 Хто або що таке Церква?

Христос сказав, що він побудує свою Церкву на скелі, так що сили смерті не переможуть її (Мат.16:18). Бог є скелею, на якій і побудовано її. Церква – це сукупність осіб. Це не будова і не об’єднана структура. Церква Бога – це назва, якою називається кожна окрема Церква (1Кор. 1:2; 2Кор. 1:1 і також 1Кор. 11:22 по відношенню до Церкви в Коринфі). В загальному вони відомі як Церква Бога (Дії 20:28; Гал. 1:13; 1Tим. 3:5) та як Церкви Бога (1Кор. 11:16; 1Сол. 2:14; 2Сол. 1:4). Перше послання Коринянам 14:33 звертається до Церкви святих, тобто до осіб, з яких вона складається. Церкви мали безліч місць розташування і кожна була самостійна у своїй діяльності.

Особи прикликаються Богом та даються Христові (Іоанн 17:11-12; Євр. 2:13, 9:15). Господь щоденно додає до Церкви тих, хто спасеться (Дії 2:47). Церкви розрізнялися за місцем розташування (Рим.16:1; 1Кор. 1:2; 1Сол. 1:1; 2Сол. 1:1; 1Петр. 5:13) і були часто малими або домашніми Церквами (Рим. 16:5,23; 1Кор. 16:19; Кол. 4:15; Филим. 1:2). Христос став главою всіх церковних речей (Еф.1:22). Христос звертається до небесних сил, Його мудрості через Церкву (Еф.3:10). Христос - глава Церкви, яка є в його тілі, підпорядкована Христу. Христос віддав себе за Церкву, як прийнято жертвувати себе за сім’ю кожному її главі (Еф.5:23-26). Від Церкви вимагається постати перед Христом без плям та вад, святою та непорочною (Еф.5:27). Церква годується Христом (Еф.5:29). Христос, як глава Церкви, був первонародженим з мертвих, тому він має перевагу. Тому Церква, що є Христовим тілом, під час першого воскресіння, одружиться з Христом, коли прийде наречений (Maт. 25:1-10; Кол. 1:18,24). Церква включає Церкву первонароджених, чиї імена написані на небі (Євр.12:23). Домом Божим є Церква Живого Бога, стовп та підвалина правди. Отже, Церква Бога заснована на правді (1Тим.3:15).

6.2 Церковна організація

Церква – це утворення, відповідальне за добробут своїх людей (1Тим.5:16). Це на місцевому рівні.

Керують Церквою старійшини та диякони, що обираються браттями (Дії 1:22,26, 6:3,5-6, 15:22; 1Кор. 16:3; 2Кор. 8:19,23), які моляться та помазують хворих братів іменем Господа (Як.5:14). Святий Дух призначив їх наглядати за отарою, тобто Церквою Бога (Дії 20:28). Церкви володіють широкою свободою (3Іоанн 1:9-10). Адміністративна робота в Церкві виконується дияконами та дияконесами (Рим.16:1), випробовуваними для цієї діяльності (Фил. 1:1; 1Tим. 3:8-13). Церква має різні функції: пророкування та навчання (Дії 13:1), сили, лікування, допомоги, управління та володіння різними мовами (1Кор.12:28). Вчення Церкви повинно викладатися відомими мовами, які розуміються оточуючими (1Кор.14:4-5).

Церква відповідає за надання допомоги учням або євангелістам, яких призначено для роботи на більших територіях, ніж ті, що мають окремі Церкви (Дії 14:23,27, 15:3,4,22, 18:22, 20:17; 1Кор. 4:17).

Христос дав окремі послання різним Церквам та Ангелам, які відповідають за кожну з них, - служити прикладом для обраних (Одкр. 2:1,8,12,18, 3:1,7,14).

Функції суду та визначення щоденних справ виконуватимуть звичайні члени, сподвигнуті на це Ангелами (1Кор.6:4).

6.3 Мета та устремління Церкви

Першою метою Церкви є проповідування Євангелія та Царства Божого, як їм наказав Ісус Христос (Maт. 4:17, 10:7, 11:1; Mр. 1:38-39; Mр. 3:14, 16:15; Лк. 4:43, 9:60).

Церква благовістить сумирним, перев’язує зламаних серцем, полоненим звіщає свободу, а в’язням - відчиняє в’язницю (Іс.61:1), а також дарує незрячим прозріння (Лк.4:18) та лікує недужих (Лк.9:2).

