Християнські Церкви Бога

[039]

 

 

 

 

 

Хрест: його походження та значення [039]

 

(Видання 3.0 20001211-20001225)

 

 

 

В цій роботі досліджується історія походження хреста й розглядається значення хреста в дохристиянському поклонінні людей. Вивчається використання символу хреста церквою, так само як розвиток його форми в релігійному символізмі. Досліджується також відношення хреста до другої заповіді.

 

 

 

Christian Churches of God

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

 

E-mail: secretary@ccg.org

 

(Усі права захищені γ 1994, 1997  Wade Cox)

 

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

 

Цю статтю можна знайти в Інтернеті за такою адресою:

http://www.logon.org and http://www.ccg.org

 

 

 


 

Хрест: його походження та значення

 

 

Зміст

 

Відповідні форми

 

Нехристиянські хрести

Греки

Індійці

Бронзовий вік і Кельти

Америка

Китай

Обведений Сонячний Хрест

 

Хрест Анх

Анх, або хрест з руків’ям

Анх в Містеріях

Анх і Воскресіння

 

Хрест Тау

 

Хрест Гаммат

 

Хрест в Християнстві

Знак Хреста

Системи містерій

Основні системи на Сході

Європа

Ашера

Розповсюдження символів Хреста

Розп’яття й символи

 

Шаманізм і Стовп Світу

Прийняття Дерева

Хрести й дерева

 

 


 


Відповідні форми

 

Друрій (Словник Містицизму й окультизму) визначає хрест як:

 

Давній дохристиянський символ, що тлумачиться деякими окультистами як знак, що поєднує чоловічий (вертикальна планка) і жіночий(горизонтальна планка) статеві органи. Це також символ чотирьох напрямків і могутня зброя проти зла.

 

Беррі (Геральдична енциклопедія) згадує 385 різноманітних хрестів. Більшість мають суто декоративний або геральдичний зміст (ЕРЕ, ст. Хрест, Т. 4, ст. 324 й далі). Існує 9 типів хрестів, які мають релігійний символізм. Це:

 

Грецький, або рівносторонній хрест;

так званий Латинський хрест (crux immissa або capitata) з нижньою частиною, довшою за три інші;

Хрест Тау (potencйe або commissa);

хрест з руків’ям (crux ansata);

хрест св. Андрія (crux decussata);

Хрест Гаммат;

Мальтійський або Променистий хрест;

хрест Лорайн з подвійним чи потрійним пересіченням;

хрест на сходах (perronnйe).

 

Хрест асоціюють з Християнством. Проте, він не був раннім Християнським символом і, насправді, Суботні церкви традиційно були іконоборськими й відмовлялися від застосування символу хреста як язичницького. Крім того, деякі Суботні християни були замучені за їхнє протистояння використанню хрестів в Християнському символізмі. Вандали були іконоборськими Субординістами, які зруйнували ідоли, що обожнювалися в Греції й Римі.

Павликіани були іконоборцями, які всі Сабатати, які були пов’язані або походили від них.

 

Павликіанці також звинувачували своїх супротивників у поклонінні Хресту (Армянський  Chazus); таким чином, термін Chazitzarii, Chazinzarians (Staurolatrж), здається, визначає не невелику секту, а Державну Церкву Арменії, як її бачили Павликіанці (Уітлі, ЕРЕ, ст. Секти, с. 319).

 

Таке іконоборське відношення перейшло з сабататами через Європу. Пітер Брюський десь протягом двадцяти років навчав на півдні Франції проти порушення закону священиками, і особливо проти використання хреста. Провідники Церкви так писали проти цієї практики:

 

У ваших землях люди перехрещені, церкви сплюндровані, вівтарі скинуті, хрести спалені; в день страстей Господніх привселюдно вживають м’ясо, карають священників, монахів кидають в тюрми й тортурами і залякуванням примушують одружуватись (Уітлі, там же., с. 321; пор. А Ньюман Підручник з Історії Церкви, Філадельфія, 1900, 1. 560).

 

Заборона хрестів (як і практики дорослого хрещення) існує в Суботніх Церквах Бога й сьогодні. Символ хреста є найдавнішим і має багато містичних значень.

 

Нехристиянські хрести

 

Греки

 

Грецький, або рівносторонній хрест такий простий за конструкцією, що його використовували, щоб представляти такі найбільш загальні поняття, як політ, зброя, прилади для виробництва. Більш того, зазвичай його використовували для вираження випромінювання або космосу (хоча в той час його використання було все ще декоративним).

 

Рівносторонній хрест був прийнятий Халдеє-Ассирійцями  як символ неба та його бога Ану.

 

Вони ж представляли сонце і його вісім частин у вигляді кола, з якого виходили вісім променів. Після того, як ці промені було розбито на пари, виник променистий хрест, який цар Ассирії носив у себе на шиї, як хрест, який носить Командор у наших лицарських орденах (ЕРЕ, там же, ст.ст. 324-325).

 

Як зазначив Лаярд, про ассирійських царів

 

Статуї царів Ашшурнаcірпала і Саншіраумана, які зараз знаходяться в Британському Музеї, мають на шиї коштовні прикраси у вигляді хрестів (Лаярд, Пам'ятки Ніневії, ІІ, pl. IV) (Кат. Енцикл., ст. Хрест, Т. IV. ст. 518).

 

Хрест також знайдено у західних Фінікійців.

 

Сережки у формі хреста було знайдено Отцем Деллатром в Пунічних могилах в Карфагені (там же).

 

Хрест асоціюється з поклонінням сонцю. Шліман відзначив присутність хреста на гончарних виробах і веретенах Трода (район Трої) (ЕРЕ, там же, ст. 325). Його замінює променистий диск, і в ті часи ці два символи використовуються поряд (там же). Відзначаються також асоціації з Аполлоном та культами сонця, де скіпетр Аполлона часом приймає форму хреста (пор. монету Галілея, відтворену в Hist. des Romains Віктора Дюруя, Paris, 1885, Т. VIII, ст. 42, EРE, там же).

 

Хрест пов'язується  з Кастором та Поллуксом на монеті Каракалії (там же).

 

Індійці

 

Індійці використовували рівносторонній хрест, який чергувався з променистим диском. Каннінгем (Bhilsa Topes, 1854, pl. xxxi) представляє давню монету, де сторони хреста закінчуються наконечниками стріл.

 

Хрест зазвичай зустрічався на роздоріжжях і таким чином став предметом поклоніння. У Авесті є така формула:

 

Ми приносимо жертви…на роздоріжжях та при злитті доріг  (SBE, xxxi (1887) 291). У давній Індії їх не обожнювали та не перешкоджали їм (там же, ххіі (1884) 182, хххііі. (1889) 158, ЕРЕ, Т. 4, ст. Перехрестя, ст.330 і далі).

 

Божества часом пов'язувались з демонічними діями, які вони повинні були відвертати.

Бронзовий Вік і Кельти

 

На протязі бронзового віку, особливо серед галів, хрест часто з'являється на гончарних виробах, коштовностях і монетах (Г де Мортіле La Signe de le Croix avant le christianisme, Paris, 1866, ст. 44 і далі). Д'Альвієлла (ЕРЕ, там же.) вважає, що цей символ, без сумніву, є сонячним. Статуетка галльського божества, Суселіуса, знайдена у Франції у Cфte d’Or  одягнена в туніку, повністю вкриту хрестами. Божество тримає молот, що символізує блискавку, та глечик, або olla в іншій руці (див. Ренел Religions de la Gaul avant le christianisme, Paris, 1906, ст. 252-257).

 

Америка

 

Хрест було знайдено в Мексиці, Перу та в значній частині Центральної Америки. Там він натякає на чотири вітри, які є джерелом дощу. До прибуття Колумба в Америку це була роза вітрів. Так, серед тольтеків він означав бога Тіалока, який розподіляв небесну воду (див. Рейвілль, Religions du Mexique, Paris, 1885, ст. 91 та Англ. пер.). Рейвілль стверджує, що мексиканські хрести були деревом родючості або деревом життя. На руїнах Паленки, було знайдено барельєф:

 

Що представляє людей в процесі поклоніння хресту, на якому спочиває фантастичний птах, що більш-менш нагадує папугу (ЕРЕ, цит. твір, ст. 325 ).

 

Д'Альвієлла каже, що:

 

Можливо, це був символ бога Кецалькоатля (пернатого змія), який сам, за Рейвіллєм, символізує бога вітру (цит. твір, ст. 82, див також Томас Уілсон  Свастика, 1896, ст.ст.933 і далі. Спенс (Хрест (Американський)) відзначає використання світового дерева, що ми можемо спостерігати, як правило, у шаманізмі, там же, ст. 330).

 

Дакоти також використовували хрест, щоб представити чотири вітри (ЕРЕ, там же мал. 8) і як такий він виявляється символом шаманізму. Американський хрест міг представляти сонячний або зоряний персонаж, як ми можемо це побачити з грошей, знайдених у курганах Нью-Мексико (там же, мал. 9 та 10; див. також Спенс, там же).

 

Китай

 

Ранній символізм хреста було виражено в китайській ідеограмі слова земля, яка є рівностороннім хрестом у квадраті. Д'Альвієлла цитує Самуеля Біла (Індійський Збирач Старожитностей, 1880, ст. 67), що:

 

Ми знаходимо це в Китаї навіть у вислові: ' Бог створив землю у вигляді хреста'

 

Та продовжує, зазначаючи цікаву аналогію символізму у писаннях теолога Джерома на тему хреста:

 

(Com in Marcum) чим він є, як не формою світу у його чотирьох напрямках? [Ipsa species crucis, quid est nisi forma quadrata mundi?]. Схід представлено вершиною, північ - правим кінцем, (дивлячись від хреста), південь - лівим, захід - нижньою частиною (ЕРЕ, цит. твір, ст. 326).

 

Навряд чи китайська ідеограма була прямо запозичена Християнством у структурі Джерома, але, скоріше за все, більш вірогідно, що шаманізм, який був присутній у китайській системі, увійшов до всіх систем.

 

Обведений сонячний хрест

 

Давид Тальбот (Міф Сатурна, Doubleday, NY, 1980) визначає в Частині 6 Обведений Сонячний Хрест, цей знак, як такий що зустрічається у багатьох народів від Середнього Сходу до Індії та Китаю; від Крита до Скандинавії; від Аляски до Південної Америки.

