Християнські Церкви Бога

Церковні Таїнства [150]

(Видання 1.0 20000124-20000124)

Більшість Церков стверджує, що має владу над різними аспектами людського життя, а також що її учасники, аби справді бути її учасниками, повинні брати участь у визначених сферах церковного життя. У роботі аналізуються заяви про таїнство шлюбу, похоронної церемонії, Євхаристії (Святого Причастя), хрещення, Господньої Вечері та робиться висновок про те, що за Новим Завітом існує лише два подібних повноваження Церкви.

 

Християнські Церкви Бога

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

email: secretary@ccg.org

(Усі права захищені г 1998 Wade Cox)

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

 

Цю статтю можна знайти в Інтернеті за такою адресою:

http://www.logon.org

 

 

 

Церковні Таїнства

Питання таїнств постає перед кожним християнином. Сучасне православне християнство залишає за собою здійснення безлічі таїнств. Наприклад, католицьке християнство у його різних формах таких, як англікани, римляни або православні, намагається за допомогою церковних таїнств контролювати людське життя, таким чином узгоджуючи Новий Завіт із сімейним життям і залишаючи за собою право примиряти конкуруючі релігії.

Це управління здійснюється на рівні таїнства, що знаходить своє вираження у таких назвах, як Таїнство Шлюбу і Похоронів, Причастя тощо. Ці твердження применшують значення навіть тих декількох підстав для існування таких таїнств і грунтуються на небіблійних теологічних припущеннях.

Шлюб

Перше небіблійне положення відноситься до Таїнства Шлюбу. Звичайно ж, правильно буде сказати, що одруження є Святим, але досить невірно стверджувати, що шлюб є Таїнством Церкви, складаючи зміст однієї з її функцій.

Положення про те, що шлюби, укладені поза Церквою, є недійсними в очах Господа і Ісуса Христа, абсолютне невірне. Первинним положенням є те, що, згідно із законом. для освячення шлюбу батьки повинні дати свою згоду на його укладення. Його ми знаходимо в Книзі Виходу 22:17. Церемонія повинна проводиться у присутності свідків, як ми бачимо з Книг Рут 4:1-11 і Ісаї 8:1-3. Ніде в Священному Писанні не подаються згадки про залежність дійсності шлюбу від Церкви і духовенства. Заручини є напіводруженням (Мат. 1:18; Лк. 1:27) і здійснюється з Духом (Єз. 16:8). Біблія засуджує безшлюбність Книзі Суддів 11:38; Ісаї 4:1 і Єремії 16:9, однак Павло робить виключення у своєму Посланні до Коринтян 7:7-8, 24-40. Для цього існувало багато причин, зумовлених традиціями того часу і потреб Церкви; ця тема буде детально розглядатися у роботі Шлюб. Відношення Христа до дійсності одруження представлене в його проповіді до самаритянської жінки в Євангеліє від Іоана 4:16-18.

Іоана 4:16-18 16 Говорить до неї Ісус: Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди.

17 Жінка відповіла та й сказала: Чоловіка не маю... Відказав їй Ісус: Ти добре сказала: Чоловіка не маю.

18 Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, не муж він тобі. Це ти правду сказала.

Тут шлюб між народами, а також розлучення, здаються дійсними, але фактично вони не признавалися.

Шлюбні зобов'язання є обов'язками перед Богом, як це показують Второзаконня 13:6-10, Євангеліє від Матвія 19:29 і Луки 14:26, і тому шлюб не може зв'язувати після смерті (Мат. 22:29-30; Мк. 12:24-25). Так, Церква, яка намагається привласнити собі це право, чинить некоректно.

Щоб продемонструвати поняття священної природи даного інституту, наведемо три приклади. Перший стосується Адама і Єви:

Буття 2:23-24 23 І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка.

24 Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.

У часи Авраама інститут шлюбу був дійсним для всіх народів, і про це свідчить приклад Фараона і Сари (Буття 12:11-20), а також Абімелеха і Сари (Буття).

Про інститут шлюбу, а також заручин, згадує Закон Мойсея (Вихід 22:16-17). Обмеження, що існують стосовно одруження, мають цивільну природу, йдучи своїм корінням у традиції народів і племен (Числа 36:8).

