(Видання 1.1 19940423-19981130))

Дозволяється безборонне копіювання та розповсюдження поданої статті за умови збереження її цільної структури цієї статті та виключення будь-яких змін у ній. При цьому копія повинна мати відповідний напис. Також необхідно вказати ім'я й адресу видавця. За отримання копії цієї статті плата може не стягуватися. Дозволяється наводити стислі цитати в критичних статтях та оглядах за умови дотримання закону про авторське право.

Двадцять третій розділ Псалмів, напевне, є одним з найвідоміших та, якщо можна так сказати, найбільш популярних фрагментів Святого Письма. І все ж таки є два особливо яскравих місця, що відразу ж приходять на розум.

У першому фрагменті оповідується про Ісуса Христа, пастирі доброму, в другому ж — ми зустрічаємо два слова, що позначають "отара овець". Давид, автор Псалмів, був у молоді роки пастирем, отже він зміг представити факти так, щоб іони були переконливими. Давида згадують як "царя пастирів" Ізраїлю, він знову здобуде свою велич у сані його, коли сяде царювати тисячу років поруч із Ісусом Христом, Великим Пастирем (Єзек. 34:23)

У деяких країнах паства є настільки нечисленна, що пастир знає кожного парафіянина в обличчя. Так само, як і Ісус знав про слабості, недоліки та сильні сторони (переваги) своїх парафіян.

Давид розпочинає свій псалом словами про те, що йаховех (yahovah) є його пастирем, а ЯХВХ (YHVH) є бог та елохімом Ізраїлю, що поставлений біля народу волею Господа Отця (Повтор. Зак. 32:8,9). Вівці або ж невелика череда (паства) (Лука 12:32) були доручені Отцем Всевишнім під опіку Ісуса Христа. (Іван 10:29, 17:6)

Чому так почесно бути одним з агнців малої череди, пастви Христової? Тому що Христос є початок творива Божого (Об'явл. 3:14), первістком творива Його (Кол. 1:15). Він переважає над усім, адже Богом Отцем Його та нашим Отцем дана йому влада (Іван 20:17). Бог Отець покликав нас та доручив нас своєму Синові, Ісусу Христу (Іван 6:44).

Таким чином, наш пастир відрізняється від інших. Вівці належать до таких створінь, які мають потребу в постійній турботі та догляді, так що Давид, коли він був пастирем, ризикував своїм життям заради пастви Отця свого. Наш пастир Христос віддав своє життя за нас (Іван 10:11).

Отже, з таким пастирем ми можемо нічого не страшитися. Він має достатньо влади, аби невпинно пильнувати про нас, — де б ми не були, — у моменти злиднів і радощів; отже благодать наша полягає в тім, аби усвідомлювати нашу причетність до нього. Ми маємо збагнути радість того, що наше життя знаходиться в його руках.

Щоб вівці могли безтурботно походжати по пасовищу ("оселені на пасовиськах зелених"), вони мають позбутися страху, голоду, невідчепних комах, упертості та норовливості інших членів отари (пастви). Так само, якщо ми покладемо весь сум та турботи наші навколо ніг пастиря нашого, то ми будемо спочивати в блаженстві духу нашого. У пастві, що належить Христові, може виникнути певна натягнутість у взаєминах між членами пастви, бо ж дехто з них прагне перемогти ближнього свого та здобути більше влади. Такого не повинно бути, адже наше життя цілковито залежить від Нього, тож в його пастві кожний має служити іншому. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець (Лука 22:26). Христос, під час перебування свою людиною на землі, показав, що він служив у благо іншим (Матв. 20:28).

Ми готуємо "зелені пасовиська" овець пастви Христової і намагаємося зруйнувати камінь безвір'я, викорінити гіркоту нашу, зрушити гордовиті серця та принести до них дух каяття, в якому Він може посіяти Свою любов та слово Боже. Отоді ми зможемо вільно почивати на "зелених пасовиськах".

У давньому Ізраїлі, коли пастир гнав свою худобу на водопій, йому нерідко доводилося споруджувати греблю або жолоб (для стоку води: прим. перекл.) для своїх тварин, аби вони могли пити воду спокійно та безбоязно. Вівці не можуть пити воду зі швидких струмків, отже іноді навіть небезпечно пускати їх додолу крутими схилами до річки, джерела тощо.

Христос спонукує нас спробувати (випити) "живої води" – тобто Святого Духа. Ми не маємо пити брудну, мутну воду, що вона заражена духами цього віку, спонукуваними сатаною.

