Суботні церкви останніх двох століть зазвичай визнавали, що основною ознакою й визначною рисою цієї системи було дотримування Закону Суботи, і що церкви були переслідувані саме через дотримання цього закону. Ця позиція в кращому випадку є лише частково вірною, а в гіршому вона приховує справжні фундаментальні аспекти віри, за які була переслідувана Церква Бога і які формують інші ознаки обраних. В цій роботі буде зазначено, що насправді існує ряд ознак, які визначають обраних і використовувалися для того, щоб ізолювати і виділити їх із суспільства протягом періоду переслідувань, відомих під назвою Інквізиції. Ортодоксальна система використовувала різні ознаки віри для того, щоб зібрати інформацію й свідоцтва проти вибраних і знищити їх.

Християнські Церкви Бога

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

(Усі права захищені a 1998 Wade Cox)

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

Цю статтю можно знайти в Інтернеті за такою адресою: http://www.logon.org

ВСТУП

В роботі Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122) було зазначено, що протягом часу існувала довга низка Церков, що дотримувалися закону Суботи і в тій чи іншій мірі ставали в опозицію і переслідувалися загальною церковною системою. Суботні церкви останніх двох століть зазвичай визнавали, що основною ознакою й визначною рисою цієї системи було дотримування Закону Суботи, і що церкви були переслідувані саме через дотримання цього закону. Ця позиція в кращому випадку є лише частково вірною, а в гіршому вона приховує справжні фундаментальні аспекти віри, за які була переслідувана Церква Бога і які формують інші ознаки обраних. В цій роботі буде зазначено, що насправді існує ряд ознак, які визначають обраних і використовувалися для того, щоб ізолювати і виділити їх із суспільства протягом періоду переслідувань, відомих під назвою Інквізиції. Ортодоксальна система використовувала різні ознаки віри для того, щоб зібрати інформацію й свідоцтва проти вибраних і знищити їх.

Церкви Бога двадцятого століття припустилися фундаментальної помилки, вважаючи, що те, що вони зрозуміли, було кращим чи більш повним за те, що зрозуміли церкви у попередні часи. Ця помилка стала причиною загибелі церков у наш час і походить вона з ігнорування доктрини попередніх церков і застосування доктрини їхньої віри. Насправді ж наш час продемонстрував як Сардійську, так і Лаодекійську системи (Апокал . 3:1-6, 14-22). З цього незнання з’явиться вірна Філадельфійська система (Апокал. 3:7-13), яка має невеликий вплив, але чесно дотримується Законів Божих і заповіту Ісуса Христа (Апокал. 12:14; 14:17).

Які ж ознаки обраних насправді називає Біблія й яку роль відіграє дотримання Суботи в процесі визначення?

Дотримання Суботи як одна з ознак Церкви.

Дотримання Суботи є однією з ознак людей Божих. Це знак між нами й Богом, який робить нас святими.

Вихід 31: 12-14:

12 І промовив Господь до Мойсея, говорячи:

13 А ти промовляй Ізраїлевим синам, говорячи: Тільки суботи Мої будете пильнувати, бо це знак поміж Мною та поміж вами для ваших поколінь, щоб ви познали, що Я Господь, що освячує вас!

14 І будете пильнувати суботу, бо вона святість для вас. Хто опоганить її, той конче буде забитий, бо кожен, хто робить у ній роботу, то буде стята душа та з-посеред народів її!

Дотримання Суботи – це не тільки ознака Церкви. Це також ознака людей, що дотримуються заповітів і ще не запрошені до Церкви. Якби це була саме ознака обраних, Іудаїзм став би частиною першого воскресіння, але це не так.

Інші ознаки обраних.

Другою ознакою є Пасха й Свято Опрісноків.

9 І буде тобі це за знака на руці твоїй, і за пам'ятку між очима твоїми, щоб Господній Закон був в устах твоїх, бо сильною рукою Господь вивів тебе із Єгипту.

16 І станеться це за знака на руці твоїй, і за пов'язку поміж очима твоїми, о силою Своєї руки вивів нас Господь із Єгипту.

Святкування Пасхи й Свята Опрісноків є другою ознакою людей, що дотримуються заповітів. Таке поширення четвертої заповіді (як це зазначено вище) застосовується для того, щоб відзначити Закони Божі в наших діях (руках) і думках (у лобі, між очима). Це ознака закону Божого (Второзаконня 6:8) і спасіння Ізраїлю (Второзаконня 6:10). Згідно з Новим Заповітом, цей стан поширюється також на неєвреїв-християн (До Римлян 9:6; 11:25-26). Розуміння Пасхи у Церквах Бога двадцятого століття було помилковим. Невірним є твердження, що Євреї святкували її неправильно і що Пасха була вночі чотирнадцятого Нісана, а Найбільш Пам’ятна Ніч – п’ятнадцятого, і що саме цю ніч Євреї вважали Пасхою. Це питання було детально вивчене, і загальну структуру помилкових посилань, на яких це твердження базується, викладено в Додатку до роботи Пасха (№ 98).

Найпершою й основною ознакою людей, що дотримувалися заповітів, було обрізання (Буття 17:14). Його було перенесено й до хрещення (див. роботу Каяття й Хрещення (№ 52)).

Хрещення святим духом є головною ознакою обраних кров’ю Христа до єдиного тіла (Мат 28:19; Діяння 1:5; 11:16; до Римлян 6:3; 1 до Коринтян 12:13; до Євреїв 9:11-28).

Загальна доктринальна позиція Церкви.

Центральне місце в їхній вірі займала доктрина Бога. Святкування Суботи, Нового Місяця й Свят Врожаю було визначальною рисою поклоніння Богу. До цього додавалося досить розповсюджене на той час дотримання законів їжі (див. також роботу Закони Їжі (№ 15)). Таким чином святкування Суботи і все інше, що походило з цього, були ознакою поклоніння єдиному справжньому Богу (Іоанна 17:3). Цей Бог, Елоах, був тим Богом, якому поклонялися Іудеї й про якого згадується у Старому Заповіті. Для ранніх церков Біблією був Старий Заповіт, який пояснювався й тлумачився за допомогою Нового Заповіту (див. роботу Біблія (№ 164)). Давні церковні доктрини Бога вивчено у роботах Рання теологія верховенства Бога (№ 127), а також Про Безсмертя(№ 165) Божественність Христа (№ 147) Перша Заповідь: Гріх Сатани (№ 153), а також ????? з Отцем (№ 81).

Біблійні основи загальної доктрини.

Перша заповідь говорить:

Бог-отець є єдиним Богом (Іоанн 17:3), і немає елогіма, першого за Нього чи рівного Йому. Неприпустимим є поклонятися чи молитися іншій істоті, включаючи Ісуса Христа.

Друга заповідь:

Не роби собі ні різьбленої, ні іншої подоби з того, що на небі вгорі, на землі долі й у воді під землею, не вклоняйся їм і не служи їм, бо я Господь Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провини батьків дітей у третьому й четвертому поколіннях тих, хто ненавидить мене, але чинить постійне добро тим, хто любить мене й тримається моїх заповідей.

Третя заповідь говорить:

Не називай ім’я Господа Бога твого даремно, бо не залишить Бог безвинним того, хто називає ім’я його даремно.

Ім’я Господа Бога надає владу, а значить

Пам’ятай про день суботній, щоб святити його. Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – Субота для Господа Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, і дочка твоя, раб твій і невільниця твоя, худоба твоя й гість твій, що в домі твому; бо шість днів творив Господь небо й землю, море та все , що в них, і відпочивав сьомого дня, і тому благословив Господь день Суботній, і освятив його.

Четверта заповідь включає всю систему біблійного поклоніння, що складається з Нових Місяців, Свят Врожаю і Святих Днів, а також сплати десятини (див. роботу Десятина (№ 161)), відповідно до системи перших плодів і Заповітної Жатви (див. роботу Заповіт Божий (№ 152)).

