Християнські Церкви Бога

[183]

 

 

 

 

 

Вегетаріанство і Біблія (№ 183)

 (Видання 0.1 20000421-20000421)

 

У світі багато релігій підтримують вегетаріанство як показник релігійного розвитку. Дехто вважає його ритуалом очищення. Деякі вбачають у ньому захист від жорстокості щодо тварин. Ця робота досліджує шлях релігійного вегетаріанства від найдавніших часів до сучасного Християнства.   Дається коментар щодо утримання від споживання вина. Про це говориться також  у праці Вино в Біблії.

 

 

Christian Churches of God

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

 

E-mail: secretary@ccg.org

 

(Усі права захищені γ 2006 Wade Cox)

 

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

 

Цю статтю можна знайти в Інтернеті за такою адресою:

http://www.logon.org and http://www.ccg.org

 


Вегетаріанство і Біблія

У світі багато релігій підтримують вегетаріанство як показник релігійного розвитку. Дехто вважає його ритуалом очищення. Деякі вбачають у ньому захист від жорстокості стосовно до тварин.

Подібні заборони присутні в таких релігіях як Буддизм і Індуїзм, в ранньогрецьких пифагійських системах також було присутнім табу очищення на вживання деяких видів м'яса. Буддизм тяжіє до вегетаріанства в його найбільш абсолютній формі  - веганизму, який забороняє вживати в їжу навіть такі продукти тварин, як молоко, сир і яйця.

Ідея вегетаріанства з'явилася і отримала поетапний розвиток не тільки в Стародавній Індії, але і в Єгипті. У Греції буддийське вчення розповсюдилося завдяки Пирхо Еллійському (IV вік до н.е.) (Burnet, article Sceptics,  ERE, Vol. 11, р. 228). Пирхо потрапив в Індію після того, як Анаксарч, учень Метродора Чиоського, добрався туди в обозі Олександра Великого (326 р. до Р.Хр.). Кшатріан, ще званий Сакямуні або Сиддхарта, або Татагата (560 п. до Р.Хр.) близько 527 р. до н.е. видав закон Дхарми в Сарнаті, який став відомий під назвою Буддхи. Пирхо чув про гімнософістів і про Мага з Індії. Він мешкав у відлюдних і пустинних місцях (згідно з даними Антігонія Каріста, записаних Діогеном Лартійським, там же) і був не так скептиком, як аскетом і кветисом. Саме він був людиною, яка принесла перший буддийський вплив на Захід. Звичайно ж, у ті давні часи буддизм не проповідував вегетаріанство, він просто накладав заборону на споживання деяких видів м'яса, серед яких були такі види, як м'ясо слонів, тигрів і пантер, змій і людини. Згадані категорії тільки непрямо відносилися до аскетизму. Задовго до цього Піфагором була заснована філософська школа, яка намагалася звільнити людство від доктрини про переродження запровадженням доктрини про переселення душ. Цей світогляд, названий скитанським, прийшов в Індію звідти ж, звідки він потрапив і в Грецію, - з Півночі, і був принесений гіпербореанськими кельтами (John Burnet Early Greek Philosophy,  fourth ed., Adam and Charles Black,  1958 reprint, р. 82 see fn. 2). Філософія сама по собі була очищенням і способом уникнути жорен (Burnet (В), там же, с.83). Філософія раннього періоду заперечувала існування безсмертної душі, і тому посилатися тут на неї безглуздо. Сократ був першим, хто поставив вчення про душу на якусь раціональну основу (Burnet, ibid., р. 84 "and also Burnet  The Socratic Doctrine of the Soul", Proceedings of the British Academy,  1915-16, р. 235). Тобто це вчення не належить древній релігії. Нічого, крім ритуалу, що належно виконується з належно настроєною свідомістю, не вимагалося; той, що молиться, був вільний у виборі пояснень (Burnet, там же).  Тому релігія Ізраїлю як писаний збірник законів була унікальною у порівнянні з грецькою і їй подібними. Також добре видно, чому аскетизм став таким важливим для релігійного руху, який більше піклувався про форму, ніж про зміст писаного закону. Ця спадщина прийшла в греко-римський світ, де ритуал замінив собою розуміння, а наслідування -  вчення.

Піфагор, син Мнесарчоса, провів першу частину свого життя у Самосі. Він був відомий у часи правління Полікратеса (532 р до Р.Хр.). Його вчення мало багато спільного з орфійською і вакхською системами, поширеними тоді в Єгипті (хоч єгиптяни абсолютно не вірили в переселення душ), і тому припускалося, що він відвідував ці місця. Як свідчить Тимаїс, у 529 році він прибув в Італію і залишався у Кротоні протягом двадцяти років (Бурнет, с.89), усамітнившись в Метапонтіоні (там же, с.91). Він був іонійцем, а це означає, що він мав аттичне походженням. Аполло, а не Дионісій, як, можливо, можна подумати з їхньої схожості з орфіками, був їхнім головним Богом. Цей факт пояснюється їхнім зв'язком з островом Делос. Він ототожнювався з гіперборійським Аполло (Burnet,  с.90).

Ми знаємо, що в п'ятому столітті Піфагор був добре відомий як вчений і як проповідник безсмертя. Він проповідував переселення душ і, таким чином, був попередником впливу Буддизму, яке було перенесене в Індію і Грецію племенами скіфів. Джерелом Піфагорійської доктрини міг бути і вплив скіфа Салмоксиса, тим більше, що він жив набагато раніше за Піфагора. Але Піфагор звертається до аскетизму і очищення. Він заснував традицію невживання деяких видів м'яса як частини ритуалу очищення. Згідно з Арістофеном, він не наполягав на невживанні всього м'яса. Хоча прямо заборонив вживання чистого м'яса бика і барана (Burnet, р.93).  Заборона також частково стосувалася вживання зовсім маленьких свинок і інших дитинчат. Бурнет наводить коментарі Арістофена стосовно заборони на споживання бобів  - частини вчення орфіків, що проникло в піфагорійство (Burnet,  р. 93 fn. 5). Загалом можна сказати, що це положення прийшло в піфагорійство зі стародавнього світу. Вчення про невживання плоті тварин пов'язане з таємними культами орфіків, вакхських і піфагорійських систем, звідти увійшовши в олександрійський гностицизм і в римське християнство. Цей процес входження ми проаналізуємо пізніше. 

Тут же ми ще раз згадаємо про те, що чиста їжа, а також нечисте, але молоде покоління (можливо, викупане в молоці матері, що прямо суперечить Писанню), заборонені для вживання. Піфагор вчив про кровну спорідненість звіра і людини, і Бурнет робить висновок, що правило невживання деяких видів м'яса засновувалося не на гуманній або аскетичній ідеї, а на табу. Це підтверджується коментарями роботи Порфирія (Porhyry) Defence of Abstinence, де він говорить, що, хоча вони і утримувалися від споживання мяса, вони, проте,  їли його під час жертвоприношення Богам (Burnet, р. 95 fn. 2 referring to Bernays Theophrastos' Schrift ьber Frцmmigkeit). Порфирій (V. Pyth. c15) зберіг традицію, згідно з якою Піфагор рекомендував стриманість від споживання плоті атлетами. Бурнет стверджує, що  ця теорія з'явилася у той же час, що і Арістофенова. Бернейз говорить, що вона виходить від Геракліда Понтійського (Theophr. Schr. n. 8; cf. Burnet, р. 95, n. 3). Бурнет же стверджує, що неоплатоністи намагалися повернутися до первинної форми піфагорійської легенди і виправдати відновлення четвертого століття (там же). 

Вони вірили у велику кількість забобонів. Вони утримувалися від споживання бобів, не ламали хліб, не відкушували від буханця, не їли серця (своїх жертв). Серед їхніх забобонів були такі: не торкатися білого півня, не ступати на перекладину, не ворушити вогонь залізом, не общипувати гірлянди; всі їхні забобони дуже нудні для повного переліку, але ви їх зможете знайти у Бурнета (там же, с. 96).

Без сумніву, ця концепція була спочатку релігійною і добірною. Вони також вважали музику і астрономію спорідненими науками. За їхнім уявленням, музика повинна була очищати душу, а медицина - тіло. Такі методи очищення душі були відомими з Оргії Корібантеса і пояснюють інтерес Піфагора до науки про музичні звуки (Burnet, pp. 97-98).  Вплив Піфагора на Арістотеля очевидний з концепції про теоретичне, практичне і аполітичне, повторене Арістотелем у його Етиці (див. також Burnet, р. 98). Також не можна не сказати про наявність вищезгаданого впливу на Платона, тому що останній непрямо посилається на нього (див., наприклад, Burnet, р. 188). Цей релігійний рух першим поставив математику вище за потреби торгівлі (трактат Арістотеля про арифметику, див. Burnet, р. 99). Видається, що саме піфагорійці вигадали таблицю множення (Burnet, р. 104), а також визначили межі октави (З гармонійної пропорції 12:8:6 ми знаходимо, що 12:6 складає октаву; 12:8 - квінту, 8:6 - чверть; див. Burnet, там же, с.106).