 

Обведений сонячний хрест має символізувати чотири ріки раю. Біблія пояснює, що це ріка, що випливає з Едему і поділяється на чотири джерела. Традиційно чотири ріки текли в протилежних напрямках. Цю традицію знаходимо в оповіді індіанців Навахо про Вік Почину. Це ж саме спостерігаємо в розповіді про китайський Рай Квенлун. Чотири ріки також з'являються  в Індійських Ріг Веді та Вішну Пурані та означають чотири потоки раю Брахми на вершині світу. Вони також слідують чотирьом напрямкам (Тальбот, там же). Цю розповідь знаходимо серед іранських міфів, що стосуються центрального джерела Арді Шури та у  Морі Життя Сибірських Калмиків. Мандеї з Іраку підтримували ту ж традицію, що й Буття; Вавилонці також говорили про Землю Чотирьох Річок.

 

Домівкою грецької богині Каліпсо, у купелі моря, було також центральне джерело, з якого в протилежні боки виходили чотири потоки.

 

Скандинавська Едда говорить про виникнення світових вод навесні Хвергельмир в землі богів. Слов'яни вели їх початок від магічного каменя Алатуїра на острові - раю Бон'яні. Тальбот відзначає, що Брінтон знаходить чотири таємничі ріки у сіу, ацтеків і майя, в той же час, коли Форнандер знайшов їх у полінезійських міфах (Тальбот, ст. 121).

 

Дуже небагато народів, якщо взагалі такі є, що володіють певними згадками, можуть вказати на географічне джерело цього образу. Отже, коли Вавилонці закликали Іштар, як Господиню, Царицю землі Чотирьох Річок Ерех, або коли у єгипетських текстах зазначається про святкування чотирьох Нілів на Елефантині, їх оточує образ давньої міфології, що не має певної географічної ознаки. Тальбот стверджує, що причиною невідповідності між міфічним та земним ландшафтом полягає в тому, що чотири ріки текли не на нашій землі, а через чотири чверті протилежної "батьківщини" (Тальбот, ст. 121). Тальбот (там же) стверджує, що для кожного домінуючого міфу існують відповідні знаки. Знаки чотирьох річок - це сонячний хрест та обведений сонячний хрест,

 

Останній знак висвітлений першим шляхом показання того, що чотири потоки належать до первинної частки. Походячи від полярного центра (центрального сонця), чотири ріки течуть до чотирьох кутів Землі Сатурна (виділення додано).

 

Отже, концепція, втілена в історії Буття (Буття 2:10), маючи визначену географію, що прив'язується до чотирьох річок, також представляє основну тему річок живої води, що течуть з головного джерела, яким був Бог через Його ранкову зірку, якою в той час був Сатана.

Таким чином, головне джерело, яке живило землі Африки, а також Тигр і Євфрат, мало духовне значення, яке приписувалось Вавилонській релігійній системі аж до Іштар та єгиптянам, як і у всьому світі, через шаманізм, оскільки він був розроблений з центральної системи. Вавилонська система представляла, по суті, анімізм (див. Бадж Вавилонське Життя та Історія, 2 видання, Лондон, 1925).

Отже, давнє поняття чотири сторони світу має особливе космологічне значення, яке відносилося не до географічного простору, а до карти небесного царства. Тальбот цитує О'Ніла, як одного з небагатьох вчених, що визнавали ці якості містичних "чотирьох кінців".

 

Провівши будь-яке повне дослідження символізму міфів та термінології Чотирьох Чвертей, можна побачити, що ці напрямки спостерігались і в суворій ортодоксальності міфології небес, не як Південь-Північ-схід-Захід кожної частинки будь-чого, а як чотири частини неба, що поширювались навколо "полюса"

 

Сонячний хрест … як символ чотирьох чвертей, належить до центрального сонця. У священній космографії центральне місце бога сонця часто стає "п'ятим" напрямком. Щоб зрозуміти таку мову, слід вважати, що міфічні "напрямки" або (кінцівки хреста) - це рухи або потоки енергії. Елементи життя витікають від великого бога в чотирьох напрямках. Сам бог, який втілює всі ці елементи, є "твердим", "стійким" або "нерухомим"; його "п'ятий рух" - це обертання на одному місці.

"Напрямки" також можуть розумітися як райони: центральний, (п'ятий) район та чотири чверті, розміщені навколо нього.

Ось чому Піфагорійці відносилися до числа п'ять, як до виразника стійкої світової осі. Піфагорійська ідея прямо узгоджується з більш раннім індійським символізмом напрямків. На додачу до стандартних чотирьох напрямків, індійська доктрина визнає існування п'ятого, так званого "нерухомого напрямку", полярного центру (Тальбот, ст.ст. 122-123).

 

Тальбот також відзначає існування цієї ідеї у Китаї та у символізмі мексиканського Нахуатль, з п'ятіркою як числом центру (там же).

Таким чином, ми маємо справу з дуже серйозною формою ідолопоклонництва в символізмі  хреста, в цьому випадку як представника поклоніння сонцю.

Також слід нагадати, що процес ділення на чотири частини небесної системи представлений не тільки діленням Ізраїлю на чотири групи по три племені навколо скинії, як вказано у Числах 10. Це також слід розуміти як справжні символи, що використовувались для визначення племен, як наприклад Бик (Єфрема), Лев (Іуди), Змій/Орел (Дана), Тварина з людським обличчям (Рувіма), які представляють окремі символи Покриваючих Херувимів Божого Правління, представлених в Одкровенні 4:7-9. Ці Тварини з головами лева, бика, орла та людини є чотирма архангелами, Серафимами або Покриваючими Херувимами Божого Правління. Отже, при прийнятті символізму сонцепоклонництвом ми намагаємося передати центральне положення влади Бога-Отця Херувиму з головою людини, яким був Азазел, тепер Сатана. Сонячний хрест є, таким чином, символом непокори. Символізм хреста переходить у різні аспекти ідолопоклонництва і входить до християнства з подальшим ідолопоклонницьким значенням.

 

Хрест Анх

 

 Анх, або хрест з руків’ям

 

Хрест з руків'ям (або хрест potencйe) має форму літери Т і створений за рахунок ліквідації верхньої кінцівки Латинського хреста (який ми бачили у сонячних символах Халдеє-Ассирійських систем). Цьому знаку навіть сьогодні приписуються магічні якості. Його називають хрестом Тау, від грецької літери тау, і походить він від поклоніння Єгиптян з найдавніших часів до хреста з руків'ям або ключа життя, що є хрестом potencйe, увінчаним руків'ям, що складає знак, відомий як Анх (див. ЕРЕ, мал. 11).

Анх присутній у найдавніших пам'ятках у руці бога, священика або царя (Д'Альвієлла, там же) та з богинею Сехет (Кат. Енцикл., Т. IV, ст. 518).

Бадж зазначає імена зміїв, які охороняли коридори царства бога Секера. Їх було дев'ять, що асоціюється з богами шаманського сходження. Серед них, перший, третій і дев'ятий беруть свої імена від Анх. Анх - це другий ієрогліф Нарті-анх-ем-сен-ф, першого з перелічених зміїв, та перший ієрогліф - для Анх-ем-фенту та Анх-ем-беу-міт, третього і дев'ятого зміїв (див. Бадж Книга Мертвих Arkana, London, xcv і далі).

 

Анх в Містеріях

 

Символізм Анх як ключа до життя не обмежується єгиптянами, а з'являється у римлян в особі бога Януса як того що відкриває. Предтечею цього, скоріш за все, була фригійська богиня Цибела, яку греки пов'язують з богинею-матір'ю Реєю

Жерці Цибели, відомі як Корибанти, та її прибічники пропонували їй пристрасне та чуттєве поклоніння, оплакуючи смерть її коханця Аттіса з урочистими церемоніями, піснями і молитвами, впадаючи потім у безумство та втіхи, та оспівували її духовне відродження (Друрій, цит. місце ст. 54). Таким чином, символізм, а саме ключів управління життям і відродженням, був дуже легко перенесений до Християнства.

Наявність ключів у теології Вічності (див. Улансей Походження Мітраїчних Містерій, Oxford, 1989) показує, що вона дуже розповсюджена на сході і має символізм, поки що до кінця не зрозумілий.

 

Анх і Воскресіння

 

Думки археологів з приводу значення символізму Анх в минулому столітті були (і до теперішнього часу є) неоднорідними. Вважалось, що він був:

Нілометром (Плуке);

ключем від замку до каналу  (Зега);

глеком над вівтарем (Унгареллі);

спрощеною формою крилатої кулі (Лаярд);

фалосом (Яблонський); та

єгипетською пов'язкою на стегна (Сайс).

На могильних малюнках він використовується богами, щоб підіймати мертвих до нового життя. Барельєф 12-ї династії показує богиню Анукіт, що тримає кінцівку Анх у ніздрях царя Усертесена ІІІ:

 

я даю тобі життя, стабільність, чистоту, як Ра, навічно.

 

Де б це не було, Анх символізує життя (пор. Кеман Manuel de langue йgyptienne Ghent, 1887, Ч. 1, ст. 46, Д'Альвієлла, цит. твір.).

Таким чином, хрест з руків'ям означає воскресіння, і він вже використовувався до появи Християнства. Наявність хреста у формі ключа або хреста з руків'ям демонструє владу, сутності або систему для оживлення мертвих. Д'Альвієлла   стверджує, що в Єгипті він став магічним знаком або  знаком спокути, що поширився на фінікійців та на весь семітський світ.

Його присутність була відмічена на барельєфах, могилах, коштовностях, монетах від Сардинії до Суз, вздовж берегу Африки, у Фрігії, Палестині та Месопотамії.  На пам'ятках Фінікійського та Хітитського походження його тримають у руках царі або священики, а у єгиптян він асоціюється з деревом життя та квіткою лотоса. Його надзвичайна символічна важливість примусила народи, що взяли його від єгиптян, поєднувати його з подібними власними символами, як схожого по формі або такого, що має схоже значення . Таким чином Фінікійці взяли з цього змішаний символ, на якому хрест з руків'ям поміщено на конус, що виражає богиню Астарту або Таніт, "ту, що дає життя" (див. мал. 12).

Греки антропоморфували його так, щоб представити властивості їх богині Афродіти, Гармонії, Артеміди Ефеської тощо (див.мал. 13 ) (Д'Альвієлла, цит. твір, ст. 326).

 

Немає сумніву в тому, що використання хреста, що пов'язується з символами воскресіння та нового життя, безнадійно змішалося з прадавньою теологією.

