Християнські церкви Бога

 [038]

Один одного принцип [038]

(Видання 2.0 20010718-20010718)

Мета цієї статті — дати оцінку роботі д-ра Джина Гетза, а також сформулювати принципи взаємин людей, що належать до Церкви.

Принцип кругової поруки [038]

Принцип кругової поруки

Д-р Джин Гетз, видатний автор робіт із християнства, написав низку робіт, що стосуються Нового Заповіту, навчає нас тому, що написано в Біблії з приводу питань про шлюб, а також статус жінки, чоловіка, Церкви. Крім того, автор порушує питання про відповідальність, що її несуть християни в межах Церкви та багато чого іншого. Він — дуже розсудливий автор. Він непогано знається на питаннях Нового Заповіту, зокрема, на тих аспектах, що торкаються внутрішнього світу християнина та людських взаємин.

Д-р Гетз нещодавно висловлювався з приводу того, яку роль слід відводити церкви, яку відповідальність несе кожен парафіянин стосовно іншого, ближнього свого. Матеріали Гетза пронизані справжньою християнською любов'ю та благочестям. Його точка зору викладена в книзі Як ми будуємо один одного, що, на жаль, існує лише в рукописному варіанті. Ця стаття заснована на матеріалах, що їх д-р Гетз використовував у своїй промові.

Введення

Одне з подібних питань, що його все частіше задають люди, звучить наступним чином: «Що таке Церква?» Ми могли б дуже довго відповідати на це питання. Ми могли б дати відповідь, ставши на точку зору людей, що самі належать до Церкви. Ми могли б відповісти на це питання образно, тобто зазначити, що Церква — наречена Христова. Ми могли б відповісти на поставлене запитання з погляду історії. Я б хотів відповісти на це питання з погляду людських відносин: Церква є родина та оселя Божа на землі. Але, будучи єдинокровними родичами Господа як брати та сестри в оселі Його, як ми маємо поводитися стосовно одне іншого? Як нам слід діяти, коли ми є група?

Існує ідея або ж тема, що пронизує Новий Заповіт, та яка допоможе нам відповісти на це питання. Суть біблійної теми можна висловити у словосполученні, що звучить як «принцип кругової поруки». У Новому Заповіті, фраза «один одного — по-англійському one another — прим. перекл.» неодноразово зустрічається в тих місцях, де розглядається сутність Церкви та її роль. Термін, що перекладається як «один одного», походить із грецької мови, де для його позначення вживається слово allelõn (видання SGD 240). За винятком Євангелій та Дій, воно зустрічається біля  60 разів у Новому Заповіті та, у більшості випадків вживання, цей термін семантично вживається по відношенню до членів громади. Якщо уважно прочитати різні біблійні фрагменти, де має місце це слововживання, та звести всі ідеї до декількох основних пунктів, то ми отримаємо десь біля дванадцяти основних ідей, в яких домінує поняття «одне одного». Саме ця обставина послужила основою для написання даної статті. Ці ідеї «одне одного» повідомляють нам про те, як саме повинна діяти Церква як Тіло Христа.

Короткий опис устрою Церкви як Тіла Христова, можна знайти в книзі послання апостола Павла до Ефесян.

Ефесян 4:11-12  І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, 12  щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового,

(Стандартне виправлене видання Біблії )

Павло починає з того, що перелічує різні обов'язки і пастирські функції Церкви. Мова не йде про ієрархію духівництва. Усі священики знаходяться в похилому віці, і категорії апостол, пастир, євангеліст,  і т.д. відносяться до повноважень, якими наділені люди похилого віку. Проте, крім церковних служб, перелік яких приводить Павло, варто помітити, у чому, власне, полягає суть богослужіння: збудовуватичи будувати Тіло. Отже, що ж мається на увазі під результатом того, що ми «будуємо»?

Ефесян 4:13 аж поки ми всі не досягнемо з'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти,

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Кінцевим етапом цього процесу стане єдність у вірі і духовній досконалості. Далі Павло говорить:

Ефесян 4:14-15 щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду, 15  щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, Христос.

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Ця щира любов, за словами апостола Павла, означає, що ми  більш не є малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру, але ж промовляємо істину в любові. Згодом Павло пояснює, що створення містить у собі відтворення всього Тіла:

Ефесян 4:16 А з Нього все тіло, складене й зв'язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов'ю.

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Тіло відбудовує саме себе в любові при дії у свою міру кожного окремого члена. Але що означає для кожного члена «складене й зв’язане всяким допомічним суглобом у міру чинності кожного окремого члена»? Ось де дванадцять понять «одне одного» необхідні нам. Якщо ми розглянемо різні фрагменти апостольських повчань, то з Біблії ми зможемо довідатися, яку мету переслідує автор конкретної роботи, та пояснити, яким же чином відбувається процес творення.

Члени один одного

Експерти вважають послання до римлян «всесвітнім посланням». Причиною тому є той факт, що в посланні містяться всі основні доктрини, необхідні для того, щоб знайти вічне життя. Послання учить закону, оповідає про гріх, покаяння, водохрещення, жертви Христа, призначенні людини і про життя в Христі. Насправді ж, перші одинадцять розділ розглядаються як розділи, що містять доктрину. Вони мають справу, головним чином, з питаннями доктрини, у той час як інші розділи, за загальним визнанням, носять більш «прикладний» характер. Саме в останньому розділі книги можна знайти повчання про те, як потрібно сповідати християнство. Цікаво, що також у цьому «прикладному» розділі ми можемо знайти сім ідей «одне одного». У розділах, що містять доктрину, ці ідеї зустрічаються рідко, однак, у прикладному розділі, вони відіграють роль повчань у практичному змісті цього слова.

Перше згадування ідеї «одне іншого» можна знайти в посланні до Римлян 12:4-5:

Римлян 12:4-5 Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове діяння, 5  так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени.

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Тут сутність повчань Павла знаходить схожі форми, тобто він говорить так, як він це робив у посланнях до ефесян 4; тут автор порівнює церкву з людським тілом. Наше тіло складається з безлічі «членів»: ноги, ступні, торс, руки, передпліччя, голова, очі, ніс, вуха, зуби і т.д. І кожен член виконує свою функцію: Руки виконують хватальні рухи, очі потрібні людині, для того щоб бачити, зуби — щоб жувати та розмовляти, ноги для того щоб ходити. І таке інше. Втім, Павло робить щось більше, ніж викладає нам урок анатомії. Він використовує людське тіло як аналогію до Церкви. Це стає цілком очевидним, оскільки у вірші 5 він дає застосування аналогії:

Римлян 12:5 так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени.

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Далі він говорить про людське тіло, поступово переходячи від конкретного до загального, тобто до тіл багатьох людей, що утворюють одне ціле. Зрештою він наводить свою аналогію тіла до глибокого в значеннєвому відношенні твердження: ми брати однин для іншого. Очевидно, що Павло відносить це поняття до всіх інших членів Тіла. Цей момент стає дещо більш зрозумілим в інших перекладах.