Також видається, що саме піфагорійці відкрили, що земля є сферою (Бурнет, с.111), чого не схвалювали іонійці. Справжньою причиною є те, що ми маємо справу з теоретичними і релігійними системами, пов'язаними з таємними культами і від яких вегетаріанство розповсюдилося на захід. Їхнє поняття табу саме по собі відрізняє їх від староєврейських систем.

Релігійні піфагорійські системи Обмеженого і Необмеженого, а також  їхнє спростування Парменідом, є дуже складним питанням, але в них приховане космологічне значення, що заслуговує подальшого вивчення і опису. Центральна роль належала богині, яку Етіс називає Ананке і Хазяйкою Безлічі. Вона неначе керувала порядком усіх речей і порушенням зірок. Вона давала початок усім поєднанням і народженням і створила Ероса, першого з богів (Burnet, pp. 190-191). Тобто ми зустрічаємося з фігурою богині-матері древнього сходу, яка потім з'явиться у Християнстві як обожнювана Марія. З міфу про Еру Бурнет чітко не визначає її місця, але відкидає тезу про те, що вона займала позицію між землею і небом. Ця космологія є центральною. Бурнет стверджує, що це теорія раннього піфагорійства, яка відноситься до теорії про Молочний Шлях і стоїть в основі гностичної доктрини, де говорить про душу як про субстанцію, що рухається з землі на небеса.  Пізніше ця теорія знайшла вираження у  системі очищення, подібній до таємних культів. Особливо важким є те, що Піфагорійство, як і інші таємні культи, розвивало усну традицію, що є протилежним до писаного біблійного закону. 

Таким чином, з ранніх часів проходив процес затвердження концепції про невживання м'яса, яка була, по-перше, плодом таємних культів і, по-друге, була антиюдейською або суперечила законам Бога. Її розвиток рівнозначний обвинуваченню Бога, визначаючи основу вегетаріанства серед релігійних спільнот, навіть серед тих, які, як ми побачимо далі, стверджують, що вони підтримують закони Бога.

Позиція Біблії

Заборони щодо тварин перераховані у роботі Закони Їжі [15]. Закони їжі прямо залежать від типу тварин, які можуть вживатися у їжу. Принаймні,  починаючи з часів Мойсея, у законах їжі відображалися правила у відношенні до жертвоприношення і споживання тих тварин, які належали до дозволеної (або чистої) категорії. Ці вказівки не просто рекомендації; це закони Бога, які деталізують і контролюють, а іноді й вимагають, як, наприклад, у разі Пасхальної їжі 15 Нісана, споживання м'яса. Система цих законів побудована на концепції спокутування гріхів як кровної жертви, визначеної Ісусом Христом або Месією.  

І Іудаїзм,  і Християнство будують свої твердження про споживання м'яса на основі одного і того ж тексту - Старого Завіту. Деякі елементи Християнство наводить у формі висновків з Нового Завіту, який, як стверджується, побудований на Вітхому Завіті. Це твердження було проаналізоване в роботі Закони Їжі, де воно визначається як помилкове. Інші секти, такі, як Адвентисти Сьомого Дня, стверджують, що вегетаріанство відображає правильний біблійний світогляд. Вони підтверджують ці положення заявами про Едемський сад і допотопне життя. Ці заяви не є новими. Вони відходять від форми християнства, що збилася з шляху,  яку ми знаходимо у Церкві раннього періоду, де вона пройнялася елементами гностицизму. Цей світогляд розповсюдився на секти, названі Катарами або Пуританами, які пройнялися іншими гностичними доктринами, такими як манікейський дуалізм. Ці катари серед альбігойців переслідували валенсів або саббататів, які дотримувались законів Суботи, і часто через це переслідування уникали з ними контактів.

Споживання м'яса і використання тварин від Адама

Здебільшого причина помилки в законах споживання м'яса криється у неправильному розумінні тексту Книги Буття.

Буття 2:4-25 4  Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог создав небо та землю.

5  І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю.

6  І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю.

7  І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею.

8  І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив.

9  І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.

10  І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма початками.

11  Імення одному Пішон, оточує він усю землю Хавіла, де є золото.

12  А золото тієї землі добре; там бделій і камінь онікс.

13  Ім'я ж другої річки Ґіхон, вона оточує ввесь край Етіопії.

14  А ім'я річки третьої Тигр, вона протікає на сході Ашшуру. А річка четверта вона Ефрат.

15  І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

16  І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти.

17  Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!

18  І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього.

19  І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому.

20  І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була.

21  І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце.

22  І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама.

23  І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка.

24  Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.

25  І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились.

З цього тексту ми бачимо збіг історії про створення Адама і про їжу, дану йому для вживання. Він був створений до створення рослин або їжі в саду з праху землі Едемського Саду (Буття 2:7-8), що суперечить третьому дню витвору. Тобто людина на якийсь період повинна була харчуватися замінниками. Це не дивно, оскільки зараз ми можемо спостерігати, як важко немовляті перейти до звичайної людської їжі. Він був створений як людина, проте  його світ повинен був стати  предметом виправлення.

Адаму належало їсти плоди дерев із садів і було наказано вирощувати їх. Також йому була дана худоба. Худоба малася на увазі під словом behкmвh, що вказувало на безсловесну або чотириногу тварину.  Від даного слова походить слово бегемот, що означає водного бика. Вжитий тут термін behemah зазвичай відноситься до худоби, що відрізняється від диких тварин, названих словом chay, вжитому в Буття 1:30. Текст Книги Буття 2 пояснює текст Буття 1:20-31.

З тексту Буття 1:30 робиться припущення, що всім тваринам були дані трави для їжі і що все творення було вегетаріанським.

Буття 1:24-31 24  І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так.

25  І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно.

26  І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.

27  І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.

28  І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!

29  І сказав Бог: Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде на їжу це вам!

30  І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, уся зелень яринна на їжу для них. І сталося так.

31  І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, день шостий.

З тексту Книги Буття 1:25 зрозуміло, що Бог з самого початку створив худобу і звірів. Як ми бачимо, з самого творення між ними була проведена межа. Вживання м'яса допомагає збалансувати живлення. У нечистих тварин відбувалася реакція, що руйнує їхній ланцюг живлення. Людське тіло схильне до впливів хімічних реакцій. Це пояснюється у роботі Закони Їжі [15]. Однак там не пояснюється процес перетворення ферментів, наприклад, хижаків і птахів, які не можуть безкарно споживатися людьми. Існує баланс у ланцюгу живлення, який, без сумнівів, був встановлений з часів творення. Бог не експериментує або, як сказав Ейнштейн, Він не грає в кості.

Коментарі Раші і Ібн Езри стверджують, що з вірша 29 випливає, що людині і тварині від створення було дозволено споживати одну і ту ж їжу. Далі вони говорять, що людині було заборонено вбивати тварин заради подальшого  споживання їх у їжу. Заборона діяла до потопу. Ця інтерпретація є помилковою з причин, перерахованих нижче. Коментарі Кассуто в Від Адама до Ноя стосовно Мойсея і вегетаріанської дієти є чистою вигадкою. Вона засновується на окремих ізольованих текстах і не бере до уваги докази, надані археологією. Не може також виключатися вплив очищувальних ритуалів Таємних культів через Каббалу. Вегетаріанство починається з тверджень, подібних до твердження Джозефа Альби про те, що забиття тварин є жорстокістю, божевіллям і пролиттям невинної крові, що поганить природу Єгови елогіма (див. нижче).

У черговості творення ми також бачимо, що Єва була створена останньою. Падіння описане у Книзі Буття 3. Ми бачимо, що до цього моменту змій не діяв. Буття розповідає про розмову і покарання. Це не просто історія.

Буття 3:13-24 13  Тоді Господь Бог промовив до жінки: Що це ти наробила? А жінка сказала: Змій спокусив мене, і я їла.

14  І до змія сказав Господь Бог: За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя.

15  І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту.

16  До жінки промовив: Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою.

17  І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя.

18  Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.

19  У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.

20  І назвав Адам ім'я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого.

21  І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх.

22  І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, і не жив повік віку.

23  І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.

24  І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя.

Бог знав заздалегідь, що подібне може трапитися. Агнець був заколотий, і вибраний був записаний у Книгу життя до створення світу (Одкр.13:8). Тому про цю подію було відомо, і на неї чекали. Зверніть увагу, що до змієві не було поставлено запитань. Він був винен. У вірші 14 ми знову зустрічаємо розмежування між худобою і дикими польовими звірами. Це може тільки означати, що з самого початку малося на увазі споживання м'яса. Слова щодо змія і жіночого сім'я складають духовну історія відсторонення Сатани.

Вказівки віршів 18-19 мають на увазі не обмеження у раціоні, а важку працю здобування цієї їжі. Дерево життя символізує безсмертя, і, відкинувши це безсмертя, творення наклало на себе обов'язок із виконання умов, необхідних для встановлення відповідних відносин з Богом і духовними Ангелами. У коментарях, мабуть, використана алегорія.

Важливим є наступний крок Єгови елогіма. Він убиває худобу для того, щоб з її шкіри зробити одяг для людей. Сфорно дає пояснення стосовно оголеності і стверджує, що, оскільки перші люди були голими не через своє бажання, а за задумом Божим, їх співжиття було таким же невинним, як і споживання їжі та питва (Сонкіно). Рваші стверджує, що Сатана вирішив дати свою звабну раду, коли побачив акт їх злягання, що проводиться ними без тіні сорому. Сфорно вважає змія символом спокуси (Сатана).

