З моменту подій, що трапилися 11 вересня 2001 р. було чимало оманливих публікацій, що ґрунтуються на наївні уявлення авторів про реальний стан речей в релігійних колах Сполучених Штатів Америки та загальнополітичної ситуації у цій країні. Етимологія імені Божого слугує показовим прикладом подібних помилок.

Email: secretary@ccg.org

http://www.logon.org та http://www.ccg.org

Нерідко доводиться констатувати кричуще неуцтво релігійних кіл; церковники виявляють дивну непоінформованість стосовно конфлікту між світовою громадськістю та афганськими талібами під керівництвом Бен Ладена, а також збройних формувань терористів союзників. Усіх їх обвинувачують у здійсненні терористичних актів. Численні газетні видання поширюють свідомо хибні відомості. Висновки авторів подібних публікацій є настільки безглуздими, що над ними, либонь, посміявся би будь-який фахівець в царині релігієзнавства. Проте, деякі люди, що недостатньо обізнані, можуть легко впасти в оману під враженням від випадів релігійних фанатиків.

Один з міфів, породжених такими екстремістами, має безпосереднє відношення до етимології (походження) слова “Бог” або ж “Аллах” (його найменування) у межах ісламської релігії.

Розгляньмо ж деякі висловлення та міркування, що стосуються цієї теми. Можливо, нам удасться вилучити хоча б краплю раціонального з аргументації, що вони її наводять.

Нижче наведено одне з міркувань щодо імені “Аллах”.

На перший погляд цей аргумент є цілком доречним та влучним, втім, це міркування виявляє надто пересічний погляд на речі, що його журналісти видають за непорушну істину.

Примітно, що автор займає гостро ворожу позицію стосовно хронік Хофтон-Міфлін (Houghton-Mifflin) на тій підставі, що вони (хроніки) не містять достовірних відомостей. Автор статті має на меті підкреслити той факт, що укладачі хронік знехтували важливими відомостями. Проте немає нічого дивного в тому, що ця інформація не ввійшла до хронік. Як ми побачимо далі, подібні викривальні репліки є геть безпідставними.

Ізраїльтяни з давніх-давен називали Бога місяця “Син”. Араби нарекли божество чоловічої статі Квамаром, а його дружина отримала ім'я Шамс. Більш докладно про це можна довідатися зі статті за назвою Золоте теля (доречніше було б перекласти як “Золотий телець”) (№ 222).

Бога сонце відносили до божественних істот жіночої статі. Імена кельтських богів походять саме від цих імен. Отже ім'я “Яків” походить від етимону “Шамус”, таким чином, цілком очевидним є зв'язок цього імені з давньою системою вірувань. Дещо те ж саме можна сказати щодо імен-дериватів Мільком та Хемош, поганських нащадків Лота. Бог на ім’я Мильком має безпосереднє відношення до імені Малькольм.

Ім'я Ал ілат виникло як варіант перекрученої (спотвореної) вимови одного з імен цих богинь. Ім'я Ал ілат є найдавнішою формою імені богині сонця, як про це повідомляє Геродот вид. 131 розд. 8. Пізніше це ім'я трансформувалося в Аль лат або ж Аллат, що попросту означає богиня. Їй поклонялися араби, що жили на синайському півострові, а зокрема, набатийці та пальміри. В другому абзаці Геродот повідомляє, що ‘alilat і ‘orotalt — то є єдине божество, якому вклоняються араби та вшановують. Нельдеке (Noldeke) (ЕРЕ 1. стор. 661) звертає нашу увагу на те, що це ім'я являє собою більш давню форму, що походить від імені Аллат. Учений проводить паралель з ім'ям Алліах (Аl'іlаh), яке, у свою чергу, вважають більш давньою формою імені Аллах “Allah”. В обох абзацах Геродот ототожнює її (богиню) з іншим божеством на ім’я Ούρανίη. Ξтже, він ставить її в один ряд з великим небесними божествами.