(Далі наводяться ті ж цитати Послання до Римлян 12:5, але з різних видань — прим. перекл.)

Ця ідея сповнена глибокого змісту. Кожен член церкви належить до інших членів Церкви. Це зовсім не означає, що Церква складається з окремих особистостей, що приходять аби зустрітися у клубі для пересічного спілкування. Скоріше, кожній людині в Церкві приділяється особливе місце, і цей член належить до іншої церковної громади, а громада, у свою чергу, належить цій людині. Павло приділяє увагу цьому аспекту в  першому посланні до коринтян 12. Він знову прибігає до тілесної моделі, однак, тут уже додані деякі деталі:

1Коринтян 12:12-24 Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос. 13  Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним. 14  Бо тіло не є один член, а багато.15  Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, то хіба через це не від тіла вона? 16  І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, то хіба через це не від тіла воно? 17  Коли б оком було ціле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх? 18  Та нині Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів. 19  Якби всі одним членом були, то де тіло було б?  20  Отож, тепер членів багато, та тіло одне. 21  Бо око не може сказати руці: Ти мені непотрібна; або голова знов ногам: Ви мені непотрібні. 22  Але члени тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні. 23  А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу, 24  а нашим пристойним того не потрібно. Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові,

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Згодом Павло підсумовує цей аргумент:

1Коринтян 12:25-26 щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного. 26  І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться.

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Бути членом один одного означає, що ми повинні однаково піклуватися одне про іншого. Це означає, що в Церкві не повинно переважати колективне начало. Крім того, ми повинні піклуватися одне про одного так само, як ми піклуємося про самих себе.

Постулат про те, що ми є членами один одного, є базовим, таким чином, все інше, з чим ми згодом матимемо справу, ґрунтується на цьому посиланні. Якщо ми не приймемо на віру той факт, що ми  належимо іншим християнам, та що інші християни не належать нам, то не має сенсу далі розглядати цю тему. Проте, ми повинні прийняти цю вихідна умову, якщо ми хочемо повірити тому, що написано в Біблії — цей принцип має фундаментальну значущість.

Взаємна відданість

Наступна ідея «одне одного», на яку ми натрапляємо, зустрічається на кілька віршів далі, у тексті послання до Римлян 12, де Павло повідомляє:

Римлян 12:10 Любіть один одного братньою любов'ю; випереджайте один одного пошаною!

 (Стандартне виправлене видання Біблії)

Римлян 12:10 Будьте віддані один іншому у братній любові; вшановуйте один одного; (видання KJV)

Римлян 12:10 Вшановуйте один одного у братній любові;... (видання NIV)

Римлян 12:10 В братолюбстві один до одного з пошаною будьте. ... (NWT)

Переклад, що дається у виданні NIV, ми покладемо за основу для назви для цього розділу, будьте прихильними одне іншому (у братній любові). Апостол Павло використовує аналогію з родиною, в якій панують братерська любов та добрі взаємини між родичами в плоті і крові та дітьми цієї родини. Використовуючи цю аналогію, Павло вводить нас до сфери психологічних відносин між християнами в Тілі Христа. Під відносинами ми маємо на увазі теплоту, ніжність, турботу, відданість та лояльність — всі емоції, що притаманні людині. Дві аналогії, а  також ідея «одне одного» — одна щодо людського тіла,  а інша — про те, що вони — члени один одного, та друга — щодо емоцій та психо (грецькою мовою “психо” — душа; прим. перекл.) доповнюють один одного. Ця аналогія повідомляє нам про сімейні стосунки.

Давайте ж уявимо собі на хвилинку людську родину.  Чи знаєте ви, що є найдорогоціннішим з того, що батьки можуть дати своїм дітям? Це почуття захищеності. Якщо дитина стає великолітньою та ніколи не почуває себе позбавленою батьківської опіки в батьківській родині, — це чудово. Батьки повинні давати дітям любов та розуміння, підтримувати своїх дітей та створювати атмосферу захищеності. Якщо ви близько спостерігаєте дітей, особливо, малюків, ви одразу зможете сказати, чи мають вони (вдосталь) цієї любові та  розуміння від своїх батьків, чи вони почувають себе незахищеними. Відмінним показником домашньої обстановки може служити поводження дітей. Діти, обділені батьківською опікою,  або ж отруюють життя іншим людям  гіркотою та гнівом, або ж, навпаки, заглиблюються в себе.

Цей дарунок розуміти людей і забезпечувати спокій є настільки необхідним для нас, християн, оскільки, коли дитина виростає та приймає хрещення в Церкві, усі ці фактори впливають на взаємини братів християн. Домашня атмосфера обов'язково відіб'ється на взаєминах з членами Церкви. Кожному з нас відомо, що якщо він ріс в атмосфері домашнього добробуту, в оселі, де панувала любов, теплота та порозуміння, то коли ми входимо до Церкви, оселі Господа, ми зможемо спілкуватися з іншими в дружній та теплій атмосфері, розуміти людей та зробити так, щоб вони зрозуміли нас. Ми будемо любити інших, насолоджуватися часом, проведеним разом і таке інше. Ми отримаємо насолоду від того, що ми є причетними до Божої оселі.  Проте, саме зворотне буде правдою. Якщо людина провела роки дитинства в атмосфері, позбавленій любові та ніжній прихильності та не має такої риси сам, він  передасть своє почуття незахищеності іншим. Ця обставина неминуче знайде свій прояв під час спілкування з іншими людьми, що належать до церкви.

На жаль, таке трапляється досить часто. Це, здебільшого, трапляється з тими людьми, що не випробували розуміння у своїх родинах. Вони ніколи не почували себе в безпеці. Таким чином,  коли вони приходять до Церкву, їм украй важко довіряти іншим християнам. Вони не почувають себе «як удома» в Церкві. Вони не знаходять розуміння. Можливо, інші розуміють їх, втім, через їхнє минуле, вони не помічають того, що до них ставляться доброзичливо.

Таким людям важко любити інших християн та сприймати цю любов у відповідь. Отже, внаслідок таких взаємин, їм украй важко втілити в життя цю ідею «одне одного» та бути відданими одне іншому в братній любові.

Ми розглянемо деякі причини, через які у людей виникають труднощі, коли вони вступають у відносини з братами в Церкві. Можливо, ми і самі марно намагаємося розв'язати проблеми або ж знаємо таких людей, що мають такі ж труднощі, як і ми, і в таких випадках ми можемо допомогти їм.

Страх

Іноді люди відчувають гіркоту колишніх образ, і вони бояться говорити про це з іншими людьми, оскільки побоюються бути відкинутими (а, отже, знову відчути біль). Церква може допомогти таким людям, зігравши роль «батьків». Якщо є люди, що випробують труднощі під час спілкування, то Церква повинна вміти бути «батьками» для цієї людини та навчити її, як впоратися з проблемами, що мучають його,  аби він зміг спробувати отримувати та віддавати любов.