 

Хрест Тау

 

Гали почали використовувати Тау або хрест у формі Т, щоб виразити молот Тора, який був не тільки знаряддям знищення, але, як і буря, й інструментом життя та родючості. З єгиптянами дворучний молот став, у ієрогліфах, Латинським хрестом зі значенням руйнівник або месник (див. Харле Le Culte de la croix avant le christianisme, La Science catholique, 15 лютого 1890, ст. 163)

Д'Альвієлла стверджує, що в Єгипті було знайдено цілі серії знаків, які позначають переклад від хреста з руків'ям або хреста ansata до chi-ro, що є монограмою Христа.

Д'Альвієлла (цит. твір) стверджує, що:

 

Хрест з руків'ям або схожий знак зустрічається і в Індії, а також в Америці, де його знайдено вигравійованим на пам'ятниках в руїнах Паленки, як і на гончарних виробах, знайдених в курганах.

В манускриптах Майя дві особи поклоняються дереву, яке нагадує літеру Т, і де птах, схожий на папугу, зайняв місце на верхівці хреста (див. мал. 16) (Д'Альявелла там же).

 

Хрест Гаммат

 

Хрест Гаммат або свастика - це, незважаючи на його доволі складну форму, хрест що йде одразу за рівностороннім, найбільш поширений у давні часи. Д'Альвієлла стверджує, що він існував у Хіссарліку (район Давньої Трої) з другого або спаленого міста (цит. твір, ст.327) та на лоні жінки-ідола (як і у богині Атіс (Кат. Енцик., ст. Хрест, Т. IV, ст. 517)). Він з'являється на Хітитських пам'ятках (там же; пор. Пам'ятки Хітитів у Роботах Товариства Біблійної Археології, VII. 2, ст. 259 і на Галатейських та Бітнійських пам'ятках (Гільям  і Перро Exploration archйologique de la Galatie et de la Bythnie, Атлас, pl. IX, Кат. Енцик., там же).

Хрест Гаммат походить з другого періоду грецької кераміки і присутній на давніх вазах з Афін, Родосу, Кіпру (Д'Альвієлла, там же). Він є на монетах Лікри і Гази в Палестині (Кат. Енцик., цит. твір). Він супроводжує образ Перської Артеміди на вазі з Тери. Він прикрашає вульву Азіатської богині (там же). Він з'являється на глиняних вазах на Кіпрі (Кат. Енцик., цит. твір).  Він зазвичай представляється як птах, що летить, в Афінах і Мікенах (Кат. Енцик., цит. твір). Він також з'являється на грудях Аполлона, що стоїть на квадризі (пор. Гоблет Д'Альвієлла Міграція Символів, London, 1894, pl. i. (ваза у Відені)).

Свастика з'являється як на Елінічних, так і Середземноморських монетах та на погребальних вазах у Північній Італії (там же) та найчастіше в Етрурії і в урнах у Капанна ді Корнето, Болсені, Ветулонії та на Самнітській могилі в Капуї (Кат. Енцик., цит. твір). Цей символ знайдено на мозаїках Помпеї, Італо-Грецьких вазах і монетах Сіракуз із Сицилії. Католична  Енциклопедія стверджує, що він відомий у Ассирії, Фінікії та Єгипті.

Хрест Гаммат з'являється на коштовностях та зброї галів, германців та скандинавських народів (Д'Альвієлла цит. твір).

Він з'являється на наскальному різьбленні у Швеції, на деяких кельтських каменях в Шотландії та графстві Норфолк в Англії (Кат. Енцик., цит. твір). На каменях з Кавказу він відноситься до Бронзового віку.

 

З колесом і блискавкою він прикрашає вівтарі Гало-Романського періоду від Аквітанії до Великої Британії (Д'Альвієлла, там же).

 

Він поширився на Африку через римських язичників.

 

Свастика з'являється в епітафіях на язичницьких могильних каменях Фебесси в Римській Африці (Annuaire de la Sociйtй de Constantine, 1858-59, 205,87), на мозаїках   ignispicium (Ennio Quirino Visconti, Opere varie, ed. Milan, I, 141, і далі.) та на грецькому написі обітниці в Порто. В цьому останньому написі свастика недосконала за формою і нагадує фінікійську літеру (Кат. Енцик., цит. твір).

 

На хітитському пам'ятнику в Лікаонії вона з'являється на краю одягу особи, що приносить жертву.

В Індії її називають свастикою, (від свас або добре і асті, це) коли кінцівки повернуті праворуч, і саувастикою, коли вони повернуті ліворуч. Там вона з'являється на срібних зливках та монетах, що замінили їх. Вона широко використовується в буддизмі, особливо на Буддхападі або барельєфі з відбитками ніг Будди в Ступі Амараваті.

Вона часто з'являється у буддизмі в Китаї та Японії, видаючись на п'єдесталах статуй Будди та Бодхісатви з Буддизму Махаяни. Структура Махаяни, цілком можливо, виникла під впливом шаманства. В Китаї свастика виражає чистоту, достаток та довге життя (Уілсон Свастика, ст. 799). В Японії вона представляє число 10,000 і, таким чином, достаток і процвітання (Д'Альвієлла, цитуючи BSAL, 1881, ст. 191).

Імператриця Ву (684-704) династії Танг постановила про її використання як символу сонця (Янг і Ю, Уілсон, там же., pl. 2).

Індуїзм використовує цей знак у певних випадках на облікових книгах і на порозі своїх будинків.

Свастика, представляючи чоловіче начало або бога Ганешу, відрізняється від саувастики, що представляє жіноче начало та богиню Калі (Бьордвуд, Давні Записи Індійських Обрядів, London, 1891, ст. x і далі, Д'Альвієлла там же). Свастика в широкому розумінні представляє сонце на його денному шляху, світло і життя, а в другому значенні - ніч та знищення. Джайни вважають свастику символом сьомого з їх двадцяти чотирьох святих або Тіртанкарас (Коулбрук До Джайянських Азіатських Досліджень Calcutta, 1788-1836, ст. 308).

Хрест Гаммат з'являється на бронзових речах у Ашанті в Африці, а також в Парагваї, Коста Ріці, на Юкатані. У  місті майя Майяпані цей хрест з'являється поряд з образом сонячного диску на кам'яній плиті так само, як і в Галії, Італії, Малій Азії, Східній Індії. Він з'являється серед хрестів нанесених на грошах, мідних монетах у Північній Америці і використовується індіанцями в якості прикрас. Хрест Гаммат вважається доброю прикметою, окрім тих випадків, коли використовується саувастика. Найдавніші місця його використання - це Хіссарлік та террамари в Північній Італії - хоча Д'Альвієлла припускає, що він міг бути запозичений з долини Дунаю протягом Бронзового Віку (там же). Можна припустити, що звідси зона його використання поширилася на захід і на Китай та Японію на сході. Поява його в Америці може пояснюватися впливом,  показаним Гордоном (до Колумба).

 

Хрест в Християнстві

 

Знак Хреста

 

Поширення символу хреста на Християнство розвивалося майже таким же чином, як і поширення Трійці, і записи про це належать одному автору, Туртеліану (de Corona 3). Він стверджував, що на кожному кроці Християни позначали своє чоло маленьким знаком хреста. Використання хреста, на яке вказує Тертуліан, тяжіє до ідолопоклонництва.

Коптська церква прийняла Анх, як символ хреста (Гайє, Мортіле; пор. Кат. Енцик., ст. Хрест, Т. IV, ст. 518).

Д'Альвієлла каже:

 

Очевидно, що велика частина християн приписувала магічну силу цьому знаку .

З будь-якого приводу вони використовували його як своєрідну форму закляття проти нечистих духів. Один з найдавніших переносних хрестів,  знайдений у християнській могилі у Римі, носить напис Crux est vita mihi; mors, inimice, tibi (Хрест - це життя для мене; смерть, о ворог [диявол], для тебе). Скоро хрест сам став творити дива. Люди продовжували помічати ним худобу, щоб захистити від хвороби (цит. твір, ст. 328).

 

Дідрон, Римський археолог-католик, стверджував, що хрест був чимось більшим, ніж просто зображенням Христа:

 

В іконописі він представляє самого Христа або його символ.

Отже, навколо нього було створено легенду, ніби він був живою істотою, таким чином він став героєм епопеї, що, пустивши пагони в Апокрифічних книгах, виросла в Золоту Легенду; що розгорталась та довершувала себе в працях писання та полотнах з 14 по 16 століття (Histoire de Dieu, 1843, ст. 351, Д'Альявела, там же).

 

Римські католічні автори відзначають, що хрест став об'єктом істинного культу. Дідрон стверджує:

 

Хрест отримував почесті, схожі на ті, що призначалися Христу, якщо не такі ж; цьому святому шматочку деревини поклонялись нарівні з самим Богом (там же).

 

Д'Альвієлла каже:

 

Досить дивно, що ранні Християни, всупереч тому важливому значенню, яке вони надавали хресту, відмовились від його зображення в їх іконописі.

 

Д'Альвієлла стверджує, що протягом перших трьох століть, можливо за єдиним виключенням рівностороннього хреста, вирізаного на могильному написі (приписаному Россі до кінця 2-го - початку 3-го століття), хрест Христа приховувався за певним об'єктом, що за формою нагадував його: тризубом, якорем, кораблем зі снастями або за формами хрестів, вже використовуваних іншими культами (наголос додано, Д'Альвієлла, там же). Важко сперечатися з тим, що хрест був принесений до Християнства з культу Містерій поряд з іншими формами поклоніння, що поступово були прийняті Християнством, чого не було в ранній церкві.

Ці форми, такі як поклоніння Неділі, свята Пасхи і Різдва, прийшли з культів Сонця (див. Бачіочі Від Суботи до Неділі, Rome, 1977). Символ хі-ро використовувався в кінці третього століття. Латинський хрест з'являється на монетах Константина поруч з символами Марса і Аполлона. Символи хреста і хі-ро були заборонені Юліаном. Але пізніше цей символ з'являється на монетах та навіть на Імператорській діадемі (Д'Альвієлла, цит, твір, ст. 329).

 

Система Містерій

 

Прослідкувати вплив системи Містерій не так вже й складно. Не слід недооцінювати вплив Гіперборейських кельтів. Храмова легенда Делоса пов'язує поклоніння Аполлону з Гіперборейцями, які, як вважається, жили на берегах Дуная (Барнет Рання Грецька Філософія 4-е вид., Black, London, 1958, ст. 81 і далі). Улансей (цит. твір) відзначив наявність багатьох храмів Мітри в цьому регіоні і численних спільних рис між Дунайською та Егейською цивілізаціями. Відзначено зв'язок між Піфагором та Делосом, і поширення його системи на Італію через його школу. Північна релігія поширилася в Діонисійській формі на Фракію, й мала більший вплив, ніж Делоська (Барнет, там же). Від цієї системи пішли екстатичні форми.

