Християнські Церкви Бога

[30]

 

 

 

Хронологія Церков Бога

(Видання 1.0 20010627-20010627)

 

Погляд сучасності та історичний огляд утисків церкви, що дотримувалися Суботи, починаючи з 27  р. н.е.

 

 

 

 

Християнські Церкви Бога

PO Box 369,  WODEN  ACT 2606,  AUSTRALIA

E-mail: secretary@ccg.org

 

 

(Авторське право 2001 Християнські Церкви Бога; Вид. Вейд Кокс;

Помічники редактора Кесі Ваттлер та  Скотт Рембо)

 

Дозволяється безборонне копіювання поданої статті та її розповсюдження за умови зберігання її цільної структури та виключення будь-яких внесень чи змін до неї. При цьому, копія повинна мати відповідний надпис. Також необхідно вказати ім'я й адресу видавця. За отримання копії поданої статті стягнення оплати необов'язкове. Дозволяється наведення коротких виписок або цитат у критичних оглядах без порушення авторського права.

Стаття доступна у Всесвітній Мережі Інтернет за наступною адресою:
 http://www.logon.org, а також http://www.ccg.org

 

Хронологія Церков Бога

 

 Погляд сучасності й історичний огляд утисків церкві, що дотримувалися Суботи, починаючи з 27   р. н. е.

6                 Ранні переслідування Церкви                    6

 

27   р. н. е.      Іван Хреститель, посланник Божий (Іван 1:6), Підготовка до місії Христа (Мал.3:1)

 

28   р. н. е.      Іван Хреститель обезголовлений, - початок проповіді Христової.

 

30   р. н. е.      Христос, Ягня, що дотримував Суботи, розп'ятий у день Великодня (Середа,  п'ятого квітня)

                        Воскресіння Ісуса з Назарету наприкінці дня Суботи (квітневе воскресіння 8/Неділя, 9 квітня) Згодом, перший день тижня, (Неділя квітень 9, 9:00 ранку). Він підноситься на небеса як сніп колихання, перший з перших плодів. Див. статті: Приношення хвилевого снопа (№ 106б)

 

30-31 р. н. е.   Учні розходяться у інші землі, аби заснувати там свої церкви.

Йосип з Аримафеї, як багато хто вважає, приніс віру до Британії. Тимофій Юди вирушив проповідувати до Індії, Марк звернув ноги свої до Олександрії, Іван — до Ефесу, Петро пішов до Антіоху, інші ж учні вирушили у подорож до парфянського царства та інших земель, що про них згадується в книзі Дій апостолів.

 

30-70   р. н.е.              Початок суворих утисків церкви у Єрусалимі з боку юдеїв. Див. статті: Знак Йони та історія відновлення Храму (№ 13)

 

34   м. н. е      Стефана було побито камінням. Віруючі розходяться по всій Іудеї, Самарії,

а також Судану. Перші християни; Євангеліє з'являється в Нубії (Мірок) діяльність ефіопського євнуха, що прийняв водохрещення від Пилипа.

Місію продовжили самаритяни з благословення Пилипа; мають місце суворі утиски.

 

42   р. н. е.      Марк Євангеліст, після того, як він прибув до міста Олександрії, виявляє, яких форм набула коптська церква.

Фінікія, Кіпр, Антіох: “І велике число їх увіровало, і навернулось до Господа” (Дії 11.21).

 

44  р. н. е.       Переслідування в Єрусалимі під час правління царя Ірода Агрипа I; Якова брата Івана страчено; ув’язнення Петра та його подальша втеча.

 

50  р. н. е.       Іудеїв та християн вигнано з Риму.

Ассірійські християни заснували Церкву на сході (пізніше вона стала  несторіанською церквою).

 

54  р. н. е.       перше гоніння на християн за часів правління імператора Нерона з боку римської                                                   імперії

 

58  р. н. е.       Павло схоплений у Єрусалимі.

 

60  р. н. е.       Павла відвозять до Риму аби засудити його.

 

61  р. н. е.       Павло в Римі під вартою; євангелія проголошено у столиці імперії,

Павло пише: 'Блага звістка, що дійшла до вас, йде далі' по усьому світі' (Колосян 1.6, Єрусалим); “Коли ви почули й пізнали благодать Божу у правді, і на цілому світі плодоносна і росте” (Колосян 1.23; “всьому створінню під небом”).

Британія (згодом, Об'єднане Королівство). Християни, перші поселенці (римські воїни, купці); початок Кельтської Церкви.

 

63   р. н. е.      Закінчення шістдесятьох двох тижнів пророка Данила 9:25

Мучеництво Якова, брата Христа, першого єпископа Ієрусалимського

Мучеництво апостола Марка у Вакалисі, неподалік від Олександрії. 

Нерон розпочав переслідування, Павло та Петра піддано тортурам

 

64   р. н. е.      Велика Пожежа в Римі; Апостоли Петро та Павло замучені, тисячі християн спалено або ж убито за наказом імператора Нерона.

 

66   р. н. е.      Анти-юдейські повстання та погроми в Єгипті: 50,000 чол. Убито в Олександрії, 60,000 чол. убито в інших землях. (Імператор) Веспазіан із загоном з 60,000 чол. придушує іудейський заколот, по-друге завойовує Галілею.

70   р. н. е.      Закінчення семи тижнів та руйнація Храму. Спустошення Єрусалиму за наказом Тита. У заході брало участь чотири легіони; 600,000 чол. убито в Іудеї, 10,000 євреїв розп'ято, 90,000 євреїв перевезено до Риму як раби; Євреї розходяться за межі своєї землі.  Християні раніше почули застереження Месії та вирушили до Пелли під керівництвом Симеона, аби сховатися від римської армії. (Див. Енциклопедія Світового Християнства (див. сторінки 23-32) Порівняльний огляд церков і релігійних течій сучасності, Оксфорд Юніверсіті Пресс – 1982 р.)

 

71   р. н. е.      Зведено римський Колізей — глузування над закатованими християнами

72   р. н. е.      Християні, що полинули до Єрусалиму в 70 р. н. е. тепер повертаються знову до Єрусалиму. Вони засновують християнські церкви по всій Палестині, Сирії та Месопотамії, втім, вони вступають у конфлікт із грецькими християнськими церквами через те, що вони мали різні погляди на те, яким саме чином слід дотримуватися законів Тори (П’ятикнижжя). Так вважають представники сучасного католицтва, оскільки Павло та Петро заснували систему, що істотно відрізнялася від грецької церкви, але це не так. Також необхідно зазначити, що титул “папа” носили єпископи у великих єпархіях, таких як Олександрія, Єрусалим та Антіох, у третьому столітті. Втім, апостоли ніколи не мали цього титулу.

81   р. н. е.      друге гоніння на християн з боку Риму, під час правління Доміциана.

98   р. н. е.      третє гоніння на християн з боку Рима, під час правління Траяна.

 

115  м. н. е     Мучеництво Ігнатія єпископа Антіоха.

 

120   р. н. е.    Вальденсіанську Церкву було засновано в долинах П’єдмонту після вбивства Полікарпа, учня апостола Івана, зі Смірни.  З того моменту вчення, що вони отримали від апостолів та церков, що дотримувалися Суботи, Молодиків та Свят, передавалися в спадщину від батька до сина. Див. статті: Нові Місяці Ізраїлю (№ 132)

Зауважте: Вальденсіани дотримувалися Суботи та унітарианського субординаціонізму задового до того, як Вальдо відіграв свою історичну роль. Про це ми можемо довідатися з робіт Даггера і Додда,  Історія істинної релігії, (3-5е вид. Єрусалим, 1972, стор. 224 та ін.).

 

132   р. н. е.    Друге іудейське повстання під предводительством Бара Кохби; друге руйнування Єрусалима римлянами в 134; практично все населення Палестини було винищено, що залишилася ж частина утекла.

 

154   р. н. е.    Аникетий запрваджує традицію святкувати язичеський Великдень в Римській Церкві. Йому протистоїть Полікарп, учень Івана. Анікетій стає на чолі східної Церкви.

 

Юстин Мученик пише свою Першу Апологію та адресує її римському імператору від імені Римської Церкви. Він давав пояснення, згідно яким Ісус Христос був Великим Ангелом Старого Заповіту, що дав закон Мойсею. Від імені Римської Церкви Юстин сказав імператору, що якщо вони зустрінуть людей, які називають себе християнами та що, коли вони вмруть, потраплять на небеса, то їм не слід вірити, оскільки ці люди не є християнами. Це і було іспитом істинного християнина. То був Шиболетт у церкві. Люди, що говорили, що вони піднесуться на небеса після смерті, були гностиками-самозванцями.

 

 

 

156   р. н. е.    Полікарп, єпископ Смірни, умирає на стовпі.

 

161   р. н. е.    четверте гоніння на християн з боку Рима за наказом Марка Аврелія.

 

180   р. н. е.    Феофіл з Антіоха вперше згадує про тріас, що згодом був невірно перекладений на англійську мову як Трійця, таким чином, вперше в історії церкви з'являються зачатки бінітаріанської доктрини (див. Рання теологія божества (№ 127)).

 

192   р. н. е.    Єпископ Віктор Римський насильно запроваджує традицію святкування Великодня, отже, квартордеціманські суперечки (диспути) спричиняють  розбрат та чвари серед представників церкви. Полікрат, учень Полікарпа, виступає проти єретичної громади Рима. Іреней, єпископ Ліонський марне намагається сприяти примиренню ворогуючих сторін. Див. статті: Квартодеціманські диспути (№ 277).

 

193   р. н. е     п'яте гоніння на християн з боку Рима, за наказом Септимія Севера

 

195   р. н. е.    Іреней докладно викладає вірну доктрину унітаріїв та природу Бога у своїй праці Проти Єресі. Він зазначає, що мета обраних полягає в тім, щоб стати елохімом або ж theoi (іншими словами богами порівн. Зах. 12:8), згідно біблійного тексту (див. статті Обрані як елохім № 001).

 

200   р. н. е.    Додержування Суботи здобуває все більшу популярність, втім, ця традиція зустрічає лютий опір з боку Рима. Цієї традиції дотримувалися в Єгипті, тому що вона вважалася доктринальною частиною папірусів Осириса (біля 200-250   р. н. е.).

                        Ориген також дотримував Суботи

Подібним же чином, Утомившись Святих Апостолів (Антиникейские Отці, тім 7, стор. 413; прибл. 3-і століття) говорить: Тобі слід дотримувати Суботи в ім'я того, хто зупинив утвір Його та не вийшов з його справ майбутніх: це відпочинок для тих, хто дотримується закону, але це аж ніяк не означає, що потрібно лінуватися.

Жахливі переслідування коптських християн у Єгипті, тисячі людей померло внаслідок тортур.

Тертулліан затверджує, що британська церква вже давно існувала за часів його життя.

 

220   р. н. е.    Субота в Індії

Запровадження традиції дотримання Суботи в Індії викликало суперечливу реакцію в колах буддистів у 220 р. н. е. Згідно Ллойду (Віровчення половини Японії, стор. 23) династія Кушан Північної Індії, скликав собор буддійського духівництва у Вайсалії аби запровадити один світогляд серед буддійських ченців, відповідно до якого вони мають щотижнево вшановувати Суботу. На деяких (ченців) тексти Старого Заповіту справили таке сильне враження, що вони почали вшановувати Суботу.

 

235   р. н. е.    шосте гоніння на християн з боку римської імперії за наказом Махиміна.

 

249   р. н. е.    сьоме гоніння на християн з боку римської імперії за наказом Деція; розпочинаються систематичні спроби на державному рівні знищити християнство.

 

253   р. н. е.    восьме, гоніння на християн з боку римської імперії за наказом Валеніана.

 

270  р. н. е.     дев'яте гоніння на християн з боку римської імперії за наказом, Авреліана.

 

300   р. н. е.    До четвертого століття, священики язичеського бога Аттіса стали заявляти, що християни Рима украли всі їхні доктрини.

 

303  р. н. е.     Десяте та останнє гоніння на християн з боку римської імперії за наказом Диоклетиана; були знищені всі церковні будинки та весь тираж церковних книг. Близько 500,000 християн були страчені протягом десяти років систематичного винищування.

 

305   р. н. е.    Субота в Іспанії

З канону 26 Собору в Ельвірі (біля 305 р.), ми можемо бачити, що Церква в Іспанії також дотримувалася Суботи. Рим же запровадив звичай поститься по суботах, аби учинити опір цій традиції. Папа Сильвестр (314-335 рр.) був першим, хто наказав церквам поститися в суботу,  і Папа Інокентій (402-417 рр.) узаконив цей звичай та суворо наказав додержуватися його у тих церквах, що підкорялися йому.

Інокентій дав такий наказ, згідно якого люди мали дотримуватися Суботи або ж Неділі (Хейлін Історія Суботи, Частина друга, розд. 2, Лондон, 1636, стор. 44).

 

314   р. н. е.    Указ про терпимість (толерантність) у Мілані, імператор Костянтин хотів використовувати християнство з політичною метою та споконвічно підтримував римську фракцію, що прийняла ідеї і доктрини афанасіан і, потім, доктрини каппадокійської школи. Позиція церкви зазнала ще більшого спотворення серед гностичних громад, які, у свою чергу, знаходилися під впливом містичних культів. Костянтин підтримував афанасіан у їхній помилковій концепції, що секта була великою, оскільки вона розташовувалася в Римі, хоча скинення Арія на людному Синоді в Олександрії спричинило, в остаточному підсумку, війну з його співправителем, Ліцинієм, а також смуті 322-323 рр. н.е.

Папа Сильвестр (314-335 р.) був першою людиною, що наказав церквам дотримувати посади в Суботу.

Рим намагається протистояти вшануванню Суботи.

 

318   р. н.е.     Збори Деспосіні: У 318 р. Костянтин скликав конференцію, у якій брали участь єпископ Рима та деспосіні, єпископи належали до родини Ісуса Христа.

Деспосіні (означає буквально по-грецькому — ті, хто належать до Бога, оскільки вони кревні родичі Ісуса Христа) попросили Сильвестра, що мав вплив в Римі, скасувати своє рішення про чільне положення грецьких християнських єпископів у Єрусалимі, Антіохеї, Ефесі та Олександрії, та призначити кревних родичів Христових єпископами замість них. До того ж, вони звернулися з проханням відновити традицію надавати грошові пожертвування Єрусалиму, матір усіх церков. У цьому звичаї дуже легко розпізнати десятину, що її вшановували до того, як її скасував імператор Хадріан у 135 р. н. е. Ці кревні родичі Христа вимагали відновлення (повторного введення в силу) Закону, тобто дотримання Суботи і свят, а також біблійних Молодиків. Сильвестр відхилив їхнє прохання та відповів їм, що відтепер мати церква буде розташовуватися в Римі; до того ж, він наполягав на тому, щоб вони пішли за грецькими єпископами.

Це був останній з відомих діалогів із представниками суботньої апостольської  церкви на сході, у якому брали участь кревні родичі (нащадки) сім’ї Месії.

Єпископами або ж папами, (попервах, усіх єпископів у великих єпархіях називали саме так (папами); цей термін (поняття) було запозичене з давніх культів. Згодом, з ініціативи Рима, була почата кампанія по знищенню кревних родичів Христа, що тривала з 318 р. Див. статті: Діва Марія та сім’я Ісуса Христа (№ 232)

 

                          322   м. н. е         Усунення Арія під час проведення багатолюдного Синоду в Олександрії в остаточному підсумку призвело до війни зі співправителем Костянтина, Ліцінієм, а також до смутних подій 322-323   р. н.е.