 Низький соціальний стан

Іноді люди ростуть у середовищі, де не прийнято виражати фізичну прихильність та любов. Внаслідок цього, вони не можуть висловити відданість та інші теплі почуття стосовно інших. Навіть якщо людина переживає труднощі такого роду, то в Тілі Христа, ми зможемо перевиховати таких людей і зробити так, щоб вони відкрили своє серце і прийняли нашу турботу і любов. Ми зможемо пробитися через відчуження та, деколи, культурні бар'єри, аби продемонструвати іншим, як навчитися ставитися одне до іншого з відданістю та братньою любов'ю. Бути відданим один одному в братній любові означає виявляти турботу та небайдужість на рівні почуттів.

Гнів та обурення

Деякі християни такою мірою залежать від власного гніву та негативних емоцій, що вони до кінця свого життя так і не можуть досягти гармонії та порозуміння. Вони проводять усе своє життя, утискуючи інших людей. Вони дуже вороже налаштовані та мають почуття образи до оточуючих. Їхнє відношення до оточуючих можна було сформулювати наступним чином: «Я — недобрий, агресивний та недоброзичливий, і я змушу тебе відчути те ж саме». Звичайно ж, усе це відбувається на глибоко підсвідомому рівні, так що вони навіть не можуть усвідомити своє ставлення до навколишнього та збагнути той вплив, що вони справляють на них. Проблема полягає в тому, що їхня поведінка призводить лише до подальшої відчуженості та ворожості, та, зрештою, вони втрачають набагато більше. Якщо ми маємо труднощі з тим, щоб стати на шлях відданості іншим християнам, то нам необхідно подивитися на те, що ж, власне відбувається усередині нас. Ми маємо запитати самих себе « чи я є гнівливим? Чи не заподіюю я шкоди оточуючим? Чи не сповнений я ненависті до них? Хіба не так я відношуся до іншим?» Якщо все це відповідає дійсності, то ми маємо дозволити нашим братам у Христі, у Тілі Його оточити нас любов'ю. Крок за кроком ми навчимося любити інших т позбавимося  гніву та образи, що заполонили наше єство.

Егоїзм і себелюбство

Як це не сумно, але є деякі християни, що більшість часу думають лише про себе. По суті, вони є егоїстичними та себелюбними. Вони спрямували свої погляди на себе. Себелюбні християни неодмінно відчуватимуть труднощі під час їхнього навчання; коли вони вчаться бути відданими іншим християнам  у братній любові. І насправді, вони матимуть проблеми з приводу того, щоб втілити в життя кожну зі згаданих вище ідей.

Християнство — це релігія, у якій «віруючі звертають свої погляди один на одного». Саме ця якість і продемонстрував нам Ісус Христос. Він не прийшов, для того щоб царство небесне прийняло його. Він прийшов для того, щоб допомогти іншим прийняти царство небесне. Саме  так повинні робити й ми. Якщо ми збираємося бути відданими один одному в братерській любові, то нам дійсно буде потрібно навчитися спілкуватися одне з одним. Таким чином, знаходячись у пошуку свого шляху до душ інших людей, ми зможемо, як виявляється, розібратися в тому, що ж саме відбувається в нас самих.

Якщо ж, з іншого боку, нам легко дається спілкування з іншими, то на нас лежить відповідальність допомогти іншим знайти шлях до тих, хто не може знайти себе в оточенні інших через ту чи іншу причину. На нас лежить відповідальність витягти людину із самої себе аби вона стала повноправним членом Тіла Христа та зрілим християнином.

Вшановуйте один одного

Третя ідея «одне одного» зустрічається в другій половині вірша, що ми вже приводили:

Римлян 12:10 Любіть один одного братньою любов'ю; випереджайте один одного пошаною!

. (Стандартне виправлене видання Біблії)

Римлян 12:10 Будьте віддані один іншому у братній любові; вшановуйте один одного; (видання KJV)

Римлян 12:10 Вшановуйте один одного у братній любові;... (видання NIV)

Аби відчути цю ідею, уявіть собі на мить акомпаніатора, скажімо, піаніста, що акомпанує співакові-виконавцю або ж будь-кому іншому, хто грає на іншому інструменті. Чи замислювалися ви коли-небудь, що ми маємо на увазі, кажучи “гарний піаніст” або ж “акомпаніатор”? Це — виконавець, який може грати так, щоб не заважати грі інших музикантів. Насправді ж, гарний акомпаніатор може зробити так, щоб вокаліст виглядав та звучав здорово. Ось де саме прихована суть речей. Вшановувати інших християн означає «акомпанувати» їм та чинити так, щоб вони «гарно виглядали та звучали». Тобто, надихнути інших, а не тільки самим бути в центрі уваги.

Тільки представте, на мить, вплив Церков Бога – я маю на увазі Церкви Бога в широкому змісті щирих віруючих, тих, хто дотримує Суботи (Chris-Tainos). Причому, не має значення, до якої саме організації Церков Бога вони належать. Тільки уявите, який ефект набула б загальна відданість!

Проте, Павло не говорить про те, що потрібно «вшановувати один одного вище себе, якщо вам це подобається», чи ж «почитайте один одного вище себе, якщо вам це зручно», чи ж «почитайте один одного вище себе, якщо ви почуваєте, що ця вам властиво». Він же, поза всякими умовами, говорить «почитайте один одного як самих себе». Іншими словами, у нас немає вибору, якщо ми хочемо знаходитися в згоді з волею Бога. Ми попросту повинні надходити саме так.

Ісус Христос, у цьому відношенні, являє недосяжний приклад. Згадаєте епізод обмивання ніг у книзі Іоанна 13. Це було Готування – там були учні – була там умивальниця та рушник. Втім, про що ж думали учні? Вони сперечалися про те, хто ж з них вище. Намагаючись бути «собакою, що перемогла в бійці» – хто ж сяде праворуч або ліворуч руку Христа? Вони не думали про те, щоб вшановувати один одного вище самих себе. Усі, на що кинулися їхні помисли, це — яке положення вони могли б зайняти в Царстві Небесному.

Лука 22:24  І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Проте, це відбувалося під час трапези посередині трапези, коли Ісус устав.

Іван 13:2 Під час же вечері, як диявол уже був укинув у серце синові Симона Юді Іскаріотському, щоб він видав Його,

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Слід зазначити, що обмивання ніг, звичайно, відбувалося до вечері або ж увечері. Тепер же перед учнями стояла вмивальниця. Вони побачили рушник, яким він був підперезаний. Вони побачили глечик з водою. Проте жоден з них не хотів бути слугою. Та ось, Ісус став служити їм та, цілком імовірно, що навмисне очікував момент посередині трапези. Він зробив це для того, щоб справити подвійний ефект на учнів. Його дії містили в собі схований натяк на те, що мали зробити учні, але ж не зробили. Ісус чекав, коли ж, нарешті, хто-небудь з них наважиться служити. Ніхто не став цього робити, і він сам став прислужувати ім. Ісус подав недосяжний приклад «шанування один одного вище самого себе».

Один автор із благоговінням у серці писав слова, у яких викладалася сутність цієї ідеї. Прозаїчний добуток, що він писав, називається Вічне Життя. Воно сповнено глибокого змісту.