Таким чином, право народів на шлюб є правом, що передує Церкві і незалежним від неї.

Похоронна Церемонія (Останнє Помазання)

Те, що ми розуміємо під похоронною церемонією, належить до небіблійної доктрини, що походить від концепції контролю Церкви над людською душею після смерті. Звичайно ж, Церква не володіє владою записувати на небесах імена людей. Воскресіння з мертвих розділяється на перше і друге воскресіння. Перше воскресіння належить тим, хто згадується в Одкровенні 20:4-6. Це святі, які були слухняні Заповідям Бога і Вірі, і Свідченню Месії, тобто Ісуса Христа (Одкр. 12:17; 14:12; 22:14). Це воскресіння складається із 144000 попечатаних (Одкр. 7:2-8) і Великого Натовпу (Одкр. 7:9). Всі інші істоти воскреснуть під час другого воскресіння з мертвих (Одкр. 20:7-15).

Церква не має іншої влади, ніж показати людині те, що є гріхом. У своєму Першому Посланні до Коринтян 5:5 Павло саме так і вчинив, надавши людині можливість врятуватися. Розпусник розкаявся і повторно увійшов до Церкви. Церква, однак, не має повноважень, щоб контролювати людину після її смерті, направляючи її в те чи інше місце. Християнин не має свідомості після смерті. Теорія про те, що душа відправляється на небеса, була доктриною гностичних і секретних культів. Юстин Мартір стверджував, що саме за цією відмінністю ми можемо відрізнити християн від нехристиян (Justin Martyr, Apology, див. також роботу Воскресіння з Мертвих [ 143] ).

Незважаючи на біблійні приписи, доктрина Душі стала частиною православної системи, тому що вона могла використовуватися для контролю Церкви над людиною, а отже, і над державою. Церква Бога не проголошує про свій контроль над людиною після її смерті. Спокутування гріха сповіддю і відпущенням стосується виключно до хрещення і порятунку. Спокутування гріха відноситься до сфери врегулювання відносин між людиною і Богом через помазаника Месію, Ісуса Христа. Будь-якій людині глава - Христос, а Христу глава - Бог (1Кор. 11:3). Похорони ж призначені для того, щоб продемонструвати повагу до тіла. Вони не можуть визначити місце людини після смерті.

Причастя

Доктрина Євхаристії. або Святого Причастя, заснована на церковній доктрині про те, що Таїнство вечері Господа може переноситися із щорічного свята Великодня на щотижневу службу. Такий підхід заснований на церемонії вечері Господа і прийому в їжу проскур, що практикувалося ще левитами.

Проскура, названа Священним Хлібом (1Сам. 21:6), мала специфічне значення. Вказівку стосовно її використання знаходимо в Книзі Левита 24:5-9.

Левит 24:5-9 5 І візьмеш пшеничної муки, і випечеш із неї дванадцять калачів, по дві десяті ефи буде один калач.

6 І покладеш їх у два ряди, шість у ряд, на чистому столі перед Господнім лицем,

7 і поклади на ряд чистого ладану, і він стане для хліба за пригадувальну частину, огняна жертва для Господа.

8 Щосуботи він покладе його перед Господнім лицем завжди, від Ізраїлевих синів, вічний заповіт.

9 І він буде для Аарона та для синів його, і вони будуть їсти його в святому місці, бо він найсвятіше з огняних жертов Господніх. Це вічна постанова.

Цей закон пов'язаний з Саббатом або Суботою. У цей день на стіл клалися проскури (Вихід 40:22-23). Перший закон пов'язаний з Кучками, столом і свічником. Храм мав десять свічників, кожний на окремому столі.

Проскури приносилися Господові постійно (Вихід 25:29-30 і 2Хрон. 2:4).

Вихід 25:29-30 29 І поробиш миски його, і кадильниці його, і чаші його та кухлі його, щоб ними лити, зо щирого золота їх ти поробиш.

30 А на столі покладеш хліб показний, що завжди перед Моїм лицем.

Фінансування принесення проскур здійснювалося з щорічних зборів, як ми це бачимо у часи Неємії 10:32-33. Вони випікалися Левитами (1Хрон. 9:32; 23:29).