                                 

325   р. н. е.    Скликано Собор у Нікеї. Були загублені канони нікейського Собору. Згодом (вище духівництво) прийшло до висновку, що їх (канонів) було лише двадцять. Саме ці двадцять канонів стали причиною таких неподобств, як: правила слухняності для священиків, що живуть із дружинами, тобто обітниця безшлюбності; переслідування (накладення покути) унітаріїв (яких невірно називали аріанами) і тих, хто підтримував Ліцинія; запровадження єпархіальної системи та контроль над духівництвом; заборона давати священикам гроші в борг під відсотки; запровадження звичаю молитися, стоячи, під час недільного богослужіння «Великоднього Періоду». “Великодній — так називають період, який, насправді  був запроваджений насильно поряд з Великоднем, відгуки святкування якого можна відчути у західних культах Аттіса у Римі, Адоніса в Греції та Осириса/Исиди в Єгипті. Замість Біблійного Великодня, було запроваджене це (язичеське) свято. Віра, що була відбудована заново з часів Константинополя, тепер несе в собі ідею бінітаризму, що послужила згодом формуванню ідеї Трійці. Крім того, нова доктрина несе в собі оману, що Христос був «Однородженим Сином, що в лоні Отця» і, таким чином, заперечує обітницю обраних як породжених Богом. Афанасіани говорять (Ad Afros) що на соборі були присутні 318 єпископів. Собор, напевне, почався 20 травня 325 р. н. е.  і головою на ньому  був Панас Осій із Кордови. Костянтин взяв участь у Соборі 14 червня. Для того, щоб досягти угоди, Костянтин увійшов із групою римських загонів та заарештував деяких єпископів та вигнав Арія, Феона з Мармарики та Секунда Птолемея з Иллірики. Праці Арія були спалені та, отже, всі троє були прокляті. Частина, що же залишилася, погодилася на символ віри 19 червня. Собор закінчився 25 серпня «святом», що його Костянтин улаштував для єпископів з роздачею подарунків.

Через три місяці після Собору, Євсевій з Нікомедії та Феогній Нікейський, яких примусили підписати Символ Віри, були вислані за те, що вони відреклися від нього; крім того, Федот Лаодикейський, що також підписав Символ та, пізніше, відрікся від нього, незабаром узяв свої слова назад, оскільки не захотів, щоб його спіткала така ж доля.

                        Утиски ставали все сильнішими. Новим поштовхом до цього стало запровадження покути, що її ввели унитарії (їх, до речі, невірно називали аріанами); також переслідували тих, хто підтримував Ліцинія.

 

328  р. н. е.     Костянтин, усвідомлюючи, що афанасіане не були більшістю (сект, що були найбільш впливовими) та спричинили розбрат та чвари у релігійних колах імперії, згадує про п'ятьох лідерів-унітаріїв, (на настійну вимогу Констанції, удови Ліцинії). Проте, більш імовірно те, що вона була лише активним учасником унітаріянської громади Євсевія або ж Арія). Проблема з унітаріянським християнством полягала в тому, що його представники додержувалися біблійних принципів; їх не цікавила захоплення влада над народами. Кожен народ жив окремо і підкорявся своїм лідерам та релігійній системі між ними та Богом. Якщо народ шанував Закон Бога, він отримував Боже благословення.  Імперія ставила перед собою мету завоювати весь світ. Крім того, неофіти римської церкви також були просочені цими умонастроями. Вони створили інститут, метою якого було світове панування, та, отже, вони аж ніяк не потерпіли б інакомислення за рамками встановленого світогляду. Внаслідок цього, Римська Церква перейняла язичеську систему сонячних культів, що набула поширення серед аріан, таким чином, людина, що істинно вірила тому, що написано в Біблії, не міг вважати прийнятною жодну з існуючих систем.

 

335   р. н. е.    Субота в Персії

Церкви в Персії, що вшановували Суботу зазнали утисків, що тривали упродовж  сорока років за наказом Шапура II, з 335 по 375 рр., здебільшого, через те, що вони дотримувалися Суботи.

«Вони нехтують нашим богом-сонцем. Хіба Зороастра, святий родоначальник божественних вірувань наших, не поклав день недільний тисячу років тому в славу сонця і не витиснув Суботу зі Старого Заповіту. Проте, ці християни проводять богослужіння в суботу» (О'Ліері Церква в Сирії та отці, стор. 83-84, цитати наведені повторно з праці Істина, що тріумфує стор. 170).

Ці переслідування знайшли своє відображення на заході в церкві Лаодикеї (близько 366 р.). Гефеле зауважує:

Канон 16 — Євангелія поряд з іншими книгами Писання слід читати в Суботу (порівн. також канони 49 і 51, Бакчіокчі, прим. 15, стор. 217).

Канон 29 — Християнам не слід уподібнюватися до юдеїв, котрі відпочивають у суботу, але ж вони мають працювати в цей день, вшановуючи день Бога у відпочинку, якщо можливо, як справжні християни. Втім, якщо інші стануть уподібнюватися до юдеїв, нехай будуть вони прокляті в ім'я Христа (Мансі, II, стор. 569-570, див. також Гефеле Зібрання, том 2, книга 6)

 

337   р. н. е.    Імператор Костянтин  приймає водохрещення згідно унитарианским обрядам від Евсевия, що знаходитися на смертному одрі.

 

339   р. н. е.    Суворі гоніння на християн у Персії, аж до 379 р.; періодично відновляються суворі переслідування за наказом сансонітських правителів аж до 640 р. ісламські завоювання

 

345   р. н. е.    Переслідування в Східній Сирії і Персії змушують 400 несторіанців з єпископом оселитися в Малабарі, в Індії

 

351   р. н. е.    Унітаріянські готи друкують Біблію готською мовою

 

368  р. н. е.     Євреї вносять зміни до календаря

Єврейський календар зазнав певних змін з часів Храму. Це відбулося внаслідок запровадження системи літочислення за наказом рабина Хілеля II близько 368 р. н. е. (початок цій системі літочислення поклали ще вавілонські рабини біля 344 р. н. е.). Вальденсіани та більш пізні адепти суботи в Трансільванії не прийняли єврейський календар, втім, вони обчислювали астрономічну закономірність Молодиків. Див. статті: Календар Бога (№ 156), а також Передмова Коксу до роботи Р. Самюеля Кону, Прибічники Суботи у Трансільванії (№ A_B2), [1894], CCG Паблішинг, 1998 р.

 

380   р. н. е.    Монтаністи в другому столітті заклали підвалини культу Святого Духа, оскільки вони вважали, що Святий Дух прийде, посяде місце синів та проголосить більш досконалі Євангелія. Цей погляд був підданий суворій критиці, проте, він став причиною скликання Четвертого Собору в Римі в 380 р. коли Папа Дамас зрадив анафемі кожного, хто заперечував Святого Духа. Він вважав, що Духа слід вшановувати так само, як Батька і Сина (там же, стор. 711). Таким чином, у наступному році (381) на Соборі в Константинополі, Святий Дух був доданий до Божества Трійці. Втім, ця ідея не мала стільки успіху, оскільки каппадокійці не сприйняли її з заохоченням. Це й було причиною наступного великого розходження між Церквами Бога та тринітаризму.

 

381   р. н. е.    Під час проведення Собору в Константинополі була сформульована доктрина триєдиного Бога, тобто Святий Дух був визначений як частина триєдиного Бога. Це надало продовження єресі бінитаризму, початок якій було покладено під час Собору в Нікеї. Як би там вже не було, але повну доктрину було схвалено лише на Соборі в Халкидоні в 451 р. н. е. Під час цього собору тридцять шість напіваріан, македоніан або ж пневматистів (адептів навчання про космічний "подих", дух; у християнстві "святий  Дух" — третє обличчя Трійці — прим. перекл.) залишили те місце, де проводився Собор. Після того, як вони пішли, на Соборі залишилося усього лише 150 єпископів. Таким чином, інтереси християнства не були представлені на цьому Соборі повною мірою.

Амвросій Міланський, разом з Феодосієм захоплює владу над Римської Церквою.

Суперечки та чвари між афанасіанами та аріанами стають причиною суворих утисків.

 

Доктрини приписуються до так називаного арианизму, а саме, створенню Святого Духа Христом, причому, ці доктрини не були написані Арием чи ким-небудь з конфесії.

Див. статті: Соцініанізм, Аріанство та унітаризм (№ 185)).

До 381 р. на троні не було імператора, котрий був би адептом догмату триєдиного Бога, він з'явився лише тоді, коли був проголошений догмат Трійці за підтримки Феодосія. До 381 р. вони всі були уніатами, за винятком Юліана Відступника

Теологічною основою унітаризму був фрагмент книги псалмів 45:6-7 і послання до Євреїв 1:8-9. Ранні апологети, такі як Іреней Ліонський дотримувалися цієї доктрини в другому столітті. До числа прихильників цієї доктрини входили готи, вандали, алани, свеви, герули, брити, лангобарди, германії та північні племена. Див. статті: Преіснування Ісуса Христа (№ 243), де в оглядовому виді викладається сутність віровчень готів). Ця доктрина бере свій початок з навчань теологів та учнів апостолів, що вже існували протягом декількох століть до того, як відбувся Собор у Нікеї в 325 р. н. е., на якому були присутні багато єпископів. Саме на цьому Соборі була прийнята єресь бінітаризму.

У 381р. у Константинополеві був проголошений догмат триєдиного Бога. Основою для цієї доктрини послужили теологічні вишукування каппадокійців Василя Великого, Григорія Ниського та Григорія Назіанзина (Григорія Богослова — прим. перекл.). Греки та римляне стали руйнувати віру. Адепти догмату триєдиного Бога несправедливо та невірно затаврували це віровчення, назвавши його аріанством. Це було зроблено для того щоб справити помилкове враження про те, що їхня віра нібито старше і бере свій початок від самого Арія, т. е. в четвертому столітті. Прихильники Трійці поперемінно називають унітарианську доктрину субординационізму по імені Арія (аріанство), а згодом, по імені Євсевія  Нікомедійського (Євсевіанство). До того ж, ця доктрина  отримує назву по імені інших єпископів, набагато більш ранніх, ніж Арій (які навіть не були присутні на Соборі в Никее, а тільки брали участь у зборах з питань віри). Адепти догмату триєдиного Бога обвинувачують аріан у тому, що вони вважають, що Святий Дух є утвором Сина. Хоча, насправді, про це говориться в католицькій доктрині Філіокве, що з'явилася на Соборі Толедо в шостому столітті. Навіть греки відкинули цей погляд. Ті, хто вважав цю доктрині аріанською — або ж навмисне це затверджують, або ж, вони, попросту, не досить добре розуміють, про що, власне, йдеться.

 

382   р. н. е.    В 382 р. Феодосій I переселив вестготів на територію імперії, однак, вони усе ще залишалися унітаріями. Приблизно, саме імператори, а зокрема, Валенс навернули північні племена до унітаризму, а не в догмат Трійці. Готи, вандали, алани, свеви, герули були всі унітаріями, так само, як і тевтонці; крім того, були єпископи, представники унітаріянських племен в Нікеї. Гермундури залишалися уніатами аж до восьмого століття.

 

385   р. н. е.    Вигнання деяких прихильників шанування Суботи з Британії до Ірландію, після страти Прісцилліана.

 

Дотримання Суботи в кельтів

Генрі Чарльз Чи, патріарх папської інквізиції, повідомляє у своїх рукописах про період початку гонінь на християн, коли стосовно них застосовувалася вища міра покарання за єресь. Він також сповіщає про страту Прісцилліана та шести його послідовників у 385 р. н. е. Крім того, він повідомляє, що "інші були заслані на варварський острів за межами Британії." (Історія інквізиції середніх століть, том 1. Нью-Йорк: Харпер & Брозерз 1887, стор. 213.) Що являв собою це варварський острів? Найбільше ймовірно те, що це було Ірландія. Британія та Ірландія були улюбленими місцями, куди людей засилали для відбування покарання. Крім того, у ті часи, ці регіони були центрами світової работоргівлі. Навіть, якщо будь-яких вірних «єретиків» засилали до Ірландії протягом століть, це все одно не вплинуло б докорінно на острів, що набув величезного історичного значення за Патрика (п'яте століття), Колумбі (521-597 р.), а також Колумбанусі (близько 540-615 р.) у той час, як морок папської тиранії згущався над континентом. Місіонери відправилися далі до Ірландії, Швейцарії, Богемії та Києва. Ірландія була однією з найбільш непокірливих областей. Саме в цьому полягає причина нескінченних спроб, що розпочиналися протягом більш ніж 1200 років з метою тотального  підкорення цього острову (Ірландії). (Узято з Хроніки Херита, квітень-червень 1998, стор. 46-47).

Кельтська Церква, що окупувала Ірландію, Шотландію і Британію мала у своєму розпорядженні сірійські (візантійські) письмена замість латинської вульгати в Римі. Кельтська Церква разом з Вальденсією та Східною Імперією вшановували Суботу на сьомий день. Коли королева Маргарет збігла зі своїм батьком Ателінгом, претендентом на англійський трон, до Шотландію, вона написала "своїм англійським кузинам і в листі виражала здивування тим, які релігійні звичаї мають скотти. Однією з «особливостей» скоттів було те, що вони «працюють у неділю, але дотримуються Суботи на іудейський манер». Іншому партнеру по переписуванню вона виражала невдоволення з приводу того, що «Звичайною справою для них вважається нехтування Божим днем (неділею); отже, таким чином, вони працюють у ці дні, та вважають їх (ці дні) робочими».

«Дотримання Суботи більшістю скоттів супроводжувалося їхнім відмовленням  «визнати панування Папи в духовних справах». Незважаючи на запеклі спроби короля Нектана декількома століттями раннє, шотландське християнство перетворилося на «Колумбське» або ж «кельтське», але аж ніяк не «римське».

«Найбільш популярне оповідання Шотландії — Шотландія: Стисла Історія автор П. Хьюм Браун (Лангсин) — підтверджує, спираючись на твори Маргарет, що «люди працювали в неділю, але ж шанували суботу, вважаючи її Днем Відпочинку. Пітер Бересфорд Еліс у кельтській спадщині (Констебль, 1992) сторінка 45 пише: «Коли Рим став виявляти особливу цікавість до кельтської церкви наприкінці шостого століття нашої ери, між ними існував ряд розбіжностей (розходжень)... Кельтський День Відпочинку святкувався в Суботу» Коментарій Еліс згадує кельтську церкву в Уельсі, Ірландії, Корнволлі та Галлії, а також у Шотландії. Вплив Риму став поширюватися на Шотландію, але ж цим і обмежувався.

«Це надало можливість Королеві Маргарет здійснити свій хрестовий похід (та свій шлях до канонізації): «Маргарет зробила усе, що вона могла аби лише змусити шотландське духівництво вірити та виконувати те, що наказала Римська Церква». За цим пішло примусове запровадження неділі, як Дня Відпочинку. Цю політику продовжив її син, король Давид I. Проте, напередодні епохи Реформації, все ще існувала безліч громад у шотландських високогір'ях, що залишалися відданими Суботі, оскільки вони виражали протест «Папській Неділі».

