Християнські Церкви Бога

 

 

 

 

 

 

Золоте Теля [222]

(Видання 1.0 12061999-12061999)

 

 

Християнські Церкви Бога

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

email: secretary@ccg.org

(Усі права захищені г 1997.1998 Wade Cox)

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

Цю статтю можна знайти в Інтернеті за такою адресою: http://www.logon.org

 

 

Більшість людей знає про символ Золотого теляти, який Аарон зробив для Ізраїлю, коли Мойсей був на горі. Проте багато не розуміють, для чого було встановлене теля, або як тоді його пов’язували з Ізраїлем, і яку роль відігравало теля в релігійній системі Середнього Сходу. Це теля не було просто символом теляти. Це був символ системи поклоніння, яка мала зруйнувати Ізраїль і знищити релігійну систему Юдеїв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Золоте Теля

Коли Мойсей був на горі, чекаючи на те, щоб отримати від Месії, як представника Бога, закон, у таборі Ізраїлю розпочались події, які мали велике значення для релігійної структури Ізраїлю.

Розповідь про Мойсея й закон знаходимо в книзі Вихід. Епізод з телям знаходимо в гл. 32.

Вихід 32:1-6 1 І побачив народ, що загаявся Мойсей зійти з гори. І зібрався народ проти Аарона, та й сказали до нього: Устань, зроби нам богів, що будуть ходити перед нами, бо той Мойсей, муж, що вивів був нас із єгипетського краю, ми не знаємо, що сталось йому.

2 І сказав їм Аарон: Поздіймайте золоті сережки, що в ушах ваших жінок, ваших синів та дочок ваших, і поприносьте до мене.

3 І ввесь народ поздіймав з себе золоті сережки, що в їхніх ушах, та й позносили до Аарона.

4 І взяв він це з їхньої руки, і вформував його в глині, і зробив із нього лите теля. А вони сказали: Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!

5 І побачив це Аарон, і збудував жертівника перед ним. І кликнув Аарон та й сказав: Завтра свято для Господа!

6 І повставали вони взавтра рано вранці, і принесли цілопалення, і привели мирну жертву. І засів народ до їди та до пиття, і встали бавитися.

Тут багато питань. По-перше, за відсутності Мойсея люди хвилювалися все більше. Без вождя вони були залишені напризволяще й не розуміли повністю, що їхні відносини прямо пов’язані з законами Божими й з Богом. Це так само, як і Христос, коли він був поза межами гори Божої. Первосвященик діяв за наказом народу, який повернувся до системи поклоніння, яку він розумів, або яка пронизала суспільство з найдавніших часів. Теля відлили з кілець, які вони носили у вухах. До них зверталися, як до богів. Це були боги, що вивели їх з Єгипту. Цей текст приводиться в однині в написах Неємії (Це твій бог), так само, як і до теляти звертається в однині (пор. Неем. 9:16 і далі). Проте він був представлений і у множині, через вушні кільця, які були уособлені в теляті.

Чому вони зробили теля? Чому не лева, ведмедя чи антилопу? Відповіді можна знайти в релігійних символах божеств, яким вони поклонялися. Ми маємо справу з символізмом бога Місяця, якого символізували обернені догори роги теляти. Як правило, таких обернених догори рогів не знаходять у дорослих тварин з хорошого стада, оскільки таких відбраковують. Їх можна знайти у телят, і вони представляють півмісяць на горизонті, як він виглядає після проходження фази. Цей півмісяць також носили у вухах, як і повне коло, яке представляло сонце, місяць і ранкову зірку у всій їхній величі, як символ системи трійці, якій вклонялися в Єгипті й у північній Месопотамії, або, як її пізніше сприймали, Вавилонській системі. Вони рано прокидалися, щоб привітати сонце, що сходить, а також приносили жертви. Вони сідали, щоб їсти й пити, і підіймалися, щоб грати. Слова означають культові свята поганських систем. Мойсей лишався на горі сорок днів і сорок ночей. Це символізувало сорок ювілеїв, протягом яких Христос буде відсутнім від першого до другого пришестя. Цей довгий період виражений таким чином. Месія також передбачив своє відбуття у цих рядках (пор. 1 Цар. 19:8; Мат. 4:2).

Цей термін означає, що боги мають іти попереду нас. Ця доктрина була суттєвим принципом божественної присутності у всіх поганських системах ідолопоклоніння. Таким чином, ми бачимо різницю між поклонінням Єдиному Справжньому Богу, який є невидимим, і якого ніхто не бачив і не може побачити (Іоана 1:18; 1 Тим. 6:16), а також ніхто не чув Його голосу (Іоана 5:37), який символізується збігом на нові місяці, і видимою присутністю бога Місяця, якому поклонялися як півмісяцю на горизонті. Ця доктрина, а також зірка бога Ремфана або Рефана (Діяння 7:43) були найбільш сталими чинниками в ідолопоклонінні Ізраїлю протягом століть, а особливо з часів Вавилонського полону до й після створення Церкви Нового Заповіту. Аарон сказав Завтра буде свято Богу. Він намагався використати поганські звичаї для поклоніння Богу.

Діяння цитують Амоса 5:25-27, щоб показати, що Ізраїль, а тепер юдеї, завжди були ідолопоклонниками.

Амос 5:25-27 25 Чи ж жертви та хлібні приноси за тих сорок літ на пустині Мені ви приносили, доме Ізраїлів?

26 Ви ж носили Саккута, свойого царя, та Кевана, свої виображення, зорю ваших богів, що собі поробили.

27 Тому Я вас вижену геть за Дамаск, говорить Господь, що Бог Саваот Йому Ймення!

Терміни Саккут і Кайван представлені в RSV і вважається, що вони означають відомих Ассирійських богів. У дичавині Ізраїль мав пряме відношення до Бога, що не потребувало жертв (Єр. 2:2-3; Ос. 2:14-20; 9:10). Грін (Interlinear Bible) вважає, що МТ слід читати як шатро твого царя (SHD 5522 і 4428) і Кійюн (SHD 3594), твої образи (SHD 6754) зоря (SHD 3556) твоїх богів (елогім). Термін Кійюн (kiyyun) походить з kuwn з SHD 3559 (вимова koon), і означає бути встановленим, звідси він відноситься до статуї, тобто до ідола, або фалоса.