Вона проповідує рік Господнього змилування (Лк.4:19) та засвідчує, що Христос був призначений Богом і є суддею всіх мертвих і живих (Дії 10:42).

Другим завданням старців є випасання Церков (Дії 20:28), які докладають зусиль, щоб навчати скрізь в кожній Церкві (1Кор.4:17). Дари, що описані в Першому Посланні Коринянам 12:28, призначені допомагати розвиткові Церкви. Ці духовні дари збагачуються запопадливістю до розвитку Церкви (1Кор.14:12). Вміння управляти власним домом служить передумовою для ефективного управління Церквою Бога (1Тим.3:5).

6.4 Освячення

Церква, названа Святим Духом (Рим.15:16) святою, підлягає освяченню (1Кор.1:2) Богом Отцем та збереженню в Ісусі Христі (Юда 1).

Святі освячені Богом кров’ю заповіту (Євр.10:29) і тілом Ісуса Христа (Євр.10:9-10). Тобто святі врятовані хрещенням (1Кор.6:11). Тому Святий Дух є духом нашого Бога, і іменем Ісуса Христа обрані з вірою в Бога будуть освячені та омиті його жертвою (Дії 26:18).

Обраним дароване прощення в милості та встановлено сан віри, з яким вони можуть освячувати один одного як в Церкві, так і в сім’ї (1Кор.7:14). Тому невіруюча дружина та діти освячуються в обраному. Обрані є освяченими в тілі Христа, будучи одним тілом в ньому (Рим.12:5; 1Кор.12:20-27); тобто зі сказаного випливає, що освячення не залежить від прийнятого порядку.

Розділ 7

Царство Бога

7.1 Встановлення Царства

Пророкується, що зі встановленням Божого Царства зникнуть всі інші влади світу; це має статися з пришестям Месії в кінці віку (Дан.2:44). Про Царство Боже говорив Христос, визначаючи його як таке, що вже наближається (Мр.1:14-15). Таким чином, Царство має два етапи. Спершу, духовне Царство, і потім – матеріальне Тисячолітнє Царство Месії.

7.1.1 Духовне Царство

Аж до П’ятидесятниці 30 року нашої ери Святий Дух був даний лише декільком пророкам та вчителям Ізраїлю і лише для особливих цілей. Жоден інший народ аж до прийняття неєвреїв до Церкви а 30 році н.е. не мав Святого Духу. Тому, всі обмежені другим або загальним воскресінням в Одкровенні 20:4 ff .

Святий Дух був даний людству від смерті Ісуса Христа як перший етап Царства від П’ятидесятниці 30 р. н.е. (Дії 2:1-4), якого воно побачило в силі (Мр.9:1). Боже Царство повинно прийматися в упокореному та запопадливому знанні, як дитя (Мр.10:15). Якщо особа не родиться з води і духу, вона не побачить Царства Божого (Іоанн 3:3-5).

Таємниці Царства Божого призначалися лише для обраних, бо їх розуміння давалось Святим Духом, тому Біблія написана притчами (Лк.8:10). Царство Бога – це не їжа і питво, а праведність, мир та радість в Дусі Святому (Рим.14:17). Воно не в слові, а в силі (1Кор.4:20).

Покаяння – це абсолютна передумова входження до Царства. Грішники, що покаялися, прийдуть у Царство Боже раніше за тих, що мають власну правду (Мат.21:31-32). Прикликання обраних відбувається сіянням інформації, уподібненої зернам, скрізь, проте не скрізь вона проростає (Мат13:3-9). Посіявшись, вона проростає з великою завзятістю через Святого (Мат.13:44-46). І виходить, що багатьох покликано, проте декількох дійсно обрано (Мат.20:16, 22:14). Поклик збирає інших, тобто обраних, просіяних в кінці віку, до приходу Месії, та мертвих, в воскресінні (Мат.13:25-30, 36, 38-40, 47-50). Обраним судилося бути прикликаними і, таким чином, бути виправленими та уславленими (Рим.8:29).

Коли через Святий Дух дається Царство, то воно подібне до гірчичного зерна, яке виростає в могутнє дерево, або воно подібне до дріжджів, які заповнюють все існуюче (Мат.13:31-32), даючи можливість Богові бути всім у всьому (1Кор.15:28) (див. Міжрядкове Пояснення Маршалла Послання до Ефесян 4:6).