Вирішальним аргументом на користь того, що ім'я богині al ilat аж ніяк не стосується Аллаха, може служити та обставина, що це сказав сам пророк Мухамед. Про це говориться в Корані, сура liii:19. У згаданому фрагменті згадується ім'я al ilat як один з трьох божественних сутностей, Аль Лат (Al Lat), АльУзза (Al Uzza), а також Манат, (Manat), що згадується як третє числом божество. Мухамед скасовує авторитет колишніх богів і рішуче наполягає на тому, щоб відтепер люди поклонялися лише Аллаху як Єдиному Правдивому Богові. У цієї сурі він перестерігає людей, закликаючи їх не поклонятися Сиріусові й не вшановувати його. Цей заклик пронизує всю працю, ми спостерігаємо його там же, коли Мухамед проголосив Аллаха Господом Сиріуса (Сура liii:50). Відчувається осудливий тон людини, переконаного в неприпустимості визнання верховенства Сиріуса.

Ім'я Аль Лат (Al Lat) також зустрічається і в написах, знайдених біля Сафа (Safa). Учені виділили фонеми LT, або ж, найревніше, навіть ХЛТ. Вважають, що під цими письменами приховується ім'я матері богів. Цілком імовірно, що це ім'я слід вимовляти як “Халлат” (Hallat). З особливою шанобливістю до цієї богині ставилися араби, зокрема, більш пізні їхні нащадки.

Бог сонце здобув особливої пошани в набатійців, про що ми можемо дізнатися зі слів Страбо (784 р.). Бога сонця також мали на увазі, коли вимовляли ім'я Аль Лат (Al Lat) (ЕРЕ там же).

Цей культ здобув широчезної популярності у місті Таїф (Tа'іf) на сході від Мекки. Плем'я такіфів (Thaqif) вшановувало Ал Лат як богиню.

Найважливішим культом з більш пізніх вірувань можна вважати також культ Аль Узза (Al Uzza), де об'єктом поклоніння служила Венера. Ім'я богині означало просто “Всемогутня”.

Манат (Manat), напевне, сягає культів більш раннього божества на ім’я Мені (Іс. 65:11). Манату ж поклонялися мешканці племені гудхаїль (Hudhail), що мешкали неподалік від Мекки особливо тих, хто жив у районі Ятриба (Yathrib), місто, у сучасному варіанті, більше відомий як Медина. Популярність її імені є доказом того, що цей культ мав місце на величезній частині Аравії.

Саме тому Мухамеду довелося завзято захищати інтереси своєї віри від зазіхань іновірців. У своєму викладі проблеми він розглядає еволюцію релігійних вірувань з часів Ною та, отже, Мухамед дає глибокий аналіз релігійної думки, просліджуючи історію теологічних поглядів з часів Вавилону, що про них оповідується в книзі Буття. Мова йшла про наступні божествах:

Ягут (Yaghuth) (див. сура lxxi. 23)

(Робертсон Смит співвідносить це божество з Йехуш (Ye’ush) із предками мужів едомських, про яких згадується в книзі Буття 36 та в інших фрагментах Старого Заповіту). Відомості про розбіжності серед єменських племен із приводу віри в цього ідола з'явилися багато пізніше.

Яух (Ya’uq) та

Сува (Suwa) (що, напевне, означає “сторож”) — цей культ “мав обіг” лише на території Ємену (сур. lxxi. 20).

У зв'язку зі згаданими вище культами слід звернути увагу на два божеств. Ім'я першого Хуваль, другий же бог відомий під іменем Ду Кулі (Dhu Shara).

Ду Кулі, а вірніше було б вимовляти його ім'я як Ду ш-Шара (Dhu ‘sh-Shara), що означає “той, хто має відношення до Аш-Кулі (Аsh-Shara)” має, найпевніше, безпосереднє відношення до терміну (назві) Ашерах (Asherah), що про нього згадується в Біблії. Мова йде про божество, якого вшановували набатійці в столиці їхньої держави місті Петра. Ідол зображували у виді чотирикутного необтесаного чорного каменю чотири фути заввишки та два фути завширшки. Священна кров жертв лили на каміння та поруч нього. Під ідолом стояв золотий п'єдестал, тож усе святилище палало золотом і жертвоприносинами по обітниці (ЕРЕ том 1, стор. 663). У грецьких хроніках це божество згадується під іменем Дусарес (Dusares). Єпіфаній повідомляє нам, що свято на честь Дусареса відзначали в місті Петра місяця грудня, у день двадцять п'ятий, тобто день зимового сонцестояння. У виданні ЕРЕ автор визнає той факт, що цей культ був безпосередньо пов'язаний з культом сонця (там же) (порівн. статті Походження Різдва та Великодня (№ 235)).