До нашого часу зірка бога Ремфана або Кайвана, або Хіуна лишається на прапорові Ізраїлю як зірка Давида, хоча це не вона. Вона ж, разом із півмісяцем, лишається на знаменах Іслама, символізуючи ранкову зірку планети, яка є богом цього світу (2 Кор. 4:4). Потрібно зазначити, що терміни Кайван/Кійюн і Ремфан розуміються як незмінні з Нового і Старого Заповітів. LXX приводить цей текст як Кущі Молоха і зірка твого бога Рефан (’Raiphan) (пор. перекл. Брентона LXX).

Пешіта включає терміни Мальком і Чіун в Амосі 5:26.

Але ви несли кущі Малькома і Чіун, ваших ідолів, зірку, яку ви зробили своїм богом.

Молох і Мальком – це одне й те ж божество. Таким чином, кущі Суккота вважалися кущами Молоха, і зірка була зіркою Райфана, за перекладом LXX, або Малькома і Чіун з Арамейського (пор. переклад Ламзи Пешіти). Ми маємо справу з обрядами родючості системи Молоха і Райфан. Ця система родючості скріплювала ідолопоклоніння Ізраїлю з Виходу, протягом періоду царів і до часів Амоса, і вже після полону до часів апостолів.

Коментар Сонціна визначає цих богів як ассирійських Сіккута і Кайвана, останній з яких – Сатурн. Шатро (Succoth) божества, яке асоціюють з Молохом (LXX), може бути лише доктриною бога Місяця як шатра в символіці зникнення Нового Місяця, коли Місяць досягає свого шатра і зникає. Здійснено спостереження, щоб помітити, коли божество виходить, і про це свідчить півмісяць, як обернуті догори роги теляти. Саме тому, а також за традицією, дотримання звичаю півмісяця було покладене в основу календаря. Зараз ми точно знаємо, що знання предків щодо фаз Місяця були неймовірно точними, і, безперечно, вони могли вимірювати ці фази з надзвичайною точністю. Внесення неточності було навмисним і ідолопоклонським.

Такі ж символи і таке ж ідолопоклоніння були вплетені в гобелен Юдейського релігійного життя. Дотримання обрядів півмісяця є насправді іншою формою представлення бога Місяця Сін і системи родючості, що підтримувала його під різними назвами і в різних формах, які ми час від часу знаходимо. Сіна звали також Ензу і Наннару. Ім’я Нарам-Сін взяв собі один з наступників Саргона (Шаррукіна) (2637-2582 до н. е.), сина Маніштусу, який царював у 2557-2520 рр. до н. е. Він дякує за свої перемоги Еа, богу безодні й пану мудрості, хоча ім’я його походить від імені бога Місяця Сін. Усі династії Ура обожнили себе під іменем Сін (напр., Бур-Сін, Амал-Сін, Гіміл-Сін, Шу-Сін, Ібі-Сін). Завоювання Ура еламітами потягло за собою встановлення династії Ішбі-ірра (2186-2154 до н. е.). Бог Місяця Сін символізувався бугаєм. Це був Чемош Моавітів і Мільком Амонітів. Йому всюди вклонялися різні племена.

Ханааніти були під владою Ассиро-Вавилонян з 3000 по 1700 рр. до н. е. Навіть близько 1400 р. до н. е. Їхній вплив був настільки великий, що усе листування з Єгиптом і Фараоном велося вавилонською мовою, а ім’я бога Місяця Сін було основою для ханаанітської назви Синай і дичавина Сін (ERE, Т. 3, ст. 183). Руку Сіна вбачали в кататонії або в разі безумства у дітей – таким чином, безумство асоціюється з божественністю (там же, ст. 527). Сіну – богу Місяця Харрана, поклонялися також як Сам’алу біля підніжжя гори Аманус (там же, т. 2, стор. 295). Сін був Ваалом в Харрані, якого згадують в листах часів Сеннахаріба. Есархаддона і Ашурбаніпала. Саргон (722-706 до н. е.) проголосив, що Харран звільняється від сплати податків як місто Сіна (там же). Набонід, останній цар Вавилону (555-539 до н. е.), відбудував храм Сіна в Харрані. Сіна почали асоціювати з Бе’ел-шаміном, володарем неба з часів сирійського панування в Харрані, поєднавши Сирійського бога з давнім богом Місяця. Це божество греки асоціювали з Зевсом в Фінікії й Пальмірі, і надалі при їхній підтримці його культ поширився з Месопотамії до Арменії. В кінцевому рахунку, його почали асоціювати з Ану, Володарем Небес у Вавилоні (там же, т. 2, стор. 295).

З найдавніших часів (бл. 4000 до н. е.) сформувалася тріада Енліла, Ану й Енкі. Друга тріада включала Ура, бога Місяця Ура, Уту, сина-бога з Сіппара, і Нану, богиню Ереча (там же, стор. 296). Бога Місяця Ура асоціюють з Сіном. Семітський термін Бел використовувався Вавилонськими Семітами і походив від терміну Ваал, і використовувався у цьому ж сенсі іншими Семітами, а також означав володар або пан (там же).

Культи Шамаш і Сіна відносяться до поклоніння сонцю й місяцю (там же, стор. 310). Друга трійця, про яку згадувалося вище, відома як Сін, Шамаш і Іштар, (або як Сін, Шамаш і Адад) (там же, стор. 310-311). Таким чином, навіть у середині другого століття до н. е. Сін був головним божеством в Урі й Харрані. Сін – це бог пророцтв (слово або божественний вираз, який асоціюють з Месією і знаходять у ранніх Шумерів і Вавилонян), але Шамаш, його син, несе таку ж функцію (там же, а також пор. Т. 12, ст. 749-752). Шамаша вважають братом Іштар. Шамаш стає вищим божественним суддею. Таким чином, доктрина вавилонської системи завдає удару біблійній доктрині Месії. Іштар – це найголовніша богиня-жінка Ассиро-Вавилонського пантеону, яка включає всіх інших. Її роль цариці неба походить з сивої давнини. Вона є Венерою й з’являється як Астарта (Істер з англосаксонської), Нана і Ануніту (там же). Вона є богинею родючості, і їй вклоняються всюди. Вона є дочкою Сіна, а також Ану. Її також ототожнюють з Сиріусом. Вона є богинею сексу і привласнила собі атрибути Нінліл і Дамкани, і, як донька Сіна і з її спуском до Гадеса вона представлена храмовою проституцією. З нею асоціюється лев, символ Шамаша, так само, як і голуб (пор. там же). У такій послідовності її почали ідентифікувати з Таммузом, або Думузі, як з божеством, що приносить нове життя під час відправлення весняних культів.

