Християнські Церкви Бога

Загублена вівця й блудний син [199]

(видання 1.0 19990523-19990525)

Притчі в Євангелії від Луки, 15 мають розширене значення, яке не оцінене належним чином. Багато хто відносить притчу про заблуканого сина на рахунок грішників, що збилися з вірного шляху, але більшість не розуміє меж і символізму цих притч. Мало х то також розуміє, що притчі пов’язані між собою, і центральна притча, що є ключовою, викладена лише у Євангелії від Луки.

Загублена вівця й блудний син

Глава 15 Євангелія від Луки покликана пояснити концепцію гріха й каяття двом типам людей – грішникам і тим, хто отримує з них прибуток. Там згадано й третій тип – Фарисеїв, які, таким чином, відносяться до самовдоволених грішників.

Урок Христа в Євангелії від Луки поділений на дві частини. Першу складає притча про загублену вівцю, другу – про жінку й загублене срібло, і третю – притча про блудного сина. Кожна притча є одним з елементів цілого, яке пояснює любов і милосердя і прощення Бога.

Перший розділ притчі про загублену вівцю зрозуміти легко. Перші шість строф пов’язують аудиторію, а саме митарів і грішників, із загубленими вівцями і вівчарем, що розшукує їх. Самовдоволеність Фарисеїв повставала проти цього, тому що вони не вважали необхідним приймати грішників чи навіть їсти з ними. Христос звертається до цих самовдоволених людей як до вас, до кого він промовляє.

Текст сьомої строфи виноситься за межі фізичного до духовного небесного царства, і її зміст пов’язується з прихильним Сонмом і спокутою втрачених грішників. Центральне місце тут посідає спокута. Як ми побачимо далі, це стосується усіх трьох притч як головна проблема

Луки 15:1-7

Проблема тут полягає в тому, що усі люди грішили й посягали на славу Божу, не помічаючи цього. Навіть Павло після навернення намагався довести, що за законом він є невинним (до Фил. 3:6). Це було основною проблемою Фарисеїв і системи, якої вони притримувалися.

Ми бачимо зі змісту небесного Сонму, що під питанням спокута самої системи, і що покаяння поширюється на всіх грішників. Цей зміст розвинений у зазначених притчах, але його не розуміють і не впізнають через те, що християнство загальної течії має хибний погляд на світ і розуміння доктрин, що стосуються відправлення справедливості й воскресіння.

Людину з першої притчі часто вважають Христом, що шукає загублену вівцю. Для того щоб зробити це, він має залишити дев’яносто дев’ять напризволяще й іти шукати одну. Він так і робить, поки не знаходить її. Це такий же пошук, який здійснює жінка зі строфи 8 і далі. Тут ми бачимо пошук загубленої вівці з сонму, який вівчар має залишити напризволяще. Він залишає їх у дикому місці, де ці дев’яносто дев’ять можуть вільно харчуватися, а значить, воно не є неродючим. Пошук продовжується аж до того, поки вівцю знайдено. Ніщо не залишене загубленим. Це стосується усього Сонму. Коли вівцю знайдено, влаштовується свято з Месією, який приходить додому з вівцею і святкує зі своїми друзями й сусідами. Зміст такого примирення бачимо також у третій частині, яка розповідає про блудного сина й поширюється ще далі.

Євангеліє від Луки 15:8-10 продовжується розповіддю про жінку, що шукає скарби. Жінка тут символізує Святий Дух, приводить до ладу свій дім для того, щоб відновити цінність свого багатства.

Луки 15:8-10

У цій частині, яка стосується Духу, ми бачимо, як вичищають дім і наводять у ньому лад для того, щоб знайти загублену цінність. Ця частина притчі, яку знаходимо лише в Євангелії від Луки, згадує про драхми у строфах 8 і 9. Інший термін – аргуріон (в Євангелії від Матфея 26:15; 27:3, 5, 9; Діяння 19:19).

Драхма цінилася нижче, але, здається, вона має якесь відношення до грошей, якими стягали данину – дідрахма чи подвійна драхма (Мат. 17:24).