Раввіністичні коментатори також не розуміють того, що Адам помер духовно, і тому Месія за неслухняність Адама повинен був принести себе в жертву за гріхи світу.

 Ми бачимо, що Єгова елогім почав принесення тварин для того, щоб забезпечити людей одягом. Тобто це принесення було повністю утилітарним і було зроблене Єговою елогімом за розпорядженням Псалма 45:6-7. Таким чином, споживання продуктів домашніх тварин було закладене Богом та Ісусом Христом з початку історії людства. Єгова елогім не грішив, приносячи жертву. Це право було передане людству і прийняте ним, наскільки ми можемо судити з археологічних знахідок.

Це використання худоби або домашніх тварин роз'яснює історію, що відбулася з Каїном і Авелем. Худоба знаходилася у стадах, і Авель був її пастухом. Каїн обробляв землю. І Каїн,  і Авель приносили Господові жертви. Тому приношення урожаю відноситься до часів Адама. З цього випливає, що свята урожаю, як і Субота, існували до їхнього проголошення на Синаї.

Авель приносив у жертву первістки та їх жир. Тобто принесення первістків і жиру жертв практикувалося з самого початку. Принесення Каїна не було прийняте. Цим було встановлено первинність живих приношень. Виходячи зі сказаного, неможливо вважати, що ці люди були вегетаріанцями. Стосовно неприйняття жертви Каїна Буття 4:7 приписує йому гріх. Таргум будує свій переклад на розширеному переказі.

Якщо ти виправишся, гріхи підуть; але якщо ти не виправишся, гріх залишиться за тобою до судного дня, якщо не покаєшся, будеш покараний; але якщо покаєшся, тобі вибачиться (Сонкіно).  

Христос залишається сьогодні і завтра таким же, як і вчора. Нелогічно, щоб Бог встановив закон і відразу ж змінив його. Заборонив використання продуктів тварин і вбивав їх, щоб отримувати одяг. Звичайно ж, ці дії були передбачені, і розведення і споживання тварин було властиве як допотопній цивілізації, так і цивілізації після потопу.

У часи від Адама до Ноя існувала відмінність між чистими і брудними тваринами. Адам і Авель розуміли його, передавши його наступним поколінням до Ноя.

Каїн убив Авеля, і земля відмовила йому в урожаї. Тут слово “кров” використовується у множині. Крови Авеля скрикнули. У крови Авеля були присутні його майбутні нащадки (за твердженням Раші, він був поранений безліч разів, і помер від великої кількості ран).

Конфлікт між нащадками Каїна, Сета (ще одного сина Адама) і іншими нащадками Адама продовжувався.  Цей конфлікт і зло, що його супроводжувало, цей аспект творення, намагалися знищити. Це не було помилкою Бога, але результат втручання Сатани в його спробі зруйнувати план Господа. Через це багато що було втрачено (Буття 6:7,13).

Порятунок Ноєм тварин означав наступний етап.

Ною було наказано взяти у ковчег по парі кожного виду тварин, а також нормальну кількість їжі для всіх тварин ковчега. Однак це не означало, що в допотопній системі всі вживали однакову їжу, іншими словами, були вегетаріанцями. Це означало, що, знаходячись у ковчезі, тобто в обмеженому просторі, треба було утриматися від убивств.

Буття 6:17-22 17  А Я ось наведу потоп, воду на землю, щоб з-під неба винищити кожне тіло, що в ньому дух життя. Помре все, що на землі!

18  І складу Я заповіта Свойого з тобою, і ввійдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки твоїх синів із тобою.

19  І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою. Вони будуть самець і самиця.

20  Із птаства за родом його, і з худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими.

21  А ти набери собі з кожної їжі, що вона на споживання, і буде для тебе й для них на поживу.

22  І зробив Ной усе, як звелів йому Бог, так зробив він.

Буття 7:2 продовжує розповідь велінням Бога взяти чистих звірів по сім пар, а нечистих -  по дві або по одній.

Буття 7:1-3 1  І сказав Господь Ноєві: Увійди ти й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді.

2  Із усякої чистої худоби візьмеш собі по семеро, самця та самицю її, а з худоби нечистої двоє: самця та самицю її.

3  Також із птаства небесного по семеро, самця та самицю, щоб насіння сховати живим на поверхні всієї землі.

Ною не треба було пояснювати значення чистих і брудних тварин. Також не можна заперечувати, що Ной знав про значення і масштаб творення. Припущення, що вживання тварин почалося після потопу, не має під собою біблійної основи, особливо беручи до уваги роль синів Адама; це також не підтверджується даними археології. 

Нам багато що відомо про людей, які жили в ту епоху. Доказів того, що тогочасне суспільство було вегетаріанським, не існує. Звичайно ж, докази свідчать про протилежне. Найдавніша людина, знайдена в італійській частині Альп, яка жила приблизно в 3000 р. до Р.Х., була знайдена одягненою у шкіру, з мідною сокирою; вона належала до жителів селища таких же мисливців-збирачів.  

Захисники вегетаріанства нашого століття ігнорують усі відомі докази. Їхні твердження суперечать Біблії і даним археології.

З письмових пам'яток древнього Єгипту ми знаємо, що там вживалися м'ясо звірів, а також голуби і гуси. Зображення гусака зустрічаємо на надгробку Ітета, що датується 2560 р. до Р.Хр.  і належить до Старого Царства. Курчата як продукт були невідомі до часів Нового Царства і, можливо, їхнє споживання в їжу розповсюдилося тільки у часи Римської Імперії (Baines and Malek Atlas of Ancient Egypt,  Time-Life Books,  1994, pp. 8,19).

До того, як у Месопотамії розвинулася система зрошування, тобто до пізнього неоліту, в цій місцевості мешкали пастухи-кочівники, а також мисливці-збирачі, які споживали м'ясо і збирали зернові культури. Сільське господарство непогано розвивалося на захід від Єгипту уздовж Середземного моря, але зміни в кліматі у бік його більшої сухості примусили людей сконцентруватися у долині Нілу (там же, с.14).

 У додинастичний єгипетський період Північна Африка складалася, головним чином, з мисливців-збирачів або пастухів, сільське господарство отримало розвиток тільки в період Старого Царства. Немає доказів тому, що цивілізації від Месопотамії до Північної Африки були вегетаріанськими. Звичайно ж, докази протилежного усувають таке припущення. Передбачати, що сини Адама,  на відміну від інших пастухів, що вирощували тварин, не їли їх, є більш ніж дивним. Біблія чітко говорить: жертвоприношення, що почалися з Адама, були перейняті Авелем. Тому необхідно визначити тварин, що належать до категорії чистих. Як ми знаємо із закону, Бог не приймає принесення нечистих звірів. Безглуздо передбачати, що сім'я Адама приносила в жертву тварину і після цього викидала його, не вживаючи в їжу. Більше того, стиль життя пастухів-кочівників виключав вегетаріанство. Якби вони були вегетаріанцями,  не було б необхідності винаходити капкани і сіті. Бог не так радо прийняв жертву Каїна.

Якщо після всіх наведених вище доказів хтось наполягає на існуванні до потопу вегетаріанства, то ця людина просто нічого не розуміє в сільському господарстві і скотарстві, а також ігнорує прості і чіткі слова Біблії.

Ной і Потоп

Ной слухався Господа, тому  побудував ковчег та вмістив туди тварин так, як Він велів. У Книзі Буття 7:14 також розрізняються категорії худоби і диких звірів.

Потоп стався на сімнадцятий день другого місяця шестисотого року життя Ноя. Він тривав протягом сорока днів або до двадцять сьомого дня третього місяця. Вода не сходила до першого числа Нісана наступного року. Двадцять сьомого Нісана наступного року земля вже була сухою.

Після потопу першим кроком Ноя було спорудження вівтаря і принесення в жертву кожної чистої тварини і кожного чистого птаха. Це сподобалося Богу. Було обіцяно, що поки крутиться земля, будуть урожаї, посівна, холод і тепло, літо і зима, день і ніч.

Закон

Встановивши від Адама закон першоплоду, Бог його дотримувався і у часи Ноя, і його потомства. Повстання, що відбулося після потопу, розпочате Німродом і Вавилоном, не  позбавило цілісності цього закону. Аврааму було обіцяно тому, що він був другом Господа. Його люди потрапили в рабство через патріархів Палестини. Вони були поглинуті тяжкою працею і потрапили до  Мойсея, ставши Його людьми і світлом для народів.

Бог зажадав від Ізраїлю жертви. Нею став Месія.  Ізраїль не був і не намагався бути вегетаріанським. Закони їжі і першоплоду були ще раз представлені Мойсею на Синаї. Закони їжі відносно м'яса знаходимо в Левиті 11 і Второзаконні 14. Пояснення причин накладення заборон у цих правилах знаходимо в роботі Закони Їжі [15].

Священництво Ізраїлю піклувалося про жертву. Тверження, дані єврейськими філософами і каббалістами стосовно приношення, причому в їхнє число входили  кращі представники, захищали природу Бога і праведність духовенства.