«Дві книги, що були оприлюднені у 1963 р. у пам'ять про поселення Колумби в 563 р. розглядали «кельтські розбіжності» та вважали себе тими, хто вшановував Суботній День відпочинку на сьомий день. Док. В. Д. Симпсон оприлюднив історичний огляд св. Колумба в Единбурзі. Він затверджує, що Колумба та його компаньйони вшановували «день Суботу», в разі, якщо раптом виникнуть сумніви щодо того, про що йдеться у виносках «Субота, звичайно ж»... .Ф. В. Фосету було доручено написати про Колумбу — пілігрим про Христа, автор єпископ Деррі та Рафо. Його книга побачила світ у Лондонберрі та була надрукована Деррі Стандард у пам'ять про місію Колумби в Ірландії. Фосет визначає вісім кельтських розбіжностей. До їх числа входить традиція шлюбу в духівництві, а також те, що вони дотримувалися суботнього дня Відпочинку на сьомий день». — Девід Маршал, Зв'язок з кельтами. Англія: Станбор Пресс, 1994, стор.29, 30.

«Причина, з якої Папа Григорій I вважав Кельтську Церкву серйозною погрозою, і з якої його послідовники витрачали такі зусилля, щоб знищити відмінні від них «стали досить очевидними».

"А.O. і M.O. Андерсон, у своїй Передмові до Життя Колумба, написане  Адомнаном (Томас Нельсон 1961 р.), пролив світло не тільки на те, що Колумба дотримував Суботнього Дня Відпочинку на сьомий день. Крім цих історичних зведень, були факти про поступове «прийнятті» рукописів, зроблених наступними поколіннями римських переписувачів. Це було для того, щоб створити враження (думка) про те, що кельтські святі вважали неділя святим.

« Судячи з тому, як Адомнан описує суботній День Відпочинку на сьомий день, стає ясно з «вуст Колумби», що «Удень Відпочинку» була не неділя», перший день тижня, тобто «Божий День». Дуже важливо зрозуміти точку зору Адомнана на неділю, оскільки, він у той час писав, що за його часів мали місце суперечності щодо того, чи варто змінити ритуальний день Відпочинку з суботи на неділю» (A.O. і M.O. Андерсон (вид.) Життя Колумба Адомнана (Томас Нельсон; середньовічні тексти, 1961 р.), сторінки 25-26.)

«Відповідно до Нового Заповіту, День Відпочинку має бути суботою та, беручи до уваги думку редакторів Адомнана, — оскільки Новий Заповіт аж ніяк не суперечить четвертої заповіді, сьомий день вшановували всі християни. Аргумент, що вони наводять, полягає у тому, що до початку шостого століття між неділею та «Днем Відпочинку» не було ніякої різниці. Про це ми також можемо судити з туманних письмових джерел  Цезаря Арія. (там же, стор. 26.)

«В Англії, питання неділі могло  бути одним з «інших духовних (церковних) питань, що були винесені на розгляд на Синоді в Уітби в 664 р.». Як повідомляється в Андерсона, це питання могло розглядатися поруч з датою Великодня. Втім, остання навряд чи могла стати причиною таких суперечок. Щотижневе, а не тільки щорічне вшанування Дня Відпочинку, можна було спостерігати серед деяких кельтів, що відмежувалися від римлян. Втім, римляни мали мету написати історію Церкви та переписати  її (зробити копію рукописів, написаних отцями церкви). У той же час, ці укази про заборону на внесення змін до Біблії, та головне, віддаватися глибоким міркуванням про духовну природу, не викликали ніяких сумнівів щодо правильності та істинності поглядів отців Церкви. Минали століття, та згодом рукописи кельтських святих, включаючи твори Патрика, були «відредаговані». Це було зроблено для того, щоб справити певне враження, що, нібито, святі вважали Неділю святим днем. Втім, з найбільш ранніх версій їхніх рукописів, нам стає ясно, що вони вшановували Суботу на сьомий день тижня (там же, стор. 26-28).

Римський «рух», діяльність якого була спрямована на витиснення кельтської суботи воскресінням «досягло свого апогею, коли з'явилася апокрифічна (неканонічна) робота «Послання Ісуса», або ж, «Послання про Божий День». Існували версії, згідно яким це послання нібито було знайдено на вівтарі Петра в Римі; говорили, що до Ірландію його приніс прочанин (близько 886 р.). На основі цього послання, були проголошені нові закони, що передбачають суворі стягнення для тих, хто порушив недільні служіння; це нововведення поринає своїм корінням у ті часи, коли євреї накладали заборону на порушення Суботнього Дня Відпочинку... Насправді ж, у нас немає ніяких історичних підтверджень тому, що Нінан, Патрик, Колумба або ж інші ірландські сучасники, котрі дотримувалися воскресіння, вважаючи його удень відпочинку». (Там же, стор. 28.)

«Суботній день Відпочинку на сьомий день тижня, а також четверта з десяти заповідей, дотримувалася Ісусом, і ніде в Писанні ми не можемо знайти відомостей про те, що цей день певним чином втратив свою значущість або ж те, що цей (День Відпочинку) змінився (тобто, був перенесений)....

«Рання версія» Правил Колумба була перевидана в Колумба — прочанин за Христа; автор [священик] Ф.В. Фосетт, MA. [священик] Фосетт — це церква ірландського священика. Він одержав указ від єпископа-лорда Дерри і Рафо написати цю книгу для того, щоб вона була частиною свят у 1963 р., коли Колумба виїхав в Іону в 563 р. н.е.» — Маршалл, Кельтські Корені, стор. 46.

П'яте правило Кельтської Церкви, що є частиною списку, говорить «Сьомим днем тижня була Субота".

 

392   р. н. е.    Феодосій Великий (392-395 р.) знову об'єднав імперію, втім, імперія знову була роздроблена проміж його спадкоємцями Гонорієм та Аркадієм у 395 р.

 

396   р. н. е.    Вестготи під керівництвом Аларіка вторгаються до Греції. Відповідно до біблійного закону, він (Аларік) знищує всі язичеські статуї. Саме звідси походить історична версія про те, що він спустошив Афіни, а потім, у 398 р. — Балкани. У 401 р. вони вторглись до Італії, та їхній тріумф тривав аж до 403 р.

 

400   р. н. е.    Сократ Історик говорить:

І хоча практично всі церкви по усьому світі святкують священні містерії  [католики вважають це євхаристією або ж, так званою Господньою Вечерею] у суботу щотижня, усе ж таки, християни Олександрії та Рима, спираючись на  давні традиції, відмовляються це робити (Сократ, Історія Духівництва, кн. 5, розд. 22,стор. 289).

Субота дотримувалася й у п'ятому столітті християнами (Лиман Коулман Давнє Християнство в Прикладах, розд. 26, 2, стор. 527). Звичайно ж, за часів Джерома (420 р.), найбільш віддані християни виконували звичайну роботу в Неділю (Др. Вайт, єпископ Елі, Трактат про Суботу, стор. 219).

 

Субота в Африці

Августин Аврелий з Гиппона, переконаний прихильник Неділі, підтвердив, що Суботу дотримували в більшій частині християнського світу (Нікейські та постнікейські отці (НПНО), перша серія, том 1, стор. 353-354 р.) і з жалем відзивався про той факт, що в двох африканських Церквах, що сусідять,  люди дотримувалися сьомого дня Суботи, у той час як інші постились у цей день (Пітер Хейлін, ін. цит., стор. 416).

Див. статті: Загальне поширення церков, що дотримуються Суботи (№ 122)).

У загальних рисах, церкви протягом певного часу дотримувалися Суботи.

Давні християни були дуже обережними в дотриманні Суботи або ж, сьомого дня тижня ... Стає досить очевидно, що всі східні церкви, і більшість церков світу дотримувалися суботи та вшановували її як свято ... Афанасій подібним же чином говорить нам про те, що вони збиралися для проведення суботнього служіння не тому що вони були “заражені” іудаїзмом, але для того, щоб вклонятися Ісусові, Богу Суботи, Єпіфаній свідчить про теж саме говорить та ж саме (Давня Християнська Церква, том II, кн. xx, розд. 3, 1, 66. 1137,1136).

 

Субота в Китаї

В другій половині четвертого століття, єпископ церкви, що дотримувала Суботи, Абіссинська Церква, Музей, відвідав Китай. Амвросій Міланський затверджував, що Музей об'їздив майже всю країну Серес Seres' (Китай) (Амвросій, De Moribus, Брахман-оріум Опера Омніа, 1132 р., знайдена у Мигні, Patriologia Latina, том 17, стор. 1131-1132). Мінгана вважає, що Абіссинський Музей їздив до Аравії, Персії, Індії та Китаю у 370 р. (див. також виноску 27 до роботи Істина, що тріумфує стор. 308).

Суботні церкви були закладені в Персії й у басейні рік Тигр і Євфрат. Вони дотримували Суботи і платили десятину церкви (Енциклопедія протестантизму і церкви, ст. Несторіанці; див. також Юль Книга Сірка Марко Поло, том 2, стор. 409).

Християні церкви св. Фоми з Індії ніколи не були частиною Рима

Вони вшановували Суботу, так само як і ті, хто розірвав зв'язки з Римом після собору в Хакедоні, зокрема абіссинці, якобіти, мароніти, а також вірмени та курди, що додержувалися законів їжі та заперечували сповідь і очищення (Шафф-Герцог Нова Енциклопедія Релігії, ст. Несторіанці та несторіанство вище).

           

402   р. н. е.    Папа Інокентій (402-417 р.) увів закон про суботній піст у церквах, що належали до його єпархії.

«Інокентій наказав, щоб у Суботу (або ж суботній День Відпочинку) церкви постелись» (Пітер Хейлін Історія Суботи, частина 2, розд. 2, Лондон, 1636, стор. 44).

 

406   р. н. е.    Гундерік стає королем вандалів.

Засновано бургундське королівство зі столицею в місті Вормс.

Усі тевтонські племена були унітаріями

 

409   р. н. е.    Вандали були унітаріями та, отже, вони були іконоборцями; вони нехтували всі ікони й ідолів, властивій римській церковній системі. Крім того, вони одностайно прийняли язичеські звичаї і статуї. Вони зруйнували ці монументи спочатку в Галлії в 409-411 рр. та й тоді, коли вони прибули до Іспанії, до Африку та знову, до Риму. Їх затаврували як язичників та варварів, таким чином, звідси, ми можемо дійти висновку про те, що слово “вандалізм” походить саме звідси, але ж, насправді, вони лише були іконоборцями, що нехтували ідолопоклонством синкретизму. Вони зруйнували б Рим, оскільки вони вважали, що, насправді те, що відбувається в Римі і є язичеством. Втім, на прохання імператора Лева 2 червня  455 р залишили місто.

Др. Петер Хейлін (Історія Суботи, Лондон 1636, частина 2, пара. 5, стор. 73-74) зауважує, що Мілан був оплотом дотримання Суботи з найдавніших часів після східних традицій.

416   р. н. е.    Вандали окупували Іспанію, отже, Іспанія була унітаріянською. Вестготи завоювали королівство вандалів у 416 р. Таким чином, всі регіони на півночі і заході були унітаріянськими. Італія була, очевидно, оплотом догмату триєдиного Бога. У 418 р. франки заселили окремі регіони Галлії. Того ж року Теодоріх I став королем вестготів. До 425 р. ці, так називані варвари, що насправді були унітаріями, розселилися, здебільшого, у римських провінціях.  Вандали ж розташувалися в південній Іспанії, гуни зупинилися в Паннонії, остготи (а, згодом, герулли) були в Далмації, вестготи та свеви знайшли притулок у північній Португалії та Іспанії. Європейські гуни залишалися у Паннонії прибл. аж до 470 р. коли вони залишили Європу.

 

417   р. н. е.    Мілан, (історично дотримувався священного дня відпочинку) припинив бути центром вирішення суперечок, коли Папа Зосимій зробив Патрокла, єпископа Арля, своїм вікарієм або ж, уповноваженим у Галлії.

 

425   р. н. е.    В 425 р. Валентиніан III став імператором Західної римської імперії під заступництвом своєї матері Галли Плациди. Того ж року, Гейзеріх (428-477 р.) став королем вандалів.

У 429 р. пікти та скотти були вигнані з південної Англії англами, саксами та ютами. У 457 р., при битві біля Крейфорду, юти під керівництвом Хенгеста завдала поразки бритонам та зайняли Кент, де вони залишаються й дотепер. У 429 р. Ецій, головний міністр Валентиніан III став фактичним правителем Західної Римської імперії (429-454 р.). У тому ж році Гейзерих заснував королівство вандалів у Північній Африці. У 443 р. він востаннє завоював Північну Африку був знову під владою унітарієв.

 

433   р. н. е.   Аттіла (помер у 453 р.) став правителем гунів. У 436 р. останні римські загони залишили Британію. У тому ж році гуни зруйнували бургундське королівство зі столицею в місті Вормс. Бургундці були частиною цього масивного вторгнення до Європи, що було розпочато англо-саксами  та лангобардами, а також іншими племенами, що очевидно входили до складу парфянської орди.

 

443   р. н. е.    Германи алемани (німецькі швейцарці) заселили територію Ельзасу.

У 453 р. помер Аттила, проводир гунів та, отже, Теодоріх II (453-466 р.) став королем вестготів, втім, він прийняв смерть від рук свого брата Еріка (466-484 р.), що став, згодом, його спадкоємцем. Слідом за цим мало місце спустошення Рима в 455 р. вандалами. Не можна не відзначити той факт, що вандали були унітаріями. Вони знищували язичеських ідолів, у яких були, так називані, християнські імена. Варвари вважали, що ці ідоли були огидою для Господа, До того ж вони дотримувалися думки, що спорудження цих ідолів означає порушення другої заповіді. Слово “вандалізм” походить саме звідси. Насправді ж, руйнування язичеських ідолів було нічим іншим, як здійсненням волі Божої.

 

451   р. н. е.    Сформувалася повна доктрина, сутність якої зводилася до того, що Святий Дух є рівною частиною Вседержителя. Проте, щодо цієї точки зору виникли численні розбіжності в учасників Собору в Халкидоні. Роль і обов'язки синів Господніх як посланників і духовних сутностей, що проповідують, була зведена наступного:  їхнє існування розглядалося в контексті земних понять та, отже, слово “ангел” (янгол) перестало означати син Бога у виконання намірів Його. Він став сутністю в собі, у своїх правах, яких досяг нижчого рівня існування в порівнянні з роллю Месії та обраних. Цей погляд був спрямований на раціональне розуміння християнства, а також на те, щоб усунути Христа з арени створення світу на всіх рівнях відповідно до догмата триєдиного Бога. Цей погляд ранньої Церкви і слово (поняття) ангел вважалося (розумілася) лише як функція (роль) синів Бога.

 

471   р. н. е.    Теодоріх Великий був королем остготів з 471 по 526 р.

Імператорами Східної Римської імперії на тому часовому проміжку були Феодосій II (помер у 450 р.), Марціан (450-457 р.), Лев I (457-474 р.). У 457  р. Хільдерік I (457-481) став королем салічних франків. У 460 р. франки окупували місто Кельн. Крім того, вандали також зруйнували римський флот Карфагена того ж самого року.

Конфлікти, що раз у раз спалахували по всій Європі, виникали, здебільшого, між племенами, поселення яких знаходилися на родючих землях. У  той час, як вони були унітаріями, ними також правили жадібні, не знаючі почуття боргу люди. Саме в цьому й полягав гріх (цих правителів).

Останніми імператорами західної імперії були на  той час (з 461 р. Северій (461-465 рр.); Афемий (до 467 р.); Алібрій (до 473 р.); Гліккерій (до 474 р.); Юлій Непо (до 475 р.); Ромул Августул (до 476 р.). Західна Імперія закінчила своє існування через слабість її правителів. Герман Одоакр (433-493 р.) схопив та стратив Ореста в Плацентії, а згодом, стратив його сина Ромула Августула. Пізніше він був проголошений королем Італії.