Використання десяти шматків срібла не є випадковим. Тут проглядається зв’язок з впалими і їхнім наверненням. Христа оцінили за ціною раба – тридцять срібників. Кожен срібник відповідає одній з істот внутрішньої ради елогіму, як ми це бачимо в Одкровенні, гл. 4 і 5. Вона складалася з двадцяти чотирьох старійшин з агнцем на чолі й чотирьох сущих створінь, а також Всевишнього Бога. Це складає тридцять осіб. Христос стверджував, що третина Воїнства небесного впала після повстання разом із Сатаною. Можливо, це твердження відбито тут як десять срібників – третина від тридцяти. Мета цієї притчі – показати, як Святий дух очищує дім для того, щоб зібрати втрачені шматки багатства.

Здається, що цю ідею розуміли, оскільки церква вважала, що деякі з впалого Воїнства, що відповідали за міста й народи, розкаялись і дозволили створити церкви на їх території.

Тепер звернімося до третьої частини, що розповідає про блудного сина. В цій притчі зображено чоловіка, що має двох синів. В особі людини тут зображується Бог-Отець. Символізм тут звернений до особистих характеристик провідників Сонму – Христа й Сатани. Віддалене місце – це дикість гріха й місце постійного руху й торгівлі, за яке засуджували Сатану, і за яке його було повалено (Ісаія 14:12-19; Єзек. 28:12-19). Давайте тепер вивчимо текст з тієї точки зору, що Бог має чесного й слухняного сина і блудного та неслухняного, і прослідкуємо поведінку Бога, коли він звертається до впалих з Сонму, що покаялися. Ця поведінка не схожа ні на те, чого ми чекаємо, ні на те, як би ми самі діяли в такій ситуації.

Луки 15:11-32

Давайте ж подивимось, що тут сталося. Другий син не міг чекати, поки йому зроблять подарунок. Перебуваючи у подобі божій, він хотів досягнути рівності з Богом. Христос, старший син, не хотів досягти цієї рівності (див. Ісаія 14:12-19; Єзек 28:12-19 і до Фил. 2:5-8).

12 Сину людський, здійми жалобну пісню на тирського царя, та й скажеш йому: Так говорить Господь Бог: Ти печать досконалости, повен мудрости, і корона краси.

13 Ти пробував ув Едені, садку Божому: усякий дорогий камінь на одежі твоїй: карнеоль, топаз і яспіс, хризоліт, согам, і онікс, сапфір, рубін і смарагд, і золото; знаряддя бубнів твоїх та сопілок твоїх були в тебе що дня, коли був ти створений, були вони наготовлені.

14 Ти помазаний Херувим хоронитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння.

15 Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість.

16 Через велику торгівлю твою твоє нутро переповнилось насиллям, і ти прогрішив. Тому Я зневажив тебе, щоб не був ти на Божій горі, і погубив тебе, хоронителю Херувиме, з середини огнистого каміння.

17 Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу. Кинув Я тебе на землю, дав тебе перед царями, щоб дивились на тебе.

18 Многотою провин своїх, через кривду торгівлі своєї зневажив ти святині свої. І вивів Я огонь з твоєї середини, і він пожер тебе, і Я зробив тебе попелом на землі на очах усіх, хто бачить тебе.

19 Усі, хто знає тебе серед народів, остовпіють над тобою; ти пострахом станеш, і не буде тебе аж навіки!...

Сатану має бути зміщено і змінено, щоб не було більше цієї істоти. Таким чином, Сонм підлягає відродженню для того, щоб до нього можна було звертатись під час останнього суду. (див. роботу Суд над Демонами).

Христос залишився вірним і прихильним, і завжди був на боці Бога. Крім того, ми бачимо з першої частини, що він мав іти на пошуки загубленої вівці. Все це можна було зробити за прикладом і через самопожертву. Тому й не можна читати ці притчі окремо, як робить багато хто. Цей фрагмент Євангелія від Луки складає логічну послідовність, яку, втім, не можна було б зрозуміти, якби демони не отримали б можливості повністю покаятись.