Це ім’я Сін (Sin) прийшло у давньоанглійську у значенні порушення законів Бога. Воно перетворилося зі слова sunjo або sende з давньофризької, і стало вимовлятися як sonde середньонімецькою (пор. The Oxford Universal Dictionary, ст. 1897). Його ідентифікували з іншими народами як з порушниками Божих законів. Араби відносили це слово до Китаю як Сін, і, здається, Sinim означало єврейською/ арамейською землю на Далекому Сході (ciyniym SHD 5515 з 5512; пор. Іса. 49:12). Скоріше, ця ідея походить з доктрини місяця і сонця, що сходить, а також ранкової зорі Іштар, ніж з китайської міфології. Т’єн – це верховне небесне китайське божество.

Іштар, як богиня Венери, вечірньої зорі, була богинею сексуального кохання. Як богиня Венери – ранкової зорі вона була богинею війни. В той час, як існувала велика різниця в культових іменах Вавилонської системи, наявна була централізована єдність культових функцій, і це не сприймається з готовністю. Вони мали подвійну тріаду, як ми вже бачили. Доктрина семи - i-min - походить з найдавніших шумерських часів, як п’ять (і) і два (min). Ця ідея розповсюджується і на релігійний символізм Біблії, і поєднання п’ятірки, двійки, а потім знову п’ятірки побудувало Біблійну систему, спрямовану на заміщення шумеро-вавилонського попередника. Мирські науки вбачають у цьому культурний розвиток. Біблія розглядає це як духовне питання підвищення Біблійного Бога над впалим воїнством, яке представлене вавилонською системою.

Символізм, що оточує цю систему поклоніння теляті біля Синаю, з прабатьком-Сіном, пов’язаний з найдавнішою й найбільш примітивною системою пожертвування, яка широко практикувала також храмову й культову проституцію. Саме тому пир асоціювався з Золотим Телям. Молитва закликала Сіна, бога Місяця, представленого телям, у потрійному вигляді, або в трьох іпостасях, і його нащадків.

Терміни, які стосуються рогів теляти, використовуються Кабалічним Іудаїзмом і сьогодні, а саме - обернені догори роги півмісяця на горизонті у фазі. За своєю природою ця термінологія є брехнею, оскільки фаза місяця – це друга функція, а саме: Новий Місяць, з усіма його темними властивостями. Звідси й термін фази місяця, яких є чотири з поєднання Нового Місяця до першої чверті, Повний Місяць, Остання Чверть і знов до фази або з’єднання. Ці фази також керують припливами у відповідну фазу. Доктрина chodesh - таємного місяця – представляє Бога, якого людина ніколи не бачила й ніколи не побачить. Ця ідея, викладена в SHD 2320, походить від слова chadar в SHD 2314, у значенні зачиняти в кімнаті, облягати або входити до таємної кімнати (Укріплення). New Brown-Driver-Briggs-Gesenius Lexicon включає термін, що означає оточити, зачинити, сховати, завіса, що ховає особу, палата, дім або тент, що приховує когось. Це може означати й оточити когось (пор. Єзек. 21:19). Тут мається на увазі храм або могильна камера. Додаток до стор. 293b Лексикона (зноска у виданні 1979 року), де говориться про термін з SHD 2314 chadar, чітко зазначає ідею поховальної камери і найкраще перекладається з Сирійської як поширюватися навколо, оточувати. Тут говориться, що незрозуміло, чи камера походить від ідеї оточення, чи від ІІ. сховатися за завісою, сховатися або обмежити, ІV. сховатися за межами або залишатися позаду. Ефіопський відповідник означає перебувати або оселятися.

Єврейське використання терміну й інші посилання показують, що основним значенням є сховатися у значенні поза завісою, і що це є джерелом походження Нового Місяця. Цю функцію використовували у Храмі так, щоб Бог був закритий вуаллю у Святая Святих, до часу, коли Його відкрив Христос.

Місяці рахували з місяця Естер. Вавилонські назви місяців походять від більш давніх понять. Важливо зазначити, що доктрину Нового Місяця перекрутили на служіння богу Молоху серед Пунів у Талосакратії, або серед Володарів Моря, ще з мінойських часів. Мінотавр – це істота, якій поклонялися так же, як і Молоху, або Малькому. Це культ бика, віднесений до півмісяця, який потребував людських жертв (пор. Фрейзер, Золота Гілка, Macmillan Press, 1976 print, iv, ст. 70-75).

Цю систему регулювали на основі восьмирічного циклу, який визначався циклами Місяця. Олімпіада була найкоротшим відтинком місячної системи. Царі могли правити лише вісім років. На Новий Місяць восьмого року при темному місяці вивчали небо в пошуках знаків щодо того, чи можна продовжувати царювання. Цей звичай існував у греків і, як точно відомо, у спартанців (Фрейзер, там же, ст. 58-59). Ці обмеження були відомі ще в давнину і, між іншим, обмежували термін царювання у дорійців (пор. там же). Місячну систему знали з давніх часів. Восьмирічне обмеження царювання було давнім інститутом, поширеним навіть серед аборигенів Австралії. Плем’я Мара навіть відносить падаючі зірки до двох ворожих духів, отця й сина, які живуть на небі й іноді спускаються на землю, щоб шкодити людям. У цьому племені посада лікаря є суворо наслідуваною за чоловічою лінією з роду з тотемом у вигляді падаючої зірки (Фрейзер, там же, ст. 61).

Теля було також символом родючості в місцевих релігіях Близького Сходу. Ці символи були включені до свят Ізраїлю Еровоамом у вигляді двох телиць (пор. 1 Цар. 12:28; Ос. 8:5; знос. до Oxford Annotated Bible RSV, ст. 109).

Поклоніння у Кущах Молоха або Чемоша переважало в часи Виходу. Як ми бачимо з поради Валаама Моавітам кинути камінь спотикання дітям Ізраїлю.

Молох або Мальком з головою теляти і Мінотавр вимагали людських жертв. Схожість поклоніння Мінотавру критянами до звичаїв карфагенян:

передбачає, що поклоніння, яке асоціювалося з іменами Міноса і Мінотавра, отримало значний поштовх від поклоніння семітському Баалу (Фрейзер, там же, ст. 75).

Цю систему було встановлено в той час, коли Мойсей був на горі з Богом. Таким же чином, систему перекручено в часи відсутності Месії.

Вихід 32:7-10 7 А Господь промовляв до Мойсея: Іди, зійди, бо зіпсувся народ твій, якого ти вивів із єгипетського краю.

8 Зійшли вони скоро з дороги, що наказав був Я їм, зробили собі лите теля, і поклонились йому, і склали йому жертви, та й сказали: Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!