Якщо ви будете шукати спочатку Царства Божого та Його правди, то все інше додасться вам (Мат.6:33). Сила над демонами, дана людині - це знак царства Божого в ній (Мат.12:28). Виконання Божої волі – умова збереження Царства Божого в Святому Дусі. Якщо ним не користуються належним чином, то Бог за це позбавляє його і натомість дає іншим (Мат.21:31,43).

Царство не приходить помітно, бо воно є в людині (Лк. 17:20-21). Царство Боже, також назване Царством небесним, досягається не вірою в Христа як в Господа, але виконанням волі Бога Отця (Мат.7:21). Через впокорене виконання Божої волі особа стає великою в Царстві Божому (Мат. 18:3-4).

Ті, кого усунули з Царства Божого, згадуються окремо в Першому Посланні Коринянам 6:9-10, Галатам 5:21 та Ефесянам 5:5.

7.1.2 Тисячолітнє панування Христа

Про тисячолітнє панування Месії читаємо в Одкровенні св. Іоанна Богослова 20:2-7. Тисячолітній період згадується як Тисячолітнє Царство Христове або Тисячоліття.

7.1.2.1 Повернення Месії

Поновлення біблійної системи з пришестям Месії знаходимо в Книзі пророка Захарії 14:4. Христос сказав притчею, що він має піти геть, але потім повернеться (Лк.19:12).

Месія прийде на Оливкову гору. Він разом зі своїми обраними встановить свою владу. Він відбудує Храм (Дії 15:16). Він ще раз представить біблійну систему, включаючи Суботу, Новомісяччя та щорічні свята. Всі народи повинні будуть присилати своїх емісарів до Єрусалиму на Свято Кучок, інакше вони не отримуватимуть дощу (Зах. 14:16-19).

Прихід станеться з великими знаками та дивами, в силі та великій славі (Мат.24:27, 30; Одкр. 1:7). Його прихід буде видимим та супроводжуватиметься небесними знаками (Одкр.6:12). Сили здригнуться. Сонце затьмиться і не світитиме місяць (Мат.24:29; Дії 2:20). Він сидітиме справа від сили і прийде на хмарах небесних. Отже, Бог дає Христові силу (Maт. 26:64; Mр. 14:62; Лк. 21:27; Дії 1:11).

Христос прийде в голосі Архангела Михаїла та останньої сурми (1Сол. 4:16-17; Одкр.11:15).

Коли Син Божий (людини) прийде в усій своїй славі, прославляючись у своїх святих (2Сол.1:10), зі своїми ангелами, він відділить людей та говоритиме з кожним з них (Мат. 25:31-46).

Обрані Царства Божого в Святому Дусі через покаяння та хрещення в дорослому віці, що дотримуються заповідей, воскреснуть з приходом Христа. Це – перше воскресіння. Всі інші мертві не оживуть до кінця Тисячоліття. Після цього буде друге воскресіння (Одкр. 20:4). Саме обрані є надією та причиною приходу Месії (1Сол.2:19; Одкр.22:20). Обрані зміцняться в бездоганній святості, готуючись до приходу Христа ти Ангелів (1Сол.3:13; 1Сол.5:23). Любов до правди є дуже важливим елементом для спасіння (2Сол.2:10). Під час свого повернення Господь вб’є нечестивих духом уст своїх (2Сол.2:8). Церква попереджується про необхідність бути на сторожі і не спати, тому що ніхто не знає часу приходу Господа (Мр.13:35-37; Одкр.3:3,11). Христос повернеться в справедливому суді і піде війною на тих, хто не виконував Божі заповіді (Пс.96:13; Одкр.19:11). Христос повернеться і віддасть кожному згідно з ділами його (Одкр.22:12).

7.1.2.2 Об’єднання Ізраїлю

По поверненні Месії обрані та ті, що залишаться живими в Ізраїлі, декого з яких він візьме за священиків, будуть зібрані в Єрусалимі з чотирьох кінців світу (Іс.11:12; 66:19-21).

7.1.2.3 Господній День

Перед Днем Господнім відбудеться повстання або відступлення, що змете правду та Закон серед обраних. З’явиться беззаконник, названий так за те, що знищить слово Боже, проповідуючи вчення своє серед обраних (2Сол.2:3-8). Він сидітиме в Храмі Божому і видаватиме себе за Бога. За свого приходу Месія вб’є його.