Таким чином, Західна Римська Імперія прийшла до завершального етапу свого існування. Занепад імперії супроводжувався нестабільною та невизначеною ситуацією в Католицькій Церкві та по всій Європі.

 

474   р. н. е.    Придушення Східних сект

У 474 р. Зенон став імператором Східної Римської імперії (474-491 р.). Відтоді Школи тринітаризму набували все більшого поширення в східній імперії. Крім того, розвивалася модель неоплатонізму; главою Платонічної академії в Афінах у 476 р. став Прокл. Після Собору в Халкидоні в 451 р. догмат триєдиного Бога був офіційно ухвалений. Цим періодом визначається початок хронології єгипетських коптських громад. У 483 р. Папа Симпліцій був зміщений Феліксом III (?-492 р.). У 484 р. його відлучення від церкви патріархом Акакієм Константинопольським стало причиною першої схизми   (розкол у  християнській церкві; найчастіше мається на увазі розподіл церков (православної і католицький) - прим. перекл.) західної та східної церков, у яких все ще панував догмат триєдиного Бога (484-519 рр).

 

476   р. н. е.    Гейзеріх, король вандалів, продав східну Сицилію Теодоріху, королю вестготів. Унітарії під предводительством Гуннеріка, короля вандалів, сталі вживати заходів, що були спрямовані проти католиків. У своїх діях вони відрізнялися терпимістю.  Це може послужити прикладом релігійних відносин аж до сьогодення. До того ж, елементи язичества були цілком викоренені. Унітаріянські/Тринітаристські суперечки тепер уже здобувають характер гонінь. Громада триіпостасників або ж католицько-православна громада, по суті,  не мала значного впливу, а унітарії мали досить серйозну вагу. Втім же ж, за підтримкою салічних франків, ситуація змінилася.

 

481   р. н. е.    Повстання під керівництвом Вагана Мамиконяна тривало з 481 по 484 рр. Отже, цей успіх забезпечив релігійну і політичну незалежність Вірменії.  Ця воля, очевидно, стала основним фактором, що обумовив запровадження павлікіанських суботніх церков в горах Тавра. Павликіан можна все ще було знайти на сході у дев'ятнадцятому столітті. У двадцятому столітті ці прихильники павликіанського навчання усе ще існували. Їхні нащадки, число яких перевищує мільйон чи, навіть, більше, були винищені в районах Вірменії після Першої Світової Війни. Напевне, від одного до двох мільйонів прихильників Суботи було знищено після того, як після 1927 р. був офіційно закритий дервіський орден Бекташи. Ці винищування тривали аж до Голокосту в Європі та й далі аж до 1953 р., до смерті Сталіна.

Хільдерік I помер; отже, на зміну йому прийшов його син Хлодвіг (помер у 511 р.). До речі, саме він став засновником держави меровінгів. У 484 р. на зміну Гуннеріку, королю вандалів прийшов його племінник Гундамунд (помер у 496 р.). У 486 р. Хлодвиг завдав поразки Сиагріусу, останньому Римському правителю Галлії. Рим відтепер не мав влади над Галлією.

 

487   р. н. е.    В цей час також (487-493 р.) остготи-унітарії почали своє завоювання Італії. Теодоріх розгромив армію Одоакра на ріці Ісонзо. Неподалік від Верони (489 р.). Одоакр зазнав повторної поразки.

 

489   р. н. е.    В 489 р. Зенон, правитель Східної імперії, зруйнував Несторіанську християнську школу в Едессі та звів церкву св. Симона Стовпника біля свого стовпу. У 491 р. відносини між вірменською церквою і Візантією (а також Римом) погіршилися. У 498 р. несторіанці оселилися в Нісібії та Персії. Церква, що діяла у Вірменії з Єрусалима, не була оплотом догмата триєдиного Бога і не вшановувала суботу. Протягом утисків та гонінь на віру в Едессе було сховище, у якому зберігалися арамейські тексти і версія Пешитти (Біблії). Традиція Суботи поширилася аж до Китаю. Поштовху цієї традиції надали представники ранньої церкви на сході. Див. статті: Загальне поширення церков, що дотримуються Суботи (№ 122)).

 

492   м. н. е    Папами в той час, після смерті Фелікса III, були Геласій (492-496 р.); і Панас II (до 498 р.), а також Сіммах (до 514 р.). Геласій увів Требник Геласія, Молитовник, славоспіви та повчання для відправлення Меси.

 

493   р. н. е.    Одоакр здався на милість остготів; його було вбито Теодоріхом, котрий, згодом, заснував королівство остготів в Італії та одружився з сестрою Хлодвіга. Остготи окупували Мальту з 494 по 534 р. У 500 р. Тразамунд одружився із сестрою Теодоріха, та в якості приданого отримав західну Сицилію.

 

498   р. н. е.    Несторіанці заселяють територію Нісібії у Персії.

 

499   р. н. е.    В 499 р. Синод у Римі оприлюднив указ про вибір папи; крім того, вперше в церкві триіпостасників служителі запалили 500 свіч ладану.

 

500   р. н. е.    Германни маркоманнів у Богемії вторглись на територію Баварії і, після того як вони пішли, у Богемії оселилися чехи.

 

510   р. н. е.    Прованс, південно-східна частина Франції, відійшла до остготів в Італію до 563 р. Ці факти пояснюють, чому, власне, прихильники суботи знаходилися по всій південній Франції, північній Іспанії, а також північної Італії. Християні дотримувалися Суботи аж до п'ятого століття і під час Ієроніма (близько 420 р.) самі віддані християни виконували звичайну роботу у воскресіння (Др. Вайт єпископ Елі, Трактат про Суботній День, стор. 219; порівн. Августина Аврелія з Гиппона  NPNF First Series, том 1, стор. 353-354, а також статті Загальне поширення церков, що дотримують суботи (№ 122), стор. 2)

 

511   р. н. е.    В 511р. Хлодвіг, король франків, помер, відтоді його королівство було розділено між його чотирма синами Теодоріхом I (помер у  534 р.); Хлодомером (помер у 524 р.); Хільдебертом I (помер у 558 р.) і Хлотаром (помер у 561 р.). Вони заснували суд  у Суасоні, Парижі, Метці, а також Орлеані відповідно. У той час також було засновано монастир Сент-Сезаріе в Арлі. Чернецтву мало також  відіграти значну роль в експансії догмата триєдиного Бога.

 

523   р. н. е.    В 523 р. Тразамунд, король вандалів помер і на зміну йому прийшов Хільдерик (до 530 р.). У 524 р. Сигізмунд був убитий Хлодомером, сином Хлодвига I. Остготи звели так називаний аріанський баптистерій, нині відомий як  Баптистерій св. Марії в Космедині, Равенна, у 525 р. Втім, у 526 р. Теодоріх Великий помер та був похований у Равенні. Його дочка Амаласвінта стала регентом Італії (до 534 р.).

Масові убивства арабських християн у Найрані і Хіміар (Аравія) королем єврейських арабів.

 

527   р. н. е.    В 527 р. Юстиніан I став візантійського імператора (до 565 р.) між готами і вандалами мав місце ряд безладь та катаклізмів. Цей період тривав з моменту створення унітаріянської церкви аж до 590 р. Це — один з найбільш важливих етапів європейської історії (те, що франки стали прихильниками догмата триєдиного Бога), оскільки цей факт прямо обумовив установу католицької церкви в Європі. Без франків, нічого не удалося. Ми побачимо невблаганне наближення цього історичного етапу Римської Імперії з 590 р. н. е. і ця імперія проіснувала протягом 1260 років, доти, поки вона не упала в 1850 р. і папа фактично очутився у висновку з 1870 р.

 

529   р. н. е.    Заключні війни в ім'я Ісламу і Святої римської імперії

                        У 529 р. Юстиніан закрив  грецьку школу філософії в Афінах, що існувала протягом 1,000 років. Ця міра була приблизно спрямована на язичество, Втім, це спричинило за собою неподільність неоплатонізму. Крім того, численні утиски стали причиною того, що численні представники наукового світу вирушили до Персії та Сирії, де, за часів правління Хосрова I Ануширвана (531-579), Персія досягла найбільшої могутності (держави Сасанідів — прим. перекл.) та висот в освіті. Внаслідок такого ходу історичних подій, центр освіти змістився туди, що нині нам відомо за назвою Ісламський світ, де він  цілком сформувався в наступному столітті як реакція на тоталітарну політику Константинополя. До речі, останній був оплотом догмата триєдиного Бога.

532   р. н. е.           В 532 р. франки скинули ярмо королівства в Бургундії, що покривала області і регіони Франції, Швейцарії й Австрії. До того ж, генерал Велисарій врятував трон Юстиніан, придушивши народне повстання «Ніка» у Константинополі. Про нього згадали в попередньому році після того, як його було зміщений з посади за свою поразку від персів. Константинополь тоді був відбудований знову. У 533 р. Велісарій розгромив королівство вандалів і зробив Північну Африку провінцією Візантії. У 534 р. Толедо став столицею унітаріянського королівства вестготів в Іспанії (аж до 711 р.). У 535 р. Велісарій зайняв королівство остготів в Італії та залишався там до 540 р. Це дозволило Провансу відійти до остготів, так що королівство франків і Неаполь стали частиною візантійської імперії.

 

539   р. н. е.    З 539 до 562 р. Візантійська імперія воювала з Персією. Внаслідок воєнних дій Тотила, король остготів перестав керувати Візантією в Італії в 540 р. і став королем у 541 р. після смерті свого дядька Хільдебада (до 552 р.). У 546 р. Тотила ввійшов у Рим (залишивши його знову в 547 р.). У цьому ж році Адуин Лангобард заснував нову династію лангобардів та розширив сфери свого впливу за Ріку Порятунку.

 

543   р. н. е.    В 543 р. праці Оригена, за наказом Юстиніана, були прокляті. Хоча Ориген сповідав квазигностичні принципи, його роботи та Гексаплат також зіграв украй важливу роль. Цей акт був частиною консолідації прихильників догмата триєдиного Бога на сході, що не вшановували Суботу. Імператриця Феодора померла в 548 р.

 

550   р. н. е.    В 550 р. Тотила вдруге завоював Рим та, отже, унітарії знову повернулися до колишньої влади. Того ж року почалося переселення тюркських аварів на захід та слов'янські племена оселилися в Мекленбурзі.

Поляки оселилися в західній Галичині, українці оселилися в східній Галичині. Того ж року, валлійці були цілком звернені в Давидом до Християнства. Відтоді там з’явився звичай дотримувати Суботи укоренився в Уельсі, де він зберігався аж до одинадцятого століття. Традиція одруження у священиків існувала тут до дванадцятого століття. Того ж року ірландський місіонер Колумба (550-615 р.) починає свою діяльність у Франції та Італії. Вперше в церквах у Франції стали використовувати дзвони. Це нововведення стало немовби знаком повсюдного впровадження догмата триєдиного Бога. При цьому, франки відігравали чільну роль в розповсюдженні догмату.

 

551   р. н. е.    В 551 р. остготський флот зазнав поразки від Візантії. Тотилу, король остготів було вбито наступного року візантійцями під керівництвом євнуха Нарсеса (біля 478 – 573 рр.) під час битві під Тагином. У 553 р. Нарсес згодом приєднав Неаполь та Рим до Візантії та, згодом, був призначений Екзархом Італії, тобто, тим, хто має найвищі цивільні і військові повноваження. Трон архієпископа Максиміана також був засновано у Равенні того ж року.

 

558   р. н. е.    В 558 р. Хлотар I, син Хлодвига вдруге об'єднав королівство франків, що проіснувало до 561 р. Незабаром, воно знову роздрібнилося під час правління його синів Хариберта, Гунтрама, Сигеберта та Хільперіка.

 

563   р. н. е.    В 563 р. на арену історичних подій виходить кельтський місіонер Колумба, адепт суботи. Він заснував монастир на острові Айона та став проповідувати  віру піктам.

 

565   р. н. е.    В 565 р. вмирає Юстиніан I. На зміну йому приходить його племінник Юстин II (помер 578 р.). Згодом, лангобарди витиснули візантійців Північної Італії на південь, однак Равенну вони не торкнули. Альбоїн, заручившись підтримкою аварів, знищив королівство готів на нижній Віслі та став спадкоємцем Аудоліна. В 568 р. він же заснував королівство лангобардів у північній і центральній Італії,

 

567   р. н. е.    В 567 р. Леовигильд, король вестготів (до 586 р.) витиснув візантійців із Західної Іспанії та в 585 р. він захопив всю Іспанію. Франкське королівство також було роздроблено на Австразію, до складу якої входили Лоррейн, Бельгія та правий берег Рейну та Нейстрії (Франція), а також Бургундія.

 

570   р. н. е.    В 570 р. народився Мухаммад, засновник Ісламу. У 572 р. знову спалахнула війна між Персією і Візантією, що продовжувалася при Хосрове II після того, як він зійшов на престол; з 590 по 628 р. Іслам був заснований і проголошений до 632 р. Окрім того, до 632 р. були прийняті деякі політичні рішення, що згодом призведуть до третьої світової війни.

 

573   р. н. е.    В 573 р. Сини Клотара Хильперик і Сигекерт ідуть на війну.

 

589   р. н. е.    Проведений Собор у Толедо. Святий Дух проголошено продовженням Батька та Сина (Філіокве: Римські католики). Таким чином, прихильники догмата триєдиного Бога прийняли позицію, протилежну Писанню. Вони стали вважати,  що Син є Нащадком Батька, проте, ми не можемо вказати будь-який проміжок часу, під час якого Син не існував. Таким же чином пояснювали сутність існування  Святого Духа.  

 

Собор також забороняє євреям мати рабів-християн. Було видано указ про те, що будь-який єврей, що робить обрізання такому рабу на основі сказаного в книзі Буття 17:12 має відпустити його.

Унітарії вестготи в Іспанії були навернені до католицтва, в Толедо проголошена державна релігія.

 

N                     590-1850: 1260 років Церкви в Пустелі.     N

 

590   р. н. е.    В 590 р. Агілульф прийшов на зміну Автарію, королю лангобардів (помер у 615 р.). Отже, спадкоємцем папи Пелагія II став папа Григорій I, прозваний Великим. Він проголосив Священну Римську Імперію. Початок гонінь на римський католицький догмат триєдиного Бога.

591   р. н. е.    В 591 р. Колумба (народився в 543 р.) прибув у Британію з Ірландії.

 

597   р. н. е.    Григорій послав Августина, як місіонера, до Англію в 597 р., що  хрестив Едельберта в Кенті і заклав фундамент для католицької системи в Британії.

На Церкву почалися гоніння; здебільшого, ці переслідування мали місце, за межами Римської Імперії. Таким чином, цей регіон історичних подій був поза сферою впливу православної церкви аж до того часу, коли аріан було навернено до віру. Таке положення речей тривало до восьмого століття, а також з часів проголошення Священної Римської Імперії в 590 р. Гоніння на віру тривали протягом періоду, що охоплював правління і міць Священної Римської Імперії з 590 по 1850 рр. Див. статті: Общее распространение Церквей, что придерживаются Субботи (№ 122).