Якщо ти можеш, Господь,

Зроби мене знаряддям мирних справ твоїх.

Дозволь мені сіяти любов там, де злість;

Прощення, де зло;

Віру, де сумнів;

Надію, де розпач;

Світло, де пітьма;

Радість, де скорбота.

О, Господи, —

Даруй мені радість та здатність утішати;

Розуміти і бути понятим; любити і бути улюбленим.

Тому що даючи, ми отримуємо;

І в прощенні інших, себе прощаємо;

І вмираючи, ми знаходимо життя одвічне.

Бути однодумними між собою

Цю ідею викладено у посланні до римлян 15:5.

Римлян 15:5 А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом,

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Деякі експерти пояснюють, що це епізод є частиною молитви. Деякі фрагменти Нового Заповіту виявилися словами з ранньохристиянських гімнів або ж тверджень із приводу віри. Цей вірш і наступний, з'явилися частиною молитви.

На даний момент, дана концепція (ідея) про однодумність є кульмінаційною. Як ми вже мали можливість переконатися, Павло починає свою повчальну мову в розділі 12 з того, що ми «члени один одного» – тобто, належимо один іншому. Згодом він пояснює як,  ми, будучи членами одне одного, маємо діяти. Саме це і називається бути в братерській любові та відданості один іншому, вшановуючи один одного вище самих себе. Ця додаткова ідея про необхідність однодумності є кульмінаційною. Ми можемо так говорити в силу того, що, коли ми станемо відданими один одному в братерській любові та, коли ми станемо, вшановувати один одного вище самих себе, тоді ми ввійдемо до Царство Небесного в Ісусі Христі.

Звичайно ж, саме це сталося  на початковому етапі дій Церкви, що про них ідеться в Діях (апостолів).

Дії 4:32-35 А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було. 33  І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була! 34  Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили,  35  та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав.

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Дії 4:32 А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було.

 (видання NIV)

Павло викладає цю ідею у формі молитви. Проте, він не був першим, хто промовив цю молитву; першим був Ісус Христос, і ми можемо про це довідатися з книги Івана 17.

Іван 17:20-23 Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, 21  щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. 22  А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми.

 23  Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив.

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Ціль цієї молитви для громади Тіла Христова полягає в тому, то світ міг знати про те, що Ісус є Христос Бог. Цей Бог послав його, щоб він був нашим Месією, і що він повертається для того, щоб проголосити Царство Боже.

Цікаво, що одне з видів знаряддя Сатани спрямовано на знищення Церкви. Якщо він зможе знищити цей союз, він зможе перешкодити Благої Звістки, що виходить з Царства Божого. Сатана буде прагнути знищити єдність громад. Розкол у цих церквах, що неминучий у дрібних церквах, допоможе зламати міст між Церквою і світом. Якщо Бог кличе кого-небудь, то ця людина повинна бути звернена до Бога через єдність, що існує в Церкві. Проте, якщо цієї єдності ні, те люди не зможуть стати причетними до нього.

З погляду фізіології, а також на соціальному рівні, одним з найбільш сумних видовищ, є вид «роздробленого» людського тіла — тобто, тіла, що не функціонує належним образом. Я певен, що кожний з нас бачив таких людей, — котрі мають фізичні вади щось не так. У них порушена координація рухів. Кілька років назад на екранах йшов документальний фільм і книга, по якій він був знятий, називалася якось начебто «Енні виходить». Фільм розповідав про дівчинку-підлітка, що була повним інвалідом, але все ж таки її опікуни знайшли, що усередині її покаліченого тіла, жевріло життя. За допомогою необхідного комп'ютерного обладнання, ця дівчинка навчалася вступати в контакт зі здоровими людьми.

Існують безліч назв, що характеризують жахливі недуги людини. Одним з таких термінів є слово «спастичний». З моральної точки зору, спастичний стан тіла — то є величезна трагедія. Втім, куди більшою трагедією була б «Церква в спастичному стані» – тобто, «роздроблена» церква – церква, члени якого не отримують сигнали з Голови, якою є Ісус Христос. У Біблії Христос дає нам «сигнали» або ж «вказівки», яких ми маємо дотримуватися. Таким чином, ці ідеї (концепції «одне одного») є суть деякі з цих сигналів, що вказують нам, як ми повинні діяти.

Якщо ми підемо вказівкам нашої Голови, що є Христе, то результатом буде єдність. Це результат того, що ми серйозно сприйняли всі ці ідеї «одне одного». Таким чином, ця ідея єдності один з одним є кульмінаційної, оскільки вона з'єднує в собі попередні концепції.

Тим не міні, ця ідея також носить центровий чи перехідний характер, оскільки вона приводить нас до додаткових ідей «одне одного». І вони звучать у такий спосіб:

Приймайте один одного

Павло викладає нам цю концепцію двома віршами далі.

 Римлян 15:7 Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас до Божої слави (видання KJV)

Римлян 15:7 Приймайте один одного, як Христос прийняв вас, щоб ви перебували ув славі Божій (видання NIV).

Хтось з нас вже мав досвіт скрутних становищ, як це не сумно, подібні речі траплялися в церквах, де розуміння та вподоба залежали, насамперед, від наших учинків або ж від того,  чого ви не зробили. Існував список того, що саме потрібно було зробити, а також того, чого не можна. Ми мали неухильно дотримуватися цих правил. Отже, жодне з цих правил не ґрунтувалося на біблійних вказівках  та розпорядженнях.

Від людей вимагали розважатися лише певним чином, бо ж то так було треба. Жінок приймали або ж відкидали лише по тому, як виглядають їхні зачіски, а також тому, чи носили вони макіяж. Від дітей вимагали янгольської поведінки та, якщо вони зробили що-небудь не так, то батьків гудили. Людей могли вважати чи праведниками грішниками лише на основі того, яку їжу вони вживали. Зрозуміло, це не означає, що ми не повинні піклуватися про наш раціон. У Біблії містяться цілком визначені вказівки щодо того, якого роду їжу необхідно вживати (порівн. статті Закони їжі [015]). Сучасна дієтологія науково обґрунтувала той факт, що визначений режим харчування дуже сприятливо впливає на здоров'я людини, у той час як незбалансоване харчування призводить до виникнення всіляких розладів. Проте, деякі люди порушили питання дієти в Церкві.

Ніщо так не руйнує єдність братерської громади, як правила, що не мають відносини до біблійних розпоряджень, що є основним критерієм істинності церковних традицій. Насправді ж, це є ніщо інше, як прихильність букві чи закону, іншими словами, фарисейство, що стало характерною рисою двадцятого сторіччя. Поза всяким сумнівом, причиною появи деяких правил і ідей стали раціонально обґрунтовані передумови — бажання чи зберегти закріпити деякі моделі поводження всупереч стрімко мінливим та, здебільшого, що вироджуються соціальним стандартам. Втім, подібні моральні підвалини та норми виключають поняття про особисту відповідальність. Ми всі  несемо індивідуальну відповідальність перед Христом за те, як ми живемо. Ці правила попросту використовуються, аби прийняти чи усунути ту чи іншу частину відповідальності, що лежить на нас.