Гіперборейські кельти вже мали систему тріади або потрійну систему богів (Лукан Фарсал 1:444), а саме, Тевтата, Тараніса і Есуса (що могло сформувати етимологічну базу для грецького iesous) (див. ЕРЕ, ст. Кельти, ст. 280 і далі).

В шаманській системі поклонялись деревам, а береза була святим деревом для північних шаманів. Культ поклоніння деревам існував у кельтів. Культ дуба сформував кельтський образ Зевса (Max. Tyr. Diss., viii, 8), і мав священний характер (Пліній HN, xvi. 44; пор. ЕРЕ там же, ст. 295).

Дуб вважався духом рослинності, і його рубали для щорічних вогнищ на честь сонцестояння, що магічно допомагало сонцю (там же). В Ірландії ясеню і тису поклонялись більше, ніж дубу (Стоукс R Cel., і, 259), а певні дерева, що їх називали bile, асоціювалися з царями і були надто священними, щоб їх рубати і спалювати (Стоукс, xv, 420 тощо, ЕРЕ, там же). Ірландський Мілетський алфавіт, Бобеллот або Беіт-Луіс-Ніон мав лише 18 літер, які представляли святі дерева в особливому порядку. Друїди дали людям цей алфавіт, заснований на їх космологічних поглядах. Літери в латинізованій формі з ірландськими назвами - перші (латинські назви - у дужках) і останні - переклад:

B: Beith (Betulla) або Береза;

L: Luis (Ornus) або Дикий Ясень;

F: Fearn (Alnus) або Вільха;

S: Suil Salix) або Верба;

N: Nion (Fraxinus) або Ясень;

H: Huath (Oxiacanthus) або Глід колючий;

D: Duir (Ilex) або Дуб;

T: Timne (не пояснено);

C: Coll (Corylus) або Ліщина;

M: Muin (Vitis) або Виноградна лоза;

G: Gort (Hedera) або Плющ;

P: Peth-boc (не пояснено);

R: Ruis (Sambucus) або Бузина;

A: Ailm (Abies) або Ялина;

O: Onn (Genista) або Рокита;

U: Ur (Erix or Erica) або Вереск;

E: Egdhadh (Tremula) або Осина;

I: Idho (Taxus) або Тис.

 

П'ята літера, nion була третьою в давні часи, і літери вже зникли (пор. О'Флаерті Огігія, Ч. 3, гл. 30) (МакГохеган та Мітчелл Історія Ірландії, Sadlier, New York, 1868, ст.40).

Це в дійсності могло перемістити вільху на місяць, приписаний до її релігійного значення культами Містерій та гіперборейцями, як зазначено нижче. Було також помічено, що друїди не описували свої містерії, але, за приписом Цезаря, для публічних дійств, вони стали використовувати грецькі літери (Галльські Війни та МакГохеган, там же, ст. 39 та зн. 42). Тогочасні греки (пор. Геродот) та римляни (Полібій)  не знали Британії (там же).

МакГохеган стверджує, що друїди прийшли до Іспанії з Єгипту разом з гаделіанцями, і вони пішли з милетійцями до Ірландії, звідки вони пізніше дісталися Британії, Галії та інших країн Європи (ст. 42). Упущення друїдів (або Магів, як їх називали) стосовно цього шляху може полягати в тому, що Дунайський шлях був дуже схожим, за виключенням  кількох відмінних особливостей Містерій. Милетський алфавіт схожий на єврейський більше, ніж грецький в тому, що за кожною літерою стоїть іменник - як у випадку з ірландським, тільки назви дерев.

В єврейській загальновизнано що Алеф означає провідник, керівник, Бет - будинок тощо. Більша частина Фінікійців, чиєю мовою була пунічна  та різновид єврейської разом з ханаанською формою мілетського алфавіту, набагато більше знайома з єгипетськими ієрогліфами, які могли підтримувати фінікійську базу, радше ніж грецьку. Таким чином, поєднання впливу Магів, єгиптян та фрігійців може пояснити випадковий символізм.

Друїди також використовували форму письма, названу Огхум-крев та Огхум-колл, що походило на гілки дерев, частково ліщини (пор. Матеріальні Старожитності, МакГохеган, цит. твір, ст. 40). Це робилося для того, щоб приховати від загалу певні записи.

Поєднання культів дерева з більш раннім поклонінням та формою анімізму звичайно зазначається ЕРЕ на сторінці 295, наводячи перелік племен після назв дерев. Германські (?) кельти використовують високий дуб в якості образу Зевса, який міг бути грубо оформлений як один з символів богів, до яких звертається Лукан (Фарсал., ііі. 412 і далі, пор. ЕРЕ, ст. 301). Ці кам'яні колони та образи поважали як символи мертвих (там же), що напевно походить від шаманізму. Молот і чаша, що визнаються як хрест тау, вважають  символами (творчої сили та достатку), народженими Диспатором, колесом бога-сонця, рогом достатку та металічним намистом, яке носив Цернуннонс (там же).

 

Інші символи зустрічаються на образах, вівтарях, монетах тощо; але їх значення сумнівне, а в багатьох випадках вони не кельтські, а всесвітньо відомі. Це включає свастику і трискель (можливо символи сонця), одиничні та концентричні кола (іноді з променями), хрести й цікавий символ у формі S. Кола та хрести часто наносилися на бронзові зображення Диспатора, S з'являється на монетах, а дев'ять цих S-символів звисали з кільця бога з колесом. Цій фігурі давали різні тлумачення, а найбільш вірогідне з них - це те, що визнає її блискавкою (ЕРЕ, там же, ст.ст. 301-302).

 

Колесо скоріш за все є колесом відродження, яке сформувало основу для системи переселень гіперборейців, і стало поштовхом для зростання філософії, що протистояла їй та шукала способи виходу з цього кола.

Доктрина переселення душ була відмічена Цезарем серед Друїдів (vi. 14,19). Диодор (v. 28) та Валерій Максим (іі. 6, 10) пов'язують  доктрину безсмертя, якої дотримувалися друїди, з вченням Піфагора. Ця доктрина не містить ознак походження з Піфагорейського спокутного переселення (ЕРЕ, цит. твір, ст. 302). Обидва вчення визнавали безсмертя, що насправді було тілесним, тобто душа переходила від одного тіла до іншого. Таким чином, душа проявлялася в тілесній формі. Система Піфагора видається розвинутою формою первинної доктрини друїдів. ЕРЕ притримується думки, що цитати Цезаря могли бути невірним перекладом з грецької.

 

Доктрина друїдів, можливо, була схожа на давню ведичну теорію про те, що душа покинула  її старе вичерпане тіло і прославилася в іншій релігії. Тілесне існування в іншому аспекті розкрив Лукан … (Фарсал., і. 456 і далі) Тимаген  (ap. Amm. Marc. xv.9), Страбон (IV. iv) та Мела (iii.2) кажуть тільки про безсмертя душі; але Мела також каже про тілесне існування, коли говорить про борги, які переводяться в наступний світ (ЕРЕ, ст. Кельти, ст. 302).

 

Концепція боргу, що переходить, стала різновидом ведичної системи і з'явилася в Греції не пізніше, ніж у другому столітті до різдва Христова. Пізніша система переселень була, можливо, вдосконаленням первинної. Кельти продовжували справляти вплив на греків з півночі.

Переселення душ і їх існування в тілах мертвих було фактором, який примушував їх вставати з могили, частково напередодні дня Всіх Святих. Багато звичаїв, що асоціюються з хрестом, спрямовані на обмеження проявлення сили цих духів мертвих. Сфера такої діяльності визначається частково перехрестями, а частково божествами. Сфера дії межових каменів по краях доріг і той факт, що дороги часто позначали межі допомагає встановленню віри в діяльність духів та демонічних сил саме на перехрестях. Ця концепція існувала навіть в Меланезії та Полінезії (див. Браун Меланезійці і Полінезійці, 1910, ст. 339, ст. Перехрестя, цит. твір, ст. 332). Божества на дорогах часто приймали значення злих сил, на захист від яких вони були спрямовані, як було у випадку з богинею Гекатою.

Тріада стала асоціюватися з хрестом у низці ритуалів, що прийшли до Греції від кельтів і германців з культом богині Гекати. Символізм поклоніння божествам на перехрестях був розповсюджений по всьому світу.

 

Основні системи на сході

 

В Індії перехрестя були домівкою злих богів, особливо Рудри, якого умилостивляли на ранніх святах мертвих жертвуванням випічки, які пропонували Рудрі Триамбаку за позбавлення потомства від його сили (Сатапата Брахмана, SBE, xii, 1882, 408, 438). Таким чином, свято випікання тістечок має аналоги в Індії. Перехрестя також були місцем зупинки Агніса (там же, ст. 439). На дорогах та перехрестях проказують молитви Рудрі (ЕРЕ, там же). Зустрічається також поклоніння меншим богам, таким як Нірріті, богиня знищення, а також Раксашам (або велетням).

В Японії фалічні символи (чімата-но-камі або боги роздоріжжя) ставилися над дорогами, їм поклонялися на перехрестях та уздоріжжях.

Кажуть, що ці символи виникли з речей, які скинув Ізанагі під час бою з Хадесом або його очищення (ЕРЕ, Т. ІІ, ст. 700b). Іншим фалічним символам (сахі-но-камі або захисні божества) поклонялись на дорогах та перехрестях, що стало поширеним культом захисників мандрівників, будучи об'єктом обожнювання, молитов перед подорожжю. Система культового поклоніння стала основою для встановлення святинь та божеств з різними назвами та формами, які можна зустріти у релігійних системах всього світу. Це ґрунтується на доктрині душі та поклонінні анімістичним божествам та речам, що асоціюються з ними. Незалежно від форми культу, це шаманізм.

Фалічне походження цих богів та:

 

Добре відома властивість, що приписується статевим органам як захисту від злих духів, їх захисної сили проти впливу демонічних сил та хвороб та їх виключне положення як богів мандрівників пояснює положення грецьких Гермеса та Герме (пор. ст. 333b).