В основі культу Аз шерах (As sherah) (звідси походження культової реалії “гаю”) лежить прообраз грецького бога Діоніса. Та величезна роль, що відведена символіці пишної рослинності в цьому культі, також обумовлена сонячними культами та численням часу за циклами. У племені дауса, члени якого мешкали неподалік від Мекки, зображували цього бога у вигляді ідола.

Чорний камінь Дусареса чи Диониса — бога, якого почитали набатійці в Петрі, був доставлений у Каабу, де він здобув статусу ключової культової реалії. Він так міцно закоренився в Каабі, що навіть сам Мухамед не зміг забрати його звідти. Згодом цей камінь як реалія був визнаний хаддитським ісламом, та отже, склалася традиція паломництва до Мекки, де згодом спорудять цей поганський символ.

Інший бог прийшов із півночі; ім'я його було Хуваль (Hubal). 'Амр б. ('Amr b). Дехто вважає, що Люхай приніс цього ідола до Мекки з Моава (а точніше було б сказати Ма'аb) та помістив його в Каабу. Спочатку цей камінь нагадував за формою людину. Цю людиноподібну фігуру зображували разом з магічними стрілами, призначеними для пророцтва та ворожіння.

Плем'я кальбів, що мешкало в Сірійській пустелі, вживало слово-ім'я Хуваль для позначення людини або ж клану. Крім того, вони використовували ім'я Ісаф (Isaf) та Наїлла (Nа'іlа), що служили для позначення двох інших божеств. Ці ідоли користувалися величезною пошаною в Мецці.

На загальне переконання Амр б Люхай ('Amr b. Luhai) вважався представником Хуза'а (Huzа'а), племені, що мешкало в Мецці до того, як туди прийшли квариші (Quraish) (ЕРЕ там же стор. 664).

Отже, ми можемо, безсумнівно, дійти висновку, що Хуза'а впровадили систему поганських культів у Мецці, хоча Нельдеке (Noldeke) вважає цей висновок вкрай недостовірним. Він вважає, що 'Амр Б. Люхай не можна розглядати в такому контексті. І проте, він не називає причину, отже нам залишається лише припустити уже викладене. Тобто, поганські вірування вже існували до того, як з’явилася ідеї про єдиного бога.

Слово Ель (El) узвичаїлося у давніх арабів, воно служило для позначення однини для поняття Бог (God), тобто так само, як це слово вживане в Біблії. Згодом слово набуло граматичної категорії множини, отже з'явилося додаткове, супутнє (побічне) значення цього слова “величавість, величність, верховенство”.

Таким же чином слово, що означає Бог, Вааль, у значенні “Господь” перетворилося на ім'я божества, щяке, у свою чергу, набуло найбільш значного поширення в семітських культах. Дієслово ba’ila (збентежений, здивований; спантеличений), власне, означає “хапати, заволодіти” чимось, аби віддати це богові Ваалю (очевидно, щось схоже на нашу заставу).

У написах Сайфа слово Халлах (Hallah) у значенні “Бог” зустрічається як складне слово та означає численні власні імена, що їх носили набатійці й більша частина північних арабів за найдавніших часів. Такі словоформи як Заїд Аллахі (Zaid Allahi) або ж велич Господня і т.д., увійшли до активного вживання вже з найдавніших часів; це слово “мало обіг” серед арабів доісламського, поганського періоду. Ім'я “Аллах” почали активно використовувати в різних ідіоматичних висловах арабів-поган. Сам собою Коран уже є доказом того, що доісламський світ, тобто араби-погани вшановували Аллаха як верховне божество. Вони звертаються до Аллаха в години суму та печалі (сури x. 23; xxix. 65; xxxi. 31). На його честь промовляються урочисті клятви (S. vi. 109; xvi. 40; xxxv. 40). Людство визнає його як Творця, й Того, Хто посилає на землю дощ (xxxi. 61 і т.д.). Їхній же злочин полягає в тому, що вони поклоняються ще й іншим богам, окрім Нього; а саме трьом богам: Аль Лату, Аль Уззе й Манату, яких вважали дочками Його (xvi. 59 і далі).

Велльхаузен цитує безліч місць (фрагментів) у Корані на користь гіпотези про те, що араби доісламського періоду вважали Аллаха верховним божеством. Існують такі численні аргументи, що якщо навіть ми відкинемо деякі з них як сумнівні, їх усе одно набереться досить, аби остаточно переконатися в тому, що термін “Аллах” набув найбільш значного вживання до часів пророка Мухамеда.