 

Протягом 1260 років, з 590 по 1850 рр. Римська Католицька Церква будувала свій теологічний фундамент, виходячи з помилкових посилок. Останні ґрунтувалися на античній філософії греків та язичеській системі культів. Внаслідок того, що вони прийняли язичеський календар, увергнуло прихильників догмата триєдиного Бога до конфлікту із тими племенами і просто окремими людьми, що коли-небудь, читали Біблію і вивчали Закон Божий. У зв'язку з цим, аби зберегти свою владу, догмат породив систему масових репресій та переслідувань як усередині країни, так і за її межами. Внаслідок цих гонінь було винищено мільйони мирних, законослухняних людей по всій Європі, а також у Малій Азії (а пізніше, і в Америці). Це вторгнення до Близького Сходу під час так званих хрестових походів породило ненависть з боку прихильників ісламу. Ворожнеча досягла таких масштабів, що світ фактично розділився на два ворогуючих табори. Історія двадцятого століття знає про цю війну, спрямовану на винищування мирних і законослухняних громадян Європи. Під час цієї війни по всій Європі також загинула незліченна кількість євреїв та тих християн, що вшановують Суботу. Більш докладно про це можна прочитати в статті Голокост: П'ята печатка переслідування.

 

597  р. н. е.      Субота в Британії

Католицтво не було проголошено в Британії. Доти, Августин  Кентерберійський не звернув Ангелів. Едельберт, король Кента, був навернений до католицтва в переддень П'ятидесятниці 597 р. (відповідно до роботи Батлера Життя Святих, вид. Валш, скороч. вид., стор. 158) і безліч (близько 10,000) людина прийняли водохрещення під час язичеського свята зимового сонцестояння в 597 р. Християні в Британії, аж до того часу, минулого, по більшій частині,  якщо не узагалі всі християни, були унітаріями, що дотримували (дотримували) суботу. Вони дотримували законів їжі, а також Свята. Вони не підкорялися «високій руці» Рима до того, як був проведений Синод в Уітбі в 663 р. в абатстві Хільда, де вони були змушені прийняти його вимоги та постанови.

                        Колумба Йонський вшановував Суботу та пророчив свою смерть, що спіткала його в Суботу, 9 червня 597 р. (Батлер Житіє Святих, тім 1, ст. Св. Колумба, стор. 762). Батлер зазначає у своїх виносках, що звичай називати Божий День Суботою не дотримувався  протягом тисячі років (Адамнан Життя Колумби, Дублін, 1857 м, стор. 230. До того ж, про це ми можемо довідатись з коментарів щодо В T. Скина в його роботі Робота Адамнана «Життя Колумби», 1874, стор. 96). (Див. статтю: Загальне поширення церков, що дотримуються Суботи (№ 122)).

 

600   р. н. е     Григорій почав запроваджувати в життя програму мирного навертання євреїв до віри. Згодом, він представив книжки з картинками, аби замінити Біблію для неписьменних. Готська Біблія датується прибл. 351 р. Цю Біблію вважають невдалою, так що римські священики вилучили її в населення, і це відбулося  після занепаду Священної Римської Імперії в 1850 р.

 

603   р. н. е.    Лангобарди, яких було навернуто до Римського католицтва (догмат триєдиного Бога); ця релігія проникнула до росіян наприкінці десятого століття від грецького православ'я з центром у Константинополі. Цілком імовірно, що це рішення носило винятково політичний характер, особливо якщо взяти до уваги те, що хазари на півдні і через усю Європу були всі унітаріями, що дотримуються Суботи, як євреями, так і християнами. Цю же релігію сповідали болгари, що  прийшли в той же час, що і гуни, тобто в десятому столітті. Те ж саме можна сказати і про павлікіан, що переселилися до Фракії за часів правління Костянтина Капроніма у восьмому столітті і далі, за часів правління Івана Цимисхія в десятому столітті (див. статтю: Загальне поширення церков, що дотримуються Суботи (№.122)).

 

609   м. н. е    Був переосвячений Римський Пантеон; відтепер він мав назву церкви св. Марії Ротунди.

 

610   р. н. е.    Мухаммад починає свою діяльність  проповідника в Аравії.

Див. статті: Христос и Коран (№ 163)

 

632   м. н. е'   Хеджира. Пророк йде з Мекки в Медину

 

745   р. н. е.    Собор у Лифтине в Бельгії в 745 р. і третя мова, вимовлена на цьому соборі  спрямована проти дотримання Суботи; автор посилається на Лаодикейский Собор (близько 366 р.).

 

741-775

  р. н. е.           Костянтин Капронімій, імператор східної імперії, унітарій, пропонує павлікіанам оселитися у Фракії.

 

781   р. н. е.    Субота в Азії

Традиція дотримувати суботи в Азії носила, переважно, антитринитаристський характер доти, поки єзуїти не почали свою місіонерську роботу. Несторианці, а також африканські місіонери (Див. статтю: Загальне поширення церков, що дотримуються Суботи (№ 122)) наслідували приклад ранньої церкви в Персії, Індії, а згодом і Китаю. Дотримання Суботи унітаріями становило серйозну загрозу для буддизму; останній проголосив Суботу поза законом. Церкви в Азії, що дотримувалися Суботи, як правило, не розділяли догмат триєдиного Бога. Вони дотримувалися законів їжі та заперечували сповідь та очищення. Розкол цих церков відбувся, по суті, через переосмислення рішень Соборів у Константинополеві і Халкидоні.

Китайці досить довго сповідали християнство та, отже, як і скрізь, Субота для них була біблійною умовністю. У 781 р. ця традиція вже існувала (див. статті: Загальне поширення церков, що дотримують Суботи (№ 122)).

У 781 р. на знаменитому Китайському Пам'ятнику був зроблений мармуровий напис, з якого випливало, що тодішнє християнство набуло досить широкої популярності. Неподалік від міста Сянган у 1625 р. був розкопаний надпис, що складався з 763 слів. Зараз вона приблизно знаходиться в Бібліотеці (Forest of Tablets — букв. ліс дощаних табличок — прим. перекл.) у Сянгані. Ось наступна цитата з цієї таблички:

«На сьомий день ми, очистивши серця наші та отримавши прощення за гріхи наші,  приносимо жертви. Це релігія настільки добра, що навіть важко описати, адже вона — насправді є світлом у пітьмі та заповіді її насправді чудові» (М. Л'Аббе Хью Християнство в Китаї, том I, розд. 2, стор. 48-49).

Ми маємо у розпорядженні відомості про те, що у 1625 р. якобіти в Індії дотримувалися Суботи. (Пилігрім, ч. 2, стор. 1269).

Церква в Абіссінії продовжувала дотримувати Суботи й в Ефіопії єзуїти спробували зробити так, щоб абіссинська церква прийняла римське католицтво. Представник Абіссінії в суді в Лісабоні заперечував, що вони дотримувалися Суботи, наслідуючи євреїв, але ж заради слухняності Христу та апостолам (Гедд Історія церкви в Ефіопії, стор. 87-88). Єзуїти схилили короля Заденгеля до того, щоб він підкорився Папо в 1604 р. Крім того, вони запропонували йому заборонити Суботу під страхом суворого покарання (Гедд, там же, стор. 311, а також Гібон Занепад та руйнація Римської Імперії, розд. 47).

 

791  р. н. е.      Субота в Італії

Можна припустити, що, Амвросій Міланський, знаходячись в Мілані, вшанував Суботу, але, під час свого перебування в Римі, він дотримувався неділі, звідси пішло вираження знаходячись у Римі, роби так, як вчиняють римляни (Хейлін, раб. цит., 1612). Хейлін визначає церкву в Мілані з четвертого століття як центр дотримання Суботи на заході (там же, частина 2, пара. 5, стор. 73-74). Таким чином, немає нічого дивного в тому, що в прихильників Суботи мали там свою власну школу, як ми можемо про це прочитати у працях Валенсь, що датуються періодом Пітера Вальдо. Протягом століть люди вшановували Суботу в Італії. На Соборі у Фріолі (близько 791 р.) говорилося про неприпустимість дотримання Суботи селянами  (канон 13). «Ми наказуємо всім християнам дотримувати Дня Божий не на честь минулої Суботи, але на честь святої ночі першого дня тижня, називаного Божим Днем. Говорячи про Суботу, що її вшановують євреї (юдеї), останній день тижня, якого дотримують наші селяни... " (Мансі, 13, 851).

 

800   р. н. е.    Гуни пізніше вирушили до степів та вступили до союзу з хазарами. Гуни продовжували кочувати доти, поки вони знову не окупували Паннонію після 800 р. Наразі, заручившись офіційною підтримкою іудеїв і хазар, вони змогли це здійснити. Не виключена можливість того, що прихильники Суботи в Трансільванії прийшли як частина орди гунів з Хазарії та Леведії і вони були частиною східної церкви (належали до цієї церкви), що її попервах заснували апостоли через парфянську державу (порівн. Грун, Хронологія історичних подій, 3-і вид., Тачстоун, 1991, стор. 30) (порівн. також передмова Коксу до роботи Самюеля Кону, Прибічники Суботи в Трансільванії (№ A_B2) , [1894], CCG Паблішинг, 1998)

 

800-900 

 р. н. е.            Павлікіяни потерпіли поразка від Хрисохеира їхній Тефрики, однак вони відродилися у Вірменії, Тондраке за часів правління Смбата (Зарехаванци — прим. перекл.) і звідси вони одержали назву тондракийцев. Деяких називають афинганами у Фрігії, Тимофій з Константинополя називав їх мелхиседекийцами  (Прийняття єретиків), також вони були відомі за назвою “селікіяни”.

                        Никифор (802-811 р.) узяв під захист імперії на східному її кордоні.

Імператори Михайло і Лев V безжалісно переслідували павлікіян, втім, вони були напрочуд войовничим народом та, натомість, були добре організовані аби над ними можна було здобути легку перемогу та змусити їх прийняти православ'я. Феодора (842-857 р.) розпочала ще більш суворі утиски павлікіян.

Афингани були в дуже близьких відносинах з імператором Михайлом II (821-829 рр.).

 

970   р. н. е.    Друге переселення павлікіян, що дотримували суботи, у Фракію, при Івані Цимисхії.

 

1012   р. н. е.  Початок гонінь на «єретиків» у Німеччині

 

1064   р. н. е.  Субота стала предметом запеклих суперечок між західною і східний церквами через розкол, що мав місце в 1064 р..

 

1095   р. н. е.  Християнам заборонено входити до Єрусалиму.

 

1096   р. н. е.  Перший Хрестовий похід при папі Урбані II

 

1123   р. н. е.  Перший лютеранський Собор у Римі забороняє священикам брати шлюб. Целібати охоплюють Римську Церкву, проте, незабаром, це призводить до моральної розбещеності церковників.

 

1139   р. н. е.  Малахій O'Моргер, архієпископ Армаха (зрікся титулу у 1138 р.) йде до папи Інокентію в Рим та подає петицію аби отримати мантію єпископа для єпархій Армага та Кашель. Він був призначений легатом Ірландії. Малахій O'Моргер склав Список Пап, що займали цю посаду до кінця періоду існування Римської Церкви. Він повертається через Клерве під заступництвом Бернарда. Там йому дають п'ять ченців з дозволу Кристиана, Ірландця. Нарешті, він повертається до Ірландії, де він заснував Абатство Мелліфонт у 1142 р.

 

1147   р. н. е.  Другий Хрестовий похід

 

1159   р. н. е.  Папа Адріан IV, уродженець Британії (Николас Брекспир) під час свого візиту в Беневентум підданий гонінням з боку Івана Салисберри, що, заручившись підтримкою Генрі II, хотів приєднати Ірландію до Британії. Справжнім же мотивом було усунути квартодециман; в Ірландії дотепер є люди, якими усе ще рухає ця мета. Тільки священики з Армага одержали офіційний дозвіл з боку Рима. З цього моменту Ірландія піддавалася неймовірному варварству. Протягом чотирьох століть папи проголошували панування Ірландії, мотивуючи свою позицію внеском Адріана. Причина заступництва (по питанню Хибернии і Британії) можна пояснити тим, що імператор Костянтин заснував Римську Католицьку Церкву:

                                 «На моє прохання, він подарував Хібернію Генрі II, славетному королю                                                                                          Англії, він вступив у володіння на основі законного правонаступника, як випливає з листа, що зберігся до сьогодення. Таким чином, всі острови з давніх-давен, ще за часів дарунка Костянтина, належать Римської Церкви, яку він заснував»

(Іван із Салисберри, «Металогикус» Артур Уа Клериг Католицька енциклопедія,

том I, стор. 158, виділено автором).

 

1160  р. н. е.   Петро Вальдо стає головою вальдесіян у Ліоні. Історики, які за тої доби були поплічниками догмата Трійці, невірно вказують на те, що вальденсіяни спочатку прагнули звести до мінімуму (спростити) їхню теологічну доктрину. Однак, він лише повторив точку зору унітаріїв, що писали свої історичні праці, спираючись на проповіді Полікарпа та його єпископів зі Смірни в 120  р. н. е.

 

1179   р. н. е.  Вальдесіянин Барбс був проклятий до Третього Лютеранського Собору після того як він мав розмову з п'ятьма англійськими ченцями. Первісна вальденсіянська система дотримання Суботи, була засуджена як єресь.

 

Третій Лютеранський Собор. Вальденсіян проклято. Під час наступних соборів буде прийняте рішення про створення органа Інквізиції. Початок хрестових походів альбігойців. За цієї доби починаються масові спалення на вогнищі тих, хто вшановував Суботу. Протестанти, прихильники догмата Трійці також стали жертвами масових репресій та переслідувань з боку Церкви під час епохи Реформації.

 

1180   р. н. е.  Вальденсіяни (антитринітаристи до епохи Реформації) були прокляті, а разом з ними й усе, що стосується аріанізму в 1180 р. Основою для цього послужив трактат Бернарда Фонткода (Adversus Vallenses et Arianos — лат.). Див. статтю: Роль четвертої заповіді в історії Церков Бога, що дотримувалися Суботи (№ 170)).

 

1184   м. н. е  Через те, що послідовників Вальдо рішенням Собору у Вероні відлучили від церкви, вони змушені були переїхати до Провансу, Дофін, а також до долини П’єдмонту та Лангобардії. Деякі з них навіть вирушили до Німеччини. Численність вальденсіян була такою великою, що папа Інокентій III послав своїх найкращих легатів аби вони сприяли придушенню заколотів (вальденсіян) у 1198, 1201, а також 1203 рр.

 

1189   р. н. е.  Третій хрестовий похід

 

1190   р. н. е.  Собор у Генуї ухвалив рішення про те, щоб закувати вальденсіян в кайдани та спалити. Бернард Фонткауд пише працю Liber Contra Vallenses.

 

1190-2   р. н. е.           Прихильники суботи переживають період утисків в Англії; публіанці та павлікіяни були спалені в Оксфорді.

 

1192   р. н. е.  Єпископ Отто в Тулоні (?) наказав закувати в кайдани усіх вальденсіян та віддати їх трибуналу єпископів

 

1202   р. н. е.  Четвертий хрестовий похід

1206   р. н. е.  Чингіз хан стає правителем монголів

 

1208   р. н. е.  Початок альбігойських хрестових походів, що тривали аж до  1244 р. Вони зазнали поразки та були жорстоко придушені. 20,000 альбігойців було вбито; за папським наказом їх почали вважати єретиками.

 

1210   р. н. е. Імператор Отто наказав архієпископу Туринському витиснути вальденсіян з його єпархії. Таким чином, у 1220 р. Статут Пигнерола заборонив жителям давати їм (вальденсіянам) притулок. Деякі рятувалися втечею до Пікардії, а Пилип Август відтіснив їх до Фландрії. Деякі накивали п’ятами до Майнцу та Бінгену, де  в 1232 р. 50 чоловік було спалено (Адени, там же.). (Див. статті: Загальне поширення церков, що дотримувались Суботи (№ 122))

 

1212   м. н. е  Хрестовий похід дітей: деякі з 50,000 французьких і німецьких (германських) дітей повернулися. Більша частина дітей загинула або ж потрапила у неволю до  рабовласників у Північній Африці.