Крім того, коли чи прийняття відторгнення ґрунтується на букві закону, те це негайно приводить до легковажного поводження. Це приводить до псевдодуховності. Це приводить до безпідставних обвинувачень. Це руйнує особисту волю кожного з нас, таким чином, ми не можемо бути тими, ким, з волі Божої, повинний бути кожен християнин. І  найчастіше це приводить до порушення щирих біблійних стандартів поводження християнина.

Звернемося ж знову до повчань Павла. Він сказав:

Римлян 15:7 Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас до Божої слави (видання NIV)

Ми повинні прийняти один одного  так само, як Христос прийняв нас. Ісус не говорив:

«Я прийму вас,
 якщо ... ви багаті,
якщо ... ви бідні,
 якщо ... ви носите певний тип одягу,
 якщо ... у вас певний тип зачіски,
 якщо ... ви виглядаєте певним чином,
 якщо ... ви говорите з певним акцентом».

Христос приймає нас на основі покаяння і готовності бути волею Батька (Матв. 7:21) — тобто, на основі наших переконань та дій, що існують у рамках вираженої волі Бога. Тільки уявіть собі, яким би був вплив колективної Церкви Бога. Якби кожен член приймав кожного іншого члена так само, як Христос, тобто на основі переконань та щирості в серце, а не по зовнішньому вигляду.

Навчайте один іншого

Наступна ідея «одне одного» зустрічається декількома віршами далі.

Римлян 15:14  І я про вас сам пересвідчений, браття мої, що й самі ви повні добрости, наповнені всяким знанням, і можете й один одного навчати (видання KJV)

Тут висловлюється ідея про те,  що християни повинні вміти наставляти один одного, будучи виконаними всякого пізнання. Це — інша сторона любові. Любов — немов монета. З одного боку, ми повинні приймати людей і не почувати упередженості стосовно них через їхні інтереси і переваги. З іншого боку, проте, ми повинні могти і хотіти наставляти ближнього (брата або ж сестру), що відхиляється від біблійних заповідей. Про цьому ясно сказано в книзі Приповістей Соломонових.

Приповісти 27:6 Побої коханого вірність показують, а в ненависника поцілунки численні (видання KJV)

Деякі люди вважають, що цих принципів дотримуватися неважко. Проте, є і такі, для яких це нелегко. Одна з проблем полягає в тому, що вони побоюються агресії або ж категоричного відмовлення з боку опонента. І таке зустрічається нерідко. Більшість людей не хочуть бути відкинутими іншими. Проте, ця вказівка була чітка і ясно викладено апостолом Павлом, і ми повинні бути готові до того, щоб випливати цим розпорядженням. Готові наставляти інших, коли ми бачимо, що вони відхиляються від шляху щирого. Ми повинні поставитися до людини з розумінням, але це зовсім не означає, що ми повинні прийняти їхній гріх. «Наставляти один одного» також вимагає балансу. Деякі чи гріхи проблеми досить істотні; тому людей потрібно перестерігати. Іншої ж речі не мають такого значення і, імовірніше всього, людина, про яке мова йде, уде обізнаний про наслідки своєї проблеми.

Ми повинні допомогти іншим перебороти свої гріхи. Варто також помітити, що Павло не обмежує повчальну роль громади. Він також допускає, що старих людей, теж потрібно назидать. Таким чином, усі члени Тіла (Христова) мають рівні права. До того ж, люди похилого років, що належать до церкви, повинні бути готові приймати умовляння від інших членів громади. Вони не вище тебе, вони — слуги твої. Також необхідно вказати на те, що, якщо ви виправляєте кого-небудь, то ви можете бути першою людиною, якій сподобатися усвідомлення того, що інші недосконало і їх їсти чому повчити.

Будучи членами церкви, ми повинні:

• Покохати одне одного, збудовувати один одного як чините ви, де мова йде про гріх або ж, певні проблеми, що виникають між членами громади;

• Бути самим відкритими умовлянням, а також готовими «прийняти їх на свій рахунок» як корисну пораду аби ми могли навчитися, але ж не противитися цьому. Нам необхідно бути чуттєвими до прохань інших і слухати їхніх благань.

Сутужніше над усе любити та розуміти агресивну людини, оскільки цілком імовірно, що вона неадекватно сприйме ваші благі наміри. У таких випадках, ми можемо надійти інакше.  Наприклад, сказати щось начебто «Я зволів би не мати справу з цією людиною, оскільки я боюся, що він відкине мої слова, але оскільки я люблю його і він мені небайдужий, я все рівно скажу йому».

Перед тим як ми охолонемо до цієї людини і станемо збудовувати іншого (заблуканого), нам буде потрібно усвідомити  критерії, що їх приводить Павло. Відповідно до його розпоряджень, ось що нам знадобиться, аби  стати компетентним та наставляти інших:

... ви повні доброти ...

Власне кажучи, це означає, що ви повинні діяти разом так, щоб інший смог знайти себе. Це не означає досконалість. Є деякий рівень зрілості, рівень свідомості, рівень доброти, що дає нам моральне право збудовувати інших (порівн. «У своєму оці колода, засколка в оці брата твого» – Матв. 7:3-5)

То є надзвичайно важливо для батьків. Дуже важливо, якщо у вас є діти, і ви хочете ввійти до Царства Небесного. Але ж ми не повинні навчати дітей змінювати те, що ми самі в собі не змінили (наприклад, паління, лихослів'я і таке інше.)

... наповнені всяким знанням...

Це означає, ми знаємо, що говорить Біблія з приводу того чи іншого питання. Крім того, це означає, що ми маємо дотримувати Біблії, вважаючи Святе Писання основним орієнтиром. Ми зобов'язані донести першочерговість Біблії  до інших, назидая їхнього відповідним чином.  Саме слово Добродії дає нам влада і право повчати та збудовувати інших.

Отже, на закінчення ми можемо сказати, що у своєму розумінні ми зобов'язані бути готовими збудовувати та повчати один одного і, таким чином, сприяти тому, щоб кожен християнин прагнув і досяг житт у Христі.

Вітайте один одного

Наступна ідея «друг  про друга»  зустрічається  в посланні до римлян 16. Павло починає свій третій вірш повчаннями про вітання.

Римлян 16:3 Вітайте Прискиллу й Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі,

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

І потім у вірші 16 він дає загальні вказівки:

Римлян 16:16 Вітайте один одного святим поцілунком. Вітають вас усі Церкви Христові!

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Це наставляння про вітання один одного з цілуванням святим зустрічається в Новому Заповіті п'ять разів. Нижче зазначені інші місця в Біблії, де ми можемо зустріти це вираження:

1Коринтян 16:20 Вітають вас усі брати. Вітайте один одного святим поцілунком.

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

2Коринтян 13:12  Вітайте один одного святим поцілунком!

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

1Солунян 5:26 Привітайте всю браттю святим поцілунком!

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

1Петра 5:14  Вітайте один одного поцілунком любови. Мир вам усім у Христі! Амінь.