Раввіністи також прокоментували вказівки Бога стосовно заборони змивати кров. Їхні аргументи на користь вегетаріанства цікаві, але вони не беруть до уваги основу пророцтва.

Підтримуючи вегетаріанство, вони виступають за наступні положення:

- Смерть з'явилася на землі через Адама і Єву.

- До Ноя м'ясо не споживалося.

- Після Ноя людство дуже змінилося у гіршу сторону.

Вживання м'яса було дозволене після потопу.

Логічно прогнозувати, що в такому випадку дозвіл на споживання м'яса міг існувати тільки тимчасово. І підтвердженням цьому може служити наступна цитата:

      Неможливо навіть передбачити, що Творець, спланувавши гармонійний світ і ідеальних спосіб життя людини, через тисячі років після цього виявив, що Він був не правий (R. Abraham Isaac Hacohen Kook А Vision of Vegetarianism and Peace,  ed. R. David Cohen).

Логіка правильна. Неправильною є початкова умова. Як ми знаємо, Бог -постійний, як і Месія. Бог не міняється (Мал.3:6). Христос учора, сьогодні і на віки той же (Євр.13:8). Під зміною закону, згаданою у Посланні до Євреїв 7:12, мається на увазі метатеза закону про прихід духовенства вибраних згідно з порядком Мельхіседека. Зміна також торкається жертви. Нічого не було сказано про скасування споживання м'яса, навіть навпаки.

Кук є одним з тих, хто розділяє помилкову думку про те, що Адам і його сини не споживали м'яса. Тому він вбачав деяку нелогічність законів, даних Богом. Він передбачав, що вегетаріанство існувало з самого початку. Тому він думав, що воно повинно відродитися врешті. З цього він робив висновок, що стадія споживання м'яса є проміжною для Бога. Через це він приписував Богу непослідовність, якої сам намагався уникнути.

Цю помилкову аргументацію Іудаїзму зустрічаємо і у Самуеля Дресснера:

Змиття крові, про яке вчать нас кашруты, є одним з найсильніших способів примусити нас боятися вживання м'яса. Знову ж, це вчить нас цінити життя.

Твердження Мойсея Кассуто здаються ще абсурднішими:

  Мабуть, Тора в принципі виступала проти вживання м'яса. Коли Ною і його спадкоємцям було дозволено їсти м'ясо, то це передбачало заборону на вживання крові.

Ці доводи, які начебто відповідають законам Бога, абсолютно не беруть до уваги той факт, що сини Адама були пастухами, а так само наукову основу законів їжі. Ця помилка сталася через незнання Кассуто, Дресснера і Кука, а не через нелогічність або непослідовність Тори. І в цій помилці замішана містична традиція, що прийшла з Усних систем Каббали і Містичних культів, що знаходяться за межами Божого закону. Ці люди намагаються виправдати своє вегетаріанство законами Тори, незважаючи на писаний закон і докази протилежного. Виправдань у них, напевно, не більше, ніж у християнина з такими ж поглядами на вегетаріанство, але Святий Дух через Христа і апостолів дав чітке розпорядження стосовно даної помилкової доктрини. 

Пророцтво і Їжа

Для підтримки тези про тисячолітнє вегетаріанство Месія іноді посилається на Книгу Ісаї.

Ісаї 11:6-9 6  І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме!

7  А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба!

8  І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча простягне свою руку над нору гадюки,

9  не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває!

Особливий наголос робиться на тому, що лев буде їсти солому, як віл. Корова і молодий лев будуть разом відгодовуватися. Вони будуть жити мирно і не будуть руйнувати Божого порядку. У зв'язку з вищесказаним можна судити про дві наступні речі. Місце,  яке тут згадується, - це Зіон, також  йдеться про корову, вола і їхнє  відгодовування. Віл - це домашній бик, тобто існування сільського господарства передбачається. Тварина ж відгодовується для м'яса. Слово merоy' (SHD 4806) означає нагодована або жирна худоба. Те ж слово знаходимо в Єзекіїлі 39:18. Цей текст описує події Пришестя і далі (Єз. 40) розповідає про відновлення жертвування під час Тисячолітнього Царства (Єз. 40:38-43; 43:18-27; 44:6-8; 45:13-25; 46:1-8).

Ці приношення будуть відбуватися на Саббат і Новомісяччя (Єз. 46:3). Приношення людей будуть варитися у храмових кухнях (Єз. 46:24).

До м'яса, приготовленого в Храмі, з вод храму потечуть ріки, і рибалки будуть ловити рибу від Ен-Ґедді до Ен-Енґлаїму. Болота і калюжі залишаться для солі. На деревах, що ростимуть вздовж берегів, буде їжа. Причому ці дерева будуть різних видів і будуть приносити плоди кожен місяць. Листя будуть використовуватися на ліки (Єз. 47:9-12).

Тому текст Книги пророка Амоса 9:14 повинен розглядатися як додатковий опис картини Тисячоліття, а не як обмеження видів споживаної їжі. Більше того, Книга Амоса 9:13 в описі Тисячолітнього Царства згадує про споживання вина.

Амоса 6:13 13  Ви марнотою тішитеся та говорите: Хіба ж ми не власною силою набули собі роги?

Книга Йоіла 3:18 також згадує про молоко, яке є продуктом вирощування тварин.

Йоіла 3:18 18  (4-18) І станеться в день той, гори будуть кропити виноградовий сік, а підгірки стоятимуть у молоці, і всі Юдські потоки водою заб'ють, а з дому Господнього вийде джерело, і напоїть долину Шіттім.

Книга пророка Захарії 14 свідчить про те, що під час тисячолітнього відновлення будуть дотримуватися свят, і народи будуть посилати своїх представників в Єрусалим (Зах. 14:16-19). Далі в тексті сказано про принесення і споживання м'яса під час тисячолітнього правління Месії

Захарії 14:20-21 20  Буде того дня на кінських дзвінках: Святе Господеві, і будуть горнята в Господньому домі, немов ті кропильниці перед жертовником.

21  І буде усяке горня в Єрусалимі та в Юді святістю для Господа Саваота, і будуть приходити всі, хто жертву приносить, і будуть з них брати й варитимуть в них. І того дня не буде вже більше купця в домі Господа Саваота.

Таким чином, виходячи з біблійного тексту, ми бачимо чіткий дозвіл на споживання м'яса від Адама до Тисячоліття. Таким чином, Бог постійний, а Його система - чітка і справедлива. У жодному з розділів Старого Завіту не подається якого-небудь схвалення вегетаріанства. Рабини, що захищають вегетаріанство, роблять це наперекір чітким розпорядженням Писання. Їхні аргументи суперечать законам і природі Бога. Фактично, вони ставлять під сумнів справедливість і цілісність Господа Ангелів і Месії.

Новозавітне Послання

Абсолютно зрозуміло, що Христос не був вегетаріанцем. Він дотримувався Пасхи (Maт. 26:17-19; Mк. 14:12-16; Лк. 2:41; 22:8-15; Ів. 2:13,23; 6:4; 11:55; 18:28,39; 19:14), що саме по собі має на увазі споживання м'яса (Вихід 12:11-13), (Лк. 22:11).

Апостоли дотримувалися законів їжі і їли м'ясне. Тобто до П’ятидесятниці ніяких обмежень на споживання м'яса не було. Іноді з Книги Діянь 10 намагаються визначити, які види м'яса нам дозволяється вживати (див. роботу Закони Їжі [15]), але її дані ні в якому разі не є доказом вегетаріанства. Фактично, в цьому тексті зроблена спроба показати зміни на користь неєвреїв, пізніше пояснені самим Петром.

Принесення М'яса Ідолам

Тепер давайте звернімося до теми принесення м'ясних жертв ідолам. Текст Послання до Римлян 14:1-4 говорить про наявність вегетаріанського християнства, але це було слабке його відгалуження. Однак в цьому уривку  під цим висловлюванням мається на увазі не заборона на споживання м'яса, що суперечило б законам Бога. Тут говориться про принесення жертв ідолам. Тобто під утриманням тут розуміється непорушність закону споживання їжі, принесеної ідолам.

Римлянам 14:1-4 1  Слабого в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди.

2  Один бо вірує, що можна їсти все, а немічний споживає ярину.

3  Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, Бог бо прийняв його.

4  Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його.

Текст Послання до Римлян 14:6 був доповнений словами, відсутніми в древніх текстах.

Римлянам 14:6 6  Хто вважає на день, для Господа вважає, а хто не вважає на день, для Господа не вважає. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові.

Слова і хто не розрізнює дні, для Господа не розрізнює часто випускаються з перекладів (див. Порівняльну Біблію (Companion Bible), примітки до вірша 6). У даному тексті говориться про приношення ідолам і про їхню чистоту. Церква схвалила позицію, згідно з якою - якщо про принесення не було відомо, то це означало, що його просто не було. Слабкий у своїй вірі вважав за краще не їсти, тому що боявся ослабнути свідомістю. Тому в цьому випадку невживання м'яса відбувалося не на ґрунті вегетаріанської свідомості, а на ґрунті ідолопоклоніння. Через це наводилися докази про нечистоту м'яса. Така позиція пояснює слова Павла про боротьбу із руйнуванням особистості, подані також в одному з текстів його другого послання.

