(Видання 2.0 19940521-20000617)

У даній статті розглядається біблійний підтекст на прикладі вівчарства; автор підводить читача до усвідомлення ролі овець і пастиря, що пасе їх від самого створення світу цього.

Дану статтю можна вільно копіювати і поширювати за умови збереження її цільної структури і виключення всяких змін у ній. При цьому копія повинна мати відповідний напис. Також необхідно вказати ім'я й адреса видавця. За одержання копії даної статті плата може не стягуватися. Дозволяється приводити короткі цитати в критичних статтях і оглядах у рамках закону про авторське право.

На шостий день від створення світу Бог забажав, щоб земля змогла породжувати живе (Буття 1:24-26).

1. Жуйні,
1. Парнокопиті,
2. Усі вони мають порожні роги.

Кожна тварина відповідає біблійним вимогам (духовної) чистоти так, як про те написано в книзі Левит 11 та Повторенні Закону 14. На цій підставі їх можна споживати.

Ми читаємо в книзі Буття 1:26 про те, що так призначив Господь від створення світу цього; він дав нам владу над тваринами. Наша завданьа полягає в тім, щоб виконувати біблійні вказівки та чинити все так, щоб наші вчинки не суперечили волі Божої. Отже професія (заняття) пастуха (пастиря) споконвічно було визначено Господом від початку часу.

За біблійних часів гловним завданням вівчарства було забезпечення людей вовною (Лев. 13:47-48, 31:20), м'ясом (1Цар. 14:32), шкірами (Вих. 25:5, Євр. 11:37), молоком (Повтор. Зак. 32:14; Іс. 7:21-22) та іншими продуктами, такими як, скажімо, рогами, з яких виготовляли ємності та музичні інструменти (1Царів 16:1, Навин. 6:4). Так само обстоять справи й у наші дні.

За сивої давнини вовна була дорогоцінним (надто коштовним) товаром, та отже, вона була надзвичайно популярною серед торговців. Вважалося, що вівці приносять людині здоров'я.

Читаючи Біблію, ми розуміємо природу овець дедалі повніше та глибше. З 2 Царів 12:3 ми дізнаємося про те, що ці тварини були дуже ніжними і ласкавими. З тексту пророка Ісаї 53:7, Єремії 11:19, а також Івана 10:34 нам стає ясно, що вівці неагресивні. З тексту Михея 5:8 і Євангелія від Матвія 10:16 ми бачимо, що вівці беззахисні і, що не менш важливо, із книги Чисел 27:17, Єзекіїля 34:5 та Матвія 9:36; 26:31, ми переконуємося в тім, що вівці мали потребу в постійному догляді та безперестанній турботі.

Зі Старого Заповіту ми дізнаємося, що образи пастиря і пастви вживалися, в основному, у буквальному значенні. Проте, у Новому Заповіті не можна не помітити, що ці образи практично завжди носять алегоричний характер.

До великого подиву багатьох вівці є досить розумними та кмітливими тваринами. Лише іноді вони поводяться непередбачено, але це трапляється через те, що вони вкрай ранимі й уразливі.

З давніх-давен овець пасли по-різному. Пастир вів овець та йшов поперед них. Вівці чули голос свого провідника та йшли за ним, відчуваючи себе в безпеці. Коли вівці в безпеці, вони безтурботно пасуться та геть зовсім утрачають пильність, так що кожна з них, через те, що надто цікава, та упереджена, може заблукати в пошуках чогось небаченого досі.

Вівці бачать, чують, думають та піддаються дресируванню так само, як і багато інших тварин. Кожна тварина має свій власний рівень розумового розвитку, тобто, так само, як і люди. Не всі тварини можуть поводитися так, як того хоче дресирувальник. Деяким вівцям потрібно набагато більш тривалий період часу, щоб досягти визначеного рівня мислення; інші ж схоплюють усі "на лету". Найчастіше це залежить від того, є чи у тваринний досвід спілкування з людьми, а також досвід попередніх навчальних тренувань.

Нерідко спостерігають, що чим більший апетит має тварина, тим ретельніше вона виконуватиме всі команди за солодку винагороду. Так, блаженний той, хто голодує та має спрагу, бо ж він насититься і нап'ється.

Примітно, що завдяки розумовим тренуванням дресирована вівця, повертаючи у свою череду, легко справляється з завданьею лідера (ватажка) череди, і інші вівці йдуть за нею. Так ми стаємо ловцями людей.

Звідси легко бачити, що вівці є чуттєвими, спостережливмим та обережнмим. Дарма їх вважають дурними і забудькуватими тваринами. Більш того, найтямущі з них цілковито можуть керувати своєю отарою та виконувати безліч завдань.

Вівці травоїдні, та отже, не полюють на інших звірів. Вони задовольняються своїм безпечним та дружнім середовищем; вони необразливі та ненав'язливі. Вони невибагливі та кричать лише тоді, коли голодні або ж почувають небезпеку.

Більш глибоке розуміння природи цих тварин дозволяє нам повною мірою усвідомити сутність і важливість завдань, що коштують перед пастирем і навіть більш того.

Єгиптяни зовсім нетерпимо ставилися до єврейської культури вівчарства. З Біблії стає ясно, що вони були народом безбожником. Єгипет вів жваву торгівлю в дрвані часи; то була напрочуд багата країна. Її мешканці були капіталістами, що шукали багатства та процвітання у світі плотських, тілесних речей. Саме тому, керуючись подібним світоглядом, вони поневолили Ізраїль.

З Біблії нам стає зрозуміло, що Ісус Христос є наш Рятівник і ми — його паства. Проте, нам також уготована доля пастирів, подібних до Христа. Це стає дедалі очевиднішим з книги послання до Римлян 8:17. Звідти ми можемо дійти висновку щодо того, що наше завдання — учитися бути пастирями та намагатися досягти духовності Христа.

Справді, основні функції, обов'язки фермера, господарника полягають у турботі про те, щоб вівці не мали потребу в їжі і воді. Він повинний захищати овець і лікувати. Ця була, є і завжди буде основним завданням пастиря. Давати їжу вівцям — головне завдання, що його має пастир.

На біблійній полотнині досить чітко вигравірувана роль пастиря. Пастир має знайти місце для пасовища, де було б досхочу їжі та води для його пастви (Пс. 23:3; Єзек 34:2,9,13).

Злодій же прагне обдурити нас і украсти нашу корону, щоб ми не змогли царювати з Христом у першому воскресінні. Так ми позбавляємося шансу стати з Христом і скористатися нашим правом обраних.

Найважливіше завдання пастиря в тім, щоб захищати свою отару. Сьогодні в нас є багато переваг, себто гострі предмети, пістолети, якими можна відлякувати диких звірів, прожектора, за допомогою яких тварин лічать уночі. Та й світ став населеним і організованої.

У біблійні часи, тварин щоночі заганяли в спеціальні приміщення, називані овечими дворами (Бут.31:39; 1Цар. 17:34). Як загони нерідко використовували і печери (Іс.24:3). Вхід у печеру найчастіше охороняв сам пастир (Іван. 10:7,9).

Не підлягає сумніву те, що ми маємо піклуватися про овець та передати їх до рук Господа. Нас судять за тим, як ми піклуємося одне про одного, адже ми є і вівцями, і пастирями. Тому любімо ж один одного так, як наш пастир любив нас.