9 І промовив Господь до Мойсея: Я бачив народ той, і ось народ твердошиїй він!

10 А тепер залиши Мене, і розпалиться гнів Мій на них, і Я винищу їх, а тебе зроблю великим народом.

Ізраїль був впертим народом, який не бажав полишити цю основу ідолопоклоніння. Вони вплели систему родючості й поклоніння Місяцю до тканини свого релігійного символізму, так що навіть тепер вони оточені ним, як ми бачимо.

Мойсея також Бог перевірив, чи був він достойний. Він був достойним і не був самовдоволеним.

Вихід 32:11-14 11 І Мойсей став благати лице Господа, Бога свого, та й сказав: Нащо, Господи, розпалюється гнів Твій на народ Твій, якого Ти випровадив з єгипетського краю силою великою та міцною рукою?

12 Нащо будуть казати єгиптяни, говорячи: На зле ти їх вивів, щоб їх повбивати в горах, та щоб винищити їх з-поверхні землі?... Вернися з розпалу гніву Свого, та й відверни зло від Свого народу!

13 Згадай про Авраама, Ісака та Ізраїля, рабів Своїх, що Ти їм присягався був Собою, та говорив їм: Помножу ваших нащадків, немов зорі небесні, і всю оту землю, що про неї казав, дам вашим нащадкам, і вони посядуть навіки.

14 І відвернув Господь зло, про яке говорив, щоб зробити Своєму народові.

Мойсей пройшов це випробування. Бог, через Месію, не розкаявся у злі. Він змінив свою позицію щодо них через обставини, продиктовані їхнім ідолопоклонінням, як Він буде це робити ще багато разів протягом наступних століть. Зміни в їхній поведінці не спростували Божого всевідання.

Вихід 32:15-16 15 І повернувся, і зійшов Мойсей із гори, а в руці його дві таблиці свідоцтва, писані з обох їхніх сторін, звідси й звідти вони були писані.

16 А таблиці Божа робота вони, а письмо Боже письмо воно, вирізьблене на таблицях.

Зауважте, що Мойсей спустився з двома скрижалями, списаними з обох боків, несучи їх в обох руках. Це проявлення закону мало продемонструвати його всеохоплюючу природу. Підкреслюється також подвійність текстів і їхнє відношення до Заповіту. Ми бачимо дві сторони Завіту, дві сторони народу й дві сторони закону і плану спасіння. Що більш важливо, ми бачимо двох Месій при двох Пришестях, які були однією особою – Месію Аарону і Месію Ізраїлю. Коли Месія зійшов вперше, він мав освятити священиків, які насправді освятили себе своїми діями, як ми побачимо далі.

Вихід 32:17-19 17 І почув Ісус голос народу, як кричав він, та й сказав до Мойсея: Крик бою в таборі!

18 А той відказав: Це не крик сили переможців і не крик слабости переможених, я чую голос співу!

19 І сталося, коли він наблизився до табору, то побачив теля те та танці... І розпалився гнів Мойсеїв, і він кинув таблиці із рук своїх, та й розторощив їх під горою!...

Тут Мойсей кинув скрижалі додолу, бо Завіт було порушено і, таким чином, в силу ввійшов символізм.

Слово, яке означає гамір війни, зустрічаємо в SHD 4421 як Milchamah. Можливо, основою його слугували Мілковн або Малькам Амонітів, зазначені в SHD 4445. Слова співати і кричати, або плакати, мають схожу форму в SHD6030 і 6031, як позитивна і негативна форми Анат до слова свідчити тощо. Гамір Малькома був свідченням проти Ізраїлю.

 

Вихід 32:20 20 І схопив він теля, що зробили вони, та й спалив на огні, та змолов, аж став порох... І розсипав на поверхні води, і напоїв тим синів Ізраїлевих.

Процес був випробуванням. Наслідки наступали відповідно до співучасті й винності в думках людей.

 

Вихід 32:21 21 І сказав Мойсей Ааронові: Що вчинив тобі народ цей, що ти гріх великий навів на нього?

Мойсей поставив конкретне питання до первосвященика, який звів народ з вірного шляху до аморальності. Записано: не наслідуйте більшість у злі (Вих. 23:2). Тут Аарон зробив саме так. Зауважте на відповідь Аарона.

Вихід 32:22-24 22 А Аарон відказав: Нехай не запалиться гнів мого пана! Ти знаєш народ цей, що він у злому.

23 І вони сказали мені: Зроби нам богів, що будуть ходити перед нами, бо той Мойсей, муж, що вивів нас із єгипетського краю, ми не знаємо, що сталось йому.

24 І сказав я до них: Хто має золото, поздіймайте з себе. І дали вони мені, а я кинув його в огонь, і вийшло те теля.

Аарон казав, що насправді це не його провина; він лише зробив те, про що його просив народ. Він всього лише помістив золото до вогню, і вийшло це теля. Це насправді було дивно. Священики мали таке ж пояснення протягом століть. Народ поніс кару, потім ще раз, і все ж не навчився. Усі священики знають, що календар є невірним, і що його потрібно виправити, проте нічого не відбувається.

 

Вихід 32:25 25 І побачив Мойсей народ, що незагнузданий він, бо Аарон розгнуздав його на ганьбу поміж їхніми ворогами.

Від чого люди, до їхнього сорому, відмовилися? Від законів свого Бога і вірної поведінки.

Вихід 32:26-29 26 І став Мойсей у брамі табору й сказав: Хто за Господа до мене! І зібралися до нього всі Левіїні сини.

27 І сказав він до них: Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Припашіть кожен меча свого на стегно своє, перейдіть, і верніться від брами до брами в таборі, і повбивайте кожен брата свого, і кожен приятеля свого, і кожен ближнього свого.

28 І зробили Левіїні сини за словом Мойсеєвим. І впало з народу того дня близько трьох тисяч чоловіка.

29 І сказав Мойсей: Освятіть сьогодні себе для Господа, бо кожен мстився на сині своїм та на браті своїм, і щоб сьогодні Він дав вам благословення.

Мойсей використав лояльних священиків, щоб знищити нелояльних.

Тут пройшла посвята в духовенство шляхом самообрання Левітів. Фактично, вони були в стороні від помилкового рішення і наполягали на дотриманні закону Господа, який мав посвячувати священиків. Вони зробили це ціною своїх братів і сімей. Так же і обрані будуть освячені Месією. Тут також закладено ідею про те, що три тисячі людей має загинути в процесі освячення священиків. Це робилося з П’ятидесятниці в Церкві, коли три тисячі були похрещені в один день. Вони загинули для світу і їх було піднято до духовенства Мельчізедека як народ царів і священиків (Одкров. 5:9-10).