Римлянам 14:14-23 14  Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому воно нечисте.

15  Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю поводишся ти, не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер.

16  Нехай ваше добре не зневажається.

17  Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім.

18  Хто цим служить Христові, той Богові милий і шанований поміж людьми.

19  Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудування один одного!

20  Не руйнуй діла Божого ради поживи, усе бо чисте, але зле людині, що їсть на спотикання.

21  Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гіршиться, або спокушується, або слабне.

22  Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробовується!

23  А хто має сумнів, коли їсть, буде осуджений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.

Ці тексти  не мають на увазі чисту або брудну їжу, про яку говориться у законі. Якби це було так, Павло б не був апостолом Ісуса Христа. Ми знаємо про наукове обгрунтування законів їжі. Більше того, ми знаємо, що Церква протягом віків дотримувалася законів чистої і нечистої їжі. Після відступництва Церква за це зазнавала і зазнає переслідування. Тому в згаданій частині Павло повинен був говорити про проблему приношений ідолам, інакше він би не говорив згідно з законом і прозрінням (Іс. 8:20). У іншому місці він говорив про їжу, отриману як вдячність. Зі сказаного можна зробити висновок, що в даних текстах  йдеться саме про приношення ідолам. Ті, хто уникав вживання м'яса, були слабкі вірою. Однак причин для припинення приношення на століття не існувало.

Святий Дух забезпечив Павла чіткими вказівками щодо двох питань, що стосуються  даної теми. Одне з них він спробував повторити відразу після отримання, і його помилка була виправлена. Виконання ж іншої вказівки стало серйозною проблемою для Церкви Бога останніх днів, і тому вимагає чітких пророчих вказівок Святого Духа.

Доктрина про Демонів Останніх Днів

Про цю доктрину детальніше говориться у роботі Доктрини Демонів Останніх Днів [48]. Демонами останніх днів будуть принесені два вчення, що стосуються шлюбу і вегетаріанства. Павло говорив про шлюб, але було видно, що Святий Дух не дав йому вказівок з цього питання. Коли він говорив наступного разу, у нього не було ніяких вказівок. Давайте проаналізуємо його висловлювання.

У листі до Коринтян Павло подає свою думку, яка, як він сам говорить, не була дана йому Богом.

1Коринтянам 7:25-40 25  Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість буть вірним.

26  Отож за сучасного утиску добрим уважаю я те, що чоловікові добре лишатися так.

27  Ти зв'язаний з дружиною? Не шукай розв'язання. Розв'язався від дружини? Не шукай дружини.

28  А коли ти й оженишся, то не згрішив; і як дівчина заміж піде, вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас.

29  А це, браття, кажу я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружин, були, як ті, що не мають,

30  а хто плаче, як ті, хто не плаче, а хто тішиться, як ті, хто не тішиться; і хто купує, як би не набули,

31  а хто цьогосвітнім користується, як би не користувались, бо минає стан світу цього.

32  А я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві,

33  а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині,

34  і він поділений. Незаміжня ж жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою ті тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові.

35  А це я кажу вам самим на пожиток, а не щоб сильце вам накинути, але щоб пристойно й горливо держались ви Господа.

36  А як думає хто про дівчину свою, що соромно, як вона переросте, і так мала б лишатись, нехай робить, що хоче, не згрішить: нехай заміж виходять.

37  А хто в серці своїм стоїть міцно, не має конечности, владу ж має над своєю волею, і це постановив він у серці своєму берегти свою дівчину, той робить добре.

38  Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає робить краще.

39  Дружина законом прив'язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж, за кого захоче, аби тільки в Господі.

40  Блаженніша вона, коли так позостанеться за моєю порадою, бо міркую, що й я маю Божого Духа.

Тут Павло надає помилкову пораду, яка, однак, була дозволена, оскільки служила для іншої мети. Вона служить застереженням для тих, хто служить Богу. Більше того, вона служить утіхою для тих, у кого немає дітей і які були євнухами фізично або за вірою. У той час було досить багато євнухів (канон 21 Апостольських Канонів (Apostolic Canons,  ANF, Vol. VII, р. 501), що називає їх єпископами). Тобто ця рада служила для того, щоб підбадьорити тих, хто був позбавлений привілеїв у Церкві. Такі люди все ще дотримуються своєї віри, і вони випробовують на собі досить страждань за втрату, щоб їх оцінили за їхнє  служіння Церкві. Однак рада, дана Павлом, не мала і не має на увазі заборону на шлюб у Церкві. У це питання втрутився Святий Дух, тому що існувала велика ймовірність того, що з цього приводу могли виникнути проблеми віри у подальші роки.

1Тимофію 4:1-5 1  А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів,

2  хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє,

3  хто одружуватися забороняє, наказує стримуватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав.

4  Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою,

5  воно бо освячується Божим Словом і молитвою.

Тут Павло згадує  умовляння Духа про прихід в останні дні вчень демонів. Зараз ми бачимо їх набагато більше, ніж раніше. До цього сторіччя протягом багатьох віків доктрина безшлюбності панувала не тільки в Православній і Римо-Католицькій Церквах, але й у системах гностиків, монтанистів, манікейців і так званих пуритан або катарів. З іншого боку - вегетаріанство і невживання алкоголю було завжди пов'язане з гностиками, монтаністами, манікейцями і катарами, а також їхніми послідовниками. Ці секти протягом віків більшою чи меншою мірою слідували за Церквою Бога, часто накликаючи на неї переслідування.

Гностичний Аскетизм

Аскетична доктрина походить з Таємних культів, і на Захід потрапила через піфагорійців. Вплив цих культів у Північній Африці здійснювався через економічні і соціальні пласти, які з'явилися в Олександрії і виступали проти Юдейського закону. Їх назвали гностиками від слова gnosis або знання, що, за твердженнями послідовників цієї течії, повинно було означати знання, дане їх віруванням. Гностики були аскетами у вживанні їжі. Інша школа гностицизму виникла у Сирії, залишивши після себе аскетично настроєних мислителів, що суперечило закону. Самим відомим з них став Симон Магус.

Дві великі школи гностицизму, таким чином, були представлені в Олександрії і Сирії. В Олександрійській школі, що включала в себе Басилідеса, Валентина і Офітеса, ми знаходимо Платонізм і домінуючу теорію еманації. У Сирійській школі, в яку входили Сатурнін, Бардесанес і Татіан, ми бачимо домінування Парсиїзму і Дуалізму.

Від цих двох шкіл відрізнялася Марсионська, що виникла в Середній Азії. За твердженням Шаффа, вона виникла як результат сильного євангельського послання Павла та альтернатива формалістам закону (див. Шафф (Schaff) The History of the Christian Church,  Vol. 2, Eerdmans, Michigan, 1987 reprint, р. 459). Однак у цьому висловлюванні Шафф демонструє тільки неправильне розуміння послання Павла (див. роботу Робота над Текстом Закону [104] та інші роботи про Закон).

У залежності від ґрунту, на який він потрапляв, гностицизм набував різних форм. Серед таких форм можна назвати язичницьку, юдейську і християнську форми. Тому не дивно зустріти висловлювання єврейських письменників, що підтримували концепції гностиків-аскетів, посилаючись на закон Старого Завіту і пророцтва. Це вторгнення сталося через Каббалу і вплинуло на багатьох видатних раввинів. У світлі сказаного не дивно, що і євреї,  і так звані християни можуть побудувати свої аскетичні доктрини ніби на біблійній основі, оперуючи Писанням. Вони не підтримують біблійні доктрини; вони підтримують її паразита   - гностицизм,  який нібито об'єднав їх у собі. Остання теза дуже добре підходить для характеристики їх нежиттєздатної теології.

Шафф стверджує, що симонійці, миколаїти, офіти, карпократіани, продіціани, антитакти і манікейці належали до язичницького відгалуження гностицизму. Він говорить, що Церінт, Басилідес, Валентин і Юстіан належали до юдейського напряму, а Сатурнін, Марсион, Татіа і Енкратіт  - до християнського (там же, с. 460). Але тут же він правильно зазначає, що їхня відмінність була умовною. Всі гностичні вчення за своєю природою є відступницькими і протилежними Іудаїзму Старого Завіту і Християнству Нового Завіту. Він говорить:

Іудаїзм так званих юдейських гностиків, як олександрійських, так і кабалістичних, не належить до достовірної віри (там же).

У першій примітці до сторінки 460  він говорить про Гіббона і про його прагнення до антиюдейства через його власну огиду до Старого Завіту. Важливим є те, що елементи каббалізму, які глибоко проникли в єврейську філософію, прагнули вплинути на вчення Старого Завіту за допомогою аскетизму, причому це прагнення було досить поширеним явищем.

Шафф розділив гностики на три групи: гностиків-теоретиків, до яких він причислив Басилідеса і Валентина; практичних і аскетичних (Марсіон, Сатурнін і Татіан); і антиноміналістів, до яких він причислив симоніанів, миколаїтів, офітів, карпократинів і антитактів.