5 Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!

6 Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним,

7 але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина,

8 Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...

9 Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я,

10 щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних,

11 і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!

З Євангелія від Луки, 15:13, ми бачимо, що невдовзі після того, як він отримав багатство і владу, він помандрував до далеких країв і витратив усе багатство через розгульне життя. Саме це є посланням Єзекиля та Ісаії. В повній версії цієї історії він взяв третину сонму (Одкров. 12:4).

Термін, що використовується як майно (KJV) чи власність (RSV)– це ousian (SGD 3776). Це слово походить від SGD 5607 ousa, що означає буття. Воно використовується лише тут, у Євангелії від Луки, 15. Таким чином, оскільки воно означає власність чи майно, зміст його походить від буття чи почуття володіння. Це слово представлене у Євангелії від Луки, 15:12 як блага, але це єдиний раз, коли слово представлене таким чином, так само як єдиний раз так представлене майно у KJV. Термін ousia - це не тільки матеріальний термін, як його використовують перекладачі Нового Заповіту. В основному воно використовувалося у філософії й походить з ідеї Платона про мету існування. Воно безпосередньо стосується главенства Бога й застосовувалося Християнською цервою для визначення єдності й главенства Бога, де Бог має три іпостасі в одній ousia. Фактично, обидва терміни означають одне й те ж саме. Один з них використовувався Стоїками, а інший Платоном. Обидва вони означають дійсне існування чи сутність буття; те, чим є річ (див. роботу Дж. Келі Ранні Християнські Доктрини, Harper and Row, 1978, ст. 129,140 і далі). Келі в своїй роботі пояснює розвиток теорії Бога з Риму й Заходу в цій Платонічній системі, а також пояснює відхилення від цього погляду (див. там же, стор. 129, 140-142, 158-159, 233-234, 247-250, 253-254, 264-268).

Гностики тяжіли до плюралістичної теології, якій вони й навчали за вказівками Іренея (Adv. Her., 3.16.5), де говориться, що Христос складався з двох різних ousia чи речовин (Келі, ст. 142).

Таким чином, використання терміну в Євангелії від Луки не випадкове, і означає не тільки матеріальну речовину, а, скоріше, використовує потужну алегорію для того щоб показати, що син насправді розтратив речовину свого існування, яка, на думку представників класичної Греції, була дана йому для визначення його духовної сутності. Цей пункт, здається, навмисне замовчують.

Справжнім питанням тут є те, що речовина буття, яку давали другому сину, здається, належала лише Христу, який завжди існував поряд з Батьком, який ніколи не міг бути без Його Слова – логосу. Вірне вивчення цієї притчі руйнує теологію Нісена четвертого століття, і, таким чином, усі докази, які стосуються термінів ousia і hypostasis аж до цього часу (і в часи Орігена і Павла Самостатського і т. ін.) мають бути піддані критиці. Афанасій зробив це після Нікеї у 362 НЕ. В небезпеці опинилася ідея божественності.

Корисним буде пояснити, як Арій та Евсебій Цезарейський протистояли Афанасію, написавши йому в четвертому столітті, намагаючись пояснити, як Христос вписується до ідеї главенства Бога. Келі (ст. 243) запропонував корисний висновок, який ми тут можемо використати. Арій і Евсебій Цезарейський вважають, що Слово:

Не могло бути божественним, оскільки Його існування походить від Отця; оскільки божественна природа є невідчужуваною, Він має бути істотою, і будь-який спеціальний статус, яким він користувався, має відповідати Його ролі представника Отця в творінні… [за підходом Афанасія]…Можливо, Отець використав Слово як Його орган творіння, але абсурдом було б уявити, що при цьому йому необхідний був посередник. З іншого боку, через рідство з Христом людину зроблено божественною і дитиною божою. Таким чином, Слово має бути внутрішньо божественним, оскільки інакше Він ніколи б не передав людині божественного життя. І, як він визначив причину, “Слово ніколи б не обожествило нас, якщо б Воно було просто божественним через участь, і не було б Саме Богом, справжнім виглядом Отця.” (Дж. Келі Ранні Християнські Доктрини, Harper and Row, 1978, ст. 243).