 

Вихід 32:30 30 І сталося назавтра, і сказав Мойсей до народу: Ви згрішили великим гріхом, а тепер зійду я до Господа, може складу окуплення за ваш гріх.

Це повернення було праобразом піднесення коливання снопів, як піднісся Христос, щоб викупити гріхи. Гріх слідував за отриманням закону на Синаї, традиційно на П’ятидесятницю, яка символізувала врожай Церкви. Гріх в SHD 2398 приводиться як chata (вимов. khaw-taw) – помилятися і, звідси - грішити, і, за висновком, розплатитись, втратити, а звідси - викупати і розкаюватися. Сhata’ah з SHD 2401 (вимов. khat-aw-aw) означає порушення або жертву за нього.

Вихід 32:31-35 31 І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: О, згрішив цей народ великим гріхом, вони зробили собі золотих богів!

32 А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав...

33 І промовив Господь до Мойсея: Хто згрішив Мені, того витру із книги Своєї.

34 А тепер іди, провадь цей народ туди, куди казав Я тобі. Ось Мій Ангол піде перед лицем твоїм. А в день кари Моєї покараю їх за їхній гріх!

35 І Господь ударив той народ за те, що вони зробили теля, яке Аарон учинив був.

Мойсей запропонував себе як заміну, як це зробив і Месія. Мойсей тут передує Месії своїми діями. Все питання про залишення в Книзі Життя є питанням послуху і бажання самоодкровення Бога, заснованого на послуху.

Господь послав мор на народ за ідолопоклоніння системи теляти, якого зробив для них Аарон. Цей процес примушення духовенства до ідолопоклоніння системи родючості теляти і структури богів народів знаходимо й сьогодні. Він поширюється на структуру календаря і релігійний символізм Юдеїв. Перекручення ними закону було причиною їхньої поразки в 71 році н. е. Після цієї поразки і з 358 р. н. е. вони зберігали перекручений календар, заснований на обчисленнях з сьомого місяця, а не першого місяця, як їм наказав Бог. Обчислення було здійснене таким чином, що навряд чи колись Новий Місяць був дотриманий вірно. Навіть роги бога Місяця продовжували існувати. Навіть у наш час систему перекручують за традицією, і все більше з плином часу.

Давайте поглянемо на доктрини, характерні для бога Місяця і Золотого Теляти.

Ім’я бога Місяця семітською звучало як Сін. Сонячно-місячний перехід став пізніше Shams, жінкою-Сонцем, і Qamar (вимов. Hamar), чоловіком-Місяцем, в арабській. Єврейською hamah означає здійняти галас або потрясіння і війна. Звідси походить англійське hum (гудіти). Це ім’я Qamar, а також Shams, дружина Сонця, знаходимо в народів Гебраїчного і Пунічного походження. Це ім’я зустрічаємо і серед ското-міленізійців у звучанні Шамус і його варіантах. Ім’я Мальком або Малькомб в них також розповсюджене. Ім’я James, здається, має два варіанти походження. Один з них стосується лікування і відноситься, можливо, від Шамcа. Інша форма – від слова обіцянка (Jamin), як в імені Бенджамін. Таким чином, подвійне походження імені заважає його впізнати.

Не є збігом обставин і те, що ім’я James не з’являється в єврейських чи грецьких текстах Нового або Старого Заповіту. Воно просто не існує. Його було введено до англійського перекладу Біблії англійськими перекладачами. Можливо, це було зроблено для того, щоб потішити честолюбство англійського монарха того часу Джеймса Стюарта.

 

Всюди в Новому Заповіті зустрічаємо ім’я не James; в SGD 2385 це ’Iakobos, в SGD 2384 ’Iakob або просто Yacob, тобто Яков.’Iama походить від ’Iaomai - виліковувати, тобто лікувати, або з’єднувати. Це ж зустрічаємо і в LXX.

Імена прийшли до Ското-мілезійців від Магів. Маги, або друїди, були скіфами і прийшли до Єгипту, де вдосконалили містерії й єгипетські ієрогліфи. Звідти вони пішли до Іспанії серед гаделійців. Вважається, що вони приєдналися до ското-мілезійців в Іспанії від гаделійців і пішли з ними до Ірландії (див. Історію Ірландії МакГохегана і Мітчела, Sadlier and Co., New York, 1868, ст. 42). Їхні доктрини прийшли з ними. Проте вони, здається, встановили 12-місячний календар з 354 днів, де чергувалися місяці по 29 і 30 днів. Вони починали місяць з шостого дня Місяця і встановили тридцятирічний цикл (Пліній, xvi, 95, 250) і рахували ночі (Цезар, vi, 18.2). Через кожних два з половиною роки додавався тридцятиденний місяць. Наприкінці п’яти років сонячний і місячний календарі повністю збігалися, і приносилися жертви до п’ятиріччя (пор. Діодор і Юліан, Encyc. of Religion and Ethics (ERE), т. 12, ст. 73). З Saltair na Rann відомо, що кожна людина в давній Ірландії мала знати дні сонячного місяця, фазу місяця, припливи і день тижня (пор. ERE, там же). Сліди давньокельтської системи, яка мала переводити сонячні й місячні роки, знаходимо в Аморійській Британії й Уельсі. Бог галів Белленос асоціювався з Аполлоном як лікар, а не як бог Сонця (там же, стор. 74). Схожість імен Бел і Белленос очевидна. Зображення поклоніння сонцю, місцю й зорі не надто схожі, але існують.

Кельтська двомісячна система п’ятдесяти дев’яти днів (двадцять дев’ять після тридцяти) аналогічна існуючій у євреїв. Книга Еноха встановлює рік з шести місяців по тридцять днів і шести місяців з двадцяти дев’яти днів (1 Еноха 78:15-16). Гален свідчить, що євреї мали двомісячну систему з п’ятдесяти дев’яти днів до його настанов у другому столітті (пор. Schurer The History of the Jewish People in the Age of Jesus Christ, т. 1, дод. 3, ст. 590-591).

Як і в Єгипті, астрологічні знання в давній Британії були дуже точними. Стоунхендж, можливо, побудований з урахуванням під’йому сонця на літнє сонцестояння, але Hurlers в Корнуолі, здається, були побудовані з урахуванням сонячного під’йому Плеяд вранці у Травні близько 1600 року до н. е (ERE, там же., ст. 64). Знання на час Виходу принаймні дорівнювали цим. Єгиптяни могли точно вирахувати не тільки місяць, а й зодіакальний цикл і сонячне сходження Сиріусу за сотні років до Виходу.