Всі араби вживали цей термін як народну назву в значенні “бог”. До речі, цю особливість відзначають як у язичників, так і людей, що належали до інших конфесій. Та все ж таки, всупереч будь-яким доказам та аргументам, Веельгаузен прагне знайти сполучний елемент між ім'ям “Аллах” і поганським культом моавітсього бога Хубаля. Як видно, тут мова йде про певну релігійну тенденцію, проте, з погляду історії досить складно виявилося пояснити культову етимологію арабських вірувань. Насправді ж, аргумент говорить, саме, на користь зворотного. Як би там вже не було, лише Велльгаузен вважає дану аргументацію помилковою та хибною (ЕРЕ там же).

Плутанина з іменами зумовлена тим, що багато вчених припускаються у своїх можливих міркуваннях однієї і той самої помилки, що й Велльгаузен.

Виходячи з того, що ім'я божества, що містить титул Алаха (Alaha) або ж “бога” зустрічається неодноразово, Велльгаузен, заперечує припущення про те, що більш пізні араби могли використовувати епітет Аллах у значенні Господь стосовно багатьох божеств. Отже, то є лише додавання до імені великого бога, що згодом трансформувалося на власне ім'я (власну назву). Його почали вживати в значенні єдиного Верховного Бога.

Подана аргументація по суті, презентує жахливе резонерство, в якому автор виявляє незнання біблійних текстів і лінгвістичних аспектів, що стосуються етимології імен Бога в давньоєврейській, халдейській, арамейській та арабській мовах.

Коли чорний камінь було доставлено до Мекки, там уже було встановлено близько 167 ідолів. Поганський пантеон арабів був украй великим: Албейт звів теологічну спрямованість арабського пантеону до трьох основних культових фігур і Сиріуса. Легко бачити, що багато чого від тодішнього поганства перейшло, згодом, до сучасного ісламу. Втім, ім'я Господнє виявилося вільним від поганських домішок.

Мухамед походив з родини, у якій панувала атмосфера християнського унітаризму. Таким чином, він був вельми обізнаним у питаннях біблійної теології.

Він поклав початок руйнації ідеї про об'єкт поклоніння, що існує в трьох лицях, упроваджуючи ідею про єдиного Правдивого Бога. Насамперед він спрямував свої зусилля на скасування системи поганських культів, що розквітла в арабів. Тоді йому довелося вирішувати нелегку задачу: викорінити догмат триєдиного бога, що досить міцно закріпив свої позиції на сході. Оплотом тринітаріїв був Константинополь, позаяк догмат триєдиного Бога був своєрідним знаряддям у руках римської церкви. Крім того, Мухамеду стояло звільнити арабів від ярма іудейської аристократії і царів, що у той час захопили владу на Близькому Сході. Вплив східних царів в Хазарії дедалі ставав більш вагомим. Внаслідок централізації влади хазарський хан Ашкеназі прийняв іудаїзм у 740 р. н. е.

Мухамед розпочав діяльність проповідника в 610 р. н. е, так що в 632 р. Іслам уже затвердився за межами Хеджіру або ж на шляху від Мекки до Медини.

Справді, можна побачити, як над кожною ісламською мечеттю здіймається до неба півмісяць; цей символ деколи відігравав важливу роль у християнських церквах тринітаріїв. Так чи інакше, ці імена не мають нічого спільного з іменем Аллаха. Загалом, мечеті за своєю формою нагадують груди богині, особливо, якщо подивитися на дах мечеті. Поза всяким сумнівом, у цьому без великих зусиль можна побачити тінь поганських культів. Проте це не має ніякого відношення до справжнього ісламу та пророка Мухамеда.

Як ми вже переконалися, Алліах (Al’ilãh) є більш ранньою словоформою справжнього терміну Аллах (Allãh). У цьому слові немає геть нічого, що так чи інакше говорило б про бога або ж місяця небесної богині Аль Ілат (Al ilat) або ж Аль Лат (Al Lat).

Давньоєврейська та арабська мови, таким чином, мають спільну точку дотику. Давньоєврейська мова поклала початок західно-арамейському діалекту, яким говорило більшість після вавілонського полону; згодом ця мова поступово витиснула давньоєврейську мову. Семітський і халдейська мови переродилися, створивши родючий ґрунт для виникнення східно-арамейського діалекту, з якого, власне кажучи, й пішла сучасна арабська мова.