 

1221   р. н. е. П'ятий хрестовий похід

 

1228   р. н. е.  Шостий хрестовий похід

 

1229   р. н. е.  Інквізиція в Тулузі; у Франції видається указ про заборону на читання Біблії. Цей едикт стосується мирян (людей, що не мають відношення до духівництва). Собор у Тулузі оприлюднив кілька канонів, спрямованих проти тих, хто дотримується Суботи.

Канон 3 –  маєтки великих землевласників (їхні будинки, вілли та ліси) будуть ретельно обшукуватися аби лише єретиків було знайдено. Місця збирання єретиків винищуються.

Канон 14 – Мирянам не дозволяється мати у своєму розпорядженні ані Новий ані Старий Заповіт (Хефеле 5, 931,962).

 

1231   р. н. е.  Початок інквізиції

Папа Григорій IX визначає мету інквізиції як спробу впоратися з тими, на кому зяє тавро «єретиків».

З доказів, що зібрала інквізиція, ми можемо бачити, яких форм здобувала доктрина Церкви на різних етапах її поширення.

 

Хрестові походи альбігойців

В альбігойських хрестових походах у тринадцятому столітті брали участь люди, які, поза всяким сумнівом, дотримували Суботи. Див. статті: Загальне поширення церков, що дотримуються Суботи (№ 122). Бажання Римської Католицької Церкви сховати цей факт стало причиною деяких незвичайних тверджень щодо етимології слова Sabbatati. Проте, ми також знаємо і те, що вони були унітаріями.

В тринадцятому столітті весь альбігойський хрестовий похід супроводжувався суперечками з боку Риму. Альбігойці могли розраховувати на підтримку з боку чиновників на півдні Франції під заступництвом Реймонда Саунта в Тулузі. Валенси (або ж Sabbatati) були більш могутніми і сфери їхнього впливу набагато ширше. Вони користалися впливам навіть на території Іспанії. Ми можемо відновити доктрини валенсів, виходячи з Іспанської галузі (Sabbatati) оскільки вони постраждали через суворі гоніння на них.

 

1237   р. н. е. Папа Григорій IX надсилає буллу архієпископу Таррагони, внаслідок чого п'ятнадцять вальденсіян, так званих єретиків (як вважала Римська Церква) були спалені, король Фердинанд особисто підкидав дрова до вогню. З часом іспанські вальденсіяни були винищені геть.

 

1249   р. н. е.  Сьомий хрестовий похід, що його очолив французький король Людовик  IX.

 

1270   р. н. е.  Восьмий хрестовий похід

 

1310   р. н. е.  Адепти Суботи в Богемії, чисельність яких досягла одного четвертої населення Богемії, яких також було дуже багато в Австрії, Ломбардії, Богемії, північній Німеччині, Тюрінгії, Бранденбурзі та Моравії.

 

1315   р. н. е. Унітарії в Австрії були закатовані; адже, інквізитор Кремса говорить про 36 населені пункти, де було спалено 130 чоловік. Єпископ Ноймейстера був спалений як один з єретиків у Відні. Історія має відомості про те, що були в герцогстві Австрія знаходилося 80,000 вальденсіян

           

1351   р. н. е.  1347-1351   р. н. е. 75 мільйонів європейців померли від Чорної Смерті (бубонної чуми)

 

1348   р. н. е.  Флагелянти (релігійні фанатики, які вчиняють самобичуванням та ін.) обвинувачують євреїв (за Чорну Чуму); вони спалювали євреїв у різних містах Європи. Прихильників Суботи проклинають; між тим, відтоді євреї стали перекочовувати до Європи.

 

1349   р. н. е.  Нова хвиля переслідувань на євреїв спалахує в Німеччині

 

1415   р. н. е.  Богемський реформатор Ян Гус спалений за єресь у стовпа

 

                        Переслідування прихильників Суботи та інших з боку православної церкви

1441-1905

 р. н. е.            У православній церкві в Росії та районах, що прилягають до неї, розпочалися  великі  утиски розкольників у релігії і спробувала винищити всіх прихильників Суботи зі сферою впливу. (див. посилання вище аби прочитати більш детальний огляд роботи Монастирські в'язниці, ув’язнені, знедолені релігією та сектанти, політичні активісти та злочинці, нетерпимість імперської позиції Росії та боротьби за чільне положення православ'я) книга Даніеля Х. Шубіна

Період, про який, власне, йдеться, починається з 1441 р. прибуттям Ісидора, митрополита Московського, до московського Чудово (Miracles — англ. мовою. чудо) Монастир для ув'язнення. Православна в Росії церква використовувала монастирі для ув'язнення релігійних бунтівників, а також сектантів, політичних активістів та злочинців.

Починаючи відтоді та аж до того часу, коли, у 1905 р. н. е., цар Микола II видав указ про релігійну терпимість. Незабаром були звільнені останні в'язні із суздальського Спасо-Єфимовського монастиря. Безліч християн, що дотримувалися Суботи, провели останні дні свого життя в підземних монастирських в'язницях. Безліч жінок-християнок, що дотримували Суботи також знайшли лиху долю у православних монастирях.

 

1436  р. н. е.   Субота в Північній Європі

Звичай дотримувати Суботній день Відпочинку піддавався лютим нападкам у Норвегії, початок було, імовірно, покладено на Соборі в Бергені, 22 серпня 1435, а також на конференції в Осло в 1436 р. Люди в різних районах королівства стали дотримувати суботи, але єпископ заборонив її на тім підставі, що:

Строго забороняється, – як говориться в Церковному Статуті, кожному чи дотримувати переймати свята, якщо вони не передбачені папою, чи архієпископом же єпископом (Р. Кейзер Історія норвезької церкви у владі католицтва, тім II, Осло, 1858, стор. 488).

Крім того, ми можемо бачити, який день відпочинку був заповіданий Богом і той день відпочинку, що був заповіданий людиною.

 

Крім того, були ще деякі аспекти, що обговорювалися на католицькому соборі в Бергені в 1435 р. Так, наприклад, мова йшла про наступне:

Нам відомо, що деякі люди в інших частинах королівства, перейняли звичай дотримувати Суботи і вшановувати її.

Строго забороняється – у каноні святої церкви - [для] всіх і кожного дотримувати дні, крім тих, котрі наказує дотримувати святий Папа, чи архієпископ же інші єпископи. Виходячи з канонів, дотримання Суботи не при яких обставинах не повинне бути дозволено. У зв'язку з цим, ми радимо всім друзям Господа по всій Норвегії, що хочуть бути слухняними Святої Церкви, залишити це зло (дотримання Субот); іншим же ми забороняємо під страхом суворого покарання дотримувати Суботи і вважати її святом (Dip. Norveg, 7, 397).

На конференції в Осло в 1436 р. говорилося про те, що:

Під страхом такого ж покарання забороняється дотримувати Суботи і вважати її святом, а також не працювати в цей день (Історія норвезької Церкви і т.д., стор. 401).

1458   р. н. е.   Фредерик Рейзер, пробувши 25 років разом з вальденсіянами з Богемії й Австрії, був спалений у Страсбурзі.

Таким чином, існують, щонайменше, чотири групи з восьми країн; до того ж, деякі з них об'єдналися з протестантами. До цієї групи входили субординаціоністи або ж унітарії, в Австрії в тринадцятому столітті і (див. вище) Інквізитор Кремс оголосив єретиками 36 регіонів у 1315. Тоді 130 чоловік були віддані вогню. Єпископ Нойместр був спалений, оскільки його порахували одним з єретиків Відня. Історія має відомості про те, що були в герцогстві Австрія знаходилося 80,000 вальденсіян.

 

1478   р. н. е.  Іспанська інквізиція

Папа Сикст IV поклав початок іспанській інквізиції; її діяльність триває доти, поки в 1834 р. н. е. не виходить указ про заборону на діяльність інквізиції.

                       

1488   р. н. е. Убивство християн Вудо, що населяють Коттіан та Дауфінські Альпи. У цілому загинули більш ніж 3,000 Вудо, включаючи ціле населення Валь Лойза. Вони загинули, коли вони намагалися сховатися у печері від армії, що наближається. Лорд Ла Пулу наказав своїм людям скласти у входу в печеру величезну купу дров і підпалив її, так що люди, що у цей час знаходилися в печері, задихнулися. Серед загиблих було знайдено  400 дітей, що задихнулися у власних колисках або ж на руках своїх мертвих матерів.

 

1503   р. н. е.  Субота в Москві

Собор у Москві, у 1503 р.: «Обвинувачувані (прихильники Суботи) зібралися; вони відкрито проголошували нову віру та проголошували на її захищали. Найбільш видатні з цих людей були засуджені на смерть і привселюдно спалені в клітках на багатті в Москві, Дек 17.1503 - » Х. Штернберфи, Історія Євреїв

 

1507   р. н. е.  Церква починає продавати індульгенції, для того щоб залучити виручені кошти для будівництва собору Св. Петра Василя, Рим

 

1517   р. н. е.  Мартін Лютер, очевидно, починає «Реформацію» у Європі

 

1519   р. н. е.  Указ про віру випущений у Валенсії Андресом де Палачио, Інквізитором у Валенсії, та був оприлюдненим Ротом. З указу ми зараз можемо судити про те, що тоді існували загальноприйняті факти та забобони, винесені до списку, визначали три групи людей. До першої групи  належали християни, що дотримувалися тенденцій так званого юдаїзму. До другої групи відносилися євреї самі по собі, а до  третьої групи належали мусульмани. З указу цілком очевидно випливає те, що доктрини, що проникнули до Римської Католицької  церкви самі по собі як слова під час євхаристії, були спеціально визначені як показник єресі. Очевидно, що ця єресь могла мати місце в Указі. Крім того, хрест або ж знак Христа не використовували ті, хто дотримувався Суботи. Схоже на те, що після вивчення Указу громада заперечувала Душу та доктрини про Рай і Ад. Вони дотримувалися Суботи від заходу сонця в п'ятницю до заходу в Суботу. Вони відзначали свято Опрісноків та (Єврейську) Пасху з гіркими травами. Вони постились на Помазання (Рот, стор. 77 і далі).

Загальноприйняті погляди і дотримання євреїв включалися в список як показано в указі, так що релігійні системи існували паралельно і, таким чином, дуже складно було визначити розходження між ними.  Вони дотримували законів їжі і також ховалися своїх мертвих по єврейському звичаї. Велика частина Указу  говорить про забобони, що приписують сектам (наприкл. стор. 78). Вони заперечували Маріолатрі (Mariolatry); крім того, в едикті говорилося про юдеїв, що заперечують Месію.

Доктрину перетворення заперечували, також як і католицьку доктрину про всюдисущість (Бога). Ця доктрина отримала ще одну назву платонічного анімізму (стор. 78). Як ми можемо бачити з факту освячення, деякі священики також дотримувалися цих позицій. Християні, схоже, удягалися як євреї і використовували ту тканину для одягу, що її належить носити згідно з законом (стор. 79). Вони збиралися в церковних будинках та читали Біблію на інших мовах. Власність єретиків підлягала конфіскації та, поза всяким сумнівом, це було нагородою за старання інквізиторів.

Марран або ж нових християн не можна було прийняти як свідків у будь-якому судовому засіданні. Вилучення (замовчування) імен свідків мало місце в практиці судових процесів у тринадцятому столітті. Це робилося нібито для того щоб захистити слабких від обвинувачуваних, що мають владу, втім, це стало нормою і ніхто не міг знайти імена обвинувачів. (Рот вірно вказує на те, що аж до 1836 р. в Англії обвинувачували злочинців таким чином, що не можна було бачити копії показань проти них). Саме по собі час була варварським і Інквізиція виявляла собою все гірше з цього варварства.

 

Прихильники Суботи в Східній Європі

Нам достеменно відомо, звідки, власне, бралися доктрини угорських церков, а також церков у Трансільванії впродовж періоду від п'ятнадцятого до дев'ятнадцятого століття. Записи збереглися завдяки др. Самюелю Кону, головному рабину Будапешта, Угорщини в його роботі Суботники у Зібенбурзі; їхня історія, література і догми, Будапешт, Видавництво Зінгер & Вольфер, 1894 р., Лейпциг, Видання Франца Вагнера. Ці пункти викладені в статті Загальне поширення церков, що дотримують Суботи (№ 122) на стор. 22 та ін.). Повністю це питання освітлене в книзі Прихильники Суботи в Трансільванії, автор Самюель Кін, перекл. Т. МакЕлвейна і Б. Рука, вид. В. Кокс, CCG Паблішінг, США 1998. Див. статті: Прихильники Суботи в Трансільванії (№ A_B2)

 

Нам напевно відомо, що ідеї унітаризму сповідало саме це відгалуження валенсів або ж прихильників Суботи, оскільки Френсис Девід або ж Девідс загинув у в'язниці в 1579 р. Кін говорить, що вони відродили давнє та справжнє християнство (Кін, стор. 8). У 1579 р. унітаріянська церква розкололася на тих, хто став, згодом, дотримуватися суботи або ж неділі. Відгалуження тих, хто дотримував суботи під предводительством Еосі, були ближче до істини.

Вони сповідали зрілий баптизм. Вони дотримували Субот та Свят, таких як (Єврейська) Пасха, Опрісноки, П'ятидесятниця, Помазання, Свято Кучок, Останній Великий День, а також, що ще більш важливо, Молодики. Свято труб не розглядався окремо в гімнах; його відзначали гімнами Молодика.

 

Їхньої доктрини охоплювали фізичний міленіум (тисячоліття) у 1,000 років, на початку яких Христос прийде та вдруге збере Юду та Ізраїль.

Вони користалися календарем Бога, складеного на основі Молодика.

Вони учили, що будуть два воскресіння, одне для вічного життя по приходу Христа, а інше — для того, щоб відбувся суд наприкінці Міленіуму.

Вони учили, що ми будемо врятовані милістю Божої, але (для цього) потрібно дотримувати Його закони.

Вони вважали, що Бог кличе людей та що мир у загальному і цілому, сліпий.

Їхня доктрина про Христю була цілком пронизана унітаризмом і субординационізмом.

(Див. статті: Загальне поширення Церков, що дотримуються Суботи (№. 122), стор. 22).

 

Таким чином, ми можемо бачити, що рання церква, що дотримувала Суботи, сповідала ідею унітаризму. При цьому, вона дотримувала законів Нового і Старого Заповіту. Субота попросту була однією стороною системи їхніх вірувань, що вказувала на культ Єдиного Щирого Бога. Їх переслідували в Східній Європі за їхні ідеї унітаризму більше, ніж за те, що вони дотримували Суботи (Френсис Девидс зволів залишитися у в'язниці, де він і помер, чим іти на компроміс із прихильниками унітаризму, хоча Соціній, будучи прихильником унітаризму, спробував переконати його переглянути деякі аспекти свого непохитного унітаризму аби врятувати своє життя). Їм відмовили в статусі церкви навіть тоді, коли євреям дозволили його отримати. Їм не дозволяли видавати свою пресу та, отже, таким чином, їм приходилося записувати свої проповіді (наставляння, повчання) вручну. Ці повчання розсилалися за декількома адресами аби одержувач розіслав їх іншим адресатам. Інквізиція була нещадною у своїх репресіях неугодних їй. Таким чином, на заході, традиції суботи були позбавлені всякої підтримки, і цього було достатньо аби винищити всіх її прихильників.