Господь знищить тих, що воюватимуть проти Єрусалиму. Люди, коли їх вбиватимуть, панікуватимуть, і постане ближній на ближнього (Зах. 14:12-13). Це станеться несподівано (1Сол.5:2).

Спустошення травмує землю. Людство поховається в печерах та горах, тому що Христос прийде в гніві і ніхто не зможе встояти (Одкр.6:15-17), і нашле сурми та покарання Божі в останні дні (Одкр.8:7-21; Одкр.16:1-20). Кінцем Дня Господнього, який розтягнеться на Тисячоліття, буде кінець землі, яку ми знаємо. Планету буде знищено вогнем (2Петр.3:7-10,12), таким чином, змітаючи всі сліди людського існування.

Призначенням Дня Господнього є суд над землею та виправлення людства (Юда 14-16). Ті з обраних, що грішили, будуть повернуті до загально світової системи з тим, що вони спаслися в Господній день, були виправлені за другого воскресіння (1Кор.5:5). Тому існує лише два воскресіння.

7.1.3 Вічне Царство Бога

7.1.3.1 Прихід Бога

Коли Христос підпорядкує собі всяку силу та владу, він віддасть все Богові (1Кор.15:24,28). Бог зійде на землю і перенесе туди всю систему небесного управління. Таким чином, вся земля буде в Його славі (Іс.6:3), і Бог та Агнець будуть світлом будови (Одкр.21:23).

7.1.3.2 Нова земля та Новий Єрусалим

Ісая в 65:17 свідчить, що буде створено нові небеса та нову землю. Проте сім’я Ізраїлю залишиться в цій новій системі (Іс.66:22) аж до кінця Тисячоліття, коли плоть буде стерто. Бог повернеться до Сіону і назве його “Містом Правди” (Зах.8:3). З небес зійде Новий Єрусалим (Одкр.3:12). Новий Єрусалим – це Святе місто, яке зійде з нових небес на нову землю (Одкр.21:1-4,7,10). Тоді Бог буде зі всіма людьми. Колишніх речей ніхто не пам’ятатиме (Іс.65:17). Ми чекаємо на обіцяні нові небеса та нову землю, в яких перебуває правда (2Петр.3:13). Багато з обраних, які дочекаються до цього часу, стануть стовпами в новому Царстві Божому (Одкр.3:12). Отже, це – духовна будівля.

7.1.3.3 Доля людства

За Тисячолітнього Царства обраним буде доручено управління планетою (Лк.19:17, 19), і будуть вони як ангели (Мат.22:30), що успадкували землю та, зрештою, побачили Бога, бо вони - Сини Його (Мат.5:3-11). Всі народи отримають це (Мат.8:11). Здійснення цього приносить Богові Отцю задоволення (Лк.12:32). Бо всі, хто водиться з духом Божим – Сини Божі (Рим.8:14). Тисячолітнє Царство Месії є лише навчальним механізмом для підготовки людства до виконання його остаточного обов’язку, реалізуючи свій потенціал для виконання плану Божого, що був закладений ще до заснування світу.

Кінцевим призначенням людства є підготовка до входження в нову об’єднану систему Ангелів і прийняття свого Законного спадку, яким є розвиток та керування землею (Пс.8:1-9; Дан.2:44-45) і оновленим всесвітом (Дан.7:27, 12:3).

Додаток

Дух в Триунітаризмі

Триунітарії відділили теологію від так званої системи побудови спасіння у Втіленні Ісуса Христа. ЛаКугна (“БОГ ЗА НАС Трійця і Християнське життя”, Харпер, Сан-Франциско, 1991), маючи справу з доктриною Трійці та відокремлення теології від Плану спасіння (або сотеріології), звертаючись до Уособлення Христа, зазначає, що кападокійці зорієнтували теологію в напрямку, який пізніше вилився в відокремленні системи побудови спасіння від теології. Ця траєкторія або курс закладений в via negativa of Pseudo-Dionysius і, в кінцевому результаті, в теології Григорія Паламаса (Розділ 6).