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

У даному випадку ми маємо справу з культурними особливостями. Нам, у дійсності, невідомо, яка форма вітання була прийнята в тій чи іншій країні. Проте, ми можемо відтворити картину звичаїв, якщо зіставимо деякі звичаї живучих нині народів з історичними даними. Багато хто з нас могли бачити з ілюстрацій у книгах, телебачення і т.д., які форми вітання прийняті в лідерів,  зокрема, близькосхідних політичних діячів. У них прийнято цілувати один одного, коли, наприклад, один лідер виходить з літака, і іншої йде назустріч йому, для того щоб вітати його. Це обійми і поцілунок по обидва боки попросту є звичаєм у рамках етикету. Те, що вони роблять — це усього лише політичний етикет. Це не священний звичай. Він не несе в собі ніякого глибокого чи змісту значення. Це попросту етикет – щось, що люди роблять у сільцю того, що це вважається прийнятним у рамках їхньої власної культури. У дійсності ж, змісту в цьому рівно стільки ж, як у тім, що християни, що бачать один одного щодня говорять другу «Як справи?» «Нормально, спасибі, а в тебе?» А потім кожний йде своєю стежкою. У такім вітанні немає великої глибини. І, узагалі ж, саме про цьому і говорить Павло.

Якийсь би ні була форма вітань, за всім цим стояв глибокий  зміст, тобто вітання повинне було бути святим і виконаної особливого значення.

Як часто ми бували в ситуаціях, коли хтось задавав нам питання «як справи?» і ішов до того, як почув відповідь на своє питання! Чи ж, як часто ми самі надходили точно також? Якщо ми хочемо бути чесними, ми повинні визнати, що час від часу ми це робимо — і, більш того, для деяких з нас це ввійшло в звичку! Щира причина такого поверхневого вітання полягає в тому, що ми набагато більше піклуємося пр самих себе. Корінь проблеми лежить у тім, що ми сконцентровані лише на собі. Ми можемо думати увесь час про свої власні турботи і думки, так що ми ніколи не дивимося на те, як же обстоять справи в наших братів і сестер. На превеликий жаль, ми створили таки поверхневу, неглибоку культуру спілкування. Ми не настільки чесні і відкриті один з одним, якими  нам варто було б бути

Проте, повчання Павла ґрунтуються на серії розпоряджень «одне одного», що спрямовані на розвиток і будівництво глибоких відносин один з одним. Ми є члени один одного — ми належимо один одному. Ми повинні бути відданими один одному в братерській любові. Ми повинні вшановувати один одного вище самих себе. Ми повинні перебувати в однодумності один з одним. Ми повинні приймати один одного і наставляти один одного. Таким чином, якщо все це є в нашому житті, то ми знайдемо глибину в наших відносинах і, таким чином, ми станемо вимовляти друг для друга вітання, виконані змісту. З таких вітань стане очевидним те, що нам і справді небайдужа доля наших братів і сестер в Ісусі Христі.

Служіть один одному

Розглянемо ж наступний епізод  «одне одного».  Ми залишимо книгу послання до римлян і зупинимося на посланні до  галатів.

Галатів 5:13  Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов'ю служити один одному!

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Це дуже нагадує історію про Лева Толстому. Починаючий художник один раз написав картину Таємної Вечері і приніс свою роботу Толстому, щоб той висловив свою думку. Майстер російського слова вивчив полотнини самим ретельним образом, а потім указав на головну фігуру композиції, Христа, і сказав «Ви не любите його». «Чому?» викликнув художник, «Це ж наш Господь Ісус Христос!» «це мені відомо», сказав Толстой «але ви його не любите. Якби ви любили його, ви зобразили б його краще».

Як би там ні було, але, нам не потрібно писати картини Христа, але, проте, ми можемо витягти дуже гарний урок з цього історичного епізоду. У нашому поводженні і вчинках, ми представляємо світу Ісуса Месію. Ми — посланники від імені Христова (2Корів. 5:20). Ми свідки його месіанства в цьому світі. Ми — слуги його і предтечи його так само, як він був посланником, слугою і предтечею Бога. Будучи представниками Христа, ми, образно говорячи, «пишемо картину» того, якої був Христос. Ми доносимо її до інших людей, з якими ми спілкуємося і взаємодіємо. Чим більше ми станемо любити Христа, тим більше ми будемо служити йому і, таким чином, тим краще буде наша картина, що ми представимо світу. Однак же, служити Христу також означає служити його братам і сестрам. Чим більше ми станемо любити Христа, тим краще ми будемо служити йому. Крім того, чим більше ми любимо один одного, тим краще ми станемо служити один одному. За допомогою служіння один одному ми показуємо нашу любов один одному. Звідси йде наша любов до Христу, тут корениться наша любов до Господа.

Основна ідея, що містить у собі поняття «служити», зустрічається в Новому Заповіті більш ніж триста разів. Проте, той факт, що ця концепція так часто зустрічається в Новому Заповіті, говорить нам про тім,  як важливо служити один одному в любові.

Якщо ми возлюбим один одного, ми станемо служити один одному як Христос любив нас і виявляв свою любов у служінні. Павло говорить про це в посланні до филип’ян 2.

Филип’ян 2:3-5 Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе. 4  Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших. 5  Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Павло наставляє нас, щоб ми не робили нічого з чи себелюбності марнославства, але, у смиренності вважали інших вище себе. Ми повинні піклуватися про інтереси один одного. Так повинний міркувати людина, службовець ближньому свій. Далі, Павло приводить Христа як приклад такого умонастрою.

Филип’ян 2:6-8 Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, 7  але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, 8  Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Христос прийняв образ раба. А потім він поклав за нас у завершальному акті служіння своєму Богу і своїм людським братам і сестрам. Ми повинні дотримувати такої ж точки зору, як і Христос, займаючи позицію доброзичливості стосовно інших християн. Нам варто стати на шлях самопожертви, прикладом чого став Ісус, оскільки він охоче віддав своє життя за своїх братів і сестер.

1Івана 3:16  Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів!

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Це дуже тверде і тверде зобов'язання, однак, Біблія говорить нам, що ми повинні його дотримувати.

Дуже сумно, але багато християн навіть не хочуть перейти вулицю заради іншого, не говорячи вже про те, щоб умерти за нього. Спільно нам треба буде пройти довгий шлях, щоб в остаточному підсумку, наблизитися до образа Ісуса Христа. Служити один одному в любові — от початок процесу.

Носіть тягарі один одного

Розглянемо ж наступний епізод  «одне одного». Павло говорить про цьому також і в посланні до галатів 6.

Галатів 6:1-2  Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! 2  Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового.

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Ідея цього фрагмента Біблії відноситься до більш ранніх епізодів «наставляйте один одного», однак тут автор йде трохи далі і викладає свою позицію більш докладно. Павло не має на увазі буквально «носити тягарі один одного» чи психологічні проблеми (один одного) і т.д. Він розглядає безпосередній тягар гріха. Він говорить про тих, хто був пійманий у гріху. «Ви» у вірші 1 коштує в множині в грецькому варіанті. Павло наставляє «ви» (у множині), «духовні» – тобто, ви, що складаються в більш близьких відносинах з Богом і Христом, зрілі християни, що йдуть з Богом, що перебороли ці гріхи у своєму житті — «повинні виправити цієї людини».