Ця ситуація в Кущі регулюється Виходом 26:35 і 40:22. Опис обстановки також знаходимо в Виході 37:16 і Числах 4:7. Процедуру посвячення стола Проскури знаходимо в Виході 30:26-29.

Вихід 30:26-29 26 І намастиш ним скинію заповіту, і ковчега свідоцтва,

27 і стола та всі речі його, і свічника та речі його, і жертівника кадила,

28 і жертівника цілопалення та всі речі його, і вмивальницю та підставу її.

29 І освятиш їх, і стануть вони найсвятішим, усе, що доторкнеться до них, освятиться!

Згадку про переміщення стола з Проскурою зустрічаємо в Числах 4:7,15. Ніхто під страхом смерті не повинен був їх торкатися. Давид незаконно з'їв Проскуру (1Сам. 21:6; Мат. 12:3-4; Мк. 2:25-26; Лк. 6:3-4).

Священики у всіх восьми випадках вживали Проскури в їжу. Текст Книги Левита 7:9 звертається до приношень м'яса (староєвр. “мінха” (minhah)), які також належало з'їсти священикам, крім пам'ятної частини (Левит 2:4-10). Це правило використовувалося Павлом (див. 1Кор. 9:13-14) разом з правилом, що подається у Посланні до Галатів 6:6.

Ці концепції схожі зі схемою приношень Кучок і полягають у наступному:

1. Принесення Цілопаленням (Левит 1:3-17);

2. Принесення Хлібне (Левит 2:1-16);

3. Принесення Мирне (Левит 3:1-17);

4. Принесення Гріха (Левит 4:1 до 6:7).

Закон Жертв був впорядкований:

1. Принесення Цілопаленням (Левит 1:3-17);

2. Принесення Хлібне (Левит 2:1-16);

3. Принесення Гріха (Левит 4:1 до 6:7).

4. Принесення Мирне (Левит 3:1-17);

Вищезазначена послідовність випливає з розподілу обов'язків священика і мирян, про що говорилося ще в Старому Завіті. Ця відмінність також створює основу доктрини Миколаїтів, яка керувалася розподілом і зловживанням, виправдовуючи піднесення одного класу над іншим.

Старий Завіт у Книзі Левит 3:1-17 подає закони стосовно Принесення і Жертви. Окремі і більш повні інструкції були дані священикам додатково (Левит 3:1-15). Насамперед це стосується Принесення Гріха (Левит 6:24-30, 4:24-31) і закону Жертви Гріха (Левит 7:1-10; 5:1-13).

З приведеної вище структури випливає, що Мирне Принесення передує Принесенням Гріха, але Закон про Приношення ставить Мирну Жертву останньою у всій послідовності. Розмежування у жертвоприношеннях зумовлене тим, що вони стосуються причастя, і той, хто приносить жертву, причащається вкінці циклу. Причастя, таким чином, являє собою процес, що відбувається від повного знання всього предзнаменування. Доти, доки ми не покінчимо з нашим гріхом, ми не зможемо знаходитися в Христі (Порівняльна Біблія, комент. до Левита 7:11). Тобто повний цикл жертвоприношення знаменував про Христа і Церкву, які є вибраними, як наос або Храм Бога, Святий Святих (1Кор. 3:16). Павло в першому Посланні до Коринтян 5:7-8 говорить про символізм гріха і свята Пасхи і Опрісноків.

1Коринтянам 5:7-9 7 Отож, очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні, бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений.

8 Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистости та правди!

9 Я писав вам у листі не єднатися з перелюбниками

Таким чином, гріх прощається до Вечері Господа. Пасха і Опрісноки стають можливими жертвами Христа як Пасхальне Принесення, коли він був розіпнутий. Пасхальна ніч (або Пам'ятна Ніч) повертає нас назад до звільнення з рабства до гріха і далі до полону Месії (див. роботу Пам'ятна Ніч [ 101] ). Прісний Хліб символізує безгрішний стан в очікуванні Святого Духа. Принесення Хвильового Снопа (див. роботу Принесення Хвильового Снопа [ 106б] ) присвячене піднесенню і прийняттю Христа Богом. П’ятидесятниця, що складається з п'ятдесяти днів після Принесення Хвильового Снопа (див. роботу П’ятидесятниця на Синаї [ 115] ) символізує перший урожай вибраних. Так гріх переміщається в період до Вечері Лорда.