Саме так ми шукаємо приклади нашого братства в минулому, щоб побачити, що вони витримали й за що були переслідувані. Ранні церковні доктрини виявляються досить послідовними, якщо відокремити факти від пропаганди загальної церковної системи.

Використання цих характерних елементів у доктринах ранніх Церков

Рання церква була виключно Унітарною. Вважається, що Гностики й Модалісти не були частиною Церкви. Ми не маємо відомостей про те, чи дотримувалися Церква, апостоли чи їхні учні Бінітаризму чи Триунітаризму. В той же час існує чітке свідоцтво про те, що доктрина Трійці розвинулася з вторинного Бінітаризму т. зв. Християн у четвертому столітті. Триунітаризм, як і його непослідовний попередник Бінітаризм, аж до Реформації, що відбулася десь через одинадцять століть, не сприймалися церквами, що дотримувалися закону Суботи. Бінітаризм же насправді походить від Модалізму – доктрини прихильників культу Атіса у Римі (див. роботу Походження Різдва і Пасхи (№ 235)).

Рання Церква

Ми знаємо з робіт Іренея (а також його попередника Полікарпа) ми знаємо, що вони, як і Церква, дотримувалися Унітаризму, і що вони вірили в те, що Христа було призначено елогімом, і що обрані мали стати елогімом, як Христос біля Бога. Вони вірили, що тільки Бог існує вічно і немає нічого, рівного Йому за віком. Це твердження походить із Захарії 12:8, і його також можна знайти у роботі Проти Єресей.

Іреней говорить про Бога (Проти Єресей ІІІ, viii, 3):

Вони були створені, бо Він так наказав. Він сказав і вони були зроблені. Кому Він наказав? Світ, неважливо ким, каже Він, і небеса були створені, і вся їх сила подихом з Його вуст [Пс. 33:6].

Іреней тримається думки, що:

Повністю доведено, що ані пророки, ані апостоли не кликали іншого Бога чи називали [його] Господом крім справжнього і єдиного Бога….Але впорядковані речі відрізняються від Нього, який впорядкував їх і того, що було зроблене Ним, який зробив їх. Тому що він сам по собі не створений, не має початку й кінця й має все. Він сам по Собі є достатнім для Себе, і навіть далі, Він дарує всім іншим ту саму річ, існування; але речі, зроблені Ним (там же).

Іреней розширив здатність бути Богом (теосом чи елогімом) до Логоса тут як відмінну від інших впорядкованих речей (там же). Від вже тоді встановив місце Бога і Сина і місця обраних як теоса чи елогіма і всіх синів Божих з Книги ІІІ, Частини vi.

Тому ні Господь, ані Святий дух, ані Апостоли ніколи нікого чітко й виключно не називали Богом, якщо це не був справжній Бог; також нікого вони не називали Господом, крім Бога-Отця, який править усім, і Сина Його, який отримав від Нього владу над усім сущим, як зазначено у цьому твердженні. І сказав Господь Господові моєму, Сядь праворуч мене, поки не покладу Я твоїх ворогів до підніжок твоїх [Пс. 110:1]. Тут Біблія показує звертання Отця до свого Сина, Його, що передав Йому в спадок гнів і підкорив Йому всіх Його ворогів…

Іреней дійшов висновку, що терміном “Святий дух” позначали Отця й Сина як Господа. Він вважає, що саме Христос розмовляв з Аврамом перед знищенням Содомітів, і він отримав силу [від Бога] судити їх за їхні гріхи. І це [далі текст]

Проголошує ту ж правду: “Трон Твій, о Боже , на вічні віки, скіпетр царства твого – це скіпетр правди. Ти полюбив справедливість і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе Бог, Твій Бог” [Пс. 46:5]. Писання визначає [обох] ім’ям Бога [теоса чи елогіма]- і Його, помазаного як Сина Божого, і Того, хто Його помазав, Отця. І знов “Бог над зібранням божим стоїть, він судить серед них” [Пс. 82:1]. Він [тут] має не увазі Отця, Сина і тих, хто був помазаний; але вони належать до церкви, оскільки вона є синагогою Бога, який сам є Сином і сам її зібрав з тих, кому Він знов говорить “Бог над богами, Господь мовив – і покликав землю.”[Пс. 50:1]. Кого він називає Богом? Той, про кого він сказав “Бог прийде , помічений усіма, наш Бог, і не буде мовчати” [Пс. 50:3] є Сином, що прийшов до людей явно і який говорив “Я відкрито явився тим, хто не шукав Мене” [Ісаї 65:1]. Але про яких Богів [він говорить] ? [Про тих] кому Він каже “Я сказав – Ви Боги, і усі ви сини Всевишнього”[Пс 82:6]. Без сумніву, тим, хто отримав дар “синівства, через яке ми кличемо Авва, Отче!”[Рим. 8:15] (Проти Єресей, Кн. ІІІ, Ч.vi? ANF, Том І, стор. 418-419).

Андерс Нігрен (Агапе і Ерос, пер.Філіпа С Ватсона, Харпер Торчбукс, Нью Йорк, 1969) вірно зрозумів церковну ідею вічного життя, коли сказав:

Їхнім девізом в зв’язку з цим могли б бути слова Таціана: “Не безсмертною, о греки, є душа, а смертною. Проте все ж можливим для неї є не вмирати” (Таціан, Oratio ad Graecos, xiii. 1).

Різниця між християнами і нехристиянами в цьому пункті була настільки великою, що віра у “Воскресіння плоті” могла б стати паролем. Якщо хтось вірить у “Безсмертя душі”, він тим самим показує, що він не християнин. Як говорив Юстин, “Якщо ви зустрілись з кимось, хто називає себе християнином … і хто стверджує, що немає воскресіння мертвих, а лише їхні душі після їхньої смерті потрапляють на небеса; знайте, що вони не є християнами” (Діал. 1ххх 4) (там же, стор. 280-281).

Тим самим Церква заперечувала Безсмертя Душі – вона була абсолютно Унітарно-субординаційною. Вона не тільки відкидала ідею Трійці, яку потім прийняла, можливо, вона також відлучала будь-кого, хто підтримував цю доктрину чи будь-які свідчення Двобіжжя з Гностичних кіл. Церква була дуже терпимою, вона трималася тієї думки, що єресі дозволені для того, щоб показати, хто в Церкві схвалений Богом (1 до Кор. 11:19). Вони робили це шляхом навчання (2 до Тим. 2:15, див. KJV; RSV говорить Роби якнайкраще).

Вони також вважали Писанням Старий Заповіт, а Новий – тлумаченням Писання. Вони дотримувалися закону Нового Місяця і Свят врожаю, і ми бачимо, що дотримання Єврейської Пасхи стало під питання після появи нової Пасхальної системи і після того, як вона почала витісняти Єврейську Пасху під час того, що пізніше назвали Кварто-деціманською полемікою (див. роботу Пасха (№ 98)).

Церкву почали переслідувати і вона в основному перейшла за межі Римської Імперії й, таким чином, за межі впливу Православної церкви, аж до хрещення Арійських народів, що тривало до восьмого століття, а також від заснування Священної Римської Імперії у 590 р. Переслідування віри тривали протягом періоду могутності й правління Священної Римської Імперії 590 – 1850 рр. (див. роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)).

Американський Адвентизм і Церкви Бога в США протягом останніх двох століть невірно визначали часові межі існування Священної Римської Імперії й пророцтва часу, час і половину часу, або 1260 днів. Це сталося внаслідок незнання історії Європи й власного фальшивого пророцтва. Ця серйозна помилка мала великий вплив на рух, спричинений фальшивим пророцтвом пришестя 1842-44 рр. Все це завершилося створенням іншої фальшивої доктрини Суду до Пришестя ( див. роботу Суд до Пришестя (№ 176)).