На латинському заході в період, що йшов одразу за нікейським, теологи, такі як Гілері

Пойтерз та, мабуть, в найбільшій мірі, Марсель Анкарійський, зберігали зв’язок між іпостасями та системою побудови спасіння. Августин відкрив зовсім новий підхід. Його відправною точкою більше не була неподільне панування Отця, божественна суть ділилася порівну між трьома особами. Замість того, щоб досліджувати природу теології яка звертається до Втілення Христа та обожнення Святим Духом, Августин досліджував сліди Трійці, які можна було б знайти в душі кожної людської істоти. Переслідування Августином “психологічної” аналогії в міжтриунітарних стосунках могло означати, що потім триунітарна доктрина займатиметься відношенням “вічного” до Бога, роз’єднаного з того, що ми знаємо як Боже через Христа в Дусі (ЛаКугна, с.44).

Середньовічна латинська теологія пішла за Августином та відокремленням теології від системи побудови або сотеріології. Повна структура стала заплутаною в неоплатонізмі та містицизмі. Важливою приміткою ЛаКугни є те, що від Августина неподільне панування Отця більше не визнавалася першочерговим. Трійцю було прийнято як спів рівну. Це стало другим кроком до затвердження спів вічності. Правильним засновком була концепція відображення Бога в кожному, тобто діяльність Отця засобами Святого Духу, який походить від Нього через Ісуса Христа. Такий напрямок робив можливим для Христа відображатись та керувати людиною згідно з волею Бога, який живе в кожному обраному. Христос не був походженням Святого Духу. Він був його проміжним відображувачем. Він діяв як Бог, завжди для та згідно з Його волею. Але він не був Богом. Триунітарії упустили з виду цей факт, якщо вони взагалі колись розуміли, в чому суть.

Як казав ЛаКугна, теологія Трійці Бога з’явилася як доповнення до знання про Єдиного Бога (с.44).

Це відчутно відобразилось на способі молитви християн. Тобто вони більше не моляться лише Отцю (Мат.6:6,9) іменем Сина, як вчить Біблія (Лк. 11:12), вклоняючись Отцю (Іоанн 4:23), але Отцю , сину та Святому Духу. Пізніше учені розвинуть метафізику самої теології. Але початкова будова будувалася, ігноруючи Біблію або маніпулюючи нею. Саме тому триунітарії не посилаються на повний текст, говорячи про предмет, та неправильно перекладають або цитують інші ключові тексти, ігноруючи ті, яких вони не можуть прийняти. Але їхня система основана на містицизмі та платонізмі. ЛаКугна говорив, що

кападокійці (а також Августин) йшли в значній мірі над розумінням Святим Письмом системи побудови спасіння, розміщуючи відносини Бога з Сином (і з Духом) на “внутрішньо божественному” рівні (с.54).

Єдиний Бог існує як оусія в трьох окремих іпостасях. Ми бачили (Кокс, Обраний як Елогім), що платонський термін оусія та стоїчний термін іпостасі означають, в основному, ті самі речі. Передача Духу для діяльності на внутрішньо божественному рівні означає, що обрані ніколи не зможуть бути учасниками істоти Бога, як Христос є учасником його істоти. Це твердження суперечить Святому Письму. Обрані є учасниками божественної істоти (2Петр.1:4).

В Посланні Ефесянам 1:20-22 читаємо:

Бог воскресив Христа

з мертвих і посадив його справа від Себе на небесах, вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, а й в майбутньому. І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все - за Голову Церкви, а вона - Його тіло, повня того, що все всім наповнює.

Отже, Христу надано владу над кожним іменем, так як ім’я само по собі встановлює владу. Йому надано владу над усіма речами, так що Церква успадковує через Христа, в якому тілесно живе вся повнота Божого єства (Кол 2:9). Словом, яке перекладене тут як “Бог” є theotetos, що означає “божественність” або “стан перебування Богом”. Сьогодні Тейєр говорить, що божество (theot) відрізняється від божественності (Theiot) як істота відрізняється від якості або атрибуту (Теєрове, с.288). Це означає повноту тілесного перебування істоти Бога в Христі. Ця повнота сутності дається нам як така, що розуміє всіх людей вдягнутими в нову істоту Бога (Кол.3:10). Вони не стануть ні євреями, ні греками, але христовими, тому що він все у всьому (Кол. 3:11). Він розвиває людей силою Святого Духу з тим, щоб в кінці кінців Бог став всім у всьому (1Кор. 15:28).

Коли всі речі будуть підпорядковані Йому, тоді Син також буде Йому підпорядкований, який кладе всі речі під нього, що Бог міг бути (всім у всьому KJV) (panta en pasin) [див. “Міжрядкове пояснення Маршалла”, а також Кол. 3:11 (panta kai en pasin)].