А яким образом людину потрібно «відновлювати»? Лагідно та покірливо. Ті, хто відроджують людину, повинні наглядати за тим, як це відбувається, оскільки на них лежить відповідальність допомогти підопічному перебороти гріх. Вони не повинні «нападати на них» з докором, чи ж, відноситися до них із презирством, але також і стежити за собою, щоб вони також не піддалися спокусі. Потім, таким чином,  (м'яко виправляючи) їм варто нести тягарі іншого і, таким чином, виконувати закон Христа.

Якщо ми побачимо, що чи брат сестра заплуталися в гріху, то ми, «духовні», будучи зрілими християнами, що   можуть розпізнати гріх — повинні піклуватися про цю людину і допомогти йому вирватися з цієї пастки і звільнити його з пута гріха, у яких він очутився. Отже, зміст метафори укладений у тім, що гріх є чи пастка ж тягар для багатьох людей. Сьогодні є безліч людей, що загрузли в гріху – потрапилися в нього, заплуталися в ньому, і які не можуть виплутатися з нього. Наприклад, є люди, що загрузли в аморальності; є люди, що потопають у порнографії; є люди, що страждають від надлишкового вживання алкогольних напоїв; існує безліч людей, що потай уживають наркотики; є люди, що стали пліткарями (плетухами); є люди, що легко впадають у гнів; є люди, що поверхово судять про всіх і всім і дарма обвинувачують кого б те ні було; є люди, що загрузли в гріху і які вимагають допомоги. Вони мають потребу в комусь, хто допоміг би їм звільнитися.

Зрозуміло, іноді цими людьми можемо бути ми – наші брати в Христі. Щира любов припускає готовність вийти і простягнути руку цьому чи брату сестрі, що потопають в гріху і допомогти їм вибратися з пастки, до якої вони потрапили. Будучи християнами, якщо ми бачимо, що один з наших братів впав у гріх, то ми повинні допомогти йому. От що мав на увазі автор послання, коли говорив: носіть тягарі один одного та, таким чином, виконуйте закон Христа.

Якова 5:19-20 Браття мої, коли хто з-поміж вас заблудить від правди, і його хто наверне, 20  хай знає, що той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерті та безліч гріхів покриває!

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Будьте поблажливі один до іншого

Хоча це постулат може показатися аналогічним попередньому, цей принцип, насправді, торкається інший аспект віри. У посланні апостола Павла до ефесян 4 ми зустрічаємо наступне повчання:

Ефесян 4:2  зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного,

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Незважаючи на попередній постулат, нас цікавить слово в значенні нести тягар гріха іншої людини, грецький термін у даному випадку позначає бути терплячими друг до друга, ставитися до кожного зо всякою покорою, бути лагідним стосовно іншої людини.

Завжди знайдуться люди, для яких складно виконувати ці розпорядження. У кожного з нас є  індивідуальна відмінна риса. Ми — такі як ми є з усіма нашими звичками, недоліками, відмінностями і подібностями, точками зору, нашими слабостями і т.д. Усе це несприятливо впливає на навколишніх.

Нам варто визнати, що кожній людині притаманна певна система характерних рис. Одна з найбільш складних задач, що Бог ставить перед нами в Біблії, полягає в тому, що ми повинні поблажливо відноситься друг до друга, терплячий друг до друга і вміти прощати ближнього. Проте, це зовсім не означає, що ми повинні користатися своєю перевагою. Крім того, це також не означає, що ми повинні говорити «Ти повинний бути терплячим із мною, смиренно поводитися стосовно мене, я зовсім не збираюся прикладати зусилля для того щоб змінювати свої звички, щоб догодити тобі».

Бути поблажливим до іншого людині також означає готовність змінювати себе і робити себе якнайкраще. Таким чином, якщо ми станемо проводити в життя цей принцип, то, тим самим, ми зробимо допомогу в будівництві Тіла Христова і вселимо в нього любов.

От уже воістину практичне застосування цього принципу ми можемо зустріти в сім'ї  — ось тут саме час поміркувати.

• Що я чи роблю чого я не роблю будинку, що дратує мою дружину?
• що я чи роблю чого я не роблю будинку, що дратує мого чоловіка?
• що я чи роблю чого я не роблю будинку, що дратує моїх дітей?
• що я чи роблю чого я не роблю будинку, що дратує братів/сестер/ батьків/сусідів по квартирі?

Нам потрібно звернути наші погляди на те, як ми живемо, що ж може не влаштовувати інших людей у нашому поводженні.

• що я чи роблю чого я не роблю на роботі, що дратує моїх колег?
• що я чи роблю чого я не роблю в школі, що дратує моїх товаришів студентів?
• що я чи роблю чого я не роблю в школі, що дратує моїх учителів?
• що я чи роблю чого я не роблю, що дратує  моїх друзів?

Нам необхідно розібратися у власних слабостях і особливостях власного характеру. Однак,  те, про що нас учив (Павло), відноситься не тільки до іншим, але і до нас самим, оскільки ми ростемо і розвиваємося паралельно з тими, кому ми допомагаємо переборювати гріхи і стать повноцінним і зрілим християнином.

Нам варто бути сповненими смиренності, лагідності, терпіння, поблажливості до іншого людині і любити його. Та, отже, якщо ми станемо поблажливими друг до друга в любові, ми будемо будувати один одного в любові, і в процесі такої взаємодії ми знайдемо ту зрілість, що необхідна для того, щоб досягти повноти в Христі (Еф. 4:13).

Коріться один одному

Звернемося до послання до ефесян 5.

Ефесян 5:21 корячися один одному у Христовім страху (KJV)

Ефесян 5:22 Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві (KJV)

Проте, ми легко можемо упустити суть змісту вірша 22, що починається віршем 21, ціль якого наставити всіх християн, членів Тіла Христова, підкоритися один одному в шанування Христа. Насправді ж, слово підкоритися не зустрічається в грецькому вірша 22, хоча це припускається. У буквальному перекладі віршів 21-22 значиться:

Коріться один одному в страху Христовім. Дружини коріться своїм чоловікам як Господу.

У вірші 21 Павло говорить нам, що всім членам Церкви варто коритися один одному; потім, у вірші 22 він особливе значення додає цьому принципу стосовно дружин стосовно своїх чоловіків. Потім, у вірші 25 Павло дає розпорядження чоловікам любити своїх дружин такою же самовідданою любов'ю, яку Христос харчував до церкви, що сама по собі є форма покори. Далі, він говорить про те, що дітям слід вшановувати своїх батьків (Еф. 6:1-2), що також, по суті, є покору. Він викладає розпорядження для батьків, зокрема, батьків, любити своїх дітей (ст. 4), щоб, згодом, діти їхній з повагою і любов'ю відносилися до своїх батьків — і тут ми маємо справу з формою покори. У посланні до ефесян 6:5-8, Павло звертається до слуг і карає їм вірно служити своїм хазяям. На закінчення, у вірші 9 Павло дає розпорядження хазяям. Він карає їм богоугодне надходити зі своїми чи слугами рабами.