 

Європа

 

Тевтонці справляли щорічні процесії на честь їх бога або богині, таких як, Фреї, Нертуса, Холда, Берхта тощо, навколо кожного регіону з метою забезпечення родючості (Так. Герм. 40; Грімм, 213, 251, 268, 275). Пізніші традиції ставляться до бродячого воїнства як до демонічного. Божество більше не відштовхувало, але було об'єктом цього впливу.

 

З іншого боку, можливо, що ці жертви покладалися на перехрестях, щоб божества відправилися у їх неземну мандрівку, як у випадку з Гекатою (ЕРЕ, цит. твір, ст. 333).

 

Геката в грецькій міфології мала магічні сили і приймала різні форми. Як місячну богиню її визначала Артеміда, як богиня підземного царства вона асоціювалася з Персефоною. Вона мала страшну зовнішність зі зміями в волоссі, її супроводжували собаки, що вили. Жертви їй приносилися на щорічних святах на острові Егіна, а чарівники й відьми шукали її допомоги (Друрій, цит. місце, ст. 113).

Поклоніння Гекаті прийшло до Греції з Півночі. Її зображення стояли на перехрестях, як, можливо, й інших тевтонських богів.

 

Про це можна казати, виходячи зі слідів культу богів або привидів мертвих  на перехрестях (притулок душ), підданих Церквою анафемі. Молитви, пожертвування або споживання таких підношень, жертви, принесені за обітницею (vota; pedum similtudines quas per bivia ponunt ), та ритуальне запалення свічок і смолоскипів на перехрестях (bivia, trivia), всі заборонені і заборони були накладені як на кельтський, так і на тевтонський звичаї (Св. Елігій та Бучард в Грімм , 1738,1744; де ла Сауссайє Релігія Тевтонців, Boston, 1902, ст. 290; пор. ЕРЕ, цит. твір, ст. 333).

 

Заборона церквою сидіння на шкурі бика для того, щоб пізнати майбутнє, є показником жертви (там же). Звичай жертвування на перехрестях спричинив в 14 столітті суди над відьмами в Оссорі (вкл. Еліс Кайтелер, пор. ЕРЕ, там же).

Геката як Геката trioditis асоціювалася з культами Містерій; Аполлон у Фракії, Деметра у Спарті, Геката в Егіні. Розголошення Містерій Орфеєм спричинило його смерть (Паусаній: ix.30.3; ii.30.2; iii.14.5).

Елізійські Містерії походять від культу дерева вільхи (з французької горобина = alisier, з іспанської вільха = aliso). Батька Орфея звали Огрій, що означає дика горобина. Якщо Орфей означає ophruoeis або берег ріки, тоді це може бути назвою для грецького Фороней. або Хронус і відноситися до вільх, що ростуть на Пенеї та інших річках. Отже, вільха, а звідси і два єства, виявляється назвою для до-Еллінських богинь річок Халіс, Аліс або Еліс, цариці островів, на які Фороней, Хронус і Орфей потрапили після смерті.

Співаюча голова Орфея схожа на міф про обезглавленого бога вільхи Брана, який (згідно Мабіногіона) солодко співав на скелі Харлех в Уельсі.

Пам'ятники Орфею зведено в Зоні у Фракії, тут же існують і танці Орфея. Орфей асоціювався з богом сонця Аполлоном і став частиною культу Діонісія.

Культовий острів Аорнум - Авернус, Італійський варіант кельтського Авалона або острову яблуні (Грейвс Грецькі Міфи, Т.1, ст.ст. 113-114). Таким чином, цей культ має взаємозв'язок з кельтським, а імена цілої низки божеств насправді синонімічні. Легенда про Орфея вважається різновидом Мітраїчних Містерій. Через те, що, коли Діонісій захопив Македонію або Фракію, Орфей не виразив до нього належної поваги, а вчиняв богослужіння богу сонця Геліосу, якого він називав Аполлоном, Діонісій наслав на нього Менад (які представляли Муз) в Деіумі в Македонії. Вони увірвалися до храму і перше, що зробили, повбивали своїх чоловіків, а потім вбили Орфея. Орфея, як вважається, вбили обосічною сокирою, яка символізувала блискавку. Його вбили і розчленували менади ( за наказом Діонісія) в дубовім гаю (Грейвс Т.1, цитуючи Діодора Сікула, ст. 114) в день літнього сонцестояння. Вважалося, що Менади відносилися до культу бика, як Загрей (див. Грейвс, 30.а) або до культу оленя, як Актеон (див. Грейвс, 22.і). Грейвс каже:

 

Орфей не ворогував з культом Діонісія; він був Діонісієм, і він грав у грубу трубу з вільхи, а не в цивілізовану ліру. Отже, Проклій (Коментар до Платонової Політики, ст. 398) пише: кажуть, що Орфея через те, що він був головним в Діонісійських обрядах, спіткала та ж доля, що і бога.

А Апполодрій (і.3.2) приписує йому авторство Містерій Діонісія (Грейвс, 28.2).

 

Милетська легенда про смерть Тігернма, вбитого в День Всіх Святих в знак поклоніння Кром Круаду (МакГеогеган, ст. 63), має багато ознак легенд подібного типу. МакГохеган стверджує, що це вступ до ідолопоклонництва для милетійців, які ще до нащадків гаделійців в Іспанії стали монотеїстами (іберійці були тобелітами (Джозефус А з J, VI. 1)). Вони поклонялися Єдиному Справжньому Богу (начебто від місця знаходження до "довихідного" Ізраїлю). Туата Де Данаан, в Ірландії перед ними, поклонялися сонцю, місяцю та іноді плугу. Але під владою друїдів милетійці почали поклонятися Юпітеру, Марсу, Меркурію, Аполлону, сонцю, місяцю і вітру, а також богам гір, лісу, річок (МакГохеган, ст. 63).

Отже, весь комплекс засновувався на шаманізмі з поклонінням сонцю, а космологія середнього сходу, скоріш за все єгипетського походження, накладалася на них.

Грейвс стверджує, що нове поклоніння сонцю, як Всезагальному батьку, було принесене до Егейського Моря втікачами-священиками монотеїстичного Анхетона у чотирнадцятому столітті до Р.Х. і перейшло до місцевих культів; звідси походить сумнівний візит Орфея до Єгипту. Записи цього твердження знайдено у Софокла (Фрагменти 523 та 1017) де до сонця звертаються як до "найстаршого вогню, любого Фракійським вершникам", та "царя богів та батька всього".

Грейвс стверджує, що цей культ дуже переслідувався, але що:

 

Пізні священики Орфея, які носили єгипетський одяг, називали напівбога, чиє сире м'ясо бика вони їли "Дионісій", а ім'я Аполлон залишили для невмирущого Сонця: відрізняючи Діонісія, бога відчуттів, від Аполлона, бога розуму (там же, 28.3).

 

 Прихід Орфея в Тартар, який за Біблією є ямою, призначеною тільки для бунтівного ангельського Воїнства (2Петра 2:4), також має значення для визначення центральної теми  культів Містерій і природи Тавроктонія, або бика, що вбив. Музика Орфея при його приході в Тартар зачарувала богиню-змію Гекату або Агріопу (дике обличчя), спонукуючи до того, щоб надати особливих привілеїв духам (привидам) залучених до Містерій Орфея. Прихід Діонісія до Тартару в пошуках його матері Семель (Грейвс, 27.k) відображено Орфеєм, священиком Діонісія.

Грейвс каже, що грецький культ вільхи переслідувався в дуже давні часи, про що залишилися свідчення в класичній літературі: вільхи оточують острів смерті, чиєю богинею була Цирцея (Гомер, Одіссея, вірші 64 та 239), а також вона мала вербовий гай, кладовище на Колхіді (Апполлоній Родій, ііі 220) (див. Грейвс, 125.b), а згідно Вергілія, сестри Фаетона були перетворені на вільхові зарості.

Календар розділено на обрядові періоди дерев. Місяць вільхи - четвертий, а місяць верби, що пов'язується з водною магією і святий для богині Геліс (верба, Грейвс, 44.1), йде одразу за ним (Грейвс, 28.5).

Ріка Гелікон (від Геліс) вигинається навколо Парнасу та є святою для Муз - Потрійної Гори - богинь натхнення.

 

Тому Орфей зображений на розписі храма в Дельфах (Паусаній,: х30.3), простягнувшись уздовж верби, та торкаючись її гілок (Грейвс там же).

 

Отже, ми маємо справу зі взаємопов'язаними Містеріями, схожими на кельтські і грецькі, що виступають під іншими назвами. Давня релігійна система включає заспокоєння демонів за допомогою символізму потрійних богинь в межах культу Містерій сонцепоклонництва, включаючи тауроктонію, подібну до Мітраїчної, де вона більш плодюча. Розміщення уздовж Дунаю та Рейну систем храмів Мітри знайдено у Улсанея Походження Мітраїчних Містерій (ст. 5, pl. 1.2). Визначення подібної структури в межах міфу Персея дає уяву про поширення системи. Визначення Містерій та їх значення буде висвітлено в роботі про Містицизм.

З культів виріс символізм хреста, а сфера поклоніння Гекаті (Артеміда, Рея або Мати Богиня) та Гермесу на перехрестях була направлена виключно на контроль духів померлих. Зображення називали екатая, і вони часто представляли богинь у потрійній формі. Як Геката енодія, вона допомагала мандрівникам (schol. ad Theocr., ii.12, ЕРЕ, ст. 333). Як богиня духів мертвих та демонів, вона спричиняла їх появу на землі, супроводжувана зграями собак, що виють як тевтонська Хольда.

В цьому випадку вона була Гекатою триморфос, злою та небезпечною. Потрійна форма богині повстає тому, що вона мала зображення, що дивилися на кожен шлях, але триєдиний символізм набагато старіший, ніж може сказати будь-яке визначене дослідження.

Бог, що з'являється з дерева, пов'язується з самою основою шаманізму та анімістичних обрядів та повертається до суттєвого зрозумілого міфу.

На додачу до жертв, які приносилися її зображенням, Геката претендувала на обожнювання. Щомісячні жертви, що називалися вечерями Гекати (Ekates deipna), організовувалися багатими людьми. Вони включали торти, заставлені свічками, рибу, яйця, сир, мед тощо і часто споживалися бідними. Цей звичай був поширений по всій Європі, і церква намагалася заборонити культи. Ці обряди були схожі на обряди позбавлення на перехрестях, які були обрядами очищення, що їх називали oxuthumia (див. ЕРЕ, там же, до посилань тексту), і не завжди пов'язувалися з божеством. Отже, Геката набула цієї функції

 

Етиологічний міф розповів, як Геката, будучи новонародженим дитям, була винесена на перехрестя, але була врятована і вихована пастухами (scol. on Lycophron, 1180). Це показує реальний звичай залишення на дорогах (знайдено також в Халдеї), що можна використати для пояснення зв'язку Гекати з ними (ЕРЕ, там же).