Ім’я Шамс знаходимо в арабській. Шамс – богиня сонця, жінка. Бог Місяця Квамар є чоловіком. Поезія говорить:

Не є ганьбою для місяця бути жіночим, а сонцю немає чого хвалитися мужністю.

Мужність бога Місяця, здається, походить зі свіжості води, і, звідси - родюча сила родючих пустельних ночей перед спекою дня.

Єгипетська і Вавилонська системи, здається, знали імена, що походили від слова лікувати. Ім’я єгипетського священика Jambres (SGD 2387), здається, походить саме звідси.

Використання імен, похідних від місяця, продовжується в книзі Еноха, де ангел, який відповідає за рух місяця, зветься ’Seriel (layrhv) (пор. Knibb The Ethiopic Book of Enoch, т. 2, с. 83). Термін Схід Бога або Місяць Бога (Shariel чи може Sahariel) невідомого походження. Сонце Бога (Samsiel) – це п’ятнадцятий ангел, що передує Шаріелю як Схід Бога, або, можливо, Місяць Бога (Knibb, там же, с. 74), пов’язаний з концепціями, які знаходимо в тексті Виходу, де люди вставали рано (тобто до сходу Сонця), щоб приносити жертви і святкувати. Використання грецького імені Sarinas для ангела місячної системи, Саріеля, є іншою проблемою вчених, які мають справу з текстами пізнього періоду другого храму.

Магомет в Сурі 20 Та Ха Корану говорить про випадок з телям. Він говорить про істоту As-Shamri, що надихала на створення Золотого Теляти. Тут ми бачимо етимологію місячної/сонячної системи у застосуванні її до імені. Це пояснюється так, що Габріель освятив землю, і ця істота кинула частинку при створенні теляти. Коран свідчить, що теля могло видавати звуки (пор. перекл. Піктхола, чт. 231-232). Це, можливо, сталося внаслідок нагрівання. У системах Молоха чи Малькома, а також Мінотавра, ідоли нагрівалися для людської жертви, яка іноді могла бути всередині.

Безперечно, зрозуміло, хто такий Самірі (пор. перекл. Давуда, ст. 230, пр. 1). Ім’я пов’язане з доктринами сонця і місяця, які пов’язані з системою теляти. Воно використане в Корані з урахуванням того, що читач знатиме, що мається на увазі. Зрозуміло, що істота асоціюється лише з Золотим Телям.

У Вавилонській системі з системою родючості асоціювався Шамаш, бог сонця, брат богині родючості Іштар. Шамаш був уособленням світла і справедливості, і мав силу давати оракулам пророцтва (пор. Drury Dictionary of Mysticism and the Occult, ст. 237). Вавилоняни поклонялися Істар або Іштар, як Венері, ранковій зорі. Два роги місяця під час заходу сонця, а також схід на горизонті з ранковою зорею, символізували систему у війні чи мирі. Відомо, що коли Есархаддон (681-669 до н. е.) придушив повстання Вавилонян і Еламітів, Він посадив одного зі своїх синів, Shamash-shum-ukin, на Вавилонський трон і відновив храми і призначив жерців. Інший син, Ашурбаніпал (668-626 до н. е.), став царем Ассирії.

Шамаш також асоціювали з тим, хто закрив ковчег в епосі про Гільгамеша за Ут-на Піштімом (далекий, тобто Ной) (див. Budge Babylonian Life and History, 2е вид., Religious Tract Society, London, 1925, с. 93). Первонародженого сина Енліла також називали Ензіл або, як варіант, Наннар. Він визначав тривалість дня, місяця й року, і, як у бога Місяця, його числом було 30. Головні його святині знаходились в Урі й Харрані. Його дружиною була Ніггал або Ніккал, і її вважають матір’ю бога сонця. Нін-Мар (богиня міста Мар) асоціювалася з Сіном і мала від нього дванадцятеро дітей. Тамаша, бог сонця (якого також звали Уту й Баббар), був сином Сіна (Budge, ст. 105). Тут ми маємо таку ж потрійну систему, яку бачимо у єгиптян у вигляді Ізіди, Озиріса й Гора. Символ бика є центральним як символ божества-чоловіка. У вавилонян бог сонця – також чоловік – Шамаш. Його дружина – Айа або Шенірда (Budge, там же., ст. 106).

Бог Думузі або Таммуз поєднує властивості богів Шамаша і сина Еа. Він частково був богом води, і частково богом рослинності. Його культ був досить старим у часи Шумерів, і його поважали серед народів до найпізніших часів (Budge, там же., с. 106).

Іштар ходила до підземного світу, щоб повернути його на землю. Протягом його щорічного сходження до підземного світу жінки тужили за ним. Цей звичай засуджував Єзекиль (Єзек. 8:14). Його матір’ю була Сідру, а сестрою – Гештін. Таким чином, Шамаш є спадкоємцем Таммуза. Так культ існував у різних формах.

Власне шумерські божества, які стали відомими і у Вавилоні, засновані або були нащадками Ану, батька і царя богів. Вважалося, що він дуже далеко, аби йому поклонятися, і тому серед вавилонян він не був популярним. Вважалося, що він одружився з Нінзаллі, а його коханкою була Нінурсалла. Його дружину пізніше називали Анту. Її місце посіла Іштар, якій Ану дав ім’я, що відповідало його імені. Ця розповідь є копією міфу, за яким Ізида спромоглася дістати від Ра його таємне ім’я. Богиня Нана була дочкою звичаю Ану (див. роб. Абракадабра: Значення Імен).

Іншим “батьком богів” був Енліл, Елліл або Бел, бог Семітів. Він мешкав на Великій Горі Неба. Його головною дружиною була Нінліл, яка виконувала функції матері світу. Бог Даган, який був іноземним в Ассирії, протиставлявся Енлілу. Його дружина також мала іноземне ім’я Шалаш. Нінурта був сином Енліла, а також богом війни й гонитви. Він представляв полудневе сонце. Його представляв Сатурн і зірка Сиріус.

Нушку, бог вогню й світла, іноді ототожнювався з богом Місяця Сіном. Його також ототожнювали з Коським богом Шуквамуна. Його дружиною була Садаранунна.