З цього тексту ми бачимо, що обидві сторони розуміли ідею невірно. Участь у божественній природі була біблійним фактом, як це видно з 2 посл. Петра 1:4.

3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа,

4 на спадщину нетлінну й непорочну та нев'янучу, заховану в небі для вас,

Таким чином Арій і Евсебій були не праві, оскільки божественна природа поширювалася від Отця і не залежала від діяльності сина інакше ніж умовний подарунок, зроблений за його чесну й слухняну жертву. Їхнє розуміння було обмежене грецькою філософією, яка не розуміла всецілої любові Бога.

Триунітаристи разом з Афанасієм, вважаючи, що син має існувати вічно поряд з отцем, намагалися поєднати Отця і Сина, виключаючи при цьому інших синів Божих. Пізніше їхня теологія заперечувала достовірність 2 соб. послання ап. Петра.

Ця притча в Євангелії від Луки за своєю структурою й визначеннями, показує, що ousia блудного сина була розтрачена, але вона походила з насліддя Отця, в той час як чесний син завжди був з Отцем і брав участь у наслідді Отця. Він був спадкоємцем Отця, але цей спадок розділили обидва сини. Таким чином, усі є спадкоємцями разом з Месією як старшим сином чи prototokos творіння. Трійця таким чином – це фальсифікація, і божественна природа розподілена між синами Бога.

Здається, ніхто не звертає уваги на те, що Отець тут є Богом (пор. Біблійний Довідник, прим. до строфи 11), оскільки всі віровчення говорять, що притча говорить про стосунки між Богом і Його синами. Але не всі розуміють, що увесь Сонм є й завжди був синами Бога, як Христос.

За законом, старший син отримував подвійний спадок, але спадок було поділено навіть при тому, що старшого сина ненавиділи (Второз. 21:17).

20 Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,

Слова загальне багатство та бесіда звучать як politeuma, що означає громадянство.

Блудний (що означає розбещений чи той, хто витрачає багато) син перестав бути громадянином країни свого Батька і прийняв інше громадянство. Це було зроблене впалим Воїнством, відлученим від Бога, яке створило Нефіліма, що не має воскресіння (Ісаія 26:14; пор. прим. до Біблійного Довідника, а також роботу Нефілім).

Великий голод у цій землі був спричинений тим, що нею не керували за законами Отця (Второз. 28; див. роб. Благословління й Прокляття).

Потім його примусили годувати свиней. Символізм тут полягає у тому, що він був нечистим ритуально і духовно.

Термін став нужденним відноситься до розриву синів Божих – оскільки лише у строфі 24 вони веселішають.

Ця самотність і голод – розуміння того, що він відрізаний від дому свого Отця й сім’ї, і результатом стала самотність. Він був жахливим у підкресленні цього твердження у строфі 17.

Кінець-кінцем він зрозумів, що він згрішив перед небесами й Богом (строфа 18). Цього зізнання й каяття достатньо для того, щоб відновити любов Батька до нього. Він не розумів повністю природи Отця і намагався бути одним з найманих робітників. Поняття наймані робітники вказує на стан Сонму перед останньою спокутою і здійсненням повного плану спасіння. Це ігнорування спричинило повстання на вищому рівні. Сонм, що залишився вірним, був таким і тоді, коли йому не було повного одкровення.

Підступна доктрина, за якою Сонм не був одного походження з Христом, і що всі інші не є синами Божими, як Христос, у повному змісті, була висунута на четвертому Лютеранському Соборі у 1215 році. Починаючи з цього часу, Католицька церква проголошувала, що Сонм Ангелів, як змінене слово, що означало Посланці, були створені з нічого, і не могли володіти субстанцією Отця в тій же мірі, як і Христос (див. роботу Соціанізм, Аріанство і Унітаризм).