 

Звичай, що був знайдений в Халдеї, більше підходить для пояснення спільності походження в тому, що племена, які рухались вверх по Дунаю з Халдеї, могли бачити звичай, що вкоренився на півночі, а потім прийшов до Греції з цього джерела. Культи Містерій і доктрина переселення і душі також прийшли з цього джерела.

Звичай поклоніння на перехрестях також приписувався Гермесу, а звичай поміщення каменів на перехрестях, щоб відігнати демонів, виразився у зібранні каміння з колонною, що пізніше переросло в герми - отже, цей знак прийшов у пізніші часи. Зазвичай фалос був об'єктом, що виділявся над ними (Геродот, іі. 51). Як у випадку з Хакатаї, ці герми часто мали кілька голів. Теофраст (Персонажі) описав набожного чоловіка, що розливав олію на святі камні герм, упавши на коліна та проказуючи молитву перед тим, як продовжити (пор. Арійська Релігія, Т. 2, ст. 36).

 

Християнство замінило божественні зображення на перехрестях на розп'яття або образи і святині Мадонни. До останніх приносили квіти і свічки, проказували біля них молитви, так само, як це було у випадку з гермами та Гекатою (Тред, Das Heidenthum in der rцm. Kirche, Gotha, 1891, iv, 205,208; ЕРЕ, там же).

 

Тред в той же час робить серйозну помилку, яка не розглянена в тексті. Ми побачили, що символізм хреста прийшов з першої структури, що розглядалась як фалічна, з жіночою перетинкою хреста, використовуваною в анімізмі. Мадонна не була навіть символом ранньої Церкви, а була взята з культів Богині-Матері на Сході.

Справа тут в тому, що хрест прийшов не з християнства, і його тоді стали використовувати на перехрестях, а скоріше фалічний хрест був приведений в порядок так, щоб він відповідав християнській моралі і залишився з фігурками матері - богині Гекати тощо, яку перейменували в Мадонну.

 

Ашера

 

Фігури стали предметом заперечень та заборон, що пов'язується з підйомом Ашери. Ашера - це фалос (див. Біблійний довідник, Додаток 42 Ашера). В такому разі хрест сам був би Ашерою. Це може бути як живе дерево з обрізаною верхівкою та обробленим стовбуром (Второз. 116:21) (звідси германський звичай), так і вирізана колода, закопана в землю (Ісая 17:8; 1 Царств 14:15, 16:21). Він може бути дерев'яним (Суддів 6:26) або кам'яним. Його форма показана в 1 Царств 15:13 та 2 Хронік 15:16 як бридкий образ (див RSV).Вихід 34:13 (перша поява Ашери) показує, що їх можна було зрубати. Михей 5:14 використовує вираз викоріню. Второзаконня 12:3 каже, що їх спалювали. 2 Хронік 34:4 каже, що зображення тощо були позрубувані та розбиті на порох - отже, вони могли бути виготовлені з каменю та дерева. Перехід від деревини до каменя міг відбуватися як показано при цьому. Поєднання з маззерот або кам'яними колонами (RSV, приведені зображення KJV), з поклонінням Ваалу показує такий розвиток в культах сонця. Ашера не могла бути гаєм, оскільки 2 Царств 17:10 забороняє їх підняття під будь яким зеленим деревом, що уявляється загальновизнаним місцем встановлення для культів дерев.

Асоціюючись з Ашторет, Астартою або Пасхою (Easter) як Матір'ю, Ашера відрізняються від неї, будучи фалічним і діючим Ваалом, зображуючись помазаною кам'яною плитою. Такі кам'яні блоки було знайдено в Храмі Ашторет в Пафосі. Кам'яні блоки також знайдено у Вавилоні, Сирії, Палестині та на Аравійському півострові. Ка'аба в Мецці спочатку була поганською будівлею, зведеною, щоб поміщувати такі зображення. Ашера стала оформлена в архітектурі як дві кам'яні колони, які стояли перед кожним фінікійським храмом і визначалися як колони сонця. Отже, вони схожі на систему, описану тут.

 

Розповсюдження символів Хреста

 

Використання символу хреста також відзначене у шаманських обрядах в Африці. Заспокоєння духів померлих та концепція переселення загальні для більшості племінних систем. Системи поклоніння в деяких випадках розвиваються від анімізму та поклоніння предкам до політеїзму (див. ЕРЕ, Банту та ін., Т. 2, ст. 358 і далі). В центрально-східній Африці (Макдональд Африка, 1882, і 215, ЕРЕ, Т. 4, ст. 334), поклоніння ведеться на перехрестях за допомогою корінців, перехрещених на лезі ножа, утворюючи хрест Лоррайн. Положення корінців вказує напрямок, в якому слід рухатись.

Вавілоняни також використовували систему поклоніння на перехрестях, застосовуючи різні системи, як то стріли, терафимів (звідси зображення святих) та печінку (Єзек. 21:21). Процес поклоніння на перехрестях мав місце в Німеччині на Новий Рік, шляхом слухання.

Вони бачили або чули, що трапиться з ними наступного року. Духи передавали звуками та зображеннями майбутні події (див. також Грімм, 113, 1812, 1819). Цей звичай звався цуюра, і використовувався на далекому сході, в Японії, де хворостина, представляючи бога Кунадо, поміщувалася на перехрестях, і тлумачилися слова і звуки, іноді з відповідей першого і третього подорожнього (Астон 340, див. ЕРЕ, ст. 334). Перси також сідали на перехрестях та застосовували такі коментарі для поклоніння (Дж. Еткінсон Жінки Персії, 1832, ст. 11, ЕРЕ, там же).

В Індії перехрестя вважалися нещасливими місцями і враховувалися як такі у ворожбі (Олдернберг, 510, ЕРЕ, там же). В той же час, Грия Сутра рекомендує запалювати тут вогні, жертвуючи рис та проказувати заклинання як засіб здобуття золота, супутників, довгого життя (SBE, ххіх. 431; ххх. 119, 124, 125 ) (або позбавлення від хвороби біля стовпа у Півн. Індії). Вважається, що Пушан, сонце, дивиться по всіх шляхах, отже заклинання для того, щоб знайти загублену річ, що включає поміщення 21 камінця на перехресті (що нагадує Герме) знайдено в Артеведі (SBE, xlii/ 159, 542; ЕРЕ, там же). Зв'язок культів сонця з перехрестями спостерігається в Азії, Європі, Африці та Америці.

Ваги для випробувань також зводилися в храмах та на перехрестях, що вважалися улюбленим місцем Дармараї, бога правосуддя, під час його перебування на землі. Отже, закон Дарми або покарання переселення пов'язується з ними. Символ прямих ваг, таким чином, теж є хрестом. Серед тевтонців магічні заклинання для дощів з бурями проголошувались на перехрестях (Вігфуссон-Пауел Збірка Північних Поем, Oxford, 1883, i. 413).

Зупинення дощу в Кумаоні досягалося підняттям  борони у вертикальне положення або поміщенням обожнюваних предметів сільського господарства під дощ, доки йому не стане соромно падати на них (ЕРЕ, цит. твір).

Таким же чином речі з перехресть вважаються насиченими магією цього місця. Сім каменів з місця зустрічі трьох доріг - це заклинання проти злого ока (Кемпбелл Духовна Основа Віри та Звичаю Bombay, 1885, ст. 208; ЕРЕ, цит. твір).

За одним зі звичаїв Неаполя жінка позбавляє свого чоловіка коханки, читаючи заклинання, і тримаючи камінці під руками, між грудьми відповідно на трьох перехрестях підряд.

Думка про демонічне походження хвороби лежить в основі концепцій, до яких це має відношення, і існує думка про можливість примусового перевтілення хвороби духом.

В Артаведі знайдено зв'язок зі святим вогнем агні (SBE, xlii, 32, 519; ЕРЕ, цит. твір). Це може поширюватись на втому, як у випадку з індіанцями Гватемали, які натирають ноги травою, змоченою в слині, та кладуть її  під камінь в купі каміння (Фрейзер Золота Гілка, цит. місце, ііі. 4; ЕРЕ, цит. твір).

В давньому індійському заклятті, яке покликане перемістити хворобу на демона або іншу особу, також знайдено асоціації з числом три і рисовими коржиками (SBE, там же, 163, 437; ЕРЕ, цит. твір).

Обряди позбавлення зустрічаються всюди. В Ніжегороді сибірську чуму відводять жердинами, встромленими в землю на перехрестях (Релстон Пісні, 395; ЕРЕ, цит. твір).

Перехрестя представлені в шаманських ритуалах сходження чотирьох вітрів, хоча тут в якості заперечення може бути висунута trivia.

Культ чотирьох вітрів, представлений перехрестями, був, нарешті, виражений у інків, які мали чотирьох князів царської крові, що стояли у великому квадраті зі списом та мантією допоки з храму сонця не прибіг посланець, який сказав, що сонце наказує їм викорінити зло з міста.

 

Вони розділилися і побігли по чотирьох дорогах у чотири частини світу.  Зміни бігунів отримували від них списи і, нарешті, поставили їх на кордоні, який зло не могло перейти (Гарк. Де ла Вега Царський Відгук, 1869-1871, іі, 228; Обряди та Закони Інків, Hakluyt Soc., 1873, ст.ст. 20 і далі; пор. Т. ііі, ст. 308b; ЕРЕ, цит. твір).

 

Римський селянин задобрював Марса навколо своїх земель. Страждання вважалися такими, що насилаються демонами і, звідси, Февер (Фебріс) в Римі поклонялися як богині (Г Віссова Rel. u. kult. der Rцmer, Munich, 1902, ст. 197) - отже, хвороба була результатом злого умислу. Таким чином, концепція хвороби рівнозначна гріху і є концепцією шаманізму. Вінх  (ЕРЕ, ст. Перехрестя (Римські), ст. 336) стверджує, що коли Марс вигнав злих духів з земель, вони зайняли дороги, які оточували їх, а перехрестя стали місцями зборів демонів. Невірні рішення, прийняті там, приписувались демонам (Овідій Літопис, v.3; Мінциус Фелікс Октавій, xvi.3; Роше Т. і.,ст. 1890; Вінх, там же). Перехрестя також було місцем розташування предмету прихильника фетишу (Тиббуллій, І.1.11.f.). Римська богиня Трівія (від трьох шляхів; термін тривіальний пішов від їх загального використання), хоча і згадується у часи Енея в Латинській поезії, але не була місцевою.

