Християнські Церкви Бога

 [009]

Свобода і Відповідальність [009]

(Видання 1.0 19991031-19991031)

У цій роботі розглядається відповідальність християнина в світлі Пасхи й Свята Опрісноків. Також розглядається жертва Христа на хресті за грішників, таких як Варавва.

Christian Churches of God

PO Box 369,  WODEN  ACT 2606,  AUSTRALIA

E-mail: secretary@ccg.org

(Copyright ©1994 [edited 1996, 1999]  Christian Churches of God)

 (Tr. 1999)

Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.

Цю статтю можно знайти в Інтернеті за такою адресою:

http://www.logon.org and http://www.ccg.org


Свобода і Відповідальність [009]


У перший день свята Опрісноків відзначають вихід Ізраїлю з Єгипту, а Вихід відображає цю відмову від Єгипту, або гріха (від системи речей, створеної й контрольованої впалими Елогімами, демонічним воїнством цього світу).

Одна з характерних рис Єгипту, або духовного Єгипту, як ми це розуміємо, це її спрямування на повну заборону і протистояння поклонінню Сущому Богу.

Наприклад, Єгипет жив за сонячним календарем – тобто календарем, що відрізнявся від сонячно-місячного, встановленого Богом для служіння Йому. Поки Ізраїль лишався в Єгипті, для нього неможливо було вірно поклонятися Єдиному Сущому Богу хоча б з цієї причини. Основа Єгипетського календаря унеможливлювала поклоніння Богу.

Закон Божий, включно з календарем, відновлюється. Проте хоча й ми беремо участь в цьому відновленні, існують сили, які намагаються підірвати те, що було вже зроблено. Ми бачимо такі намагання і в межах Церкви Бога на основі сталої природи закону Божого і його (закону) зобов’язальної сили для християн сьогодення.

Наприклад, я отримав листа від людини, яка претендує на те, що вона представляє Бога, в якому сказано, що святі Дні є біблійним звичаєм, звичаєм Бога. У подальшому я написав цій людині з проханням пояснити різницю між святкуванням звичаю Різдва і Святих Днів, якщо вони також є просто традиціями. У своїй відповіді ця людина зазначила, що ми не повинні відзначати Різдво як звичай, але якщо ми знаємо, що робимо вірно, то ми маємо відзначати Святі Дні як божественний звичай. Я поцікавився, до чого це призведе. Якщо Святі дні – це просто звичаї, тоді від них набагато легше звільнитися як від непотрібних, або необов’язкових, обов’язків християн.

Безперечно, плазуючий антиноміанізм превалює в сьогоднішній Церкві. Анти-номіанізм походить від двох слів: anti, що означає проти або супротив, і normas, тобто закон. Антиноміанізм означає “Беззаконня”, або “антизаконність”. І стане лише питанням часу, поки деякі елементи Церкви Бога відкрито будуть навчати, що Закон Божий, напр. Святі Дні, Закони Їжі тощо, не є обов’язковими для християн. Насправді ж, як тільки ви відмовитесь від служіння Сущому Богу заради якогось іншого фіктивного божества в людській уяві, розпочнеться процес беззаконня, як це записано в Рим. 1:18-32.

Як же це стосується пори Пасхи? Так, в останні хвилини життя Христа згадуються дві людини і дві події. І з цих подій і з того, що сталося з цими людьми, необхідно вивчити важливий урок.     

Глава 27 Євангеліэ від Матфея згадує про першу людину. Варавва був відомим злодієм у Палестині першого століття.

Матфея 27:11-16  (читати повністю)

Марка 15:6-7 додає кілька рис.

Марка 15:6-7  (читати повністю)

Луки 23:13 завершує картину.

Луки 23:13-25 (читати повністю)

Тут ми бачимо дивну картину. Тут був чоловік, Варавва, відомий засуджений злочинець. Його засудили за вбивство і підбурювання до повстання, що давало право стратити його як за римським, так і за єврейським законом. Проте його звільнили ціною обвинувачення невинної людини, Ісуса Месії. Ісус не порушував ні римські, ні єврейські (тобто Божі) закони. Для його звинувачення не було законних підстав.