У давньоєврейській мові існували наступні імена, що люди вживали стосовно бога:

Елоах (форма однини) Елохім (форма множини).

“Ель” була скороченою формою, що служила для позначення поняття “могутній” стосовно до людини.

У Халдеї для номінації бога використовувалися наступні імена:

Елахх (Elahh) (форма однини) (= Євр. Елоах)

Елаххін (форма множини) (= Євр. елохім)

Слово “Ель” вживали в тому ж значенні. Як євреї, так і халдеї фігурують, тобто, з’являються в біблійних текстах, де також подібні форми є вживаними. З книги Ездри можна побачити, що ім'я Елоах, по суті, означає титул Господа Храму в Єрусалимі. Це ім'я має форму однини та аж ніяк не допускає (доречніше, виключає) форми множини. Це ім'я стосується лише Єдиного Правдивого Бога та може вживатися лише для того, щоб назвати Його.

У східно-арамейському діалекті широко вживаним стало слово “Елахх” у формі однини. Згодом це слово перетворилося на “Аллах”, що закоренилося в арабській мові та відтак залишилося незмінним. Араби активно вживали ім'я “Еллах”; при цьому вони мали на увазі “Аль Еллаха” Al Elahh або ж Бога в однині, тобто, ми знаходимо пряме підтвердження біблійним текстам та мовній традиції, що сформувалася на той час у Халдеї. Надалі, це слово набуло форми Аl'іlаh в арабській мові; воно перекочувало в арабський зі східно-арамейської мови. Подвоєний звук “х” вимовляли зазвичай з придихом, так щоб остання буква “ха” в імені “Аллах” звучала надзвичайно виразно. Таким чином, давньоарабська форма виглядала як Аl'іlаh, причому, подвоєний звук “х” змінювався. Після пророка Мухамеда в ісламі остаточно закріпилася традиція вимовляти ім'я “Аллах” з тієї причини, що ця словоформа передбачає форму однини, а вживання категорії множини стосовно до Бога абсолютно неприпустимо.

Поза всяким сумнівом, біблійне ім'я Елоах і арабське Аллах походять із семітської мови, більш пізньою формою якого стали давньоєврейську і халдейську мови відповідно. Ці слова позначають у різних мовах те саме.

Ім'я Яхве виражає титул Елоаха, ця словоформа виявляє категорію третього обличчя однини. Це слово походить від дієслова зі значенням “каузувати буття”. Ця думка підтверджена автором приміток у книзі Результату 3:14 в оксфордском виправленому виданні Біблії, постаченому коментарями. Ім'я, зазначене в тексті книги Результату 3:14 означає буквально Я є той, ким я стану (‘eyeh ‘asher ‘eyeh порівн. Булингер сн. і прим. до “Біблії для всіх”). У цьому фрагменті тексту чітко позначений акт створення і розширення Його за допомогою Єдиного Щирого Бога відповідно до Його волі і задуму. У цьому змісті всі люди стануть синами Божими.

Таким чином, це ім'я, що дається представникам (ораторам) Єдиного Щирого Бога, яких у прийнято називати Иеговами (Яхве) у рамках біблійної теології (SHD 3069) чи Яхве Сонмів. Термін Яхве (SHD 3068) використовується для позначення нижче коштують божеств, а іноді, трохи божества, що припускаються в те саме час. Іншими словами, усі вони діють в інтересах Єдиного Щирого Бога Елоаха і мають ім'я (титул) елохім. Таким чином, усі люди у відомому змісті стануть духовними чи божествами елохімами, синами Господа (див. статті Обрані як елохім (№ 1)).

Ім'я Яхве вживають стосовно, щонайменше, чотирьох божеств, троє з яких є ангелами або ж посланниками, що чинять з волі Господа, Котрий на Небесах. Пригадаймо епізод, у якому ангели з'являються перед людьми, — оповідання про Лот і Авраама, руйнування Содому і Гоморри. Більш докладно об це ви можете прочитати в наступних статтях: Ангел ЯХВХ (№ 24), Імена Бога (№ 116), Предіснування Ісуса Христа (доречніше було б перекласти як “Буттєва передісторія Ісуса Христа”) (№ 243), а також Авраам і Содом (№ 91).