Триунітарії почали перекладати цей текст як “все для кожного” для того, щоб уникнути логічного розширення Бога як істоти на всіх людей, як це було зроблено Христом за цими текстами.

Саме Христос наповнює нас повнотою Бога (Еф. 3:19). Повнота Христа є образом Отця (Еф. 4:13). Це тому, що ми станемо образом або подобою Отця, як став Христос і , отже, ми – Діти Божі та співспадкоємці з Христом в Царстві Божому (Рим. 8:17; Як. 2:5). Спадкоємці згідно з обіцянкою (Гал.3:29) спасіння (Євр. 1:14) та спадкоємці разом з благодаттю (1Петр. 3:7). Син Божий, в свою чергу, стане Безсмертним Отцем (Іс.9:6), будучи головою батьківства людських Ангелів, таким чином, приймаючи участь в інших батьківствах на небесах, яких є багато (Еф.3:14).

Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від нього має ймення кожен рід на небі й на землі.

.

Слово “рід” тут означає подобу або батьківство. Тому глава роду, не важливо, чи він земний чи небесний, є головним, що втілює кінцеву відповідальність кожного глави кожного підрозділу, що походить від сімейного. Отже, порядок Божий підтримується Христом та через нього чоловічою половиною роду (1Кол.11:3), яка повинна виконувати свої зобов’язання, так як Бог виконував перед Христом, та інші Сини Божі, які є елогімами, бо ці елогіми в свою чергу виконують свої обов’язки перед тими, які стоять під ними.

Святий Дух - це механізм, що всіх їх пов’язує в одне ціле і дає їм можливість бути елогімами на кожному Ангелі. Без сумніву, що Святий Дух – це Бог в будь-якому сенсі, що робить його відокремленим від людини та обмежений міжбожественними відносинами між трьома істотами. Всі ми є Синами Божими, і , відповідно, співспадкоємцями з Христом. Поклоніння Святому Духу може бути самопоклонінням, так як він є засобом, з допомогою якого Бог стане всім у всьому.

Як наслідок, поклоніння йому логічно забороняється як самопоклоніння, тому що він є частиною людини. Це лише належна сила або притаманна якість, а не сам Бог. Святий Дух надає нам можливість бути Елогімом або Теоєю.

Бог – це структура, що існує в Зібранні. Зібрання згадується в Книзі Псалмів та інших текстах, Трон Божий та Зібрання старців описуються в Одкровенні св. Іоанна Богослова від 4:1 до 5:14. Це Зібрання, що включає Ісуса Христа як Агнця, та Вищого Священника (Євр. 8:1-2), служить та поклоняється Господові Богові Всемогутньому (Одкр. 4:8-11). В служінні Богові, Христос запропонував своє життя, оскільки кожний священик повинен щось пожертвувати Богові (Євр.8:3). В Одкровенні св. Іоанна Богослова 4:8-11 зазначається, що трон Господа Бога Всемогутнього стоїть над старцями, які також посаджені на трони. Та їхні корони підпорядковані Господові Богові Всемогутньому, чиєю волею було створено всі речі. Він – Господь Бог Ісуса Христа та Зібрання. Існує безліч Синів Божих, що містять Ангелів (Йов. 1:6, 2:1, 38:7; Пс. 86:8-10, 95:3, 96:4, 135:5), які визначаються як Сини Найвищого (див. також Саборін “Псалми: Їх походження та значення”, видавництво Дому Альби, Нью-Йорк, с.72-74).

Обрані серед людей разом з небесними Ангелами також є Синами Божими (Рим.8:14). Христос був первістком або первонародженим творива. Для нього були створені всі речі на небесах та на землі, видимі та невидимі, як трони на королівства, так і домініони та влади - всі речі були створені через нього і для нього. Він поперед усіх речей, і в ньому зібрано всі речі (Кол. 1:16-17). Але саме Бог створив його та саме Його волею існує все на землі та підпорядковане Христові. Тому Христос не є Богом, коли ми говоримо про Бога як про Отця і як про Єдиного, хто має життя вічне (1Тим. 6:16), що існує в незмінній вічності.