Симон Магус був, напевно, першим, хто розповсюдив вплив таємних культів на християнство (Діяння 8:4-24). Симон Магус був хрещений близько 40 року н.е. в Самарії Філіпом і намагався отримати владу над духом за допомогою грошей, через що Петро його вигнав. Юстіан Мученик, який сам був самаритянином, стверджував, що Симон був громадянином Гіттона в Самарії (Apol. 1, 26). У Самарії існувало селище Гиттай, зараз це місце називається Кур’єт Іт і знаходиться біля Неаполіса або Наблуса, батьківщини Юстіана Мученика (див. Шафф, с.461, прим.2). Однак Джозеф під цим ім'ям згадує про єврейського чаклуна, який походив з Кіпру і який товаришував із прокуратором Феліксом. Він неначебто був найнятий Феліксом для того, щоб відвернути Друсиллу від її чоловіка, короля Сирії Азізуса Ермеського, тому що Фелікс сам хотів на ній одружитися (Antiquities of the Jews XX,  7, 2). Таким чином, він переїхав з Самарії в Сирію для того, щоб допомогти прокуратору в досягненні цілей останнього. Хрещення в Церкві служило ще одним способом добування грошей. Термін симонія досі використовується для позначення нечесного отримання церковних посад.   

Симон подав себе як божество і примусив багато самаритян повірити в свою чарівну силу. Таким чином, він був  раннім єврейським містиком, можливо, попередником каббалізму, тому що юдейської сили йому було недостатньо. Іреней називає його магістром і засновником усіх єресей і особливо гностичних. Це, звичайно ж, неправильно, оскільки гностицизм у Єгипті існував задовго до нього. Справді, він був гностиком, досить важливим для цілої течії, але його гностицизм був ще ранній і несформований. Він проголосив себе втіленням світового духу, що творить.  Його подруга, повія Олена з Тири, була проголошена втіленням світової душі. Його спадкоємці молилися на нього як на рятівного генія третього століття. У своїх положеннях і практиці ця секта була аморальною. Юстіан Мученик записує, що він мав такий вплив на римський сенат і римський народ, що останні його шанували як божество і навіть спорудили йому статую, яка, за його свідченнями, знаходилася на острові Тібер (Apol. 1. 26, 56). Але Юстіан вказав на місцерозташування статуї неправильно, оскільки він говорить про пам’ятник, знайдений у 1574 році з написом: Semoni Sanco Deo Fidio sacrum etc. Цей напис відноситься до невідомого йому сабино-римського божества (cf. Schaff, р. 462, fn. 1). Однак це не означало спорудження в Римі іншого пам'ятника, і, можливо, тому Іреней повторив свою помилку (Adv. Her. 1. 23, 1), а також Тертулліан (Apol. 13) і Евсебій. Шафф зазначає, що Іпполит, що жив у Римі, не згадує про це (там же). У деяких текстах симонійці  називаються гностиками. Антиномійські секти поводилися по-іншому. Вони жили аморальним життям і, як правило, не дотримувалися аскетичних правил, як це робила більша частина гностиків. Через свій безладний образ життя вони і виродилися.

Гностик Церінт був єгипетським євреєм, що вчився у часи правління Філо в Олександрії згідно з традицією, відображеною у Єпіфанія. Ця традиція називає його одним із лжеапостолів, що виступали проти Павла і що вимагали для Церкви обрізання (Гал.2:4; 2Кор. 11:13).

Він також виступав проти Іоана, який покинув баню, боячись, що вона зруйнується, коли в ній буде знаходитися Церинт. Він говорив про молодого Ісуса і про його послідовника - небесного Христа - як про двох різних істот. Такої ж точки зору він дотримувався і стосовно Антихриста. Він був чистим юдеєм. Шафф ставить його в один ряд з Ебіонітом (там же, с.465). Він також був чіліатом або тисячолітником, які концентрувалися у Єрусалимі. Цей факт випускається у Іренея, який сам належав до чіліатів, зате він згадується у Кая, Діоніса (у Евсебія), Теодора і Августина (cf. Schaff, р. 466). Чіліатами називали раннє утворення, що об'єднало в собі церковну теологію з гностичною парадигмою. Церинт, можливо, і не належав до центральної течії гностиків, які досить сильно критикували Старий Завіт.  Він навіть висловлювався проти деяких елементів їхнього вчення, але пізніше серед так званих ортодоксів у нього також були противники. Цим, в принципі, можна і закінчити розповідь про єресі другої половини першого століття.

У друге століття гностики увійшли разом з імператором Адріаном (117-138 н.е.). До того часу їхнє вчення було вже добре розроблене Басилідом. Його система була швидше монотеїстичною, ніж дуалістичною, хоча пізніше письменники намагалися зробити з нього дуаліста.

Басиліду належить вчення про триликого Христа. Він стверджував, що Христос був сином першого акона, сином другого акона і сином Марії. Вірність синів Бога своєму Отцеві була виражена у витворі Христа з цих аконів, Йому підлеглих. Його послідовники посіяли розпусту в системі їх засновника, корумпувавши її. Ця група існувала в Єгипті аж до четвертого століття, і, за свідченням Сулпісія Сиверуса, деякі елементи її доктрини були перенесені в Іспанію Марком з Мемфіса (cf. Schaff, р. 472).

До половини другого століття ця група разом з офітами, ператами і послідовниками Валентина часто зверталася до Євангелія від Іоана.

Валентин вважався найважливішим з теологів гностицизму. Іреней адресує свою роботу саме йому. Іпполит стверджує, що Валентин був платоністом і піфагорійцем (Schaff, р. 472-3). Він також належав до групи єгипетських євреїв, що вчилися в Олександрії (Epiph. Her. XXXI. 2; cf. Schaff, р. 473). Тертулліан передбачає, що через свої амбіції він відколовся від ортодоксальної Церкви. Коли Ігиній (137-142 н.э.) був первосвящеником, він прибув до Рима як простий вчитель, і залишався там аж до понтифіката Анісета (154 г. н.э.) (Iren. III, 4,3). Валентиніанцям вдалося укріпити свої позиції настільки, що про них згадує навіть Юстіан Мученик (його робота Syntagma against all Heresies була загублена, але така згадка присутня в First Apology). Рим, як центр всієї імперії, став центром усіх сект і єресей. Валентин, або Валентінус, разом з Сердо і Марсионом був серед перших гностиків, що проповідували в Римі. Це значно вплинуло на деякі аспекти християнської теології. Він був відлучений від Церкви і помер на Кіпрі в 160 році (Schaff, р. 473). На думку Шафф,  Церква була дуже добре організована, аби на неї могли вплинути, але він прислухається до думки сучасних ортодоксів.  Дуже важливими є зміни, що сталися між часами Ігинія і Анісета. Теологія Валентина намагається об'єднати біблійну схему ради тридцяти, де тридцять  - це тридцять епох від безодні. Христос і Софія або Святий Дух є останніми з тридцяти.

Школа Валентиніуса складається з двох відгалуджень: східного та італійського. Аксионікос або Ардесанес (Бардесанес) вчить про повітряне або небесне тіло Ісуса Христа, тому що Софія або Святий Дух зійшли на Марію. Італійська школа, якою керували Іракліон і Птолемей, проповідувала, що тіло Христа було духовним, і тому Дух від нього перейшов у хрещення.  Їхні послідовники наблизилися до правовірної Церки навіть більше, ніж зберегли вчення своїх наставників. Тут ми спостерігаємо об'єднання двох вчень.

Оріген навіть звинуватив їхній виклад Євангеліє від Іоана в недостатній алегоричності (Grabe Spicil. II. 83-117; cf. Schaff, р. 479 fn. 2). Птолемей у своєму Посланні до Флори (Epistle to Flora) стверджує, що створення світу і Старий Завіт не могли передувати найвищому Богу. У цьому положенні він звертається до апостольської традиції і Євангелія від Іоана 1:18. Один Бог благий (Мат.19:17) і тому не може бути творцем світу, де так багато зла. Ця точка зору показує недостатнє знання Писання з їхнього боку і тих, хто навіть на цій ранній стадії загалом підтримував християнську віру.

Іншим учнем школи Валентина був Маркос, який у другій половині другого століття проповідував у Середній Азії і Галії, перенісши піфагорійський і каббалістичний символізм чисел у гностичну теорію. Сирієць Бардесан і його син Гармоній, обидва уродженці Едесси, вважаються батьками сирійської науки про гімни. Потрібно зазначити, що в їхній космології відсутні будь-які сліди дуалізму.

Гностики повністю проявили себе в критиці Іудаїзму і Біблії з приходом Марсіона. Він був фундатором раціоналістичній опозиції Вітхому Завіту і Посланню. Він не розумів гармонії пророцтва Біблії і вважав прихід Христа таким, що не узгоджувався з попередніми прозріннями. Ця точка зору передбачала  перевагу сучасного християнства відносно Нового Завіту, в чому виражається нерозуміння Божих законів і їх логічного і гармонійного зв'язку.

Шафф стверджує, що Марсіон 

представляє надто антиєврейську і псевдопавліканську позицію разом з магічним супернатуралізмом, фанатично відстоюючи чисте примітивне християнство, знищуючи всю історію, обертаючи євангеліє в абсурд і фантом (с.483).