Помилковий погляд на речі, невірне тлумачення Біблії та наклеп зумовлені незнанням етимології імен, лінгвістичним неуцтвом в області біблійної ономастики, а також прагненням до лихослів'я та наклепу, що притаманне релігійним екстремістам-християнам. Неуцтво мусульман, що передавалося від покоління до покоління з віковими традиціями, обумовило пізніше ескалацію релігійної ворожнечі.

Чому ж люди з ворожістю ставляться до імені “Аллах”? Яке ж значення має цей термін (поняття)?

Основна проблема полягає в помилковості та численних хибах теологічних доктрин, що проникнули до християнство та збереглися дотепер у церквах бога.

Догмат триєдиного Бога набув подальшого розвитку з вірувань доктрини біниітаризму, що здобула офіційного ухвалення на соборі в Нікеї в 325 р. н. е. Догмат Трійці підтримали школи в Каппадокії, Григорій з Нісси, Григорій з Націанцу та Базиль. Положення віри було прийнято в 381 р. н. е, внаслідок чого християнська віра виявилася покаліченою. Тоді Августин з Гіппо створив хибну теологічну доктрину, яка протягом довгого часу сповнила розуми людей, які читали його праці та знаходилися під його згубним впливом.

У Церков Бога ще менше виправдань за допущені помилки. У двадцятому сторіччі Герберт Армстронг розвив теологічну доктрину дитеизма. В основі цієї теорії лежало неправильне уявлення про те, що нібито існують два вічних боги. Ці псевдовчителі зштовхнулися з біблійною термінологією, зокрема, зі словом Елоах, що означає ім'я Господнє в однині; воно було вживаним лише стосовно Єдиного Правдивого Бога, що послав Ісуса Христа (Іван 17:3). Потім вони змушені виступити проти вживання імені Елоах стосовно Єдиного Щирого Бога. Вони з'єднують слова Елоах і Аллах, що, узагалі говорячи, виправдано. Однак, вони затверджують, що ці імена мають пряме відношення до культу місяця в ісламі, і це безперечно на підставі того факту, що на кожній мечеті ми бачимо півмісяць. А це є прямим свідченням впливу містичних культів. Істиною є те, що іслам, також як і християнство задовго до нього, безнадійно загруз у поганстві, однак, це не має ніякого відношення з вживанням імені Аллах у Корані або ж Ку'рані, як його ще називають.

Деякі Церкви Бога (Сьомого дня) обрали шлях бінітаризму, коли догмат триєдиного Бога почав здобувати популярності в Сполучених Штатах Америки. Вони порахували, що бінітаризм — це легкий компроміс, та втім, так чи інакше, все це неминуче призведе них до того, що вони приймуть догмат Трійці. Баптисти сьомого дня — унітарії; вони завжди сповідали єдинобожжя. Атмосфера унітаризму панувала на міжнародній конференції, що вони її проводили в середині сімдесятих років. У теологічному відношенні вони дуже слабкі. Церкви Бога і Сьомого Дня споконвічно сповідали унітаризм у всіх його аспектах. Так само чинили й адвентисти сьомого дня. Армстронг був визнаним первосвящеником Церкви Бога (Сьомий день), коли вона була унітаріанською. Адвентисти сьомого дня стали прихильниками догмата триєдиного Бога наприкінці сімдесятих років.

Ці ж люди зараз упритул зштовхнулися з фактом: їхня доктрина є хибною та в корені помилковою. Вони починають розуміти, що вони стали причиною, за якою Церкви Бога стали на невірний шлях.

Помилковий догмат триєдиного Бога проникнув у християнство на початку минулого тисячоріччя, оскільки іслам наполягає на тому, що потрібно поклонятися Єдиному Щирому Богу, що є Аллах, а не Еллаххін у множині. Адже ім'я Бога абсолютно виключає категорію множини.

Замість того, щоб визнати помилковість їхніх навчань, учителі, що проповідують бінітаризм (дитеїзм) і тринітаризм видумують неспроможні аргументи і злословлять на тих, хто не згодний з ними. Як би там вже не було, біблійна позиція докорінно відрізняється від згаданих вище теологічних засад, абсолютно суперечить законодавчій базі Сполучених Штатів та інших країн.