Інквізиція

Можна з впевненістю сказати, що, за Католичною системою, церква називалася по-різному в різних місцевостях для того, щоб приховати її розповсюдження і уніфіковану систему доктрини. Проте організації Церкви Бога мали різні думки щодо її управління і основних напрямків діяльності (напр., Пресвітеріанська і Єпископаліанська церкви Західних Вальденсійців ). Ми знаємо, що вони називалися Катари чи Катарії, Англійською – Пуритани. Вони також називалися Булгари, Хозари, Валенсійці, Альбігойці, Вальденсійці, Сабатарійці, Сабатати, Інсабатати, Пасагінійці в числі інших. Терміном Сабатарійці, здається, називали Арійців, що дотримувалися закону Суботи.

Ми знаємо, що узагальнення поглядів загалом виражалося у простонародній мові. Наприклад, термін poor bugger у англійців використовується для того, щоб передати симпатію до нещасної особи, яку піддано важкому випробуванню чи катуванню. Часто це збиває з пантелику сучасних американців і навіть австралійців, оскільки слова bugger і buggery мають специфічне юридичне значення, пов’язане з содомією. Проте цей термін має ще й інше значення, яке визначає обраних в часи Інквізиції. Оксфордський Універсальний Словник відносить цей термін до середньовічної англійської мови, який походить від французького слова bougre і латинського Bulgarus або Bulgarian – єретик (або також лихвар). Загалом, якщо цим терміном називали єретиків, то він стосувався саме Альбігойців. Це й було його першим значенням. Друге, принизливе значення, що стосується содомії, з’явилося 1555 року і, швидше за все, використовувалося для того, щоб зводити наклеп на секту, яку переслідували протягом трьохсот років. Термін pauvre bougre або poor bulgar по відношенню до альбігойців англійською звучав як poor booger. Джерела використання термінів bogle або boggle у Північній Англії десь у 1505 році невідомі, але ці терміни згадувалися стосовно привидів і є таким чином квазі-істинним іменем диявола (звідси bogieman, тощо). Безсумнівно, термін poor bugger бере свій початок у Альбігойських Хрестових походах. При цьому можна пробачити, якщо хтось спитає, яке відношення до Альбігойців мають Булгари. Відповідь проста. Частина Церков Бога, Павлікіанці, у Пергамську еру (Апокал. 2:12) прийшли до Європи під час переміщення за наказом Константина Капронімуса та Іоанна Цімісхія (див. роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)). Це переселення до Фракії охопило Булгар, Південних Слов’ян, особливо в Боснії, а також в Угорщині та Румунії. Вони просувалися на захід, і з п’ятнадцятого століття об’єдналися з залишками Валенсійців чи Вальденсійців. З певною мірою вірогідності можна говорити про поширення їхньої доктрини з тринадцятого століття, і з абсолютною впевненістю можна говорити про те, якими були їхні східні галузі, особливо в Угорщині й Румунії, у період з п’ятнадцятого до дев’ятнадцятого століть.

Альбігойські Хрестові походи

Вперше їх було названо Валенсійцями у 1179 році у засудженні їх Раймондом Давентрійським. Старшини, або barbes (дядьки), Бернард Раймондський і Раймонд Байміакський були засуджені як єретики Лютеранською Радою не за дотримання закону Суботи, а за Унітаризм. Трактат, написаний проти них у 1180 році Бернардом Фонтакудським, мав у назві слово Валенсійці (Adversus Vallenses et Arianos). Відповідно, вони були субординатаристами і не визнавали Трійці. Швидше за все, робота 1180 року зникла у тому ж столітті, проте робота, написана Бернардом Фонтакудським у 1190 році все ще існує. Валенсійці того часу були Унітаристами й існували окремо від Арійців. Це вірна точка зору, і на ній Церкви Бога наполягатимуть. Аріанство, яке, за твердженням Католицької церкви вважає Святий дух творінням Сина, відрізняється від Біблійного Унітаризму. Обидві ці течії розглядаються як одна й та ж або схожа єресь Католиками, які також впровадили доктрину створення Святого духу Сином, оскільки не існує письмового викладення цієї думки у текстах, що приписуються Аріусу (див. також роботи Аріанство і Напів-аріанство (№ 167), Соціанізм, Аріанство і Унітаризм (№ 185)).

Загалом Альбігойські походи нівелювалися проти обох елементів Римом у тринадцятому столітті. Альбігойці мали захист на півдні Франції у особі графа Раймонда Тулузького. Віленсійці, або Сабатати, були більш розповсюджені й розширили межі свого впливу до Іспанії. Ми можемо відтворити доктрини Валенсійців з їхньої іспанської галузі, оскільки вони були піддані жорстокому переслідуванню.

Іспанська Інквізиція

Основним завданням Іспанської Інквізиції було позбутися т. зв. Іудаїстських Християн. Їх називали Marranos (або свині). З визначень Інквізиції ми знаємо, що вони не лише дотримувалися Закону Суботи, але й відкидали догмат Трійці, святкували Святі Дні, включно зі Спокутою, і дотримувалися законів їжі. Едикт Віри демонструє засоби, за допомогою яких можна було визначити єретиків. Євреї й Мусульмани також підлягали переслідуванню, хоча це переслідування було спрямоване все ж не на них, а на Церкви Бога, які вони також називали Сабатати, Інсабатати чи Інсабати. Едикт Альфонса, короля Арагона та ін. про виселення за межі Іспанії Вальденсійців або Інсабататів наведений на стор. 20 роботи Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122).

Найбільш жахливими й активними територіями були Мадрид, Севілья і Толедо через більшу кількість Нових Християн, як їх називає Рос, найбільша кількість яких була зосереджена в Північній Кастилії й у Андалузії й яка зменшилася після першого скаженого вибуху переслідування до найменшої, як у Каталонії (Рос, там же, Ч. Нечестива Служба, ст. 73). Ці трибунали остаточно були скоординовані в кінці п’ятнадцятого століття під владою центральної ради El Consejo de la Suprema y General Inquisicion, яка тут називається La Suprema, яка спочатку обмежувалася Кастилією. Разом з чотирма великими Державними Радами під керівництвом Фердинанда й Ізабелли, а саме Радою Держави, Радою Фінансів, Кастилії й Арагона, Рада Інквізиції зайняла своє місце як не останній вираз королівської влади (Рос, там же, ст. 74). У 1647 вийшов наказ про те, що для здійснення контролю всі вироки всіх трибуналів мали надсилатися до неї. Здається, це було зроблено для того, щоб приборкати надзвичайну суворість локальних переслідувань. Така суворість виникла з нерозуміння. Натаньяху вказує на помилку (Походження Іспанської Інквізиції в Іспанії п’ятнадцятого століття, ст. 440-459), коли будь-яка помилка розуму вважалася єрессю всупереч твердженню Августина Я можу помилятися, але я не єретик (De Trinitate, c. 3, n. 5-6). Хуан де Торквемада, Інквізитор, критикував судові справи в Толедо за явне порушення норм і навмисний небіблійний антисемітизм. Він вважав, що причина цього лежить на тому ж рівні, що й суперечка Хама з Мордекою і євреями (там же, ст. 449). Потім він зіткнувся з питанням про природу Бога, як її бачили Валенсійці. Толедці стверджували, оскільки це було очевидно, як частина загального знання (publica fama) (як і в Валенсії, як ми ще побачимо), що єретики практикують обрізання, заперечують божественність Христа, заперечують, до того ж, присутність його тіла у Причасті тощо (там же, ст. 444). Толедці не враховували, за Торквемадою, що не можна показувати, що новонавернений, за його власним зізнанням, чи за правдивим твердженням очевидця, після хрещення, вірив у щось крім того, у що вірить Матір Церква (порівн. Натаньяху, ст. 444). Торквемада затаврував це звинувачення як брехливе й злісне і таке, що демонструє недійсність всього судового засідання (там же, ст. 445). Чому так має бути? Ми напевне знаємо, що Валенсійці сповідували Унітаризм протягом століть. Різниця полягає у підпорядкованій божественності Христа. Таким чином божественність Христа не заперечувалася. Але була й інша причина для таврування. Торквемада бачив, що Толедські суди були просто антисемітськими, і що не існувало біблійної основи для расизму. Він, таким чином, мав засудити цю помилку в найсуворішій формі. Проблема полягала також в тому, що підозра і запитання поширювалися вглибину до четвертого коліна новонавернених. Він критикував це посилання з точки зору новонавернених з інших груп, що не визнавали Трійцю, які він описував як Маніхейські помилки боснійців. Він стикнувся з проблемою зміни королівської влади в межах Священної Римської Імперії. Торквемада говорить:

В наш час був навернений з поганства до Християнства король Польщі, батько теперішнього короля з великою кількістю шляхти і незчисленним населенням [Владислав ІІ, у минулому Ягайло, Великий Князь Литовський, охрещений під час коронації у 1386 році. Він був батьком Казіміра IV, який зійшов на трон у 1447 році]. Пізніше, в дні Папи Євгена IV, король Боснії, його королева й багато інших вельмож були навернуті в християнство від Маніхейських помилок [король Стефан Томас був похрещений у католицтво у 1445 році]. До того ж, майже щодня багато мусульман переконуються [у правдивості Християнства]. Буде великим святотатством сказати, що всі ці люди мають підозрюватись, як мінімум до четвертого коліна, у ідолопоклонстві й помилках, яких вони, як і їхні батьки, колись припустилися (Трактат, ст.54-55, порівн. Натаньяху, ст. 452).

Торквемада написав трактат проти боснійських Богомілів (Symbolum pro informatione Manichaeorum, вид. Н.Лопес Мартінес і В. Проано Гіл, 1958, ст. 23 і Натаньяху, ст. 119). Тут ми бачимо ефект змішування Маніхейського дуалізму з Унітарною вірою, яку там започаткували Павлікіанці. Церква в той час пересунулася у Герцоговину і далі на Північ (див. також роботу . Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)). Проблема зрозуміла, але не для Натаньяху. До п’ятнадцятого століття Валесійці були загнані так далеко у підпілля, що, здавалося, всі вони знищені переслідуваннями. Толедці серед інших стали настільки надмірно тиранічними, що використовували Інквізицію для систематичного знищення євреїв. Це порушувало позицію церкви щодо дій для консолідації імперії. Торквемада мав обмежити таке свавілля, для того щоб не перестали діяти певні усталені взаємозв’язки всередині імперії, а також для того, щоб у хрещенні люди, призначені для нього, бачили певні вигоди для себе. Расизм і жадібність Інквізиції витісняли такі вигоди і тим самим збільшувало небезпеку. Торквемада був досить розумним , щоб зрозуміти, яким буде суд історії. Значить, він мав стримати Інквізицію. Насправді, церква дозволяла їй продовжувати діяльність ще протягом трьох століть, саме на процесах проти тих доктрин, існування яких заборонялося., повністю руйнуючи власну силу (див. Малахій Мартін Занепад і Кінець Римської Церкви, Секер і Варбург, Лондон, ст. 254 і далі).

Свідоцтва з Едиктів

Проміжки тривалістю в три й чотири роки між арештом і винесенням вироку були загальним явищем, а в одному випадку записана перерва у чотирнадцять років. Вагітних жінок віддавали на поталу до ганебного стовпа, піддавали лайці в’язнів, за наказом Кардинала Хіменеса, виданого у 1512 році, для того щоб залякати смертю будь яких службових осіб, які продовжували зв’язки із ув’язненими. Видатки на утримання за гратами повністю мав сплатити в’язень, неважливо, протягом якого часу. Є приклад сплати боргу за чотирирічне ув’язнення монахині в Сіцілії, виправданої й звільненої у 1703 році, який сплачувався її спадкоємцями аж до 1872 року (Рос, ст. 87). Загалом, майно конфіскувалося під час арешту.

Marranos, або Нові Християни не могли бути свідками на жодному судовому процесі. Приховування імен свідків було запроваджене у тринадцятому столітті немовби для захисту слабких, за доносом яких звинувачували сильних світу цього, але скоро це стало загальною нормою, і ніхто не міг з’ясувати імена їхніх обвинувачів (Рос вірно зазначає, що навіть до 1836 року в Англії обвинувачені злодії не мали права радитись і бачити копії звинувачень, висунутих проти них). То були варварські часи, і Інквізиція була найбільшим варварством.

Європейські Інквізиції з’явилися у південній Франції у тринадцятому столітті й була скасована в Папських Землях у 1846. Між 1823 і 1846 роками 200,000 людей тільки у Папських Землях були засуджені до страти, довічного ув'язнення, вигнання чи до каторги на галерах, і ще 1,5 млн. були під наглядом (див. Малахій Мартін Занепад і Кінець Римської Церкви, стор. 254, і роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122), стор. 29). Рос показує відчай людей з самого початку тринадцятого століття на півдні Франції:

Вислухайте мене, панове! Я не єретик: я маю жінку, живу з нею у шлюбі й маю дітей; я їм м’ясо, брешу й клянуся, і я чесний християнин (Рос, стор. 90).

Заперечення елементів целібату і вегетаріанського аскетизму було необхідним, тому що Маніхейські дуалісти, відомі під назвою Катарів чи Пуритан, які шукали очищення через аскетизм, були єретичною сектою, яку з часом почали переслідувати як Валенсійців чи Сабататів. Маніхейські дуалісти відрізнялися від Валенсійців, і тому існують Катаро-Валенсійські відмінності, помічені, але невірно визначені Вебером. Сабатати продовжували дотримуватися Біблійних законів. Їхнє поклоніння було таємним, і тому його важко точно визначити. Проте ми знаємо, що вони дотримувалися закону Суботи, а повністю систему їхнього поклоніння можна визначити, розглянувши Східну гілку Сабататів.

Східноєвропейські Сабатати

Ми точно знаємо, якими були доктрини Угорської й Трансільванської церков з п’ятнадцятого до дев’ятнадцятого століть. Запис про них був зроблений д-ром Самуелем Коном, Головним Равином Будапешта, Угорщина, в роботі DIE SABBATHARIER IN SIEBENBURGEN Ihre Geschiste, Literatur, und Dogmatik, Будапешт, Верлаг фон Зінгер & Вольфер, 1894, Лейпциг, Верлаг фон Франц Вагнер. (Витяги з роботи Герхарда О’Маркса наведені в роботі Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122) на стор. 22 і далі).

Таким чином можна побачити, що ранні Суботні Церкви були Унітарними і дотримувалися законів Старого Завіту. Дотримання Субот було лише одним з аспектів системи їхніх вірувань, яка зосереджувалася на служінню Єдиному Справжньому Богу. У Східній Європі їх переслідували за Унітаризм навіть більше, ніж за дотримання Суботи (Франсес Давідіс вважав за краще залишитися у в'язниці, де й помер, ніж скомпрометувати Унітарну віру, незважаючи навіть на те, що Соцін, сам Унітарист, намагався переконати його змінити свій суворий Унітаризм, щоб врятувати життя). Вони не отримали статусу церкви, в той час як навіть євреї мали такий статус. Їм було заборонено доступ до друкованої преси, і це примушувало їх писати свої проповіді від руки. Інквізиція безжально придушувала цю систему, і на заході їх могли засудити навіть лише за дотримання закону Суботи.