Марсіон, син єпископа Синопа в Понтусі, був відлучений від Церкви своїм батьком. У Рим він приїхав у середині другого століття (140-155 роки). Таким чином, Рим став центром гностицизму, не породивши жодної його течії. Він згадується Іренеєм, Юстіаном Мучеником і Полікарпом як найбільший єретик того часу. Він відстоював існування наступних сил: благого або милостивого Бога, який послав Христа; зла, керованого дияволом, у яке входить язичництво або варварство (Шафф); праведного творця світу, кінцеву безкінечність, розгніваного Єгову євреїв. Як стверджує Шафф, деякі письменники зводять всі положення Марсіона до двох. Марсіон заперечує язичницьку теорію еманації, таємні традиції і алегоричне тлумачення гностиків. У його системі відсутні Плером, Епохи, Динаміка, Сизігис або страждаюча Софія. Він виключає поступове зростання і все трапляється непідготовлено, абсурдно і несподівано. Його система була більше критичною і раціональною, ніж містичною і філософською (Шафф, с.485). Він стверджував, що християнство, будь воно єврейське або язичницьке, не пов'язане з минулим. Христос був не народжений, а несподівано з'явився у Капернаумі на п'ятнадцятому році правління Тиверія як вияв благого Бога, що послав його. Він говорив, що Христос не мав нічого спільного з Месією Вітхого Завіту, але називав себе так, тому що це було зручно (Шафф, с. 486-486). Вони дозволяли жінкам проводити хрещення і навчили їх хрестити мертвих (Шафф, 487).

Марсіон був стовідсотковим антиноміналістом,  але, незважаючи на це, дотримувався класичної  доктрини гностиків про аскетизм.

Марсіон проповідував найсуворішу форму аскетизму і самодисципліни, яка повставала не тільки проти всіх язичницьких свят, але навіть проти шлюбу, м'яса і вина (вживання риби допускалося). Природу Бога він знаходив тільки в історії. Одружених він допускав до хрещення тільки під обітницею утримання від сексуальних стосунків (Tertullian I. 29; IV. 10 as noted by Schaff р. 486).

Секта Марсіона розповсюдилася по Італії, Єгипту, Північній Африці, Кіпру і Сирії. Його учні, включаючи Препо, Лукана (асирійця) і Апеллеса, пом'якшили антагонізм з язичеством і Іудаїзмом, напевно, для того, щоб мати можливість впливу на них. Їхня сувора моральність і готовність прийняти переслідування зробили їх небезпечними для Церкви (див. Шаффа, с.487). Вони існували до п'ятого століття, незважаючи на те, що Костянтин заборонив їхнє поклоніння. Вони були поширені у сьомому столітті, коли Трулланський собор 692 року одним зі своїх рішень об'єднав їх (Шафф, там же). Слава про їхню дисципліну ходила ще два сторіччя опісля. Таким чином, дана секта зміцнилася і досить відчутно впливала на інші доктрини протягом багатьох сторіч.

Манікейці

Манікейці стали християнською сектою, що перейняла вчення Марсіона, хоч ортодокси також використали деякі елементи даної доктрини.

Гностики ж вважали ці школи втіленням справжнього зла. Вони ігнорували закони Бога, дані в Старому Завіті. Тільки Новий Завіт приводив справжні Божі закони і канони, а також деякі інші тексти, що мали  дивовижну природу.

Дуалізм і гностицизму,  і християнським сектам манікейців, а також катарам і путиранам, що з'явилися після них, говорив про дві групи  - синів світла і синів пітьми. Сатана і царство пітьми напали на царство світла. Вони стверджували, що Адам втілював у собі іскру світла, а Єва була витвором Сатани. Каїн і Авель були синами Сатани і Єви (тобто Єва згрішила із Сатаною), але Сет був нащадком Адама і Єви, і тому був повний світла. Вони підігнали Писання під свою доктрину через те, що Авель був пастухом і вживав м'ясо, і тому, за їхнім уявленням, не міг бути дитиною світла.

Вони вірили, що тільки суворий аскетизм здатний очистити тіло від справжнього зла. Вони проповідували утримування від споживання всіх видів м'яса і утримування від споживання алкоголю. І якщо Старий Завіт дозволяв таке споживання, то він був породженням злого Бога євреїв. Таким чином, вони критикували Бога Старого Завіту і відкидали закон.

Рання Церква була повністю проти сект, які виступали в підтримку вегетаріанства і утримання від шлюбу та вина. У апостольському каноні, який додавався до восьмої книги Конституції Святих Апостолів, були наведені правила, що регулювали не тільки здійснення функцій священика, але й основи християнства. Роль вина розкривається у Книзі VIII Конституції, розділ XLIV.  Про утримання говориться:

Канон 51 (Антіникейські Отці, Том. VII, с. 503) свідчить:

Якщо будь-хто з єпископів або старійшина, або дияконів, або хтось інший з рангу священиків утримується від шлюбу, м'яса і вина не за своїм переконанням, але через неприйняття, забувши, що “все було благим” і що “Бог створив людину чоловіком і жінкою”, і невірно тлумачить творення, то ви повинні або примусити його виправитися, або позбавити сану, або відлучити від Церкви; те ж стосується і мирян.

Канон 53 (там же) свідчить:

Якщо єпископ або старійшина, або диякон на свято не причащається м'ясом або вином, заберіть у нього сан як у людини з “совістю”, що притупилася, і як у причини безлічі пліток.

  Канон 63 свідчить:

Якщо будь-хто з єпископів або старійшин, або дияконів, або хтось інший з рангу священиків їсть м'ясо з кров'ю пораненої або вмерлої своєю смертю тварини, нехай у нього заберуть сан; це заборонено законом. Але якщо це мирянин, вигоніть його на певний час.

Канон 64 говорить:

Якщо будь-хто з духовенства буде поститься на Господній день або в Суботу, крім одного єдиного дня (тобто Очищення), заберіть у нього сан; але якщо це буде мирянин, вигоніть його.

Вищенаведені канони були написані для використання у Церкві до Нікейського Собору (325 рік н.е.), хоча приблизно в 340-360 роках Гарнак і, пізніше, Шафф дещо дописували (доповнивши шість більш ранніх книг сьомим і восьмим томом). Вони не влаштовують сучасний тринітаризм, тому що регулюють свята і мають низку спільних канонів з аріанами або евсебіанами, які були досить впливовими в Римі після Нікеї.

Справді, на час Нікейського і Константинопольського Соборів Церква була досить невпевнена у своїх канонах. У вищезазначених текстах зустрічаються посилання на Книги Юдіта, Маккавеєв, Мудрості і Сираха, двох Климентів і Конституції. Гефель стверджує, що Климент, який тут згадується, не міг бути тим римським Климентом, що написав канони (там же, прим.8, с.505). Досліджуючи дану тему, ми можемо легко упізнати Церкву, що заперечувала вегетаріанство, безшлюбність і утримування від вина. Написання цих робіт вважалося необхідним для боротьби з єресями гностиків-аскетів.

З вищеописаного ми бачимо справжнє походження вегетаріанства і причину його приходу в християнство. Його доктрина прийшла з Таємних культів через піфагорійство і гностицизм і змішалася з псевдохристиянством. Святий Дух попереджав Павла про целібат і вегетаріанство як про дві найбільші єресі. Потім за цими двома єресями слідувала єресь утримування від вина, яка також була засуджена. 

Згадане відступництво стало основою єресей Середніх віків, коли його перейняли катари; воно існує і до сьогоднішнього дня. Міняється тільки пояснення природи Бога, як ми вже бачили і побачимо далі, але центральна схема залишається тією ж. Бог змінив Свою думку, і вживання м'яса більше Ним не забороняється. Таким чином, Вітхий Завіт більше не має сили, і Він його забере тоді, коли прийде Месія (або кінець). Життя після смерті завжди бачиться як життя душі, що відлітає на небеса. Ця відступницька доктрина продовжує своє існування і в двадцятому столітті. Вона вірна тільки в одному - в тому, що з Єрусалима прийде тисячолітнє царювання.

Аскетизм Катар

У часи хрестових походів альбігойців секта аскетів-вегетаріанців була представлена катарами  - послідовниками як монтанійських, так і манікейських дуалістів. Вони мешкали приблизно на тій же території, що і Валенси або Саббататі і через свої погляди терпіли переслідування (див. роботу Роль Четвертої Заповіді в історії Церков Бога, які дотримувалися Суботи [170]). Протягом всієї своєї історії Церква Бога дотримувалася законів їжі, але ніколи не була вегетаріанською. Це стосувалося усіх її відгалуджень. Церква в Англії аж до Вітбійського Синоду також дотримувалася законів їжі, але була вегетаріанською (див. Edwards Christian England,  Vol. I, pp. 25-27 ff).

 

Через своє прагнення до очищення катари були названі пуританською сектою гностиків. Здається, що ця назва була  присвоєна їм поспішно, оскільки ця ж назва була і у чаззарів, про що детальніше говориться у роботі: Загальне Поширення Церков, що дотримуються Суботи [122]. Їхня відмінність від катар з їхнім абсолютним вегетаріанським дуалізмом безпосередньо не розкривається у даній роботі, проте ця тема згадується у праці: Роль Четвертої Заповіді в історії Церков Бога, які дотримувалися Суботи [170].