Культ Мардука, також сина Еа, виник в Еріду. Як і Гор в Єгипті, він представляв сонце вранці. В пізніший період він був обраний головним богом Вавилону. Як його батько Еа переміг Мумму, так і він переміг Тіамат (світову змію) і, врешті-решт, став царем богів. Йому була присвячена змія-грифон, його числом було число десять, його зіркою був Юпітер. Головне його святилище знаходилось в Егілі у Вавилоні. Його статую було зроблено з чистого золота і оздоблено коштовним камінням. Його дружиною була Сарпаніту, яку семіти називали Зер-баніту.

Іштар (або Нінні, або Інніна) у вавилонян вважалася дочкою Сіна, бога Місяця. Вона посіла місце Анту як дружина або коханка Ану. Вона була богинею кохання, але в одній з її форм її коханці страждали і гинули (Budge, там же, ст. 107). Її також звали Ануніту, вона була богинею Аккаду і богинею війни. Її також вважали дружиною Ашура, ассирійського бога війни (Budge, там же, ст. 109). Вона поєднує обидві тріади через свій зв’язок з Ану (див. вище).

В арабській Шамс, сонце, стає жінкою. Бик Місяця в ранніх системах був самцем. Півмісяць був символом, і півмісяць диктував календар цієї системи, а не дійсний збіг фаз, який є символом невидимого бога.

Символ месопотамського бога Сін добре відомий. Він часто з’являється у формі бика (Cirlot A Dictionary of Symbols, Dorset, 1991, ст. 34). Його єгипетським аналогом був Озиріс, який був богом Місяця, представленим биком Апісом (там же; також порівн. вище). Таким чином символізм, використаний на Синаї, був єгипетським і месопотамським і стосувався золотого теляти, яке є символом бога Місяця. Саме через цього бога Сіна Ізраїль мандрував у дичавині Сіна сорок років. Таким чином, Сіна асоціюють з биком бога-місяця, а також Шаріелем. Можливо, слово серійний, похідне від серія, йде з цього лінгвістичного кореня. Богиня сонця Шамс, можливо, відображає давню й довавилонську систему, яка все ще існує серед арабів, де бог Місяця Квамар походить від Сіна.

Ведичний бог Сур’я, з іншого боку, був сонячним биком. Згідно з ассирійськими віруваннями, бик був породженням сонця. Крапп пояснює це протиріччя як таке, що походить з того, яким чином місячні й сонячні культи змінювали один одного (пор. Кірлот, там же). Насправді ж причини є більш складними і походять із пояснення війн богів. Кірлот пояснює це як:

Місячний бик стає сонячним з часу, коли сонячний культ змінює більш давній культ Місяця. Проте також може бути, що бик – це спочатку і в першу чергу місячний символ, оскільки він відповідає Місяцю по формі через схожість до рогів півмісяця, і відіграє другу роль в сонячному символі лева.

Цю точку зору також висловлює Еліад (пор. Кірлот, там же).

Безперечно, півмісяць не є новим місяцем. Кірлот пояснює погляди змінюваної послідовності місяця, коли сонце знову з’являється з темряви ночі, а півмісяць зростає з Нового Місяця (там же, ст. 215). Символізм у давні часи особливо стосувався космічних символів містерій. Бог місяця символізувався обернутими догори рогами теляти як символу півмісяця. Нічого складного немає у точному визначенні календаря, який точно до секунди визначений для кожного місяця і тому визначений на століття вперед. Система спостереження за півмісяцем відноситься Кабалістичним Іудаїзмом до Містерій.

“Кожного місяця Місяць завершує однакову траєкторію, яку виконує сонце протягом року. Це великою мірою впливає на дозрівання плодів і ріст тварин.” (Ціцерон) [згідно з Кірлотом:]. Це допомагає пояснити важливу роль богинь Місяцю, таких як Іштар, Хатор, Анаїтіс, Артеміда. Людина з давніх часів розуміла зв’язок між Місяцем і припливами, а також більш таємний зв’язок між Місячним циклом і фізіологічним циклом жінки (Кірлот, там же, ст. 214).

Безперечно, зв’язок між Новим Місяцем і припливами був зрозумілим і точно передбачуваним з найдавніших часів. Неточність у спостереженні з’явилася з привнесенням елементів містерій того, що пізніше стало Каббалою, для цілей, пов’язаних з культами родючості тих, хто поклонявся Місяцю, підтриманих і підбурюваних традиціями фарисеїв, а особливо в равінічній системі.

Існувала велика кількість церемоній на Новий Місяць, і Фрейзер записав, що Новий Місяць серед мінойців представляла корова, і, таким чином, символізувалося одруження Місяця і Сонця (Золота Гілка, іv, 71 і далі). Це також розглядалося у якості чоловіка Сонця в давніх сільськогосподарських суспільствах у східній і західній півкулях. Японці вважали Місяць чоловіком, але братом богині Сонця, а не її чоловіком. Вавилоняни спочатку вважали Місяць важливішим за Сонце, а також його батьком (Фрейзер, там же, vi, 139 прим.) Таким чином, протягом Виходу, за Біблією, бачимо принесення жертв рано вранці. Цей погляд походить з послідовності рівнів зіккурату у Вавилоні. Це не є вежею, асоційованою з Німродом і Авраамом. Будж помітив, що сонцю й Венері призначалися золотий (четвертий) і жовтий (п’ятий) поверхи відповідно. Місяць був на найвищому, сьомому, щабелі. Кольори асоціюються з жовто-золотим і, можливо, срібним (або білим золотом), яке ми також бачимо в системі теляти. Сім рівнів вертають нас до шаманських сходжень до небес, і з’являються знову в Кабалічному Іудаїзмі як сходження колісниці в містицизмі Меркаба через сім залів Хеккалота або Хекхалота (пор. Каплан, Медитація і Кабала, 1982, ст. 35-37; 294-295; Друрі, Словник Містицизму і Окультизму, ст. 104, 113, 177 і далі).

Перенесення символізму бика на Осиріса, який спочатку був богом зерна і росту, за Фрейзером, походить з Месопотамії. Фрейзер вважає, що священний бик Мневіс з Геліополіса вважався втіленням бога Сонця (там же, іv, ст. 72), і таку ж концепцію знаходимо на Криті. Восьмирічний період критських циклів, здається, більше відповідає місячним циклам у якості подвійної Олімпіади в давній формі дев’ятнадцятирічної системи (див. роб. Божий Календар). Титулом Фараонів протягом тисяч років був Могутній Бик (там же).