 

Насправді вона була Гекатою Триодітіс з грецької міфології, і, як тривіум, мала потрійну форму (Юснер, цит. твір, ст. 167 до кінця, 338 до кінця; Вінх, там же).

 

Жертви у вигляді їжі притягували собак, звідси, її асоціації з собаками. Хрести на пасках скоріш за все походять з цього обряду. Впровадження цих неримських божеств збігається зі впровадженням Містерій, так що:

 

В період Імперій ми знаходимо систему богинь перехрестя неримського походження, і, як правило, зібраних у групи, як Двійки, Трійки, Четвірки, особливо у верхній Германії. Скоріш за все вони були корінними для тієї місцевості, і звідти їх культ почав переходити до Нижньої Германії і в країни по Дунаю (М Іхм, в Роше, iv.1 і далі). В деяких регіонах ми також знаходимо чоловічі божества перехрестя (CIL xiі.5621 [Гали]:…Вінх, цит. твір).

 

Твердження про те, що вони прийшли з Верхньої Германії на південь не може відповідати дійсності. Карта системи Мітри у Улансея, цит. твір, показує, що Містерії були дуже розповсюджені уздовж Дунаю і Рейну.

Ці річки були найбільшими місцями зосередження культів. Так, нові розкопки показують поширений комплекс міфології, який насправді переважав релігійні системи півдня, включаючи Християнство, за своїм впливом і символізмом. Цей символізм - індо- арійський та шаманський. Про те, що ми маємо справу з різновидом Містерій в публічній формі, свідчить наступний факт:

 

В багатьох випадках посвята була спрямована на здійснення обітниці, а жертвували переважно солдати (Вінх, цит. твір).

 

Як відомо, релігією армії був Мітраїзм, і вона була змішана з Містеріями навіть у її діях.

Нещодавно були виявлені справжні римські божества, яким було доручено перехрестя. Вони були відомі як Lares compitales, і їм поклонялися на цьому місці (Варрон de Ling. Lat., vi. 25; Г Вассова, в Паулі Вассова, iv. 792 і далі). Цицерон (de Lege. Agr., i.7) детально розрізняє compitum та trivium  - отже, є різниця в поклонінні. Вінх каже, що Ларам поклонялися як захисту землі (цит. твір). Таким чином, вони були покровителями меж полів і лише пізніше стали асоціюватися з перехрестями та з богами доріг взагалі (Св. Христофор є зразком такої концепції). Святині Лар стали зводитися на перехрестях і носили назву compita  (Персій, iv, 28). Принесення жертв та запалювання свічок були поширені до середньовіччя (КаспаріKirchenhist. Anecdota, Christiana, 1883, i.172, Вінх, цит. твір). Тред відзначає, що такі святині існують і сьогодні, як святі покровителі по всій Європі (Вінх, там же).

 

Розп’яття й символи

 

Щодо використання розп'яття в символізмі нам представляються концепції, випадкові та насичені поняттями в межах вказаних філософських концепцій. Визначення хреста, запропоноване Друрієм вище, одночасно використовується і в Християнстві: згідно Цирлота (Словник Символів, Розп'яття, ст. 73):

 

Горизонтальна перетинка відповідає пасивному принципу, що належить до світу феноменів. Вертикальна частина уособлює активний принцип, що належить до надзвичайного світу духовного розвитку. Сонце і місяць є космічними представниками дуалізму, що також відображується в симетричному розташуванні улюбленого апостола і Святої Матері (протилежних статей), які також стоять відповідно, за наступні та минулі діяння і роботу Христа, а тому і за майбутнє й минуле. Два злодії представляють подвійну симетрію в моральному плані, що полягає у двох можливих способах поведінки, між якими може вибирати людина: покаяння, що веде до спасіння, та ухилення, що призводить до прокляття.

 

Отже, художній символізм має значення, якого Християни можливо не схотіли б приймати. Висновки Юнга, що стосуються психології форми передбачають, що протилежності символізуються хрестом, який сам символізує внутрішні спонукання з колом, що символізує сходження над цими спонуканнями (Цирлот, ст. 128).

Таким чином, хрест не є надзвичайним символом. Золлінгер вважає:

 

Вічні циклічні закони орбіти сонця або полярного обертання землі дають поштовх для піднесення свастики, ділення всього дійсного на різні форми надихнуло китайський знак Інь-Янь, матеріальний світ надихнув горизонтальну лінію, "Центр" хреста, і, нарешті, як об'єднання  цих трьох принципів, утвореного знаками Сонця, Місяця та хреста, створило графічний символ, відомий як символ Гермеса.

 

Цирлот каже:

 

Стосовно символізму хрестів, різновиди якого дуже численні, ми маємо обмежити себе демонстрацією того, що вони залежать від форми їх кінцівок та "ритмічного напрямку", який ці кінцівки передбачають (як в відцентровому, доцентровому, нейтральному або обертальному хрестах). Символи планет та багато інших знаків, які не можуть бути представлені простою геометричною фігурою або пояснені комбінацією простих складових, але які розкривають певну складність малюнку, можуть, тим не менш, бути пояснені за допомогою перерахованих вище принципів. Для прикладу: в алхімії знаком сурьми, що представляє розумну "душу", живу, зі всіма її перевагами та властивостями, є хрест, поміщений над колом; знак, для "зеленого", що представляє вегетативну "душу" або психологічний світ, виражається хрестом, вписаним в коло; знак Венери, що відображує інстинктивну поведінку, або основні спонукання, зображується у вигляді хреста, поміщеного під колом. Отже, немає нічого випадкового в графічному символізмі: кожна річ підкорюється системі, яка розвивається від простого і переростає в більш складні види, в яких форма, ритм, кількість, положення, порядок та напрямок допомагають пояснити та визначити предмет (Цирлот, цит. твір,  ст.ст. 131-132).

 

Таким чином, кожен хрест, що використовується в символізмі, має специфічне значення, яке не пов'язане з християнством, в межах якого ці символи використовуються. Сам хрест - це символ любові, що виражається подвійністю, в якій поєднуються дві протилежності:

 

Таким чином будується індійський лінгам, китайський Янь-Інь, або навіть Хрест, в якому вертикальна перетинка - це світова вісь, а горизонтальна - світ феноменів. Іншими словами, вони є символами поєднання … в містичному "центрі", незмінного терміну філософії Далекого Сходу (Цирлот, там же, ст. 194).

 

Шаманізм і Стовп Світу

 

Сприйняття Дерева

 

Отже, світова вісь шаманізму увійшла до вказаного первинного символізму Християнства. Любов, про яку тут говориться - це Майя, протиставлена Ліліт, ілюзії, врівноваженій змієм (Цирлот, там же). Центральне дерево, стовп хреста який є віссю світу або світовим стовпом з шаманізму, увійшло до всіх культів Містерій (звідки він увійшов до Християнства в ті ж давні часи, що й інші звичаї). Сприйняття культу святих дерев також увійшло до обрядів близьких племен. Ці групи людей визначали певні дерева, які почали пов'язуватись або присвячуватись богам або культам.

 

Так, дуб був святим для кельтів, ясень - для скандинавів, липа - для германців, фігове дерево - в Індії. Зв'язки між богами та деревами були наступними: Аттіс та сосна; Осіріс та кедр; Юпітер та дуб; Аполлон та лавр тощо (Цирлот, цит. твір, ст. 347).

 

Саме дерево означає невичерпне життя і таким чином є символом безсмертя. Еліад вважає, що:

 

Концепція "життя без смерті" виражає "абсолютну реальність" та тому дерево стає символом цієї абсолютної реальності, будучи центром світу (Цирлот, примітки, там же, ст. 347 див. також Еліад Шаманізм та Фрейзер Золота Гілка).

 

Хрести й дерева

 

Зв'язок хрестів та дерев походить від шаманських обрядів. Фрейзер, Золота Гілка, Том 2, ст. 38, відзначає обряд вирізання хрестів на стовбурах зрубаних дерев. Германці робили це, коли дерево падало, вірячи в те, що це допомагає духу дерева жити на пеньку.

Цей обряд найстарший і походить від індо-арійської концепції божества, що вийшло з дерева, яку знайдено в більшості шаманських систем, навіть більш ізольованій системі Австралійських аборигенів.

Хрести, зроблені з горобини, в шотландських горах прив'язували до хвостів худоби червоною ниткою. Цей звичай походить від Травневих свят, що існували задовго до християнства. Горобина використовувалась для захисту напередодні свята вогнищ, в ніч перед 1-м Травня (Фрейзер, там же, ст. 35).Такі ж зв'язки дерева з хрестом були поширеними серед кельтів. Хрест - це захист від відьомства (див. Фрейзер, там же, 9:267, 2:54, 331, 335-336, 339; 9:160, 162 і наст., 165); що захищав худобу проти злих духів (2:342); а намальований дьогтем - проти привидів та вампірів (9:153). Віра в переселення займала центральне місце у кельтів. Ця концепція перейшла до греків. Афіняни також жували крушину та обмальовували двері будинків смолою на свято Антестерії (9:153). В Боснії сільські жінки встромлювали глід в зачіску, як захист від вампірів (там же). Таким же чином болгари використовували хрести зі смоли, щоб захиститися від вампірів (там же). Цей звичай дуже поширений та пов'язаний з доктриною переселення душі.

Значення мають також залишки соснових хрестів (Кат. Енцикл., цит. твір, ст. 520). Сосна асоціюється з Аттісом, коханцем Цибели, звідси й Містерії.

В Християнському символізмі, хрест часто зображується у вигляді Дерева Життя. Рабанавс Маврус каже (Allegoriж in Sacram Scripturam), що це також символізує людську природу. Цирлот стверджує, що:

 

Складний символізм хреста не заперечує й не витісняє історичного значення християнства. Але на додачу до … реальності християнства існує два інших істотних фактора, символізм Хреста, як такого, і розп'яття (Цирлот, цит. місце, ст.ст. 68 і далі ).

 

Але Цирлот помиляється у своїй оцінці того, чим хрест є у християнському значенні. Він вважає, що:

 

Як Дерево Життя, хрест виступає в якості "світової вісі". Поміщений у містичний Центр  космосу, він стає мостом або сходами, якими душа може досягти Бога. Існує кілька версій зображення хреста з сімома сходинками, що можна порівняти з космічними деревами, які символізують сім небес. Хрест, таким чином, підтверджує первинні зв'язки між двома світами: небесним і земним (Цирлот, там же, ст. 69).