Більш докладно про різні теологічні помилки й омани можна прочитати в статті за назвою Найбільш типові питання про іслам (№ 55).

Думка про те, що Аллах не біблійний бог (ім'я якому Яхвех), сягає теологічних положень про священні імена. Ця свідомо помилкова точка зору знайшла широке схвалення в релігійних колах Сполучених Штатів Америки. Прихильники цієї теорії не розуміють, що означають імена Бога в Біблії і те, яким образом розрізняються Елоах та Елохім.

В одній диатрибі (гострій викривальній промові) ми знаходимо наступні коментарі:

Даний аргумент є небезпідставним. Автор цих слів хотів передати думку про те, що існує нагальна потреба досліджувати Коран та збагнути основні розходження між двома релігіями.

Коран вимагає від правдивого, відданого своїй вірі мусульманина, дотримання як біблійних розпоряджень, так і закони, що диктує Коран. Ця ідея цілком вмотивована; саме вона могла б послужити точкою дотику та примирення двох релігій. Ось ще один приклад вигаданих ідей, що поширилися в Церквах Бога:

Біблія чітко дає нам зрозуміти, що ніхто і ніколи не бачив Бога. Він обрав оголосити Себе світу через своїх служителів і пророків і Він послав Ісус Христа. Очевидно, автору зовсім невідомо про те, що означає поняття “Елоах” у тій мірі, у який це необхідно для розуміння біблійних текстів. Крім того, як видно, він не розуміє, що Яхве або ж Яховахом, (це поняття вживається стосовно Ангелів у Старому Заповіті, одним із яких є скеля духу, духовним напоєм для Ізраїлю в пустелі) (1кор. 10:4) був Ісус Христос.

З відомостей про велику реставрацію за часів Ездри, а також про те, що Дім Господинь у Єрусалимі є домом Елоаха (Ездра 4:24), стає очевидним, що це не є домом “Яхвех”. Ездра визначає Елоаха як Елоаха Ізраїлю (Ездра 5:1). Пророки були пророками Елоаха (Ездра 5:2). Він є Елоах євреїв (Ездра 5:5). Він є великий Елоах, для якого будується дім цей (Ездра 5:8). Він є Елоах неба і землі (Ездра 5:11). Це був саме той Елоах, якого розгнівили батьки наші та він віддав їх у руку Навуходоносора, царя вавилонського, халдея, а храм той він зруйнував його, а народ вигнав до Вавилону(Ездра 5:12). Цар Кір видав указ щодо будівництво дому Елоаха та про винесення золотого та срібного посуду будинку Божого з храму Вавілонського, котрі були колись винесені з храму Ієрусалимського (Ездра 5:13-17, 6:5).

Дім Елоаха знаходився під патронатом царя; до того ж, правителі імперії віддали наказ про будівництво цього будинку, позаяк Елоах обрав саме Кіра та доручив зайнятися цією справою саме йому. Дарій II довершив розпочате, а Артарксеркс II видав наказ про те, щоб будинок вичистили. Ездра і Неємія відновили Храм. Ездра вмер у 321 р. до н. е. Ні в кого навіть не виникало і краплі сумніву щодо того, що Храм Елоаха є храм Бога Неба і Землі. У зв'язку з цим ім'я бога Яхве згадується далеко не один раз. Як би там вже не було, але “Яхве” — це варіант неправильної вимови імені Божого.

З усього сказаного вище ми бачимо, що імена Елоах та Аллах' походять із двох етимонів однієї й тієї ж мовної групи. Елоах і Елахх є суть те саме божество, тобто денотат, з якого відбувається ім'я Аллах'. Усвідомивши цю істину, ми можемо дійти згоди та висновків, що вони б відповідали реальному стану речей.

Аллах' — арабська форма денотата Єдиний Щирий Бог Елоах, що простирається, щоб стати елохімом через людей. Цих людей він призвав у Царство Боже.

Коран припускає, що християни є найбільш близькими до теологічної доктрини єдинобожжя. Мусульмани не приймали та ніколи не приймуть духовних цінностей прихильників догмата триєдиного бога й бінітаристів. Безумовно, вони не вірять у норовливість Бога, так що подібний діалог споконвічно не може носити конструктивний характер. Конфлікти на ґрунті християнської та мусульманської теології не призведуть ні до чого, крім релігійного фанатизму та розпалення ворожнечі між затятими охоронцями релігійного пуризму.

q