Свічники першого Куща разом із проскурами вказували на Храм і десять свічників, що, в свою чергу, вказували на Христа, Сім Церков і Двох Свідків. Тому символізм не може бути усунений з Саббата і Плану Спасіння. Проскура (в основному разом з жертвами) залишалася для духовенства Левита. Однак вибрані представляли нове духовенство, Духовенство Мелхіседека, яке було призначене Христом, який був первосвящеником (Пс.110:4; Євр.5:6,10;6:20; 7:10-21).

Давид, який не був Левитом, своїм вчинком знаменував Ізраїлю продовження духовенства через Месію. Євхаристія, як щотижневе причастя, пов'язана із законом Старого Завіту про Проскуру, яка становить частину жертвоприношення. Відмінність між духовенством і звичайними людьми є абсурдною, і тому стосовно духовенства Левита ця різниця була усунена Христом. Все це в сукупності вказувало на пасху смерті і воскресіння Христа.

Вибрані повинні були їсти цей хліб і пити вино в пам'ять про Христа і для отримання вічного життя (Іоана 6:53-63). Часто виникають суперечки стосовно проведення згаданої церемонії. Вона супроводила Пасху і включала в себе омовіння ніг (див. Іоана 13:3-17 і роботи Значення Хліба і Вина [ 100] ; Значення Омивання Ніг [ 99] і Господня Вечеря [ 103] ).

Вечеря Господа є відповідним місцем для проведення цієї церемонії. Омовіння ніг є обов'язковою частиною церемонії.

Таїнства Церкви

Реально ж існує тільки два таїнства Церкви. Ними є Хрещення і Вечеря Господа.

Перше Таїнство Церкви: Хрещення

Христос, звичайно, був, і, ймовірно, апостоли, хрещений Іоаном (див. Мат.3:1-17). Однак хрещення Іоана було тільки розкаянням і було повторене Христом і апостолами, які хрестили одночасно з Іоаном після Пасхи 28 року н.е. (Іоана 3:22-24), після якої Іоана було ув'язнено (Мат. 4:12,17). Христос сам не хрестив (Іоана 4:2).

Хрещення Іоана було вступом до хрещення Святого Духа (Діяння 1:5-11). Це хрещення до П’ятидесятниці не здійснювалося (Діяння 2:1-36). Воно замінило хрещення Іоана (Діяння 19:1-7).

Діяння 19:1-7 1 Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав,

2 аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся.

3 А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з'являвся та про Божеє Царство казав.

4 А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї казав ви чули від Мене.

5 Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!

6 А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?

7 А Він їм відказав: То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй.

Хрещення містило відповідальність вибраних щодо виконання ними завдання навернення усіх народів в учнів. По суті, це єдине завдання, дане Церкві.

Матвія 28:19-20 19 Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа,

20 навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь

Ця функція хрещення заснована на каятті дорослої людини перед Богом. Цьому питанню присвячена робота Розкаяння і Хрещення [ 52] .

Таким чином, хрещення - це перше таїнство Церкви.

Друге Таїнство Церкви: Вечеря Господа

Другим таїнством є Господня Вечеря. Якщо вибрані не п'ють кров і не їдять тіло Христово, вони не можуть увійти в Боже Царство (Іоана 6:53-58). Так, вино для кожного з нас є обов'язковою частиною Вечері Господа, і цей закон не може бути скасований. Тому поняття Євхаристії некоректне з багатьох підстав, якими є:

1. Проскура пов'язана з Саббатом і тому не може замінюватися.

2. Проскура є частиною жертв Вечері Господа і духовного священництва.

3. Вечеря Господа супроводиться обмиванням ніг.

4. Учасники повинні вживати як хліб, так і вино.

5. Господня Вечеря пов'язана з Пасхою і не може бути замінена ні язичницькою Пасхою, ні щотижневою Суботою (див. роботу Пасха [ 98] ).