Ототожнення бика або Золотого Теляти приходить зі звичаїв карфагенян і, можливо, усього пунічного світу, приносити в жертву дітей Молоху або Малькому шляхом їх поміщення до рук бронзової статуї чудовиська з головою теляти (тобто з рогами у вигляді півмісяця). Діти скочувались до вогнища перед нею і вбивалися. Це було схоже на звичай Мінотавра на Криті (Фрейзер, там же, іv, ст. 75). Таким чином, кущі Молоха можна ототожнити з телям Сіна на Синаї.

Це підступне поклоніння Молеху, або Чемошу, або богу Місяця Сіну, у вигляді Золотого Теляти на Синаї, як його по-різному називали, включало жертвування і поїдання дітей. Це було бридко для Господа. Згідно з Аббе МакГохеганом, Мілезіанці в Ірландії також дотримувалися поклоніння Золотому Теляті як другому після Священного Дуба й Омели божеству, до приходу Християнства (МакГохеган-Мітчел, там же, ст. 65). Ця релігія триєдиного бога Аріан була властива фінікійцям, карфагенянам, галлам, скіфам, грекам і римлянам. Саме тому ними була введена і так твердо захищалася Трійця. Споживання дітей і собак тривало аж до знищення Карфагену. Воно припинилося серед карфагенян в часи правління Дарія І, який вважав його варварським. Ірландські Мілезіанці не були єдиними, хто приносив у жертву і вживав у їжу людей (часто з магічних причин), як записав Полібій, що [Г]Аннібал відкинув пропозицію галлів скуштувати м’яса людини. Це було властиве ірландцям, галлам, бретонцям, іспанцям, скіфам та іншим народам. Скоти в Британії, коли їх бачив у Галлії Джером, їли людське м’ясо в його час, наприкінці четвертого століття (пор. МакГохеган, там же, ст. 67). Півмісяць і зірка з ним, що увійшли навіть до Ісламу, асоціюються з цим поклонінням. Джонс і Пеннік (A History of Pagan Europe, Routledge, London and New York, 1995, ст. 77 і далі) зазначають, що мотив півмісяця і зірки в Ісламі нагадує поклоніння богу Місяця Сіну, до якого вже відносилися поклоніння трьом богиням Ал’лат, Ал-Узза і Манат. Триєдина система була властива Аріанам, і ми знаходимо її серед кельтів у формі, схожій з триєдиною системою, і з трьома богинями, однією з яких була Брігіт. Вони, разом з системою триєдинства, були частиною системи святих гаїв, а також бога Місяця Сін, якому прибічники цих культів також поклонялися. Священні гаї були закидані нутрощами людей, і навіть Друїди в певні часи не могли входити до них. Сардинія була оплотом цієї системи аж до одинадцятого століття, підкупаючи владу, щоб вона її ігнорувала.

21 І ви не повинні дозволити нікому з вашого роду пройти крізь вогонь Молоха, і не повинні плюндрувати ім’я вашого Бога: я ваш ГОСПОДЬ.

Ця система здавна існувала в Ірландії, і поїдання людської плоті було там поширене, а також серед Скотів, які походили з Ірландії, коли її називали Скотія. Англосакси також не вбереглися від цього. Нещодавні розкопки мегалітів в окрузі Сліго відкрили масивні могили незлічених тисяч людей, більше, ніж могла б прогодувати навколишня місцевість. По всій Ірландії знаходяться сотні таких могил, але в Сліго, здається, найбільше. Нещодавно археологи помітили, що людей спалювали, використовуючи їх же власний жир, а потім (як сказав один з учених в радіоінтерв’ю), “можливо, розкопували на свята родичами або близькими до них”. Очевидний висновок постійно ігнорують аж до сьогодні (як це робив МакГохеган, коли писав про поховальні звичаї). Насправді цих людей, в більшості дітей, підсмажували всередині ідолів богів, або на вогнищах, по всьому аріанському і фінікійському світі. Романо-кельтські й фінікійські матері пишалися тим, що вони могли втішати своїх дітей без емоцій, в той час як тих живцем підсмажували в ім’я слухняності батькам, і крики заглушалися барабанами і трубами (пор. також МакГохеган, там же, ст. 65-73).

Схожі звичаї знаходили в Тирі й серед фінікійців, і вони тривали довгий час там і серед ханаанітів Ті, хто не мав дітей, купували їх у бідняків, щоб у них була відповідна жертва. Дітей або кидали у вогонь, або поміщували всередину статуї Сатурна, яку ставили на вогонь. Свою поразку від Агафокла вони пояснювали тим, що приносили в жертву дітей другого сорту, тобто дітей іноземців і рабів, замість звичайних власних дітей вищого сорту. Потім вони принесли в жертву двісті дітей і триста громадян, які добровільно запропонували себе, щоб заспокоїти бога за їхній злочин недбалості (МакГохеган, ст. 67-68).

Культ поклоніння Богу Місяця Сіну як золотому теляті або Молеху, або Триєдиному Богу, сучасною формою якого є Трійця, є найжорстокішою формою людського варварства, і Бог засуджує цю практику й систему. Ця система існує й сьогодні (пор. роб. Походження Різдва й Пасхи [235] і Доктрина Первородного Гріха, частина 1, Едемський Сад [246]).

Теля асоціюється з богом Місяця, чиїми рогами є півмісяць, дотримуваний, виходячи з фальшивих фаз і змінюваних проти справжнього Нового Місяця поєднання, який є незмінним і вимірюється з точністю до секунди.

Ідентифікація цього ідолопоклонського півмісяця також визначається ранковою зіркою Венерою, яка, за Біблією, представляє бога цього світу до другого пришестя Месії, коли він прийме це звання (пор. Одкров. 2:28; 22:16).

Ранкова зірка в давні часи також, здається, ототожнювалася з культом поклоніння Адонісу (Фрейзер, там же, v, 258 і далі). Людські жертви вимагалися як посіви в цьому культі ранкової зірки (Фрейзер, там же, vіі, 238). Ісая 14:12 говорить про Денну зірку й Ранкову Зірку, або Люцифера (латинський відповідник до Phosphorus), тобто несучий світло. Це ототожнюється з вавилонською системою, оскільки вона формує ядро світової релігійної системи, згаданої в Одкровенні. Іштар, як Ранкова Зоря, є також Люцифером, як носій світла, і ці функції забере Месія і обрані. Саме тому Маріолатрія є системою матері-богині цариці неба.

Продовжувати дотримуватись календаря Хілел, або будь-якої системи, заснованої на дотриманні півмісяця, знаючи відомості про важливість півмісяця і його місці в поклонінні системі Теляти, означає дотримуватись цієї системи таким чином, якщо не шляхом принесення жертв Молоху, які так засуджує Бог.