Більше того, був порушений сам процес судочинства. Ісуса зрадив один з його учнів. Синедріон звинуватив його в богохульстві, а потім  і в підбурюванні до повстання проти Римської держави, коли його справу передали на розгляд Пілату. Після того, як Пілат її вивчив, Христа було визнано невинним.

Проте Пілат передав право суду над Ісусом виючому натовпу. Дивно, але юрба закликала, щоб кров Ісуса була на них:

Матфея 27:25 (читати повністю)

Роблячи це, вони, насправді, виконували пророцтво. Згадайте, що коли вбивали пасхального агнця, його кров розмазували по дверях і підвіконнях. Вимагаючи, щоб кров Христа була на них, Ізраїль, або євреї, якими вони були тут, здійснювали те, що означало розмазування крові по дверях – тобто бути покритим кров’ю Пасхального Агнця Божого.

Тепер згадаймо про Варавву. Його повинні були стратити, але звільнили. Уявіть собі ту радість, яку він пережив. Спробуйте поставити себе на його місце і зрозуміти усе, що відбулося б у вашій душі. Свобода продовжувати жити з сім’єю, друзями й родичами. Новий шанс на життя. Думки про те: “Хто та людина, що загине замість мене?”.

Те, що сталося з Вараввою, не було ізольованим моментом у всій цій ситуації. Історія Варавви важлива тим, що це був образ усього людства. Усі ми грішні. Кожен з нас накликав на себе смертну кару (до Рим. 6:23).

1 Іоана 3:15  Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б.

Тут слово ненависть вживається у прямому значенні, але воно має ще й значення щось любити  менше за щось інше. Жага до чогось є душогубством. Це гріх. Якщо хтось з нас колись ненавидів когось, або виявляв пристрасть, він брав участь у душогубстві, про яку говорить Іоан. Звичайно, Варавва фактично був убивцею. Він був також винний у підбурюванні й в участі у повстанні. Ми можемо не бути звинуваченими у підбурюванні й повстанні проти влади людей, але усі ми повставали проти Бога (до Рим. 3:10-17; 8:7) і, таким чином, поставили себе проти волі Бога, і, отже, непрямо, але брали участь у підбурюванні на повстання проти Бога.

Таким чином, Варавва був уособленням усього людства і кожного з нас окремо.

Так, Варавву було звільнено ціною Христа. Хрест, на якому було розп’ято Христа, призначувався Варавві. Тілесні знущання і побої, які виніс Христос, призначувалися Варавві. Таким чином, на прикладі Варавви нам показано високу ціну, яку було заплачено за нашу свободу.

І, нарешті, якщо ми розглянемо ім’я Варавви, ми знайдемо дещо більш цікаве. Буквально його ім’я означає син батька. Bar означає син – наприклад, ім’я Симон Бар-Йона означає Симон – син Йони. Abbas чи abba означає батько. І, таким чином, ми, загалом, є синами нашого Небесного Отця (Рим. 8:15). Так, ми бачимо, що приклад Варавви навчає нас, крім усього іншого, що велику ціну заплачено за те, щоб ми були синами й дочками нашого Отця – синами й дочками, врятованими від призначеної смерті – кров’ю нашого старшого брата Ісуса Месії.

Відразу після звільнення Варавви Христа забрали і піддали тілесному покаранню. Розповідь про це зустрічаємо в Луки 23:26.

Луки 23:26  (читати повністю)

Уявіть цю ситуацію. Це покарання, яке терпів Христос, було одним з відтинків шляху до смерті. Христос мав бути сильно ослаблений, а його тіло побите, порубцьоване й знесилене. Фактично з нього живого зняли шкіру. На початку римські солдати поклали йому на спину хреста.