 

1544  р. н. е.   Конференція Церкви в Осло видає попередження в 1436 р.

Під страхом суворого покарання забороняється вшановувати Суботу та ухилятися від роботи в цей день (Історія норвезької церкви і т.д. стор. 401).

Деякі з вас, усупереч забороні, дотримуються Суботи. Ви маєте бути суворо покарані. Той, хто відзначатиме Суботи, має сплатити штраф у десять марок (Історія Короля Кристияна Третього, Нильс Краг і С. Стефаніус).

Таким чином, стає очевидним, що поклоніння Суботі укоренилося в Норвегії протягом періоду, щонайменше, ста років.

Дотримання дня відпочинку в чи Суботу, по вкрай мері традиція вважати Суботу сьомим днем відпочинку мала місце в Норвегії з часів епохи Реформації, якщо вірити коментарям, чи посиланням перекладам: так, наприклад, ми можемо чимало почерпнути від Документів і досліджень щодо історії лютеранського катехізису в північних церквах, Кристиниана, 1893; а також Теологічні періодичні видання для євангелістської лютеранської церкви в Норвегії, том 1, Осло, стор. 184. Дотримання дня відпочинку, що співпадав із Суботою поширюється далі на територію Швеції, де прихильники цієї традиції невпинно зазнавали утисків.

Така ретельність у переслідуванні прихильників Суботи продовжувалося протягом досить тривалого часу; навіть найменші деталі, що могли б хоч якось уплинути на відношення людей до дотримання суботи, ретельно викорінювалися, і винні були покарані по всій строгості (Єпископ Анжу, Svenska Kirkans Historis, (після) Motet i Upsala).

Звичай поширився на територію Фінляндії і король Густав Ваза I Швеції писав людям Финлянди.

Якийсь час тому назад, ми чули, що дехто з жителів Фінляндії впав у глибоку оману і дотримував сьомий день, називана Суботою (Державна бібліотека в Хельсинфорсе, Рейхсрегистер, тім J., 1554, частина B.B. лист 1120, стор. 175-180a).

Церкви, що дотримували Суботи, втім, вижили у Швеції аж до дійсного часу.

Тепер ми спробуємо показати, що освячення Суботи має свої корені й етимологію закону, що Бог установив для усього світу, після того, як він створив себе. Таким чином, усі без винятку чоловіка і жінки усі віків зв'язані тим самим зобов'язанням перед Богом (Євангелісти (Євангеліст), Стокгольм, від 30 травня до серпня 15, 1863: орган шведської баптистської церкви).

 

1555   р. н. е.  Багато протестантів (і суботників) спалені в Англії

 

1566   р. н. е. Френсис Девідс, заснував унітаріянську церкву в Трансільванії.

 

1572   р. н. е. Варфоломійовська ніч: у Франції убита безліч гугенотів

 

1562   р. н. е.  Лелій Соціній, здебільшого, мешкав у Цюріху, втім, він був основною опорою зборів, що мали місце в Кракові. Він помер у 1562 р. і з цього супротивники догмата триєдиного Бога стали терпіти величезні переслідування. У 1570 р. соціани розділилися та, отже, заручившись підтримкою Івана Сигізмунда, вони створили свою організацію в Рахові.

 

1574   р. н. е.  Катехізис (трактат, що викладає основи християнського віровчення у формі питань та відповідей — прим. перекл.) унітаріїв, виданий у Польщі.

 

1579   р. н. е.  В 1579 р. Фауст прибув у Польщу з паперами свого дядька. Він заснував розрізнену секту. Йому уперше відмовили в запрошенні, оскільки він не захотів прийняти друге водохрещення. Таким чином, його перше водохрещення відбулося, коли він був вже в зрілому віці. У 1574 р. социане випустили катехізис унитариев. Природа і досконалості Бога були описані, втім, у документі немає нічого про  божественні риси, що вважалися таємними (у католиків). Христос вважався тим людиною, що був обіцяний, крім того, він виступив як посередника створення.

Фауст Социний об'єднав фракції під своїм керівництвом у 1579 р. Його запросили в Зибенбург (Siebenburgen), для того щоб зробити протидія  позиції супротивників догмата триєдиного Бога під предводительством Френсиса Девіда (або ж Девідса) (1510-1579 р.). Девід помер у Замку Дева, де йому довелося провести кілька років за свої погляди на природу Христа. Після смерті Френсиса Девіида, церкву в Зібенбурзі очолив Андреас Еосі. Таким чином,  саме представники церкви в східній Європі були послідовниками вальденсіян. Нам відомо достеменно точно, що вони були унітаріями (католики часто-густо називають їх аріанами). Вони вшановували Суботу, дотримувалися Свят та Молодиків; крім того, вони були справжньою Церквою Бога в Європі. Вони склали ядро того, що ми називаємо «Thyatiran era» (Див. статті: Загальне поширення церков, що дотримуються Суботи (№. 122) і Роль четвертої заповіді в історії церков, що дотримуються Суботи (№ 170)).

 

Давид відмовився прийняти винятково соцініанську заповідь: Христа, хоча він і не Бог, слід шанувати. Церква Бога в Європі ніколи не дотримувала тієї точки зору, що Христос є об'єкт чи поклоніння обожнювання. Те, що Церква Бога протягом багатьох століть заперечував верховну роль Христа, завжди було відмітною рисою її поглядів. Те ж саме можна сказати і про вальденсіанах, частиною церкви яких була церква в Зінбурзі. Давид був кинутий до в'язниці за свої погляди та загинув там. Великий Папа також зауважує, що Будний напускав на себе немилість через те, що він припускався точно такої ж думки. У 1534 р. його відлучили від церкви. Таким чином, їх навернули до віри з так званого Православ'я.

Соцініани того часу піддали старий катехізис критиці, та і видали новий, котрий називався Катехізис Рахова. Цей катехізис був складений Фаустом Социнием і не побачив світла до 1605 р., рік по тому після його смерті. Уперше він був опублікований польською мовою і на латині в 1609 р.

Социниане процвітали. Вони заснували коледжі, проводили синоди; крім цього, у їхньому розпорядженні була друкована преса, таким чином, вони могли і випускали величезну кількість літератури. Ця література була зібрана Сандием і одержала назву Bibliotheca Antitrinitarianorum. Роботи Фауста зібрані в його роботі Bibliotheca Fratrum Polonorum.

Церква Бога в Зибенбурге, з іншого боку, одержала відмовлення в тім, щоб їй присвоїли статус церкви, а також відмовлення в доступі до друкованої преси. Еосси написав усю свою роботу від руки. Ця праця була переписана його помічниками.

 

1579   р. н. е. Після смерті Девидса, унитарианская церква розпалася на двох частин: тих, хто дотримує Суботи і Неділю. Андреас Еосси прийняв унитарианскую віру в 1567 р. Втім, у нього виникли розбіжності щодо того, що унитарии проповідували не всі біблійні істини, він відправився в шлях, для того щоб цілком вивчити Біблію. ... Він розділяв наступні доктрини і проповідував їхнім учням:

1. (Єврейська) Великдень, Дні Опресноков, П'ятидесятниця, [Труби упущений помилково?] День Помазання, Свято Кущей, Останній Великий День.

Помітьте: Свято Труб не входив у книгу Пісняр Старої Суботи сам по собі. На сторінках 62-67 книги Кону (опублікованої  в 1894 р.) говориться про те, що гімн був написаний угорською мовою. Автором його є [Андреас] Еосси, Енок Альвинчи, Йоханнес Бокени. Томас Панкотай, а також Симон Печі. ... Книга складалася з 102 гімнів: 44 для служіння в Суботу, 5 для Молодика, 11 для (Єврейської) Великодня й Опресноков, 6 для Свят Тижнів, 6 для Свята Кущей, 3 для Нового Року, 1 для Помазання, 26 для повсякденних цілей. Див. статті: Прибічники Суботи в Трансільванії (№ A_B2),  а також Нові Місяці Ізраїлю (№ 132)

 

2.Десять Заповідей.

 

3.Закони здоров'я (не пити крові, не споживати свинини, а також м’яса задушених тварин).

 

4.Мілленіум, що триватимемо 1000 років, на початку яких Христос повернеться та об'єднається з Юдою та Ізраїлем.

 

5.Використання священного календаря, що нам дав Бог.

 

6.Два різних воскресіння: перше для того, щоби, коли Ісус Христос прийде,  дати людям вічне життя; друге ж для того, щоб судити їх через 1000 років.

 

7.Врятовані милістю, втім, закони необхідно дотримувати.

 

8.Саме Бог призиває людей до Його правди (істині). Люди, здебільшого, є сліпими.

 

9 Христос був найвизначнішим з усіх пророків, найсвятішим з усіх людей,  «розп'ятим Богом», «Верховний Бог і Цар усіх справжніх віруючих, улюблений та святий Син Божий».

 

1600   р. н. е.  Зростання Унітаризму

Коли настала епоха Реформації, унітаризм почав знову розширювати сфери свого впливу. Цей історичний процес не обмежувався лише тими, хто дотримував Суботи. Іншими словами, не всі унітарії були по-справжньому вшановували Церков Бога. Таким же чином, не всі з тих, хто  вшановував Суботу, були справжніми її (Церкви Бога) парафіянами.

Термін “унітаризм” є англійським словом, що походить від латинського слова unitarius. Спочатку воно використовувалося стосовно офіційної релігії в 1600 р. (Енциклопедія Релігії й Етики (ЕРЕ), ст. Унітаризм, том 12, стор. 519). Вона спирається на концепцію єдиної особистості Божества всупереч православній доктрині про триєдину божественну природу.

 

1604   р. н. е.              В Ефіопії, 1604 р. н. е. єзуїти схилили короля Заденгеля до того, щоб він підкорився Папі в 1604 р. Крім того, вони запропонували йому заборонити дотримуватися Суботи під страхом суворого покарання (Гедд, там же, стор. 311, а також Гібон Захід і падіння Римської Імперії, розд. 47).

 

1608  р. н. е.   Отці пілігрими, що були унітаріями та дотримувалися Суботи, приєдналися до руху брауністів, рятуються втечею від переслідувань та утисків на території Англії та аж до Амстердама в Голландії. Згодом, вони вирушають до Лейдену; там вони залишалися, приблизно, протягом 12 років (див. Датські корені отців пілігримів (№. 268)).

 

1620  р. н. е.   Mayflower (травнева квітка — назва корабля — прим. перекл.) кидає якір у Плімут Рок, Нова Англія. Отці пілігрими сходять на берег. Вони зазнають утисків з боку більш пізніх адептів прихильники догмата триєдиного Бога, що, згодом, прибули до Америки. Протягом двадцяти років вони були змушені знаходитися у вигнанні. В остаточному підсумку, це призвело, до того, що вони організували нову колонію на острові Рід. Згодом, їх почали люто переслідувати в Сполучених Штатах; саме проти них був спрямований ряд прийнятих  пуританських законів (Blue Laws).

 

1618   р. н. е.  Початок Тридцятирічної війни; людей викидають з вікна в Празі

 

1618   р. н. е.  Субота в Англії

У 1618 р. спалахнули непримиренні суперечки проміж англійських теологами щодо того, чи насправді в четвертій заповіді мова йшла про Суботу. Також виникли деякі сумніви щодо того, на якій підставі необхідно було дотримувати першого дня тижня та вшановувати його як День Відпочинку (Гайдн Словник Дат, ст. Прихильники Суботи стор. 602). В 1618 р. вчительку з Траске, було кинуто до в'язниці, де вона провела п'ятнадцять чи шістнадцять років. Це була в'язниця Мейден Лейн, в'язниця для тих, хто був неугодний англійської церкви. Вона відмовилася працювати в Суботу і працювала лише п'ять днів на тиждень.

 

1628  р. н. е.   Незважаючи на спроби англійців зупинити його, кардинал Рішельє, головний міністр Людовика XIII узяв франко-протестантську фортецю Ля-Рошель та  скасував владу гугенотів.

 

1633   р. н. е.  Католицька Церква примушує Галілея сказати, що сонце обертається навколо Землі (Енциклопедія світової історії видавництво Міленіум, стор. 235)

 

1642   р. н. е.  Початок Громадянської Війни між королем та парламентом. Відтоді, у релігійних колах можна спостерігати появу унітаріянської теології в особі таких людей, як Мільтон, Ісаак Ньютон та багато кого іншого. Кромвель став символом опозиції до Католицької Церкви, виступаючи проти її панування.

 

1647   р. н. е     Чарльз I задав питання членам Парламенту і став затверджувати, що дотримання Дня Відпочинку в неділю — це точка зору винятково церкви.

Оскільки ніде в Писанні не говориться про те, що Суботи більше не слід дотримуватися або ж, що День Відпочинку варто дотримувати в неділю. Він дійде висновку, відповідно до якого саме Церква внесла зміни та скасувала один день, призначивши замість суботи неділю (Р. Кокс Закони Суботи, стор. 333).

Можна висунути припущення, що скинення папства неминуче спричинить за собою і скасування постанов, що були прийняті під час проведення Соборів, у тому числі і дотримання неділі відпочинку. Логіка ж ставить протестантизм  у небезпеку. Мільтон дав деяке уяву про цю логіку; ось що він сказав з цього приводу:

«Звичайно ж, набагато безпечніше було б вшановувати сьомий день тижня, відповідно до заповіді Бога, а не виходити при цьому з випадкових здогадів людей, що, зрештою, ніяк не можуть точно визначити, який все ж таки день тижня  потрібно вважати (Днем Відпочинку – прим. перекл.). (Sab. Lit. 2, стор. 46-54).

1648   р. н. е.    Підписання вестфальського миру  поклало кінець тридцятирічній війні.

 

1638   р. н. е.    В 1638 р. католики наполягли на тому, щоб соціан було вигнано

 

1661   р. н. е.    Унітарії, що  додержувалися суботи, розширили сфери свого впливу, так що їхня роль на релігійній арені сімнадцятого століття стала набагато більш помітною.

                       

1664   р. н. е.    Субота в Америці

Традиція дотримувати Дня Відпочинку в Суботу стала інтенсивно перекочовувати в Америку. За повідомленням Джас. Бейлі, Стефана Мумфорда, перший прихильник суботи приїхав в Америку з Лондона в 1664 р. (Дж Бейли Історія загальної конференції баптистів сьомого дня, стор. 237-238). Нам відомо, що це не так, оскільки Отці пілігрими були прихильниками суботи, таким чином, брауністи-суботники були засновниками американських колоній.  У 1671 р. баптисти сьомого дня відкололися від баптистської церкви, оскільки вони хотіли вшановувати Суботи (див. Бейли Історія, стор. 9-10). Проте, Отці пілігрими також дотримувалися традиції Дня Відпочинку в Суботу (порівн. статті Датські корені отців пілігримів (№. 264)). Див. статті: Загальне поширення церков, що дотримуються Суботи (№ 122).

1671   м. н. е    Стефан Момфорд засновує організацію баптистів сьомого дня на Род-Айленде.