Якщо ви проаналізуєте розпорядження Павла від вірша 5:22 до фрагмента 6:9, то можна зрозуміти, що він викладає методи практичного втілення  в життя принципу покори один одному, що вперше  з'явився в посланні до ефесян 5:21. Тобто, у книзі послань до ефесян 5:21 Павло формулює загальний принцип для всіх членів Тіла Христова. Суть цього постулату полягає в покорі один одному. Потім, у наступних віршах, він пояснює, як цей принцип необхідно застосовувати в різних ситуаціях.

Однак проблема полягає в тому, що люди часто думають — якщо вони стануть підкорятися кому-небудь, вони втратять повагу — якщо вони будуть коритися, те вони обов'язково утратять свій авторитет. Легко бачити, що в цьому світі в людей невірне представлення про  «покору».

Як би там ні було, але правдою є зворотне. Корячись іншим, ми знаходимо повагу. Коли ми підкоряємося іншим, ми підвищуємо свій авторитет, якщо він у нас узагалі був. Цілком можливо, що люди похилого віку, що мають авторитет у церкві, можуть коритися своїм братам у Церкві і не упасти в очах молодих членів громади. Цілком нормально, якщо дружини підкоряються своїм чоловікам, — при цьому вони не утрачають своїх позицій, але залишаються нарівні з чоловіками. Вони зберігають свій статус у родині і можуть стати співспадкоємцями вічного життя разом зі своїми чоловіками. Чоловіки також можуть підкорятися своїм дружинам, не утрачаючи свого авторитету і чільного положення в родині.

Багато чоловіків почувають погрозу, коли мова заходить про покору своїм дружинам. Однак же, Ісус любив нас віддав своє життя за нас. Він став слугою слуги. І служіння є покірність. Насправді, саме до цього приклада Христа звертається Павло, коли торкається питання покори чоловікам у книзі ефесян  5:25. Хіба применшує авторитет Христа той факт, що він обрав, обирає і надалі буде обирати служити нам? Аж ніяк! Його авторитет зріс саме тому, що він обрав стати слугою.  Чи означає факт його покори нам те, що ми менше поважаємо його? Зовсім немає! Насправді ж, ми стали харчувати до нього набагато більш глибока повага, оскільки  ми розуміємо, як глибокої була його любов до нас.

Любити — значить служити. Служити — значить коритися. Чи зустрічали ви коли-небудь слугу, що не кориться? Ми можемо коритися один одному, не утрачаючи свого авторитету. І ті, хто досяг більшої духовної зрілості, не стануть користатися своєю перевагою над тими, хто кориться їм.

Збудовуйте один одного

Ця ідея зустрічається в першому посланні апостола Павла до фессалоникийцам. У 1фессалоникийцам Павло пише:

1Солунян 5:11 Утішайте тому один одного, і збудовуйте один одного, як і чините ви!

 (Стандартне виправлене видання Біблії )

Дана ідея заохочувати (збудовувати) один одного надзвичайно важлива, однак, ми лише коротенько торкнулися цього питання.

Деякі християни поводяться так, начебто вони володіють даром валити людей у стан зневіри. Деякі люди ходять навколо і  завжди знаходять в усьому щось погане і говорять пр цьому іншим. У противному ж випадку, якщо вони не говорять про це, вони і зовсім занурюються в мовчання, що, у деяких випадках ще гірше, ніж розмови, що збентежують! Християнин має бути натхненником, а не тим, хто позбавляє людей мужності та впевненості в собі. Крім того, ми повинні прикладати величезні зусилля, для того щоб надихати інших людей. Є так багато способів зробити це.

Наснага не повинна бути чимось, що ми сумовито та з заздрістю роздаємо людям раз у кілька років. Навпаки, ми повинні охоче надихати один одного. Робочі й ті, хто начальствує над ними, повинні піклуватися про своїх підлеглих і незмінно підбадьорювати і надихати їх.

Украй важливо, щоб чоловіки заохочували і підбадьорювали своїх дружин, робили їм приємне і демонстрували їм свою прихильність. Чоловікам же варто  показати, що вони цінують своїх дружин і цінують усі те, що вони для них роблять; що вони вважаються з думкою своїх дружин; що вони хочуть допомогти своїм дружинам якнайкраще справитися зі своїми обов'язками по будинку і так далі.

В фрагменті, що ми розглянули, Павло говорив про наснагу на словах. Слова — самий живий дарунок, яким наділив нас Господь. Як ми використовуємо наш дарунок? Як ми використовуємо ці слова? – для того щоб надихнути і створити сприятливу атмосферу навколо нас чи ж, для того щоб приводити людей у зневіру і зруйнувати їхню волю?

Очевидно, уміти надихнути людини — дуже важлива якість у процесі спілкування батьків з дітьми. Те, що ми, батьки говоримо нашим дітям, може надихнути їхній і допомогти їм стати дорослими чи привести їх у зневіру, розбудувати їхній і перетворити життя дітей у нещастя. Єдине, що ми ніколи, ніколи не повинні робити — це ображати і кривдити наших дітей. Образа і приниження — гарантований спосіб зруйнувати наші відносини з нашими дітьми. На дитину зробить приголомшуюче враження фраза «Я не люблю тебе, мені все рівно, де ти — убирайся з мого будинку!»

Іноді ми можемо не віддавати собі звіту в тому, що в наших словах міститься образа й образа, спрямована на наших дітей. Можливо, наші батьки надходили з нами в такий же спосіб. Часом, як батьки, ми можемо сказати дитині що-небудь, що ми колись чули від своїх власних батьків. У такому випадку, ми повинні чітко усвідомлювати, що ми коштуємо на шляху здійснення тих же помилок, що і наші батьки. Нам варто стриматися і подумати над тим, що виходить з наших вуст; нам варто спробувати знайти щось позитивне. Якщо ми вже сказали що-небудь, про що ми шкодуємо, нам необхідно набратися мужності і принести вибачення за наші слова, для того щоб поліпшити наші відносини (з дитиною) у кращу сторону.

Висновок

Ми розглянули дванадцять основних концепцій «одне одного» і зупинилися на епізодах Нового Заповіту, у яких їхній можна зустріти. Закінчуючи наш огляд на останньому постулаті «збудовуйте один одного», ми, таким чином, поставили собі завдання на майбутнє. Подумайте лише про одну людину: нехай це буде батько, мати, брат, сестра, друг, чи син дочка — усього лише одна людина, якого ми могли б підтримати на цьому тижні. Можливо, ви могли написати б їм чи лист послати листівку. Можливо, ви могли б їм чи подзвонити зустрітися з цією людиною і сходити куди-небудь разом.

І якщо ви так зробите, те ця людина зрозуміє, що ви любите його, що вам він не байдужний, що ви цінуєте його. Отже «збудовуйте та вшановуйте один одного».

q