Зріст унітаризму

Термін Унітаризм є англійським, він походить від латинського unitarius і вперше був застосований під час легалізації релігії у 1600 (Енциклопедія Релігії й Етики (ЕРЕ), стаття Унітаризм, Т. 12, стор. 519). Він створений спеціально для визначення єдності особи Бога на противагу ортодоксальній доктрині Його потрійної природи. Відповідний термін Триунітарний вперше в його сучасному значенні було використано Серветусом у 1564 р. (там же). Прикметник Унітарний іноді використовується за межами християнства (так, напр., Іслам та Іудаїзм також унітарні в своїй основі).

Грецький текст Нового Заповіту був надрукований Еразмом у 1516 році.

Те, що він випустив відому строфу про Триунітаризм, [1 Іоанна 5:7] й неприйняття ним схоластичних диспутів справило помітний вплив на велику кількість людей (ЕРЕ, там же).

Переклад Еразмом Нового Заповіту підштовхнув людей, які знали грецьку мову, розпочати вивчення посилань, на яких тримався ортодоксальний Триунітаризм. Більш важливим було те, що населенню Європи надали більше волі, а Інквізицію обмежили. Вчені почали розуміти, що Біблія не була Триунітарною, і взагалі підтримувала Унітіризм. Перший крок у виданні друкованих анти-триунітарних робіт на континенті (всупереч вченню церкви до Реформації і друкованій пресі) був зроблений у роботах Мартіна Целаріуса (1499-1564), учня Рейхліна і першого послідовника і товариша Лютера (ЕРЕ, там же, стор. 519-520). У своїй роботі de Operibus Dei він використовує термін deus щодо Христа в тому ж значенні, в якому християни можуть бути названі dei, тобто “сини Найвищого” (там же). Звернувшись до роботи Рання теологія верховенства Бога (№ 127), ми побачимо, що це положення прямо запозичене у Іренея, а також ранніх учнів апостолів і самих апостолів. Внаслідок цього склалося досить бурхливе і сучасне акадечне товариство, яке вело дебати, викликані появою роботи Сервітуса у 1531 році. У Неаполі, Спаніард Іоанн Вальдес заснував релігійну групу, яка займалася вивченням Писання аж до його смерті у 1541 році (ЕРЕ, там же, стор. 520). Зверніть увагу на ім’я: Вальдес. Здається, він був іспанським вальденсійцем, відповідно до його імені й теології (див. також роботу . Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)). У 1539 році Меланктон попереджував Сенат Венеції про розповсюдження Серветіанізму в Північній Італії (там же). Бернард Очіно (1487-1565), який належав до цієї групи, повільно пройшов через Швейцарію до Лондона і служив у якості одного із Мандрівників Церкви (1550-1553), поки вона не була зруйнована королевою Марією під час її спроби реставрації католицтва. Очіно був змушений переїхати до Цюріха, і потім переїхав до Польщі, де й приєднався до анти-Триунітаріанців. Кетрін Вогель, дружину ювеліра, було спалено у віці 80 років у 1539 році у Кракові за віру в “існування одного Бога, що створив видимий і невидимий світ, якого не може осягнути людський розум” (там же). Цей рух існував у Європі в часи, які ми називаємо Триунітарною ерою. Анти-Триунітарний рух демонструє також другий синод реформованої церкви у 1556 році, а також у 1558, коли його головою став П’єдмонтез Георг Бландрата. Голандські анабабтисти, яких очолював Девід Джоріс Дельфський, також були Унітіріанцями. Цих унітаріанців також називали протестантами. ЕРЕ говорить, що:

Тисячі протестантів з Німеччини, Ельзасу і Нижніх Земель емігрували до Англії в правління Генріха VIII, і Церква Мандрівників у часи Едварда VI включала також французів, валійців, італійців та іспанців (ЕРЕ, там же, стор. 520).

Ці люди шукали притулок у Англії за допомогою унітарної церкви. Це була справжня церква Бога. Англія стала більш відкритою для виразу загальної думки з п’ятнадцятого століття завдяки публікаціям єпископа Чеширського Річарда Пікока. В цей час відділилися анабаптисти і лоларди.

28 грудня 1548 року священик на ім’я Джон Асетон проголошував перед Кранмером жахливі єресі про те, що “Святий Дух не є Богом, він лише певна сила Батька”, і що “Ісус Христос, яким була вагітна Діва Марія, був святим пророком…але не був справжнім сущим Богом”. В квітні того ж року було призначено комісію для пошуку анабаптистів, єретиків, а також тих, хтонехтує Загальними Молитвами. В травні цією комісією було притягнуто велику кількість лондонських торговців (ЕРЕ, там же).

Вони були унітаристами. Ні Біунітаризм, ані Дітеізм не викривалися і не переслідувалися протягом цієї фази існування церкви. Це не було доктриною. Хірург Джордж ван Парріс з Майнца був покараний у 1551 році за те, що він стверджував, що єдиним Богом є Бог-Отець, і що Христос – це не зовсім Бог (ЕРЕ). Унітарний рух у Польщі в той час, коли туди прийшов Бландрата, уже ввійшов до протестантського синоду, але був виключений через сім років. Вони відмовлялися називатися іменем іншим, ніж Християни (ЕРЕ, там же). Фауст Соцін (1539-1604), племінник Лелія Соціна (1525-1562) із Сієни, товариша Кальвіна і Меланктона, відвідав Англію і помандрував до Польщі. Він відвідав Бландрату в Трансильванії в 1578 році, сперечаючись з Френсісом Давідом, який відкидав усі форми культів Христа. Він оселився у Польщі в 1579 році. Соцініанці названі за його ім’ям. Проте вони надовго випередили його там, оскільки були частиною церкви, яку ми розуміємо як Вальденсійську. Цей аспект висвітлено у роботі Соціанізм, Аріанізм і Унітаризм (№ 185).

Польська унітарна церква переслідувалася аж до занепаду католицькою церквою (див. ЕРЕ). Соцін допускав застосування терміну Бог до Христа у підлеглому значенні. Насправді ж, це був зміст, під яким розумів Христа Іреней, як це зазначено у роботі Рання теологія верховенства Бога (№ 127).

Франсес Давід (або Давідіс) угорської церкви в Трансильванії був ув’язнений у фортеці Дева за те, що він відмовлявся від молитов чи культів, присвячених Христу. Він помер там же у листопаді 1579 року. Ми знаємо з добре задокументованої історії його наступників, з Еосіона, що вони не тільки були унітаристами, але й дотримувалися Суботи, Нових місяців і Святих Днів. Свято Сурм відмічалося гімном, як Новий Місяць, і гімни Новим Місяцям були більш важливими за спеціальні гімни до свята Сурм (див. роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)).

Назва Unitarius вперше була використана Меліусом і з’явилася в документі вперше у 1600 році в декреті Синоду Лексфальви. Формально воно було прийняте церквою у 1638 році. Угорські церкви переслідувалися ще протягом двох століть після цього, і їхнє майно конфіскувалося. На початку цього століття їхні нащадки мали 140 церков між Зеклерів у Трансильванії, і декілька в Угорщині. Книга їхніх гімнів від 1865 не передбачала поклоніння Христу (ЕРЕ, там же). Справжні й чесні залишки цієї церкви – закарпатці, які все ще є унітаристами і дотримуються закону Суботи.

Зріст унітаризму в Англії почався з бажання відновити справжню апостольську віру. Для кращих представників англійської нації, що Новий Заповіт дув не Триунітарним, а Унітарним, і ці люди практично започаткували дійсне вчення церкви. Початок був, можливо, покладений Річардом Хукером (1553-1600) і Джоном Хейлсом (1584-1656). Обмеження поняття таїнств главенства Бога лише Писанням стало основним результатом. Роботи Вільяма Чілінгворта (1602-1644) були центром цього результату. На Чілінгворта впливав Лорд Фалькланд, перший унітарист. Роботи Гроція нічого не говорять про потрійну природу Бога і (згідно з Стефаном Наєм в його Короткій Історії Унітаристів, яких також називають Соцініанцями, Лондон, 1678) говорять проте, що він тлумачів ці роботи з точки зору Унітаристів, або згідно з поглядами Соціанців (ЕРЕ, стор. 522).