 

 Це пояснення є насправді вірним для символізму хреста, але він не має нічого спільного з християнством. Це чистий шаманізм, і він означає сім (або більше) шаманських ступенів сходження, які відзначив Еліад в Шаманізмі та які пізніше взяті в Містицизмі.

Як вже було зазначено, сім ступенів сходження шаманізму увійшли до Іудаїзму у Містицизм Меркаби (пор. Арія Каплан Медитація і Каббала, 1982). Шаманським ступеням передує концепція душі, що переселяється згідно шаманським і допоміжним системам, включаючи всі системи теології Звільнення, такі як індуїзм та структура буддизму. Вона переважала серед кельтських друїдів і, таким чином, була перенесена до християнства цими людьми

Нехристиянська концепція душі досліджується в творі Кокса: Від Антропоморфної Теології до Теоморфної антропології., 1900, UNE.

Розп'яття живих людей серед євреїв не практикувалося: найвищою мірою покарання в них було забиття камінням до смерті (Кат. Енцик., цит. місце). Хрест був введений римлянами для тих, хто не міг довести своє римське громадянство, а пізніше він призначався для злодіїв та злочинців (Джозефус А з J, ХХ. vi. 2; Іудейські війни. II. xii. 6; XIV,9; V.XI, 1). Греки використовували його дуже рідко.

 

На цьому наголошував Демосфен (c Mid.) і Платон  (Rep. II, 5; , а також Gorgias). Поміщення на кіл та повішення використовувались значно частіше, Злочинців саджали на кіл або вішали, але не прибивали гвіздками (Кат. Енцик., цит. твір).

 

 Розмежування, зроблене між колом та шибеницею з одного боку, та хрестом - з іншого, призначене для того, щоб приписати християнству символ, який був надзвичайно важливим в язичницькому символізмі. Насправді, розп'яття, яке було давньою мірою покарання, відбувалося на дереві, незалежно від форми, а звичайний кіл називали хрестом або crux. Кіл, можливо, був нещасливим деревом (arbor infelix) Цицерона (Pro Rabir., ііі та наст. (Кат. Енцик., цит. твір)), на нього ж посилався і Лівій, осуджуючи Горація, а також Юстус Ліпсіус (De Cruce. I, ii, 5; пор. Тертуліан Апол., VIII, xvi; та Мартирол. Пафнут. 25 вер.; зазначений в Кат. Енцик., там же).

 

Безперечним в будь-якому обряді залишається те, що хрест спочатку складався тільки з вертикального стовпа з загостреним верхнім краєм (Кат. Енцик., цит. твір).

 

Псалом 22:16 зазначає, що Христа прибили до хреста.

Захарія 12:10 показує, що кінець-кінцем жертву простромлювали. Не можна сказати з якою-небудь долею ймовірності, був хрест, на якому розпинали Христа простим стовпом чи мав горизонтальну перетинку, адже виражались вони одним терміном.

Насправді, це не має жодного значення; зазначимо лише, що цей символізм перейшов з культів і мав бути узаконений.

Джером та інші звертались до Єзекіїля  9:4 з тим, що буква Тау вважалася знаком тих, хто зітхав та плакав, тобто (пор. Кат. Енцик., цит. твір) Джером стверджував, що Єзекіїль каже:

 

Постав знак Тау на лобі у всіх тих, хто зітхає.

 

Єврей каже: постав позначку (тобто позначку або знак Tbv). LXX показує цей текст (тут романізований) як:

 

kai dos semeion epi ta metхpa tхn katastenaxontхn

 

 

Сіменон використовується для відмінної позначки або знаку у Матфея 26:48; Луки 2:12; Фесалійцям 3:17, та для майбутніх подій (Мат. 16:3), і знаків (Мат. 14:3), і приходу Месії (Мат. 24:30). Він використовувався для позначення обрізання у Посланні до Римлян 4:11 та для визначення ознак апостолів в 2 Посланні до Коринфян 12:12. Думка Джерома, не заснована на фактах, перекручує єврейську та грецьку традиції.

В той же час, відтворення є дуже ясними, заснованими на фактах, і не мають іншого значення для християнства, ніж узаконення синкретичного символу. Символізм поширився як на Тау, так і на Імміссу через знак, розміщений над головою Христа (Мат. 27:37; Лука 23:38, Іоан 19:19).

Робота Іренея вважається найближчою за походженням до апостолів. В Adv. Hжr. II, xxiv він каже, що:

 

Певні форми хреста також мали п'ять кінців,

 

В той же час, він висуває твердження в контексті Жons  та їх ієрархії. Коментар спрямований на спростування символізму, прийнятого ними від їх сумнівної ієрархії та в його випадку, структури Життя. Він не робить зауваження стосовно влади. Він каже, насправді, що ви можете вивести численні значення зі всього. Гра в такі математичні ігри походить від математичних послідовностей в структурі Біблії. Він використовує хрест як приклад. Хрест в його час був вдосконалений, і він без сумніву використовував структуру, з якою був знайомий.

П'ятий кінець або частина знаходився у центрі (habitus), в середині, де поміщувалася (як тоді, так і в пізніші часи) жертва, Христос. Нонній стверджує, що Христа розіп'яли на хресті з чотирма кінцями (eis doru tetrapleuron). Дошку для підтримки Юстин, назвав рогом, схожим на ріг носорога (Кат. Енцик., цит. твір, ст. 520). Дерев'яної дошки для підтримки, що зображується на рівні ніг, майже ніколи не було. Про неї першим згадав Георгій з Торсу (De Gloriв Martyrum, vi). Католична Енциклопедія (там же) стверджує, що Кіпріан, Теодорет та Руфіній натякали на її існування.

В Постнікейський період хрест набув надзвичайної важливості, цей символ став об'єктом поклоніння та власного порядку, як зазначає Католична Енциклопедія на сторінках 529 і далі. Законодавство визнало цей символ артефактом афанасійців після Собору в Константинополі (бл. 381).

 

Закон Феодосія та Валентиніана ІІІ (Код. Юстин., І, тит. vii) заборонив під страхом найтяжчих покарань будь які зображення хреста на полу, адже цей величний знак не повинен топтатися ногами. Цей закон був переглянутий  Трулланським Собором (691 по Р.Х.) канон Ixxii (ст. 530)

 

Згідно Кирила Олександрійського (Проти Юліана, vi), Юліан заборонив поклоніння хресту та нанесення хреста на двері й на чолі (Кат. Енцик., цит. твір).

Імператори-іконоборці Леон та Ісаврій, Костянтин Капронім, Леон VI, Никіфор, Михайло ІІ та Теофіл зробили виключення для хреста, наносячи його на своїх монетах (пор. Бандурі Нумізм. Імперат. Рим., ІІ; Кат. Енцик., цит. твір). Використання хреста як емблеми іконоборцями, всупереч другій заповіді й замість ідола, має велику різницю з узаконенням його використання в поклонінні. Таке використання тільки показує, як далеко цей символ проник на той час.

Другий Собор в Нікеї (787), спрямований на реформування невірного вживання символів та закінчення сперечань іконоборства,

 

Визначив, що вірним було поклоніння віруючих "дорогоцінному та животворящому хресту", як і зображенням або образам Христа, Благословенної Діви та святих (Кат. Енцик., цит. твір).

 

Собор затвердив, що культ Латрії єдиний, що належить до божественної природи. Отже, було узгоджено об'єкти і форму поклоніння, які не були узгоджені з божественною природою. Але ствердження того, що поклоніння зображенням смертних прийнятні, суперечить зрозумілому вченню Біблії. Концепція того, що зображення могли бути насичені божественною природою, - це абсурд. Молитва, навіть до духу померлого святого, що є терміном, що розповсюджується на всіх обраних, не тільки небіблійна, але й концепція демонструє повне нерозуміння біблійних вчень, що стосуються воскресінь. Вірного послідовника, насправді, попросили б молитися ідеї/ideatum, яка обернена до Бога, можливо, під опікою Христа, чекаючи воскресіння. Єство саме по собі не знає нічого. Ця концепція абсурдна для християнства і може відноситись до анімістської космології культів Містерій. Таке нерозуміння породило помилки соборів в Нікеї І та Константинополі І. Це призвело до повного нерозуміння біблійного вчення про божественну природу, яку мають всі обрані.

Отже, символізм зробив повне коло і зображення Містерій повністю взяли верх над християнством, ставши центром поклоніння.

Зі сказаного вище можна зробити висновок, що використання хреста філософськи заперечується християнством - не тільки на цих підставах, але також тому, що концепції, перелічені вище, які логічно належать Богові і є прямою прерогативою  Бога, в цьому символізмі приписуються Христу, як вони приписувались богам Містерій. Воскресіння відбувається як акт Божої влади. Тільки Бог безсмертний (1 Тим. 6:16). Христос слухняно виконував волю, поклавши своє життя, передавши його цій владі (Іоан 10:18). Христос, що жертвує і всі ті, хто жертвує, всі одного (KJV) походження (enos pantes)(Єв. 2:11 RSV). Використання терміну (enos pantes) означає, що вони всі від одного, повністю, у всіх відношеннях, всіма шляхами (Тайєрс). NIV намагається змінити цей текст, перекладаючи його як з єдиної сім'ї.

Лише єдиному богу ми маємо молитися і поклонятися (Лука 4:8; Іоан 4:23; Одкров. 19:10; 22:9). Хрест став символом самого себе, як зображення, поставлене Мойсеєм (Числа 21:8-9) стало символом самого себе і таким чином це перетворилося на ідолоплклонництво.

Зі сказаного вище, символізм, який оточує хрест і роботи та форми самі були наповнені концепціями, які прийшли у християнство. Ці концепції походять від найдавніших форм поклоніння, які перейшли або розчинилися серед народів та племен. Визначення походження та взаємовідносин зроблено у роботі вище. Хрест як образ, не є безпечним засобом прикрашення.

Приписування хреста Христу, як образу та об'єкту поклоніння є порушенням другої заповіді.

Ця концепція або доктрина приписує надзвичайний гріх Христу, який робиться рівним з Богом, хоча Біблія стверджує, що він таким не був (Іоан 14:28,Фил. 2:6). Такі концепції не використовувались Церквою перших двох століть і насправді розглядалися як ідолопоклонництво. Багато наших людей було закатовано за відмову прийняти хрести, як символи їх віри.