На Близькому Сході зазвичай овець веде додому той пастир, що зуміє знайти вірний шлях для своїх овець. Якщо тварин залишити без догляду, то вони, будучи тваринами нерозумними, побіжать однією стежкою; так ця дорога перетвориться на пориту коліями просіку. Тварини виб'ють пасовище, перетворять його на пустельну, закинуту стежину та забруднять місце вигону калом своїм.

Христос, мудрий пастир, направляє нас тим шляхом, що незмінно веде до вічного життя. Буває, дорога людині здається простою, та кінець її стежка до смерти (Припов.14:12). Ми замкнулися на одному аспекті Біблії, проте нам необхідно, щоб нас вели до добра також і інші біблійні пасовиська. Тож Христос "несе слова свої" через Слово Боже, Святого Духа, і паству Його “а вівці за ним йдуть, бо ж вони знають голос його" (Іван 10:1-5).

На Близькому Сході пастухові часом доводиться вести своїх овець небезпечною стежкою узгір'ями та долинами, щоб на високогірній місцевості знайти краще, більш придатне місце для пасовища, де більше трави. Як би там вже не було, втім, пастух завжди попереду — він указує шлях своїй пастві, захищає її, піклується про неї, і його недріманне око безустанне турбується про тварин, що вони доручені йому. Те ж саме можна сказати і про Ісус, — адже Він служить нам поводирем, Він веде нас крізь труднощів і негоди. Іноді смерть виявляється неминучої, і тоді він несе нас на гребінь гори, що є твердиня християнського світогляду і віросповідання. Він проводить нас "крізь долину смертної тіні" чи, як написано в книзі Дій 14:22 "через великі утиски скорбот" і т.д. У цей час ми повинні бути особливо близькі до нашого пастиря, прислухатися до нього і ретельно слухати голосу його.

Не що інше, крім як присутність Христа в нашому житті допомагає нам "не страшитися лиха". Подібно до того, як вівці стягаються в одне, щоб спільно відбити натиск вовків, псів, ведмедів або ж левів, ось так само і паства Христова — ми усі маємо триматися гуртом навколо Нього, щоб протистояти нападам нашого загального ворога - диявола.

Києм в руці пастиря служить символом його верховенства та розуміючої жалості, милосердя. Цим києм пастир збирав овець та агнців навколо себе. Іноді пастир міг штовхнути вівцю, що відхилилася від дороги, і вказати їй ціпком вірний шлях.

Завдяки Святому Духові, що виходить від Господа Батька нашого, через Христа, ми стаємо ближче до Бога і розуміємо, куди нам іти. (Іван 16.7; Іс. 40:11).

Пастир уважно дивиться, чи не трапляється на дорозі отрутних чи рослин змій, він вишукує місце, де б його паства могла вільно поїсти, без страху бути отруєними. Ми зобов'язані бути вкрай пильними, аби не "скуштувати" отрутної трави (мова йде, звичайно, про помилкові доктрини) та надзвичайно уважними, коли висловлюємо ту чи іншу точку зору; адже варто невсипно стежити за чистотою слова Божого в серці нашому. Словом Божим Христос указує нам, яку їжу ми маємо споживати.

Коли ввечері овець заганяють до кошари крізь вузьку браму, жезлом відокремлюють вовна тварини; таким чином, затягуються рані і мозолі на тілі вівці. Втомлені вівці мають потребу в дедалі більшій любові та турботі: їх голова та вуха вмощують маслиновою олією, їм дають ковток живлющої води. Пастир виступає в ролі брами та впускає овець по одному. Потім він перевіряє їх. Христос є нашою брамою (Іван 10:7–9).

Помазання олією (пахощами), доброта і милосердя пастиря стосовно його овець навряд чи можуть дати пастві відчути менше турботи, ніж їм потрібно; Христос печеться про нас; він є двері брами, крізь яку лежить шлях у царство Боже.

Ми ж повинні виявляти турботу, радість і ніжність стосовно навколишніх, дарувати їм блаженство, світ і любов.

Лише коли вівці перебуватимуть у безпеці в дворі овечому, ми зможемо шукати шляху до вічної обителі Господа й Ісуса Христа. Якщо ми почули гласу пастиря нашого (Іван 10:3-14), то ми перебуватимемо у блаженстві та спокої з Богом і Христом, що є Його Пастир Добрий.