Пол Бест (1590-1657) був навернутий в унітаризм під час своєї подорожі до Польщі. На Мілтона також впливали трансильванські унітаристи (див. Aereopagitica, Лондон, 1644 – посилання з ЕРЕ, там же). Збори в Кентебері і Йорку в червні 1640 року заборонили ввезення унітаристських (соцініанських) книжок, і Парламент у 1648 році визнав заперечення триєдинства Бога злочином, що карається смертю. Проте Джон Бідль (1616-1662), якого часто називають батьком Англійського унітаризму, опублікував Туофолдський Катехізис Писання у 1654 році. Унітаризм став загальним явищем у Англії в сімнадцятому столітті. Проф. Броновскі у телециклі Сходження людини, навіть припускає, що індустріальна революція була продуктом унітарних мислителів. Не зважаючи на ув’язнення і вислання на Сціллійські острови (1654-1658), Бідль збирав послідовників. Смерть Бідля у 1662 році й Акт Єдинства перешкодили перетворенню руху на організацію поклоніння. Проте, детальне вивчення Писання призвело до того, що усі великі мислителі того часу заперечували Триунітаризм. До них входив і Мілтон. Томас Фірмін (1632-1697), багатий торговець підтримував літературу в 1691-1705 рр. Парламент намагався заборонити це. Проте, великі філософи також входили на цей шлях, як, наприклад, Джон Лок (1632-1704). Сер Ісаак Ньютон також увійшов до унітаризму за Мілтоном після вивчення Писання. За цими великими мислителями пішов Уільям Уістон (1672-1752), який став лукіанським професором у Кембріджі після Ньютона у 1703 році й був звільнений з посади у 1710 році за проповідування унітаризму. Трактат Семюела Кларка (1675-1729) Доктрина Потрійності у Писанні також відіграв важливу роль у висвітленні цього питання. Заперечення спів-вічності сина вперше було зроблене саме у цій роботі, яка представила квазі-бінітарну позицію. Коли у 1786 році було відкрито Манчестерську Академію (пізніше Манчестерський Коледж Оксфорд), її першим ректором став Томас Барн, унітарій

Джон Джеймс Тейлор (1797-1869) зробив перше формальне обговорення Іоаннівського питання в Англії у його Намаганні пересвідчитися у характері Четвертого Євангелія (Лондон, 1867). Велика кількість вчених просили перевірити текст і Новий Заповіт, і до лав Коректорів Біблії було запрошено Джорджа Ванса Сміта. Вчений-унітарист Джеймс Драммонд (1835-1918), здібний теолог, написав визначні роботи Єврейський Месія (1877), Люблячий Іудеїв (1888) і Дослідження Характеру й Авторства Четвертого Євангелія (1903). Джон Реллі Берд (1800-1876) проклав шлях до сучасних біблійних словників, видавши свій Народний Біблійний Словник. Також відомими унітаріями були Едгар Тейлор, Семюел Шарп, Х А Брайт, Вільям Ретбон Грег, Френсіс Вільям Ньюмен, Франц Пауер Коб, Ральф Вальдо Емерсон, Теодор Паркер і Макс Міллер. ЕРЕ надає також інформацію про церкви і розповсюдження. Деякі з сучасних мислителів, вивчаючи Біблію на предмет відсутності у ній Грецької теології Александрійської й Кападокійської школ, визначили унітаризм як справжню Біблійну систему.

Рух Баптистів Сьомого Дня

Це є головною, фундаментальною помилкою Баптистів Сьомого Дня. Через їхню неспроможність створити детальне викладення вірувань, вони не можуть публікувати адекватні роботи. Таким чином, створення деталізованого викладення і його поширення неможливе. Їм не вдалося забезпечити більшість релігійних свобод і розвинути здорове навчання природі Бога.

Унітаризм і Дотримання Суботи

Ранній унітаризм майже без виключень супроводжувався дотриманням закону Суботи, оскільки обидва вони пішли від Біблійного буквалізму. Триунітаризм ніколи не супроводжувався дотриманням Субот, аж до Реформації. Після Реформації з’явилися Триунітарії, що дотримувалися закону суботи, і унітарії, які провадили недільну службу, але це не стало правилом. Сучасний Унітаризм, що передбачає недільні служби, є хибним, як і будь-яка інша недільна система.

В Азії

Дотримання закону Суботи в Азії в основному не було триунітарним до того часу, поки Єзуїти не розпочали там місіонерську роботу. Несторіанці й африканські місіонери (див. роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)), просунули ранню церкву в Персію, Індію, а далі і в Китай. Унітаризм з дотриманням Суботи являв серйозну загрозу Буддизму і був заборонений останнім. Церкви, що передбачали дотримання закону Суботи, в Азії були також, як правило, унітарними. Вони додержувалися законів їжі й не визнавали сповідь і чистилище. Підрозділи цих церков походили, в основному, з рад Константинополя й Халкедонії.

Китайці використовували християнську систему протягом тривалого часу, і, як і в інших місцевостях, дотримання Суботи було ознакою біблійного буквалізму. У 781 році воно було вже добре розвинутий (див. роботу Основне Розповсюдження Суботніх Церков (№ 122)). Дотримання Суботи існувало в Китаї й під час Тайпіньського Повстання в 1850 році (там же).

Досвід США

Євангелічні адвентисти; і

Адвентизм офіційно був в основному унітарним до 1931 року, коли вплив Урії Сміта припинився і Триунітарії, які протягом довгого часу існували всередині цієї церкви, почали захоплювати контроль. Наступники Урії Сміта затаврували його як Аріанця.

М Л Андерсен (див.) говорить, що вони вважали, що це редакторська помилка, але він прибув, щоб поговорити з нею і дізнатися, чи це насправді так. Він не говорив цього до 1948 року. Маючи на увазі думки і доктрини старійшин церкви до 1931 року, цей текст вважали підробкою редактора. Християнське Поєднання, з якого прийшов Джеймс Уайт, було унітарним. Вони кінець кінцем об’єдналися з іншими щоб створити Об’єднану Церкву Христа. Їхні доктрини були навіть більш біблійними, ніж доктрини Унітарної Універсальної Церкви. Ця церква насправді не має відношення до доктрин унітарного субординаторизму Суботніх церков.

Адвентистська Церква була унітарною, або, як адвентисти кажуть зараз, Аріанською, до 1931 року. Однак, Аріанство, за визначенням Триунітарієв, проголошує Дух творінням сина. Ця доктрина може бути впровадженням ранніх триунітарієв, оскільки у коментарях Арія такої доктрини ми не бачимо. Проте, Аріанство, за визначенням триунітарієв, не є біблійним унітаризмом і не є доктриною, якої дотримувався Сміт чи будь яка церква нашого часу, включаючи Церкву Бога (сьомого Дня) або інші піднаступницькі церкви.

Всесвітня Церква Бога (колишня Радіо Церква Бога)

Після занепаду Всесвітньої Церкви Бога залишилося багато церковних груп з неясно визначеними доктринами главенства Бога і більшості інших пунктів. Багато з них фактично є Дітеїстами, оскільки вірять у двох Богів ab orgine.Деякі проголосили Біунітарну структуру, але мають дуже слабке її теологічне обгрунтування. Усі групи дотримуються Святих Днів. Щонайменше дві групи дотримуються Нових Місяців.

Свідки Єгови є унітарною церквою, яка не розуміє чи не дотримується Субот, Нових Місяців чи Свят врожаю. Отже, їм не вистачає основних ознак обраних, перерахованих у цій роботі.