 

Катари складалися з двох груп: Альби (Франція) або альбансів, абсолютних дуалістів, і конкориччів (Конкоррессо в Італії), відносних дуалістів. За твердженнями конкорричів, Сатана був підлеглим, якому було дозволено творити. Це нагадує відмінність між монтаністами і манікейцями. Їхня єдність виражена у їхніх слабких доктринах.

 

У катарів існувало два поділи: на довершених або безгрішних і на нижній пласт - просто віруючих.  Від них вимагався аскетизм у його найсуворіших формах. Вони забороняли шлюб, тваринну їжу, використання фізичної сили та ін. Вони стверджували, що після смерті йде не воскресіння, а переселення (ERE, Vol. 6, article Heresy (Christian), р. 619).

Цими положеннями їхнє вчення відрізнялося від валенського, які не вірили  у  подібне. Однак обидві ці секти називалися альбигенськими, хоча в цьому не було їхньої провини. Частково катари були присутніми в Реймсі, як про це в 991 році в своїй промові згадав архієпископ Герберт (див. ERE, Vol. 1, article Albigenses,  р. 278; зверніть увагу на Трулланський Собор 692 року, що згадує про монтаністів). Частина катар поширилися у Фландрії, де в 1025 році вони зміцнилися під керівництвом італійця Гундулфа. Вони також заперечували Вітхий Завіт і символ Хреста.

Валенси ж, відкидаючи Хрест, вірили в Старий Завіт. Таким чином, між даними сектами існує величезна різниця. Катари були витіснені з Північної Франції через шістдесят років після Реймського Собору 1049 року (там же, с.279). Загроза Риму у вигляді катар і вальденсів зумовила формування Інквізиції і початок хрестових походів.

Остаточне Порівняння

Стриманість і аскетизм вегетаріанських катар стали справжньою багатовіковою проблемою для Церков Господа. Єретичне вегетаріанство християн увійшло і в двадцяте століття і розповсюдило свої брехливі положення. Воно вже не таке суворе, як раніше, і торкається не дуже важливих аспектів, щоб забезпечити собі більше послідовників, яких воно приваблює серед віруючих ортодоксів. Історія цього світогляду складається з ідеальних положень, які, в принципі, залишилися незмінними.

Гностицизм і манікейство були повністю одержимі ідеєю досетизму, і через свою спотворену точку зору вони виключали можливість божественного втілення. Шафф легко це пояснює (в своїй Історії Християнської Церкви (History of the Christian Church,  Vol. 2, pp 503-508)). Позиція Церкви і так званих православних стосовно уявлення про Христа і Єдиного Істинного Бога відрізняється. Катари ж відстоювали положення, несумісні із всемогутньою природою Бога. Дуалісти, включаючи і катарів, святкували неділю, і в цей день вони постились, як символ Сонця - представлення Христового світла. Вони, як гностики і манікейці, вірили, що моральне очищення приходило через фізичне. Це їх привело до майже повністю пантеїстичної філософії. Катари, однак, запровадили низку своїх власних положень про очищення, що не стосуються Христа. Манікейці стверджували, що страждання Христа на хресті було ілюзією страждання світової душі, яка все ще скута. Так відбувалося з кожною рослиною, що прагнула до світла. Таким чином, ті, що належать до класу довершених катар, не можуть вбити або поранити тварину, зірвати квітку або притоптати травинку. На думку Шаффа, світло не вільне від пітьми, як це повинно бути, тому що пітьма весь час намагається його поглинути (там же, с.505). Важко не погодитися з такими сентиментальними доказами і звинувачувати аскетизм у богохульстві.

Ці секти володіли найсуворішою моральністю. Причиною цього стала помилка у визначенні істинного зла. Їхнє вчення можна назвати протилежним вченню Пілагина, яке говорить про добру природу людини. І навпаки, буддисти були їм більш близькими з їхньою тезою про благо душі, вільної від пут матерії. Тому катари намагалися відгородитися від матеріального світу, перейшовши в царство світла, так само, як буддисти прагнули попасти з Сансари в Нірвану.

Різниця між гностицизмом і манікейством полягала в управлінні. Манікейський дуалізм мав сильну ієрархічну організацію, тоді як гностики об'єднувалися вільно. Організація також справила значний вплив на таке довге існування аскетизму.

 Вони дуже дивно тлумачили біблійну систему. На їхню думку, вона складалася з дванадцяти апостолів і ще одного, що їх очолював. Їм підкорялися сімдесят два єпископа, що відповідали сімдесяти двом учням (які згадуються у Євангеліє від Луки 10:1,17 і Сангедріні). За ними йшли старійшини, диякони і мандрівні євангелісти (Шафф, там же, с.507). Вони встановили щотижневі, щомісячні і щорічні пости. Вони заперечували ортодоксальні пости, як це робила Вальденська Церква Бога, але на ранньому етапі манікейці відзначали березневе мучеництво Мани більше, ніж Вечерю Господа і Пасху 14-15 Нісана, як це було в Церкві. Вони проводили хрещення водою і помазання олією. Манікейці святкували щось подібне до Святої Вечері, яка часто спотворювалася в ортодоксальних Церквах. У них так само, як і в католицькій системі, існував розподіл на класи. Нижчий клас, або слухачі, відповідали віруючим, а довершені - духовенству. Звичайно ж, доктрина целібату вразила обидва ці вчення. Досконалість вибраних захищалася трьома печатями або запобіжником (signaculum).

(а) signaculum oris,  що означає чистоту слів і харчування, стриманість від споживання тваринної їжі, міцних напоїв, навіть під час святої вечері, і вірність вегетаріанській дієті, що пропонується “слухачам” довершеними, особливо оливки, оскільки вони - це їжа світла.

(би) signaculum manuum: зречення від земної власності і матеріальних занять, навіть сільського господарства; зі священним благоговінням перед божественним світлим життям, що наповнює все єство.

(в) signaculum sinus,  або целібат, і утримання від будь-якого задоволення плотського бажання. Шлюб або    зачаття заплямоване матеріальним і є величезним злом.

Ця неприродна святість вибраних обумовлювала неминуче здійснення щоденних гріхів навернених, що благоговіли перед ними (Шафф, там же, с.506).

Шафф вважає, що їхня набожність, як і гностиків, відрізнялася дуже великою пихатістю. Загалом же вони себе вели пристойно, хоча Шафф вбачає у їхній поведінці приховані вади. Звичайно ж, вони складаються, передусім,  з їх самоправедності і прямого заперечення законів Бога.

Катари були менш організовані, і  їхні проповідники ходили від міста до міста, боячись переслідування. Протягом багатьох століть їхнє існування було для Церкви подібне до тріски в оці. За свої погляди, і не в останню чергу за аскетизм, вони і переслідувалися. Сучасні Церкви, що проповідують утримання, більше не дотримуються положень а і б, але зміни в їхній доктрині наблизили їх до так званих правовірних, особливо стосовно вчення про Божественне і про святкування Суботи. Багато хто з правовірних перейняв доктрини б і в, а деякі навіть всі три положення. Гностичний аскетизм зараз більш поширений, ніж це було в ранню епоху Середніх віків

Вегетаріанський аскетизм і утримування від споживання вина заплямовують природу Бога і святість Ісуса Христа. Христос пив алкогольні напої, тобто вино. Самоправедними аскетами він був названий ненажерою і п'яницею, а також зазнав критики за те, що пив вино з митниками (Maт. 11:19; Лк. 7:34). Звичайно ж, він не був вегетаріанцем ні до, ні після свого воскресіння (див. вище, а також Мат.17:27; Ів. 21:9-10,13). Христос би не зміг стати членом деяких сучасних аскетичних вегетаріанських Церков. Звичайно ж, Ісусу Христу не дозволили б провести хрещення у більшій частині сьогоднішніх Церков, що проповідують аскетизм і вегетаріанство, оскільки він вживав алкоголь. Вони намагаються виправдатися, стверджуючи, що Христос не пив алкогольного вина, але це виправдання є нікчемним і не відповідає біблійному тексту (робота Вино в Біблії [188] детальніше пояснить цю тезу).

Неможливо примирити християнську віру з доктриною вегетаріанства (див. вище), або прибрати вино з Господньої Вечері, або стверджувати, що така стриманість була заповідана Богом. Подібні твердження є єрессю, що ставить під питання природу Бога. Доктрини вегетаріанства і утримання спотворюють послідовність Писання та ігнорують важливі аспекти пророцтва. Прихильники цих вчень є відступниками від віри заради диявольських доктрин.

Коли прийде Месія, він буде правити в Єрусалимі. Він буде керувати землею протягом тисячі років (Одкр. 20:1-7). Месія і вибрані принесуть на цю планету Божий порядок. Ті, хто не будуть дотримуватися Суботи і Новомісяч (Іс.66:23) і не пришлють своїх представників в Єрусалим на Свято Шатрів, не отримають дощу. Божим законом буде встановлений закон споживання м'яса (див., наприклад, Зах.14:21). Вибрані не зможуть бути вибраними, якщо вони не будуть причащатися тілом і кров'ю Христа під час Господньої Вечері (Ів.6:53-57). Ті, хто противитися цьому і проповідує інші принципи, просто не будуть у першому воскресінні.