Іоана 19:17  (читати повністю)

Христос пішов, несучи свій власний хрест.

Проте Ісус, здається, спіткнувся чи послизнувся, або, можливо, впав під вагою хреста – деталі до нас не дійшли, – і солдатам стало зрозуміло, що Ісус неспроможний пронеси цей хрест по всьому шляху до Голгофи, місця страти. Один з солдатів вирішив вибрати когось із юрби, і покликав хлопця, що проходив поряд, Симона з Кірени. Уявіть Симонові думки в цей момент: “Чому вони мене зачіпають? Я не зробив нічого поганого. Я не хочу мати до цього жодного відношення. Що, як вони помиляться, і приб’ють до хреста мене замість нього? Ох – ця річ важка. Цікаво, що він зробив, що заслужив таку смерть?”

“Тепер неси це!”, - мабуть, прогарчав йому солдат. Можливо, його підштовхували по шляху попереду чи позаду зраненого, побитого Христа. Після того, як він виніс хрест на гору, він, безперечно, кинув його, і зник у натовпі швидко, наскільки можливо.

Знову ж, те, що сталося з Симоном, є уроком для нас. Те, що зробив Симон з Кірени, є зразком того, що має зробити кожен з нас. Ми маємо стати такими, як Ісус Христос, і розділити його тягар.

Матфея 10:24-25  (читати повністю)

Раб не вищий за хазяїна. Жертвою Христа оплачено покарання за наші гріхи, але це не применшує нашого обов’язку покорятися Богу. Бог ще багато чого чекає від нас. І від тих, кому дано багато, буде багато й вимагатися. Таким чином, існують паралелі між службою Симона Христу в ту Пасху, і тим, що вимагає від нас Бог.

Коли Ісус подорожував брудними шляхами Юдеї, багато людей йшли за ним. Деякі з них ставили питання. Дехто хотів зцілення чи поблажливості. Хтось хотів побачити диво чи вияв божественних сил. Дехто хотів їжі. Але деякі з них були досить розумними, щоб сприйняти те, чому навчав Ісус. І в один момент Ісус зупинився і поклав важку відповідальність на плечі тих, хто йшов за його вченням. Ісус поклав таку ж відповідальність на нас і сьогодні, і він подає критерії належності до учнів у гл. 14 Євангеліє від Луки.

Луки 14:26-27  (читати повністю)

Тут термін ненавидіти застосовується у значенні любити менше у порівнянні з чимось.

Приклад Симона в тому, що він розділив ношу Христа. Хрест став універсальним символом переслідування християн. Це був символ ганьби (до євр. 12:1-3; 1 до Кор. 1:8-25). У цілому концепція хреста заключає в собі бажання покласти своє життя за інших. Ісус хотів це зробити (Іоана 15:9-17). Ісуса переслідували за його свідоцтво, і ми також витримаємо це, якщо ми вірні цьому свідоцтву (Іоана 15:18-21). Ісус бажав покласти своє життя, як фігурально, тобто з’явитися серед нас як смертна людина, так і насправді, оскільки його переслідували і стратили ганебним і незаконним чином.

Ісус говорить, що він вважає нас своїми друзями. Але якщо він вважає нас друзями, то й ми повинні бажати покласти своє життя таким же чином, фігурально і буквально, за нього і, розширюючи, за його братів і сестер – наше братство Церкви. Нести чийсь тягар означає нести тягар нашого Хазяїна (до гал. 6:2; до Фил.2:1-4). Ми також маємо бути готовими покласти своє життя буквально, якщо так скаже Бог (Луки 14:28-33).

Уроки Варавви і Симона мають глибокий зміст. Нас звільнив Христос, бо ми маємо бути синами й дочками нашого Отця. Але тепер, після звільнення, ми маємо обов’язок підтримувати зразок, як треба жити, і свідоцтво, яке повинні поширювати.

Нехай же буде так, як бажає наш Отець.

q