Завершення

Таблиця Доктрин Церков Бога

Додаток

У розділі 150 ІІ Тому Шафф говорить про класи анти-триунітаріїв, в числі яких він приписує до першого класу Алогія, Теодота, Артемона і Павла Самостатського. На стор. 572 він говорить, що:

Ці Анти –Триунітарії носять загальну назву Монархійці (від Monarchia) або Унітаріанці завдяки значенню, яке вони надають числовій персональній єдності головування Бога.

Але ми маємо виділити всередині них два протилежні класи: раціоналістів, або динамічних монархійців, які відкидали божественість Христа або пояснювали його не більш як просто “силу” [dunamis]; і патріпасіанців, або модалістичних Монархійців, які визначали Сина разом з Отцем і визнавали в основному тільки модальну потрійність, тобто що це три види воскресіння, але не наявність трьох окремих осіб.

Друга форма пішла від Найвищої концепції божественості Христа, але у певній частині й від пантеістичних народів, які наблизилися до гностичного доцетизму.

Перша з них відкидала божественість Христа, інша – достоїнство Отця, проте друга була більш мудрою й християнською, і, відповідно, мала більше прихильників.

Шафф також згадує Павла Самостатського, єпископа Антіохії з 260 року, як найбільш відомого раціоналіста-унітарія.

Він відкидав особистість Логоса і Святого Духа і вважав їх просто силами Божими, як розум і розсуд у людини; але припускав, що Логос був присутнім у Христі більше, ніж у будь-якому попередньому посланці Бога, і навчав, як пізніше Соціанці, поступовому піднесенню Христа, завдяки його власному духовному розвитку, до божественого сану. Він погоджувався, що Христос був безгрішним, узяв на себе гріхи наших предків і став Спасителем людства (там же).

Афанасій вважає, що Савеліанство походить від стоїцизму і часто повторюється. Савелій вів диспути про різницю між монадою і тріадою в божественій природі. Тим самим одкровення Отця почалося не з творіння, що передувало Триунітарному одкровенню, а з дарування закону. Одкровення Сина почалося з Втілення і закінчилося Вознесінням. Одкровення Святого Духа почалося з надихання і продовжується у духовному відродженні й освяченні. Він ілюструє триунітарні відносини, порівнюючи Отця з диском Сонця, Сина з його світлом, а Святий Дух – з теплом (див. також аналогію зі свічкою у сучасному Триунітаризмі). Він заперечує постійність проявлення Отця, так само як Сина і Святого Духа. Він створює три часових явища, які завершили місію, і повертається до абстрактної монади (див. Шафф, там же, стор. 581-583 доктрина). Ця система знову з’явиться у русі Нової Ери як Теологія Розвитку. Вона є протилежною Субординаторизму, якому християни–унітарії, унітарії реформації й ми навчилися в апостолів і раннях християн.

Шафф не був зовсім чесним, коли говорив про ранні нетриунітарні доктрини. Він використовує термін анти-триунітаризм, але має на увазі триунітарну доктрину, хоча вона не була такою. Трійця не була сформульована аж до Ради в Константинополі у 381 році й не закріплена до 451 року, коли велика кількість відомих церков відділилися від Триунітаріїв. Він не згадує ні ці церкви, ні теологію Ранніх Апологетів, які були унітаристами-субординатористами. Іреней важливий для нас тому, що за його описами ми можемо найближче підійти до теології Іоанна й Полікарпа. Триунітарні історії, як католицькі, так і протестантські, нечасто згадують про теології, які їх спростовували. Шафф використовує термін Унінаризм у його найзагальнішому розширеному значенні, прийнятому Триунітаріями, для того щоб приховати справжні суперечки між двома партіями з п’ятнадцятого століття. Під загальну назву Унітарії Триунітарії намагаються підвести суміш Модалістів або Монархіанців з їхніми попередниками, Патріпасіанцями, разом з Адопціоністами, Мельчізедекіанцями, а також Євреями й Мусульманами, разом з християнськими унітаріями, від яких власне походить цей термін. Більш правильним було б розглядати їх як монотеїстів, а унітаріїв як підрозділ монотеїзму. Проте, це, звичайно, виключило б з ряду триунітаріїв, і тому такий поділ не використовується.

CONCORDIAS

das entre la jurifdicion Real, y

el Santo Oficio de la

lnquificion.

Домовленість щодо близьких інквізиторів

Валенсія, 1568 (колекція автора)