В Біблії сказано, що Бог – це Бог, Отець Христа (Рим.15:6; 2Кор. 1:3, 11:31; Eф. 1:3,17; Кол. 1:3; Євр. 1:1; 1Петр. 1:3; 2Іоанн 3; Одкр. 1:1,6, 15:3).

Христос отримав життя, силу та владу наказом Божим (Іоанн 10:17-18). Христос підпорядковує свою волю Богові Отцю (Maт. 21:31, 26:39; Mр. 14:36; Іоанн 3:16, 4:34). Бог дав Христу обраних, Він є величнішим за нього (Іоанн 14:28) величнішим за всіх (Іоанн 10:29). Отже, Бог послав Свого єдино народженого Сина у світ для того, щоб ми жили в ньому (Іоанн 4:9). Саме Бог возвеличив Христа, але Сам є величнішим (Іоанн 8:54). Христос залишив свою владу Ангела, Сина Божого, і одержав походження від Давида (Рим. 1:3). І об'явився Сином Божим у силі, за духом святості, через воскресіння з мертвих, як Ісус Христос, Господь наш (Рим.1:4).

Бог є нашою Скелею (sur), Каменоломнею або Горою, з якої висічено всіх інших камінним ножем Єгошуї 5:2, що обрізає Ізраїль, основною та визначною причиною (Второзаконня 32:4, див. Маймонидз, “Провідник по заплутаному”, Видавництво Чиказького університету, Р.16, с.42). Бог – Скеля Ізраїлю, Скеля його спасіння (Второзак.32:15), Скеля, що його породила (Второзак.32:18, 30-31). Перша книга Самуїлова 2:2 говорить, що Він – наша Безсмертна Скеля (Іс.26:4). Саме з неї ми всі висічені, так як є нащадками віри Авраамової (Іс.51:1-2). Христоса було висічено з цієї Скелі (Дан.2:34, 45), щоб підкорити всі імперії. Бог, а не Петро, і не Христос, і не будь-хто інший, є Скелею або основою, на якій Христос побудує свою Церкву (Мат. 16:18) і на якій він основується сам. Месія є головним Наріжним Каменем Храму Божого, обрані якого є Святими Святих, вмістилищем Святого Духу. Каміння Храму вирізане зі Скелі, якою є Бог, як був витесаний і Христос, і передане Христу, духовному каменю (1Кор.10:4), каменю спотикання та каменю спокуси (Рим. 9:33) для того, щоб побудувати Храм. Христос побудує Храм так, щоб Бог міг бути всім у всьому (Еф. 4:6).

Бог дав Христосу владу бути всім у всьому (panta kai en pasin Кол. 3:11), поклавши всі речі йому під ноги (1Кор. 15:27), ставлячи його на чолі всіх речей в Церкві, яка є його тілом, його наповненням , який є всім у всьому (Еф. 1:22-23). Коли Господь підпорядкував всі речі Христу, Він став визначатися як Єдиний, який поклав всі речі до ніг Христа (1Кор. 15:27). Коли Христос підпорядкує собі всі речі, він сам стане підпорядкований Богові, який поклав йому до ніг всі речі, так що Бог зможе бути всім у всьому (panta en pasin 1Кор. 15:28). Тому вчення платонізму, яке намагається представити Бога та Христа в Трійці, суперечить Святому Письму. Христос за вказівкою Божою сидітиме справа від Нього (Євр.1:3,13, 8:1, 10:12, 12:2; 1Петр. 3:22) і ділитиме трон з Богом, як обрані будуть ділити трон Ісуса Христа (Одкр. 3:21), який є троном Божим (Пс. 45:6-7; Євр. 1:8 Або “Бог є твоїм троном” перекладається “Твій трон, О Боже”, див. примітки до коментованої версії).

Бог, який посилає, є величнішим за того, кого посилають (Іоанн 13:16), так як слуга не є величнішим за хазяїна (Іоанн 15:20). Майже абсурдно стверджувати, що істота може принести себе в жертву самій собі. За логікою це – самогубство, або, з позиції триунітаризму, часткове каліцтво. З цього, випливає, що дане вчення заперечує воскресіння, а особливо Перше послання Коринянам 15.

Тож чітко розрізняти розп’яття та воскресіння обов’язково. Воскресіння повинно відбутися з плоті, в іншому випадку не буде спасіння та продовження роду людського. Підготовка Христа до піднесення до свого Бога та до нашого Бога, який є нашим Отцем (Іоанн 20:17) була справжньою та чітко окресленою.