 

1686   р. н. е.    В 1686 р., через рік після підписання Нантського едикту, Людовик XIV надіслав лист своєму двоюрідному брату, Вікторові Амадею II, герцогу Савойському, із проханням про те, щоб застосувати репресії щодо вальденсіян, оскільки він переслідував гугенотів, а вони вкривалися у вальденсіян. Коли ж переслідування почалися, протестанти Швейцарії в Баслі втрутилися в хід подій, запропонувавши політичний притулок вальденсіянам у Швейцарії. Швейцарський дипломатичний представник на превелику силу зумів переконати вальденсіян прийняти цю пропозицію. 9 квітня 1686 р. герцог підписав указ, у якому він надавав дозвіл на те, щоб вони оселилися на наданій території. Проте, деякі з тих, хто прийняли пропозицію, були схоплені та вкинуті до в'язниці. Вальденсіяни вчинили опір віроломству. Почалася війна і під кінець року, 9,000 чол. було вбито та 2,000 чол. було узято в полон, багато хто з який загинули в підземних темницях П’єдмонду. 200 чоловік, втім, врятувалися втечею в гори. Саме вони вели настільки запеклу партизанську війну, що ворогуюча сторона незабаром погодилася відпустити всіх бранців, що вижили, та в цілості і в цілості переправити їх до Швейцарії. 3000 тих, хто вижили були звільнені в 1687 р. Вони переправилися через Альпи і вирушили до Женеви (у середньому, поїздка займає дванадцять днів, отже, багато хто загинув в снігу). Це було зроблено, незважаючи на протести Швейцарії і те, що дванадцятирічні діти були захоплені для того, щоб виховувати і навчати їх у дусі римського католицтва. Їх направили до Бранденбургу, Пруссія, Вюртемберг  і Палатинат, Пфальцграфство (князівство в Німеччині – прим. перекл.), аби не допустити їхнього повернення.

 

1716   р. н. е.  Китайський імператор накладає заборону на навчання (проповідь) християнства

 

1738   р. н. е.  Прихильники Суботи випливають за графом Зінзендорфом у Моравії. У 1741 р. вони вирушили до США.

 

1789   р. н. е.  Продовжуються репресії на тих, хто дотримується суботнього дня відпочинку, Румунії, Чехословакії і Балканах і Едикт про Терпимість, виданий Йосипом (Джозефом) II, не поширювався на прихильників Суботи, багато хто з них позбавилися усього свого майна.

 

1808   р. н. е.  Наполеон скасовує Інквізицію в Італії й Іспанії

Рот відзначає відкриття Відомства в Лісабоні, перед тим як будинок був перетворений Опера Хаус (Оперний Театр). Слова очевидців (надруковано в Щорічній Книзі Реєстрації (Записів) у 1821 р.) безперечно, демонструють те, що в підземних в'язницях були знайдені останки людей. Це відкриття дуже придалося потім (з напису на стіні підземелля) у 1809 р. Серед інших виявлені останки ченців, чий одяг був знайдений у підземних лабіринтах. Це є ще одним свідченням всіх тих дивовижних убивств як давнього, так і недавнього  минулого, що тут відбувалися (Рот, стор. 84-85).

Проміжки часу в три-чотири років між моментом арешту й обвинувачення були звичайною справою, і в одному протоколі справи був знайдений факт чотирнадцятилітнього перебування обвинувачуваного у в'язниці, котрий чекав на свій вирок. Вагітних жінок тягли до стовпа. Неправильне звертання з в'язнями, а, можливо, і змова з ними спонукали Кардинала Ксименса в 1512 р. пригрозити смертю чиновникам, що будуть і далі замішані в протиправних діях стосовно в'язнів. Витрати по тюремному ув'язненню обвинувачуваний міг нести як завгодно довго. Історії відомий приклад розтрат по чотирирічному висновку черниці в Сицилії, яку виправдали та, зрештою, звільнили в 1703 р. Її предки усе ще оплачували її тодішнє перебування у в’язниці, хоча вже був 1872 р. (Рот, стор. 87). Звичайно все майно конфісковували під час арешту.

 

1823-1846

  р. н. е.           Остання інквізиція в папській державі

Див. посилання: Інквізиція у Папській Державі

                        Остання інквізиція існувала в 1823-1846. Ця інквізиція, звичайно ж, не мала таких широких повноважень, як попередні хоча б тому, що сфера її впливу була обмежена папською державою. Таким чином, кривава різанина не мала настільки значних масштабів. Проте, жорстокість папських розправ і страх, що прості люди харчували, привело до того, що Священна Римська Імперія завершила своє існування.

Інквізиція в Європі початку свою діяльність на півдні Франції в тринадцятому столітті і завершила своє існування в папській державі в 1846 р. Між  1823 і 1846 р., 200,000 чол. тільки в одній папській державі були засуджені на смерть, довічний висновок, посиланню на галери, при цьому 1.5 мільйона чоловік знаходилося під постійним наглядом (див. Малахій Мартін Занепад та Руйнація Римської Церкви, стор. 254 і статті Загальне поширення церков, що дотримують Суботи (№ 122), цитати на стор. 29). Рот приводить свідчення розпач людей із самого початку в тринадцятому столітті на півдні Франції.

 

1850   р. н. е.  1260 років чи час часів і півчасів від заснування Священної Римської Імперії за часів Григорія 1. Зрештою, над інквізицією був нарешті, встановлений контроль. Революції в Європі в 1848 р. поклали кінець тиранії. Люди подали свої голоси за те, щоб приєднатися до Італійської Республіки і Священна Римська Імперія припинила своє існування.

Суботу також дотримували за часів тайпінського повстання в 1850 р.

                        Див. статті: Загальне поширення церков, що дотримуються Суботи (№ 122)

 

1894  м. н. е   Султан, Абдул Хамид, уперше впровадив офіційну урядову політику геноциду проти вірменського народу Османської Імперії в 1894 р. Систематичні винищування мали місце в 1894-1896 рр. коли Абдул по-звірячому убив 300,000 вірменів по всій провінції.

 

Y Великий Голокост у двадцятому столітті  

Див. посилання: Символи Голокосту

 

1901   м. н. е     Австралійська конституція проголошує волю віросповідання. «Співдружність не видасть ні єдиного закону, який би регламентував віросповідання.»

 

1905   р. н. е.     Едикт про Терпимість Царя Миколи поклав кінець багатовіковим переслідуванням та утискам з боку Російської Православної Церкви, що почалася в 1441 р. Усе більш зростаюче невдоволення та суперечки призведуть до Революції, що почалася через 12 років, у 1917 р.

 

1909   р. н. е.     Турецькі урядові загони знищили, лише в містах Адани, більш 20,000 вірменів християн.

           

1914   р. н. е.  Перша Світова Війна — початок війн кінця.

Див. статті: Падіння Єгипту: Пророцтво про зламані руки фараона (№ 36)

 

1915   м. н. е     Наступним кроком вірменського геноциду стала дата 24 квітня 1915 р. коли почалася хвиля масових арештів, убивств релігійних, політичних лідерів і інтелігенції в Константинополеві й в інших районах імперії. Тоді в кожній вірменській громаді збувалися самі підступні плани геноциду: арешт духівництва й інших відомих осіб, роззброювання населення. Вірменських солдатів змушували служити в армії Османської Імперії.  Мала місце сегрегація та публічне знищення лідерів і працездатних людей, а також вислання вірменських жінок, що залишилися, дітей і старих, до пустелі. Геноцид почався з прикордонних регіонів, а також морського узбережжя, поступово просуваючи всередину острова в найбільш вилучені сільця. Більш ніж 1.5 мільйона християн вірменів, у тому числі і понад 4,000 єпископів і священиків, було убито в цій хвилі геноциду.

 

1917   р. н. е.     Початок революції в Росії. Прихильники російської православної церкви тепер випробують ті ж гоніння, що і ті, хто жив раніш, будучи інакомислячим.

Балфурська декларація: Британія підписала документ про повернення землі євреям у Палестині

 

1920   р. н. е.  Жанна Дарк канонізована.

 

1922   р. н. е.     9 вересня 1922, турки входять у Смірну; і після систематичного винищування вірменів у їхніх рідних будинках, військові формування Алатурка звертаються до греків, число яких збільшилося за рахунок біженців. Останні бігли зі своїх рідних сіл усередину Туреччини, таким чином, загальне число біженців досягло 400,000 чоловіків, жінок і дітей. Турки переможно крокували від будинку до будинку, вчиняючи грабіж, мародерство та ін. Вони знищували населення та чинили акти насильства. Зрештою, коли подув вітер у напрямку до моря, таким чином, територія турків у тиловій частині міста була в безпеці, турецькі сили, під керівництвом своїх воєначальників, облили гасом житлові будинок греків і вірменів та підпалили їх. Таким чином, усі мешканці міста, що були ще в живих, були зігнані з насиджених місць. Вони опинилися  між вогнем та водою. Причал Смірни став притулком розпачу, оскільки вогонь, що наближається, змусив багато тисяч людей ринутися вниз до своєї чи смерті ж очікувати смерті від вогню.

 

1924   р. н. е.     1260 років, часів та півчасів від того моменту, як було встановлено панування католиків-триіпостасників над англомовними народами на Синоді Уітбі.

Під час вірменського Голокосту загинуло один мільйон чоловік, та понад один мільйон було вбито.

 

1927   р. н. е.     Павлікіян усе ще можна було знайти на сході в дев'ятнадцятому столітті. У двадцятому столітті ця релігійно-етнічна група сповідала свої підвалини. Їхні нащадки, а також вірменські християни загальним числом у мільйон чи чоловік навіть більш, були винищені в районі Вірменії після Першої Світової Війни в 1924 р. Серед загиблих було біля одного мільйона; два мільйони прихильників Суботи були винищені йди які просто «зникли» після того, як ісламський орден Бекташі був закритий після 1927 р. Цей процес винищування продовжувався аж до Голокосту в Європі і далі до 1953 р., а також після смерті Сталіна.

Скасування ордена Бекташі в 1927 р., коли Туреччина приймає закони, що забороняють орден суфізму Бекташі. П'ять мільйонів чоловік попросту зникають у цей час, серед них біля мільйона тих, хто вшановував Суботу.

 

1932   р. н. е.     Початок голодомору на Україні під час правління Сталіна; Внаслідок цього лиха загинуло дванадцять мільйонів чоловік. Прихильники Суботи заслані до Сибіру.

 

                           Передача першого Табору Лютеранського Дьяконату в Гамбурзі в грудні 1932 р. США. Див. посилання: Хронологія Голокосту

 

1933   м. н. е     Адольфа Гітлера призначено Канцлером Німеччини. Перший офіційний нацистський концтабір відкритий у Дахау.

                           Див. статті: Список таборів

 

1936   м. н. е     Римсько-Берлінський союз, заснований Гітлером та Муссоліні

 

1938   р. н. е.     Криштальнахт (Ніч розбитих вікон)

 

1941   р. н. е.     Напад на Пірл-Харбор — Америка оголошує війну Японії та Німеччині

 

1944-5   р. н. е.  Гітлер вчиняє акт самогубства, Кінець Другої Світової Війни

Див. Хронологію Голокосту 1933-1945 р.: Хронологія Голокосту

 

1947   м. н. е     Рукопису  Мертвого Моря виявлені в печерах у Кумрані, Йорданія

 

1953   р. н. е.     Вмирає Йосип Сталін

                           Він, а також система, що він заснував, спричинила загибель 65 мільйонів в’язнів  радянських таборів ГУЛАГа

 

1994   р. н. е.     7 квітня 1994, президент Хуту, Ювеналь Хабариймана, був убитий. Смертельний випадок трапився через те, що його літак був збитий. Зрештою, так і не стало зрозуміло, хто ж був винний за цей теракт, втім широке поширення одержала версія, що екстремісти Хуту не захотіли поділятися владою з RPF (очевидно, назва партії — прим. перекл.). У той же день у Кігалі, був проголошений уряд з його зрадницького оточення, отже, усунення лібералів Тутсиса і Хуту набуло широкого масштабу. У той час як точне число (жертв) ми ніколи не довідаємося, втім, за поточними  підрахунками, протягом ста днів було знищено близько 800,000 чоловік. ООН відвело лише 270 зі своїх військових загонів. Ті ж, що залишилися, не мали доручення  втручатися в убивства. Масштаб та швидкість подій наводить на думку про те, що акції убивств були ретельно сплановані, і самі акції мали політичні причини, а смерть президента була лише виправданням тих убивств, що згодом, почалися. ООН стало відомо декількома місяцями раніше, що дехто плекає  задуми про великомасштабні терористичні акції, втім організація (ООН) не почала ніяких рішучих дій з цього приводу. Вважалося, що загиблі Тутсі належали до основних напрямків християнства можливими нащадками загублених племен Ізраїлю. Крім того, вони були нащадками унітаріянської коптської церкви в Ефіопії, досить згадати про розмову ефіопського євнуха з Филипом у 34 р. н. е.

                          

Див. посилання: Африка

                                               

66666666666 ОСТАННІ ДНІ 666666666666

1978   р. н. е.     Сороковий ювілей з тих пір, як Месія розпочав свою проповідь та 120-й ювілей з тих пір, як занепав Адам. Початок вигнання.

SDA (абревіатура невідома) офіційно стають прихильниками догмата триєдиного Бога, після того як вони вели спрямовану руйнівну діяльність з 1931.

 

1990-2001

  р. н. е.              Війна, що спричинила загибель Карена в Бірмі, оскільки з'явилися відомості про їхні родинні зв'язки з десятьма загубленими племенами.

                          

Війна на винищування Курдів завзято продовжується

 

1995   р. н. е.     Світова Церква Бога проголошує догмат триєдиного Бога після його введення

Див. статті: Бінітаризм та тринітаризм (№ 76)

 

1996   м. н. е     Кінець часу язичників. 2000 років чи ж 40 ювілеїв від народження Месії

                           3000-а річниця входження Давида до Єрусалиму.

 

1997   р. н. е.     Церква Бога (Сьомого Дня) проголошує себе бінитаріанською.

 

(Рух адвентистів сьомого дня офіційно представляв інтереси переважної більшості унітаріїв аж до 1931 р. після смерті Юрія Сміта)

 

Теологію Церков Бога практично цілком захльостує хвиля єресі бінітаризму/дитеїзму і догмата триєдиного Бога. Пророцтво Данила виповнюється майже цілком, щодо того, що святі будуть повалені Сатаною. ХЦБ стоїть в ряд з первісною доктриною віри.

Див. статті: Унітаріянські та Тринітарианські війни (№. 268)

 

1997-2027       Тридцять років скінчуються. Див. статті: Останні тридцять років: Заключна  битва (№. 219)

 

1997-2028       Останні святенники та Пророки усунуті. Див. статті: Вимірювання Храму (№ 137)

 

2028                        Початок Тисячоліття

Ювілей настав у роки 24  74 р. до н. е, а також 27 і  77   р. н. е. в кожнім столітті. Наступний ювілей, сороковий ювілей з тих пір, як мала місце проповідь Христова (Месії) та сорок дев'ятий ювілей з часу відновлення Храму і відродження Закону завдяки Ездрі та Неємії, святий рік 2027/8. Рік 2028 почнеться Ювілеєм Ювілеїв і новим тисячолітнім царюванням Месії як 1/50 (Див. статті: Читання Закону з Ездрою та Неємією (№ 250); Значення Видіння Єезекіїля (№ 108); Час розп’яття та воскресіння (№ 159); а також Часовий підсумок віку (№ 272).

Календар Бога чудово погодиться з Його намірами, що виповнюються в точності згідно календарю тисячоріч. Усе відбувається саме за Його законом.

Шукайте ж найперше Царства Божого та Правди Його, а все це вам додасться (Матв. 6:33) Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його (Іван 17:3). Це — бажання Християнських Церков Бога, щоб люди Божі рішуче дотримувались повчань, що дав їм їх Отець, Христу — для Церкви, як свідчить про тім Святе Писання (І Солун.. 5:21). Таким чином, наша мета — повне відновлення.