Всім вірним християнам, чоловікам і жінкам, капеланам, священикам і ченцям усіх станів, достоїнства і ступенів; ваша увага до цього послання стане запорукою спасіння Господа нашого Ісуса Христа, справжнього спасіння; той, хто знає це, через посередництво інших едиктів і вироків Преподобних інквізиторів, наших попередників, мають з’являтися перед ними, протягом певного періоду, і розповідати й підтверджувати про те, чи бачили, взнали або почули вони, чи не говорить чи говорила особа чи група осіб, як живі, так і вже померлі, щось проти Святої Католицької Віри; розвивала й дотримувалася закону Мойсея чи Магометан, або їхніх звичаїв і церемоній; або скоїли різні єретичні злочини; дотримуються П'ятничних вечорів і Субот, змінюють білизну на чисту по суботах і носять кращий одяг, ніж у інші дні; готують у п’ятницю їжу на суботу, тушить м’ясо на малому вогні; не працює у п’ятницю ввечері й у суботу так, як в інші дні; хто розпалює вогонь у чистих лампах з новим гнотом у п’ятницю ввечері; застилає ліжко новою білизною і замінює серветки на столах; святкує день опрісноків, їсть опрісноки, сельдерей і гіркі трави, дотримується піст прощення (День Спокути), коли вони не вживають їжі протягом усього дня до першої зірки, коли вони вибачають одне одного і закінчують піст; і таким же чином дотримуються постів Цариці Естер, посту на згадку зруйнування першого й другого храмів, роцесена; хто молиться згідно з законом Мойсея, стоячи перед стіною, хитаючись вперед і назад, роблячи кілька кроків назад; хто дає гроші на масло до єврейського храму або іншого потаємного місця поклоніння; хто ріже птицю за Єврейським законом і утримується від споживання від споживання овець чи іншої тварини, які є трефними, хто не бажає споживати солону свинину, зайців, кролів, равликів або рибу без луски; хто купає тіла померлих і ховає їх у незайманій землі згідно з єврейським звичаєм; хто будинку печалі не їсть м’яса, а лише рибу і круті яйця, сидячи за низькими столами; хто, готуючи хліб, відділяє шматки тіста й кидає їх у вогонь; хто є обрізаним, або знає когось обрізаного; хто викликає демонів, і віддає їм шану як Богу; хто говорить, що закон Мойсея вірний і принесе спасіння; хто дотримується багатьох інших подібних звичаїв і церемоній; хто говорить, що Господь наш Ісус Христос не був справжнім Месією, обіцяним у Писанні, ні справжнім Богом, ні Сином Божим; хто заперечує, що вин загинув для спасіння людства; заперечує воскресіння й вознесіння його на небеса; і говорить, що Пані наша Діва Марія не була Божою матір’ю або дівою до народження й після нього, хто говорить і підтверджує багато інших подібних єретичних помилок; хто стверджує, що те, у чому вони зізналися перед інквізиторами, неправда; хто знімає свій покаянний одяг, і ні залишаються у в’язниці, ні здійснюють каяття, покладеного на них; хто говорить ганебні речі про нашу святу Католицьку Віру і про посадових осіб інквізиції; або хто намагається переконати поганина, який збирається вступити у християнство, не робити цього; хто стверджує, що Святе Причастя на олтарі не є справжнім тілом Спасителя нашого Ісуса Христа, і що бог не може бути всюдисущим; або священик, який дотримується цих проклятих поглядів, який читає й святкує месу, не говорячи святих слів освячення; говорить і вірить, що закон Магомета і його звичаї й церемонії є вірними і принесуть спасіння; хто стверджує, що життя – це не більше ніж народження і смерть, і що немає пекла ані раю; хто говорить, що лихварство не є гріхом; якщо чоловік, що вже одружений, одружується знов, або жінка за життя свого чоловіка знову йде заміж; якщо хтось знає когось, хто дотримується єврейських звичаїв, і дають імена своїм дітям у сьому ніч після народження, поклавши срібло й золото на стіл, з радістю дотримується єврейських церемоній; і якщо хтось знає когось, хто в разі смерті кладе чашу з водою, запалену свічку й кілька серветок на місце, де помер небіжчик, і потім не заходять туди протягом кількох днів; якщо хтось знає якогось єврея чи новонаверненого, який потаємно намагається дотримуватися закону Мойсея й навернути до цього інших, навчаючи відповідних церемоній, надаючи відомості про дати свят і постів, навчаючи єврейських молитов; якщо хтось знає про когось, що той намагається стати євреєм, або, будучи християнином і їдучи за кордон, носить єврейський одяг; якщо хтось знає про когось, новонаверненого чи іншого, що той замовляє собі одяг не з холста, а з полотна, як у євреїв; якщо хтось знає, що, якщо чиїсь діти цілують його руку, він кладе руку на їхню голову, не роблячи при цьому Знаку (Хреста); і хто після обіду чи вечері робить благословіння (вераха) над вином і передає його кожному, хто сидить за столом; якщо хтось знає, що в якомусь будинку люди збираються для служби чи релігійних церемоній, або читають біблії не на місцевому наріччі, або дотримуються інших Іудаїстських церемоній; і якщо хтось знає, що перед подорожжю людині говорять відповідні слова з Мойсеєвого закону і кладуть руку на голову, не роблячи Знаку (Хреста). І якщо хтось знає когось, хто відкрито визнає, що він дотримується мойсеєвої віри, або чекає пришестя Месії, говорячи, що Спаситель наш Ісус Христос не приходив і що тепер Еліах має прийти й забрати їх до обіцяної землі; і якщо хтось знає когось, хто удає, що він увійшов у транс і мандрував по небесах, і ангел ніс його над зеленими полями й говорив йому, що це обіцяна земля, яка призначена для всіх навернених, яких Еліах має врятувати з полону, в якому вони живуть; і якщо хтось знає людину чи людей, які є дітьми чи онуками засудженого, і, маючи на те заборону, здійснюють суспільну службу, носять зброю, оксамит чи прикрашають свій одяг золотом, сріблом, перлинами, дорогоцінним камінням чи коралами або роблять інші речі, які їм робити заборонено; і якщо хтось знає когось, хто має чи зберігає конфісковані речі, меблі, гроші, срібло, золото, інші дорогоцінності тих, хто був звинувачений у єресі, які мають бути принесені отримувачу речей, конфіскованих за звинуваченням у єресі. –Про всі ці речі, про які ви чули, взнали чи бачили, ви, вищезгадані чесні християни, маєте з твердими серцями, які відмовляються повідомити й проголосити ноші й забобони ваших душ; вважаючи, що ви були виправдані папськими буллами й індульгенціями, і обіцянками й пожертвуваннями, які ви зробили, задля чого вам було винесено вирок відлучення від церкви й інші смертельні вироки за діючим законом, і тому вас мають переслідувати у судовому порядку як відлучених від церкви і співучасників єретиків, різними способами; але, бажаючи проявити благодійництво і для спасіння ваших душ, оскільки Господь наш бажає не загибелі грішників, а їхньої спокути й життя; тому ми знімаємо й призупиняємо засудження, винесене попередніми інквізиторами проти вас, якщо ви погодитесь і будете виконувати норми цього нашого едикту, яким ми вимагаємо, закликаємо й наказуємо вам, в силу святої покірності й під загрозою повного відлучення від церкви, протягом дев’яти діб з дня, коли цей едикт буде вам прочитано або повідомлено у будь-який інший спосіб, викласти усе, що ви знаєте, бачили, чули або чули, що про це хтось говорив, про вищезазначені речі й церемонії, і з’явитися перед нами особисто для того, щоб повідомити й проголосити, що ви бачили, чули, або чули, як про це потаємно розмовляють, не розмовляючи перед цим ні з ким іншим і не даючи брехливі свідчення. В іншому випадку, якщо термін пройде, канонічні застереження буде повторено згідно з законом, і будуть зроблені відповідні кроки для винесення вироку повного відлучення, на виконання і за цим документом; і на виконання цього відлучення ви будете прилюдно звинувачені; і якщо після іншого дев’ятиденного періоду ви будете уперто триматися відлучення і незгоди, вас буде відлучено, піддано анафемі, проклято, ізольовано й відділено як помічника диявола, від лона Матері-Церкви і її таїнств. І ми наказуємо вікаріям, ректорам, капеланам і ризничим і усім іншим релігійним і духовним особам поводити себе й відноситись до вищезгаданих як до відлучених і проклятих і таких, що призвали на себе гнів і обурення Всесильного Бога, славної Діви Марії, Його Матері й канонізованих апостолів Святих Петра і Павла і усіх святих небесного Суду; і на цих неслухняних і бунтівників, які приховають правду щодо вищезазначених речей, падуть усі хвороби й прокляття, які впали й зійшли на Царя Фараона і його військо за невиконання божих заповідей, і такий же вирок відлучення буде винесено їм, який було винесено людям Содома й Гомори, які загинули у вогні; і як Атана й Абріона, які були поглинуті землею за великі порушення і гріхи, які вони скоїли через неповагу й повстання проти Господа Бога нашого; і будуть прокляті вони в їжі й питві, у пробудженні й уві сні, приходячи й ідучи геть. Прокляті будуть вони у житті й смерті, і стануть ще жорсткішими у гріхах своїх, і диявол завжди буде праворуч них; нехай всі їхні дії будуть грішними, і дні їхні будуть недовгими й злими; нехай їхнім майном розпоряджуються інші, ї діти їхні будуть сиротами, і дружини їхні – вдовами. Нехай діти їхні завжди будуть нужденні, і ніхто їм не допоможе; нехай будуть вони вигнані з будинків своїх, а добро їхнє візьмуть лихварі; і нехай ні в кому не знайдуть вони жалості по ним; нехай діти їхні будуть скалічені й вигнані, як і їхні імена, і їхня злоба завжди буде у божій пам’яті. Нехай їхні вороги переможуть їх і заберуть усе їхнє майно, і нехай блукають вони від дверей до дверей без полегшення. Нехай їхні молитви перетворюються на прокляття; і проклятими будуть хліб їхній і вино, м’ясо і риба, фрукти й інша їжа, яку вони споживатимуть; також і будинки, у яких вони мешкають, і одяг, який вони носять, тварини, на яких вони їздять і ліжка, на яких вони сплять, столи й серветки, на яких вони їдять. Прокляті будуть вони Сатані й Люциферу і усім дияволам у пеклі, і будуть ті їхніми панами, і супроводжувати їх вдень і вночі. Амінь. І якщо будь хто, накликавши на себе ці відлучення й прокляття, виявлятиме непослух протягом року, їх вважатимуть єретиками, і вони будуть покарані як єретики або ті, кого підозрюють у злочині єресі. Видане ____ Березня, року Божого 1512.”

Nullus omoveat sub pena excommunicationis

(Item: Всі хто знає щось про згадані у цьому едикті речі або про інші єресі й не засуджує їх і сам говорить те ж саме, цим відлучаються і не виправдовуються сповідниками.)

El doctor De Mandato sue
Palacio, inquisidor. Reverende paternitatis,
Petrus Sorell, notarius.

_____________________________________________________________________