Насправді ж усі, хто живе у домі Божому й має в собі Святого Духа, є синами Божими. Тут ми бачимо, що блудний мав повернутися до минулого стану. Йому дали перший одяг і наділи кільце на палець. Усі ми отримуємо перший одяг, омитий у крові Агнця, і це стосується усього Сонму небесного, включаючи й Сатану. Перший одяг тут перекладається як кращий одяг, але, скоріше, йому дали одяг, який він носив раніше, або такої ж якості. Іншими словами, одяг спасіння, вимита білою в крові Агнця – та, що й раніше, або загальної якості, таким чином, що усі беруть участь у громадянстві Бога.

З цього часу вони заклали жирне теля й почали творити мир. Сини стали нужденними через власне відчуження, а сонм не був радісний з часу їхнього відриву, і це продовжувалося роками. Сина вважали загиблим, а він живий, він заблукав і був знайдений. Усі вони були засуджені до смерті й були врятовані за бажанням Отця і через намагання синів під керівництвом одного, який був слухняним виноградарем на полях.

Відновлення відбулося завдяки зусиллям старшого сина на полях. Він повертається й чує музику і танці, і здається, не розуміє повністю значення каяття й відновлення сина.

Ця злість на долю сина описана таким же чином, що і злість Йони до Ніневійців і їхнього каяття. Батько благає сина. Син відповідає “скільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив” (чи зневажив твій наказ, entolen). Він також говорить “а ти мені жодного разу й кози не дав, щоб я потішився зі своїми друзями.”

Ця частина повністю присвячена козі Азазела і спокуті, яку він кував для народів як месія. Його друзі, як він називав Церкву (Іоана 15:14-15), ніколи не тішилися протягом часу, коли він працював на полях, тому що вони, як і він, мали працювати на полях Отця.

Цей контраст приведений тут скоріше для того, щоб показати милосердя Отця, ніж щоб звинуватити сина. Син чітко вказує на блудного як на твого сина відносно Батька. Син, який може бути лише Христом, говорить “Коли ж повернувся оцей твій син, що проїв твій маєток з блудницями, ти заклав для нього відгодоване теля!”

Цей текст написано як докір Отцю за його несправедливу м’якість. Блудний син розтратив батьків маєток з блудницями. Тут знаходимо зв’язок з Буттям 6:4. Усе живе називається bios (SGD 979) – це слово означає життя або сучасний стан існування, і, за змістом. Призначене означати засоби для життя, але тут дослівно воно означає життя Духа, що походить від Бога.

Слово походить від zao, основним значенням якого є дієслово “жити”. Воно використовується для визначення духу сущої води, оскільки спочатку він був іншим, і означав стояти осторонь від останнього дарунку Бога – вічного життя на небесах.

Бог відповідає Христу таким твердженням, і пам’ятайте, що саме Христос говорить тут як Дух.

Сину [дитино], ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Треба дійсно веселитися й радіти, бо твій брат був мертвий – і ожив, пропав – і знайшовся.

Цей текст можна порівняти з таким же з послання до Римлян 9:4-5 і Єванг. від Матфея 20:14, що стосується коментарію Бога щодо того, що Усе моє – твоє.

Христос використовує цю притчу, щоб ніби вкласти до своїх вуст слова які самовдоволені використають, коли зіткнуться з фактом каяття синів Божих. Христос говорить тут, до каяття будь-кого з Сонму і до своєї смерті, що це милосердя поширюється силою любові Отця, і, знаючи це, він усе ж таки продовжував, і прийняв смерть на стовпі заради них, знаючи також, що вони переслідуватимуть нас перед тим, як покаються.

Каяття тут відбувається під час другого воскресіння в кінці, коли Христос повертається з полів. Таким чином, друге воскресіння супроводжує загальну терпимість творіння.

Коли ми стикаємось з каяттям Сонму, включаючи Сатану, знайте, що ми схожі й успадкували любов Отця, і не поводимося, як ревнивий старший син. Христос проголошував і розумів цю ідею, тому маємо це робити й ми.